" /> Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - "Третій тост" №1(457), 2012 року, січень Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
 
 
 
    
 
Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
Фестивалі
Майбутнє України
 


Погода
Погода!


41050907 Відвідувачів
Орденские планки – ветеранам
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Міністерство оборони
Укрінформ
Боевое Братство
Урядовий портал
"Третій тост" №1(457), 2012 року, січень Надрукувати Надіслати електронною поштою
Вітаємо у новому 2012 році!
Новорічні та різдвяні вітання
     З нагоди Нового 2012 року і  Різдва Христового  на адресу Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) надійшли привітання від екс- Президента України Л. Кучми, голови Комітету у справах воїнів-інтернаціоналістів при Раді голів урядів держав — учасниць Співдружності, Героя Радянського Союзу Р. Аушева, виконавчого секретаря  Міжнародного Союзу організацій ветеранів «Бойове братерство» Г. Шорохова, голови Конституційного Суду України А. Головіна, Уповноваженого Верховної Ради  з прав людини Н. Карпачової, голови Державної служби України у справах інвалідів та ветеранів В. Маслакова, голови Державної служби експортного контролю України В. Демьохіна, президента Товариства Червоного Хреста України І. Усіченка, директора Департаменту соціальних послуг Міністерства соціальної політики України І. Тарабукіної, голови Черкаської облдержадміністрації, Героя України С. Тулуба, Чернігівського міського голови О. Соколова, генерального директора Національної бібліотеки України для дітей, Героя України А. Кобзаренко, голови правління Всеукраїнської громадської організації «Асоціація «Афганці» Чорнобиля», народного депутата України О. Рябеки, начальника Головного управління контролю за благоустроєм Київської міськдержадміністрації С. Садового,  голови ради директорів корпорації «МАСТ-ІПРА» С. Греховодова, директора ООО «КСБР» і «Сатурн-К» В. Павловського,  президента  Всеукраїнського громадського об’єднання інвалідів «Союз Чорнобиль України» Ю. Андреєва,  президента асоціації «Добробуд» Д. Діденка, голів  ветеранських організацій України і країн СНД, бойових побратимів.
    Дякуємо нашим друзям і колегам за привітання та  добрі побажання. Маємо велику надію на подальшу співпрацю в 2012 році.


С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.

Обращение Украинского Союза ветеранов Афганистана к гражданам Украины

     22 декабря Верховная Рада Украины приняла Закон «О Государственном бюджете на 2012 год»,  в заключительной части которого разрешила правительству осуществлять социальные выплаты в «ручном режиме», исходя из государственного бюджета. Мы расцениваем это как нарушение духа Меморандума, заключенного между Украинским Союзом ветеранов Афганистана и правительством Украины, как один из многих циничных шагов по развязыванию войны против собственного народа, наиболее обездоленных его слоев.
     В то же время 23 декабря Премьер-министр Украины Н. Азаров в прямом телеэфире заверил, что все социальные выплаты будут проводиться вовремя и в полном объеме.
28 декабря министр финансов Ф. Ярошенко со своей стороны заявил, что правительство будет оплачивать социальные льготы на основании законов, а не по решению судов. При этом он добавил, что в 2012 году ожидается даже постепенное повышение социальных выплат.
     Мы считаем, что такими официальными публичными заявлениями правительство Украины фактически взяло на себя гарантии социальной поддержки ветеранов и чернобыльцев.
     Со своей стороны заявляем, что с 1 января 2012 года мы начинаем тотальный контроль своевременной и в полном объеме выдачи пенсий, пособий, социальных выплат – всего того, что обещает нам власть в лице правительства и Верховной Рады. По окончанию мониторинга мы предадим гласности его результаты.
     Невыполнение обязательств мы будем расценивать как нарушение Меморандума правительством и оставляем за собой право перейти к активной защите интересов всех социально незащищенных граждан Украины всеми доступными нам законными методами.
Председатель Украинского Союза
ветеранов Афганистана
С. ЧЕРВОНОПИСКИЙ.

Меморандум у дії
Проблеми соціального захисту – у центрі уваги
      30 грудня підписано Меморандум про співробітництво і взаємодію між Тернопільською облдержадміністрацією та Тернопільською обласною організацією УСВА.
      Документ підписали голова облдержадміністрації Валентин Антонович Хоптян і голова обласної організації УСВА Сергій Євгенович Лісовий в присутності заступника голови облдержадміністрації Петра Володимировича Гоча, начальника головного управління з питань внутрішньої політики ОДА Ігора Володимировича Кульчицького, членів правління обласної організації УСВА та представників засобів масової інформації.
      Відповідно до Меморандуму обласна державна адміністрація бере на себе такі зобов’язання: збільшення фінансової підтримки статутної діяльності Спілки відповідно до обласної соціальної програми «Ветеран» на 2010–2015 роки, забезпечення додаткових виплат у сумі 300 грн. щомісяця з місцевого бюджету кожному члену сімей загиблих, стовідсоткове звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги всіх членів сімей загиблих, проводити щорічну безоплатну диспансеризацію всіх категорій ветеранів війни в Афганістані, членів сімей загиблих і померлих й за її результатами забезпечувати лікування та оздоровлення у лікувально-профілактичних закладах області. Забезпечувати постійний контроль медичного обслуговування та медикаментозного забезпечення, дотримання належного стану палат ветеранів війни в усіх лікувально-профілактичних закладах області. Збільшити видатки для зубопротезування ветеранам війни на 25% порівняно з 2011 роком, для безплатного проїзду міськими і приміськими маршрутами на території області ветеранів, інвалідів, учасників бойових дій, членів сімей загиблих.
     Профінансувати будівництво пам’ятників полеглим воїнам-«афганцям» у трьох районних центрах області, де виділено земельні ділянки, забезпечити належний стан утримання могил, військових поховань, пам’ятників, обелісків, меморіальних дошок та інших пам’ятних місць, пов’язаних з Великою Вітчизняною війною та війною в Афганістані.     Сприяти проведенню заходів з військово-патріотичного виховання молоді та військово-спортивних змагань, присвячених вшануванню пам’яті загиблих і померлих учасників бойових дій в Афганістані. Забезпечити районні організації Спілки офісними приміщеннями і засобами зв’язку, створити всі умови для неухильного виконання ст.20 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
     Під час обговорення Меморандуму члени правління обласної організації УСВА звернули увагу керівництва області на проблеми соціального захисту ветеранів, інвалідів, членів сімей загиблих і померлих. Щодо цих питань голова облдержадміністрації В. А. Хоптян дав відповідні доручення своїм заступникам.
Василь КОГУТ,
перший заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА.


Робоча зустріч

5 січня  відбулася робоча зустріч голови Української Спілки ветеранів Афганістану С. В. Червонописького з Віце-прем'єр-міністром України – міністром соціальної політики  С. Л. Тігіпком.  Було обговорено низку  питань, серед яких наступні пропозиції УСВА:
– при опрацюванні порядку  розподілу  санаторно-курортних путівок до санаторіїв сфери управління Мінсоцполітики включити путівки до спеціалізованих санаторіїв, придбаних на тендерних торгах;
– при опрацюванні критеріїв визначення всеукраїнських громадських організацій ветеранів, яким надаватиметься фінансова підтримка за рахунок коштів державного бюджету, взяти за основу Постанову КМУ № 577 від 13.07.2005 року;
– Мінінфраструктури та Мінрегіону згідно зі ст. 20 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначити середні норми споживання для громадських організацій ветеранів у частині звільнення їх від сплати за користування комунальними та іншими послугами;
– Міністерству оборони України з залученням представників громадських організацій ветеранів у шестимісячний термін провести перереєстрацію учасників бойових дій;
– Державній службі у справах інвалідів та ветеранів України організувати на державному рівні святкування Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 23-ї річниці виведення  військ з Афганістану.
За підсумками зустрічі Віце-прем'єр-міністр України С. Л. Тігіпко дав відповідні доручення центральним органам виконавчої влади для вирішення обговорених питань.
Прес-служба УСВА.


В організаціях УСВА
Волиняни довіряють своєму голові

У Луцьку відбулася звітно-виборна конференція Волинської обласної організації  УСВА, у роботі якої   взяли участь 82 делегата.
Серед гостей були  перший заступник голови облдержадміністрації  Олександр Курилюк,  голова Івано-Франківської обласної організації УСВА Юрій Купчій, голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий, представник сімей загиблих Зінаїда Ткачук. Перед початком роботи присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих і померлих побратимів.
Із звітними доповідями виступили голова організації  Григорій Павлович і голова ревізійної комісії Омелян  Баранецький. Роботу правління і ревізійної комісії  визнано задовільною.  Головою  правління Волинської обласної  організації УСВА знову став Григорій Григорович Павлович, також обрано членів правління,  ревізійну комісію.
Розглянуто питання забезпечення ветеранів війни житлом, безкоштовного медичного обслуговування, лікування та надання допомоги сім’ям загиблих і померлих ветеранів Афганістану, про співпрацю  місцевих органів влади і ветеранського руху Волині.
Прес-служба ВОО УСВА.


Звітують коломийчани
      У роботі звітно-виборної конференції  Коломийської міськрайонної  організації УСВА  взяли участь 242  ветерани, представники влади, члени сімей загиблих.    Хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих і померлих вже після війни побратимів,  поклали квіти до пам’ятника полеглим коломийчанам (на знімку).
      Учасники  заслухали та обговорили  звітні доповіді голови організації  Йосипа Тодоріва  і голови ревізійної комісії Ярослава  Стадника. Роботу  міськрайонної організації  ветеранів Афганістану та її ревізійної комісії  визнано задовільною.  Головою  правління вже втретє обрано Йосипа Петровича Тодоріва, також обрано членів правління,  ревізійну комісію.  Розглянуто питання забезпечення ветеранів війни житлом, безкоштовного медичного обслуговування, лікування й надання допомоги сім’ям загиблих і померлих ветеранів Афганістану.
      Голова районної державної адміністрації Михайло Негрич і міський голова Ігор Слюзар висловили  подяку  Йосипу Тодоріву за роботу, яку веде організація,  за  підтримку у вирішенні питань й наданні допомоги ветеранам Афганістану і родинам загиблих, говорили про  співпрацю райдержадміністрації з організацією ветеранів. Одноголосно затверджено  рішення прийняти в почесні члени організації голову Івано-Франківської  облдержадміністрації Михайла Вишиванюка, голову Коломийської райдержадміністрації Михайла Негрича, міського голову Ігора Слюзаря, голову  місцевого осередку партії «Удар» Володимира Довганюка.
      Голова Івано-Франківської обласної організації УСВА Юрій Купчій побажав учасникам конференції і надалі тримати  лідерство у ветеранському  русі.
Олександр БУДЬКО,
член правління Коломийської МРО УСВА.

Чернівецькі ювіляри
      У Чернівецькій міській раді відбулися урочистості  з нагоди  25-ї річниці створення  міської організації Української Спілки ветеранів Афганістану.
   – Хочу привітати вас з 25-ю річницею створення організації. Минуло вже більше 20  років відтоді як  радянські війська  були виведені з території Афганістану,  та ця багаторічна війна залишила глибоку рану в серцях і душах багатьох українців – не повернулися додому сини, брати, наречені. Вже 25 років міська організація воїнів-інтернаціоналістів уособлює згуртованість у боротьбі за життєві принципи, – такими словами привітав ветеранів секретар  Чернівецької міської ради Віталій Михайлішин і побажав їм здоров’я, незламності духу, натхнення, успіхів у роботі, сімейного щастя і благополуччя. Секретар міськради вручив ветеранам грамоти і грошову допомогу, а діти отримали солодкі подарунки від міського благодійного фонду «Милосердя».
    У Чернівцях зареєстровано 644 учасників бойових дій в Афганістані. Щороку з фонду соціального економічного розвитку міста виділяються кошти на фінансову підтримку  міської організації УСВА. Зокрема  торік виділено 10 150 гривень, за рахунок міського бюджету виплачувалася адресна матеріальна допомога в розмірі 350 гривень одинадцяти сім’ям загиблих в Афганістані воїнів та інваліду війни першої групи М. М. Яшину.
     Планується, що цього року розмір допомоги буде збільшено до 500 гривень. На засіданні виконавчого комітету у січні  буде також  вирішено питання про виділення квартир ветеранам  війни.
Олександр  ДЕДЕЛА,
член правління Чернівецької міської організації УСВА.


Передплата на газету «Третій тост» на 2012 рік
     Редакція вдячна прихильникам газети Української Спілки ветеранів Афганістану «Третій тост» за увагу до нашого видання. Тираж «афганської» газети збільшився більш ніж у півтора рази і становить нині близько семи тисяч примірників.
     Наводимо таблицю передплати газети «Третій тост» (за даними ДП «Преса») у регіонах України помісячно. Звичайно, тираж може збільшуватися, адже передплата триває протягом року.
Передплата  на газету «Третій тост» на 2012 рік по областям
за даними ДП «Преса»
  Кількість по місяцям
 Регіон  січень
лютий
березень
квітень
травень
червень
липень
серпень
вересень
жовтень
листопад
грудень
АР Крим 185
186 
 186
 175  175  175 165
165
  165   165   165   165
Вінницька 182  182  182  182  182  182   173
  173
  173
  173
  173
  173
Волинська  54   54   54   53  53  53  52  52  52  52  52  52
Дніпропетровська  233  233  233  226  226  226  214  214  214  214  214  214
Донецька  743  717   707  228  228  228  225  225  225  225  225  224
Житомирська  40  40  39  39  39  39  35  35  35  35  35  35
Закарпатська  120   45   45   45   45   45   41   41   41   41   41   41
Запорізька 442
  397 397
396
396
 396 343
343
343
 343  343 343
Івано-Франківська 446
 448 448
444
 444 444
362
 362 362
362
362
 362
Київська  250   251
251
 251 251
294
  235   235  235
 235
  235  235
Кіровоградська 210
 210 210
210
210
210
 193 193
193
193
193
193
Луганська 169
 169
169 
154
154
154
  144   144 144
144
144
144
Львівська 175
 174 174
 166 165
 165 165
 159  159 159
159
 159
Миколаївська 328
 327 327
327
327
 327 320
 320 320
 320  320  320
Одеська 490
492
 492 472
472
 472 443
443 443
443
443
443
Полтавська 253
253
 253 245
 245  245 169  169 169
169
169
169
Рівненська  166 162
162
156
 156 156
123
 123 123
123
123
123
Сумська  220  220  220 220
 220 220
217
217
217
 217 217
217
Тернопільська  86  86 86
 75 75
 75 48
48
48
48
48
 48
Харківська 545
 545  545 541
 541 541
517
 517  517 517
517
517
Херсонська 148
148
148
 148 148
148
 146 146
146
146
146
146
Хмельницька  298 298
298
298
 298 298
  290  290
 290
 290
 290
  290
Черкаська  167  167 167
 165
  165  165
153 
 153
153 
 153
153 
 153
Чернігівська  169  169 169
 163  163 163
113
 113 113
113
 113 113
Чернівецька 55
 55 55
55
55
 55 48
48
 48 48
 48 48
м. Київ
282  215 215
 191  191 191
 187  187 187
187
 187 187
м. Севастополь 176
176
 176  176 176
176
 173  173 173
173
173
173
ВСЬОГО 6632 6419
 6408  5801 5800
5843
 5288 5288
 5288 5288
5288
5287


Галерея Славы
Настоящий Командующий

19 января  исполняется 30 лет со дня гибели в Афганистане Героя России, генерал-лейтенанта Петра Ивановича Шкидченко. Редакция обратилась к полковнику в отставке Валерию Аблазову с просьбой поделиться воспоминаниями о боевом товарище.  В 1971 – 1981 годах Валерий Иванович был советником ВВС и ПВО  армии ДРА.


Шкидченко Петр Иванович родился 7 ноября 1922 года в Радомышле Житомирской области в многодетной семье. Окончил Житомирское пехотное училище (1941), курсы «Выстрел» (1945), Военную академию им. М. В. Фрунзе (1960), ВАК при Военной академии ГШ ВС СССР им. К. Е. Ворошилова (1970 ).
С первых дней Великой Отечественной войны – на фронте. Участник боев за оборону Киева. В июле 1941 года после гибели в бою командира батальона принял командование подразделением. В ту пору Петру Ивановичу было 19 лет. В начале августа 1941 года представлен к награждению ор¬деном Красного Знамени. В ходе боев четырежды ранен. По¬сле тяжелого ранения в декабре 1941 года  длительное время находился на лечении в госпитале. О том, что в декабре 1941 года ему было присвоено звание капитана, Петр Шкидченко узнал лишь три года спустя. Участник советско-японской войны.
В послевоенный период прошел путь от командира батальона до заместителя Главнокомандующего ГСВГ, а затем – командующего войсками Одесского ВО по боевой подготовке.
С июля 1980 года – заместитель Главного военного советника – начальник группы управления боевыми действиями при МО Демократической Республики Афганистан. За полтора года принял самое непосредственное участие в проведении 25 крупных боевых операций против душманских вооруженных формирований.
Награды: два ордена Ленина (1967, 1981), орден Красного Знамени (1941), орден Красной Звезды (1955 ), орден «За службу Родине в ВС СССР» III степени (1975 ), 15 медалей СССР, 14 наград иностранных государств.
Имя Шкидченко П. И. присвоено школе № 97 г. Днепропетровска.
Указом Президента РФ от 4 июля 2000 года за мужество и героизм, проявленные при исполнении служебного долга, генерал-лейтенанту Шкидченко П. И. посмертно присвоено звание Героя Российской Федерации.
Похоронен  в Днепропетровске на Запорожском кладбище.

Первая моя встреча с генерал-лейтенантом Шкидченко произошла в районе населенного пункта Бараки в августе 1980 года. Он только недавно прибыл  в Афганистан, и это была одна из первых боевых операций под его руководством. На нас – моего товарища полковника В. Д. Герасименко и меня – была возложена ответственность за ее авиационную поддержку.

Первое, что бросилось в глаза – солидный возраст Петра Ивановича. В среде советников появление человекa старше 50 лет уже вызывало закономерный вопрос: как он в этих краях оказался? Климатические и боевые условия Афганистана были довольно сложными даже для нас, молодых, а что говорить о человеке, которому  под 60? Постоянные стрессы, ранние подъемы и поздние отбои, питание всухомятку или из полевой  кухни, многочисленные перелеты на вертолетах – такое  по силам не каждому. Но генерал держался достойно, мы ни разу не слышали от него каких-то сетований на  трудности службы.

Годы спустя, перелистывая свой дневник того времени, я несколько раз натыкался на запись: «Опять встречаем рассвет в воздухе» – вылет на боевые операции происходил, как правило, ранним утром, а порою и ночью. И сколько раз повторялась одна и та же ситуация: мы еще только подлетаем на вертолете к полевому КП, а генерал Шкидченко уже там, машет нам снизу рукой: «Привет, авиация!». 

Бытовые условия во время боевых выходов были суровыми, и многие мои коллеги, да и я сам, за неделю-другую операции успевали порядком «подзакоптиться». В порядке вещей было по нескольку дней не бриться, а то и отрастить бороду. Наше руководство смотрело на это с пониманием – «не до жиру, быть бы живу!». Но что касается генерала Шкидченко, то даже в полевой обстановке он выглядел безукоризненно. В момент нашей первой встречи  меня поразил его внешний вид: идеально выбритое лицо, чистейший подворотничок, ладно сидящая форма. Все мы, советники, носили стандартную афганскую форму без каких-либо знаков различия. Знаю, что некоторые  советники-генералы брали в Афганистан свои мундиры. Их надевали в тех случаях, когда надо было общаться с руководством ДРА. На мой взгляд, авторитет формы в данном случае был вполне уместен. А вот в самой советнической среде сияние больших звезд на погонах срабатывало слабо: высокое воинское звание в тех условиях было далеко не самым главным критерием оценки человека.

Видеть в Афганистане Петра Ивановича Шкидченко в генеральской форме мне не довелось. Но и без генеральских лампас он всем своим внешним видом, выправкой, манерой держаться с подчиненными и начальниками производил впечатление солидного, уверенного в себе человека, которому дано не только должностью, но и самой природой повелевать людьми. Его фамилию с первого раза я не запомнил  и еще долго, упоминая о Шкидченко в дневнике, писал «Командующий», хотя на самом деле его должность называлась по-другому. Позже я, конечно, хорошо запомнил, как его зовут, но для меня он и тогда, и сегодня был и остается настоящим Командующим. До знакомства со Шкидченко именно такими я и представлял выдающихся полководцев времен Великой Отечественной войны.

Со временем мы узнали, что Шкидченко – фронтовик. Сам он об этом никогда не упоминал. О том, что Петр Иванович уже в 19 лет принял командование батальоном, был тяжело ранен и всю жизнь проходил с пулей в ноге, я узнал только в 2010 году, когда стал собирать материалы для  книги  «Дипломаты и полководцы». О чем-то личном он никогда не рассказывал. Только однажды обмолвился при мне, что «был в свое время аттестован на должность командующего войсками округа, но у кого-то оказались большие связи, и вот я здесь». Прозвучало это между прочим, в контексте того, что на службе, мол, чего только не бывает. При этом в голосе Шкидченко не прозвучало и полнотки обиды.

По служебному положению между мною, в то время подполковником, и генерал-лейтенантом Шкидченко была дистанция огромного размера. О многом происходящем в высоких штабах при подготовке операций я тогда мог только догадываться и поэтому не брался оценивать его как военачальника и полководца.  Меня всегда коробит, когда читаю в книгах некоторых мемуаристов из числа чиновников небольшого уровня: «Я хорошо знал…» и дальше идет  перечисление должностей и фамилий известных людей. Это все из серии того, как маршал Жуков ездил на Малую Землю советоваться к полковнику Брежневу. Нет, я и тогда хорошо понимал, и сегодня полностью отдаю себе отчет о своей скромной роли в ведении афганской войны. Таких, как я, тогда были сотни, а может, и тысячи. Таких, как Шкидченко, принимавших масштабные решения и несших всю полноту ответственности за их претворение в жизнь – единицы.

В то же время могу однозначно сказать, что с первой нашей встречи я испытал к нему большую симпатию и уважение. И со временем эти чувства только укрепились. Мне довелось видеть генерала Шкидченко в разной обстановке. Порой он был довольно строг и даже суров. В период боевых операций мог запросто, по-фронтовому, поставить крепким словом на место любого, в том числе и тех, кто носил генеральские звания. Но у него это получалось довольно органично, не носило формы оскорбления. Такое тоже надо уметь, и дано далеко не каждому!

Как показала практика, штабные генералы мирного периода часто оказываются непригодными для времени военного. Это было хорошо видно в годы Великой Отечественной войны, так было и в Афганистане. Шкидченко никогда не был кабинетным руководителем. Я редко видел его в штабе Главного военного советника, почти все мои встречи с ним произошли на боевых операциях. Как и положено командиру его уровня, Шкидченко разворачивал на одной из высоток свой полевой КП, но при этом долго на нем не засиживался, а вылетал или выезжал на все те точки, где шли боевые действия. И в зависимости от масштаба и характера этих действий он все время перемещался на вертолете из одного района Афганистана в другой, на месте «продавливая» выполнение войсками поставленных задач. В этом плане я бы сравнил его с командирами-кавалеристами времен Гражданской войны, которые в период затяжных боев сутками не оставляли седла. 

Петр Иванович очень хорошо относился к авиаторам, уважал их работу. И мы его не подводили. Нашей группе боевого управления авиацией удавалось своевременно обеспечивать вызовы самолетов и вертолетов для прикрытия сухопутных войск, нанесения ударов по бандформированиям, ведения воздушной разведки и корректировки огня артиллерии, эвакуации раненых и убитых, управления войсками. Вся эта работа происходила на глазах Командующего и каждый раз получала соответствующую оценку. Генерал неоднократно, не сдерживая эмоций, восхищался мастерством пилотов,  выводивших свои машины и его самого из невероятных ситуаций.

Правда, однажды случилась «осечка», и нам было очень неудобно перед Командующим. На заключительном этапе одной из операций, когда войска, штаб и подразделения охраны уже выдвинулись к новому месту под защитой брони, мы заставили его более получаса ждать вертолет. Мы мучались тем, что подводим Командующего, пытались посадить пролетающие мимо машины, но… Как оказалось, запланированный нами вертолет взял "под себя" один из генералов – советник командующего ВВС. Мы видели, что Петр Иванович раздражен,  но даже не зная о причинах задержки, он не сказал нам и слова упрека. Более того, при последующем разборе операции не стал упоминать об этом досадном случае и все так же высоко оценил действия авиации.

Общеизвестно: в преддверии боя каждый солдат должен знать свой маневр. К армии ДРА это было неприменимо. Управление войсками существенно осложнялось тем, что истинную задачу операции нельзя было доводить даже афганским генералам – все тут же становилось достоянием противника.
При главном военном советнике генерале армии А. М. Майорове было создано две группы: группа планирования (ею руководил непосредственно первый заместитель главного военного советника генерал-лейтенант В. П. Черемных) и группа управления боевыми действиями (ее возглавлял генерал-лейтенант П. И. Шкидченко). И вот с учетом особенностей Афганистана планирование боевых действий стали вести тайно от афганской стороны. Причем при докладе афганцам о предстоящих операциях порою шли на заведомый обман. Для этого существовала система двух рабочих карт. Министру обороны ДРА представляли одни карты, а на самом деле операция проводилась по другим. К разработке допускался узкий круг лиц, наиболее ответственные операции планировались не в Кабуле, а в Ташкенте (туда специально выезжали офицеры из группы Черемных). После этого все планы операций утверждались вначале в Ташкенте (в штабе ТуркВО), а затем и в Москве – в Министерстве обороны и Генеральном штабе. И уже затем все эти документы передавались в группу Шкидченко (он принимал самое непосредственное участие и в разработке всех этих операций). И вот тут начиналось самое сложное – реализация планов. И это «самое сложное» ложилось на плечи генерала Шкидченко и офицеров группы, которую он возглавлял.

У меня было с кем сравнивать стиль работы Петра Ивановича. Вспоминаю, как меня вызвали на беседу к его коллеге, первому заместителю главного военного советника генерал-лейтенанту Черемных. Получилось так, что меня почти одновременно представили и к ордену Красной Звезды (это была инициатива генерала Шкидченко), и к досрочному присвоению  звания «полковник». И как раз в это время случился «прокол» и вовсе не по моей вине. В открытой афганской печати появилась статья, подготовленная по моим материалам, в которой рассказывалось о системе шифрования служебной  информации. Наши «особисты» посчитали, что я нарушил существующие правила передачи афганцам предложений и материалов, и над моей головой сгустились тучи. В той обстановке могло запросто последовать откомандирование в Советский Союз со всеми вытекающими последствиями. Мою судьбу должна была решить встреча с генералом Черемных, а у него была репутация настолько жесткого начальника, что многие мои сослуживцы его откровенно боялись.

Когда кадровики сообщили, что мне нужно идти на беседу к Черемных, я не спал несколько ночей. И, судя по всему, не зря. Сидя в приемной,  видел, в каком состоянии из кабинета выходили генералы: один – с белым, как полотно, лицом, второй – наоборот, до самой макушки покрылся красными пятнами и с  лысины ручьями стекал пот. Третьего генерала Черемных не принял: «У вас не срочный вопрос – доложите завтра!». Правда, со мною Черемных разговаривал спокойно и тактично. Наказывать меня он не стал, но в конечном итоге кадровики предложили: выбирай что-то одно – или орден, или звание. Я выбрал звание. Так вот, после этой встречи прошло более 30 лет, а мне до сих пор неприятно вспоминать о своих переживаниях. 

Другой мой начальник-генерал перед каждой отправкой на боевые операции давал какие-то личные поручения: привези это, достань то-то. То что-нибудь из трофеев (экзотического оружия там было много), то бесплатные маслины с тех предприятий, на которых работали советские специалисты, то дешевые цитрусовые из южной провинции Нангархар. Представить такое со стороны генерала Шкидченко было просто невозможно. Во всех отношениях это был человек высшей пробы.

Даже внешне в генерале просматривалось благородство. Посмотрите, как Петр Иванович выглядит на фотографиях афганской поры. Высокий, статный, со спокойным, мудрым взглядом. Так получилось, что  довольно много cнимков, на которых он запечатлен в тот период, сделаны мною. Фотография всегда была и остается моим хобби. Первый фотоаппарат мне подарил отец, в Афганистане со мною был именно он – старенький, но надежный, как автомат Калашникова, ФЭД.

Еще в первый день нашего знакомства я спросил у Шкидченко разрешения его сфотографировать. Он неопределенно махнул рукой: мол, хочешь – снимай. Впереди была боевая операция, и в те минуты мысли генерала были, конечно, совсем о другом.  Погода в тот день не заладилась – дул очень сильный ветер, авиация не работала, и мне удалось  его пофотографировать. Вначале снимал издалека, потом все ближе, ближе. Когда, совсем осмелев, я почти вплотную подошел к КП, он неодобрительно посмотрел в мою сторону: «Ну  достаточно! Что вы меня, как киноартиста!». Примерно месяц спустя я отдал ему слайды (для проявки их приходилось отправлять в Москву). Он искренне обрадовался, тепло поблагодарил: «Будет что вспомнить на пенсии!».

Его отношение к службе, стиль работы были примером для окружающих. В армии,  как известно, есть два подхода к воспитанию подчиненных: делай, как я сказал, и делай, как я. Петр Иванович – это классический пример второго варианта влияния на людей. Возвращаясь к моей первой встрече с ним, вспоминаю наш непродолжительный разговор. Казалось бы, в тот раз он задавал нам, авиаторам, самые обычные вопросы, не давал каких-то особых наставлений. Уже под конец общения он как-то по-особенному, с едва уловимой иронией, посмотрел на меня и вполне доброжелательно, без упрека произнес: «А борода вам идет». И  пошел к своему КП. Вот и весь разговор. Но после этой встречи моя борода продержалась недолго. В последующем даже во время продолжительных боевых операций я находил возможность простирать в полевых условиях свою одежду и каждый день брился. И это не было результатом упрека или разноса, а стало следствием одного-единственного взгляда генерала. Таким было влияние Шкидченко не только на меня. Вся его небольшая по численности группа отличалась собранностью, опрятным внешним видом, четкой и внятной подачей команд и распоряжений. Хотя, понятно, что все это пришло не сразу, и я не раз был свидетелем того, как Петр Иванович твердо, но не зло «доворачивал»  некоторых подчиненных в нужном направлении.  

О гибели Петра Ивановича я узнал, когда был уже в Союзе. Открыл «Красную Звезду», а там: «…Погиб в авиационной катастрофе». Каждый перелет на вертолете над территорией Афганистана был немалым риском, а генерал  летал часто и много.

Изучая его личное дело при работе над книгой, обратил внимание на такую деталь: в 1978 году ему продлили срок службы на 5 лет – до 1982 года. И именно в начале 1982-го он и погиб. Получилось, что, кроме армейской службы, в жизни Петра Ивановича больше ничего не было. Не сомневаюсь, что он нашел бы себя и на гражданке, без работы  бы не сидел.

Его служебный путь вызывает уважение у каждого, кто хоть что-то понимает в армейском деле. Добросовестно, не пропустив ни одной служебной ступеньки, прошел путь от командира взвода до замкомандующего войсками округа. И этот путь отнюдь не был устлан розами: после фронта и лечения ран, когда до конца войны было еще далеко, ему, боевому офицеру, награжденному орденом Красного Знамени, пришлось быть и инструктором всеобуча, и командовать каким-то рабочим батальоном. Но он не сломался, не смирился с тем, что отлучен от боевых частей, а сумел переломить  ситуацию и вышел на прямую дорогу. Комполка, комдив, комкор, командарм. И все по-честному, без ловкачества и связей в высоких штабах.

И вот что получается в итоге: прослужив в армии 42 года, генерал Шкидченко отдал своей стране все, что мог, а она… В том же 1982 году орденами Красной Звезды посмертно были награждены все трое советских военнослужащих, погибших тогда вместе с генералом в подбитом душманами вертолете. Все – кроме него. Почему? Посчитали, что достаточно ордена Ленина, который Петру Ивановичу вручили осенью 1981 года. 

И только почти через два десятка лет справедливость была восстановлена – генералу присвоили звание Героя России, хотя еще тогда, в 1982 году, были все основания присвоить ему звание Героя Советского Союза.

Что можно сказать сегодня, 30 лет спустя после тех событий. В моей биографии было несколько генералов, воинское звание которых надо писать с большой буквы. Генерал Шкидченко – из их числа. Его гибель я воспринял как личную трагедию. Это был действительно фронтовой, полевой, и уж совсем не кабинетный генерал. Не боящийся взять на себя ответственность в моменты принятия решений и настойчивый в их выполнении.

Для меня, как и для всех ветеранов Афганской войны, генерал Шкидченко всегда был и остается примером настоящего советского генерала. В самом лучшем, самом высоком понимании этого словосочетания. Именно такие люди, как Петр Иванович, стали прообразом главных героев культового для моего поколения фильма «Офицеры». Думаю, сними сейчас кинокартину о судьбе генерала Шкидченко, она была бы не менее сильной, чем фильм нашей молодости. Времена сейчас, правда, другие, но истинные ценности нетленны!

Записал Сергей БАБАКОВ.


Не забути нам про війну

25 грудня 1979 року на прохання уряду  Афганістану Обмежений контингент радянських військ було введено в цю країну. 450 жителів Уманського району були учасниками афганських подій, 60 стали інвалідами, восьмеро поклали своє життя на чужій війні.
Цього пам’ятного дня, як і 15 лютого, що знаменує виведення радянських військ з Афганістану, збираються разом ті, хто пройшов пекельну війну і повернувся додому. Як розповідає голова ради воїнів-інтернаціоналістів Уманщини Олег Володимирович Зайченко, приходять, приїздять навіть з далеких сіл колишні воїни традиційно, без нагадувань і запрошень. Сходяться, щоб вклонитися пам'яті  бойових друзів, поспілкуватися, згадати пережите.
Так було й нині: зібралися біля пам'ятного знака півтори сотні учасників тих подій. З хвилюванням (хоч минуло стільки років, а спокійно про те, що довелося зазнати, говорити неможливо) звернувся до учасників мітингу, до своїх побратимів О. В. Зайченко. Спогадами про події Афганської війни, про введення військ поділилися кавалер ордена Червоної Зірки підполковник Олександр Миколайович Пархомюк і Василь Іванович Темченко, який служив у прикордонних військах і  одним з перших звідав гіркоту тієї війни в далекій країні.
Хвилиною мовчання вшанували пам'ять тих, кому не пощастило вижити у полум'ї війни, поклали вінки і квіти до пам'ятного знака (на знімку).
Учасником мітингу став і ансамбль «Рикошет» з Луганщини під керівництвом кавалера ордена Червоної Зірки Геннадія Альонкіна. В їхніх піснях – сувора дійсність тих подій, біль і страждання наших солдатів і офіцерів. «Афганистан болит в моей душе…» – лунало у виконанні музикантів.

Т. БОРОДИНСЬКА.


Пісенна пам’ять Афганістану
    Концерт  гурту «Оршанець» військової частини № 9930 навчального центру Державної прикордонної служби України відбувся  у Звенигородській загальноосвітній школі №2.
    Цього похмурого дощового ранку сама природа, здається,  кожною краплиною дощу по-материнськи оплакувала молодих синочків, які не повернулися з війни. Концерт пам’яті героїв розпочався з хвилини мовчання. Від щемких слів пісні  «Чорний тюльпан» серце стискалося від журби та жалоби. Пісні про події Афганської війни не залишили байдужими нікого.
    Учні  уважно слухали «афганські» пісні, переглядали  фрагменти тих трагічних подій. Побачене і почуте допомогло школярам зрозуміти всі страхіття неоголошеної війни. Саме на цій зустрічі вони дізналися, що один із підрозділів навчального центру Державної прикордонної служби України селища Оршанець, що на Черкащині, названо на честь нашого земляка з села Майданівки Василя Васильовича Хамка,  який героїчно загинув у Афганістані. Такі зустрічі дуже корисні для підростаючого покоління, вони сприяють вихованню справжніх патріотів.
    Працівники та учні школи висловлюють велику подяку начальнику навчального центру Ігору Федоровичу Момоту,  гурту «Оршанець» і його керівникові Сергію Васильовичу Скороходу, голові Звенигородської районної спілки воїнів-«афганців» Олександру Васильовичу Антонюку,  директору школи, воїну-«афганцю» Володимиру Сергійовичу Каюку за цікаву і корисну зустріч.
Інна ГНАТЕНКО,
педагог-організатор школи №2.


Історичними місцями краю
    Незабутнім  для учнів Шепетівського професійного ліцею став похід місцями бойової слави часів Великої Вітчизняної війни.
    Такі екскурсії вже не вперше проводить  викладач основ захисту  Вітчизни, член Шепетівської спілки ветеранів Афганістану В. А. Малошик. Наставник юних краєзнавців розповів своїм вихованцям про події  Великої Вітчизняної війни, про  рух опору фашистським окупантам, про героїзм і самопожертву народних месників. Учні побували на місцях масових страт гітлерівцями мирного населення (на знімку), у музейних закладах  краю.
    Під час походу хлопці взяли участь у змаганнях зі спортивного орієнтування. Переможцями стали  Р. Веремійчук, Я. Колодій, Д. Столярчук, І. Панзига, які навчаються в групі радіомеханіків.
Володимир ПИПИЧ.


Вдячні за турботу

     Голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Євгенович Лісовий разом з головою Монастириської районної організації  Ігорем Йосиповичем Сендзіком і членом УСВА Богданом Петровичом Штепулою  відвідали батьків загиблого  в Афганістані Бадицького Петра Васильовича, які проживають у селі Яргорів Монастириського району.
     Воїни-інтернаціоналісти поклали вінок до пам’ятника бойовому побратиму, хвилиною мовчання вшанували  його пам’ять. Потім завітали до батьків – Василя Федоровича і Парасковії Василівни. Мамі загиблого привезли інвалідну коляску.  Голова обласної організації зазначив, що районна спілка УСВА  піклується  про сім’ї загиблих в Афганістані й подякував  за це.
Віктор МІСЬКО,
заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА.


Подарки от ильичевцев
Общественная организация воинов-интернационалистов «Долг» ПАО «ММК им. Ильича», входящего в группу «Метинвест», активно поддерживает программу КСО «Школа – вуз – комбинат».
Организация традиционно  оказывает спонсорскую помощь учебным заведениям. Председатель ООВИ «Долг» Александр Чепайкин вручил четвертоклассникам  школы № 68 спортинвентарь и вазонные  цветы. Подарки от ильичевских «афганцев», приобретенные за счет средств членов организации при поддержке управления корпоративных коммуникаций комбината,  будут способствовать улучшению физического и эстетического воспитания мариупольских школьников.
 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2018, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.