Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - На часі – осучаснення підходів до питання соціального захисту інвалідів

Чомусь “потягнуло” на філософію в процесі підготовки до інтерв’ю з першим заступником Голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів Володимиром Сіроштаном. Хоча розмова мала стосуватися не якихось високих матерій, а цілком житейської ба навіть прозаїчної теми – нових підходів до соціального захисту людей з інвалідністю. А з іншого боку: якщо “все тече, все змінюється”, то чому це не має відношення до соціальної сфери?! Звісно, що має, та ще і яке! А сама розмова переконала в цьому. Принаймні, автора цих рядків.
– Володимире Григоровичу, Вас знають як “афганця”, “чорнобильця”, який неодноразово висловлював свої думки з приводу поліпшення соціального захисту цієї мало захищеної категорії. А як контролює Служба “соціальний пульс” та реагує на виклики сьогодення у захисті інвалідів.
– Хочу зазначити, що соціальне здоров’я людини, та й в цілому, громади, визначається не тільки матеріальними благами або численними соціальними пільгами. Передусім, воно визначається душевним комфортом та впевненістю у завтрашньому дні. Важливим завжди був і сьогодні залишається духовний фактор, як кажуть, “не хлібом єдиним…”. І ми, представники влади, повинні вести з людьми постійний і конкретний діалог, вміти слухати і чути людей.
Це я до того, що навіть коли звучить тимчасове “ні”, то не треба його вимовляти із закопиленою верхньою губою. Нажаль, не в дефіциті чиновник, який працює за принципом “по-перше, я незамінний, а по-друге, досить того, що я - по-перше”. Своїм колегам по Службі і Мінсоцполітики, з яким ми взаємодіємо, інколи нагадую, що користуватися слід не тільки писаними законами, але й законами моралі, гуманізму, співчуття, а то й просто здорового глузду. А час балакучих пустодзвонів потроху відходить у минуле.
Вибачте за таку трохи пафосну вступну “лірику”. Читача, мабуть, цікавить не тільки соціальна статистика сьогодення, але й власне сутність “соціалки”. А на часі, як на мене, осучаснення підходів до питання соціального захисту інвалідів (хоча, безумовно, до статистики з соціальних питань у нашої категорії читачів цікавість велика).
– Хоча б коротко, розкажіть, будь-ласка, в чому ж полягає осучаснення підходів у соціальній сфері?
– Вченими розроблений базовий проект Концепції соціального розвитку України на 2013 – 2023 роки. Зараз над ним працюють фахівці-практики. Після цього проект Концепції буде обговорюватися громадськістю.
Зазначу, що це перша спроба реально визначитися у перспективах соціального розвитку країни. Особисто я вже переконався у тому, що нинішній соціальний міністр Наталія Королевська має всі основні задатки стратега, а тому фундаменталізм Концепції під сумнів не ставлю.
Щодо осучаснення підходів, то Уряд спільно з органами місцевої влади працює над запровадженням нової моделі надання соціальних послуг. В її центрі – людина, для якої не повинно бути соцпослуг у вигляді перешкод для здолання. Орієнтиром може бути створений у Вінниці центр з надання соціально-адміністративних послуг “Прозорий офіс”. Щоби система “без волокіти” працювала ефективно по всій країні Мінсоцполітики запроваджує єдину інформаційно-аналітичну систему соціального захисту населення (ІАССЗН).
Принципи “єдиного вікна” і вибіркова перевірка якості наданих послуг соціальною інстанцією – це європейська практика. Під контролем повинна бути кожна соціальна гривня.
– Наведіть конкретні приклади поточної діяльності безпосередньо Служби у цьому контексті.
– Соціальна сфера неосяжна і роботи вистачає всім. Службі також. Але тут не обійтися без кадрових помічників. Важливим завдання працівників Служби під час формування проекту державного бюджету є своєчасне напрацювання та узагальнення потреби в технічних та інших засобах реабілітації. Так, потреба в них на 2013 рік складає 842 850 одиниць, у тому числі 74 808 одиниць для забезпечення дітей-інвалідів. Треба сказати, що на задоволення повної потреби у 2013 році необхідно близько 630 млн грн. Попри об’єктивні труднощі на тлі світової економічної кризи, Урядові України все ж вдалося передбачити у державному бюджеті 525,4 млн грн., що складає 83,4% від загальної потреби.
Виходячи із позитивної динаміки останніх років, Службою, сформовано орієнтовну потребу у технічних та інших засобах реабілітації вже на 2014, яка складає 947 739 одиниць, що, як ви бачите, більше, ніж у поточному році.
– Чи вдається Службі впливати на збільшення видатків на зазначені потреби?
– Безумовно. З метою повного забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації Служба разом з Фондом соціального захисту інвалідів надала до Мінсоцполітики пропозиції щодо внесення змін до Державного бюджету на 2013 рік в частині збільшення видатків у сумі 187,6 млн грн. (з урахуванням коштів на виконання соціальних ініціатив Президента України).
Скажімо, за 1 квартал 2013 року органами соціального захисту населення, сервісними центрами та підприємствами, що відповідають кваліфікаційним вимогам видано 103 499 одиниць засобів реабілітації, що на 75 577 одиниць більше (або у 3,7 рази), ніж за аналогічний період минулого року.
– Володимире Григоровичу, наскільки відомо Служба активно взаємодіє з виробниками продукції для забезпечення людей з інвалідністю. Це, зокрема, щороку можна спостерігати під час заходів з відзначення Міжнародного дня інваліда. Що ви можете сказати з цього приводу?
– З перших днів створення Служба плідно співпрацює з розробниками та виробниками цілого спектру засобів реабілітації. Зокрема, з Промисловим об’єднанням “Укрпротез”, іншими підприємствами цієї важливої галузі. Зразки їх продукції загалом відповідають кваліфікаційним вимогам. А станом на 1 липня цього року було виготовлено та видано інвалідам 269 332 одиниці технічних та інших засобів реабілітації на суму 227,5 млн гривень.
Ясна річ, робота ця не проста і, як кажуть, не кабінетна. Вона потребує постійної взаємодії, удосконалення вітчизняної продукції з урахуванням реальних проблем та вимог людей з інвалідністю. А основна вимога – її осучаснення та доведення до кращих світових стандартів.
– Тепер щодо забезпечення інвалідів спецавтотранспортом?
– Якщо по візках інвалідів ситуація суттєво змінилася (кількість забезпечуємо, а щодо якості - є право вибору), то питання спецавтотранспорту і є, і залишається на найближчу перспективу надзвичайно актуальним. Чому? Ціни на авта щороку зростають, а видатки за відповідною бюджетною програмою не змінюються. У зв’язку з цим дещо зменшується кількість закуплених та виданих автомобілів.
Службою здійснюється формування потреби в автомобілях та складання звітності про виданий спецавтотранспорт пільговій категорії громадян. За результатами річної звітності станом на початок 2013 року перебувають на обліку 78 492 інваліди. Серед них: 6 224 інваліди, що мають право на першочергове забезпечення, 9 433 – на позачергове забезпечення та 62 835 – на забезпечення в порядку загальної черги.
Не є якоюсь військовою таємницею, що для повного забезпечення інвалідів спецавтотранспортом необхідно понад 5,1 млрд грн. Всі розуміють, що економіка українського сьогодення таких коштів не витягне.
– Які приблизні прогнози у вирішенні цього важливого питання на наступний рік?
– Ці прогнози в жодному разі не можуть бути приблизними. Вони передбачають значні бюджетні кошти, а отже мають бути максимально конкретними і об’єктивними. А ще – повною мірою відповідати всім вимогам чинного законодавства, реальним потребам і чітким розрахункам. Виходячи з цього, Службою вже сформовано орієнтовну потребу у спецавтотранспорті на 2014 рік, відповідно до якої 75 959 інвалідів потребують забезпечення автомобілями. Серед них: 5 753 інваліди, що мають право на першочергове забезпечення, 9 273 – на позачергове забезпечення та 60 933 – на забезпечення в порядку загальної черги.
З метою значного покращення ситуації зараз вивчаються та прораховуються можливості осучаснення базового механізму зняття проблеми. Тут і можливість більш ефективного використання «соціального таксі», системних компенсацій, і увезення інвалідами іномарок на значних пільгових умовах, часткова ваучеризація тощо. Відсутні у вільному продажі обладнані для потреб інвалідів автомобілі. Тут присутня багаторічна боротьба інвалідів з Державтоінспекцією.У будь-якому випадку враховуються пропозиції громадських організацій інвалідів, з якими співпрацює Служба. Там також ведуться активні дискусії та полеміка з цього приводу.
– Володимире Григоровичу, є ще одне дуже важливе питання, яке стосується санаторно-курортного лікування інвалідів. Яку роль відіграє Служба у його вирішенні та з якими труднощами у цій сфері стикаєтесь?
– Практика оздоровлення інвалідів здійснюється за бюджетною програмою “Заходи із соціальної, трудової та професійної реабілітації інвалідів”. Службою зібрано та проаналізовано інформацію щодо чисельності інвалідів (за профілями захворювань), які потребують санаторно-курортного лікування. Їх кількість становить 164 373 особи що на 5 557 осіб більше, ніж у 2012 році. За результатами здійсненого Службою моніторингу, проведено закупівлю санаторно-курортних путівок та розподіл доведено до регіонів.
Тепер щодо труднощів. Про це неприємно говорити, але трапляються випадки неякісного надання санаторно-курортних послуг. Останній приклад – це Державне підприємство «Чабанка», яким порушено виконання зобов’язань за договором надання послуг санаторно-курортного лікування інвалідів. Зокрема, не дотримувались норм харчування, погані побутові умови перебування, порушувався процес лікування. Інваліди фактично обслуговувались у сусідньому санаторії.
Виходячи з цього, договір з цим закладом розірвано, виконавець повинен виплатити штраф у розмірі 20% сумарної вартості путівок заїзду через надання неякісних послуг. Наведене є прикладом жорсткого контролю за якістю санаторно-курортного обслуговування інвалідів. Запевняю, жодна скарга не залишається без реагування з нашого боку.
– А як вирішується проблема виплати компенсації замість санаторно-курортних путівок та вартості санаторно-курортного лікування, який стан цієї діяльності у розпалі літнього сезону?
– Все відбувається відповідно до чинного законодавства. Служба здійснює щоквартальний моніторинг чисельності осіб, які отримали санаторно-курортні путівки та про виплату грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування станом на перше число наступного місяця звітного періоду. Щоквартально здійснюється і аналіз кількості невикористаних ліжко-днів санаторно-курортних путівок. Так, за результатами проведеної у першому півріччі роботи не використано ліжко-днів на суму 322 111,50 гривень. Крім того, у першому кварталі було окремо придбанні путівки (без лікування) для 111 осіб, які супроводжують інвалідів I групи.
Як бачите, все під жорстким контролем. Щодо скарг відносно “прошу-не дають”, то черговість чітко витримується місцевими органами влади у розрізі категорій і порушувати її заборонено на нормативно-правовому рівні.
– А чи існує проблема виплати компенсації замість санаторно-курортних путівок?
– Щодо виплати компенсації замість санаторно-курортної путівки, то у Службі теж ретельно проаналізовано відповідності розміру компенсації їх фактичним витратам та внесено відповідні пропозиції до Уряду. Йдеться про поступове приведення у відповідність суми компенсаційних виплат до середньої вартості санаторно- курортної путівки. На жаль, фактична вартість санаторно-курортної путівки при самостійному лікуванні і розмір грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки відрізняються дуже суттєво і в цьому році вона становить 340 гривень.
Ця норма чітко витримується. Згадайте хоча б лихі 90-ті, коли обіцянки не виконувались і всі жили за принципом “рятуйся хто може”. Україну ж за малим ледь не перетворили на… Абсурдістан. Сьогодні ж, на тлі світової кризи і внутрішніх реформ, ми у “соціалці” маємо хоч і невелику, але все ж динаміку зростання.
– Володимире Григоровичу, доступність інвалідів до спецавтотранспорту, до санаторно-курортного лікування – життєво важлива справа, яка певною мірою дозволяє компенсувати вади їхнього здоров’я. А що можна сказати щодо буквальної доступності інвалідів та інших мало мобільних категорій громадян до об’єктів соціальної інфраструктури, зокрема, в регіонах України?
– Разом із громадськими об’єднаннями інвалідів Служба відслідковує та аналізує рівень доступності об’єктів та послуг. На підставі отриманих даних в березні цього року Служба внесла конкретні пропозиції щодо створення безперешкодного середовища.
Сьогодні стан справ у регіонах, за результатами моніторингу доступності будівель та приміщень соціальної сфери покращується. Загальний рівень доступності по Україні за перше півріччя складав 54% (найдоступнішими для осіб з інвалідністю є об’єкти Полтавської та Херсонської областей (77 та 75% відповідно)). Низьким рівень доступності залишається у м. Києві та Севастополі (35 та 37 % відповідно). До речі, з інформацією щодо рівня доступності, яка систематично надається Мінсоцполітики, можна ознайомитися на офіційному веб-сайті Служби.
– І наостанок. Який найголовніший висновок можна зробити із нашої розмови на цю архіважливу тему?
– Тема соціального захисту інвалідів всіх категорій – це проблема будь-якого суспільства, від якої нікуди не дітися. Ми не в безбар’єрній Європі, ми тільки-но дозріваємо у своєму намірі до неї йти. Покращення реальної ситуації залежить не тільки від настроїв влади, але й самої спільноти інвалідів. Наша Служба співпрацює з громадськими об’єднаннями і може оцінити ступінь активності кожного з них. Їх лідери також не топчуть землю туфлями із анаконди і не носять костюми від Бріоні чи Версачі. Це, в більшості своїй, авторитетні громадські діячі, знані в Україні. Але об’єднання зусиль у відстоюванні інтересів інвалідів їм інколи не вистачає. Доречними будуть слова одного із мудрих: “Якщо дме вітер змін, одні зводять стіни, інші - вітряні млини”. То ж спільними зусиллями треба рухатись вперед.
– Дякую за змістовну розмову.

Інтерв’ю вів Михайло КАМІНСЬКИЙ.