Рядові — трудяги фронту, вчорашні випускники шкіл чи звиклі до мирного життя плугатарі. Скільки їх і до сьогодні лежить у безіменних могилах, не маючи ні труни, ні надгробка, а часто й людської пам'яті про місце вічного спочинку, на місцях колишніх запеклих боїв. І тільки сліпий випадок та людська небайдужість допомагає виправити таку історичну несправедливість.

Саме випадковість допомогла знайти безіменну могилу на одному з обійсть в Озірній, Звенигородського району, Черкаської області . Лиш кістки та зотліла шинель, і жодної речі, яка б хоч натякнула на прізвище червоноармійця чи приналежність до військової частини. Не допомогли встановити особу загиблого й пошуки можливих очевидців. Та несподівано сільчани, розпитуючи старожилів, встановили місце іншої забутої могили, де покоїлися останки ще двох солдатів.
Сільський голова Дмитро Юхимчук особисто взявся клопотатися про достойне поховання загиблих червоноармійців. І ось 22 червня, у День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни, прах безіменних героїв, з належними почестями, було перенесено до Братської могили.
Хоронили їх усім селом, пройшовши пішою ходою, яка зібрала всі покоління озірнян від молодших школярів до сивочолих ветеранів. Честь супроводжувати прах загиблих випала воїнам-інтернаціоналістам. Вони ж,  після панахиди, яку відправив отець Ярослав, опустили труну до могили та кинули перші грудки землі.
Скорботою були сповнені численні промови, які виголошували сільський голова Дмитро Юхимчук, голова райдержадміністрації Олександр Лисюк, голова райради Валентин Мельнічук, заступник військового комісара Звенигородсько-Лисянського ОМВК Роман Здоренко, голова Звенигородської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану Олександр Антонюк (на знімку), ветеран Великої Вітчизняної війни Василь Кириченко  та учень Озірнянської школи Вадим Феденюк.
Хвилина мовчання. Залпи салюту із бойової зброї. Квіти й вінки на могилі. Честь вам і шана, захисники Вітчизни! І нехай троє радянських воїнів так і залишилися безіменними, але сільчани все ж зробили велику справу, поховавши загиблих за християнською традицією і давши їм нарешті вічний спокій.

Євген ШРАМЕНКО.