Під час нещодавнього візиту до Афганістану та Пакистану я не міг не
зауважити про все частіші міжнародні заклики до «розв’язки» в
Афганістані. Але розв’язка для цієї країни є небезпечною оманою: гра не
закінчиться, як і історія. Єдине, що може закінчитися, — це увага
світової спільноти й участь у справах Афганістану, що цілком може
призвести до катастрофічних наслідків.
Великого значення міжнародна спільнота надає майбутньому 2014 року як вирішальній даті завершення поступового переходу відповідальності за безпеку від міжнародних сил афганському уряду. Цей процес досить складний і кропіткий, але немає жодних підстав вважати, що він не може бути завершений більш-менш відповідно до плану і поточного графіка.
Я вважаю, що перед Афганістаном 2014 року постане набагато важливіше завдання: вибори нового президента. У системі, де так багато влади — відкритої і прихованої, конституційної і традиційної — зосереджено довкола президента, вибори сповна можуть перетворитися на тотальну боротьбу за майбутнє країни.
Президентські вибори 2009 року, на яких Хамід Карзай був переобраний на другий термін, були досить спірною справою, і ні афганська політична система, ні міжнародне співтовариство не пройшли через нього з честю. Разом із боротьбою за майбутню роль Талібану в країні боротьба за владу 2014 року може реанімувати розбіжності, які знов поставлять країну на грань ще масштабнішої громадянської війни, а ліберальні технократи в Кабулі будуть роздавлені Північним альянсом, що відроджується, і ширшим «пуштунським пактом».
Такий сценарій, звичайно, буде катастрофою для Афганістану. Але наслідки будуть набагато складніші. Ми не повинні нехтувати серйозною небезпекою, що загрожуватиме Пакистану, в якому новий раунд джихадистської риторики та мобілізації може виявитися фатальним у сподіваннях побудови стабільної й безпечної країни. Ми повинні зробити висновки з досвіду 1980-х років: невідання — це не благо.
Яку ж тоді політику міжнародне співтовариство вважає правильною?
По-перше, ми повинні зосередитися на найголовнішому: переході до системи після Карзая, яку вважатимуть досить легітимною в усіх куточках Афганістану. Це, перш за все, питання про вільні та справедливі вибори, наскільки це можливо, і в цьому роль Організації Об’єднаних Націй матиме вирішальне значення. Також необхідно забезпечити широкий національний консенсус щодо правил гри. Карзай не може залишити свого спадку у кращий спосіб, ніж впорядкований перехід, і він зовсім не зацікавлений у тому, щоб усе, чого він домігся, було знищено.
По-друге, ми повинні заохочувати справжній регіональний діалог, який не дозволить Афганістану перетворитися на поле бою для спустошливих воєн чужими руками. Ключове завдання полягатиме в подоланні прірви між урядом Пакистану і силами на півночі Афганістану. Пакистан повинен зробити все необхідне, щоб переконати всіх, що він не вестиме прихованих ігор із Талібаном, якщо, звичайно, у нього немає таких намірів.
Не менш важливо, щоб Пакистан та Індія взяли участь у відкритому діалозі, що може сприяти налагодженню довіри та прозорості в їхній політиці щодо Афганістану. Сьогодні цей діалог навряд чи налагоджений, і їхнє взаємне маневрування, викликане недовір’ям, може легко дестабілізувати їхнього слабкого сусіда.
Нарешті через історичні, географічні та культурні причини роль Ірану в Афганістані не може і не повинна бути проігнорована.
Немає ніяких підстав для того, чому стратегічна мета Заходу щодо Афганістану повинна докорінно змінитися найближчими роками. Головне зараз — правильно розставити наші пріоритети. Забезпечення впорядкованого політичного переходу і заохочення глибокого і широкого регіонального діалогу повинні бути першочерговими завданнями у списку міжнародного порядку денного щодо Афганістану. Ці завдання важливі не лише самі по собі, вони також є ключовими у створенні правової основи для врегулювання стосунків між різними афганськими сторонами й Талібаном.
Дехто стверджує, що великомасштабна діяльність в Афганістані була помилкою. Але у дзеркалі історії ми бачимо, що ще більшою помилкою було б узагалі кинути країну напризволяще.
Афганістан сполучає Центральну і Південну Азію, і відсутність там порядку зумовлюватиме серйозну небезпеку в обох напрямках. Більше того, світу (а це не лише Захід, але й Росія і Китай) загрожує глобальне поширення наркотиків, зброї та терору.
Тепер завдання полягає не в пошуку ілюзорної розв’язки. Книга ще не закінчена; ми просто вступаємо в новий етап. Зараз ми повинні створити основу для стабільнішого Афганістану та стійкої міжнародної присутності в регіоні, який має вирішальне значення для глобальної стабільності.
