Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Я, Близнюк Тетяна Миколаївна звертаюсь до ваших ветеранських організації України як мама Ганни Сінькової, дівчини, яку вже два місяці утримують в Лук'янівському СІЗО.
Нагадаю, що 17 грудня в Парку Слави моя дочка Сінькова Ганна взяла участь у акції, де посмажила яєчню на вічному вогні.
Акція супроводжувалась наступною заявою:
"Вже 53 роки біля Обеліску Слави в Києві безцільно спалюється дорогоцінний природний газ. Платникам податків це задоволення коштує близько 300 000 грн на місяць. І це лише одне язичницьке капище "вічного вогню", яких по всій Україні сотні, а то й тисячі. У відповідь на це, 16 грудня Братство Св. Луки провело акцію протесту в столичному Парку Слави, де наочно показало, як громадяни мають користатися "вічним вогнем".
Обуреним представникам Компартії України пропонуємо за прикладом давньоримських весталок вести цілодобове чергування біля "вічних вогнів", підтримуючи їхню довговічність дровами. Без сумніву, в комуністів не виникне проблем із покладеним на них завданням, оскільки вони вжє мають досвід догляду за пам'ятником Леніну в Києві та значно краще фінансування, аніж у римських весталок.
В той час, коли в квартирах ветеранів вимикають газ, воду та опалення, а судові виконавці за комунальні борги відбирають бойові нагороди (у ветеранів) і телевізори (у їхніх злиденних онуків), "вічні вогні" та інше подібне замулювання очей є вершиною цинізму з боку влади. Пам'ять – це в першу чергу людське ставлення до живих героїв, а не мертві пам’ятники".
Акцію було знято на відео і поширено в мережі інтернет.
Через кілька місяців після акції, а саме 29 березня 2011 року мою дочку заарештували на виході з магазину і доправили до в'язниці, де вона перебуває до сьогодні.
Її звинувачують у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 297 КК Украй і, тобто «Наруга над могилою».
В діях і рішеннях слідства, прокуратури, Печерського районного і Київського апеляційного судів спостерігалася очевидна упередженість у вирішенні питання по запобіжному заходу, а також по ходу слідства.
Щодо моєї дочки Сінькової Ганни 1991 р.н. було вжито наступних заходів:
1. Ганні обрано запобіжний захід тримання в Лук'янівському СІЗО, хоч і перед тим жодної повістки від слідчих органів до неї і до її родини не надходило.
2. Її звинувачують у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 297 КК України, хоча жодним чином ані в заяві, ані в діях моєї дочки нема ознак наруги, зневаги або інших речей, в яких її звинувачують.
3. Апеляційний суд не зважив на заяви щодо взяття на поруки від присутніх на суді народних депутатів, назвавши заяви недійсними.
4. До Ганни в СІЗО приходять невідомі люди, які відмовляються назвати свої імена, погрожуючи їй, її друзям і родині, а також всіляко морально її принижуючи. При цьому слідчий відмовляється назвати імена відвідувачів.
5. Слідчий Ганни Дмитро Цуркан за час слідства встиг з'їздити у відпустку, натомість іншого слідчого Ганні призначено не було, що ніяким чином не сприяло пошвидшенню завершення слідства.
6. Ганну весь цей час переводять від камери до камери, не даючи навіть зібрати речей, хоча передачу дозволяють передавати не частіше, ніж два рази на місяць.
7. Лук'янівське СІЗО не відповідає за санітарно-технічним станом не лише європейському, а взагалі людському рівню (антисанітарія, аварійний стан приміщень, таргани, брак спальних місць, відсутність медичної допомоги).
8. Невідомі, які називалися співробітниками правоохоронних органів, неодноразово ходили до жеку та по сусідах за моїм місцем проживання і зводили наклепи на мою дочку на кшталт, буцімто вона щось зруйнувала, що вона є членом злочинної організації тошо.
9. Прокурор під час допиту вдавалася до образ і погроз в бік Ганни.
Не хочу також ховати своєї позиції щодо цього питання. Акцію було спрямовано проти блюзнірства влади, яка воліє ветеранів бачити лише мертвими та шантажувати ними живих.
Також позиція моєї дочки є в її наступній заяві, яку вона передала вже з Лук’янівського СІЗО:
«...Адже ця акція втілювалася в інтересах суспільства. Наша держава забирає у громадян усе до останнього. Особисто я не можу спокійно дивитися на людей похилого вік що лишають у відділеннях банків усі свої кошти з мізерних пенсій, сплачуючи комунальні послуги, держава забирає у цих людей все, а що дає взамін? Парочку демонстрацій біля пам'ятників найжорстокішим тиранам у світовій історії. Фалічні символи із вічно запаленими конфорками.
Якщо наша держава зобов'язана сплачувати ефемерний газовий борг, то ми маємо заощаджувати цей газ. Якщо боргу немає — тим паче. Ліпше подаруйте цей газ людям, які не можуть за нього платити. Але ж ні, держава цього не робить, вона ладна викидати в повітря в рази більше дорогоцінного блакитного палива, аби тільки не давати його людям» .
Кожен має право поділяти чи не поділяти переконання моєї дочки, але чи вважають ветерани, що за такі переконання моя дочка має обов'язково каратися в'язницею? Що злочинного, наприклад в переконаннях, що на виготовлення червоних прапорів перемоги не може йти більше коштів ніж на допомогу ветеранам?
Прадід моєї дочки був учасником оборони Києва, інвалідом війни. Добре пам'ятаю, як йому дзвонили з совєту ветеранів, щоб він прийшов на комуністичний мітинг, або до меморіалу слави, або до музею ВВВ. Він завжди йшов, завжди там застуджувався на протягах, і ми потім довго його лікували. Натомість, коли нам стало відомо, що влада до 9 травня дарує і ветеранам костюми, ми подзвонили в совєт ветеранів самі. Але нам відповіли, що костюми скінчились... Ось на таких фактах росла моя дочка. На кухонних розмовах нашої родини про те, що дідовому братові, який повернувся з війни без обох ніг, доводилося щороку проходити принизливу медкомісію, на якій йому міряли залишок ноги, інакше не платили «інвалідську пенсію».
В зв'язку з цим прошу висловити позицію вашої ветеранської організації з наступних питань:
Чи вважають ветерани, члени вашої організації, що вчинок Ганни є наругою над могилою, а не акцією на захист прав ветеранів?
Якби ветерани не ставились до вчинку Ганни – чи вважають вони, що за такі дії вона заслуговує двомісячного утримання в СІЗО і покарання ув'язненням від 3 до 5 років.
Чи вважають ветерани, члени вашої організації, що ситуація, яка зараз має місце в повсякденному житті – це є той результат, за який вони воювали?
Чи потрібен ветеранам такий «захист» з боку влади більше, аніж достойне життя, як, наприклад, у ветеранів європейських країн?
Якщо ви згодні з тим, що Ганна Сінькова не глумилася над пам’яттю мертвих, а захищала права живих ветеранів, або якщо ви не поділяєте її позицію, але вважаєте, що 20-річна дівчина не заслужила на таке суворе покарання, ПРОШУ ВАШІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗЯТИ ГАННУ НА ПОРУКИ, щоб суд обрав їй запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.