15 лютого – 22 річниця виводу радянських військ з Афганістану. Щороку до
цієї: дати коломийські «афганці» готуються ґрунтовно. Серед цілої
низки заходів обов'язковим пунктом є відвідини побратимів, що
перебувають за гратами Товмачицької виправної колонії.
Йосип Тодорів, голова Коломийської міськрайонної організації ветеранів Афганістану, каже, що це вже тринадцята поїздка до Товмачика. – Там, на війні, справою честі було врятувати товариша, пораненого винести з поля бою. Часто, ризикуючи життям власним, врятувати чиєсь, – каже пан Йосип, – тому і в мирний час ми мусимо підтримувати наших «афганців», що волею долі потрапили у важкі умови.
А умови у в'язниці дійсно важкі. В першу чергу важко емоційно. Люди роками позбавлені спілкування з близькими людьми, ізольовані від суспільства. Тому кожен приїзд близьких людей тут сприймається як невеличке свято, як хвиля позитивного настрою. На декілька годин візиту безвихідь та пригнічення в очах в'язнів-«афганців» змінюється на радість.
Все це чудово розуміють і самі афганці. Тому так ретельно готуються до кожної
поїздки. Ще в переддень збираються «пакети». Кожному ув'язненому презентують необхідні речі, продукти харчування, одяг, ліки. Одним словом, усе, щоб ув'язнені «афганці» могли себе почувати комфортно, наскільки це можливо.
На сьогодні у Товмачицькій колонії відбувають покарання п'ятеро учасників Афганської війни. Троє з них родом з Прикарпаття. Ще донедавна їх було 14, однак завдяки клопотанням спілки багато з них вийшли раніше назначеного терміну.
Розвідник Степан Сакєв служив в Афганістані з 1986 по 1988 роки. Зараз відбуває ув'язнення. «Ви знаєте, там ми собі не ставили питання чому ми тут, для чого. Ми просто виконували свій обов'язок. А загалом в Афганістані я багато чого пізнав та зрозумів. Там я пізнав життя... Щороку чекаю цього дня і візиту своїх друзів. І справа не в пакетах чи подарунках, просто люди пам'ятають, віддають частку своєї
душі. Не махнули рукою й самі сіли відмічати цей день, а пам'ятають провідують нас», - сказав він.
Едуарду Тарновському до звільнення залишилось ще якихось півроку. До Афганістану потрапив у 1989 році, тому безпосередньо брав участь у виводі військ. « У Афганістані зрозумів, що життя – це те, що є сьогодні, а все інше бутафорія. Наразі моє життя тут... Однак ще півроку, і я звідси вийду. Тому надіюсь вже наступного року приїхати сюди як гість. Адже за роки мого тут перебування відчув на собі, наскільки важливі такі-от візити для серця та душі ув'язненого», - філософськи говорить Едуард.
Ділячись своїми враженнями від поїздки із автором цих рядків, Йосип Тодорів зазначив, що ці поїздки мають за мету підтримати побратимів по той бік колючого дроту та дати їм зрозуміти, що вони ніколи не будуть кинуті в біді. Адже звання «афганець» – це знак належності до великої та особливої сім'ї. Сім'ї тих, хто в горах Афганістану за лічені дні перетворився із вісімнадцятирічних хлопчаків в життєво досвідчених чоловіків.
