Тернопільський вокальний гурт «Долг» був створений ще тоді, коли в Афганістані йшла війна. Тоді вони тільки вирвалися з пекла. Душа була переповнена болем за тих, хто не повернувся додому, співчуттям до тих, хто ще там залишався. Хотілося якось вилити ці почуття.

— 1987-го року ми були в Ашгабаті на зльоті воїнів-афганців, — згадує керівник «Долга» Віктор Маришев, — нам дуже сподобався виступ групи «Голубі берети». Повернувшись додому, вирішили і собі створити вокальний гурт.
І ось уже двадцять два роки ці п'ятеро мужніх чоловіків разом. Мабуть, Віктора Маришева, Ярослава Гринчишина, Івана Крайниковича, Віктора Вентуру, Ігоря Жеребецького тримає щось більше, ніж мистецтво, — обов'язок перед своїми ровесниками, які не повернулися з війни. Щось є у них справжнє, чого бракує у нинішньому житті, інакше не сприймали б їх на «ура» і дорослі, й підлітки.
Ще коли тільки Віктор повернувся додому, а родом він з Чорткова на Тернопільщині, створив клуб «Десантник», одним з перших у Союзі організовував турніри пам'яті з вільної боротьби, був керівником районної спілки воїнів-афганців. «Ми вчилися мужності на прикладі тих," хто воював у Вітчизняній війні, — ділиться він - а сучасна молодь може.
Хоч прикро за нинішню армію. На жаль, ми не впевнені, що вона нас може захистити». Нещодавно гурт з концертами відвідав корвети «Тернопіль», «Гетьман Сагайдачний», побував у Коропецькому військовому ліцеї, часто виступає у Тернопільському національному економічному університеті. І всюди молодь дуже добре приймає афганців, знає їхні пісні, підспівує...
Три роки тому «Долг» поїхав до Москви на Міжнародний фестиваль. «Ми вирішили співати українською, — згадує Віктор Маришев. — Вибрали пісню «Вишня». Коли я повернувся до Чорткова, жив на околиці міста. Там після війни мене вразив чистий, такий мирний цвіт вишень, що слова самі вихлюпнулися з душі. Разом з Ігорем Ленюком написали музику. «Вишня» стала нашою візитною карткою. І в Москві взяли з нею перше місце».
Співає «Долг» українською і російською. Пісні «Кукушка», «Память» народилися ще в Афганістані. їм пропонували змінити назву гурту, коли йшлося про присвоєння йому звання народного. Чому «Долг», а не «Обов'язок»? Але для хлопців у слові «Долг» є більше, ніж воно означає, адже співають не лише за себе, а й за тих хлопців... Вже випустили три диски, які добре розходяться.
Напередодні 21-ї річниці виведення військ з Афганістану у палаці культури «Березіль» гурт дав благодійний концерт. У фойє – палатка. На стенді — знімки 49-ти вихідців з Тернопільщини, що не повернулися з війни, і двох, які зникли безвісти. Чимало експонатів на виставку дав батько загиблого, воїна Тараса Протасевича. Його іменем названа вулиця у Тернополі, а батько вдома створив музей сина.
Про свій куточок в обласному краєзнавчому музеї мріють голова обласної спілки воїнів-афганців Віктор Мисько і його заступник Сергій Лісовий. Є приміщення, та бракує коштів на облаштування. Нині влада не дуже хоче співпрацювати з афганцями. Щоправда, торік за підтримки голови облдержадміністрації Юрія Чижмаря видано книгу пам'яті «Обпалені війною» — про земляків, які воювали в Афганістані. Нині більшість з них хворіє. Родичі звертаються по допомогу, а фінансування - мізерне. І голова, і заступники працюють на громадських засадах. Колись Спілка воїнів-афганців України виділяла кошти на лікування, протезування, тепер і цього немає. «Ми не сумніваємося, що якби громадські організації допускали до участі у виборах, Спілка воїнів-афганців пройшла б, — каже Сергій Лісовий. — Люди нам довіряють. Принаймні у районних, міських та сільських радах чимало наших представників. Є голови сільських рад. Мабуть, нас просто бояться допускати до влади на вищому рівні».
Ці люди не звикли кривити душею, не бояться казати правду. А кому це нині подобається?

Любов ЛЕВИЦЬКА.
Теонопільська область.