У селі Рогізки Щорського району на Чернігівщині відкрито
меморіальну дошку Павлу Миколайовичу Федосієнку, який загинув в
Афганістані й посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.
Життя цього молодого, гарного, надійного юнака було коротким, як спалах яскравої зірки на небі. Дитинство, юність, друзі, перше кохання, рідне село, мрії про майбутнє… Але все закреслив Афганістан.
Колона, в складі якої була і машина Павла, рухалась гірською дорогою Кандагар – Кушка, повертаючись з Афганістану до Радянського Союзу. Дорога як дорога – пісок, каміння, підйоми, спуски. Йшли колесо в колесо. Величезні КамАЗи, УРАЛи напружено ревли, просуваючись вперед. Рухались обережно. Все ближче і ближче до Батьківщини. До Кушки залишалося 8 кілометрів. Біля кишлака Туракунди попали в засідку. Шквал куль, мін, гранат з усіх сторін. Вдарив душманський кулемет. Перша черга пробила кабіну Павлого КамАЗу і гарячим полум’ям обпекла все тіло.
Сили танули, руки слабли, автомобіль не слухався його. Але зупинитись – означає піддати смертельній небезпеці водіїв, які йшли за ним. І Павло вирішує звільнити дорогу. З останніх сил він крутить кермо різко вправо. Машина пішла прямо на кулеметний вогонь, давши можливість колоні вийти з-під обстрілу і уникнути тяжких втрат. Ціною свого молодого життя Павло Федосієнко врятував багатьох своїх товаришів. Сталося це 27 листопада 1982 року.
Урочиста подія відкриття меморіальної дошки відбулась під час останнього дзвоника в його рідній школі. Зібралося багато людей, серед яких головним був батько героя – Микола Федорович, учні, голова сільської ради, земляки, почесний громадянин села В. В. Приходько, учасники бойових дій в Афганістані. Від імені воїнів-інтернаціоналістів Віктор Анатолійович Криницький щиро подякувавши батьку за виховання такого сина.
Було багато квітів, споминів, сліз. Павлу Федосієнку випало назавжди залишитись 19-літнім. А наш святий обов’язок – пам’ятати.
