Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

А йдеться ось про що. Ще в часи горбачовської перебудови група ветеранів війни в Афганістані й членів сімей загиблих у цій війні військовослужбовців створили релігійну громаду і зареєстрували її на адресу Олега Міхнюка – інваліда Афганської війни другої групи, нагородженого двома орденами Червоної Зірки і медаллю «За відвагу». Після чого громада звернулася до керівництва УРСР з проханням передати їй в користування один із недіючих храмів Києва, яких тоді було багато.
У 1991 році громаді було передано церкву Воскресіння Христового поблизу Печерської лаври у Києві. Силами і коштами виключно ветеранів Афганістану і сімей загиблих в Афганістані храм, у якому до цього був склад будівельних матеріалів, було повернуто до життя. Прихожани відремонтували прихрамові споруди і впорядкували територію. З цього часу в столиці з’явився храм для увічнення пам’яті військовослужбовців України, загиблих на війні в Афганістані та в інших військових конфліктах. Відновлювали, утримували і досі утримують храм на свої кошти, пожертви прихожан і просто співчуваючих громадян виключно ветерани Афганської війни, сім’ї загиблих і прихожани. З 1991 року по 1 січня 2013 року Православна церква Московського патріархату, в обіймах якої після розколу 1992 року опинилась «афганська» релігійна громада, у відновлення та утримання Храму-пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану жодної копійки не вклала.
Настоятелем храму було призначено протоієрея Сергія (Крюка). Поступово церковна громада почала розвиватись і зростати не лише за рахунок «афганців» і ветеранів інших військових конфліктів, а й мешканців Києва і всієї України.
У 1994 році навпроти церкві, на відстані близько 50 метрів від неї, встановлено пам’ятник загиблим в Афганській війні українцям, який було виготовлено і установлено знову ж за кошти «афганської» релігійної громади і Української Спілки ветеранів Афганістану. Власне такий комплекс – церква разом з пам’ятником загиблим – і були в основі задуму увічнення пам’яті загиблих на Афганській війні.
Українська православна церква до громади ветеранів Афганістану ставилась із певним співчуттям, але досить прохолодно і, мабуть, до 2008 року ні до храму, ні до релігійної громади особливої зацікавленості не виявляла. Тим часом чутка про Афганський храм, його благоліпність і привітність священослужителів і громади поширювалась.
За церковним Статутом голова ради церковної громади обирається загальними зборами церковної громади або призначається митрополитом. До складу ради входить десять осіб, у тому числі й священослужителі. Голова парафіяльної ради підзвітний загальним зборам громади. Згідно з п. 5 розділу VIII Г Статуту «Про управління Української православної церкви» загальні збори повноважні вивести зі складу релігійної громади будь-кого, в тому числі й священослужителя, якщо більшістю присутніх на зборах буде визнана невідповідність такої особи нормам християнської моралі та становищу, яке вона займає.
У 2008 році загальними зборами релігійної громади було обрано парафіяльну раду, а головою релігійної громади – голову Української Спілки ветеранів Афганістану С. В. Червонописького. У громаді до 2011 року панували мир і спокій. Але варто було голові релігійної громади потрапити на лікарняне ліжко і деякий час послабити безпосередній зв’язок з громадою, як настоятелем храму «афганців» було призначено єпископа Броварського і вікарія Київського Феодосія – в миру Дениса Лонідовича Снєгірьова. До призначення в Афганський храм єпископ Феодосій окормляв (чи годувався) каплицею Єфросинії Полоцької, що на Володимирському ринку у Києві. У результаті якихось внутрішньоцерковних інтриг протоієрея Сергія було переведено в каплицю на Володимирський ринок, а Феодосія – служити в Афганський храм. Феодосій прийшов на нове місце не сам, а з деякими своїми прихожанами – командою торговців з Володимирського ринку. Схоже, що вигідне місце для торгівлі на велелюдному майданчику навпроти Афганської церкви біля Печерської лаври і можливість «заробити» на майбутній реставрації храму (про яку ще не знала церковна громада, а Феодосію з якихось джерел вже було відомо), і привела бізнес-пастиря до храму Воскресіння Христового. На це спочатку ніхто не звертав уваги. Кожен до храму йде зі своїми проблемами. Однак поступово атмосфера благочестивості, спокою і врівноваженості, яка панувала до цього, почала зникати.
З приходом на посаду єпископ Феодосій почав вимагати від голови релігійної громади для себе трикімнатну квартиру. Новий і не за віком сановитий пастир одразу заходився прибирати до рук все і вся, вдаючись до не притаманних для громади Афганського храму командно-адміністративних методів керівництва. Для власних потреб він самовільно захопив цілий флігель, де обладнав приміщення для житла, душові, туалети, власну трапезну. Єпископ Феодосій поводить себе наче феодал, викликаюче пихато і зневажливо до прихожан і церковної обслуги. Обряди, літургії відправляє чисто формально, без душі. Почалися інтриги і розкол громади на «своїх» і «чужих», не гідні для святого місця плітки і обмови. Звісно, чужими виявились «афганці» і всі, хто доклав зусиль до відбудови храму, а торговці з Володимирського ринку – своїми.
Щоб повернути громаді спокій і покласти край привнесеному Феодосієм розколу і розбрату серед прихожан, голова релігійної громади С. В. Червонописький у липні 2012 року звернувся до управляючого справами УПЦ Московського патріархату архієпископа Бориспільського Антонія. Але це звернення залишилося без відповіді. А Феодосій продовжував свої неблаговидні діяння. Більше того, 20 липня 2012 року після відспівування у храмі померлої матері загиблого в Афганістані офіцера, члена парафіяльної ради, колишньої керівниці комітету сімей загиблих в Афганістані А. В. Шипової, Феодосій проголошує проповідь за спасіння заблудлих, на його переконання, душ ветеранів Афганської війни, яку закінчив тим, що вони в церковній громаді ніхто, хоча церква в його особі готова очистити їхні грішні душі від морального падіння і повернути на шлях праведності. Після чого він влаштував хресну ходу навколо церкви для вигнання нечистої сили з храму.
Після цієї проповіді Феодосій ставить до відома про призначення його головою парафіяльної ради митрополитом Володимиром. Звісно, це обурило ветеранів Афганської війни і сім’ї загиблих. Щоб, врешті, з’ясувати, чого хоче своїми інтригами досягнути Феодосій, 24 липня близько п’ятнадцяти прихожан з числа ветеранів Афганської війни на чолі з головою парафіяльної ради С. В. Червонопиським прийшли у церкву Воскресіння Христового.
Феодосій, напевно, не маючи що сказати представникам церковної громади, на зустріч навмисне запізнився, а під’їхавши до воріт храму, відмовився заходити на його територію. Далі події розвиваються вже за сценарієм, яких не навчають ні в семінаріях, ні в духовних академіях. Єпископ телефонує до Верховної Ради, Кабміну, міліції й УНІАН, повідомляючи, що ветеранами-«афганцями» начебто вчинено збройне захоплення храму Воскресіння Христового. Прибулі на місце інсценованого єпископом Феодосієм конфлікту правоохоронці й репортери ряду телеканалів чимало здивувались, не помітивши у діях делегатів від громади «афганців» жодної агресії. Про зброю годі й згадувати. Навпаки, правоохоронцям і репортерам важко було зрозуміти логіку священика, який звинувачує прихожан у рейдерському захопленні свого власного храму. Ці події відбувалися вранці. А вже вдень голова ради релігійної громади письмово звернувся до митрополита Володимира.
Того ж дня ветерани Афганської війни зібрали екстрені розширені збори релігійної громади Афганської церкви. Тоді ж було прийнято рішення провести загальні збори членів релігійної громади, на які запросити представників митрополії УПЦ МП і на яких згідно з п. 5 розділу VIII Г Статуту «Про управління Української православної церкви» вивести єпископа Феодосія зі складу релігійної громади.
28 липня відбулися збори релігійної громади, згідно з п. 5 розділу VIII Г Статуту «Про управління Української православної церкви» загальні збори релігійної громади мало не одноголосно проголосували за виведення з членів громади єпископа Феодосія.
Митрополія збори проігнорувала і свого представника не надіслала. Феодосій прислав 10 своїх прихильників, які повелися нетактовно, а потім покинули зібрання. На зборах було затверджено тексти звернень до митрополита Київського і всієї України Володимира та управляючого справами УПЦ МП, ректора Київської духовної академії і семінарії архієпископа Антонія, в яких вищезазначеним ієрархам церкви було повідомлено про виведення єпископа Феодосія зі складу релігійної громади церкви Воскресіння Христового – Храму-пам'яти загиблих і ветеранів Афганістану й висловлено прохання про видалення бізнес-єпіскопа Феодосія якомога далі від храму і назавжди, призначити нового настоятеля храму, затвердити протокол зборів. Звернення було передано і зареєстровано в канцелярії Київської митрополії УПЦ.
Поки писалися, надсилалися і читалися звернення громади Афганської церкви до ієрархів УПЦ МП, єпископ Феодосій також не сидів склавши руки. Вже на початку серпня 2012 року представникам релігійної громади церкви Воскресіння Христового – Храму-пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану стало відомо, що таемно від членів громади і її ради, без необхідного у таких випадках рішення зборів, а отже за сфальсифікованим протоколом загальних зборів релігійної громади, Феодосій зареєстрував у міськдержадміністрації Києва зміни до Статуту релігійної громади, тепер зареєструвавши релігійну громаду як юридичну особу на ім'я громадянина Снєгірьова Дениса Леонідовича і на власну адресу у Києві. Таким чином єпископ Феодосій перереєстрував релігійну громаду церкви Воскресіння Христового – Храму пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану на себе як власне приватне підприємство з усіма ознаками юридичної особи (печаткою, розрахунковим рахунком і т. ін.). До того ж при перереєстрації на своє ім’я релігійної громади Феодосій не залишив у назві громади навіть згадки про те, що це Храм-пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану і в такий спосіб грубо спотворив саму суть і призначення Афганського храму. Так хто шахрай? Хто рейдер – «афганці» чи Феодосій?
Такий перебіг подій змусив голову ради громади С. В. Червонописького 6 серпня 2012 року звернутися до голови Київської міської держадміністрації О. П. Попова із заявою про скасування незаконної (під виглядом перереєстрації статуту релігійної громади) перереєстрації єпископом Феодосієм релігійної громади церкви Воскресіння Христового – Храму-пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану на своє ім'я й на власну адресу. Про це також було повідомлено в Управління у справах релігій і національностей Міністерства культури України.
КМДА і Міністерство культури України на заяву не відреагували. А ось Священний синод УПЦ МП на звернення від 28 липня 2012 року відреагував, але дуже своєрідно, і 25 серпня .2012 року своїм рішенням віддав церкву Воскресіння Христового у розпорядження Київської духовної академії, при цьому не рахуючись з думкою громади і порушуючи чинне законодавство, передаючи державну власність у свою користь. Згідно з історичною довідкою 1698 року на місці старої дерев’яної збудовано кам’яну церкву як пам’ятник загиблим козакам на честь побідоносного Азовського походу коштом київського козацького полковника Костянтина Мокієвського, і була вона прихідською церквою. Але з посади настоятеля храму, як того просила релігійна громада, Священний синод єпископа Феодосія не звільнив. Таким чином окормлення пастви, тобто духовне піклування та ідеологічну роботу в храмі доручено Київській духовній академії.
У вересні 2012 року відбулася зустріч представників релігійної громади з управляючим справами УПЦ МП, ректором Київської духовної академії архієпископом Антонієм. Результатом зустрічі стало розпорядження архієпископа про призначення для дотримання релігійного канону і відправлення релігійних обрядів у Афганській церкви першого проректора Київської духовної академії протоієрея Сергія (Ющика). Протоієрей Сергій, незважаючи на свою молодість, виявився мудрою, високопрофесійною і чуйною людиною й одразу ж знайшов спільну мову з членами ради релігійної громади, всіма прихожанами і людьми, так чи інакше пов’язаними з церквою.
Ветерани Афганської війни повідомили про це ректора Київської духовної академії архієпископа Антонія, щиро подякували йому за таке призначення і звернулися з проханням благословити призначення протоієрея Сергія настоятелем церкви Воскресіння Христового.
Але протоієрея Сергія досі не призначено настоятелем Афганського храму, а отже і конфліктну ситуацію не розв’язано. Бо, як вже йшлося, ще 17 липня Феодосій, вчинивши класичне рейдерське захоплення Афганської церкви з метою реалізації своїх особистих комерційних планів, перереєстрував релігійну громаду на своє ім’я. Говорити про християнську мораль, як би належало, коли йдеться про священика, не доводиться. Феодосій прагне забрати у нас, ветеранів Афганської війни, матерів, батьків, вдів і дітей загиблих в Афганістані не лише храм, а й пам’ять про загиблих на тій війні людей і це вже не просто шахрайство, а блюзнірство і святотатство. У наших традиціях того, хто зневажив пам’ять загиблого воїна, чекає прокляття. Але Феодосію не до моралі, «Афганська» церква для нього – лише майданчик для бізнесу і особистого збагачення.
Деякий час Феодосій притих, і всі вже сподівалися, що він шукає інше джерело збагачення. Бо як можна триматися за місце, де тебе не поважають, не хочуть бачити і чути, а церковна громада просто проганяє з храму. Однак на початку листопада Феодосій знову заметушився. 9 листопада ним було ініційовано зустріч з представниками Української Спілки ветеранів Афганістану і церковної громади. УСВА і церковну громаду «Афганського» храму представляв автор цих рядків, а сторону Феодосія він сам, найнята Феодосієм адвокат адвокатського об'єднання "ALIAS" Юлія Тихоненко і співробітник Управління у справах релігій і національностей Міністерства культури України Сергій Левченко. Що ж спричинило таку активність? Відповідь лежить на поверхні. Запахло грішми, і хрест просто випав із тремтячих рук єпископа. Виявляється, з держбюджету виділено кілька мільйонів гривень на ремонт церкви Воскресіння Христового, які під час зустрічі з Прем’єр-міністром України М. Я. Азаровим 15 лютого 2012 року в будинку офіцерів Збройних Сил України просив голова нашої релігійної громади.
Вочевидь, Феодосій вважає за гріх не поділитися цими грішми з державою. Для чого, напевно, за попередньою змовою з деякими державними чиновниками планується провести їх через новий розрахунковий рахунок громади, який Феодосій оформив на себе. На зустрічі Феодосій і не згадував про духовні питання прихожан, проблеми взаєморозуміння і злагоди в громаді. Розмова точилася лише навколо фінансово-господарської діяльності храму і його виключного права розпоряджатися коштами приходу.
Феодосію не цікавий храм як місце молитви. Йому чужі християнські цінності. Єпископу «Афганська» церква потрібна лише як місце для бізнесу. І ні про яку мораль він навіть не згадує, а може, і значення цього слова не розуміє. Хоч, напевно, знає, що Ісус Христос торговців із храму проганяв.
26 листопада 2012 року члени сімей загиблих «афганців» знову звернулися до митрополита Київського і всієї України Володимира, Священного синоду православної церкви та управляючого справами УПЦ МП архієпископа Антонія з проханням врешті розв’язати конфліктну ситуацію й видалити єпископа Феодосія з «Афганського» храму, церкви Воскресіння Христового і затвердити протокол загальних зборів релігійної громади. У всіх своїх зверненнях до церковних ієрархів і органів ветерани Афганської війни і сім’ї загиблих наголошують, що вони і думки не мають сперечатись з церквою як з інституцією, а лише благають видалити від храму пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану морально нечистоплотного священослужителя – єпископа Феодосія. А поки ми чекаємо від церковних ієрархів дієвої відповіді, страждає авторитет церкви, страждає церковна громада, страждає віра і справедливість.
Активісти з числа прихожан «Афганського» храму на чолі з головою УСВА і релігійної ради храму С. В. Червонопиським для того, щоб вирішіти конфлікт, тричі – 3 вересня, 8 жовтня і 24 грудня 2012 року зустрічалися з керуючим справами УПЦ МП, ректором Київської духовної академії, а фактично правою рукою митрополита Володимира архієпископом Антонієм. На останній зустрічі нам повідомили, що протоколу загальних зборів релігійної громади церкви Воскресіння Христового 2008 року в архівах Митрополії взагалі немає, а про протокол 2012 року він взагалі чує вперше. Виникає питання: на основі чого керувалася і працювала релігійна громада нашої церкві та куди прийшов настоятелем Владика Феодосій?
Учасником цих зустрічей був і автор цих рядків. Результат зустрічей – нульовий, нас ніхто не хоче чути. Нікому не цікаво, що ветерани Афганістану і сім’ї загиблих з 1991 року відновлювали, оздоблювали і утримували Храм-пам’яті загиблим і ветеранам Афганістану не для того, щоб у подальшому створити робочі місця для священиків УПЦ Московського патріархату. Люди прагнули відновити і мати храм як місце молитви. А для УПЦ МП це бізнес-майданчик. І зустрічі з архієпископом Антонієм підводять до висновку, що все, що робиться єпископом Феодосієм в напрямі захоплення «Афганського» храму, робиться з потурання вищих ієрархів Української православної церкви Московського патріархату. Про що, мабуть, не знає митрополит Київський і всієї України Володимир. Так хто шахрай? Хто рейдер – «афганці» чи ієрархи православної церкви Московського патріархату?