|
Дорогі співвітчизники!
Поважні політики!
Дорогі матері та батьки, дружини, брати і сестри військовослужбовців, працівників правоохоронних органів! Дорогі ветерани!
Ми вимушені нагадати вам про сумну дату в нашій історії. 30 років
тому, 25 грудня 1979 року, розпочалася широкомасштабна
військово-політична операція Радянського Союзу на території
Афганістану, яка перетворилася на довготривалу афганську війну 1979 –
1989 років.
Радянська армія в Афганістані не програла жодної військової операції. Але тут з особливою жорстокістю виявилася порочність стратегії озброєного втручання в справи інших країн, і головне – зневаги правами людини на життя і здоров'я.
У підсумку "афганський рахунок" – це горе тисяч сімей загиблих, які втратили часто єдиного сина, це важкі поранення, що понівечили тіла і душі сотень тисяч молодих людей.
Ще не закрито той "афганський рахунок" з війни, що зупинилася 20 років тому. Від її наслідків уже померло більше учасників бойових дій, ніж загинуло у боях. Кожен рік життя ветеранів тієї війни – це рік боротьби з державою за свої соціальні права. Ще не забуті клятви можновладців не допустити у майбутньому подібного кровопролиття на чужих війнах.
Але, як і в минулому, історія нічого не навчила наших політиків. Керівництво держави, прикриваючись щитом Ради національної безпеки і оборони України, поступово і послідовно втягує наше суспільство в "афганське пекло". Користуючись правом направляти військовий персонал до будь-якої країни без згоди Верховної Ради України, воно нарощує українську військову присутність в Афганістані. На першому етапі мова йшла про одиниці офіцерів медичної служби, потім до них додали офіцерів штабів. Зараз офіційні особи РНБОУ оприлюднили його рішення про збільшення військового персоналу в кілька разів, а це вже десятки військових фахівців, яких спрямовуватимуть під чуже командування на найнебезпечніші напрями – розмінування і патрулювання. І це в країну, де триває партизанська війна. Тільки дилетант, який, до того ж, не береже власних синів, міг назвати ці види тяжкої військової праці безпечними. Про що свідчить і останній випадок з українським екіпажем гелікоптера Мі-8т, якій загинув у афганській провінції Логар.
Українців відправляють до Афганістану, не запитуючи самих афганців, лише за вимогою нових хазяїв – США і НАТО, які бережуть своїх громадян, даючи можливість вислужитися своїм маріонеткам, які віддають за безцінь найдорожчий скарб держави – життя і здоров'я її синів.
Ми повинні разом зробити все, щоби зірвати ці їхні плани. Ми не дозволимо окремим політикам у безсиллі й агонії торгувати життям наших громадян! Не відпускайте своїх рідних на нову війну в Афганістан. Підтримайте їх, якщо навіть ця відмова буде кінцем їхньої військової кар'єри.
Попереду інші часи! Єднаймося і сподіваємось!
Голова УСВА
Сергій Червонописький
30 листопада 2009 року
|
