Штампом ще радянських часів залишається твердження про технічну
відсталість російської армії у Першій світовій війні. Насправді
повітряний флот Російської імперії на початок бойових дій налічував 244
аероплани і був найчисленнішим серед воюючих країн. Та на відміну від
Німеччини, де зробили ставку на потужні дирижаблі, які виявилися легкою
мішенню для кулеметів і гармат, основою військово-повітряних сил Росії
були літаки.
Не менш красномовно, що коли в роки Другої світової кращі радянські аси воювали на американських і англійських винищувачах, то в Першу світову союзники закуповували в Росії гідролітаки українського конструктора Григоровича, а ескадра перших в історії авіації важких бомбардувальників, створених киянином Сікорським, ще довго була недосяжною мрією всіх армій світу.
Варто нагадати, що спроба створити перші російські аероплани у військовому центрі повітроплавання під Петербургом завершилася повним конфузом — серед майже десятка так званих гатчинських конструкцій жодна(!) не змогла піднятись у повітря. Тож для налагодження виробництва вітчизняних літаків, які ще потрібно було сконструювати, до тодішньої російської столиці довелося запросити принаймні десяток уже знаних авіаконструкторів із Києва, яких очолив Ігор Сікорський.
Створені ними надпотужні чотиримоторні аероплани, які заслужено вважають першими повітряними кораблями, прийнято називати «Іллями Муромцями». Однак на відміну від первістка цієї серії літаків, який справді мав це ім’я, базовим для всіх гігантів став значно досконаліший наступник трохи менших розмірів, однак із потужнішими двигунами. Саме на «Кораблі Київському», як його офіційно іменували, було встановлено низку світових рекордів, а з початком війни літак озброїли та відправили на фронт. Побудований до того часу ще один його «близнюк» та менш досконалий «Ілля Муромець» становили «ескадру повітряних кораблів» — перший у світі загін стратегічної авіації.
Загалом за роки війни було випущено не менш як 80 літаків-гігантів, розміри яких вражають донині: вага — до 4,2 тонн, розмах крил — від 24 до 34,5 м, висота польоту — до 3,5 км, час безперервного перебування у повітрі — до 6,5 години, швидкість — до 130 км/год. На найдосконалішому «Кораблі Київському», створеному в 1917 році, вдалося досягти рекордної висоти 5200 м. Як було вказано в офіційному звіті екіпажу, підйом довелося припинити не з технічних причин, а через кисневий голод, що призвів до запаморочення пілотів. До речі, цей рекорд було встановлено з вантажем 1340 кг, хоч стандартна вантажопідйомність гіганта становила 115 пудів (1,9 тонни).
Завдяки цьому саме літаки Сікорського слід вважати першими летючими фортецями, адже на борту «Кораблів Київських» встановлювали 6—8 кулеметів, що забезпечувало обстріл довкола повітряного корабля і ведення вогню по наземних цілях.
Головним завданням стратегічної авіації були бомбардування і далека розвідка. Найбільша авіабомба тих часів, творіння київського авіаконструктора, важила 40 пудів (656 кг), хоч на практиці зазвичай використовували боєприпаси вагою 15 і 5 пудів і менші, які були особливо ефективні в ударах по кавалерійських частинах супротивника.
