" /> Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - Володимир Сіроштан: "Достойна фізична форма - то святе для чоловіка" Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
 
 
 
    
 
Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
Фестивалі
Майбутнє України
 


Погода
Погода!


40988731 Відвідувачів
Боевое Братство
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Міністерство оборони
Укрінформ
Орденские планки – ветеранам
Урядовий портал
Володимир Сіроштан: "Достойна фізична форма - то святе для чоловіка" Надрукувати Надіслати електронною поштою
ImageЩороку 15 лютого Україна вшановує учасників бойових дій на території інших держав. Слід розуміти, мова йде про "афганців"?
Не тільки. За радянських часів нашої історії вихідці з України брали участь у війнах і військово-політичних операціях у 26 країнах світу. А тому цього дня віддається належне, крім "афганців", ще й "ангольцям", "кубинцям", "сирійцям", "в'єтнамцям", "чехам"... такий, знаєте, Інтернаціонал з числа тих, хто свого часу чи то в офіцерському, чи в солдатському однострої виконував бойовий наказ Батьківщини, але за межами СРСР.
Багато хто - в цивільному, бо мова йде ще й про військові спецзавдання. А загалом це сотні тисяч громадян нинішньої України у статусі ветерана війни, які не цураються поняття "воїн-інтернаціоналіст". Бо з пісні, як кажуть, слів не викинеш. Життєвої пісні.
Інша річ, що добра половина з них безпосередньо пройшла через майже десятирічне "афганське пекло". До цієї теми має прив'язку й день, про який ідеться. Всі без винятку ветерани-інтернаціоналісти шанобливо ставляться до 15 лютого як дня виведення радянських військ із Афганістану. Ця дата багато в чому символічна. Полишимо сумну статистику втрат як на згаданих війнах, так і повоєнних. Спрацьовують синдроми, і з «хрестом війни» людина йде по життю в обіймах фізичного і психологічного ризику. За статистикою, серед учасників тільки афганських подій із життя у мирний час пішло вже в кілька разів більше, ніж на самій війні. Тому такі ветерани й тягнуться до формальної спільноти, до громадських, клубних і подібних об'єднань. Інакше можна втопитися у гіркій чарці або піддатися спокусі інших людських пороків, аж до прориву в чергову гарячу точку планети з "калашом" у руках. Щодо дати Дня вшанування, то за аналогією з фронтовиками дня ветеранів війни "другої хвилі" це свого роду 9 Травня.
За своєю тематичною складовою наш журнал далекий від політики. Але його прихильникам було б цікаво знати вашу думку щодо морального осуду тих воєн, про які ми зараз говоримо.
ImageОскільки популярність вашого видання тримається також не на "дамському гламурі", то скажу коротко, але жорстко. Кров, бруд і піт війни - це завжди аморально. Навіть коли вона визвольна. Про Велику Вітчизняну ми знали з радянських агіток, а зараз таке повипливало і повиповзало... Ветеранів мого покоління боляче ранять такі слова, як "агресія", "інтервенція", "окупація", "війна без перемоги" чи "злочинна війна". А ще сьогодні владні мужі кажуть про те, що Україна взагалі в "афганістанах" не воювала. Звертайтеся, мовляв, до Росії як нинішнього спадкоємця і носія радянських гріхів. Та мало хто враховує, що і в ті часи серед "афганців" була популярною пісня зі словами:
И встречала плевком в лицо, потерявшая совесть Родина.
Так, ці війни підлягають осуду. Їх розв’язували політики, і не самі лишень «кремлівські старці». А розплату ніс за такі рішення його величність Солдат.
Справедливо хтось із великих мовив, що героїзм солдатів є наслідком дурості політиків та полководців. Але вони несли розплату по-чоловічому чесно, по-геройськи відважно і по-патріотичному надійно. Мало хто замислюється над тим, що на війні спочатку стріляєш, потім думаєш та одночасно сивієш у віні 19-річного пацана, недавно відірваного від мами. Це проблема виживання. Але вона є чи не основною складовою того, чим кується перемога. З того ж Афгану ми вийшли з розгорнутими бойовими знаменами, не програвши жодної серйозної військової операції.
Приклади мужності можете навести?
Якщо мається на увазі афганська тема, то тільки на просторах СНД її використано у масі творчих проектів: знято близько 1200 документальних і 150 художніх фільмів, видано більш як дві тисячі книг. Поступово на місце "Правди" приходить правда. Щодо художніх речей, то в більшості - це повна "туфта". Хіба що трохи ближча до реалій "Дев'ята рота". Насправді все було но-іншому. І в героїці - також. Простіше і мужніше.
От Сергій Червонописький, загальновизнаний лідер організованого афганського руху в нашій країні, дає багато інтерв'ю, в яких особисто про себе майже не розповідає. А за ним - героїчна доля, яка має продовження і в сьогоденні. І тільки близькі до нього люди знають, як цей офіцер-десантник ставав на ноги. Вірніше, на їх залишки. Адже після "мінної" ампутації від однієї ноги в нього лишилося п'ятнадцять сантиметрів, від другої - дев'ять. Фахівці-медики кажуть, що пересуватися з однією палицею за таких ампутацій навіть теоретично неможливо. А він пішов - випадок у світі унікальний. Більше того, своїми "валянками" колотить у двері будь-яких владних кабінетів. Бо небайдужий до проблем своїх побратимів, сімей загиблих. Інша річ, як тримати себе в активній фізичній формі за наявності таких фізичних вад. А тут вже дається взнаки характер першорозрядника відразу із семи видів спорту. Й зараз його день починається з обов'язкового купання в максимально холодній воді. А полювання і риболовля системно посилюють фізичний і і логічний настрій на повсякденну, клопітку у деталях працю. Без неї ж не може бути "респекту і уважухи", як каже нинішня молодь.
Або, скажімо, Олег Міхнюк - один із знаних в Україні організаторів боротьби за соціальні права ветеранів. Також мало хто знає його повоєнну історію, коли після тяжких поранень і зміни кількох госпіталів місцевий військкомат па Сумщині викреслив Олега зі списків живих і довго не наважувався документально відновити громадянство «афганця». А вже потім нагороди знайшли героя і особисто Володимир Васильович Щербицький вручав дві Червоні Зірки студенту Міхнюку на мітингу перед головним корпусом Київського політеху. З часом і два українських ордени «За мужність» отримав цей ветеран, бо для нього сенс життя – в постійній боротьбі. І це він був і лишається прибічником реального героїко-патріотичного виховання молоді. В Україні тільки Спілка ветеранів Афганістану створила й опікується 118 підлітковими клубами юних десантників, прикордонників, прибічників східних єдиноборств та їм подібними. За нинішньої втрати інтересу з боку молоді до військових професій така робота вкрай необхідна. Інакше затягує вулиця з усіма її вадами.
ImageА ще громадські ветеранські об'єднання проводять величезну кількість спортивно-масових заходів меморіального характеру. Тільки командою С. Червонописького щорічно організовуються близько двохсот змагань різного рівня, аж до міжнародних, пам'яті полеглих бойових товаришів. От, скажімо, у Ржищеві Київської області все починалося з місцевого ентузіазму шанувальників шахів, роботи невеличких дитячих секцій, а з часом виросло до масштабного турніру пам'яті земляків, полеглих в зарубіжних війнах і конфліктах.
І що, тема фізичного виховання, спорту залишається в цілому важливою для ветеранів-інтернаціоналістів?
Безперечно. З одного боку, більшість цих ветеранів війни перебуває ще в тому продуктивному віці, коли є і можливість, і бажання, і гостра економічна необхідність працювати. Тим більше - в нашій соціально мало захищеній країні. Приміром, у США річний бюджет Міністерства ветеранів війни складає майже 150 мільярдів доларів. Про наші вітчизняні крихи взагалі говорити сором вселенський. З другого боку, обпалені війною з досвіду знають ціну фізичним можливостям людини в екстремальних умовах. Як, між іншим, і нинішні миротворці, кількість яких плідно збільшує нинішня дійсність. Третя світова війна, терористична, вже йде повним ходом. І дай Боже, аби вона якомога довше обходила Україну стороною. Та є об'єктивна реальність. На жаль, живемо в країні, де кожен б’є себе кулаком у груди і волає про готовність піти на фронт будь-якої потрібної для народу хвилини. Але мало хто готовий іти в армію. От у чому проблема. Це так, дещо філософічно... Розуміємо, що не можна примусити націю бігти швидше, ніж вона потенційно може.
З особистого досвіду знаю, що достойна фізична форма – то святе для чоловіка, особливо за наявності здорових амбіцій. Активна вранішня фіззарядка, загартування, щотижнева лазня з добрим віником – обов'язковий мінімум. По мені «ковзнула» війна в Йємені, «пройшовся» дворічний Афган і добре «кресонула» п'ятирічна робота в Чорнобильській 30-кілометровій зоні. І ризикну вас запевнити, що вийти з гідністю з таких життєвих екстримів передусім допомагали боротьба за достойну фізичну форму і здоровий психологічний настрій. Таргани в голові повинні бігати в передбачуваних напрямах.
А медицина при цьому – річ далеко другорядна. Це вже починає розуміти навіть мій одинадцятирічний онук Кирюша зі звучним прізвищем Янукович, який вже на міському рівні починає завойовувати спортивні призи і нагороди. Ваш журнал, між іншим, погортати любить.
Дякую. Наш журнал вітає і вас, і ваших побратимів з Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
Журнал Life @ Sport
 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2018, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.