Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Сам же Володимир переніс "клінічну" смерть від тропічної малярії тяжкої форми.
Коли до редакції надійшла вказівка відправити Володимира Новікова до Москви на першу всеармійську конференцію воїнів-інтернаціоналістів (відбулася вона у травні 1991 року), підготував представлення про присвоєння дострокового військового звання - "підполковник". Саме Володимиру Євгеновичу доручили підготувати перше інтерв'ю з першим Міністром оборони України Костянтином Морозовим.
Додам такий штрих до портрета цієї неординарної людини. Коли він повернувся з афганської війни в Україну і побачив, як деякі чиновники, також і в погонах з генеральськими зірками, зневажливо ставляться до використання бойового досвіду воїнів-інтернаціона-лістів, то у грудні 1992 року написав на ім'я першого Міністра оборони України рапорт на звільнення. Кадровики довго притримували такий документ. Але офіцер був непохитний, і рапорту дали хід...
Нещодавно Володимир Новіков подарував нову книжку з філософською назвою "Мне отмщение и аз воздам...", яка накладом тисяча примірників побачила світ у столичному видавництві Європейського університету.
Перший розділ книги має назву "Хто ми, воїни-інтернаціоналісти?" У передмові до неї доктор історичних наук, професор, генерал-майор, учасник бойових дій в Афганістані Михайло Амелічкін зазначив: ця книга є своєрідним намаганням систематизувати сприйняття воїнів-інтернаціоналістів та їхніх доль. Вона містить, можливо, один з нових підходів до вивчення цієї маловідомої проблеми і дає можливість читачеві замислитися наслідками "гарячих точок".
Коли читаєш цей розділ, перед очима постають постаті солдатів, сержантів, офіцерів, які виконували інтернаціональний обов'язок в Афганістані. Так, розповідаючи про участь своєї бригади взимку 1987 року в операції "Магістраль", Володимир Новіков теплим словом пригадує гвардії лейтенанта Василя Чумака. Він знайшов і розмінував уздовж доріг понад півтори тисячі різноманітних мін, встановлених душманами.
Бійці складали легенди про гвардії майора Олександра Метлу та його саморобну машину з такою ж назвою для вивезення з поля бою поранених. Він на переобладнаній вантажівці встановив озброєння з підбитих БТР і гелікоптера, броньові листи. На цій "Метлі" офіцер 11 січня під час проведення вищезгаданої операції вивіз з поля бою десять поранених десантників. А також загиблих мінометників, які вели бій до останньої міни і всі загинули. Серед них був гвардії молодший сержант Олександр Гольц. Першу його нагороду відправили батькам разом з "посмертною"-орденом Червоної Зірки.
Пригадує автор книги такий випадок. Якось до його рук потрапила газета МО СРСР "Красная звезда". В одному з матеріалів розповідалося про подвиг афганського підполковника Абдуллжаміда, який викинувся з палаючого військового літака "МіГ-23". Насправді ж це був українець – підполковник Леонід Фурса, кавалер чотирьох бойових орденів, отриманих за подвиги в Афганістані. Так газета змушена була "замасковувати" нашого офіцера. Бо то були часи, коли вона писала про події в Афганістані як про навчальні бої радянських воїнів. Хто сьогодні про це знає-пам'ятає?
Автор книги наводить таку статистику: за роки існування СРСР радянські військовослужбовці виконували інтернаціональний обов'язок у 23 країнах світу. Про їхню участь у більшості тих військових конфліктів офіційна преса теж тоді майже не писала, бо то були "чужі" війни.
Лише сьогодні Україна на державному рівні вшановує всіх учасників бойових дій на територіях інших країн. За те, що вони зразково виконували військовий обов'язок.