|
ПАМ’ЯТЬ В ГРАНІТІ, ТУРБОТА У СЕРЦІ |
|
|
| |
У селищі Чемирівці відкрито пам’ятник полеглим воїнам-інтернаціоналістам.
Передчасно постарілі, згорьовані матері не чекають повернення тих, кого
повернути неможливо – своїх дорогих синів, життя яких забрала війна в
Афганістані. Але у душі до останньої своєї миті будуть у тому ж стані
тривожного чекання, як і в ті роки, коли з ранку до безсонної ночі
дослуховувалися: ось прочиняться двері - і хтось принесе звістку від
сина, якого послали на чужу війну. А раптом, може, й синочок, якимось
небаченим дивом опиниться хоч на один день на рідній подільській землі,
й переступить батьківський поріг. Так, бували і добрі звістки, і
надзвичайно нечасті дива – але до домівок цих восьми жінок з
Чемеровеччини із Афганістану прийшли лише звістки про страшний “вантаж
200”. І з тої миті вони могли чекати тільки одного: миті, коли їхнього
полеглого сина привезуть додому востаннє...
|
|
| |
Саме про цей час страшного чекання нагадує пам’ятник полеглим
воїнам-інтернаціоналістам, відкриття якого відбулося минулого тижня у
Чемирівцях. Кам’яна постать згорьованої матері у прочинених дверях
оселі, тих дверях, які тепер більше нагадують хрест – саме таким
побачили образ пам’ятника заслужений художник України, професор Борис
Негода і заслужений майстер народної творчості Володимир Лашко. Автори
кажуть: “Тема, над якою нас запросила працювати організація ветеранів
Афганістану, є надзвичайно важкою. Але з воїнами-“афганцями” нам
співпрацювалося легко, тому що ми разом прагнули зробити цю добру
справу якомога краще”.
Безперечно, ніщо не зменшить біль батьківської втрати. Але нині батьки
полеглих в Афганістані щиро називають синами тих, хто служив разом з
їхніми дітьми – бойових побратимів, які об’єдналися в організацію
ветеранів Афганістану та сьогодні підтримують сім’ї полеглих і
турботою, і добрим словом.
Голова обласної організації ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів) Микола Приступа говорить: “Там, у горах
Афганістану, ми давали собі клятву - зберегти пам’ять загиблих, не
залишати без теплого слова, турботи, допомоги їхні осиротілі сім’ї. І
ми свого слова дотримали. Першим пам’ятником тим, хто не повернувся і
тим, хто вижив, стали пісні, слова яких закарбовано не на металі чи
граніті, а на самому міцному у світі матеріалі – людській душі.
Пригадайте, з якою теплотою слухали та співали перші, тоді ще
самодіяльні, пісні про Афганську війну ще у вісімдесятих-дев’яностих
роках. Чому? Тому, що у тих піснях була правда. В них війна була саме
такою, якою бачили її ми. І ця правда залишається у “афганських” піснях
до сьогоднішнього дня, коли їх співають вже професійні колективи, коли
нашою організацією проводяться традиційні пісенні фестивалі.
Святу справу вшанування пам’яті полеглих бойових побратимів продовжили
наші конкретні діла. Основним напрямком для активістів „афганського”
руху була і залишається робота по соціальному захисту сімей загиблих,
інвалідів та ветеранів афганської війни: від розробки та запровадження
відповідних законів до лікування, до допомоги у навчанні дітей, до
завезеного на зиму палива.
Спільним свідченням того, що пам’ять є вічною цінністю, стало відкриття
пам’ятника полеглим синам Чемировецької землі, спорудження в місті
Хмельницькому, в інших містах нашої області пам’ятників землякам, що
загинули в Афганістані та інших локальних війнах,”.
Пам’ятник, відкритий у Чемирівцях, став десятим пам’ятником у містах і
селищах Хмельниччини, встановленим на честь земляків, що загинули в
Афганістані та інших локальних війнах.
Ігор Западенко
|
|
|
|
