Цього року виповнюється 70 років від дня створення легендарного інтернаціонального авіаційного полку «Нормандія-Неман».Отримані ним бойові нагороди — радянські ордени Червоного Прапора, Олександра Невського, французькі Великий Хрест Почесного легіону, Хрест учасника Визволення, Військова медаль, Військовий хрест, почесне найменування «Неманський», — красномовно свідчать про героїчний шлях цієї унікальної частини.
Наприкінці липня 1989 року я змінив на посаді відповідального редактора газети Київського військового округу «Ленинское знамя» полковника Миколу Біловола. Саме тоді він і подарував мені документальну повість про полк «Нормандія-Неман» «Шпага честі», написану ним у співавторстві з двічі Героєм Радянського Союзу генерал-полковником Володимиром Лавриненковим. На заключному етапі Великої Вітчизняної війни цей уславлений радянський ас літав у грозовому небі війни крило до крила з французькими пілотами, разом з ними очищуючи його від ворожих літаків. Коли Володимир Дмитрович обіймав у Києві посаду командувача 8-ї армії ППО, а Микола Миколайович був редактором її газети, розпочалася спільна праця з написання книги. В її основу лягли спогади радянських і французьких льотчиків, архівні документи, які відтворили маловідомі і дивовижні факти з історії полку, розповіли про людей, причетних до його створення, бойового використання. Зокрема, й про його «хрещеного батька» генерала Шарля де Голя.
«Франція програла бій, але не програла війну!»
Дворянин за походженням, Шарль де Голь брав участь у Першій світовій війні, напередодні Другої командував полком, танковою дивізією, був заступником міністра національної оборони. Коли 14 червня 1940 року гітлерівці вступили до Парижа, генерал звернувся по радіо до французів із закликом продовжити боротьбу з ними: «Франція програла бій, але не програла війну!». Він також почав створювати рух «Вільна Франція». За це йому оголосили смертний вирок. Очоливши в еміграції, у Великобританії цю патріотичну організацію, генерал де Голь отримав від прем’єр-міністра Черчілля дозвіл на створення військового формування з числа добровольців. У листопаді 1940-го він зібрав 35 тисяч осіб, серед яких були і військові льотчики. Саме з останніх вирішили створити ескадрилью і відправити її в Радянський Союз для боротьби з фашистськими загарбниками. І вона була сформована у вересні 1942 року. До її складу увійшли 15 льотчиків, 42 авіатехніки та механіки, 4 штабні офіцери. У кожного з них — свій шлях до цього підрозділу, своя доля.
Майбутній командир ескадрильї Жозеф Марі Пулікен став льотчиком ще в 1917 році. Дізнавшись про заклик генерала де Голя боротися з фашистами, з редакційним посвідченням відбув нібито у відрядження до Лівану і знайшов у Бейруті штаб ВПС «Вільної Франції», де його зарахували до групи винищувальної авіації «Ельзас», що формувалася на одній з авіабаз цієї країни.
Парижанин Марсель Альбер працював на заводі «Рено», закінчив платні курси пілотів, служив у ВПС, збив два літаки фашистської Німеччини. Він і його земляки Марсель Лефевр, Альбер Дюран на літаках «Девуатин -520» перелетіли з вішистської Франції до Великобританії, де були прийняті генералом де Голем. Під час розмови з ним вони попросили: «Якщо постане питання про відправку наших льотчиків до Росії, не забудьте про нас...»
Перебуваючи в Дамаску з інспекцією військ «Вільної Франції», генерал де Голь вручив Жозефу Пулікену посвідчення на право командування ескадрильєю, своє фото з автографом і сказав: «Мій майоре, перш ніж ухвалити будь-яке рішення, ще раз запитайте себе, що воно означатиме для інтересів Франції».
У Москві 4 грудня 1942 року був підписаний наказ про включення ескадрильї «Нормандія» до складу радянських Військово-повітряних сил. Першим місцем її дислокації став аеродром поблизу міста Іваново. Радянське командування запропонувало французьким льотчикам на вибір три типи літаків: два іноземні і радянський Як-1. Останній їм сподобався найбільше.
Освоювали ці крилаті машини французи під керівництвом інспектора з техніки пілотування 6-ї запасної авіабригади (саме до її складу «приписали» на той час французький підрозділ) капітана Павла Друзенкова. Він перший і «вивіз» у небо на радянському літаку командира ескадрильї майора Жозефа Пулікена. А вже в лютому 1943 року кожен з французьких льотчиків виконав 40 самостійних польотів на навчальних літаках і по 15 — на бойових Як-1. Перенавчання завершилося, попереду були повітряні бої. Повів у небо війни їх вже майор Жан Луі Тюлян, який змінив майора Пулікена, котрого за станом здоров’я перевели на службу до французької військової місії.
«Бойову дружбу ми збережемо до кінця своїх днів»
13 квітня 1943 року розпочалося з того, що дорогу на аеродром перебігла чорна кішка. Французькі льотчики засумували, повіривши в погану прикмету. Павло Друзенков заспокоїв їх, порадив тричі сплюнути через ліве плече. О шостій ранку надійшов наказ: шестіркою «яків» вилетіти на прикриття з повітря радянських військ, що здійснювали марш. Очолив виконання завдання сам комеск майор Жан Тюлян.
У районі населеного пункту Спас-Деменськ французів атакували 10 фашистських «фоккерів». Закрутилася смертельна небесна карусель, яка тривала стільки, на скільки вистачило боєприпасів і палива в моторах. У сутичці «нормандці» збили три ворожі машини. Але й самі втратили трьох льотчиків. Ескадрилью охопила жалоба.
Аби з’ясувати причину таких втрат, до французьких льотчиків прибув командувач повітряної армії генерал-лейтенант авіації С. Худяков. За підсумками розбору польотів провів засідання військової ради армії.
— «Нормандці» втратили відразу трьох кращих льотчиків. Особовий склад ескадрильї потрібно навчити воювати за нашим принципом: один за всіх і всі за одного. Які будуть пропозиції? — звернувся він до присутніх.
Командир бомбардувальної дивізії полковник С. Андреєв запропонував навчати їх тактики ведення групового повітряного бою. Бо у французів не було тих, хто міг би це зробити. Кожен з них у бою — сміливий боєць. Але сміливцям-одинакам перемоги не здобути. Вирішили «приписати» їх до винищувальної дивізії генерала Захарова, мовляв, хай вони літають з нашими асами повітряного бою. Живий приклад, наочність — кращий метод навчання. І вже за кілька днів французи вперше вилетіли разом з радянськими льотчиками 18-го гвардійського винищувального полку. Під час цього бою «нормандці» виявили не лише зразки мужності і майстерності, а й отримали навички колективного ведення повітряного бою.
Особливо відзначилися французькі льотчики в боях під час Курської битви. Тоді ворожа авіація втратила понад 3700 літаків, 33 з них збили винищувачі доукомплектованої на той час ескадрильї «Нормандія». З них 14 збив Альбер Літольф, який вів бій, доки рука тримала штурвал, а очі бачили противника. 16 липня 1943 року він загинув смертю героя в районі Красникова. А наступного дня в районі станції Знаменська командир ескадрильї майор Жан Луі Тюлян сміливо атакував зграю фашистських літаків і згорів у своїй крилатій машині від вибуху снаряда.
Невдовзі генерал Георгій Захаров викликав майора П’єра Пуйяда і зачитав наказ про призначення його командиром «Нормандії». Смерть майора Тюляна сильно засмутила генерала. Тому він заборонив новому комеску без дозволу вилітати на бойові завдання. Однак уже наступного дня француз повернувся з бою, збивши літак ворога, ще три — його підлеглі. Коли про це дізнався комдив Захаров, то лише махнув рукою, додавши: «Ох, ці французи...»
У ході боїв на Курській дузі ескадрилья втратила половину льотного складу. Тому підрозділ направили під Тулу на переформування і на перенавчання на нові літаки. На його базі був створений авіаційний полк «Нормандія», до складу якого увійшли ескадрильї «Руан», «Гавр», «Шербур», які налічували 50 французьких льотчиків і 350 радянських авіаційних спеціалістів.
Про бойове братерство, готовність до самопожертви розповідає хроніка полку. Під час польоту на літаку Моріса де Сейна виникла пожежа. Коли про це доповіли командувачу армії генералу Сергію Хрюкіну, той наказав: « Морісе, дорогий мій, стрибай, це наказ!» Проте в літаку був ще й радянський механік сержант Володимир Білозуб, який не мав парашута. Це був перший випадок , коли льотчик не виконав наказу. Він вирішив здійснити посадку, хоча не бачив землю через задимлення в кабіні. Від удару літака об землю їх обох викинуло з машини. Розкинувши руки, вони лежали поруч на обгорілій траві. Поховали Моріса де Сейна і Володимира Білозуба в одній могилі, біля якої весь полк хвилиною мовчання вшанував пам’ять героїв.
У небі над Кенігсбергом радянські соколи — двічі Герої Радянського Союзу капітан Амет-Хан Султан і майор Володимир Лавриненков — під час запеклого повітряного бою надали допомогу французьким льотчикам на чолі з Луі Дельфіно. Він замінив на посаді командира полку П’єра Пуйяду, який готувався очолити авіаційну дивізію «Франція», що формувалася в Тулі.
Коли Кенігсберг захопили радянські війська, на урочистому вечорі з цієї нагоди зібралися радянські і французькі льотчики. Командир полку «Нормандія–Неман» Луї Дельфіно сказав: «Я і всі мої друзі вдячні долі за те, що вона звела і поріднила нас з двічі Героями Радянського Союзу Володимиром Лавриненковим, Амет-Ханом Султаном, Олексієм Алелюхіним та багатьма іншими радянськими соколами. Нашу святу бойову дружбу ми збережемо до кінця своїх днів».
До Парижа — на крилах Перемоги
Подвиги і мужність воїнів полку високо оцінило керівництво держави. Командування радянських ВПС вручило 25 французьким льотчикам бойові нагороди СРСР. А Сталін влаштував прийом, на якому були присутні генерал Шарль де Голь, колишній командир полку «Нормандія–Неман» полковник П’єр Пуйяд. Проголосивши тост за нього, Сталін сказав: «Ось він, справжній герой Франції...»
Коли світ дізнався про перемогу над фашистами, особовий склад полку знаходився в Москві і готувався повернутися до Франції. У цей час Сталін надіслав де Голю лист, в якому повідомив: «Я вважаю цілковито нормальним залишити в полку все бойове спорядження, яке він так успішно і мужньо використовував на Східному фронті. Хай цей скромний подарунок Радянського Союзу стане символом дружби між нашими народами».
У відповідь Шарль де Голь написав: «Ми з гордістю зустрінемо повернення наших льотчиків з полку «Нормандія–Неман» на тих літаках, на котрих вони воювали пліч-о-пліч зі славними радянськими арміями...»
Виліт полку на подарованих Як-3 до Франції був призначений на 11 червня 1945 року. І ось уже Герой Радянського Союзу генерал-майор авіації Георгій Захаров червоним прапорцем дав команду «на старт» і в очах відважного комдива з’явилися сльози... 20 червня 1945 року літаки полку вперше пролетіли в небі над Парижем. На аеродромі Бурже французьких героїв зустрічав сам глава тимчасового уряду Франції генерал Шарль де Голь.
А потім цей полк став ядром створення Військово-повітряних сил Франції, ще до 1956 року його льотчики літали на радянських Як-3. Один з них як символ бойової дружби радянського і французького народів і досі зберігається в авіаційному музеї Парижа. В 1977 році, вже на надзвукових реактивних літаках «Міраж», полк здійснив візит дружби до Радянського Союзу. А ще за два роки як дорогих гостей представників полку зустрічали радянські льотчики-космонавти В. Шаталов, А. Ніколаєв, П. Климук, Ю. Глазков.
Під час перепоховання останків невідомого французького льотчика в 1964 році в Москві зустрілися бойові побратими — французький генерал Луї Дельфіно і двічі Герой Радянського Союзу Володимир Лавриненков...
Нині мало залишилося серед живих тих, кого увічнили у рядках відомої пісні про ескадрилью «Нормандія» Є. Долматовський і М. Фрадкін:
«Мы из фляги одной согревались зимой, охраняя друг друга в полете.
А потом ты в Париж возвратился домой на подаренном мной самолете».
Героїчні справи цих людей живуть і в назвах фільмів (на прем’єрі кінострічки «Нормандія–Неман» в Москві в 1960 році побував Герой Радянського Союзу Жан Андре), книг, авіаційних частин, вулиць, у незгасній народній пам’яті.
