|
|
|
Ветерани - гордість, гідність і оплот суспільства |
|
|
| |
 В Україні мешкає ветеранів війни ( осіб, які мають особливі заслуги
перед Батьківщиною, інвалідів війни, учасників бойових дій, учасників
війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону) біля 3,2 млн.,
ветеранів праці біля 5,6 млн., ветеранів військової служби біля 0,24
млн. осіб. Кількісні показники категорій ветеранів щорічно змінюються і
потребують постійного моніторингу. З кожним роком зменшується кількість
ветеранів, Великої Вітчизняної Війни, розширюється коло осіб, якім
надається право на отримання статусу ветерана війни за новими законами,
а учасники бойових дій переходять до інвалідів війни.
Права ветеранів на статус, переваги, пільги та компенсації визначаються відповідними основними законами:
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII;
Закон України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів
органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист"
від 24.03.1998 р. № 203/98-ВР;
Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці
та інших громадян похилого віку в Україні" від 16.12.1993 р. № 3721-ХІІ.
Система соціального і правового захисту ветеранів з числа
військовослужбовців, працівників правоохоронних органів і членів їх
сімей, права ветеранів на статус, переваги, пільги та компенсації
визначаються більш ніж 20 чинними законами України.
Законодавча база постійно вдосконалюється. Так тільки до Закону України
"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту " на 2007
р. зміни внесені більш 40 разів.
Але залишається актуальним законодавче і нормативне-правове
врегулювання важливих проблем соціального захисту для всіх категорій
ветеранів: сімей загиблих, учасників бойових дій, інвалідів війни тощо.
До важливих соціальних прав всіх категорій ветеранів віднесені
наступні: право на життя і здоров'я, право на достойний справедливий
рівень пенсії, право на пільги і компенсацію знищених заощаджень. А для
ветеранів зарубіжних воєн, учасників миротворчих операцій і ветеранів
військової служби, крім того, пріоритетними є реалізація права на житло
і працевлаштування відповідно до кваліфікації.
Держава дає права ветеранам, але не забезпечує їх реалізацію. На
протязі усіх років точиться, без перебільшення, запекла боротьба
ветеранів за свої законні права. Кожний уряд, без виключення, робить
спроби обмежити ці права всупереч чинної Конституції держави. Це
підтверджує, що, на жаль, стратегія соціальної політики стосовно
ветеранів в нашій державі залишається остаточно не визначеною.
Органи законодавчої і виконавчої влади реально не мають стратегії
реалізації життєво важливих прав ветеранів, виконання зобов'язань
держави перед ветеранами війни, військової служби та праці, а лише
здійснюють ситуативні заходи.
В 1992 2005 роках в Україні існувала дієва система влади для формування
і реалізації соціальної політики стосовно ветеранів: в Верховній Раді
України - Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, а в
уряді - Державний комітет України у справах ветеранів. Обидва комітети
плідно співпрацювали між собою. Державному комітету України у справах
ветеранів була відведена незвичайна, важлива роль: з одного боку ~ він
представляв уряд, а з іншого -- відстоював в уряді права ветеранів і їх
громадських організацій. При виникненні конфліктних ситуацій
Держкомітет першим приймав на себе реакцію незадоволення як з одного,
так і з іншого боку. В Держкомітеті на більшості посад працювали самі
ветерани війни - інваліди війни і учасники бойових дій, а також
ветерани військової служби. В Автономній Республіці Крим, областях, в м. Києві і м. Севастополі
працювали представники Держкомітету. Дефіцит кадрів і коштів
компенсувався ініціативою, творчістю і наполегливою роботою працівників
Держкомітету у тісній співпраці з громадськими організаціями по захисту
прав ветеранів. Указом Президента України від 20 квітня 2005 р. №
679/2005 Державний комітет України у справах ветеранів ліквідовано.
Таке рішення Президента України не знайшло підтримки.
Враховуючи вимоги і пропозиції ветеранів, звернення Верховної Ради,
Кабінет Міністрів України постановою вид № 187 від 13 лютого 2007 року
створив Державний комітет України у справах ветеранів. Але реалізація
цієї важливої для ветеранів постанови здійснюється дуже повільно.
Систематичне порушення прав ветеранів і активізація спроб руйнування
досягнень у ветеранському русі спонукало нас, ветеранів, зробити дієві
кроки в боротьбі за мандати представницьких органів влади від районних
рад до Верховної Ради України.
На жаль, народні депутати дуже повільно використовують повноваження,
які надані народом, і втрачають можливості законотворчого ресурсу. Це
викликає незадоволення ветеранів роботою народних депутатів.
Народні депутати - ветерани мають значний життєвий й фаховий досвід.
Разом з поздоровленнями з нагоди обрання народним депутатом, мені
нагадали, що свій перший термін у якості депутата Верховної Раді СРСР я
не допрацював до кінця відведеного терміну. Верховна Рада СРСР як і
сама держава перестала існувати під тиском бурхливих подій і
бездіяльності Президента, який діяв нерішуче і відкладав прийняття
відповідальних рішень. Мені побажали, щоб історія не повторилась
вдруге. Але ж цей жарт втілюється у життя... На війні, як на війні, у
тому числі і на політичної, кожний повинен професійно робити свою
справу. Ми постійно радимось з ветеранами і вносимо і регіструємо
проекти законів, які диктує життя.
В наші наміри і плани діяльності, перш за все, входить відстоювання
прав ветеранів, вдосконалення чинного законодавства, надання однакових
прав ветеранам війни, які брали участь у бойових діях на території
інших держав, із учасниками бойових дій під час Великої Вітчизняної
війни, запровадження європейських норм і стандартів, створення
законодавчої бази нового рівня.
Участь громадян України у бойових діях на території інших країн, а
також в міжнародних миротворчих операціях була і залишається виконанням
військового обов'язку, пов'язаного з особливим ризиком для життя.
Громадяни України в складних умовах в складі контингентів військ з
гідністю і честю виконували свій військовий обов'язок в різних регіонах
земної кулі.
В зв'язку з чисельними зверненнями учасників бойових дій, які
виконували військовий обов'язок на території інших держав, а також
членів їх сімей, стосовно необхідності усунення порушення рівності прав
ветеранів війни, які мають однаковий статус, нами розроблено низку
проектів законів України про внесення змін до деяких законів України
щодо:
надання однакових прав ветеранам війни, нагородженим за бойові дії
орденом, медаллю "За відвагу" або медаллю Ушакова, які брали участь у
бойових діях на території інших держав, із учасниками бойових дій під
час Великої Вітчизняної війни в частині призначення пенсій за особливі
заслуги перед Україною незалежно від часу нагородження,
поховання учасників бойових дій на території інших держав за рахунок
коштів державного бюджету і соціального захисту членів їх сімей,
призначення другої пенсії (по втраті годувальника) батькам та вдовам
загиблих воїнів, які отримають власну пенсію за віком або за вислугою
років,
розповсюдження права на учасників бойових дій з числа вільнонайманих працівників на достроковий вихід на пенсію,
поновлення прав учасників бойових дій на території інших держав на пільгове оподаткування,
поновлення прав інвалідів війни на безоплатне користування телефоном та
осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, на виплату разової
грошової допомоги,
надання статусу інваліда війни учасникам бойових дій на території інших
держав, які є інвалідами від загального захворювання та з інших причин.
Перший проект вже отримав силу закону, інші знаходяться в різної фазі
проходження в Верховній Раді України і потребують наполегливого
супроводження І подальшої копіткої праці для їх прийняття.
Крім законотворчої діяльності у захисті прав ветеранів, необхідно
плідно співпрацювати з органами виконавчої влади, які повинні
забезпечувати реалізацію соціальної політики стосовно ветеранів.
Розглянемо окремі важливі питання.
Право на отримання статусу учасника бойових дій особам, які брали
участь у військових подіях в країнах, відносно яких Україна самостійно
прийняла політичне рішення і визнала факт ведення бойових дій в них, а
саме у подіях у Чехословаччині у 1968 році та у широкомасштабній
військовій стратегічній операції "Анадир" на підтримку Республіки Куба
у 1962-1963 роках, залишається тривалий час неврегульованим. Уряд
повинен здійснити кроки для врегулювання питання надання статусу
ветерана війни.
Одночасно потребує уваги Перелік держав і періодів бойових дій на їх
території. В чинному законодавстві, крім статей прямої дії, визначення
частини норм делегується Кабінету Міністрів України. В ряді випадків
відповідні постанови Кабінету Міністрів України регулюють питання, які
віднесені виключно до актів Верховної Ради України.
Не є виключенням Постанова КМУ від 8 лютого 1994 року № 63, якою
визначається Перелік держав і періодів бойових дій на їх території.
Тобто, постановою Кабінету Міністрів України регулюються питання
визначення стану війни на території інших держав, розширення категорій
учасників бойових дій. Необхідно ініціювати законодавче врегулювання Переліку держав і періодів бойових дій на їх території.
Право на ефективне безоплатне медичне обслуговування, користування медичними закладами Міністерства оборони України порушується, медичне обслуговування ветеранів війни і військової служби
погіршується в зв'язку зі скороченням і реформуванням Збройних сил
України.
Відповідно законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту", "Про статус ветеранів військової служби,
ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний
захист" ветерани війни, ветерани військової служби, ветерани органів
внутрішніх справ і ветерани державної пожежної охорони мають право на
безоплатне користування закладами охорони здоров'я Міністерства оборони
України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України,
інших центральних органів виконавчої влади, військових формувань. А
відповідно до Закону України "Про державні гарантії соціального захисту
військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з
реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" Кабінет
міністрів України повинен здійснити заходи щодо належного фінансування
закладів охорони здоров'я, санаторно-курортного лікування Міністерства
оборони України та недопущення зменшення їх кількості.
Однак, при скороченні Збройних сил України одночасно ліквідуються і
військово-медичні заклади, які за своїм рівнем медичного персоналу,
обслуговування і обладнання є провідними закладами охорони здоров'я на
територіях дислокації військових формувань. За останніх 10 років
кількість цих закладів зменшилося, практично, в двічі.
Кабінет Міністрів України прийняв рішення зупинити цей процес, створив
прецендент і видав розпорядження від 20.06.2007 року № 450-р "Про
передачу цілісного майнового комплексу Балтського військового
госпіталю", яким прийнята пропозиція Міноборони та Балтської районної
ради
щодо передачі цілісного майнового комплексу Балтського військового госпіталю (Одеська область) з державної власності у спільну власність територіальних громад району для створення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я.
Згідно розпорядженню, цілісний майновий комплекс разом з наявним
медичним і технічно-допоміжним устаткуванням передається з державної
власності в сумісну власність територіальних общин Балтського району
Одеської області. Це розпорядження уряду було прийняте з урахуванням
того, що у вказаному районі відсутня сучасна медична установа, а також
живе велика кількість пенсіонерів і ветеранів Збройних Сил, які
одержували медичне забезпечення у військовому госпіталі. У зв'язку з
його реформуванням І відсутністю можливості утримання за рахунок
військового відомства, передача Балтського військового госпіталю з
метою подальшого створення місцевої медичної установи позитивно вплине
на соціально-економічний стан в регіоні.
Право на грошову компенсацію за невикористане санаторно-курортне
лікування лише декларується. Законом України "Про статус ветеранів
війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено право інвалідів
війни один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: інваліди
війни І-1І груп у розмірі середньої вартості путівки, Ш-ї групи 75
процентів середньої вартості путівки. Постановою Кабінету Міністрів
України від 17 червня 2004 року № 785 "Про затвердження Порядку виплати
грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким
категоріям громадян визначено (п.7) : "середню вартість
санаторно-курортної путівки визначає Мінпраці за поданням Фонду
соціального захисту інвалідів та погодженням з Мінфіном щороку до 15
березня в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону
України про державний бюджет на поточний рік.". Тобто Постановою
Кабінету Міністрів України введені обмеження на норму, встановлену
Законом України, а встановлення її розміру делеговано лише одному
центральному органу виконавчої влади замість Кабінету Міністрів
України. Тому необхідно вжити заходів для запобігання порушенням прав
ветеранів війни, перш за все, інвалідів війни, на санаторно-курортне
лікування.
Право на позачергове безоплатне забезпечення автомобілем з ручним
керуванням, передбачене у пункті 22 статті 13 Закону України „Про
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту*' виглядає
марним, оскільки очікування ціх автомобілів у черзі розтягується на
десятиріччя, а умови отьримання від однієї постанови уряду до другої
погіршуються. Інваліди війни звертаються із проханням, розглянути факт
порушення їх прав і внести відповідний акт реагування про припинення
дії Постанови КМ України № 999 від 19.07.2006 року „Про затвердження
Порядку забезпечення інвалідів автомобілями" як такої, що прийнята з
перевищенням повноважень Уряду і суперечить Цивільному кодексу України
та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту".
Норми проектів законів України про Державний бюджет обмежують соціальні
права ветеранів. В проектах законів України про Державний бюджет, які
розробляються і подаються Кабінетом Міністрів України із року в рік
відтворюються норми, які обмежують соціальні права громадян України і,
перш за все, ветеранів і пенсіонерів. Така практика неодноразово у
попередні роки викликала негативну реакцію суспільства, масові
протестні акції ветеранів, позиви до судів і відповідні рішення
Конституційного суду і судів загальної юрисдикції на користь позивачів.
Необхідно відмовлятись від таких спроб політичних ігор і морального
тиску на ветеранів, більшість з яких є хворими особами похилого віку.
Не приведені у відповідність чинному законодавству постанови Кабінету
Міністрів України, якими регламентуються розміри соціальних виплат. Не
зважаючи на попередні рішення Верховної Ради України (зокрема, п.З
Постанови Верховної Ради України від 25.03.2005 №2469 " Про стан виконання законодавства України щодо соціального, медичного та
пенсійного забезпечення ветеранів війни і відзначення 60- річчя
Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-45 р.р.") Кабінет Міністрів
України не привів у відповідність чинному законодавству постанови КМУ
від 19.03.1996 № 342, від 03.01.2002 № 1 та від 15.04.2003 №544, якими
регламентуються розміри соціальних виплат окремим категоріям громадян
України.
Статтею 101 Закону України Про Державний бюджет України на 2007 рік
Кабінету Міністрів України надане право встановлювати розміри
соціальних виплат, які визначаються залежно від розміру мінімальної
заробітної плати. Це може призвести до наступних порушень прав людини
на соціальні виплати і порушення ст. 22 Конституції України.
Реалізація права ветеранів на житло - гостра соціальна проблема. На
квартобліку в органах влади перебувають десятки тис. ветеранів - серед
них сім'ї учасників бойових дій, інвалідів війни, ветеранів військової
служби, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, членів сімей загиблих і
померлих військовослужбовців. Залишаються безквартирними більш 4 тис.
сімей ветеранів, вік яких перевищує 60 років.
Перманентна передача функцій головного розпорядника коштів за цією
програмою, відсутність дієвого державного і громадського контролю за їх
використанням і належних важелів впливу на стан справ не дозволяють
ефективно розв'язувати проблему забезпечення житлом ветеранів війни.
Порушення прав людини в ситуації з підвищенням тарифів потребує
невідкладного реагування органів влади. Досі не забезпечено реалізації
в повному обсязі принципів державного регулювання цін і тарифів на
житлово-комунальні послуги, як того вимагає чинне законодавство.
Передусім це стосується вимог Закону "Про житлово-комунальні послуги"
щодо випереджання зростання доходів населення над зростанням цін і
тарифів на житлово-комунальні послуги. Необхідно врахувати рівень
соціально-економічного розвитку кожного населеного пункту, а також
забезпечити рівні можливості доступу до отримання послуг споживачів з
різних верств населення.
На практиці ж наслідком прийняття місцевими радами таких рішень у
більшості випадків стало відчутне випереджання зростання цін і тарифів
на житлово-комунальні послуги над зростанням доходів населення, що
суперечить законодавству України, зокрема ст.ЗО згаданого Закону. До
того ж, залежно від регіону проживання, людям доводиться за однакові
обсяги і якість послуг сплачувати суми, що різняться в кілька разів.
Наведені факти свідчать про порушення конституційного принципу рівності
прав громадян за ознакою місця проживання, встановлений ст.24
Конституції України, і можуть розцінюватися як дискримінація за цензом
осілості.
Потребують також перегляду підходи до формування об'єктивного місячного
прожиткового мінімуму з врахуванням реального рівня цін на життєво
необхідні товари й послуги, вдосконалення механізму призначення
субсидій.
Аналіз численних звернень громадян свідчить про масове порушення в
Україні невід'ємних прав людини на належні умови проживання, здоров'я,
гідний рівень життя. За таких умов люди мають всі підстави реалізувати
свої права на судовий захист. Ця гостра соціальна проблема потребує
негайного і реагування органів державної влади.
Ситуація, що склалася, надає правові підстави внесення до Верховної
Ради України пропозицій щодо законодавчого врегулювання всього
комплексу питань, пов'язаних з наданням населенню житлово-комунальних
послуг; вжиття додаткових заходів щодо підвищення доходів населення,
які мають випереджати зростання цін і тарифів на житлово-комунальні
послуги. Це дасть змогу забезпечити здійснення в усіх регіонах єдиної
прозорої державної політики у надзвичайно важливій соціальній сфері та
дотримання конституційних прав громадян незалежно від місця їхнього
проживання.
Право на безкоштовний пройд у міжнародному, міжміському, міському,
приміському транспорті порушується. Проведена у попередні роки
Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Молдова,
Азербайджанською Республікою монетизація пільг унеможливила реалізацію
права на безкоштовний проїзд ветеранами війни України в цих країнах.
Підписані раніше угоди "де факто" припиняють дію.
Мають місце порушення права ветеранів на безкоштовний проїзд у міському
транспорті і в Україні залежно від форми його власності . В окремих
регіонах місцеві органи влади встановлюють обмеження залежно від
підстав для встановлення статусу (тільки для інвалідів Великої
Вітчизняної війни), місця проживання ветеранів (тільки для місцевих
жителів запроваджують вкладники у посвідчення), кількості пільгових
пасажирів у салоні (допускається перевезення лише одного-двох пасажирів
пільгових категорій). Таки дії є незаконними, напружують ситуацію у
регіонах, призводять до конфліктів із перевізниками, викликають масове
обурення і непорозуміння.
Увічнення пам'яті учасників і жертв війни та відновлення історичної
справедливості подій новітньої історії потребує дієвих кроків. Нині на
території України існує більше 25 тис. військових поховань братських
захоронень, індивідуальних могил, меморіальних знаків тощо. На
території України лише в роки Великої Вітчизняної війни загинуло більше
З млн. воїнів Радянської Армії. Імена 1,8 млн. із них невідомі.
Десятиріччями не проводяться історико-архівні дослідження та польові
пошукові роботи у місцях боїв як на території України, так і на
території інших країн. Недостатньо уваги надається відтворенню бойового
шляху під час Радянсько-фінляндської війни 1939-40 роках сформованої на
Житомирщині стрілецької дивізії, більшість особового складу якої
загинула і похована на території Фінляндії.
Заходи щодо збереження та утримання пам'ятників, пов'язаних із
історичними подіями на території України та за її межами епізодичні та
не координовані, а в деяких регіонах -- взагалі не здійснюються. Угоди
щодо охорони та збереження поховань підписані Україною лише з чотирма
країнами, на території яких поховані наші співвітчизники.
Фактично зупинилася робота органів виконавчої влади щодо розробки та
укладання міжнародних договорів з питань ліквідації наслідків Другої
світової війни, локальних конфліктів, увічнення пам'яті полеглих
воїнів. Належна взаємодія із відповідними інституціями інших країн та
міжнародними організаціями системно не налагоджена.
Особливої уваги, достатнього державного фінансування і належних
організаційних заходів потребує забезпечення гідного поховання і
увічнення пам'яті ветеранів, які уходять з життя в наш час.
З метою узагальнення, привернення уваги держави і суспільства, до цієї
ділянки роботи, розробки виважених пропозицій, активізації роботи по
увічненню пам'яті і слави воїнів, координації ЇЇ в масштабах України,
конструктивної співпраці з органами виконавчої влади і місцевого
самоврядування за ініціативою Української Спілки ветеранів Афганістану
створена всеукраїнська громадська патріотична організація нащадків
бойової слави України "Закінчимо війну".
Нерозв'язаних проблем багато. Але немає проблем, які у конструктивної
співпраці із законодавчою, виконавчою гилками влади не спроможні
вирішити ветерани, спираючись на потужну недержавну організацію та на
справедливі судові рішення у рази виникнення непорозуміння з органами
влади.
Сергій Червонописький
|
|
|
|
|
|
