" /> Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - Ратне поле генерала Циганка Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
 
 
 
    
 
Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
Фестивалі
Майбутнє України
 


Погода
Погода!


41037163 Відвідувачів
Орденские планки – ветеранам
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Урядовий портал
Укрінформ
Міністерство оборони
Боевое Братство
Ратне поле генерала Циганка Надрукувати Надіслати електронною поштою
 20-річчя незалежності України співпадає з таким же віком її Збройних Сил. Напередодні ювілею Українського війська редакція розпочинає публікацію матеріалів про військові частини та військовиків, які свого часу були першими: першими склали присягу на вірність народу України, першими заступили на бойове чергування, вперше брали участь у міжнародних навчаннях, миротворчих операціях, першими закінчили навчання в національному військовому виші. Сьогоднішня наша розповідь про першого начальника Військово-медичного управління Збройних Сил України, заслуженого лікаря України генерал-майора медичної служби Георгія Васильовича Циганка. На такий вибір уплинула ще й така обставина: напередодні Дня незалежності України, 23 серпня, йому виповнилося 75 років.
Життя прожити - не поле перейти. Георгій Васильович успадкував ратну ниву: його дід, представник козацького роду, заснував династію військових. Батько під час Великої Вітчизняної війни воював у розвідці. Військовій службі присвятив кращі роки життя і Георгій Циганок. У званні полковника нещодавно завершив її і син Георгія Васильовича Микола.
Війну, її звірячий оскал і жорстокість побачив ще дитячими очима в Узині, що на Київщині. Коли рідне місто Сталіно (сьогодні Донецьк) окупували німці, його мати з двома маленькими дітками пішки подолала відстань до Узина, де проживали родичі. Там п'ятирічний хлопчик був свідком, як представник "нової влади" - гестапівський офіцер Штрук - стріляв у людей лише за те, що вони не там переходили вулицю...
Ратне поле Георгія Циганка виявилося особливим. Він не ходив у атаки, не піднімав бійців під свинцевим вогнем. Він усі роки військової служби (навіть на війні) присвятив гуманній справі - лікувати воїнів, стояти на охороні їхнього здоров'я. Це Георгій Васильович робив на всіх посадах - від начальника медичного пункту зенітно-ракетного полку до головного медика Збройних Сил України. На кожній з них привносив щось нове в організацію охорони здоров'я військовослужбовців.
Першою школою професійного становлення стали роки служби на Далекому Сході. Підрозділи зенітно-ракетного полку охороняли повітряний простір над Тихим океаном на ділянці майже 1200 кілометрів. Основне сполучення між ними - авіаційне. Але суворі природні умови змушували більше розраховувати на власні сили. Тож молодому військовому лікарю доводилося бути і хірургом, і навіть акушером-гінекологом - надавав медичну допомогу також і членам сімей вартових неба, місцевому населенню. Закріпив набуті там досвід і знання, коли призначили начальником медичного пункту окремого полярного батальйону зв'язку.
Черговою службовою сходинкою стала посада начальника медичної служби зенітно-ракетного полку. Доводилося забезпечувати надання медичної допомоги за умов проведення бойових пусків ракет. Казахстанські полігони Коп'яр, Ашулук стали для Георгія Циганка другою рідною домівкою.
Після 11 років такої служби перспективного військового медика направили на навчання на факультеті керівного складу Військово-медичної академії імені С.Кірова. По завершенні призначили на посаду начальника медичної служби гвардійської мотострілецької дивізії в Групі Радянських військ у Німеччині. Саме тоді офіцер-медик розробив креслення й дизайн медичних меблів для оснащення медичних підрозділів під час їх дій у польових умовах. На одному з навчань все це було продемонстровано. Начмеда дивізії Георгія Циганка тоді нагородили іменним годинником від Міністра оборони СРСР.
На посаді начальника медичної служби гвардійської танкової армії Київського військового округу Георгій Васильович знову зарекомендував себе як військовий лікар-новатор. Зокрема, на базі Дніпропетровського військового госпіталю розробив нову організаційно штатну структуру багатопрофільного польового рухомого закладу. Його можливості продемонстрували на навчаннях, за підсумками яких начмеда армії нагородили цінним подарунком і присвоїли звання полковника медичної служби. До речі, на цій посаді він отримав першу державну нагороду - орден Червоної Зірки - за виконання важливого державного завдання. Того ж року з воріт Харківського танкового заводу вийшла перша нова бойова машина. На шляху її випробування від заводу до Карелії (пересувалися виключно вночі - для забезпечення таємності) у бойовому відділенні перебував і начмед армії, який досліджував цю модель з позиції медицини. Машина успішно пройшла випробування і була запущена в серійне виробництво. Отже, до її народження був причетний і полковник медичної служби Георгій Циганок.
...Того дня він повернувся зі служби, зняв полковничу форму і розслабився: попереду відпустка, вже придбаний авіаквиток до моря. Затягнувся улюбленим "Біломором" і увімкнув телевізор. Показували святкування річниці Великого Жовтня в обласному центрі. Побачив на трибуні свого командувача армії генерал-лейтенанта Валерія Соколова. А за деякий час той сам зателефонував: "Що робиш, Георгію Васильовичу?" Відповів: "Дивлюсь, як зігріваєтесь на трибуні". "Ну тоді і я вас зігрію новиною. Надійшла команда: 9 листопада 1980 року вам потрібно бути у Москві... Запросили на бесіду..." "Туди?" - запитав полковник, зрозумівши все. "Туди, Георгію Васильовичу. А з відпусткою доведеться почекати..." - повідомив командувач.
Ступивши на афганську землю, полковник медичної служби Георгій Циганок дев'ять днів об'їжджав гарнізони радянських військ, знайомився зі станом медичного забезпечення 40-ї окремої армії. Важкі склалися враження. Здавалося, що медичне забезпечення військ здійснюється теж за обмеженим принципом. Не вистачало медикаментів, матеріалів, сучасної діагностичної й лікувальної апаратури. Не вистачало професіоналів. Більшість з них були призваними із запасу.  Деякі понад п'ять років не тримали в руках скальпель. Це позначалося на результатах надання медичної допомоги: двоє з трьох воїнів, поранених у живіт або груди, помирали протягом першої доби на місці або найближчими днями - в госпіталях Союзу. "Косили" радянських воїнів й інфекційні захворювання. Ось таку службу прийняв Георгій Циганок. Він організував її належне функціонування. Для надання оперативної медичної допомоги до штату медичної служби армії було включено вертольоти "Скальпель", "Бісектриса", "Бомбардир". Уперше в організації медичного забезпечення була започаткована евакуація й надання допомоги пораненим на бортах різних видів авіаційного транспорту. Протягом двох років усі медичні пункти, медсанбати й госпіталі перевели з наметів до спеціальних модулів, обладнали операційними, реанімаційними блоками, післяопераційними палатами з кондиціонерами. Покращилося забезпечення медикаментами. Усе це дало відповідні результати. Медики, очолювані полковником медичної служби Георгієм Циганком, повертали до бойового строю понад 90 відсотків поранених і хворих радянських воїнів. Для порівняння: у роки Великої Вітчизняної війни цей показник дорівнював 72,3 відсотка.
Після трирічного перебування в Афганістані Георгій Васильович повернувся з черговою нагородою - орденом "За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР".  А наступний орден - "Знак Пошани" - вручили за участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. На той час він очолював медичну службу Київського військового округу. Уже 28 квітня 1996 року приступив до виконання обов'язків керівника другого сектору ліквідації наслідків аварії - до нього входили військовослужбовці Київського округу, задіяні в цій справі. Лише за період з 5 по 10 травня під керівництвом Георгія Васильовича було проведене медичне обстеження майже 40 тисяч жителів Чорнобильської зони.
Коли розпочалася розбудова Збройних Сил України, постало завдання створити її медичну службу. Вища атестаційна комісія Міністерства оборони рекомендувала на посаду начальника Військово-медичного управління Георгія Циганка, яку він очолював по лютий 1994 року. До речі, Георгію Васильовичу першому в національному війську присвоїли звання генерал-майора медичної служби. Пригадуючи ті роки, він розповідає: "Нами була розроблена, а начальником Генштабу затверджена, нова організаційно-штатна структура військово-медичної служби, лікувально-профілактичних, санаторних установ, формування медичного забезпечення, експертної та судової медицини тощо".
 Генерал Циганок особисто займався призначенням військових медиків, які повернулися в Україну для продовження служби на рідній землі. Довелося долати багато труднощів, які виникли в результаті розпаду СРСР. На той час медичні склади національного війська були майже порожніми. Лише завдяки зусиллям генерала Циганка вже у травні 1992 року розпочалося регулярне постачання у війська ліків. За час керівництва медичною службою національного війська йому вдалося значно підвищити рівень медичного забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України. Генерал-майору медичної служби Георгію Циганку присвоїли звання заслуженого лікаря України. А тодішній Міністр оборони генерал-полковник Олександр Кузьмук за вагомий внесок у розбудову Збройних Сил України нагородив Георгія Васильовича іменною вогнепальною зброєю та відзнакою МО України  "Доблесть і честь". Загалом же праця заслуженого лікаря України генерал-майора медичної служби у відставці Георгія Циганка відзначена 26 орденами і медалями.
Сьогодні Георгій Васильович підтримує зв'язки з військовими медиками. Він бажаний гість у Головному військово-клінічному центрі "ГВКГ" МО України. Саме тут за його ініціативою були встановлені бюсти тим військовим медикам, які є гордістю нашого війська. Як і сам генерал Георгій Циганок, ім'я якого вписано в історію розбудови Збройних Сил України.
Фото Руслана ТАРАСОВА
Володимир ЧІКАЛІН
"Народна армія"

 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2018, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.