" /> Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - № 11 (347), 2007 рік, червень Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
 
 
 
    
 
Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
Фестивалі
Майбутнє України
 


Погода
Погода!


40988734 Відвідувачів
Боевое Братство
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Міністерство оборони
Укрінформ
Орденские планки – ветеранам
Урядовий портал
№ 11 (347), 2007 рік, червень Надрукувати Надіслати електронною поштою
 

З Днем медичного працівника!


Шановні стражі здоров'я!
Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Державного комітету України у справах ветеранів сердечно вітаємо всіх вас з професійним святом.
Ви, як вартові здоров'я, завжди на своєму майже бойовому посту, і тільки ви по-справжньому розумієте, співчуваєте і оперативно допомагаєте у скрутну для здоров'я кожного з нас хвилину.
Дякуємо за те, що ви ніколи не забували про нас, учасників бойових дій, і завжди поруч з нами як у вчорашньому бою, так і в нинішньому сьогоденні.
Переконані, що своєю кропіткою працею ви допомагаєте нашій державі долати всі перешкоди на шляху до запланованої мети - бути демократичною, незалежною і могутньою, населеною здоровою нацією.
Бажаємо шановним медичним працівникам успіхів у фаховому зростанні, особистого щастя, міцного здоров'я, Божої та державної підтримки, надійних друзів і всіляких життєвих гараздів!
З повагою -
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), народний депутат України.
І. ПЛОСКОНОС,
голова Державного комітету України у справах ветеранів, Герой Радянського Союзу.
 
 

Увічнене милосердя


Про справжню кузню здоров'я - Державне підприємство МО України "Сакський центральний військовий клінічний санаторій імені М. І. Пирогова" давно знають і в ближньому, і в дальньому зарубіжжі. Цілющі властивості тутешньої грязі у гармонійному поєднані з сучасною діагностичною і медичною базою, апробованою методикою лікування, а також чуйний персонал - своєрідна "візитівка" кращого вітчизняного військового санаторію. Тут кваліфіковано оздоровлюють від багатьох недуг, у тому числі й наслідків так званої сучасної бойової травми. Добре знаний цей лікувальний заклад і серед членів Української Спілки ветеранів Афганістану.
4 травня 1982 року, коли вже третій рік точилася неоголошена "війна за річкою", на базі Сакського санаторію було створено єдиний на весь Радянський Союз Центр відновлювального лікування і започатковано унікальну систему реабілітації, що, до речі, не мала аналогів у світі. Ця система, як стверджують фахівці, дала змогу повернути боєздатність і працездатність травматологічним і неврологічним хворим у 98% випадків.
Красномовний факт: покалічені офіцери і солдати, котрих доправляли до санаторію після тривалого госпітального лікування на ношах, у буквальному сенсі вчилися тут заново ходити. Точніше, їх вчили ходити медики. Якщо вдатись до статистики загалом, то понад 7 тисяч воїнів-"афганців" можуть завдячувати своїм одужанням хірургам, нейрохірургам, лікарям і медсестрам цього лікувально-оздоровчого закладу. Як і сотні військовослужбовців Збройних Сил України, які лікували рани чи просто поправляли здоров'я після виконання миротворчих операцій у різних "гарячих точках" планети.
Саме ця сумлінна, гуманна місія людей у білих халатах і знайшла довершене образне втілення у монументі "Милосердя" (на знімку), який днями урочисто відкрили на території санаторію з нагоди 25-річчя створення Центру відновлювального лікування. По суті, це ціла скульптурна композиція: під альтанкою, що символізує випромінювання милосердя і добра, постали фігури хворого і медсестри, яка допомагає йому зробити перші після одужання самостійні кроки. Автори композиції - відомий скульптор, народний художник України Станіслав Чиж і заслужений архітектор України Адольф Шефер.
Кошти на спорудження монумента збирали, як у нас водиться, громадські організації, передовсім ветеранські та воїни-"афганців". Їм і персонально голові Ліги офіцерів Севастополя, одному з лідерів місцевої організації УСВА, полковнику запасу Володимиру Лукічову, власне, і належить ідея увічнити невтомну працю санаторських медиків із Сак. У такий спосіб колишній командир десантно-штурмової роти опосередковано висловив свою щиру вдячність людям, які колись витягли його самого з "того світу" і поставили у стрій (донедавна офіцер очолював Севастопольський військкомат, а нині займається адаптацією звільнених у запас військовослужбовців).
- У 1984 році, - згадує Володимир Лукічов, - моя рота із складу 66-ї окремої Джелалабадської мотострілецької бригади забезпечувала проходження колони із спецвантажами. Своє завдання ми успішно виконали і вже поверталися назад. Але так сталось, що на повороті дороги на Лагман наша БМП налетіла на фугас. Вибухом мене відкинуло з башти у бік аж на 17 метрів. Зазнав кілька переламів і наскрізних поранень. Півтора року після цього провів у госпіталях - Ташкентському і при Ленінградській військово-медичній академії, причому майже рік перебував у лежачому положенні. За 45 днів лікування в Сакському санаторії став потроху ходити, а з часом повністю повернувся до повноцінного життя. Вважаю, тут я вдруге народився. Це заслуга операційного хірурга Михайла Бабича, лікарів, медсестер. Прізвищ вже й не пам'ятаю, бо сестричок ми називали просто на ім'я.
З однією з них, Оленою Шевчук, після урочистого мітингу мені вдалось поспілкуватись. Ось що вона розповіла про ті події двадцятирічної давності:
- Нас, медсестер, у Центрі було всього шість. Ми приймали поранених на ношах на Сакському військовому аеродромі. Літаки прибували із Кабула і Ташкента. Спеціальних трапів не було, і взагалі попервах гарнізон не був пристосований до прийому подібного контингенту. Тому призвичаїлись "ловити" поранених з "борту" за допомогою рятувальних надувних подушок. Далі хлопці (а спочатку прибували лише строковики) переодягали, видавали милиці. У Ташкентському госпіталі вони проходили лише первинну хірургічну обробку, а тут їх "латали", як кажуть, за повною програмою, у тому числі й з ампутацією кінцівок. А ще потрібно було виводити хлопців із депресії. Вона нерідко посилювалася серйозною сімейною драмою. Бійці, в основному наші ровесники, 1962-1965 років народження, розповідали всю правду про афганську війну, про що тоді в газетах особливо не повідомлялось. Ми втомлювались, особливо морально. Бо коли заходиш у палату, а там лежить 18-19-річний юнак без руки, ноги, а то й обох одразу, обпечений, сліпий, емоції важко було стримати. Проте ми все ж продовжували робити свою справу.
Шанобливо відгукнулись про нинішню і тодішню роботу військових медиків учасники мітингу. Зокрема, начальник лікувально-профілактичного відділу Департаменту охорони здоров'я МО України Сергій Тіщевський, начальник управління Севастопольської міськадміністрації, генерал-майор запасу Микола Фоменко, його підлеглий по Афгану, а нині член Вищої ради Міжнародного Союзу "Бойове братство - без кордонів" Герой Радянського Союзу Набі Акрамов, Сакський міський голова Олег Клюй, президент фонду розвитку економічних і гуманітарних зв'язків "Москва-Крим" Олег Котолупов, мати курсанта Житомирського військового інституту Тетяна Родзивил (її син після тяжкої травми хребта проходить у санаторії курс реабілітації), митрополит Сімферопольський і Кримський УПЦ Лазар, який і освятив монумент "Милосердя".
Василь САДОВСЬКИЙ.
 
 

Поляна здоров'я


Напередодні Дня медичного працівника наш кореспондент взяв інтерв'ю у головного лікаря госпіталю "Лісова поляна", Заслуженого лікаря України Володимира Івановича НЕРОДИ.
- Володимире Івановичу, розкажіть, будь ласка, про лікувальний заклад, який ви очолюєте.
- "Лісова поляна" - єдиний в Україні госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів. Розташований він у курортній зоні Пуща-Водиця під Києвом. Чарівне місце. У нас працює три відділення - неврологічне на 80 ліжок, терапевтичне на 80 ліжок і ортопедо-травматологічне на 60 ліжок. У цих відділеннях лікуються учасники бойових дій, інваліди війни, які зазнали поранень, травм, мають захворювання. Ми лікуємо у госпіталі також сім'ї загиблих. Як правило, це люди похилого віку, які зазнали дуже тяжкий стрес у житті, коли отримували похоронки і привозили у цинкових домовинах їх загиблих дітей. Це найбільш постраждала категорія нашого суспільства, люди, які отримують маленьку пенсію і обділені увагою влади на місцях.
- Скільки воїнів-інтернаціоналістів, членів сімей загиблих пролікувалося у 2005-2006 роках?
- Ми зараз працюємо на повну потужність й завантажені максимально через те, що у нас можна безкоштовно отримати професійну медичну і медикаментозну допомогу. Торік госпіталь пролікував більш як 3,5 тисячі осіб. За минулі три-чотири роки ми весь час нарощували потужності, але наші можливості вичерпані в цьому плані, хоча потреба в лікуванні, звичайно, велика. Трошки нам допомагають обласні госпіталі ветеранів Великої Вітчизняної війни. Там теж має право лікуватися наша категорія хворих.
- Які зміни сталися у госпіталі останнім часом?
- За останні два-три роки зміни відбулися великі. Насамперед це стабільне фінансування госпіталю. Якщо в минулі роки було дуже важко з цим, ми знаходили якісь спонсорські можливості, то зараз те, що закладено бюджетом, виконується на сто відсотків. Упродовж трьох років підвищувалось фінансування на харчування хворих і на медикаменти. Минулого року було виділено кошти на ремонт. Це невеликі гроші, але ми змогли щось зробити. Але головне - це стабільне фінансування госпіталю. Також з 1 січня 2008 року буде знову підвищення на медикаменти і харчування у 2-2,5 рази. І я думаю, це ще більше покращить умови лікування і побуту хворих.
Є значні покращення і в лікувальній базі. Ми запустили в роботу у лабораторії газоаналізатор, діє нова стоматологічна установка. Торік закупили гідролазерну ванну, яка коштує понад 20 тисяч гривень, а також нове обладнання для кабінетів теплотерапії. Але є ще проблеми: у нас старий рентгенапарат. Новий коштує 500 тисяч гривень, і можливості зараз його у нас придбати немає.
- Чи бере участь у поліпшенні матеріально-технічної бази госпіталю Українська Спілка ветеранів Афганістану і які її реальні справи?
- З самого заснування госпіталю для воїнів-інтернаціоналістів, а це 1989 рік, ми тісно співпрацюємо з Українською Спілкою ветеранів Афганістану, яку всі ці роки очолює Сергій Васильович Червонописький, а також з місцевими відділеннями Спілки. Вони нам максимально допомагають і обладнанням, і ремонтом палат. За кожною обласною організацією закріплено палати, які перебувають під їхнім контролем. Уже багато палат відремонтовано, зараз, наприклад, закінчується ремонт у двох палатах, який робить благодійний фонд "Відродження" з міста Нікополя Дніпропетровської області. Наші афганські організації співпрацюють з цим благодійним фондом, який підтримав їх у цьому питанні. Велику спонсорську допомогу нам надає Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, вони нещодавно профінансували ремонт двох палат. Значну допомогу маємо від Київських міської і обласної спілок УСВА, які фактично кожним районам відремонтували по палаті. Закінчується ремонт палати силами Івано-Франківської обласної організації.
Усі направлення на лікування хворих йдуть через УСВА. Ми ці направлення роздаємо обласним спілкам, які відбирають хворих, котрі першочергово потребують лікування, на основі заключення лікаря поліклініки за місцем проживання. Це додає більше порядку, адже здійснюється контроль на місцях, місцеві організації відповідають за своїх людей, яких вони направляють на лікування.
- Які труднощі, проблеми існують у госпіталі і як їх можна подолати?
- Основна наша проблема - це капітальний ремонт. Річ у тім, що фактично госпіталь існує з 1989 року і капітального ремонту в ньому не було всі ці роки. Ми проводимо ремонт в основному своїми і спонсорськими силами, те, що можемо, робимо, але цього не достатньо. Треба ремонтувати фасади, каналізацію, водопровід, а це все потребує капітальних ремонтів і великих коштів. У нас палати всі двохмісні, в кожній свій санвузол, і нам хотілося б усе це зберегти.
- Володимире Івановичу чи брав участь госпіталь у Міжнародному конкурсі серед лікувальних закладів подібного профілю?
- Я повинен сказати, що у нас тісні зв'язки з госпіталями країн СНД. Ми - постійні учасники міжнародних конференцій, що проходять під егідою Комітету у справах воїнів-інтернаціоналістів, який очолює Герой Радянського Союзу Руслана Аушев. У грудні 2006 року наш госпіталь взяв участь у ІІ Міжнародному конкурсі на кращий медичний заклад, де лікуються ветерани. І наша "Лісова Поляна" зайняла третє місце. Це єдиний в Україні госпіталь, який брав участь у цьому конкурсі і який зайняв таке почесне місце вже вдруге і нагороджений дипломом, почесним знаком і грошовою премією у розмірі 50 тисяч російських рублів.
- Скільки госпіталів змагалося у цьому конкурсі?
- У конкурсі брали участь понад сто лікувальних закладів, в основному це госпіталі з Росії, але були і з Білорусі, Молдови, Таджикистану, Азербайджану, країн Балтії. Перше місце зайняв Самарський обласний клінічний госпіталь для ветеранів війни, друге - Молдовський реабілітаційний центр, який побудовано зовсім недавно. Лише на одне обладнання госпіталю було виділено 5 мільйонів доларів. Це показує, яку увагу приділяє уряд Молдови своїм ветеранам.
- Володимире Івановичу, контингент хворих, який лікується у вас, потребує з кожним роком усе більшої уваги. На жаль, кількість ліжкомісць у госпіталі обмежена. Тому є побажання працювати з лікарями в інформаційному полі. Їхні поради будуть розміщуватися у газеті "Третій тост" на сайті УСВА. Як ви це бачите?
- Із задоволенням, це дуже корисна пропозиція. Я би рекомендував відкрити в газеті таку медичну сторінку, де б виступали наші лікарі зі зверненнями до своїх пацієнтів, яких вони дуже добре знають. І учасники бойових дій також знають своїх лікарів, які працюють у нас багато років, і які можуть надати добрі рекомендації. Думаю, ми зуміємо вирішити це питання. Те, що ми називаємо "афганським" синдромом залишається, і з кожним роком посилюється. Нікуди від цього не подітись...
- Напередодні Дня медичного працівника що ви хотіли б розповісти про своїх колег і що їм побажати?
- Побажаю насамперед, здоров'я. Як ми бажаємо нашим хворим, так ми бажаємо здоров'я і своїм колегам - лікарям, медсестрам, технічним працівникам, які працюють у нас. Це дуже досвідчені професіонали. Наприклад, завідуюча неврологічним відділенням Ольга Кузьмівна Бондаренко (інакше як "мамочка" її хворі не називають), це Галина Антонівна Ямполь - завідуюча терапевтичним відділенням, і дуже-дуже багато людей, які чесно несуть цю важку ношу. Бо розумієте, в наш час з такою мізерною зарплатою, не хочеться на це особливо акцентувати, дуже важко вижити всім медичним працівникам, які тільки на ентузіазмі й тримаються. І я хочу всьому нашому колективу, а це більш як 200 осіб, побажати міцного здоров'я, щастя і удачі в житті, щоб наша влада, не забувала їх і підтримувала. Сподіватимемося на покращання умов праці медичних працівників. А ми зі своєї сторони докладемо більше зусиль для того, щоб надавати кваліфіковану медичну допомогу такій важливій категорії нашого населення як ветерани війни і сім'ї загиблих.
Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) щиро вітає шановного Володимира Івановича Нероду з 64-річчям і через свою газету передає побажання подальших професійних успіхів, міцного здоров'я і всіляких життєвих благ.
 
 

Кризіада


Системні кризові явища в Україні останнього часу призвели до появи таких слів як "переговоріада", "коаліціада", 2прокуроріада", "суддіада", президентська "указіада", парламентська "постановіада" і т. п., що можна об'єднати одним поняттям "кризіада". Ризикну з цього приводу спробувати себе у памфлеті (прошу не плутати з популярною зараз секс-технологією).

Що маємо сьогодні
Поведінка лідерів країни вже не тільки у громадян України провокує ідіосинкразію (вибачте на заумному слові). У цивілізованого зарубіжжя наші внутріполітичні розбірки спочатку викликали посмішку, потім подив, а тепер вже й палець до вилиці з напівповоротом потягнувся. І не дивно.
Політична колотнеча у вигляді милосеріалу вже привела країну на межу громадянської війни. Маємо надію, що бійка в генпрокуратурі була останньою краплею "озвірину". Але обидві протидіючі сторони продемонстрували повну неспроможність і повне невміння "розрульовувати" кризові ситуації. Спроби діалогу показують його дуже низьку культуру, значно віддалену від європейської. Близька вона навіть не до азійської, а більшою мірою до латиноамериканської. Мабуть, все-таки не ту країну Гондурасом нарекли.
Але якщо політичні еліти ведуть себе не по-правовому, а по-базарному, то де ж народ? І де той матрос-партизан Залізняк, який вийде на сцену і скаже "Все, караул стомився!"? Чи може ми надумано пишаємося тим, що за більш як півтора десятка літ державотворення все гаряче остуджували, не натискуючи на гашетку?
Так от, виявилося, що українській поведінці притаманна якась мізерно-убогість. У своїй самодержавній ментальності ми навіть найдрібніші проблеми вирішуємо на підвищених тонах. Експлуатуючи при цьому відкриту конфронтацію без побоювань "винести сміття з хати". На відміну, скажімо, від Росії, де правда є підкилимною, апеляціям до народу кладеться край гумовими кийками, а деталі протистоянь не виходять на публічність. Може, це крайнощі з іншого боку, але самоповазі та патріотизму у росіян усе ж слід повчитись. Бо зовсім не випадково, навіть не зважаючи на дулю у кармані під назвою "Раша, гудбай", північні сусіди полюбили Вєрку Сердючку за її філософію "живи не для того чтобы танцевать, а танцуй для того, чтобы жить".
Тож як не крути, а винен народ під назвою електорат. Бо якщо він перестане хитрувати і обирати злодія в законі, клясти його в спину і знову обирати, то буде толк з нашої еліти. Якщо, скажімо, аргентинці мають до себе повагу, то за тиждень, вийшовши на вулицю, поміняли п'ять президентів, поки не обрали авторитетного для нації.
Це з одного боку. А з іншого, народ уже втомився від того, що його відверто "нахиляють" обслуговувати сторони конфліктів. Бо у кожної з них своя рідна і кон'юнктурна правда. А Україна в цілому вже виснажена політичною брехнею. Як і майданною політикою.
Без сумніву, нинішня системна криза організована штучно. І в першу чергу на підкинуті зарубіжні гроші, ідеї і технології. Якими б красивими, конституційно вивіреними словами вона не обгрунтовувалась, центральна причина протистоянь у тому, що опозиційних товстосумів відлучили від "бюджетної доїлки". І це при тому, що у усіх політичних кольорах бізнесмени як близнюки-браття. Держава ж у цілому дуже ослаблена безвідповідальністю бізнесу у владі.
А на політику в державі істотно впливають ще бізнесмени першої хвилі. Виняток хіба що у Пінчуку, Суркісі та Ярославському, які, не попавши в черговий раз у Верховну Раду, перестали розкладати яйця у різні партійні кошики і зараз повернулися обличчям до нації. Розуміючи при цьому, що потрібні однакові, справедливі й стабільні правила гри для всіх. Але не епідемія рейдерства.
Та все ж про центральні політичні фігури, які гарантують нам літо спекотнішим, ніж гарячий травень. Тут, завдячуючи кризіаді, акценти дещо змістилися. До квітня для Європи Ющенко все ще залишався демократом, а Янукович - другом олігархів і васалом Кремля. Тепер наш президент не може з'явитися перед своїми колегами з європейського співтовариства в образі білого і пухнастого демократа (перший симптом - Італія і Великобританія вже відмінили його візити). І справа не тільки у сумнівній президентській указіаді по дострокових виборах (не дивуйтесь і тоді, коли він бабу Параску своїм Указом призначить "Міс Україна"). Джентльмен із Хоружівки спробував зламати через коліно такі питання як відставка суддів КС, призначення генпрокурора, перепідпорядкування внутрішніх військ, відверта політизація СБУ і держохорони. Тільки сумнівним заокеанським сценарієм можна пояснити і заяви та дії щодо створення у нашій наполовину "совковій" країні музею радянської окупації.
Є острах, що країна запізно прийде до розуміння "король голий". Занадто агресивна команда зібрана на Банковій, яка діє по зовнішньому сценарію, не дуже опікуючись проблемами права та моралі. І використовує, між іншим, ідеологію, близьку до маоізму. Це великий кормчий колись вирік "...щоби створити, треба зруйнувати". З'явилася, щоправда, надія на старого як екскременти мамонта Плюща з його популярним "кінчайте, бо я вже не можу". Але в останніх його заявах присутні безапеляційний тон, відвертий правовий нігілізм і намір плющити всіх неугодних. Тим більше, що все це посилюється присутністю в РНБО одіозної фігури Турчинова.
Зараз простому люду взагалі складно розібратися у тому, хто серед вищих політиків держави є орлом, хто шулікою, а хто й чорною вороною.
Якщо у президента страх увійти в історію з розколотою країною, то у прем'єра страх вдруге залишитися біля розбитого кабмінівського корита. Інакше важко пояснити безглузду непослідовність його дій у переговорних процесах. Спишемо на те, що його також "розводить" оточення. Врахуємо при цьому, що у Януковича не така вже й однозначна підтримка на сході. За останніми даними 67% його жителів однозначно стверджують, що жити стало гірше. Виходить, механічно змінити "кумів" на "донів" - це ще не гарантія успішного розвитку економіки і розквіту соціалки. Та й ідея дострокових виборів не дуже активно "оволодіває масами" на сході й півдні країни.
 І не треба зменшувати роль біло-голубо-малиново-червоної ШирКи (широкої коаліції) у спровокованій кризіаді. Навіть Мороз повівся на    провокативні маніпуляції в парламенті - такої помилки від нього, звично мудрого, мало хто чекав. І розвели його свої ж. І не тільки регіонали, які звикли до того, що все у цій країні купляється і продається.
Батарейкою кризового сплеску знову стала чарівна пані, пересваривши всю чоловічу стать. Їм і дісталася брудна робота, а Юля вже вкотре знов у білому вбранні від провідних кутюр'є світу.
Є ще Луценко як черговий претендент на Месію. Мало хто сумнівається в тому, що цей егоцентрик за умілого використання словесної зброї з демагогічним і популістським нахилом ще себе продемонструє всьому світу.
Взагалі відсутні чіткі орієнтири хто в нашій хаті Рабинович. Щодо перших двох осіб, то для народу стає все більш зрозумілим наступне: вийти з системного конфлікту зі збереженням політичного лиця для президента вже майже неможливо; у прем'єра ще є шанс, але вже мізерний.
Та річ уже й не в них, Бог їм судія. Страшніше те, що підсумки кризіади поки в повних мінусах: країна значно ослабла; Росія, Америка і Європа роздратовані; розкол України видимо посилився; судова система розвалена майже "до основанья, а затем"; всі значні політики дискредитовані. Якщо іншими словами, то маємо найближчу перспективу отримати в Україні не тільки дві Верховні Ради, але й дві столиці. Одна з них діятиме під патронатом Вашингтону, інша - Москви.
Ось такі пристрасті. При яких країна є, вожді - також, а держави нема. Чи то ще, чи то вже.

Що маємо завтра
Як висловилась відома жвавістю та метикуватістю свого журналістського пера Тетяна Коробова, людина може пізнати мудрість трьома основними шляхами: читати мудрі книги, вчитися у мудрих людей або ж, зрештою, сходити по малій нужді на оголений провід під напругою. Останніх у нашому політикумі найбільше. Це для них буде доречним вислів відомого гумориста-одесита: "Те, кто выжил в катоклизме, пребывают в пессимизме". І це вони ратують за термінове наближення свята всенародного волевиявлення та навперегони до нього біжать зобіжені.
При тому, що більшість країни розчарована діями помаранчевої команди (якщо то є команда), все ж таки віддається належне тому, що "джин свободи" із пляшки випущений. Може, тільки на цьому підгрунті нинішній президент так неадекватно оцінює свої особисті досягнення. Складається враження, що він не розуміє елементарної життєвої істини: далеко не кожен може обігнати втікаючого бізона і переспівати співаючого Кобзона. Виходячи з таких простих речей, можна стверджувати, що президентське оточення у вигляді чиновної дрібноти буде відігравати гаранта до кінця. Тим більше, що у них це досить непогано виходить. І на їхньому боці, між іншим, майже 80% помаранчево налаштованих ЗМІ.
Інша річ, як цьому хворобливому до тупіковості процесу сприятиме БЮТ. Оскільки, завдячуючи його лідерці, політика перелилася за край конституційної балії, то Тимошенко і в подальшому провокуватиме агресію на всю країну та напругу на всю опозицію. Неозброєним оком видно, що авторитарні нахили цього не по жіночому сильного і вольового політика мало узгоджуються з поглядами ліберально налаштованих соратників президента. Прем'єр Тимошенко - це червона ганчірка для всіх бичків з Банкової.
Дискомфорт у помаранчевий стан приніс і Луценко, поки що успішно відробляючи зарубіжний проект. Дехто вже настільки в нього повірив, що б'ється об заклад по його успіху не на пляшку чи навіть ящик пива, а на акції пивзаводу. Забуваючи при цьому, що у політиці нема вічних друзів, у політиці є вічні інтереси. Для мудрих це одна з істин, для опозиційних сил - ахіллесова п'ята.
 Дуже непросто спрогнозувати поведінку коаліційних сил. Поки що коаліційних. Бо проблем там неміряно.
Якщо аналітично оцінити дії регіоналів, то будь-якого маленького успіху вони миттєво переходять від тривоги і страху до торжества і самовдоволення. Втрачаючи при цьому реальний грунт під ногами. Полюбляють привічати різного роду перебіжчиків, які психологічно приносять з собою неврівноваженість. Розуміючи, що на чужій стороні й у соколі підозрюють ворону. Це ще нічого, коли система нової команди тебе перемеле і виплює. Гірше, коли пережує і відправить у подальше плавання нижнім шляхом.
Не слід недооцінювати і вплив Ахметова на розвиток внутрікоаліційної і внутріпартійної ситуацій. Помічено, як тільки його "підкилимна довірена особа" Колесников з'являється у сесійній залі, так у поведінку нардепів миттєво вносяться істотні корективи. Так і не визначилась ПР зі стратегією своєї передвиборчої поведінки. Янукович за створення блоку свого імені, Ахметов - за похід на вибори окремим списком. Мотивуючи тим, що бізнес любить не тільки тишу, але й вузькість інтересів. На боці донецького магната і теза про те, що спроба регіоналів десоціалізувати бюджетну політику і зробити економіку більш відкритою натикається на глуху опозицію СПУ і КПУ.
Поведінка лівих. особливо соціалістів, - тема окрема.
"Вірні ленінці" мають непомірні амбіції, але й гарантії попадання у новий склад парламенту більш-менш надійні. За умови, якщо не зміняться законодавчі правила гри. Але на стражі нинішньої стабільності й стоїть комуністичний "соловей" Симоненко.
Більш загрозливою є ситуація для соціалістів, яким, з одного боку, дуже не хотілося б опинитися у ролі підносчика снарядів для регіоналів, а з іншого - поки що відсутні гарантії проходження 3-відсоткового бар'єру. А тому вони опинилися перед дилемою: залишитись у нинішньому Вавилоні, чи все ж таки шукати свій власний град Кітеж. В будь-якому разі СПУ залишиться одним з міцних політичних гравців-важковаговиків. Керівництво партії розуміє при цьому, що похід у блоці з ПР означає стати її сателітом, втративши статус окремого суб'єкта політики.
 Абсурдність подальшого розвитку ситуації ще й у тому, що регіони найближчим часом не зможуть рухатись без багатоходового мислення шахіста Мороза. Інша річ, що психотип цього політика не дозволяє йому здати перші позиції в СПУ без вирівнювання рейтингової ситуації. А тому від Мороза слід чекати сюрпризів. Він як ніхто інший розуміє, що в керівництві партії забагато зморшкуватих від віку облич і треба оновлюватись на марші. Як і міняти коней на переправі.
Багато залежить і від одужання Цушка, який став реальним претендентом на перше місце у партійному списку соціалістів. "Не прячущий сердце за спины ребят" - це про нього, штурмуючого будинок ГПУ на чолі "Беркута". Та й відсутність української мови можна в плюсі розіграти. Бо СПУ має технологію, за якою можна підняти колишні регіональні гасла про державний статус російської мови, прихильність до ЄЕП та відмову щодо приєднання до НАТО. Це зовсім не зашкодить розкрутці слогану - 2006 "Збудуємо Європу в Україні!".
У цілому ж таке враження, що наші політики тільки гралися в політику. А серйозні справи були за кукловодами - великими дядьками з Москви та Вашингтону. Звідси і недолугість вітчизняного законодавства і невміння діяти у правовому полі. Та все ж у життя поступово включається право, і є реальна можливість відірватися від політичної маніловщини.

Що маємо в собі
Оскільки наша афганська спільнота не може існувати поза межами кризіади, то й вона хворіє проблемами загального державного гатунку. І здається необхідною поява вже свого внутрішнього кризового менеджменту.
Звичайно, можна і в кущах геройськи відсидітись. Але це люди не ті, не гарматне м'ясо і не слизьке м'ясо медузи. А значна кількість ще й у депутатах різного рівня, які в силу своєї порядності відпрацьовують поставлені політичною силою задачі. Сформувалась у складі організованого афганського руху і своя бюрократія, яка пристосувалась під "кришею" і щодо нових людей сповідує принцип "не пущать". Але команди зверху виконує. Чимало і пристосуванців під використання своїх корисно-особистих цілей, вбачаючи в УСВА "дім терпимості", яких все і всіх стерпить. Нині вони також у готовності "взяти під козирок".
Усе це наша специфіка.
А ще є політика і бізнес. Щодо першого, то в кризових ситуаціях, може, й не слід сповідувати принцип "а ти записався добровольцем?". Тикаючи при цьому перстом у кожного неугодного. Просто є ідейні переконання, і ніхто не заборонить колишньому інтернаціоналісту активно ратувати за, скажімо, вступ до НАТО.
Але ж ми не можемо масово під Вітренко (дух, що тіло рве до бою) воювати з Сердючкою, або під Тягнибока (українське - то від Бога, "совіцьке" - від диявола) боротися з пам'ятниками воїнам-визволителям. Це піар-крайнощі для політиків, які діють на грані фолу.
Звичайно, можна відмахнутись, мотивуючи тим, що політика - то є особисте горе кожного. Але ми живемо в занадто заполітизованих часі й країні. Тому треба шукати м'які, компромісні, загальновлаштовуючі форми політичної діяльності організації. Пам'ятаючи при цьому, що є середній політичний орієнтир з темою соціального захисту інвалідів, батьків загиблих і тих, хто ще хоче, але вже не може.
Толерантніше, спокійніше, ненадривно вже слід ставитись і до тих, хто має успіхи у бізнесі. Просто комусь дано, комусь - не дуже. Та й взагалі підмічено по окремих місцевих організаціях, що чим вони бідніші, тим товщі прапорщики, які їх очолюють. Забувається, що не тільки під лежачий камінь вода не тече, але й фарт сидячим місцем не шукають.
Усі більш зважені підходи тільки підвищуватимуть авторитет Спілки. З нею все ж таки вимушені рахуватись і суспільство, і державна влада, і різні партійні боси. А щодо нинішньої кризи, то впевненість надає те, що на "крутих" місцях у "Альфі", розвідці, чи "Беркуті" з "Титаном" - також наші.

Непамфлетне
Як висновок - кілька серйозних речей, "по-взрослому". Бо на відміну від інших країн СНД Україна все ж демонструє елементи дорослої демократії.
Не треба спрощувати ситуацію, лідери, які поставили країну на поріг громадянської війни, вже не можуть мати перспективу у суспільстві. Навіть у нашому. Інша річ, що включена на рівні спец операції технологія політичної дестабілізації. А чи розігрують нашого президента як лоха, чи він свідомо підігрує цій технології - стане зрозумілим найближчим часом. Порушивши букву Конституції, Ющенко перестав бути її гарантом, а сам основний Закон фактично перестав діяти. Відповідальність же політиків не має терміну давності.
Не вибачить народ і Януковичу його принципу "друзям - усе, ворогам - закон". Це він і сам починає розуміти. І не підтримує його Москва, як і між іншим, і регіони в цілому. Свого часу експансія російського капіталу в Україну була зупинена саме ними. Час розуміти і те, що відмашку на "указіаду" дав Ющенку саме Кремль. Москва і Вашингтон щодо України тимчасово порозумілись.
На те, щоб вибори не відбулися, починає працювати Тимошенко, може, це кого потішить. Взагалі почалися перегони, на яких вирішується тактична задача "хто кого об'єгорить". Оскільки процеси перейшли у нову площину, то майже весь політикум перебуває у пошуках проволочки для затягування виборів.
Одностайні і політики і політологи в одному: до завершення політичної кризи ще далеко. Дуже далеко. Цілком очевидно і те, що склад ВР навряд чи вдасться істотно змінити. Інша річ, як позитив, що криза майже не чіпає економіки. Це свідчить не тільки про своєрідну українську ментальність, але й про те, що демократичні процеси набрали серйозних обертів.
Недалеко вже той час, коли виділиться група політиків і бізнесменів, яка встановить цивілізовані правила гри надовго і для всіх. Цей процес повинні простимулювати як Футбол-2012 так і ціни на газ у 230 тис. доларів за тисячу кубометрів.
Володимир СІРОШТАН.
 
 

Молдова помнит своих сыновей


"Сыновьям Отечества - священная память" - так назвали новый мемориал в столице Молдовы. На Рышкановке, на бульваре Мирон Костин, долгое время велись строительные работы. И, наконец, 20 мая состоялось торжественное открытие памятного комплекса, в котором приняли участие президент Владимир Воронин, премьер-министр Василий Тарлев, председатель Комитета по делам воинов-интернационалистов при Совете глав правительств государств-участников СНГ Руслан Аушев и воины-"афганцы" из бывших советских республик. Собрались родственники погибших и живых участников тех событий, а также жители Кишинева.
Председатель Комитета по делам воинов-интернационалистов при Совете глав правительств государств-участников СНГ Герой Советского Союза Руслан Аушев в своем выступлении сказал: "Понятие воин-интернационалист сейчас необходимо, как никогда, для граждан стран СНГ. Это важная составляющая воспитания подрастающего поколения". Руслан Аушев отметил, что "столь масштабного проекта увековечения памяти воинов-"афганцев" в СНГ он не припомнит".
Комплекс состоит из возвышающейся при входе в сквер скульптуры "Скорбящей матери" установленной еще в 2005 году, и монумента в виде белых пилонов, устремленных в небо. На уровне пяти метров от земли их обрамляет выполненный из бронзы терновый венок. В центре - гранитная чаша в виде черного тюльпана, куда можно будет возложить цветы и поставить свечи. Вокруг монумента установлены гранитные плиты с именами 305 погибших воинов. В верхней точке композиции водружен крест. Высота монумента - 15 метров. Авторы - архитектор Василий Еремчук и скульптор Борис Дубровин.
Главная идея мемориального комплекса в том, чтобы это место стало не только местом скорби по погибшим, но и зоной отдыха "афганцев". Для этого в сквере комплекса построят два каскадных фонтана, установлены скамейки.
В торжествах по поводу открытия мемориала приняли участие председатель Украинского Союза ветеранов Афганистана, народный депутат Сергей Червонопиский, председатель Государственного комитета Украины по делам ветеранов Игорь Плосконос, председатель Молдавского Союза ветеранов войны в Афганистане, депутат парламента Молдовы Михаил Мокан, многочисленные гости из стран СНГ и Балтии, из Болгарии.
 
 

"Афганистан звучить в моїй душі"


Перший Всеукраїнський фестиваль військово-патріотичної пісні під такою назвою відбувся наприкінці травня в обласному Палаці культури в місті Миколаївні.
Фестиваль військово-патріотичної пісні був присвячений 70-річчю Миколаївської області. Його організували й підтримали Міністерство культури і туризму України, Миколаївська облдержадміністрація, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) і Миколаївська обласна спілка воїнів-інтернаціоналістів та запасу.
З радістю приймали миколаївці гостей і учасників фестивалю. А найбільше усім запам'ятався гала-концерт, який став яскравим заключним акордом триденного пісенного свята.
 
 

Нагороди знайшли героїв


4 червня у Луцьку відбулися заходи з нагоди святкування 91-ї річниці Брусилівського (Луцького) прориву. Під час святкового концерту були вручені бойові нагороди учасникам бойових дій в Афганістані.
Орден "За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР" ІІІ ступеня - Віктору Степановичу Панасюку, медаль "За бойові заслуги" - Олегу Степановичу Хавелку, Ігорю Степановичу Шалапаю, Василю Федоровичу Шуту.
Рідним Степанченка Антона Івановича вручено орден Червоної зірки, яким він нагороджений посмертно, а вдові Новікова Володимира Євгеновича - медаль "З відвагу".
Ветерани були представлені до цих нагород ще у радянські часи. І ось зараз, завдяки кропіткій праці Петра Федоровича Лисиці, також ветерана війни в Афганістані, нагороди знайшли героїв.
Інф. "ТТ".
 
 
Миколаївська область

Інтернаціоналісти відстоюють права


На чергові збори, де розглядалося питання "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", воїни-інтернаціоналісти Первомайська запросили секретаря міської ради І. А. Мезенцеву, начальника КП "Управління пасажирських перевезень" В. М. Аркушенка та представника від соціального захисту населення О. В. Поноченюк. Адже нововведення у місті щодо пасажирських перевезень пільгової категорії населення хвилювало всіх. І. А. Мезенцева і В. М. Аркушенко роз'яснили фінансовий стан цієї галузі, дали вичерпні відповіді.
Коли мова зайшла про медичне обслуговування, на всі питання, що стосуються зубопротезування, відповіла О. В. Поноченюк. До речі, зазначила, що лише на це з міського бюджету виділено 5 тисяч гривень. А ще на зборах йшлося про чергу на лікування в госпіталі при ЦРЛ, забезпечення учасників бойових дій пільговими ліками, про завищені ціни на них у різних аптеках, щорічне медобстеження і забезпечення талонами безплатного проїзду.
- З 2004 року в санаторії "Лісова поляна" під Києвом пройшли лікування більш як 40 воїнів-інтернаціоналістів з Первомайська, - відзначив голова афганської організації В. С. Йонга, і вручив потребуючим три путівки.
На зборах також було розглянуто питання про місце і роль організації в підготовці та святкуванні 62-ї річниці Великої Перемоги.
В. С. Йонга в урочистій обстановці вручив посвідчення членів Первомайської організації ветеранів Афганістану Ю. В. Поламарчуку, В. М. Сороченку, А. В. Василенку, В. Д. Корнійчуку, А. В. Добровському, В. М. Ткачуку, П. Я. Ковальчуку.
Н. ЗАМЧАК.
 
 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2018, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.