| |
Виступ народного депутата України Зубка Ю.Г.
на установчої конференції Всеукраїнської громадської організації
“Закінчимо війну” 22 червня 2007 року
22 червня виповнюється 66 років з того дня, коли небо над нашою
Батьківщиною затьмарилося ворожими літаками, а ранок прийшов із
вибухами авіабомб і артилерійських снарядів. Розпочалася Велика
Вітчизняна війна.
Такого цинічного і брутального масового і системного порушення
основоположних і наріжних прав людини людство ще не знало. Життя і
здоров’я солдата і цивільної людини, дитини і людини похилого віку ні
скільки не цінувалось і нічого не вартувало. Яким тільки ідеям не
приносилося воно в жертву!
|
|
| |
Але жертва радянського народу і радянського солдата, принесена заради
збереження миру і життя, знищенню коричневої чуми на землі, неоцінима.
Мільйони життів, мільйони людських доль покладені на жертовник
Перемоги. Кожна радянська сім’я виявилася опаленою гарячим диханням
війни. Тому все рівно болять загоєні воєнні рани, тому не можемо ми
залишатися байдужими, коли частішають спроби у різний спосіб повернути
у забуття подвиг радянського солдата у тій війні.
Існують дві головні проблеми: забезпечення гідного рівня життя ветеранів війни і увічнення пам’яти загиблих.
Україна з часу здобуття незалежності вживає заходів, спрямованих на покращання життя ветеранів війни.
Всім відома і давня аксіома – війна не закінчується до того часу, доки не похований останній загиблий солдат.
Щорічно країна віддає данину пам’яті і поваги своїм захисникам,
проголошуються промови біля могил Невідомого солдата та пам’ятників
загиблим землякам. Звучать клятви: ніхто не забутий і ніщо не забуте.
Приводяться у порядок військові поховання, воєнні пам’ятки,
вшановуються сивочолі ветерани, яких стає все менше і менше. Але не
часто ми замислюємося, стоячи біля підніжжя пам’ятників – а скільки ж у
нашій землі залишилось солдат, імена котрих невідомі, котрі поховані на
місцях боїв і до кого ніхто і ніколи не приходить і квітів не
приносить. А скільки населених пунктів перестали існувати, раніше – як
неперспективні села, нині – від занепаду сільського господарства. А
поховання там і залишились. Чи доглянуті?
Сумна статистика з цього приводу. На території України нині існує
більше 25 тисяч військових поховань, в яких поховано більше 3 млн.
воїнів. Майже третина з них, близько 800 тис. осіб, - невідомі. Це
поховання , створені у роки тяжких оборонних боїв 41- 42 років, це й
поховання 43- 44 років, де лежать учасники боїв за визволення України.
Місця боїв на території України також залишаються не дослідженими.
Останки наших бійців і досі не знайшли свого упокоєння, їхні нащадки і
донині не знають, де і як загинули їхні батьки.
Давайте замислимось, чи належно ми відносимось до пам’яті тих
мільйонів . українців, які загинули під час визволення інших країн і
знайшли там вічний спокій. Всього у більш ніж 32 країнах за межами СРСР
поховано близько 2 млн. 312 тис. радянських воїнів, серед них поіменно
відомих лише 305 тис.
У країні діє Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті
жертв війни і політичних репресій, діють тисячі музеїв, існує низка
пошукових організацій та об’єднань. Але чи є завершеність цієї роботи?
Зважаючи на наведену статистику – немає. Не похований Україною останній
солдат.
Передбачене створення Книги пошани України, куди передбачалось внести
за значний внесок у захист і визволення громадян України та військові
частини, однак робота ця теж не завершена.
Нерозв’язаних проблем багато. З метою їх узагальнення,
привернення до них уваги держави і суспільства, розробки виважених
пропозицій, активізації роботи по увічненню пам’яти і слави воїнів,
координації її в масштабах України, конструктивної співпраці з
органами виконавчої влади і місцевого самоврядування створюється
всеукраїнська громадська патріотична організація нащадків бойової слави
України “Закінчимо війну” з такими головними задачами:
І. Увічнення пам’яти загиблих і померлих ветеранів війни – учасників бойових дій.
розшук (архівний, польовий і підводний) невідомих поховань,
встановлення імен і перепоховання воїнів, загиблих за часи Великої
Вітчизняної війні 1941-1945 років, Другої світової війни, інших
локальних воєн і збройних конфліктив;
участь у створенні місцевих громадських пошукових організацій і загонів, координації і забезпеченні їх діяльності;
участь у розробці і проведенні меморіальних заходів;
участь у створенні і утриманні меморіальних комплексів,
спеціалізованих цвинтарів, ділянок сучасних кладовищ ветеранів війни;
участь у розробці і створенні музеїв, пам’ятників
воїнам-захисникам Вітчизни, учасникам бойових дій в інших країнах, їх
утриманні та упорядкуванні;
організація відвідувань меморіалів і місць поховання загиблих воїнів їхніми рідними, ветеранами та молоддю;
розробка пропозицій до нормативно-правових актів щодо гідного
поховання ветеранів війни, учасників бойових дій, інвалідів війни,
їхніх батьків і вдів;
участь у виданні Книг Пам’яти і Книг Скорботи.
ІІ. Патріотичне виховання населення, перш за все, молоді
України, на героїчних прикладах і бойових традиціях ветеранів війни
участь в об’єктивному вивченні, дослідженні і висветленні
історії Великої Вітчизняної війні 1941-1945 років, локальних воєн і
воєнних конфліктів, миротворчих і антитерористичних операцій;
участь у виданні мемуарної, воєнно-научної, історичної, і
художньої літератури, віршів, музичних творів патріотичної
спрямованості ;
організація і проведення наукових конференцій, круглих столів, фестивалів
творчості, спортивних змагань інших заходив за активною участю ветеранів і молоді;
участь в організації діяльності громадських організацій,
загонів, таборів з метою патріотичного виховання молоді на героїчних
прикладах і бойових традиціях ветеранів війни, забезпечення їх участі у
суспільно-корисної діяльності, навчання навичкам поводження у сучасному
суспільстві.
|
|
|
