Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
 


Погода
Погода!


22962217 Відвідувачів
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Урядовий портал
Орденские планки – ветеранам
Укрінформ
Міністерство оборони
Боевое Братство
Курс на Тубманбург Надрукувати Надіслати електронною поштою
 Українські вертолітники зі складу 56-го окремого вертолітного загону сил Місії ООН у Ліберії продовжують виконувати миротворчі завдання в цій західноафриканській країні. Кожного дня з базового аеродрому в ліберійське небо піднімаються гвинтокрилі машини, які патрулюють вздовж кордону.
Того дня мені випало працювати з екіпажем вертолітної ланки Мі-8 на чолі з командиром вертольота капітаном Володимиром Шлюхарчуком, який отримав завдання облетіти кордон Ліберії за маршрутом «Альфа». «Будемо летіти вздовж кордону зі Сьєрра-Леоне протягом 530 км», — відразу пояснив офіцер та додав: — Маршрут добре відпрацьований нашими попередниками по місії, тому на сьогодні тут немає тривожних нюансів, адже Сьєрра-Леоне — це не Кот-д’Івуар. Проте в Ліберії незабаром вибори, тому можливо й помітимо щось особливе».
Згодом вертоліт злетів з базового аеродрому «Робертсфілд» та вирушив у північно-західному напрямку в бік Сьєрра-Леоне до вертолітного майданчика Тубманбург, невеличкого містечка ліберійської провінції Боні, названого на честь колишнього президента країни Уїльяма Тубмана. Там на вертоліт вже чекали офіцери-спостерігачі парагвайського та нігерійського миротворчих контингентів.
Детально вивчивши маршрут патрулювання, спостерігачі завантажилися на борт гвинтокрила в готовності до двогодинного перельоту. Набравши висоту та швидкість, командир екіпажу повернув ручку штурвала ліворуч, тож вертоліт потужно виконав маневр — ми вирушили в напрямку океану до русла річки Мано, де й починався маршрут «Альфа».
 З висоти пташиного польоту добре видно, що кордон Ліберії зі Сьєрра-Леоне, втім як і країна загалом, розташований у хащах тропічних лісів, в яких подекуди можна побачити поодинокі острівці африканських селищ.
— Кордон із Сьєрра-Леоне вважається відносно спокійним, але ми відслідковуємо наявність незаконних бандформувань й, у разі їхнього виявлення, негайно сповіщаємо: «Air operation center», що у столиці Ліберії Монровія, — пояснює льотчик-штурман лейтенант Ігор Бідоленко.
Далі все вирішує командування сил Місії ООН у Ліберії, яке має в арсеналі доволі потужний миротворчий контингент з одинадцяти країн світу, основу якого становлять пакистанці.
— Також ми стежимо за можливими випадками перетинання кордону біженцями із Кот-д’Івуару, які в пошуках кращої долі прямують до Сьєрра-Леоне через Ліберію. Окрім цього, відслідковуємо виникнення пожеж у населених пунктах прикордонної смуги, цілісність мостів через річку, по якій проходить кордон між Ліберією та Сьєрра-Леоне тощо. Спостерігаємо за виникненням місць незаконного видобування золота та алмазів, — додає капітан Володимир Шлюхарчук.
До речі, попри те, що Ліберія багата на природні копалини, здебільшого населення тут живе доволі бідно. Проте це не заважає ліберійцям мати великі родини, діти в яких, на жаль, постійно голодні. Якщо випадає потрапляти до невеличких селищ, які розташовані поряд з вертолітними майданчиками, відразу можна опинитися в юрбі дітлахів, які зацікавлено вас розглядатимуть, адже біла людина є для них справжньою екзотикою. «Чоп-чоп, чоп-чоп», — кричать вони. Коли вперше довелося почути ці вигуки, пробував їх перекласти й зрозумів, що це означає «Гам-гам», тобто прохання дати їжу. Тож наші миротворці завжди беруть із їдальні баночки з йогуртами, що є справжнім делікатесом для місцевих дітлахів. Доросліше покоління йогуртами вразити важко, хоча й вони від них не відмовляться. Проте місцеві до вас ставитимуться значно прихильніше, якщо ви в них щось купите, наприклад, арахісу або плоди пальмового дерева, з яких вичавлюють пальмову олію або годують папуг — інше застосування їм знайти доволі важко.
З висоти польоту у хащах джунглів недосвідченому спостерігачеві важко щось розгледіти. Згодом парагвайський військовик почав жваво показувати в ілюмінатор — ми пролітали під місцями видобутку алмазів. Утім протягом патрулювання це стало єдиним місцем, що мені вдалося розгледіти. Невдовзі вертоліт взяв курс у зворотньому напрямку на Тубманбург.
Проте під час виконання завдань не завжди вдається дотриматися визначеного сценарію.
— Минулого разу ми патрулювали на кордоні з Кот-д’Івуаром та, виконавши завдання, повернулися на проміжний майданчик «Грінвіл», — розповідає капітан Володимир Шлюхарчук. — Коли патрулювання було практично завершене й залишалося повернутися на аеродром постійного базування, ми отримали завдання на термінову евакуацію хворого працівника Місії ООН з майданчика «Рівер-Сесс» до госпіталю, що в Монровії. Взявши на борт лікаря ганського миротворчого контингенту, ми вирушили на допомогу.
 На «Рівер-Сесс» лікарі почали надавати термінову медичну допомогу хворому одразу ж після його завантаження на борт вертольота. Проте він потребував госпіталізації. Тому було вирішено летіти й сідати на вертолітний майданчик «Старбейс», що на території госпіталю.
— Сідати на «Старбейс» нашому екіпажу до цього не доводилося, адже для посадки в Монровії ми зазвичай використовуємо посадковий майданчик «Спрігс Пейн», — розповідає командир екіпажу. — До того ж, посадка ускладнювалася наявністю висотних будівель, антен мобільного зв’язку, теле- та радіовеж тощо. Окрім цього, підхід до цього майданчику характеризувався обмеженим курсом заходження на посадку та відсутністю можливості сідати проти вітру. При цьому висота зависання вертольота мала становити не менше 50–70 метрів, тобто пілот в цьому випадку практично не бачить місце посадки та користується лише зовнішніми орієнтирами. Виконавши зависання, пілот поступово знижується на майданчик. Для правильного виконання посадки, що схожа на посадку в колодязь, командиру вертольота допомагають всі члени екіпажу.
— Необхідно також враховувати, як та чим завантажений борт, скільки пасажирів та багато іншого, — додає бортовий технік вертольота капітан Віталій Сізов.
При цьому спеціальних приборів, що допомагають льотчику здійснювати складну посадку, на наших вертольотах немає.
— В нас є лише один прибор — це льотчик-штурман, який знаходиться праворуч від командира вертольота та допомагає йому під час виконання польотного завдання, від зльоту до посадки, — розповідає капітан Володимир Шлюхарчук. — Завдяки вказівкам льотчика-штурмана, командир знає, як повернути машину «на вітер», обирає точний напрямок руху, розраховує швидкість та час виконання польоту тощо.
У Володимира це вже третя миротворча місія. Проте лише цього разу він та декілька його товаришів «по цеху» отримали дозвіл на самостійне виконання польотних завдань в Африці.
— В Україні ми допущені до самостійного пілотування давно. Брали участь у міжнародних навчаннях «Сі Бриз», «Взаємодія» тощо. Здійснювали посадки на морське узбережжя, на непідготовлені майданчики, — розповідає Володимир. — Проте це ще не означало, що ми маємо дозвіл на самостійні польоти в Африці. Адже у Місії ООН до наших вертолітників є певні вимоги — для самостійного польоту в Африці льотчик повинен мати не менше 1000 годин нальоту. Перед відправкою в цю ротацію особисто мені забракло 100 годин. Але тепер разом зі мною «тисячниками» у цій ротації стали майор В’ячеслав Печенюк, та капітани Леонід Вольнов і Іван Поліхун.
Ставши «тисячником», Володимир згадав свою першу ротацію, під час якої лише набував, а під час другої удосконалював льотні навички.
— Тепер доводиться працювати з лейтенантами, які тільки навчаються та усвідомлюють нюанси льотної справи під час своєї першої ротації, — додає Шлюхарчук. — Свого часу мене навчали досвідчені льотчики. Зараз моя черга розповідати та показувати, як належить літати. Проте продовжую й сам шліфувати майстерність та навчатися в аксакалів льотної справи нашого загону, таких, як підполковники Олександр Соломаха, Сергій Дідюра, Олександр Венгер, Олександр Широкопояс. Адже всім відомо, що межі досконалості в льотній справі не існує.
Фото автора
Вадим КОВАЛЬОВ
«Народна армія»

 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2018, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.


Украинская Баннерная Сеть
Защитники родины - Сайт о русских солдатах. Rambler's Top100 Rambler's Top100 Сервис авто регистрации в
каталогах, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash,
photoshop, хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог
сайтов, услуги продвижения и рекламы сайтов