Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
 


Погода
Погода!


17558946 Відвідувачів
Орденские планки – ветеранам
Боевое Братство
Урядовий портал
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Міністерство оборони
Укрінформ
100-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СЕРГІЯ ЩИРОВА Надрукувати Надіслати електронною поштою
10-1.jpgОбірваний політ
ПАМ’ЯТЬ. Уранці 7 квітня 1949 року радянський прикордонний наряд, що ніс службу поблизу селища Беркашат у Вірменії, помітив дивного чоловіка у незвичному для цих місць шкіряному пальті-реглані та кашкеті авіатора. Здавалося, людина робила все, щоб привернути увагу, тому солдати вирішили, що йдеться про чергового перевіряльника їхньої пильності з охорони кордону СРСР.
Ці підозри лише посилилися, коли затриманий заявив, що мав намір перейти до Туреччини, а під час обшуку в нього вилучили аж 18 бойових нагород — Золоту Зірку Героя Радянського Союзу, два ордени Леніна, ордени Червоного Прапора, Червоної Зірки, Кутузова, Олександра Невського, медалі і навіть югославську Партизанську золоту Зірку, кавалерами якої були всього 627 осіб. Документи свідчили, що потенційний порушник кордону — підполковник Сергій Щиров, а всі відзнаки належать йому на законних підставах.
Прикордонники ще більше здивувалися б, якби знали: перед ними льотчик, який врятував життя маршалові Броз Тіто, вивізши його з оточеного гітлерівцями плато у горах Югославії. До речі, цей епізод згодом навіть відобразили в кіноепопеї «Визволення», ні словом не згадавши прізвища героя, чия мала батьківщина — нинішній райцентр Якимівка Запорізької області.
Сергій Щиров пішов на війну 22 червня 1941-го молодшим лейтенантом, а до листопада 1942 року, в якому отримав звання Героя Радянського Союзу, на рахунку прославленого радянського аса (Покришкін став Героєм аж у травні 1943-го, а Кожедуб — ще пізніше) було вже 14 збитих літаків ворога. Не дивно, що молодого капітана призначили інспектором з пілотування, доручивши доучувати в рідній дивізії мало на що здатних випускників авіаучилищ, на той час фактично перетворених на короткотермінові курси з пілотування.
Нова посада потребувала не стільки особистих перемог, скільки результативності підопічних, тож офіційно вважають, що Щиров збив за війну лише 17 літаків. Однак коли наприкінці 1943 року постало питання про відправлення на допомогу Народно-визвольній армії Югославії кращих радянських пілотів, вибір припав на нашого земляка. Саме Щиров уночі в гірській місцевості здійснив посадку і зліт із фактично не придатного для аеродрому грунтового майданчика, врятувавши Броз Тіто і його штаб.
Кар’єру видатного аса зруйнував Лаврентій Берія, увагу якого привернула краса дружини Героя. Примусово доставлена в особняк хтивого розпусника, вона стала №117 у переліку кращих у його «гаремі». Натомість підполковнику Щирову присвоїли звання генерал-майора і призначили на штабну посаду в Москві. Він відмовився, попросившись на фронт.
Після війни сімейне життя начебто налагодилось, однак у 1947 році Берія згадав про колишню пасію, і Щирова запроторили на посаду начальника Ташкентського аероклубу добровільного товариства сприяння обороні. Імітація переходу кордону стала відчайдушною спробою Героя добитися суду, на якому він прагнув розказати правду, натомість у позасудовому порядку отримав 25 років таборів «за зраду Батьківщині».
Амністований у 1954 році фронтовик повернувся до рідної Якимівки, звідки розсилав листи, прагнучи добитися справедливості. Відповіддю влади стало ув’язнення у казанській тюремній психлікарні. Серед майже двох тисяч загиблих у ній — понад 400 вихідців з України, серед яких наш земляк Сергій Щиров.
МЕРТВА ПЕТЛЯ ЛЬОТЧИКА ЩИРОВА
Кордон він знав як свої п'ять пальців. І міг, залишивши позаду смугастий стовп із гербом Радянського Союзу, опинитися на турецькому березі. Але зволікав, потім демонстративно перейшов канал убрід, затримався біля мосту й повернувся назад. Здивовані прикордонники підняли зброю й крикнули порушнику: "Стій, руки вгору!" Коли підійшли ближче, запитали:
- Як ви тут опинилися, товаришу підполковнику? Доведеться пройти на заставу.
Під час обшуку в затриманого знайшли Золоту Зірку, два ордени Леніна, ордени Червоного Прапора, Богдана Хмельницького, Олександра Невського, Кутузова, Червоної Зірки, Вітчизняної війни, Партизанську Зірку (Югославія). На заставі начальник відразу ж запитав: "Ви той, за кого себе видаєте? Ви справді Герой... підполковник Сергій Щиров?"
Допит, проведений 7 квітня 1949 року в Єревані майором МДБ Павлом Гришаєвим.
- Розкажіть, з якою метою ви опинилися на кордоні з Туреччиною, де вас було затримано?
Із Ташкента, де я був начальником аероклубу, мене викликали до Москви. Але я хотів спочатку заїхати сюди, де нещодавно служив, хотів побачити своїх товаришів... Заблукав уночі, коли зійшов з поїзда. Натрапив на прикордонників, просив їх відпустити. Знаєте що, відправте мене до Москви...
І Щирова відправили на Луб'янку. Допит 6 вересня 1949 року в Москві у МДБ СРСР слідчим Морозовим.
- Розкажіть, що вас до цього штовхнуло...
- Коли прийшов виклик до Москви, я зрозумів, що мене чекає ганебне звільнення з армії. Раптом виникла думка про втечу.
- Раптом, кажете... Може, не будемо казочки розповідати? Почнімо з французів.
Підслідний докладно розповів, як під час війни був у службових справах в дивізії генерала Захарова, у складі якої воював полк "Нор- мандія-Німан". Там і познайомився з французькими пілотами.
- А югославські пілоти? Адже ж ви були в злочинному зв'язку з ними, особливо з Мілено Литвощаком, цим затятим ворогом СРСР?
- Про який зв'язок мова? У жовтні 1944 року наші дві авіадивізії було направлено для звільнення Югославії. Я, як командир полку. навчав Югославіє льотної справи. Там був і Литвощак. А 1945року він приїхав до Москви напередодні Нового року, який ми зустрічали разом у ЦБЧА. Ось і всі мої зв'язки з "ворогом", з яким били гітлерівців.
27 жовтня 1949 року Щирова допитує військовий прокурор.
- Ми дізналися, що ви хотіли під час повітряного параду на своєму винищувачі врізатися в трибуну, на якій завжди стоять керівники партії й уряду.
- Дурниці! Я хочу одного - швидше постати перед судом. Суду я скажу абсолютно все.
Наприкінці допиту Щиров назвав ім'я людини, яка знівечила його життя. Слідчий почервонів, підвівся й натиснув кнопку. До камери влетіли два мордовороти й накинулись на Щирова. Били професійно, зі знанням справи. Відкатавши "пацієнта" ногами так, що він втратив свідомість, витягли з камери.
Висновок у справі С. Щирова умістився в одному абзаці: "Будучи ворожо налаштованим до ВКП(б) і Радянської влади, намагався зрадити Батьківщину - втекти за кордон". Постановили ув'язнити в особливий табір терміном на 25 років.
Коли доправили в зону табору, обнесеного високим парканом з колод, з вежами, приземкуватими бараками, масивними приміщеннями для варти, Щирову трохи полегшало, і він відчув себе людиною. Якось облаштувався й застукотів лічильник, що відраховував дні нового життя...
schyrov2016.jpg

* * *
Народився Сергій Щиров на запорізькій землі. У його матері з чоловіком життя не склалося, і вона з сином переїхала до Севастополя. У дванадцять років Сергій стає вихованцем Севастопольського військово-морського оркестру. Але його захоплює не тільки музика. Сергій задивляється в небо. Закінчує планерну школу, потім Мелітопольський аероклуб і разом з Петром Середою, Леонідом Кальяновим, Олександром Перепелицею, які в майбутньому стануть Героями Радянського Союзу, їде до знаменитої Качі.
Перший день війни льотчик-винищувач Сергій Щиров зустрів на кордоні, де їхній аеродром німецькі бомбардувальники буквально переорали. Від техніки залишилася тільки назва. 29 грудня 1941 року молодшого лейтенанта Сергія Щирова за зразкове виконання завдань нагороджують орденом Червоної Зірки. Злет його у званнях, посадах і збитих ворожих літаках стрімкий. Через рік після отримання першого ордена командир ескадрильї майор Сергій Щиров стає Героєм Радянського Союзу. На той час таку нагороду отримували одиниці. Пізніше він прийме 87-й полк, за час війни зробить 340 бойових вильотів, проведе 100 повітряних боїв, зіб'є 21 ворожий літак.
У листопаді 1944 року майора Щирова призначають на посаду інспектора в Головний штаб Військово-Повітряних Сил. У Москві він і познайомився з красунею Софією Вольською (прізвище змінено). Роман був швидкоплинний і бурхливий. Щиров запропонував руку й серце, і вони одружилися. Коли проходили вулицею - симпатичний майор із Золотою Зіркою і його чарівна дружина - багато хто мимоволі обертався.
А потім сталося те, про що можна говорити мовою древніх трагедій чи пером Шекспіра. Щиров поїхав у відрядження до Чкаловська. Повернувшись, біг східцями, не відчуваючи їх під ногами. Але Софії вдома не було. Близько другої години ночі біля будинку зупинилася машина. Увійшла Софія. Приїзд чоловіка, очевидно, був для неї несподіванкою. Від неї пахло вином. Почала плутано щось пояснювати. Не витримав, зірвався - схопив пістолет. Потім опанував себе й пригнічений просидів до ранку.
Вранці дружина сказала: "Сергію, зі мною трапилося жахливе... Ти не повіриш, але це так. Після твого від'їзду до мене зайшла Ніна, запросила погуляти. Йшли, розмовляли, раптом біля нас зупинився легковий автомобіль. Вийшов чоловік у військовому. Привітався з Ніною і запросив покататися, заїхати до його товариша. Я відмовлялася. Він наполягав, а Ніна сказала: "Потрібно їхати, не можна не поїхати". Я нічого не розуміла, розгубилася. Але вона так сказала, що я поїхала. У якомусь будинку нас завели в кімнату. А потім увійшов - ні, ти не повіриш - увійшов Лаврентій Берія. Я була приголомшена. Він пригостив нас вином, почав щось говорити. Але його викликали до Кремля. Берія просив зачекати. Але я не схотіла чекати, умовила Ніну і ми пішли. А через день біля мене знову зупинилася машина й вийшов той самий полковник".
Щиров не знав, чи вірити їй. Думав, що дружина все вигадала, та ще й приплела до історії Берію - спробуй розібратися, коли тут фігурує така державна особа. Але наступного дня пролунав дзвінок і до квартири, не питаючи дозволу, буквально увірвався полковник. Не звертаючи ні на кого уваги, він сказав Софії негайно збиратися. Вона бліда, збентежена кинулась до чоловіка - не можу, мовляв, не їхати. Щиров сказав : "їдь до свого Берії та скажи, що для цього в тебе є чоловік. Якщо за годину не повернешся, мене не побачиш ніколи". За годину вона повернулася.
Полковник більше не приходив, але телефонні дзвінки не припинялися. Щиров запропонував дружині розлучитися, але вона благала не робити цього. Через кілька днів Щиров написав рапорт, щоб його повернули на фронт. Там він був до кінця війни. Він не хотів повертатися додому. Але ж війна закінчилася.
- 1946 року Сергій Щиров повернувся до Москви й попросив направити його служити подалі від столиці. Направили до Вірменії командиром винищувального полку. Стосунки з дружиною ніби нормалізувалися. Але одного разу пролунав дзвінок із Тбілісі: Берія приїхав туди і зателефонував Софії, пропонував прислати по неї літак. Та відмовилась, але тріщина в сімейному житті розповзалася.
- 1947року підполковника Щирова викликали в Москву і призначили інспектором з техніки пілотування. І знову ці обридливі дзвінки. Одного разу в слухавці пролунав наказовий голос з грузинським акцентом: "Софу до телефону". Щиров кинув слухавку. Але дзвінки не припинилися. Якось Щиров почув з іншої кімнати розмову дружини: "Не можу, чоловік удома... Добре, Ліда прийде". Ліда - її сестра - зібралася й поїхала. Її повезла знайома машина. Ліда теж була дуже красива...
Наївною людиною був тоді Щиров - про переслідування з боку сталінського Малюти Скуратова він повідомив у партком ВПС і наступного дня наказом його усунули з посади інспектора і відрядили до Ташкента начальником аероклубу. У "місто хлібне" дружина вже не поїхала.
* * *
Коли помер Сталін і вже "не цвела алыча для Лаврентия Палыча", в дротяних загорожах ГУЛАГу повіяло відлигою. У грудні 1953 року прокурор полковник Дмитро Терехов допитав Щирова.
- Що штовхнуло вас на такий бездумний вчинок?
- Я ніколи не збирався зраджувати Батьківщину. Я казав це слідчим на Луб'янці. Я це хотів сказати суду, але суду не було. Я це зробив тут, у таборі, перед військовим трибуналом. Але жодного слова немає в моїй справі. Моя втеча - це інсценування, яке неважко розгадати. Я ж казав слідчим: так кордон не переходять. Навіщо я це зробив? Це був жест розпачу...
Потім був допит вірного опричника Лаврентія Берії, постачальника "жіночого матеріалу" своєму патрону полковника Рафаеля Саркісова.
- Зі списку жінок, вилученого у вас під час обшуку, назвіть, з ким з них Берія мав позашлюбні зв'язки?
- Більшість з них я привозив до Берії з цією метою. Привозив у його особняк на Садовому кільці. Інших жінок бачив, як вони відвідували Берію у тому ж будинку, сам Берія казав мені, що мав з ними позашлюбні стосунки. Софія Вольська значилась у "картотеці" під №117. Мій начальник постійно її шантажував, залякував. Він казав жінці, що будь-якої миті може її "героя розтерти на порох", досить йому лише поворухнути мізинцем.
Бойовий льотчик пішов у відчайдушне піке, аби захистити свою честь і честь дружини. І його розтоптали, увінчавши зеківським номером. У такий спосіб збільшували кількість "ворогів народу".
Врешті Генеральний прокурор СРСР Руденко підписав протест на рішення Особливої ради у справі Щирова. Та все ж протест 1953 року не ставив питання про реабілітацію Щирова. Йому зменшили термін покарання до 5 років і звільнили за амністією.
Зачинились за ним табірні ворота, а що далі! Здоров'я підірване, ані грошей, ані кутка, де можна прихилити голову. .. Приїхав до Москви відвідати товаришів, з якими раніше працював, та гостем був небажаним. Багато з них уже пішли - хто на підвищення, хто в запас, а хто, впізнавши, проходив повз нього. А колишній найкращий інспектор ВПС стояв перед Головним штабом у старому офіцерському кітелі, сірих у смужку штанах, заправлених у старі чоботи, затертому кашкеті й по зморшкуватих щоках котилися сльози...
Приїхав до рідної Акимівки, що неподалік Запоріжжя, влаштувався фотографом. Не дуже любив цю професію, та куди подінешся. А вночі писав про табірне життя, про те, що довелося пережити. Доля цього рукопису й досі не відома. Помер у психіатричній лікарні у віці 40 років.
Сергія Щирова було реабілітовано повністю: указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 грудня 1950 року про позбавлення звання Героя Радянського Союзу - скасовано. І це майже через 40 років! Вшановуючи свого земляка, що пройшов шлях від зірок через терни нелюдських умов табірного буття і не тільки вижив, а й зберіг у собі людину, акимовці одну з нових вулиць селища назвали ім'ям Героя Радянського Союзу, створили музей.
Ось така історія з часів безправ'я і культу. І нині просто дивує те, що відбувається в Росії. Військова колегія Верховного суду Російської Федерації вже частково реабілітувала соратників Лаврентія Берії - міністрів внутрішніх справ України та Грузії Павла Мешика і Володимира Деканозова, начальника слідчої частини Левка Владзимірського, у котрого руки по лікті в крові. А потім Верховний суд частково реабілітував обер-чекіста Абакумова, котрий особисто займався Щировим, бив його в кабінеті разом з "дуетом" костоломів: Шварцман-Родос. Так і до реабілітації Берії дійде.
Леонід Юдін
 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2017, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.


Украинская Баннерная Сеть
Защитники родины - Сайт о русских солдатах. Rambler's Top100 Rambler's Top100 Сервис авто регистрации в
каталогах, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash,
photoshop, хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог
сайтов, услуги продвижения и рекламы сайтов