Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Батько враз спохмурнів, мати не переставала плакати, стиха й перелякано примовляючи: «Що ж воно буде?». Завмерли, принишкли Зятківці в очікуванні чогось лихого. І воно невдовзі настало: ночами почали повертатися у село з ворожого оточення й полону солдати-земляки. Усе ближче був фронт.
А в липні у Зятківці увійшли німці. І відразу встановили свої окупаційні порядки, запровадили комендантський час. Почали розправлятися з комуністами і комсомольцями, радянсько-господарським активом. На базі колишнього колгоспу німці створили свою сільськогосподарську артіль. Дмитро, аби щось мати на прожиття, працював там їздовим. Возив снопи з поля, корми на ферму. Родина Ковалів відчувала постійний, прихований нагляд поліцаїв. Бо старша донька Марія до війни працювала секретарем сільської ради. Та першим постраждав від нової влади Дмитро, коли підібрав у яру (щоб зробити відро) два цинкові ящики від патронів, які залишили червоноармійці під час відступу. Поліцаї забрали хлопця до жандармерії і побили. Протримали три доби. Тоді звільнитися допоміг керівник сільгоспартілі, за умови, що Дмитро ожениться (красень був, на все село) на його доньці. Коваль два роки потому таки прожив у шлюбі.
А сестру Дмитра не вберегли. За зв'язки з партизанами і підпіллям її разом із чоловіком німці розстріляли, а хату спалили. Батьки не витримали й, шукаючи порятунку, втекли у ліс до партизанів, Дмитро подався слідом.
Подив брав від побаченого, ніби марилося, коли потрапив у другу партизанську бригаду, в полк імені Леніна, який базувався у Шабелянському лісі Поділля. Справжнє партизанське містечко постало перед здивованим Ковалем: різноманітна зброя, лісовий госпіталь, майстерні по ремонту підвід, одягу... Навіть лазня була. І аеродром з відповідними розмітками, куди зрідка прилітав літак з боєприпасами та медикаментами. На зворотному шляху він забирав тяжкопоранених.
Коваля одразу визнали за свого. Бо, до всього, оцінили його знання німецької мови. У школі він був відмінником. Тому, коли потрібно було дізнаватися про ситуацію в тому чи іншому населеному пункті чи стратегічному об'єкті, командування викликало Дмитра.
Різні непередбачувані обставини виникали. Відтак отримав тяжкі поранення у груди і голову. Осколки від них витягли лише після приходу наших військ. За партизанські звитяги і подвиги Д. Коваль отримав медаль «За відвагу», ордени «Вітчизняної війни», «За мужність», численні ювілейні медалі. З часом до них додалися і мирні відзнаки — за самовідданість на трудовому фронті...