ЦЕЙ ЗНІМОК БУЛО ЗРОБЛЕНО 10 КВІТНЯ МИНУЛОГО РОКУ БІЛЯ ОДЕСЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНОГО АКАДЕМІЧНОГО ТЕАТРУ ОПЕРИ Й БАЛЕТУ. НА НЬОМУ —
ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТ У ВІДСТАВЦІ, КАВАЛЕР ТРЬОХ ОРДЕНІВ ЧЕРВОНОЇ ЗІРКИ ТА
ЧЕРВОНОГО ПРАПОРА ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ ГОРЄЛОВ. ТОГО ДНЯ ВІН ПРИЙШОВ НА ЦЕ
ЗНАЧУЩЕ ДЛЯ ОДЕСИТІВ МІСЦЕ, АБИ ВІДЗНАЧИТИ 70-ТУ РІЧНИЦЮ ВИЗВОЛЕННЯ
ПІВДЕННОЇ ПАЛЬМІРИ ВІД ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ.
Цього року на святкуванні Великої Перемоги Лев Миколайович знову зустрінеться з бойовими товаришами та згадає буремні воєнні роки. В колі друзів-однополчан він, почесний громадянин міста-героя Одеса, її десантник №1, радітиме миру і весні.
Життя його не пестило, а било, випробовувало, жорстко вчило перемагати біль і, стиснувши кулаки, досягати своєї мети.
Фронтовий шлях Горєлова розпочався 1943 року. Він був командиром автоматної роти 357-го полку 114-ї гвардійської стрілецької дивізії. В складі 2-го та 3-го Українських фронтів визволяв Австрію, Угорщину, а про закінчення війни дізнався на визволеній землі Чехословаччини.
— Війна — це важке випробування. І я був лише одним з тих, кому судилося витримати його. Звісно, я пишаюся тим, що у важкі для країни часи був в єдиному строю захисників Вітчизни, які відстояли її свободу й незалежність та визволили країни Європи від фашизму. Це був мій, мого покоління обов’язок, — ділиться думками фронтовик.
Про те, як виконував свій обов’язок Лев Горєлов, свідчать численні ордени й медалі, що сяють на його генеральському мундирі. Але, за словами самого почесного громадянина міста-героя Одеса, найдорожчим в житті є орден Червоної Зірки, отриманий в Угорщині з рук одесита — маршала Радянського Союзу Родіона Малиновського.
Полку, в якому служив комроти Горєлов, необхідно було здійснити форсування річки Раба та прорвати оборонні позиції ворога. Радянські війська вирішили завдати удар з ходу, але його відбила артилерія противника. Тоді командувач фронту маршал Малиновський вирішив здійснити маневр. Це завдання було доручено виконувати автоматникам Горєлова. Опівночі на 10 плавучих машинах американського виробництва його бійці переправилися на інший берег річки. Заставши противника зненацька, «горєловці» знищили його мінометно-артилерійську батарею та командний пункт батальйону, захопили висоту та зайняли оборону, чим відрізали всі шляхи для підходу резерву ворога.
Завдяки цьому вдалому й сміливому маневру вже на світанку в наступ пішли й інші підрозділи полку. В такий спосіб і було здійснено форсування річки Раба. За цей рішучий рейд у тил ворога командувач фронту особисто вручив Леву Горєлову орден Червоної Зірки.
В подальшому Лев Миколайович заслужено отримав ще багато високих нагород. Бився за Відень, Будапешт та Брно. Тривалий час командував 7-ю повітрянодесантною дивізією. З 1975-го по 1979 рік обіймав посаду головного радянського радника військово-дипломатичної місії в Афганістані. На спеціальному засіданні Політбюро ЦК КПРС, коли розглядалося питання щодо доцільності введення радянських військ до цієї країни, Лев Горєлов не побоявся відверто сказати радянському керівникові Леоніду Брежнєву, що цього робити не варто.
На жаль, тоді, в 1979-му, генерала Горєлова не почули. Невдовзі за сумлінну службу в Афганістані він був нагороджений орденом Червоного Прапора, а згодом направлений служити заступником командувача Одеського військового округу. З цієї посади він і звільнився в запас у 1984 році, присвятивши служінню Вітчизні 44 роки життя. Служив на благо Вітчизни та заради миру на землі!
