Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

В кінці грудня традиційна передсвяткова метушня супроводжувалася валом політичних новин. Стосувалися вони, як правило, політичних підсумків року, арештів і допитів опозиційних політиків. Але одна подія все ж не отримало належної уваги та обговорення - Кабмін своїм розпорядженням організував державний концерн Укроборонпром, який має поглинути сім державних підприємств, які займаються зараз торгівлею українською зброєю на світових ринках.
Главою концерну став екс-глава Укрспецекспорту Дмитро Саламатін. (5 січня 2011 президент Віктор Янукович призначив виконуючим обов'язки голови Укрспецекспорту Дмитра Перегудова). Укроборонекспорт - калька з Рособоронекспорту - протягом двох місяців, за даними джерел Фокуса, близьких до збройного бізнесу, включить в себе: Харківське КБ ім. Малишева, Київський та Львівський бронетанкоремонтние заводи, ДАХГ Артем, КБ Луч, яке виготовляє головки самонаведення для ракет та іншу високоточну зброю, Науково-виробничий комплекс Прогрес.
Політика компанії
Створення нової монопольної структури спеціально під депутата-сумісника Саламатина, який став широко відомий під час бійки у Верховній Раді, стало лише видимою частиною переділу ринку озброєнь, який проходив в Україні останні три місяці. Непублічна частина цього переділу полягає в конфлікті інтересів, який виник між Укрспецекспортом і його дочірніми структурами. Мова йде про накази, якими дочірні компанії Укрспецекспорту, їхнє керівництво (і покровителі), фактично усуваються з ключових для України збройових ринків.
Справа в тому, що за останні п'ятнадцять років в Україні сформувалася досить специфічна структура збройового експорту. Єдиною компанією, яка могла бути гравцем на міждержавному ринку озброєнь де-юре вважалася державна компанія Укрспецекспорт. Проте де-факто на ринку озброєнь поєднувалося таку кількість кланових інтересів в політикумі і спецслужбах (починаючи від угруповання Деркачів і закінчуючи групами Кучми, Радченка, Смєшка), що збалансувати їх в рамках єдиної структури просто не представлялося можливим. Саме тому торгівлею українським озброєнням крім Укрспецекспорту займався ряд дочірніх компаній. Укрспецекспорт ділив з «дочками» деякі ринки і виконував роль адміністратора і регулятора неофіційних прибутків та податкових надходжень. Цю стару традицію часів Кучми не стала руйнувати і "демократична" помаранчева влада - глава Укрспецекспорту часів Ющенка, Сергій Бондарчук, за відгуками колег, активно не втручався у розстановку сил і структуру дочірніх компаній, стежачи лише за тим, щоб в угодах завжди враховувався інтерес його політичних покровителів.
Специфіка ринку
До осені 2010 року на збройовому ринку працювали шість дочірніх структур Укрспецекспорту - Спецтехноекспорт, Укроборонсервіс, Прогрес, Промоборонекспорт, Таско-Експорт і Укрінмаш. Ці компанії працювали досить давно, змінювалися лише їхні політичні дахи. Наприклад, Укрінмаш завжди вважався вотчиною Міноборони, оскільки торгував запасами ще радянської складської зброї. Спецтехноекспорт вважався компанією близькою до Юрія Терещенка - досвідченого учаснику ринку озброєнь, який зараз входить в орбіту Анатолія Кінаха (з чуток, Кінах поступився Саламатіну в конкуренції за пост глави Укроборонсервісу). Пізніше директор Спецтехноекспорту Ігор Гладуш нібито з Терещенком посварився, і почав орієнтуватися безпосередньо на Сергія Бондарчука. Укроборонсервіс: спочатку компанія була близька до Міноборони, зараз знаходиться під контролем безпосередньо Саламатіна. Тим не менш, голову компанії Дмитра Пляцука співрозмовники Фокуса назвали близьким до колишнього силового віце-прем'єра Володимира Сівковичуа Прогрес - споконвічно була відносно незалежною структурою. Ліквідований Промоборонекспорт, створений свого часу покійним Віктором Забари, вважався повністю підконтрольним Укрспецекспорту. Що стосується Таско-експорту, то компанію вважають близькою також до екс-віце-прем'єра Володимира Сівковича. На ринку озброєнь вона з'явилася саме в період другого прем'єрства Віктора Януковича. Подібну структуру ринку можна було б називати тіньовою і корупційною. Але це однобока оцінка. Не можна не враховувати, що ринок зброї, мабуть, самий специфічний з усіх легальних ринків. Він вузький, контролюємий спецслужбами і політичним керівництвом, на ньому переплетені приватні і державні інтереси й супутні цьому умовності. Крім вигоди реальним бенефіціарам дочірніх компаній подібний спосіб експорту виводив Україні на перші місця у світових рейтингах країн-експортерів озброєнь. Наявність розгалуженої мережі компаній дозволяло України одночасно торгувати продукцією ВПК з країнами, які у стані військово-політичного протистояння - з Індією і з Пакистаном, з Ізраїлем і арабським світом, з Аргентиною і Перу. Крім того, кожна компанія відповідала за свій сектор глобального ринку, що дозволяло їй налагодити довготривалі, збудовані на взаємній довірі зв'язку з посередниками і брокерами. А це дуже важливо в умовах тих же близькосхідних та далекосхідних контрактів - вирішувати питання в цих країнах без, так би мовити, неофіційних бонусів неможливо. І без повної довіри сторін у цій неофіційній частині також не обійтися.
Ломка
Як би там не було, саме нова влада в своєму прагненні до монополізації всього і вся вирішила зруйнувати стару систему взаємин на ринку озброєнь. Спроби концентрації повноважень Укрспецекспортом почалися з показового шмагання - ліквідації 29 вересня ДП Промоборонекспорт. Після цього послідувала зміна керівництва в компаніях Прогрес і Укроборонсервіс. А 22 листопада Укрспецекспорт спробував забрати у Прогресу (за чутками, компанія незабаром буде ліквідована) і Укроборонсервісу серйозні контракти. Причому в Прогресу відібрали найбільші пакистанський і іракський контракти. Іракці готові відмовитися від закупівлі українських літаків Ан-32 на суму в 99 мільйони доларів. Зараз, за даними джерел Фокуса в Укрспецекспорті, серйозно ускладнилося та виконання контракту на поставку Іраку 420 БТР на суму в 460 мільйонів доларів.
Причина ускладнень проста - успішна спроба української сторони, в тому числі керівництва Укрспецекспорту, витіснити з угоди посередника, що має міцні контакти з іракською владою. За неофіційними даними, Ірак вже пред'явив санкції України за невиконання умов контракту з постачання шести Ан-32Б, посилаючись на формальний привід - деякі комплектуючі зроблені до 2009 року. Привід надуманий, оскільки літаки нові, всі це розуміють, а необхідні до них деталі зняті з виробництва - просто з часів СРСР лежать в олії на складах. Співрозмовники Фокуса вважають, що таким чином іракська сторона «помстилася» за виключення зі схеми свого посередника, який забезпечував інтереси покупця.
Спочатку Багдад переадресовував України гроші, отримані від США в рамках програми з поствоєнного облаштування Іраку. Уся операція по літаках і БТР проходила під патронатом Америки, в якості політичної плати України за відмову від участі у спорудженні Бушерської АЕС в Ірані та участь українського військового контингенту в заспокоєнні Іраку після повалення Саддама. Але на завершальному етапі облік інтересів іракського керівництва не менш важливий, ніж позиція Вашингтона. Що стосується Пакистану, то контракти тривають, але вже під безпосереднім контролем Укрспецекспорту. Пакистанці, за чутками, незадоволені кваліфікацією українських переговірників. Хоча для об'єктивності треба сказати, що відносини між Пакистаном та українськими зброярами почали псуватися раніше, ще за старої влади.
Наслідки
Подібна поведінка української сторони вільно чи мимоволі грає на руку Росії (Дмитро Саламатін, до речі, є зятем екс-заступника голови уряду Росії Олега Сосковца). У середовищі бізнесменів, пов'язаних з ринком озброєнь, існує думка про те, що політика Укрспецекспорту і Укроборонпрома може грати на руку росіянам, зацікавленим у пакистанському і іракському ринках. Щодо Пакистану ситуація наступна: єдина країна, яка може замінити Україну в контрактах з постачань гаубиць, боєприпасів, комплектуючих для танків - Росія. Але працювати безпосередньо Пакистан і Росія не можуть - Кремль орієнтується на більш ємний індійський ринок, а Пакистан, як давній ворог Індії не може закуповувати зброю у Росії. А ось озброєння російського виробництва в України - цілком. У цій схемі, можливість якої зараз широко обговорюється в збройових колах, Україна відведена роль посередника, такого собі збройового РосУкрЕнерго. Представлено все це може бути в якості міждержавного військово-технічного співробітництва на зовнішніх ринках. Але в результаті Україна може втратити самостійних позицій на ключових ринках озброєнь.