Весна 1945 року привнесла в життя моїх бойових побратимів — льотчиків гвардійського 106-го винищувального авіаційного полку — особливу радість. Ми пишалися тим, що нам теж випало відповідальне завдання брати участь у Берлінській операції.
Напередодні штурму Берліна до нашого полку прибув командир дивізії гвардії полковник Олександр Осадчий. Він зібрав льотний склад, ознайомив з бойовою обстановкою. Потім Олександр Петрович зачитав наказ командувача 2-ї повітряної армії, яка входила до складу військ 1-го Українського фронту, про початок наступу на столицю фашистської Німеччини. Ми були дуже здивовані оприлюдненою інформацією. Адже ніколи ще раніше не бувало такого, щоб начальство доводило до підлеглих дату проведення операції. Цю новину ми розцінили так: наше вище керівництво було впевнене в успіху її проведення.
16 квітня 1945 року вранці залп з декількох десятків тисяч гармат і мінометів сповістив про початок Берлінської операції. Війська 1-го Українського фронту після потужної артилерійської і авіаційної підготовки під прикриттям щільної димової завіси перейшли в наступ. Наша авіація, виконавши першу частину завдання, перенесла удари в глибину оборони ворога. Події на театрі фронту розвивалися настільки швидко, що належало бути особливо уважним, аби не влучити у своїх.
Групи винищувачів одна за другою вирулювали на старт і злітали в небо з-під розгорнутого полотнища нашого полку. Кожного з нас охопило почуття гордості: ми над Берліном!
З того дня наші винищувачі регулярно з’являлися над столицею ворога. Дивлячись з неба, ми думали: нарешті прийшла розплата за розбій, здійснений фашистами в багатьох країнах Європи. Розплата неминуча. Наша перемога вже близька. У ті дні наші серця були сповнені великого почуття гордості за нашу Батьківщину, наш славний народ і його героїчну армію.
Запам’яталася подія, що сталася 25 квітня. Ми з лейтенантом Ярошенком вилетіли на розвідку в район Дрездена. Побачили, як на землі наші піхотинці зустрічалися і обнімалися з американськими солдатами. Несподівано в небі з’явився незнайомий літак. У першу мить я сприйняв його за фашистський «ФБ-189» і зробив маневр, аби зайти йому у хвіст. Той пілот закрутив глибокий віраж, аби не потрапити під мій приціл. Саме в цю мить ми одночасно визначили приналежність кожного, привітали один одного покачуванням з крила на крило і мирно розійшлися. Це була символічна зустріч у небі представників радянської і американської армій.
Наш полк пройшов повітряний шлях від Сталінграда до Берліна, брав участь у битві за Дніпро, Львівсько-Сандомирській, Вісло-Одерській, Берлінській операціях, здійснив за роки війни 8370 бойових вилетів, ми збили у повітряних боях 299 і підбили 71 літак ворога. 12 льотчиків полку були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а наш командир Михайло Кузнецов став двічі Героєм. Я зробив свій внесок у цю полкову скарбницю бойової слави: здійснив 375 вилетів, із них 170 — для розвідування військ і військових об’єктів у тилу ворога. У повітряних боях знищив вісім літаків ворога. Був нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни I і II ступенів, орденом Олександра Невського, двома орденами Червоної Зірки та багатьма медалями. У червні 1945 року мені присвоїли звання Героя Радянського Союзу.
20 травня 1945 року начальник штабу полку гвардії підполковник О. Криштапович викликав мене і гвардії лейтенанта М. Беспалова на командний пункт і сказав: «Збирайтеся, поїдете до Дрездена для підготовки до участі в параді на честь перемоги на Красній площі в Москві».
До столиці СРСР ми прибули на початку червня 1945 року і розпочали підготовку у складі зведеного полку від військ 1-го Українського фронту. Керував нею генерал-майор Г. Бакланов, якого ми називали «Багратіоном» за те, що він був схожий на героя Вітчизняної війни 1812 року. Він високо оцінив підготовку до параду батальйону льотчиків — представників 1-го Українського фронту.
І ось настав цей незабутній день 24 червня 1945 року, коли відбувся Парад Перемоги. Карбуючи крок, у парадному розрахунку пройшли льотчики нашої уславленої 2-ї армії. Серед них були Герої Радянського Союзу М. Скоромохов, Г. Сівков, М. Павлов, М. Кузнецов, В. Попков, Г. Беєвський тощо.
Найбільш хвилюючим був момент, коли спеціально створений батальйон з 200 бійців виніс 200 прапорів розбитих нацистських дивізій, які жбурнули на бруківку Красної площі.
