У Афганістані вони були не зовсім звичайними військовими. Хоча
відрізнити військових медиків від солдатів непросто – на них така ж
форма і вони теж носили зброю. Проте їхнім завданням було рятувати
життя. А ще вони стали на перепоні споконвічних афганських захворювань,
які у різні часи ставали справжнім прокляттям для тих, хто ступав на цю
землю.
Медична статистика тих років, що довгий час значилася під грифом "таємно", жахає: втрати від хвороб під час Афганської війни у 8–10 разів (!) перевищували число бойових поранень і травм.
«Підчепити» небезпечну інфекцію у Афганістані було дуже просто. Найбільшу небезпеку таїла тутешня вода. Підземні резервуари виявилися джерелами черевного тифу та гепатиту.
На початку військової кампанії в Афганістані не всі військові частини мали достатню кількість води не лише для побутових потреб, але й для приготування їжі. Великим щастям було помитись в арику, коли місцеві жителі пускали воду для поливу своїх сільськогосподарських угідь.
Не вистачало елементарних засобів гігієни. Місцеві жителі намовляли хлопчаків випрошувати у нас мило, якого у нас не вистачало, але ми, скільки могли, віддавали його дітлахам.
Велику небезпеку таїли гострі кишкові захворювання. Щоб якось втамовувати спрагу, кожен з нас носив флягу з узваром верблюжої колючки. Цей узвар мав і профілактичний характер.
Коли з частини формувалась колона на Батьківщину, то старалися дати водіям ємкості для того, щоб вони набрали води з льодовика на перевалі Саланг.
Вкрай мало було у раціоні свіжих овочів та картоплі, олії, масла, свіжого м’яса, неякісно готувалися страви. До цього потрібно додати відсутність апетиту, яка викликається тепловим стресом. Це було суттєвою причиною зниження ваги тіла у 40–50 відсотків військовослужбовців, які брали участь у рейдах. Спостерігались навіть клінічні випадки виснаження. Крім того душмани часто отруювали воду, продукти харчування.
З початку Афганської війни і десь до 1983–1984 років у військових частинах не вистачало кваліфікованих медпрацівників, потрібного обладнання. Не можна не враховувати і того, в якому психологічному стані перебували тоді наші солдати і офіцери, потрапивши в горнило бойових дій. Опинившись у зовсім інших кліматичних умовах, вони часто не могли зрозуміти, хворі чи ні, пізно зверталися по допомогу, а лікування на фоні низької опірності організму було дуже непростим.
Із збільшенням кадрового складу армійської санітарно-епідеміологічної служби ситуація значно покращилася. Смертність від інфекційних хвороб у 40-й армії була знижена більш ніж у сорок разів. Але проблеми залишалися.
Попри зусилля наших медиків, ціла низка інфекційних хвороб супроводжувала наших військовослужбовців всю афганську кампанію. Часом одна інфекція нашаровувалася на іншу. Жахливі перепади температур часто закінчувалися смертю. Це стало буденністю.
У нашій частині до фельдшера-узбека боялися звертатись. На запитання, де він раніше працював за фахом, той відповідав, що лікував кроликів. Хвала Господу, що втрати у нашій частині були незначними.
На жаль, ті, хто вижив, везли додому не тільки бойові нагороди. Їхні організми стали резервуарами прихованих форм інфекційних захворювань. Шлях їхнім носіям був практично безперешкодний: необхідне обстеження і лікування пройшли лише 32 відсотки солдатів і офіцерів.
Серед медиків були і досвідчені фахівці, які, відслуживши в Афганістані і отримавши неоціненний досвід, передавали його іншим уже на Батьківщині. Вони і нині працюють у лікарнях, шпиталях, надають кваліфіковану медичну допомогу як населенню, так і ветеранам війни.
Серед військовослужбовців-медиків, які проходили службу в ДРА із Шепетівщини (Хмельницька область) і нині проживають на «малій батьківщині», — Фелікс Козерацький, Василь Романюк (нині пенсіонери Збройних Сил України), водій-санінструктор Володимир Колос. Продовжують працювати у медицині фельдшери швидкої допомоги Віктор Метельський, Василь Мельник. Недавно відгукнулась медична сестра, уродженка села Жилинець Людмила Малюшкевич, яка нині мешкає в Санкт-Петербурзі і працює лікарем. Санінструктор Сергій Зайчук, уродженець села Орлинець, загинув в Афганістані, виносячи з поля бою пораненого офіцера.
На сторінках нашого сайту і газети «ТТ» від імені всіх воїнів-«афганців» хочу напередодні Дня медичного працівника привітати усіх медичних працівників нашого краю з їхнім професійним святом, побажати міцного здоров’я, успіхів у праці, сімейного благополуччя.
А тим, хто не повернувся, – вічна пам’ять.
