Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Про політичну ситуацію в Афганістані і загальну обстановку в регіоні на початку круглого столу розповів представник Дипломатичної академії при МЗС України Ігор Горобець. Визначаючи головні моменти, представник Дипакадемії, переконаний, що в осяжній перспективі зберігатиметься роль Афганістану як комунікаційного центру Азії, і його транзитне значення в міжрегіональному аспекті. Цим і обгрунтоване визначення операції в цій країні з боку НАТО і США як пріоритетної. До речі, на загострення ситуації в Афганістані безпосередньо впливає складність обстановки навколо Ірану й стосунки з Пакистаном. Що до останнього, то сьогодні діалог Ісламабад - Кабул не вирізняється простотою і винятковою приязністю за низки обставин. Перш за все - через проблему визначення пакистансько-афганського кордону, який на сьогодні є поняттям ефимерним. Одночасно відомо і про давні зв'язки Пакистану з певними екстремістськими рухами в Афганістані, що на тлі отримання Ісламабадом ядерної зброї викликають серйозну напруженість у регіоні. Те сааме можна сказати як про зв'язки афганських бойовиків з Іраном, так і з приводу його ракетної і ядерної програм. "Складно собі уявити, чим може загрожувати можливість потрапляння в руки талібів зброї масового ураження", - зазначив Ігор Горобець.
Розповідаючи про дії американських військ в Афганістані, заступник аташе з питань культури Посольства США в Україні Тімоті Стандарт (який, до речі, у 2006 році був представником Держдепу США в Афганістані у складі Міжнародної групи реконструкції провінцій) зауважив, що для США операція в цій країні стає все більш актуальною. Цього року, наприклад, вперше контингент американських військ, досягнув чисельності 94 000 чоловік, перевищивши контингент в Іраку (92 000 чоловік). Відповідно, зростають і втрати військ - минулого тижня в Афганістані загинув вже 1000-й американський військовослужбовець.
Під час відеоконференції з Афганістаном щодо діяльності українських військових медиків слухачам в Києві розповів старший групи Ігор Гордійчук. Також про хід реалізації економічних проектів в провінціях повідав представник Державного департаменту США в Афганістані Брайан Рорафф. За його словами, нинішня політика щодо здійснення гуманітарних і економічних проектів полягає в їх попередньому широкому обговоренні з місцевим населенням на різних рівнях. "Зараз головний принцип - все залежить від самих афганців. Тобто вони самі визначають пріоритетні напрями, і повідомляють про свої потреби, а ми потім реалізовуємо ці пропозиції в конкретних проектах", - пояснив він. Також представник Держдепу подякував Україні та її військовим за допомогу, яка надається союзним військам в Афганістані.
Приклад подає... Росія
На думку ветеранів війни СРСР в Афганістані, які також брали слово під час дискусії, військова сила - не той засіб, за допомогою якого можна стабілізувати ситуацію в цій країні. Радянські війська з 1979 по 1989 рік "це проходили" неодноразово: коли на певній території проведена військова операція, угруповання моджахедів розбиті, і номінально встановлений контроль, але насправді проблеми тільки розпочинаються. Адже заручитися підтримкою місцевих жителів чужинцям, які прийшли зі зброєю, практично неможливо. При цьому місцеві старійшини, релігійні діячі, які представляють фактичну Владу на місцях, частіше за все лише створюють враження, що прагнуть співпрацювати. Фактично ж в населених пунктах, що номінально перебувають під контролем окупаційних військ, діє паралельна, "тіньова" влада, яка насправді за ефективністю значно перевершує владу офіційну.
У зв'язку з цим запрошені в ролі експертів ветерани демонстрували здебільшого скептичне ставлення до перспектив нинішньої операції НАТО силами контингенту ISAF. В той же час вони позитивно оцінили прагнення союзників проводити гуманітарні акції і проекти з реконструкції афганських провінцій. В цьому - будівництво шкіл і лікарень, роздача продовольства і одягу, що значно ефективніше, ніж демонстрація сили і "успішність" операцій військ.
Як було відзначено під час дискусії, незрозумілим залишається лише "усунення" України від масштабних економічних проектів в Афганістані. Як приклад, булла наведена Росія, яка на дипломатичному рівні постійно критикує дії НАТО в цій країні, але на практиці в Афганістані, наприклад, в енергетичній і комунікаційній галузях не менше як 40% проектів здійснюють саме її компанії. Вони ж беруть активну участь у розробці перспективних афганських родовищ корисних копалин, наприклад мідної руди.
Варто також зауважити: нещодавно, наприкінці травня, Росія заявила, що готова приступити до відновлення і реконструкції газодобувних і газопереробних підприємств на півночі Афганістану, іригаційних споруд в Нангархарі, Кунарі, Гельменді та ін., гідроенергетичних об'єктів Наглу і Суробі, а також малої енергетики, домобудівного комбінату в Кабулі і цементних заводів.
Тим часом, за словами наших ветеранів, не варто забувати, що досвід СРСР в Афганістані - це не лише досвід бойових дій, адже Радянський Союз також здійснював масштабну економічну допомогу цій країні, радянські фахівці, зокрема українці, займалися тут будівництвом, освітою, медициною, працювали в ролі радників у різних галузях. Цей досвід, очевидно, також може бути використаний для участі України в розвитку економіки і гуманітарної сфери в Афганістані. При тому, що Україна, на відміну від активно працюючої тут Росії, бере участь в операції НАТО, - тобто політичні передумови для подібної діяльності створені, здавалося б, ще більш сприятливі. При тому, що, на відміну від відправки до Афганістану військових, для приєднання до економічних проектів українських приватних компаній не потрібні рішення парламенту і виконавчої влади.
Гроші на вітер?
У той же час, на думку представників вітчизняного зовнішньополітичного відомства, Україні було б дуже непросто "вклинитися" в економічні проекти в Афганістані. При їх масштабності і колосальних коштах, що вкладаються західними державами (перш за все, США), "чужакам" тут немає місця - все давно розподілено. За великим рахунком, реконструкція афганських провінцій – це дуже серйозний бізнес, і, як в будь-якому бізнесі, тут свої жорсткі закони. Зайняти свою нішу можна тільки через серйозні зусилля.
При цьому розмах робіт з реконструкції Афганістану справляє враження. Вже початок цієї роботи - а проводилася вона відповідно до таких документів, як Боннська угода (2001), Токійські домовленості (2002), Берлінська декларація (2004), двосторонні угоди Афганістану з країнами-донорами - був пов'язаний з використанням колосальних сум країн-донорів. Наприклад, відразу після підписання Боннської угоди Всесвітній Банк, Азіатський Банк Розвитку і Програма з розвитку ООН оцінили розмір необхідної допомоги, включаючи гуманітарну, на десять років, тобто до 2012 року, в 14,5 млрд доларів. Але згодом стало зрозумілим, що всі попередні оцінки необхідної допомоги Афганістану є мізером порівняно з реальними витратами. Всього обсяги наданої Афганістану фінансової допомоги 56 країнами-донорами за період 2002 – 2009 рр. становили 35,5 млрд дол. США. Розподіл коштів здійснюється нині за такою схемою: 75% всього обсягу допомоги - на проекти і програми, розроблені і започатковані самими країнами-донорами, під їх контролем і з мінімальною або зовсім без участі уряду Афганістану, решта - через казначейство уряду Афганістану, але іншим структурам, і лише 2% - в розпорядження і на розсуд уряду Афганістану.
У Кабулі вважають, що така схема не відповідає задачам відновлення і розвитку країни і її необхідно переглядати в бік посилення контролюючої ролі афганського уряду. В той час як самі країни-донори вказують на неабиякий рівень корумпованості тамтешніх державних структур. Але поки триває дискусія про механізм розподілу коштів, вже зрозуміло, що нинішні 35,5 млрд дол. - лише початок витрат, а говорити про відповідність економіки Афганістану будь-яким прийнятним критеріям, на жаль, не випадає.
Чи є перспективи?
Розповідаючи про ситуацію в афганських провінціях, полковник Олександр Аполлонов, який щойно повернувся з Афганістану (провів в ISAF півтора року старшим української групи), відзначив, що, дійсно, уявляється вельми дивною відсутність у цій країні українського бізнесу. За словами Олександра Аполлонова, навіть при поверхневій оцінці можливої участі українських компаній в різних проектах зрозуміло, що перспективних напрямів "економічного входження" до країни вистачає.
Наприклад - енергетика. На сьогодні проблема забезпечення електроенергією є для Афганістану проблемою номер один, місцеве населення використовує здебільшого дизель-генератори малої потужності китайського і корейського виробництва. При тому, що істотна частина провінцій країни географічно розташована значно вище за рівень моря. А значить, тут є всі умови для розвитку вітроенергетики. Ця думка, до речі, підтверджується й експертними оцінками щодо перспектив розвитку цього виду енергетики в країні. Більше за те: Афганістану вже пропонуються проекти на основі використання крупних, середніх і малих системних вітрогенераторів, виходячи з досвіду таких країн, як Данія і Німеччина. Такого роду вітроенергетичні установки вже досягають у деяких зразках потужності в 1,5МВт, в 3МВт і в 5МВт. Це вельми серйозні потужності, які до того ж можуть працювати в системі, а не автономно. Частка електроенергії, яка виробляється сьогодні вітровими установками в країнах Євросоюзу, становить не менше 5%. І це вельми значна величина, оскільки перевищує 700 ГВт електроенергії. За розрахунками експертів, середня величина питомих капіталовкладень на 1 кВт встановленої потужності в цих установках становить від $1,5 до 2 тисяч доларів.
Але, як відзначають експерти, для Афганістану як достатньо бідної країни, більш доцільні поставки вітрових електростанцій малої і середньої потужності, наприклад потужністю до 100 кВт. У той же час в Україні, як відомо, існує і налагоджене виробництво широкого спектра вітрогенераторів, і є великий досвід їх використання - зокрема в Криму. Нині сумарна віддача вітроенергетики України становить до 100 МВт. Здебільшого діючі сьогодні в Україні вітроелектростанції (ВЕС) - з 107,5 кВт-них вітроагрегатів, вироблених в Україні за ліцензією американської фірми "Кенетек Віндпауер". Українськими підприємствами було освоєно виробництво ліцензійних установок потужністю 107,5 кВт, причому 100% компонентів цих машин виготовляються в Україні. В їх виробництві сьогодні задіяно 23 заводи, а збірку вітротурбін здійснює Південний машинобудівний завод у Дніпропетровську. Крім того, як відомо, в українських фахівців КБ "Південне" є досвід створення ВЕУ - зокрема, ними свого часу була сконструйована модель АВЕ-250.
Це - лише один з прикладів, з чим Україна може прийти до Афганістану. Зрозуміло, що лобіювати інтереси вітчизняних виробників і приватних компаній будуть не наші військові. В той же час вони свою роль зіграли і відіграють сьогодні - створюють умови як в плані формування ставлення до України серед місцевого населення (а наш персонал, як відомо, не бере участі в бойових діях і виконує суто миротворчі функції), так і в плані участі в операції НАТО. Справа за іншими державними структурами, здатними якщо не забезпечити, то хоча б допомогти українському бізнесу увійти до Афганістану вслід за нашими військовими.