Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
 


Погода
Погода!


27639683 Відвідувачів
Боевое Братство
Урядовий портал
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Укрінформ
Орденские планки – ветеранам
Міністерство оборони
12 квітня всесвітній день авіації і космонавтики. «Він жив недовго, але так яскраво...» Надрукувати Надіслати електронною поштою
 Середнього зросту, не по літах моложавий, підтягнутий, він допитливо дивився на мене, намагаючись визначити — радий я його появі чи ні. І, випереджаючи мене, простягує руку: «Леонід Хоменко, полковник у відставці. Я телефонував і ось прийшов, як домовилися».
Цієї зустрічі я чекав з нетерпінням. Адже Леонід Юрійович після закінчення військового училища льотчиків понад два роки служив в одному з полків морської авіації в Заполяр’ї разом з Юрієм Гагаріним. Це про нього у своїй книзі «Пам’ять серця» розповідає мати першого космонавта. Вона від товаришів сина по службі дізналася про те, як на засіданні партійного бюро обговорювалася кандидатура комсомольця Юрія Гагаріна під час його прийому кандидатом у члени КПРС.
— Тоді, — пише Ганна Тимофіївна, — секретар комсомольської організації Леонід Хоменко розповів усім присутнім, як поводився Юрій при обговоренні вчинку одного молодого льотчика, який порушив допольотну дисципліну. Дехто схилявся до того, що варто лише покартати льотчика. Але Гагарін був з тих, хто наполягав на суворому покаранні. Він наголосив: «Наш відпочинок напередодні польоту — це не наш особистий час. Від того, як ми відпочинемо, залежать наші дії в польоті, які вимагають особливої чіткості, зібраності».
— Леоніде Юрійовичу, чим закінчилися ті збори? Чия позиція була більш переконливою?
— Звичайно ж, «гагарінська», — посміхнувшись, відповів Леонід Хоменко. — Тому льотчику оголосили догану. А я зауважив, що Юра глибоко розуміє значення своєї роботи та високу відповідальність військових льотчиків. З усіма молодими пілотами він підтримує добрі, дружні стосунки, але ніколи не захищатиме приятеля, якщо той здійснить поганий вчинок. Натомість допоможе усвідомити помилку, виправитися.
— Леоніде Юрійовичу, у спогадах Ганни Тимофіївни я прочитав таке: «Про службу Юра повідомляв скупо... Розповів, що служить у кращій частині Заполяр’я, котра має багаті бойові традиції. У листах, крім імен друзів, називав багатьох льотчиків. Найчастіше зустрічалися прізвища командира ланки Леоніда Васильєва, командирів ескадрилій Володимира Решетова, Анатолія Рослякова, секретаря комсомольської організації Леоніда Хоменка. Юра писав, що бере з них приклад». А ви в Гагаріна чогось навчилися в ті часи, коли він, як і багато його однополчан, був ще маловідомим, звичайним льотчиком?
— Неодноразово мені ставили запитання: якби Гагарін не став першовідкривачем космосу, якщо б він не прославив себе і Батьківщину, ви б його запам’ятали?
Мені пощастило служити і працювати з Юрою протягом понад двох років. Весь цей час я знав його як одержимого льотчика, активного члена комітету комсомолу полку, спортсмена. А головне — як вірного та надійного товариша. Коли одного разу Юра потрапив у складні метеоумови і здійснив посадку винищувача, можна сказати, наосліп, комеск (командир ескадрильї. — Авт.), тепло привітавши його, сказав: «Удача любить сміливих!» Ці слова і стали нашим девізом. Юра ніколи не прагнув видаватися кращим, ніж був насправді.
— А якою була ваша перша зустріч з лейтенантом Гагаріним, який щойно з відзнакою закінчив Чкаловське військове авіаційне училище льотчиків?
— Він прибув до нашого винищувального полку морозної полярної грудневої ночі. Розмістився в напівзанесеному снігом готелі. А наступного дня Юрій прийшов до комітету комсомолу, аби стати на комсомольський облік. На північ він попросився, аби у стислі терміни набути високих льотних навичок. Хоча міг залишитися в Оренбурзі, де тоді мешкала його дружина Валентина. Слово за словом, і наша розмова затягнулася на годину. У своєму робочому зошиті я тоді записав: «Захоплюється спортом: лижі, волейбол, баскетбол. Багато читає. Є досвід роботи в комсомолі, одружений. Вирішив рекомендувати Юрія до складу комітету комсомолу полку». Що і зробив. І ніколи не пошкодував про це.
Кімната, де мешкав Юра, часто була повна людей. До нього приходили льотчики з інших ескадрилій. З першим самостійним вильотом в умовах Заполяр’я його вітав мало не весь полк. Я не розлучався зі стареньким «ФЕДом» і зафіксував момент, коли комеск майор Володимир Решетов і секретар парторганізації капітан Анатолій Росляков вітають Гагаріна. Кілька фотографій віддав Юрі, а він надіслав їх своїй дружині Валентині та рідним на Смоленщину.
— А чим уже тоді вразив вас майбутній космонавт?
— Вражав, і не тільки мене, своєю працездатністю. Якщо виявляв якусь ініціативу, то сам впрягався в роботу. Якось Гагарін запропонував займатися волейболом і баскетболом. «Де, на снігу?» — заперечували йому.— «Навіщо на снігу. У спортзалі, — парирував Юрій. — Біля наших складів, я бачив, лежать десятки величезних дерев’яних щитів. З них і побудуємо. А щодо фахівців, то їх вистачає». І спортзал з’явився, навіть на два тижні раніше запланованого терміну. А Гагарін став натхненником спортивних баталій. У першому турнірі його баскетбольна команда стала переможницею.
А ще Юра був романтиком. Своє захоплення польотом над вічно бурхливим, безкрайнім Баренцовим морем і над білим килимом зимової тундри він висловлював фразою: «Яка краса!» Полюбляв спостерігати за полярним сяйвом, за фореллю у студеній воді численних річок.
— А як ви дізналися, що Гагарін став кандидатом у космонавти?
— Того осіннього дня 1959 року польоти в полку припинили через те, що раптово насунувся сніговий заряд. Несподівано для всіх керівник польотів по гучному зв’язку назвав кілька прізвищ офіцерів, серед них і Гагаріна. І наказав терміново прибути на медогляд. Жоден з нас ще не знав, чим це викликано. Після першої медкомісії були друга, третя, четверта... Лікарі працювали за відомим правилом: «Сім разів відміряй — один відріж». Якось Юра сказав мені, що уже втратив будь-яку надію на щасливий кінець чергової перевірки стану здоров’я. Але його знову запросили до лікарів. Пам’ятаю, як, повернувшись до полку, він із задоволеним виглядом заявив: «Стратосфера для мене не межа. Таким є рішення комісії».
9 березня 1960 року друзі-однополчани святкували двадцять шостий день народження старшого лейтенанта Юрія Гагаріна. Це водночас була і прощальна вечірка. Валентина частувала іменинника і всіх нас величезним пирогом. А 11 березня ми провели їх до Москви.
Перед посадкою в літак до Гагаріна востаннє підійшов командир ескадрильї майор Решетов. Обняв, поцілував і по-командирськи запитав: «Що потрібно справжньому льотчику?»
— Гаряче серце, холодний розум, міцні руки і чиста совість! — дотепно зі сміхом відповів Юрій.
— Високого тобі неба, Юрію! Не забувай Заполяр’я.
Літак з Юрієм і Валентиною взяв курс на Москву.
А рівно через рік і місяць — 12 квітня 1961 року — весь світ почув повідомлення ТАРС про те, що Юрій Олексійович Гагарін пілотує корабель-супутник «Восток». Не можу передати словами те величезне відчуття радості, яке охопило всіх авіаторів. Того ж дня відправили Юрію через «Комсомольскую правду» вітальну телеграму. А рівно за два тижні в далекому засніженому авіаційному містечку ми читали листа від першого у світі космонавта: «Дорогі друзі-однополчани! Спасибі за привітання. Я часто згадую вас, моїх товаришів і командирів. Так, ви багато чого дали мені в полку, в ескадрильї. Звичайно, я тоді тільки ставав на шлях, який привів мене в космос. А пройти цей великий шлях допомогли мені мої командири, товариші по службі, добрі друзі й знайомі, лікоть яких я відчуваю і зараз. Любіть, дорогі друзі, наше рідне небо, бережіть його як найсвятіше! Тисну ваші руки.
Залишаюся, як і раніше, ваш Гагарін».
— Леоніде Юрійовичу, дякую вам за зустріч і за те, що ви, так дбайливо зберігаючи пам’ять про спільну службу з Юрієм Гагаріним, допомогли його матері в роботі над книгою спогадів, передали експонати в музеї, виступаєте перед школярами.
— Це мій обов’язок. Юра напередодні старту в космос сказав: «Все моє життя здається мені зараз однією прекрасною миттю». І я пишаюся, що був причетний до його неповторної долі. Є щось символічне навіть у тому, що Юра загинув у день народження батька. І сьогодні він живе серед нас, і не тільки героєм, а й рідною, близькою для усіх людиною.
Слухаючи мого співрозмовника, я мимоволі згадав слова небесного побратима Юрія Гагаріна космонавта Олексія Леонова: «Він жив недовго, але так яскраво, що мимоволі виникає думка про призначення». Воістину це так. Його раптова слава в той неповторний день захопила всіх нас, як живлющий дощ, як любов, над якою не владний час.
Віктор МАМОНТОВ
Одеса

 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2018, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.


Украинская Баннерная Сеть
Защитники родины - Сайт о русских солдатах. Сервис авто регистрации в
каталогах, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash,
photoshop, хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог
сайтов, услуги продвижения и рекламы сайтов