Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Протягом 2008 та 2009 років в українських та зарубіжних друкованих та електронних засобах масової інформації були розміщені численні публікації про проблеми піратства біля узбережжя Сомалі. Увага українських ЗМІ до цієї проблеми, безсумнівно, обумовлювалася захопленнями судів Faina, Bospor Prodigy, Saldana, Marathon, Hansa Stavanger, Delvina, Ariana, Maran Centavr, St.James Park, Asian Glory, до складу екіпажів яких входили або входять українські громадяни. На жаль, переважна більшість статей у вітчизняних мас-медіа мали сенсаційно поверхневий характер і як джерело використовували повідомлення світових інформаційних агентств, які, при оперативній подачі матеріалів, також не відзначалися аналітичним підходом, а іноді були безпосередньо інспіровані самими піратами. Останнім часом МЗС України неодноразово звертався до проблематики піратства, в основному акцентуючи увагу на міжнародно-правові аспекти даного питання. Разом з тим очевидною є необхідність висвітлення проблеми поширення піратства біля сомалійського узбережжя і в Аденській затоці з точки зору внутрішньої ситуації в Сомалі та деяких аспектів дій піратів щодо захоплених суден і екіпажів.

Країна конфліктів
Не можна не погодитися з багатьма експертами щодо того, що проблема піратства тісно пов'язана з внутрішньою ситуацією в Сомалі. При цьому, для того щоб оцінити сучасну ситуацію в Сомалі, необхідно зробити невеликий історичний екскурс. У 1960 році англійська колонія Британське Сомалі, а також частина колишніх колоніальних володінь Італії об'єдналися для створення незалежної держави - Республіки Сомалі, яка встановила дипломатичні відносини з СРСР і почала розвивати двосторонні контакти в різних сферах. У жовтні 1969 року в Сомалі був здійснений військовий переворот. До влади прийшла група офіцерів Сомалійської армії, які сформували Верховну революційну раду, на чолі якої став генерал Мохамед Сіад Барре. У 1976 році Мохамед Сіад Барре став президентом Сомалі. У 1977 році керівництво Сомалі, незадоволеного відмовою Радянського Союзу підтримати претензії на територію сусідньої Ефіопії, в односторонньому порядку розірвало Угоду про дружбу і співробітництво з СРСР і з 1980 року розпочало курс на зближення з країнами Заходу.
Після падіння уряду Сіада Барі в 1991 році в країні почалося збройне протистояння між регіональними лідерами і кланами, яке вилилося в тривалу громадянську війну з численними жертвами серед мирного населення. У 1991 році Сомаліленд (територія колишнього Британського Сомалі) в односторонньому порядку оголосила про свою незалежність. У 1992 році ООН зробила невдалу спробу щодо укладення мирної угоди між ворогуючими сторонами і направила 500 миротворців в Могадішо (місії ЮНОСОМ І та ІІ). У 1993 році в рамках мандата ООН (Організація Об'єднаних Цільова група, ЮНІТАФ) в Сомалі прибув контингент морських піхотинців США. У результаті сутичок з місцевими повстанцями було вбито близько 2000 цивільних жителів. Сімнадцять американських військових загинули, коли вертоліт ВМС США був збитий в Могадішо. У 1994 році американський контингент був виведений з Сомалі, а в наступному - завершено мандат миротворців ООН.
Громадянська війна продовжилася. 1996 рік - про свою автономії оголосив Пунтлед (область на північному сході Сомалі). У 2005 році Союз ісламських судів (мусульманський повстанський рух Сомалі) взяв Могадішо під свій контроль. У 2006 році, під час перебування при владі в Сомалі Союзу ісламських судів, ним були застосовані досить ефективні заходи для боротьби з піратством. Проте в грудні 2006 року ефіопські війська за підтримки США ліквідували режим СІС і встановили так званий перехідний уряд, який не користується підтримкою більшості населення Сомалі. Частина прихильників Союзу ісламських судів почали партизанські дії проти збройних сил Ефіопії. У 2007 році було вирішено направити в Сомалі сили країн - членів Африканського Союзу (Місія Африканського союзу в Сомалі, Аміс).

Замкнене коло
З початку 2009 року спостерігається стійка тенденція до погіршення ситуації в Сомалі. Після виведення ефіопських військ у січні минулого року країна фактично знаходиться на межі колапсу і повної дезінтеграції. Союз ісламських судів, який недавно вів боротьбу проти контингенту збройних сил Ефіопії, зараз розколовся на п'ять фракцій. Разом з тим інші ісламські групи, зокрема "Аль-Шабаб" ( "Аль-Шабааб"), яка, за деякими даними, отримує фінансову допомогу від сомалійських піратів, продовжують вести інтенсивні військові дії проти підрозділів перехідного уряду в Могадішо. Збройне протистояння супроводжується жертвами серед мирного населення, яке і так постійно потерпає від хронічної нестачі продуктів харчування та медикаментів. 31 січня 2009 в Джібуті президентом Сомалі обраний помірний ісламіст Шейх Шаріф Ахмед (шейх Шаріф Ахмед), лідер однієї з найбільш впливових фракцій Союзу ісламських судів, який недавно вів боротьбу проти контингенту збройних сил Ефіопії. Спеціальний представник ООН з питань Сомалі привітав цю подію і закликав політичні сили країни до примирення. Є інформація про те, що Шейх Шаріф Ахмед налаштований на боротьбу з піратством, яке стало серйозною проблемою регіону, однак не має для цього необхідних ресурсів і впливу.
Вважається, що іслам в Сомалі традиційно мав поміркований характер, хоча ще з початку ХІХ століття в деяких районах півдня країни традиційне вплив мають релігійні секти, які виступають за суворе дотримання норм ісламу. Тому, з одного боку, більшість сомалійців не підтримують фундаменталістську ідеологію "Аль-Шабаб", а з іншого - значна частина населення з ностальгією згадує часи, коли при владі в Сомалі був Союз ісламських судів і був встановлений хоча б якийсь порядок. За наявною інформацією, протягом останніх двох років хаосу і війни загинуло більш ніж 16 тис. сомалійців, а близько 1 млн. стали біженцями. У червні 2009 року лідери Сомалі екстремістськоъ ісламістськоъ групи "Аль-Шабаб", що в перекладі з сомалійського мови означає "молодь", загрожували вторгненням на територію Кенії, якщо кенійська сторона "не зменшить свою військову присутність на кенійської-сомалійської кордоні".
Однак основною причиною ворожого ставлення "Аль-Шабаб" до Кенії є підтримка з боку офіційного Найробі тимчасового уряду Сомалі. Зараз Кенія, яка побоюється збільшення потоку біженців з Сомалі, утримує на кенійської-сомалійської кордоні значні військові сили. 22 червня минулого року прем'єр-міністр Кенії Р. Одінга закликав країни - члени Африканського Союзу, ЄС, а також США терміново втрутитися в ситуацію в Сомалі з метою не допустити "повного колапсу" цієї країни. Р. Одінга зокрема зазначив, що ситуація в Сомалі загрожує регіональному миру і безпеці, в тому числі через поширення піратства в Аденській затоці й Індійському океані, а також є джерелом потоку біженців, яких тільки в Кенії налічується вже понад 250 тис. У свою чергу тимчасовий уряд Сомалі постійно підкреслює, що країна фактично стала притулком і базою для міжнародних терористів і ісламських екстремістів, і звертається з проханням про допомогу до міжнародного співтовариства.
Згідно з повідомленнями кенійських ЗМІ, у липні 2009 року "Аль-Шабаб" оголосила про заборону діяльності трьох агенцій ООН (ПРООН, ПОООНС, ДОБ) на контрольованій нею території Сомалі. Як зазначили ісламісти, дані агентства є "ворогами ісламу і мусульман" і виступають проти утворення ісламської держави в Сомалі. За інформацією представників ООН, одразу після оголошення заборони офіси зазначених агентств в Могадішо були пограбовані. На початку грудня 2009 Продовольча програма ООН, яка забезпечує продуктами харчування близько 3,5 млн. сомалійців, оголосила про призупинення доставки гуманітарної допомоги в Сомалі після низки збройних нападів на її представників у країні. За інформацією ЗМІ, які посилалися на співробітників МПП, "Аль-Шабаб" ООН висунула 11 вимог, серед яких звільнення жінок - співробітників офісу ООН і виплата кожні шість місяців $ 20 тис. за "безпеку".
22 жовтня 2009 в Могадішо "Аль-Шабаб" здійснила спробу нападу на кортеж президента Шейха Шаріфа Ахмеда, який прямував до аеропорту для участі в саміті Африканського Союзу в Уганді. Згідно з наявною інформацією, США постачають перехідному уряду Сомалі озброєння, а також надають фінансову та дипломатичну підтримку. Очевидно, у зв'язку з цим група терористів, яка діяла з території Сомалі, планувала здійснити замах на державного секретаря США Хілларі Клінтон під час її візиту до Кенії 4-7 серпня 2009 року. Ймовірно, у відповідь на зазначені дії сомалійських екстремістів 14 вересня минулого року в південному Сомалі американське спецпідрозділ силами чотирьох вертольотів з корабля ВМС США здійснив операцію з ліквідації уродженця Момбаса Салеха Алі Салеха Набхана (Салех Алі Салех Набхан). Він вважався одним з активних членів "Аль-Каїди" і, за інформацією ЗМІ, проходив підготовку в Пакистані та Афганістані і брав участь у спробі збити літак ізраїльської авіакомпанії в аеропорту Момбаса в 2002 році.

Історія сомалійського піратства
Піратство в Сомалі розвинулося з Національної добровільної берегової охорони Сомалі, яка була створена в 1990-х роках місцевими рибалками з метою охорони районів вилову риби поблизу узбережжя і базувалася на той час в південному порту Кисмайо. Однак в умовах зруйнованої економіки піратство стало для багатьох жителів узбережжя чи не єдиною можливістю заробітку. За оцінками експертів, сомалійські пірати сьогодні широко використовують великі так звані «материнські» судна, що доставляють легкі човни з потужними моторами далеко у відкритий океан, які дозволяють їм діяти на відстані більш ніж 500 морських миль від узбережжя. Останнім часом, крім звичайної стрілецької зброї, пірати активно озброюються гранатометами, а також мають найбільш сучасні засоби зв'язку, радари та системи GPS. Велике повільне судно, особливо з недостатньо укомплектованою командою, швидше за все, стане легкою здобиччю піратів у районі Аденської затоки, через який щорічно проходять більше 16 тис. судів.

Піар на службі піратів
За інформацією українських моряків із захоплених піратами суден, під час захоплення пірати наближаються до судна на швидкісних човнах, закидають на борт канати, забираються на палубу й відразу, погрожуючи зброєю, вимагають негайно змінити курс. Як правило, у моряків спочатку забирають все цінне, а потім і майже всі особисті речі. Членів екіпажів утримують в досить тісних приміщеннях, дозволяючи лише раз на тиждень виходити на палубу. Моряка, який відповідає за стан роботи механізмів, що забезпечують життєдіяльність судна, під час планових робіт постійно супроводжує озброєний пірат. Режим утримання членів екіпажів може погіршуватися у разі виникнення тривалої паузи в переговорах між піратами і власником судна. Виходячи з досвіду спілкування з українськими громадянами, які входили до складу екіпажів суден, можна констатувати, що сомалійські пірати прагнуть якомога скоріше отримати викуп будь-якими засобами, в тому числі шляхом здійснення постійного психологічного тиску на рідних захоплених моряків. Зокрема саме з цією метою пірати, використовуючи відомі світові агентства, навмисне роблять інформаційні викиди, у яких мова йде про погрози на адресу заручників. Іноді, коли це не допомагає, пірати під своїм наглядом організовують телефонні розмови між моряками та їх рідними. Постійно подається інформація про брак пального, питної води та продуктів харчування.
Ініціюються відкриті листи моряків до судновласників. Усе це є причиною хвилі звернень рідних захоплених моряків до органів державної влади і в ЗМІ, які оперативно розміщують їх, супроводжуючи, як правило, власними панічними коментарями. Очевидно, що лідери сомалійських піратів, досить вміло використовуючи засоби масової інформації, застосовують тактику так званих "активних дій", яка має на меті одержання якомога більшої суми викупу. При цьому судновласник і інші зацікавлені сторони, які прагнуть уникати розголошення інформації про хід переговорів, побоюючись їх можливого зриву або істотного збільшення суми викупу, майже завжди виявляються в явно програшному положенні. Інформація щодо шляхів доставки викупу є конфіденційною і в переважній більшості випадків не розголошується.
Всі технічні моменти, пов'язані з доставкою викупу, як правило, узгоджують безпосередньо між посередником, який діє з боку компанії-судновласника, і піратами. Викуп може доставлятися на борт судна представником компанії-посередника, особою, яка користується довірою піратів, або скидатися з легкомоторного літака в заздалегідь узгодженому місці. Згідно з деякими даними, мали місце випадки, коли готівка передавалася третій стороні, не в Сомалі, і пірати звільняли судно після отримання відповідного повідомлення від довіреної особи.

У піратів теж є спонсори
Спонсорами актів піратства в Сомалі останнім часом виступають так звані "інвестори", які позичають піратам кошти, забезпечують пальним, продуктами харчування, засобами зв'язку, наркотиками і т.п. Вони ж отримують більшу частину викупу. Так, якщо раніше пірати задовольнялися $ 500 тис., то сьогодні мова йде про суми в розмірі $ 3-4 млн. За різними оцінками, минулого року пірати отримали близько $ 90 млн. як викуп, що майже вдвічі більше, ніж у 2008-му. Є підстави вважати, що пірати мають контакти в Ємені, Кенії, ОАЕ і найбільших морських портах регіону. Зокрема, в липні 2009 року кенійська газета Daily Nation з посиланням на спеціального представника ООН Ахмеда Олд-Абдаллаха повідомляла про те, що частина сомалійських біженців, які отримали притулок в Об'єднаних Арабських Еміратах, бере участь у діяльності, що "підриває мир в Сомалі". Як зазначалося, така діяльність включає піратство, незаконне постачання озброєннями і, можливо, непряму фінансову допомогу ісламістських угруповань в країні.

Дивись у корінь!
Піратство надзвичайно негативно впливає на економіку країн Східної Африки. Ускладнення з доставкою життєво важливих вантажів через кенійський порт Момбаса до Уганди, Судан, Руанди і Бурунді може послужити причиною несподіваних наслідків. Ряд експертів також висловлює занепокоєння, що напад піратів на великий танкер може викликати регіональну екологічну катастрофу. Перехідний уряд Сомалі зараз практично не має влади в країні і піддається постійним атакам з боку ісламістів, особливо в столиці - Могадішо. За останніми даними, близько 80% території Сомалі на півдні контролюється ісламістами. Є інформація про те, що при теперішньому безвладді в Сомалі досить вільно діє "Аль-Каїда", представники якої здійснюють численні озброєні напади проти перехідного уряду, а останнім часом і проти міжнародних організацій, і активно намагаються проникнути в сусідні країни, зокрема в Кенії, де знаходиться численна сомалійських діаспора. У Сомалі, де з 1991 року практично не вщухає громадянська війна, пірати швидко знаходять бажаючих "легкого" заробітку, як правило, колишніх рибалок і малоосвічених молодих людей, які не мають уявлення про навколишній світ і можливості нормального життя в умовах миру. Тривала війна "всіх проти всіх" ( "Аль-Шабаб" веде збройні дії не тільки проти урядових підрозділів, але і загонів більш поміркованих ісламських угруповань: "Алу Сунна валь-джамія" і "Хізб Іслам"). Наявність величезної кількості неконтрольованого зброї, відсутність центрального уряду, посухи, голод, бідність, постійні збройні сутички між кланами, пограбування, вбивства та викрадення людей роблять Сомалі одним з найнебезпечніших місць на планеті.

Як боротися
Кенійські і міжнародні експерти досить скептично оцінюють можливість відновлення стабільності в країні в найближчій перспективі. Очевидно, що в умовах фактичної громадянської війни в Сомалі напрям додаткових миротворчих підрозділів країн - членів Африканського Союзу навряд чи допоможе встановити порядок в країні. Ряд впливових представників Сомалійської діаспори навіть виступають за виведення сил Африканського Союзу з країни. Сомалі фактично стала "африканським Афганістаном" з точки зору що дестабілізує впливу в регіоні, хоча в деяких аспектах ситуація в країні ще гірше. Багатомільйонні виплати піратам стимулюють корупцію і сприяють поширенню культу насильства в Сомалі, які, безсумнівно, будуть мати довгострокові негативні наслідки як для країни, так і для Східної Африки в цілому. Разом з тим, з точки зору подолання піратства в найближчій перспективі, міжнародному суспільству потрібно розглянути доцільність впровадження хоча б на певний час, морської блокади сомалійських міст Хобіо, Харадере і Ейл. Це відомі бази піратів, оскільки досвід операції країн - членів ЄС Аталанта, продемонстрував її недостатню ефективність в контексті протидії захоплення торгових суден.