До вересня 1944 року Червона армія вигнала гітлерівських загарбників майже з усієї довоєнної території Української РСР за винятком деяких районів Прикарпаття. Бойові дії були перенесені до країн Східної Європи, звільнено більшу частину Польщі та Румунії. Радянські війська наблизились до Східної Пруссії, Чехословаччини, Угорщини, Югославії та Болгарії. По завершенні Львівсько-Сандомирської операції лівофлангові з’єднання 1-го Українського фронту вийшли у передгір’я Карпат і зайняли рубіж на північному заході.
Наступальна операція, яка передбачала захоплення перевалів у Східних Карпатах планувалася штабом 4-го Українського фронту ще на початку серпня 1944 року, але її відмінили. Війська втомилися, потрібно було поповнити ресурси, тому оперативна пауза була конче необхідною. Однак втрутився політичний фактор. 29 серпня 1944 р. у Словаччині вибухнуло антифашистське повстання. Дипломатичні представники Чехословаччини від імені Військового центру при Словацькій Національній Раді звернулися до радянського уряду з проханням надати повстанцям військову допомогу.
У перших числах вересня події у Словаччині розвивалися вкрай динамічно. Командир східнословацького корпусу не став на бік повстанців. У штабі корпусу і в штабах дивізій всі були дезорієнтовані й нічого не робили для підготовки активних дій. В райони розташування словацьких частин прибули гітлерівські охоронна та піхотна дивізії. Вони діяли швидко і жорстко. Захоплені зненацька, зраджені своїм керівництвом, словацькі солдати не змогли чинити організований опір. Протягом 1–2 вересня корпус був роззброєний. Частина людей пішла до партизанів, решта були направлені в табори. Словацький корпус перестав існувати.
Разом з тим Військовий центр при Словацькій Національній Раді взявся за створення повстанської армії, яку спочатку становили 6 піхотних груп чисельністю близько 2 тис. вояків кожна. Однак ця армія була не надто боєздатною. Одночасно з формуванням повстанської армії у Словаччині активізували діяльність словацькі та радянські партизанські загони, в яких воювали до 17 тис. бійців. Ні у Львові, ні у Москві повної інформації про стан справ у Словаччині на початок вересня не мали. Головним фактором, який вплинув на прийняття рішення щодо проведення Східно-Карпатської операції, стало Словацьке національне повстання.
Фашистське керівництво прагнуло за будь-яку ціну утримати Словаччину, розглядаючи її як бар’єр на шляху Червоної армії до промислових районів Чехії, Моравії, Угорщини і Південно-Східної Польщі. Гітлерівське командування чітко уявляло, що подолання військами 1-го Українського фронту найбільш вузької частини Головного Карпатського хребта призвело б до їхнього швидкого прориву на територію Чехословаччини та на Угорську низовину і до з’єднання з арміями 2-го Українського фронту, що просувалися з північної частини Румунії до кордонів з Чехословаччиною.
Величезною дугою завдовжки близько півтори тисячі кілометрів прикривають Карпатські гори Угорську низовину з півночі, сходу і південного сходу. Цей гірський масив у стратегічному відношенні є потужним природним рубежем. Східні Карпати за умовами рельєфу поділяються на три частини: західний район Східних Карпат — Низькі Бескиди, центральна частина — Бещади, що тягнуться від Лупковського до Ужокського перевалу, а третя, найвища частина Східних Карпат — Горгани — розташована між Ужокським перевалом і верхів’ями річки Чорний Черемош.
Загалом на оборонній «лінії Арпада» тільки напроти 4-го Українського фронту гітлерівсько-угорськими військами було побудовано 99 опорних пунктів, 759 довготривалих залізобетонних споруд, 394 деревоземляні споруди, 439 відкритих вогневих майданчиків, 400 км траншей і стрілецьких окопів, встановлено протитанкових і протипіхотних перешкод (ровів, ескарпів, завалів тощо) загальною довжиною 135 км.
Ворожі війська представляла армійська група «Хейнрици» (фашистська 1-а танкова й 1-а угорська армії). Сухопутне угруповання підтримувала частина сил 4-го повітряного флоту. Загалом у противника було близько 300 тис. вояків, 3250 гармат і мінометів, 100 танків і штурмових гармат, 450 бойових літаків.
Східно-Карпатська стратегічна наступальна операція проводилась в період з 8 вересня по 28 жовтня 1944 року з метою розгрому гітлерівських та угорських військ у Східних Карпатах та надання допомоги Словацькому національному повстанню. Вона складалася з Карпатсько-Дуклінської (проводилась військами 38-ї армії 1-го Українського фронту та правого флангу 1-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту) і Карпатсько-Ужгородської (проводилась військами центру і лівого флангу 4-го Українського фронту) фронтових наступальних операцій. Таким чином перед лівим флангом 1-го та правим флангом 4-го Українських фронтів стояло складне завдання — з боями подолати Східні Карпати.
В аналогічній ситуації перебували і війська 1-ї гвардійської армії. Долаючи затятий опір фашистсько-угорських військ з’єднання армії 20 вересня таки перетнули чехословацький кордон у районі села Калинова. У смузі наступу армії важливе значення мав перевал Руський. Командування противника підтягнуло сюди додатково дві дивізії. До 30 вересня в горах точилися запеклі бої. На цій ділянці радянське командування змушене було призупинити наступ.
У ході боїв у Карпатах війська 1-го та 4-го Українських фронтів 14 жовтня перетнули довоєнні кордони УРСР і повністю очистили територію республіки від окупантів. Символічно, що це відбулося на православне свято Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки славного війська Запорозького та всіх українських вояків. Цьогоріч у цей день, 14 жовтня, Указом Президента України встановлено державне свято — День захисника України.
Результатами операції в Закарпатті стала поразка армійської групи «Хейнрици» (втрати вбитими та пораненими 62 240 вояків, у полон потрапило 31 360; 185 танків і штурмових гармат (з них 46 захоплено радянськими підрозділами), 1450 гармат і мінометів (912 захоплено). Радянські війська здолали Головний Карпатський хребет, звільнили Закарпатську Україну та вступили на територію Чехословаччини. Втрати військ 1-го та 4-го Українських фронтів в операції становили: убитими — 28 273 вояків, серед них 1630 з 1-го Чехословацького АК та пораненими — 103 437 вояків, з яких 4069 чехословаків.
Задумана спочатку як наступальна операція двох армій, Східно-Карпатська операція з часом набула стратегічного значення. Наступ радянських військ розгорнувся на 300 км по фронту і до 250 км углиб. Завдавши поразки великому угрупованню противника, війська 1-го і 4-го Українських фронтів завершили вигнання окупантів із західних областей України, звільнили Закарпатську Україну та увійшли в райони Східної Словаччини. Подолання Східних Карпат відкрило перед радянськими військами перспективу вигнання фашистських загарбників із Чехословаччини і виходу на підступи до Німеччини.
