25-та окрема Дніпропетровська повітряно-десантна бригада, що дислокується в селищі Гвардійське, що на Дніпропетровщині, — особливе та унікальне з'єднання, адже воно — єдине у Збройних Силах України, що може здійснювати дсантування техніки парашутним способом з літаків військово-транспортної авіації, тобто це класичне повітрянодесантне з'єднання.
Як стверджують самі десантники (за неофіційною класифікацією), хто виходив із рампи вертольота, той — парашутист, а хто десантувався з борту Іл-76 — той десантник. І все ж головною унікальністю високомобільних десантних військ є бойовий дух Недаремно кажуть: десантник — це не професія, а стан душі.
Десантний «фронт»
25-та окрема Дніпропетровська повітряно-десантна бригада — елітне з'єднання нашого війська. Рівень професійного вишколу десантників традиціно високий. Вони регулярно залучаються до різноманітних національних та міродних навчань.
Як розповів командир бригади полковник Юрій Содоль, керівництвом Збройних Сил України ухвалено рішення комплектувати з'єднання виключно військовослужбовцями за контрактом. Нині понад 50% особового складу укоплектовано військовослужбовцями за контрактом. Це стало можливим завдяки суттєвому підвищенню грошового забезпечення, що вплинуло на кількість охочих проходити службу в частинах високомобільних десантних військ.
Як завжди, першими в апробації нової системи бойової підготовки та її адаптації до реальних умов узяли активну участь військовослужбовці бригади.
— Раніше ми не звертали уваги на двосторонність ведення занять з татичної підготовки, — відзначає заступник командира бригади підполковник Артем Лучніков. У бойовому статуті сказано, що десантники повинні кинутися на ворога одночасно з різних напрямків із веденням вогню з усіх доступних вогневих засобів. Але як показала практика — це ефектно, але неефективно.
— Раніше при використанні цієї тактики ми завжди перемагали. Але коли керівник занять став на бік противника, йому стало одразу видно, хто де був обстріляний, які втрати понесе підрозділ під час такого наступу. Введення нової системи підготовки змусило командирів підрозділів думати, маневрувати, ділити підрозділи на групи. Кожна група має бути в готовності до автономних дій та з підтримкою інших груп. Якщо перша група не пройшла, інша починає пошук нових рішень. З'явилося не бездумне виконання, а послідовні дії відділення, взводу, роти тощо, — зазначив підполковник Артем Лучніков.
За словами офіцера, на сьогодні одна з парашутно-десантних рот уже вийшла на рівень спроможності до виконання поставлених завдань, кожен військовослужбовець оволодів своєю штатною спеціальністю відповідно до посади. В очікуванні двох інших рот, в яких зараз триває злагодження на рівні взводів та відділень, є можливість випробувати систему підготовки за сумісними спеціальностями.
— Наприклад, кулеметник міняється місцями з гранатометником, вивчає матеріальну частину та виконує на рівні підготовчих вправ стрільбу з гранатомета. Гранатометник, навпаки, вивчає кулемет. Навідник-оператор міняється місцями з механіком-водієм, тим самим ми підвищуємо живучість екіпажу. А сержантів, як і командирів, ми плануємо навчати суміжним спеціальностям ме-ханіка-водія та навідника-оператора. Тим самим намагаємося створити у підрозділі повну взаємозаміну, — пояснив підполковник Артем Лучніков.
Десантний привал
Але, як кажуть, не однією бойовою підготовкою живуть воїни-десантники. Нещодавно на території з'єднання десантники та мешканці селищ Гвардійське та Черкаське приклонилися до святих мощів 12-ти воїнів, ковчег з якими перебуває в різних єпархіях Української Православної церкви.
За словами заступника командира бригади з виховної роботи підполковника Ігоря Склярова, незважаючи на інтенсивну бойову підготовку та специфіку служби у високомобільних десантних військах, керівництво з'єднання виділяє час і для задоволення духовних потреб військовослужбовців.
Знаходять десантники вільну годину і для благодійності. Протягом п'яти років вони добровільно здають кров для онкохворих дітей, які проходять лікування у Дніпропетровській обласній дитячій клінічній лікарні. Лише цього року медичний персонал виїзної бригади Дніпропетровського банку крові вже вдруге побував у десантників, зібравши для потреб хворих дітей понад 40 літрів крові. Тож і сьогодні діє основний принцип ВДВ, який започаткував генерал армії Василь Маргелов, — нічого для себе, все для перемоги!
Десантний тил
Селище Гвардійське, де сьогодні дислокуються десантники 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, — типове військове містечко. Зі своєю житловою, комунальною та культурно-освітньою інфраструктурою. Та і проблеми, які доводиться вирішувати органам військового управління та місцевої влади, теж у чомусь схожі з подібними селищами.
Першою та найважливішою, звісно, є житлова проблема. За часи незалежності селище потрапило у скрутну ситуацію. А саме: нового житла не будують, військових пенсіонерів не відселяють, як результат — квартирна черга лише збільшується! Але, як кажуть, світло у кінці тунелю починає мерехтіти. Сьогодні перебудовується одна з казарм під гуртожиток для неодружених військовослужбовців. А після введення її в експлуатацію частину іншого гуртожитку переобладнають для сімейних.
Селище гвардійське вже кілька років поспіль утримує перше місце в Ново-московському районі за кількістю малюків. Щороку тут з'являється на свгт понад 100 немовлят.
Щоправда, місць у дитячому садочку «Лісова казка» на всіх не вистачає. Як розповів селищний голова Гвардійського Володимир Жилінський, нині дитсадок «Лісова казка» відвідують 160 дітей. Цей дошкільний заклад може забезпечити місцями 220 дітей, але для цього необхідно відремонтувати другу половину дитсадка, яка вже кілька років у незадовільному стані. Тут необхідно замінити системи водопостачання, водовідведення та теплопостачання, відремонтувати приміщення груп, а також встановити обладнання для побутових потреб — холодильники, пральні та прасувальні машини.
Сьогодні, за сприяння обласної влади, триває реалізація низки проектів для соціально-економічного розвитку Гвардійського та сусіднього військового містечка Черкаського. Перш за все це стосується забезпечення дітей місцями в дитячих садках та відновлення безперебійного постачання питної води. Вже цього року відкрито реконструйований корпус дитсадка «Червона калина». Найближчим часом свої двері відкриє і оновлений дитячий садочок «Лісова казка».
Майже десятиліття мешканці селищ Гвардійське, Черкаське і населених пунктів Новомосковського району, які приєднані до мереж централізованого питного водопостачання Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини Міністерства оборони України, споживали воду за графіком тричі на день — з 6-ї до 8-ї години, з 12-ї до 14-ї та з 18-ї до 20-ї години. З ініціативи колишнього губернатора Дніпропетровщини Олександра Вілкула та за підтримки Президента України Віктора Януковича було прийнято рішення про передачу житлового фонду, об'єктів соціально-культурного призначення та інженерних мереж, які перебували на балансі Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини Міністерства оборони України, в комунальну власність Новомосковського району. Наразі до комунальної власності району на баланс комунального підприємства «Перещепиневодоканал» передані Голубівські очисні споруди разом із магістральними мережами водопроводу, які забезпечують водою селища Гвардійське та Черкаське. Завдяки вжитим обласною владою заходам 10 тисяч жителів військових містечок Гвардійське та Черкаське забезпечено безперебійним водопостачанням із шостої ранку до десятої вечора. Для цього водоканал збільшив обсяги забору води на третину — з 7,5 тис. м3 до 10,0 тис. м3. Покращилася і якість питної води за рахунок реконструкції Голубівських водоочисних споруд. Вартість реконструкції — 6,83 млн грн.
Проводяться роботи з реконструкції дільниць технологічного приготування питної води та енергетичного обладнання очисних споруд. Наступним етапом реконструкції передбачено провести модернізацію хлораторної з переходом на використання гіпохлориду натрію для знезараження води та повністю відмовитися від використання хлору, провести заміну всього насосного обладнання та реконструкцію вентиляційно-опапювальних систем технологічних будівель.
Тож поки десантники шліфують свою майстерність на полігоні, їхні тили поступово набувають захисту.
