Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - Сьогодні заяви західних політиків нагадують риторику Радянського Союзу

— Валерію Івановичу, вам не здається, що між радянсько-афганською війною і воєнною операцією, розпочатою США і НАТО в жовтні 2001 року, є багато спільного?
— У мене іноді виникає відчуття дежав’ю. Заяви західних політиків, у тому числі президента США Барака Обами, нагадують риторику керівництва СРСР. Наприклад, Обама каже: ми виведемо війська, тільки-но в країні стабілізується обстановка. Те саме казали радянські лідери.
— Нещодавно президент США оголосив про намір збільшити контингент ще на 30 тисяч, але водночас пообіцяв, що через півтора року війська підуть із Афганістану.
— Американське угруповання поступово доводять до такого, яке було у нас. Адже радянське керівництво також не думало, що війна затягнеться майже на десять років. Я пам’ятаю, як 1981 року нас, радників, зібрали на партактив у Кабулі: роз’яснили, як оцінює політичну ситуацію керівництво країни. Виступав посол СРСР в Афганістані Табєєв. І вже тоді ми дізналися: коли вводили війська в Афганістан, то думали, що лише на рік. Що за цей час удасться зміцнити режим Бабрака Кармаля. Але вийшло так, що підтримки усередині країни Кармаль не знайшов. Тоді було поставлено завдання: у найближчі два роки створити афганську армію.

Точно те саме ми чуємо нині з боку країн, які беруть участь у конфлікті: ми створюємо армію, яка буде опорою режиму. Але це режим, який і ми 30 років тому, і НАТО нині ввели на своїх багнетах. Ми привезли Кармаля із Чехословаччини, а Карзай прибув зі США. І його авторитет також невисокий, як свого часу у Кармаля. Він — людина, яку привели до влади ті, хто почав війну.
В Афганістані взагалі не можна створити новий режим, керуючись європейською чи американською логікою. Цієї помилки припустився Радянський Союз, тепер її повторює НАТО. Так, СРСР створив афганську армію, але вона протрималася лише два роки після виведення радянських військ. Я згадую, як наприкінці 1980-х років була створена афганська механізована бригада. Її навчили й озброїли на території Радянського Союзу. І потім в урочистій обстановці відправили в Афганістан. То вона навіть до Кабула не дійшла. Афганці розбіглися, частина машин стали непридатними, частину украли. Хоча б яка суперсучасна зброя використовувалася в афганській війні, найголовніший ворог — це менталітет, який нам і тепер до кінця не зрозумілий. Тому воєнного розв’язання проблеми Афганістану немає. Адже радянська армія не програла жодного воєнного бою. Війна була зупинена політичним рішенням.
— І своїх цілей вона не досягла.
— А яка мета ставилася? Зміцнення режиму? Режим показав свою життєздатність. Він звалився в результаті політичного зрадництва, коли після розвалу Радянського Союзу його правонаступниця Росія перестала постачати афганську армію. А самостійно існувати ця армія не може. Припинилося постачання авіаційного і танкового палива, і армія впала. І режим, що залишать після себе війська НАТО, триватиме рівно стільки, скільки США будуть готові вкладати в нього кошти.
Нині НАТО реалізує в Афганістані дві програми: відновлення провінцій і забезпечення безпеки. Ми робили те саме. За допомогою військ проводили в глибинку ядро місцевої влади, якийсь час її охороняли. Але тільки-но війська виводили, влада одразу мінялася. Я як радник значився в афганській армії. І мені доводилося бувати в районах, де вдень правила офіційна влада, а вночі — моджахеди. І за увесь час і радянського, і натовського перебування в Афганістані центральної влади над країною не було ніколи.
— А вона взагалі колись там була?
— Була договірна. Останній емір Захір Шах, котрий правив з 1933-го по 1973 рік, умів домовлятися з племенами. Племена фактично одержували автономію, чоловіків не призивали в армію, вони самі контролювали кордони. Адже в Афганістану досі немає південного та південно-східного кордону. Точніше, те, що ми називаємо кордоном (лінію Дюранда), вони не визнають... І поки Захір Шаху вдавалося підтримувати рівновагу в країні, афганці жили відносно спокійно. Потім у регіоні почалися революційні віяння. Студенти, офіцери, що навчалися в Європі, почали думати про зміни в країні. І це призвело до першої трансформації, коли до влади прийшов президент Дауд і перетворив монархію на республіку. І зробив це за підтримки офіцерів. Потім відбулася революція. І пішла хвиля переворотів: Дауд, Таракі, Амін, Кармаль... Дестабілізація в країні почалася до радянського втручання.
— Але очевидно, що і 30 років тому, і нині Афганістан займає особливе місце в геополітиці. Чому?
— Афганістан завжди був ключовою державою регіону й впливав на хід військових подій і в Першій, і в Другій світових війнах. В 1979 році радянські війська вводили, щоб через зміну режиму убезпечити південні рубежі Союзу. Цього вимагали дії супротивників у холодній війні. На заході були встановлені ракети з малим перелітним часом до території Радянського Союзу. У напрямку Ірану було значно збільшено морське і військове угруповання США. Офіційно повідомлялося про захоплення американських заручників і про підготовку до їхнього звільнення. Але угруповання вистачило б, щоб установити контроль і над Іраном, і над Афганістаном, і над всією Перською затокою. Коли ж наші війська ввійшли в Афганістан і зайняли аеродроми, підлітний час уже нашої фронтової авіації до Перської затоки становив хвилини... Тоді введення військ не виглядало алогічним.
Американці ж говорять про антитерористичну операцію. Вони ввійшли в Ірак, щоб убезпечити світ від іракської ядерної зброї, якої в результаті так і не знайшли. Зате вдалося скинути старий режим і взяти під контроль сировинні джерела. Тепер зосередження всіх бід — Афганістан, в якому шукають Бен Ладена.
— То який інтерес сильніший — політичний чи фінансовий?

— Думаю, за океаном уміють лічити гроші. Якщо ми були ідейними ідеалістами, то вони прагматики. У надрах Афганістану — вся таблиця Менделєєва, величезні запаси газу. Ще Радянський Союз перекачував його в Туркменію і навіть був винен Кабулу 500 млн. дол. До речі, афганський газ у Туркменію качають досі... На півночі за допомогою українських фахівців були виявлені величезні запаси нафти, що неглибоко залягає. Розробки навіть не почалися. За запасами міді Афганістан поступається лише Чилі. Країна дуже багата: є поклади урану, золота...
І, звичайно, Афганістан потребував втручання світової громадськості. Безконтрольна територія — це завжди небезпечно.
— Будемо говорити відверто. Україна вже бере участь в афганській кампанії. Знову на ті самі граблі?
— Коли з’явилася інформація, що наш персонал планують відправити в Афганістан, я запитав у керівника центру інформації НАТО: навіщо ви нас туди тягнете? Ми вже там були, набили гуль. Держава досі не розплатилася повною мірою з ветеранами афганської війни. А він мені відповів: а ми вас не тягнемо. Ви самі пропонуєте свої послуги.
Звичайно, Сполучені Штати зацікавлені в інтернаціоналізації війни. Власне тому там війська НАТО. І пояснень цьому багато. У тім числі й фінансових. Кожний загиблий солдат коштує дорожче за живого. Крім того, якщо ми самі відправляємо туди наш персонал, то ми ж оплачуємо його перебування. Зрозуміло, що Верховна Рада ніколи не дасть згоди на відправлення військового контингенту в Афганістан. Але є лазівки. Наприклад, персонал можна відправити указом Президента. Під виглядом персоналу можна ввести будь-яку кількість людей. Ми вже це проходили, коли МВС відправило в Косово персонал, з якого на місці сформували два підрозділи. І люди брали участь у збройних конфліктах, були поранені, загиблий. В Афганістан 2007 року відправили спочатку двох лікарів. Потім — офіцерів штабів, довівши кількість персоналу до десяти чоловік. А офіцери — це вже люди, які управляють воєнними діями. У листопаді відбулося засідання РНБО, після якого заступник секретаря Володимир Огризко оголосив, що кількість персоналу буде збільшено в кілька разів. І сам же пояснив, що це робиться за зверненням НАТО. Але ж це не афганський народ звернувся по допомогу. Свого часу Радянському Союзу доводилося довго і нудно доводити, що війська були введені після кількаразових звернень з боку уряду Афганістану. А тут Кабул взагалі ніхто не запитує.
— У заяві РНБО йдеться, що наш персонал займатиметься тільки безпечною справою: патрулюванням і розмінуванням...
— А це найнебезпечніші ділянки роботи. Афганістан — одна із найзамінованіших країн. Там міни — всіх часів і народів. Радянські карти мінних полів, що збереглися, можуть вказати на розташування мін тільки приблизно. Адже як мінувалися, приміром, гірські перевали? Висипали міни, і хто може сказати, куди вони впали. А душмани свої карти, звичайно, не дадуть. Тому розмінування мають здійснювати висококваліфіковані фахівці з великим досвідом. Є кілька міжнародних програм з розмінування, які працюють на комерційній основі. Звичайно, дешевше направити військового фахівця, покласти йому оклад і записати розмінування в обов’язки.
Патрулювання в країні, де фактично йде партизанська війна, — це ще один найнебезпечніший вид діяльності. Тому що людина перебуває на виду, а супротивника не бачить. Під час радянсько-афганської війни найбільше людей загинуло на дорогах: саме від мін і обстрілів.
— А на цей персонал поширюватиметься статус учасників бойових дій?
— Це ще одна проблема. Статус учасника бойових дій визначається Законом про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту. У законі є відсильна стаття, у якій зазначено перелік країн. Цей перелік визначає Кабінет Міністрів. Виходить, на війну відправляє Верховна Рада, а коли люди повернулися з війни, Кабмін може включити до списку країну, де воювали наші хлопці, а може не включити. А що вже казати, коли мова йде про персонал. Виходить, у Косово хлопців відправили, а вдома їх учасниками бойових дій не визнають. Те саме стосується й Іраку. Ірак був включений у перелік, але з обмеженою датою. А потім з’явилося ще дуже дивне доповнення: на військових статус не поширюється. На нього може претендувати тільки служба охорони посольства(?)!
— Цього року ми вже двічі чули з новин, що в Афганістані розбився вертоліт з українським екіпажем? Хто це? Найманці?
— Так. Коли скорочують армію, бракує авіаційної техніки, немає перспектив служби, вирішення квартирних питань, люди, навчені воювати, шукають війну, де можна заробити гроші. Комерціалізація війни. У нас є авіапідприємство, яке використовує працю звільнених льотчиків. І на яку війну їх занесло, ми довідаємося тільки тоді, коли трапляється трагедія.
На рішення політиків надії немає. Сьогодні Союз ветеранів Афганістану звертається до родин, дружин, матерів: не відпускайте на війну своїх чоловіків. Навіть якщо їм це вартуватиме кар’єри. Якщо раніше 30 років тому ми самі засуджували тих, хто намагався ухилитися від відправлення в Афганістан, то сьогодні ті, хто зміг звідти повернутися, закликають: не йдіть в Афганістан. Нічим хорошим це не закінчиться. А наші політики, вводячи війська України (під будь-якою маркою) на територію ісламської держави, створюють загрозу відповідної реакції.
На знімках школа молодого афганського бійця. 1980 рік; гарячий грудень 1979 року. Наші танки в Кабулі. Найбільше їм раділи діти радянських радників; М.Виродов повернувся з полону лише у травні 1996 року; В. Назаров повернувся з полону лише в березні 1993 року; полонені моджахеди. 1980 р.