Гадаю, не всі знають, що на війні в Афганістані воювали і прикордонники. Виявляється, вони теж побували «за річкою». Про це мені розповів заступник начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону — начальник оперативно-медичного відділу полковник медичної служби Михайло Вічкань.
Під час строкової служби він носив зелений кашкет. Розглядаючи його сімейний альбом, звернув увагу на чотири фотографії, пов’язані зі строковою службою у Прикордонних військах колишнього СРСР. Ось що розповів мені про той період Михайло Борисович.
У травні 1981 року рядовий Михайло Вічкань пройшов чотиримісячну спецпідготовку поблизу міста Хорог у Таджикистані. А потім його направили на 16-ту прикордонну заставу, яка знаходилася на висоті 4000 метрів над рівнем моря у гірській місцевості між Таджикистаном та Афганістаном. За штатом він був стрільцем, а поза ним виконував обов’язки фельдшера.
У перших числах травня 1982 року начальник застави зібрав особовий склад і повідомив, що необхідно відрядити десять добровольців та фельдшера до складу мотоманевреної групи, що прикриватиме кордон з боку Афганістану. Якщо десять осіб у групі були добровольцями, то у фельдшера альтернативи не було. Так вирішив рядовий Михайло Вічкань.
За постановою ЦК КПРС 1981 року на територію Афганістану на глибину до 100 кілометрів були введені сім мотоманеврених груп Прикордонних військ. Спочатку вони зайшли на нагірну ділянку. Згодом кількість прикордонних угруповань в Афганістані була подвоєна. Дванадцять таких груп стояли окремими гарнізонами у різних провінціях, які брали участь в убезпеченні ввірених їм зон від нападів моджахедів, а також виходили для проведення засадних і патрульних дій. До місця базування — Джавайської ущелини — прикордонники добиралися декілька днів на машинах гірськими дорогами. Потім — перельоти гвинтокрилами.
Постійного місця базування не було. Все необхідне несли на собі, а «сухпай» та набої доставлялися гелікоптером. Траплялося, через складні метеорологічні умови вертоліт не прилітав у заданий район. Хоча називалася група й називалася мотоманевреною, вона діяла без застосування техніки, прикордонники несли службу «на своїх двох». Виконували завдання невеличкими мобільними групами по 7–10 осіб. Несли службу в засідках та нарядах. Нерідкими були сутички та перестрілки.
Минуло трохи більше року, й наприкінці червня 1983-го Михайло повернувся до Хорога. Отримавши назад свій військовий квиток, він побачив, що за цей час вже став старшим сержантом і отримав відзнаки «Відмінник Прикордонних військ», «Воїн-інтернаціоналіст» та медаль «Від вдячного афганського народу».
З 1990 року лейтенант медичної служби Михайло Вічкань розпочав лікувати воїнів-авіаторів. Декілька років по тому він був переведений до Військово-медичного центру ВПС. Тут, на посаді вже заступника начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону — начальника оперативно-медичного відділу полковник медичної служби служить і сьогодні.
