Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - Українська "оборонка" визначається з майбутнім

За словами Дмитра Колєснікова, після завершення реформи ОПК Мінпромполітики візьме на себе функцію управління всіма підприємствами галузі, у тому числі й тими, які нині працюють у складі Міноборони, Міністерства надзвичайних ситуацій, Національного космічного агентства та інших структур. Також міністр відзначив, що перед його відомством стоїть завдання щодо створення вертикально-інтегрованих державних компаній з виробництва озброєнь та військової техніки, перші з яких повинні бути сформовані вже до кінця цього року.
На погляд експертів, одним із головних недоліків українського ОПК, який не дозволяє повноцінно розвиватися галузі, є фактична відсутність єдиного центру управління, через що НДІ, конструкторські бюро і підприємства, які виробляють оборонну продукцію, не координують роботу між собою. Створення під управлінням Мінпромполітики вертикально-інтегрованих державних компаній і координація роботи всіх підприємств ОПК дозволить створити єдину структуру "оборонки", дасть змогу вирішити низку проблем щодо забезпечення нормального функціонування і розвитку оборонно-промислового комплексу, його конкурентоспроможності на світовому ринку озброєнь.
- У Мінпромполітики почали діяти кілька робочих груп за напрямками, у яких будуть створені такі компанії. Це "Бронетехніка", "Високоточні боєприпаси", "Засоби протиповітряної оборони" та інші. Керівники цих робочих груп знають, що від того, чи вдасться їм розв'язати всі організаційні проблеми протягом найближчих місяців, напряму залежить їх майбутнє на посадах. Задача чітка: перша компанія має з'явитися до нового року, - заявив керівник Мінпромполітики України.
Зауважимо, що в Україні вже давно широко обговорюється питання створення єдиної структури - центру управління ОПК, і останніми роками були навіть спроби реалізації цієї ідеї. Зокрема, намагаючись створити чітку структуру виробництва українського озброєння, ще 20 липня 2007 року РНБОУ ухвалила стратегічне Рішення "Про хід реалізації Державної програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2010 року". Одним із пунктів цього документа було передбачено створення до 1 жовтня 2007 року національного агентства з питань ОПК із зосередженням у сфері його управління державних підприємств, які здійснюють в установленому порядку господарську діяльність у сфері розробки, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї. Окрім створення єдиного центру управління ОПК, повинен був розпочатися й процес зміни форми власності низки підприємств, яким держава не спромоглася забезпечити ефективний менеджмент.
Утім, сама ж РНБОУ вже 15 лютого 2008 року офіційно повідомила про зміни в цьому документі, введені в дію Указом Президента України від 28 лютого 2008 року за N171/2008, яким скасовувалося зазначене рішення.
Між тим, експерти зауважували, що Україні варто вивчити досвід країн Центральної і Східної Європи, де процес виведення оборонних підприємств зі складу міністерств та їх приватизація відбулися достатньо давно. При цьому у складі державних структур залишилися лише деякі ремонтні підприємства, ринкова реформа в ОПК звелася до передачі функцій управління держструктурі в разі збереження державної власності, а монополія держави на виробництво озброєнь була знята.
В Україні ж склалася ситуація, коли тривалий час одночасно з системою держуправління підприємствами, як це було за часів СРСР, існувала ринкова зовнішньоекономічна схема реалізації продукції. А держава зберігала монополію на виробництво всіх ОВТ аж до 2005 року (зараз монополія існує тільки в космічній галузі і авіабудуванні).
Водночас, протягом останніх років науково-дослідні структури пропонували українській владі розглянути різні можливі моделі організації українського ОПК. Наприклад, створити міністерство ОПК на базі профільних департаментів Мінпромполітики - по суті, це модернізована версія схеми радянських часів, яка передбачає потужний контроль "оборонки" з боку держави, проте в умовах ринку має певні недоліки. Також пропонувалося створення національної холдингової компанії, яка поєднувала б функції виробника й експортера озброєнь. Але, як свідчить світовий досвід, у цьому випадку єдина компанія концентруватиме увагу на експорті озброєнь, що буде не на користь їх виробництву для потреб національної оборони.
Третя модель (так звана "американська") - найбільш ліберальна і передбачає неабияку самостійність оборонних компаній - виробників та експортерів озброєння без централізованого управління. У цьому разі не існує ОПК як єдиної структури, а роль держави зводиться лише до експортного контролю. Але якщо за такої моделі - коли окремі виробники жорстко конкурують між собою і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках - виживають гігантські компанії США, то не факт, що це підійде нам. Аналітики наголошували, що результатом подібного експерименту може стати навіть самоліквідація всієї української "оборонки".
І, нарешті, четверта ("європейська") модель взята з прикладу ЄС. У ній поєднується ліберальність американської моделі із збереженням присутності держави у вигляді національного агентства, яке виступає єдиним замовником продукції і для внутрішнього, і для зовнішнього ринків. У цьому випадку компанії конкурують між собою за отримання контрактів від агентства, а держава має змогу достатньо ефективно контролювати всі фінансові потоки.
Як бачимо на прикладі заяви Дмитра Колєснікова, Мінпромполітики в даному разі бере основну відповідальність на себе, намагаючись виробити "змішану" систему, що, можливо, якраз і найбільш прийнятна в умовах українських реалій. В цілому ж саме у створенні чіткої структури виробництва і експорту українського озброєння українські експерти й вбачають основне завдання держави стосовно розвитку ОПК. І саме від цього рішення залежать перспективи української "оборонки" з її дійсно вкрай потужним потенціалом.