Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Розробляються нові концепції, що покликані забезпечити відповідність української армії сучасним вимогам. Все більше і більше уваги військові теоретики приділяють розвязанню проблем асиметричних загроз, вирішення яких потребує кардинально нових підходів до управління та застосування військ, їх оснащення та забезпечення всім необхідним, тощо...
Військова логістика зачіпає усі аспекти діяльності військ, як в мирний так і в особливий (воєнний) період. Звичайно що підходи до одного й того самого питання в ці періоди будуть різними... Те що прийнятно в мирний час, може дорого обійтись в час воєнний, і навпаки...
За останні 20 років відбувся перехід від сратегії широкомасштабних бойових дій до невеликих локальних бойових зіткнень з високою щільністю вогню та скороченням часу їх перебігу. Саме це викликало різке збільшення використання боєприпасів, що в свою чергу спричинило до необхідності розробки нових систем і принципів боєпостачання військ в ході ведення бою...

Аналіз останніх досліджень і публікацій
Питання вчасного і повного забезпечення військ боєприпасами було актуальним завжди, відтоді як людина винайшла вогнепальну зброю. Перші згадки про неохідність оптимізації даних процесів були ще за часів Наполеона Бонапарта...
З зміною тактики ведення бойових дій змінювались і засоби та методи забезпечення всім необхідним військ, що приймають в них участь. Це саме той випадок коли підтверджується на 100% чи навіть на 200% принцип "попит формує пропозицію", адже в противному випадку війська будуть обмежені в можливості ефективно вирішувати покладені на них задачі, або й взагалі будуть під загрозою знищення...
Нажаль теоретичне підгрунтя боєпостачання розвивалось не зовсім "в ногу" з часом, і не завжди відповідало вимогам підрозділів що безпосередньо приймали участь в бойових діях. Це було спричинено як і деяким консерватизмом з боку вищих чинів, так і їх неправильним розумінням потреб військ. Але всеж з часом стало зрозуміло що система забезпечення потребує змін, і такі зміни були прийняті. Особливих досліджень тут робити не було необхідності, адже майже всі необхідні підходи та принципи до забезпечення військ були вже вироблені в самих підрозділах та перевірені війною. Залишалось лише узагальнити накопичений досвід та систематизувати отримані дані...
І така робота була проведена! Влітку 1045 року в москві відбулись збори, присвячені вивченню фронтового досвіду. Результатом цих борів стло внесення змін до бойових статутів та настанов радянської армії. До тогож були складені підручники з описанням тактичних схем, заснованих на досвіді Другої Світової війни. Нажаль історія не зберегла більшості імен фахівців, що працювали над створенням цих документів, але їх робота зайняла чинне місце в головних бойових розпорядженнях тогочасної армії. Окремої уваги заслуговують роботи Р.Г. Симоняна, Г.В. Захарова, П.А. Іванькова та багатьох інших вчених. В своїх роботах вони неодноразово висловлювали різноманітні погляди на потреби своєчасного боєпостачання військ, та на можливі варіанти вирішення цих завдань.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми
Хоча наша армія отримала в спадок від Радянського Союзу неоціненний досвід війни в Демократичній республіці Афганітан і незважаючи на те що багато офіцерів пройшли дорогами цієї далекої країни, висновки зроблені не були... Система боєпостачання військ, що прийнята в українській армії не здатна виконати в повному обсязі покладені на неї завдання за сучасних умов ведення бойових дій. Це закономірно, адже вона була розроблена в час протистояння наддержав, коли планувалось застосовувати війська в великій кількості... Сучасні тенденції кардинально протилежні, і потребують зовсім інших підходів до забезпечення підрозділів боєприпасами в бою.
Тут варто звернутись до досвіду Другої Світової війни, війни в Афганістані, придивитись як це питання вирішується в наш час в арміях розвинених країн, тощо...
В спадок від Радянської армії, українське військо отримало окрім озброєння ще й штатну структуру, системи управління військами та норми забезпечення підрозділів.
З плином часу стала очевидною невідповідність радянської військової концепції ведення бойових дій, до вимог що постають в сучасному світі перед арміями таких країн як наша. Ця невідповідність полягає в тому що радянські війська створювались для ведення великомасштабних бойових дій, з залученням всіх наявних засобів ураження противника, в тому числі і ядерних боєприпасів, а також застосування величезних військових формувань...
Натомість сучасні дослідження показують що найбільш актуальними в наш час є так звані „асиметричні” загрози. Цей термін об’єднує такі явища як сепаратизм що виливається в невеликі локальні конфлікти, тероризм, партизанські чи диверсійні операції, тощо... Саме через це більшість армій світу розробили нову тактику, прийняли на озброєння нові зразки техніки і розробили комплекс заходів по забезпеченню військ всім необхідним в умовах асиметричних загроз.
Однієї з основних рис асиметричних конфліктів стало перенесення основних бойових дій на територію міст, сіл та транспортних артерій (автомобільних доріг, водних магістралей, тощо...). Для адекватної відповіді на загрози що виникають, в таких умовах, арміями більшості розвинених країн світу було прийнято рішення про надання максимально можливої автономії дій підрозділів в ході ведення бойових дій.
Наступним кроком в реформуванні військ для адекватної відповіді на асиметричні загрози, стала мінімізація тактичних одиниць (підрозділів), з оснащенням цих з’єднань всім необхідним спорядженням, що необхідне для виконання широкого спектру бойових задач, що можуть виникати в ході бойових дій.
Таким чином поєднавши ці два принципи – мінімізацію підрозділів, з наданням їм широкої автономії в питанні ведення бою та виконання поставлених завдань, прослідкується чітка тенденція до створення універсальних підрозділів. Іншими словами цей комплекс заходів покликаний створити такі бойові тактичні одиниці, що зможуть виконувати широкий спектр завдань в складних умовах, в відриві від центрів управління та постачання і багатьох інших чинників.
Безумовно такі підрозділи мають безліч переваг над звичайними, лінійними тактичними одиницями, однак тактика їх використання створює ряд проблем, від розв’язання яких напряму буде залежати показник ефективності їх використання. До цих проблем можна віднести необхідність створення кардинально нової систему забезпечення, що потребує реформування служб тилу, розробки нових логістичних систем з диференційованими потоками, тощо...
Що стосується нашого війська то ситуація складається не найкращим чином. Варто зазначити що часом створення основних керівних документів щодо ведення бойових дій, та алгоритму забезпечення військ, є кінець Другої Світової війни.
Невідповідність таких підходів була виявлена в ході війни в Демократичній Республіці Афганістан, де радянська армія мало не вперше зіткнулась з асиметричним військовим конфліктом. Саме в Афганістані потужна радянська військова машина почала давати збої, будучи не призначеною для виконання подібного роду бойових завдань. Нажаль висновки в питаннях військової логістики, по завершенню цієї війни так і не були зроблені...
Основним місцем ведення бойових дій, згідно статутів радянської, а тепер і нашої армії є тактичний простір. Іншими словами – на ведення війни в полі. Згідно цього і вся система військового тилу також пристосована до забезпечення військ в польових умовах. Підрозділи тилу мають на озброєнні техніку, використання якої розраховане саме на такі умови, тощо...
Також варто зазначити що мінімальною тактичною одиницею в українській армії була і залишається рота. Звичайно, на тактичному просторі, коли достатньо місця для маневру, коли управління військами чітке і скоординоване, то це виправдано. Але при веденні боїв в умовах міської забудови управління ротою, як тактичної одиницею дещо ускладнюється, як і ускладнюється координація дій підрозділів самої роти.
На думку багатьох західних аналітиків однією з найголовніших проблем пострадянських армій була і є система управління військами. Вона має жорстко вертикальну, ієрархічну структуру, що значно уповільнює отримання і обробку інформації, що в сою чергу затримує прийняття рішень. В умовах сучасного швидкоплинного бою, при швидких змінах обстановки – це неприпустимо!
Окремо варто зупинитись на алгоритмі отримання боєприпасів підрозділами нашої армії в ході ведення бойових дій. Згідно керівних документів кожен підрозділ забезпечує себе боєприпасами власними силами. Тобто доставка їх на позиції проводиться особовим складом підрозділу, навіть під час ведення бою... Пункт боєпостачання створюється на опорному пункт роти, куди і мають дістатись солдати, отримати боєприпаси, і під вогнем противника повернутись на початкові позиції... Проблема заключається в тому що в ході стрімкого наступу, вуличних боїв чи веденні мобільної оборони підрозділ знаходиться на значній відстані від стаціонарного пункту боєпостачання роти. Виділення бійців для доставки боєприпасів не тільки послаблює бойові можливості підрозділу, а підчас і просто неможливе.
З вище написаного можна зробити наступні висновки щодо проблем в вітчизняній системі боєпостачання військ. Це:
• невідповідність сучасним тенденціям ведення бойових дій;
• відсутність гнучкої системи витребування необхідних боєприпасів;
• неповороткість системи боєпостачання як на рівні роти, так і на рівні батальйону;
• відсутність необхідної техніки та озброєння в підрозділах тилу, для безпечного перевезення боєприпасів, та відбиття можливих нападів противника власними силами.

Висновки і перспективи подальших наукових розвідок
Для розв’язання вище перелічених проблем, що притаманні нашій армії зараз існує декілька шляхів. Це повний перегляд керівних документів, управлінських та штатних структур нашої армії, або поступове реформування війська по найбільш актуальним напрямкам. Враховуючи економічний стан нашої країни перший варіант просто недоцільний, тому реформування військ щодо сучасних вимог повинно здійснюватись за чітко визначними напрямками.
В комплексі військової логістики та військ необхідно проведення наступних змін:
• реформування структури управління в сторону автономізації підрозділів;
• створення окремої, розгалуженої мережі служб постачання на рівні батальйону, в кількості окремого взводу або роти постачання з наданням їм функцій передової доставки боєприпасів по заявці підрозділу що веде бойові дії, своїми силами;
• формування передових, „штурмових” підрозділів постачання, що здатні проривати оборону противника і доставляти необхідні боєприпаси підрозділу. Доцільно в складі роти забезпечення мати 1-2 таких групи передового забезпечення;
• створення єдиного інформаційного поля , або надання службам тилу окремих радіочастот, з доведенням цих частот до бійців.
Реалізація комплексу цих заходів дозволить здійснювати постачання боєприпасами військ за умов швидкоплинного сучасного бою, практично за любих умов. Саме впровадження цих змін забезпечить виконання концепції „just in time” в військовій логістиці, що на мою думку є найважливішим чинником ефективної системи боєпостачання підрозділів сьогодення!