Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - Живе подвиг Героя України Березняка Євгена Степановича

Народився Євген Степанович у 1914 році у місті Катеринославі (нині – Дніпропетровськ) у родині робітників. За спогадами Є. С. Березняка, його сім’я, в якій, крім Євгена, було ще дві доньки – Лідія та Євдокія, жила дуже бідно, але дружньо. З п’яти років маленький Євген допомагав батькові працювати в полі і саме батько прищепив йому любов до праці.
У 1929 році після хвороби передчасно пішла з життя мама Євгена Степановича. Після цього він залишив родину та вступив до педагогічного технікуму в місті Зінов’євськ (нині – Кіровоград).Завершивши навчання, він працював вчителем у середніх школах у Кіровоградській та Дніпропетровській областях. У віці 25 років став завідувачем відділу народної освіти міста Львів та був нагороджений медаллю «За трудову доблесть».
На початку війни був евакуйований до Дніпропетровська. З наближенням до міста німецьких військ його залишили для підпільної роботи в тилу ворога. Понад два роки Євген Степанович перебував у підпіллі, де займався агітаційною роботою серед населення та проводив підривну роботу. Після звільнення міста від фашистських загарбників у грудні 1943 року був призначений на посаду завідувача сектору інформації Дніпропетровського обласного комітету партії.
Однак кабінетна робота Євгена Березняка тривала недовго. У січні 1944 року представники розвідувального управління штабу 3-го Українського фронту, поінформовані про роботу Березняка у підпіллі, запропонували йому навчання у розвідувальній школі. Погодившись без вагань, Євген Степанович був направлений в одне з відділень розвідувальної школи під Москвою.
Підготовку 14 майбутніх розвідників, яка тривала півроку, здійснювали понад сто професіоналів різного профілю. Як згадує Є. С. Березняк, нікого з тих, з ким він навчався, більше ніколи в житті не зустрічав, а після війни дізнався, що всі однокурсники по розвідшколі загинули, виконуючи бойові завдання.
Майбутніх розвідників навчали без промаху стріляти з різних видів зброї, стрибати з парашутом, діяти у складних умовах місцевості та обстановки, користуватись засобами зв’язку та шифрування. Навчання промайнуло швидко.
У липні 1944 року Євген Березняк успішно склав випускний іспит, завданням якого було легалізуватися з фальшивими документами в Москві та розпочати збір розвідувальної інформації, і з відзнакою закінчив розвідувальну школу.
Того ж місяця Євген Степанович прибув до штабу 1-го Українського фронту, який дислокувався у місті Проскурів (нині – Хмельницький). На той час війська фронту успішно завершували Львівсько-Сандомирську наступальну операцію, складалась сприятлива обстановка для наступу на територію Польщі та проведення Вісло-Одерської наступальної операції. Отже, радянським військам була вкрай необхідна достовірна розвідувальна інформація щодо угруповань противника на польській території.
У штабі фронту Євген Березняк був призначений командиром диверсійно-розвідувальної групи (ДРГ), отримав псевдонім «Голос» та розпочав підготовку до виконання завдання в окупованому Кракові з метою розвідки системи оборони німецьких військ на підступах до міста.
Крім Євгена Степановича, до складу ДРГ увійшли заступник командира групи, досвідчений розвідник, лейтенант Олексій Шаповалов (псевдонім «Гроза») та радистка єфрейтор Ася Жукова (псевдонім «Груша»).
У ніч з 18 на 19 серпня 1944 року, ДРГ, яку очолював Березняк (на той час – капітан «Михайлов»), десантувалася в районі Кракова. Через помилку льотчиків розвідники приземлились на значній відстані один від одного та від потрібного району. Євген Степанович швидко зорієнтувався на місцевості та вирушив у напрямку Кракова для подальшого об’єднання з іншими членами ДРГ. Однак доля зле пожартувала з нього. На другий день після десантування в тилу ворога Березняк потрапив до гестапо. Чи то доля вирішила, що він ще не виконав свою місію на землі, чи то завдяки вродженій кмітливості і винахідливості, але 27 серпня 1944 року на краківському ринку Тандетта Євгенові Березняку вдалося вирватися з рук ворога.
Після втечі з гестапо Євген Степанович ще 156 днів успішно виконував завдання командування. В цілому за час роботи в тилу противника, до 23 січня 1945 року, ДРГ під командуванням Є. С. Березняка повністю викрила краківське угруповання німецьких військ. З числа радянських військовослужбовців, які втекли з полону, створено бойовий загін, силами якого проведено диверсії на залізничних та шосейних комунікаціях противника. Крім того, група добула план мінування фашистами Кракова.
Всього командування фронту отримало від групи Є. С. Березняка понад 140 радіограм з цінними розвідувальними відомостями щодо військ та об’єктів німців, розташованих у Кракові та його передмістях. Ці відомості мали дуже важливе значення для планування та успішного проведення військами 1-го Українського фронту операції з розгрому краківського угруповання противника. Практично своїми діями ДРГ Березняка врятувала десятки тисяч життів радянських воїнів і мирних польських жителів, а також Краків від руйнування.
Виконавши завдання та повернувшись до розвідувального відділу фронту, Євген Степанович доповів керівництву про дії групи, у т. ч. про перебування у полоні. Після цього був направлений для проведення перевірки у перевірочно-фільтраційний табір НКВС. Численні перевірки підтвердили його невинність і за клопотанням Головного розвідувального управління Генерального штабу ЗС СРСР Євген Березняк був звільнений та демобілізований.
Після війни він знову повернувся на педагогічну ниву. Працював і директором школи, і начальником Львівського міського відділу народної освіти, і начальником Головного управління шкіл при Міністерстві освіти України. Захистив кандидатську дисертацію, написав п’ять монографій та має понад 100 наукових публікацій. Став заслуженим учителем України, почесним академіком Академії педагогічних наук. На пенсію вийшов у 1998 році у віці 85 років.
Повністю реабілітували Є. С. Березняка тільки через 20 років після закінчення Великої Вітчизняної війни завдяки періодичним публікаціям у пресі та зйомкам декількох документальних фільмів й телепередач. Зокрема, у 1965 році у газеті “Комсомольська правда” було опубліковано статтю про діяльність групи “Голос” та порятунок Кракова “Місто не повинно померти!”. У передмові до публікації маршал Василь Соколовський писав: “Все, розказане тут, відповідає дійсності й підтверджується документами, які знаходяться в архіві Генерального штабу під грифом “Зберігати вічно, знищенню не підлягає”.
Після публікації Указом Президії Верховної Ради СРСР “за зразкове виконання завдань командування в тилу противника та проявлені при цьому мужність і відвагу” Є. С. Березняк був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня. Через рік відомий письменник Юліан Семенов на основі архівних матеріалів ГРУ ГШ СРСР про діяльність розвідгрупи Євгена Березняка написав повість “Майор Вихор”, за якою згодом було знято однойменну кінострічку.

У 1971 році у видавництві “Молода гвардія” вийшла з друку книжка Є. С. Березняка “Я – Голос”, яка під різними назвами (“Пароль “Dum spiro…”, “Операция “Голос”) загальним тиражем у понад 2 мільйони примірників п’ять разів перевидавалась в Україні, Польщі, Болгарії, Узбекистані, Росії. Крім того, на екрани в різні роки виходили документальні фільми, присвячені Євгену Березняку.
У 2001 році Євгену Степановичу Указом Президента України “за особисту мужність і відвагу, героїзм і самопожертву, проявлені під час виконання особливо важливих завдань в роки Великої Вітчизняної війни” присвоєно звання Герой України. Указом Президента України у 2005 році – військове звання “генерал-майор”.
Крім того, Євген Степанович нагороджений вищими військовими нагородами Польщі, численними орденами, медалями та відзнаками колишнього СРСР, України, Російської Федерації та громадських організацій, є почесним громадянином Києва та Кракова, почесним співробітником Головного управління розвідки Міністерства оборони України, почесним солдатом Воєнно-дипломатичної академії, почесним академіком та професором багатьох навчальних закладів України.