Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
 


Погода
Погода!


17411899 Відвідувачів
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Укрінформ
Урядовий портал
Міністерство оборони
Орденские планки – ветеранам
Боевое Братство
"Третій Тост" №3-4 (555-556) лютий 2016 рік Надрукувати Надіслати електронною поштою
Дорогі бойові побратими!
Шановні родини наших полеглих бойових друзів!

Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)  щиро вітаю з Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав та  27-ю річницею  виведення  військ з Афганістану.
Війна в Афганістані та інші зарубіжні конфлікти, в які ми, підкоряючись військовій присязі, вступили в єдиному бойовому строю, обпалили наші серця і душі. Нехай політики й політикани сьогодення по-своєму оцінюють події тієї давнини, важливо одне: ми були й назавжди залишимося в пам’яті народній солдатами, які виконали свій обов’язок перед Батьківщиною.
Найбільш  тривалою і тяжкою стала військово-політична спецоперація в Афганістані, де наші воїни проявили мужність, стійкість, відвагу і героїзм. 87 воїнів відзначені високим званням Героя Радянського Союзу, 19 з  них – уродженці України. Десятки тисяч солдатів і офіцерів нагороджені бойовими орденами і медалями.
 Маємо всі підстави вже вкотре стверджувати, що радянські війська не програли жодної операції і покинули далеку країну з розгорнутими бойовими знаменами!
На жаль, в нашій країні вже два роки триває військове протистояння, не виконуються мінські угоди, загострилася внутрішньо політична ситуація, погіршився рівень життя населення.
Воїни-інтернаціоналісти добре знають ціну війни і тому з перших днів збройного протистояння беруть активну участь у відстоюванні незалежності й цілісності держави. Багато з них, незважаючи  на вік і стан здоров’я, зі зброєю в руках боронять країну, беруть активну участь у волонтерському русі, збирають і доставляють до військ гуманітарну допомогу: індивідуальні засоби захисту воїнів, різноманітні прилади і спорядження,  медикаменти, продукти харчування, відремонтовану і підсилену бронею автотехніку і багато іншого. Беруть участь у навчанні молоді і військовослужбовців, передаючи їм свій багатий  життєвий і бойовий досвід.
Українська Спілка ветеранів Афганістану вже більш як чверть століття постійно займається всім спектром питань соціального захисту ветеранів війни і сімей загиблих, реалізовує цілу низку довгострокових програм життєзабезпечення воїнів-інтернаціоналістів, допомагає інвалідам реабілітуватись і знайти своє місце в мирному житті, сприяє сиротам у здобутті вищої освіти, займається військово-патріотичним вихованням української молоді, увічнює пам'ять полеглих бойових побратимів. І тільки коли ми об’єднані, коли  разом – ми сила! Досягти масштабної уваги до вирішення проблем ветеранів, як з боку держави, так і суспільства, ми можемо тільки  колективними діями.
Ми завжди були зі своїм народом, відстоюємо зараз і будемо відстоювати наші спільні завоювання. Відзначаючи День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 27-у річницю виведення  військ з Афганістану, ми вимагаємо від тих, хто робить замах на наш суверенітет і нашу незалежність, головне – зупиніться! Досить лити кров і калічити  народ!
Цього пам’ятного дня ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих бойових друзів. Вони навічно в нашому строю! Цього святкового дня ми вшановуємо всіх живих.
Бажаю Вам, дорогі бойові побратими,  сім’ям наших загиблих друзів, усім Вашим рідним і близьким міцного здоров’я, добробуту й злагоди, щасливого майбутнього, а головне – мирного неба над головою!
 
З глибокою повагою –
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про відзначення державними нагородами України
з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав

За вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху, мужність і самовідданість, виявлені під час виконання військового обов’язку, патріотичне виховання молоді та активну громадську діяльність постановляю:
Нагородити орденом «За заслуги» II ступеня
БОБОСЯ Леоніда Миколайовича – члена правління Спілки ветеранів Афганістану Деснянського району міста Києва, учасника бойових дій в Афганістані
МАРЧЕНКА Вадима Михайловича – голову правління Спілки ветеранів Афганістану Оболонського району міста Києва, учасника бойових дій в Афганістані
Нагородити орденом «За заслуги» III ступеня
БАЗІКА Олега Миколайовича – члена Спілки ветеранів Афганістану Дніпровського району міста Києва, учасника бойових дій в Афганістані
ВИСОЧАНСЬКОГО Петра Володимировича – члена Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану, інваліда війни, м. Львів
ВІКОВАНА Валерія Степановича – члена Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану, учасника бойових дій в Афганістані, Чернівецька область
ВОЙТЕНКА Володимира Леонідовича – члена Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану, учасника бойових дій в Афганістані, м. Вінниця
ВОРОНЯКА Миколу Володимировича – члена Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану, інваліда війни, Івано-Франківська область
ГУНЮ Івана Степановича – члена Тернопільської міської організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), учасника бойових дій в Афганістані
ДАЦЕНКА Олександра Вікторовича – члена Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану, учасника бойових дій в Афганістані, Полтавська область
ДЗЯПКА Юрія Івановича – голову Хустської місцевої районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), учасника бойових дій в Афганістані, Закарпатська область
КАЛУГІНА Юрія Олександровича – члена Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану, учасника бойових дій в Афганістані, Дніпропетровська область
КОБЗАРЯ Олександра Миколайовича – члена правління громадської організації «Запорізька обласна асоціація ветеранів Афганістану та АТО», учасника бойових дій в Афганістані
КОВАЛЕНКА Олександра Миколайовича – члена правління Пісочинської спілки ветеранів Афганістану, учасника бойових дій в Афганістані, Харківська область
КОЖУХАРЯ Василя Михайловича – керівника обласної комунальної установи «Чернівецький обласний госпіталь ветеранів війни», учасника бойових дій в Афганістані
КОЗЯРУКА Сергія Володимировича – члена Кіровоградської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), учасника бойових дій в Афганістані
КОЛОДУ Володимира Васильовича – члена Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану, учасника бойових дій в Афганістані, Сумська область
КОНДЮКА Анатолія Івановича – члена громадської спілки «Всеукраїнське об’єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО», учасника бойових дій в Афганістані, м. Вінниця
КРУТОВА Геннадія Миколайовича – члена Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану, учасника бойових дій в Афганістані, Донецька область
КУРАТЧЕНКА Володимира Олександровича – члена громадської організації «Запорізька обласна асоціація ветеранів Афганістану та АТО», учасника бойових дій в Афганістані
ЛЕЩИКА Сергія Леонідовича – члена Кіровоградської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), учасника бойових дій в Афганістані
ЛІТАША Ігоря Миколайовича – члена правління Спілки ветеранів Афганістану Оболонського району міста Києва, учасника бойових дій в Афганістані
МАЗУРКА Петра Леонтійовича – голову Іваничівської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Волинська область
МІЩЕНКА Олександра Григоровича – заступника голови правління Спілки ветеранів Афганістану Солом’янського району міста Києва, учасника бойових дій в Афганістані
НЕЩЕРЕТА Михайла Васильовича – члена Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану, учасника бойових дій в Афганістані, м. Київ
НУДЬГУ Олександра Юрійовича – члена Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану, Полтавська область
ПРИГОДУ Миколу Андрійовича – члена правління Пісочинської спілки ветеранів Афганістану, учасника бойових дій в Афганістані, Харківська область
ТИМОФІЙЧУКА Анатолія Петровича – голову Центрального територіального відділення Спілки ветеранів Афганістану м. Одеси, учасника бойових дій в Афганістані
ТОВКАЧА Сергія Вікторовича – члена Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану, Полтавська область
ЦИМБАЛЮКА Івана Івановича – голову Баранівської районної спілки воїнів- інтернаціоналістів, Житомирська область
ЧЕРЕДНІЧЕНКА Івана Івановича – члена правління Спілки ветеранів Афганістану Шевченківського району міста Києва «Місія», учасника бойових дій в Афганістані
Нагородити орденом Богдана Хмельницького III ступеня
МОЙСЕЄНКА Володимира Павловича – члена правління Івано-Франківської міської організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), учасника бойових дій в Афганістані
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
БЕЗСМЕРТНОГО  Володимира Володимировича – члена Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану, інваліда війни, Житомирська область
ГРИЩУКА Якова Яковича – члена Овруцької районної спілки ветеранів афганської війни, Житомирська область
ЧЕРНИШЕНКА Владислава Володимировича – голову Орджонікідзевського районного відділення Харківської міської спілки ветеранів Афганістану (воїнів- інтернаціоналістів), учасника бойових дій в Афганістані
Нагородити орденом княгині Ольги IIІ ступеня
БОГАЧ Ярославу Іванівну – голову комітету Тернопільської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
Нагородити орденом Данила Галицького
ТУРКОВСЬКОГО Костянтина Валерійовича – начальника групи відділу штабу Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, учасника бойових дій в Афганістані
Присвоїти почесне звання
«ЗАСЛУЖЕНИЙ ЮРИСТ УКРАЇНИ»

ЗАКРЕВСЬКОМУ Андрію Євстаховичу – начальникові юридичного відділу Української Спілки інвалідів Афганістану, учаснику бойових дій в Афганістані.
Президент України       
Петро ПОРОШЕНКО.
№46/2016,
15 лютого 2016 року.


Вшанування учасників бойових дій на території інших держав
15 лютого Україна відзначила День вшанування учасників бойових дій на території інших держав  і 27-у річницю виведення військ з Афганістану.
Урочистості з нагоди цієї пам’ятної дати відбулися в усіх населених пунктах нашої держави від її столиці до кожного міста і селища. Центрами єднання ветеранів були меморіали, збудовані за народні кошти на честь воїнів-інтернаціоналістів. Місцеві органи влади у цей важкий час розшукали додаткові можливості й кошти для заохочення ветеранів і членів сімей загиблих воїнів.
Київ. Напередодні Дня вшанування учасників бойових дій в інших країнах в усіх районах столиці і столичній області, у Міністерстві внутрішніх справ, Державній прикордонній службі, інших відомствах відбулися урочисті заходи, на яких ветеранів війни привітали перші  керівники органів влади.
15 лютого після закритої президентської церемонії покладання квітів з безпрецедентними заходами безпеки до Меморіального комплексу загиблим воїнам і церкві Воскресіння Христового – Храму пам’яті ветеранів Афганістану  було відкрито вільний доступ ветеранам. Відкрили церемонію віддання данини пам’яті  загиблим воїнам представники Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) на чолі з головою Спілки Сергієм Червонопиським. Вони разом з Героєм Радянського Союзу Валерієм Гринчаком поклали квіти до підніжжя пам’ятника. Прозвучав Гімн України,  стрій Почесної Варти чітким стройовим кроком віддав честь ветеранам війни.
Заключним акордом церемоніалу стала велика панахида: після закінчення Божественної літургії в храмі Воскресіння Христового Глава Української Православної Церкві Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звершив заупокійну літію біля Меморіалу воїнам-«афганцям». За вказівкою Глави УПЦ панахиди було проведено в усіх церквах Патріархату.
На території Національного музею історії України у Другій світовій війні відбулася зустріч воїнів-інтернаціоналістів. Ветерани скуштували смачну солдатську кашу і спілкувалися на різні теми. Бойові друзі відвідали реліквійну експозицію «Трагедія і доблесть Афгану», де ознайомилися з новими експонатами і виставками, які підготували працівники музею до пам’ятної дати.
Прес-служба УСВА.

Вшанування учасників бойових дій на території інших держав
Днепропетровск.  Городской голова Борис Филатов в День чествования участников боевых действий на территории других государств и 27-й годовщины вывода войск из Афганистана  вручил воинам-«афганцам», членам семей погибших медали «Защитнику Отечества», благодарности и грамоты.
Медалью «Защитнику Отечества» награждены Анатолий Новак, Олег Пугачев, Анатолий Миньков. Почетными грамотами и благодарностями городской голова отметил совет городского объединения ветеранов Афганистана (председатель – Юрий Виноградов), Ярослава Медведика, Петра Семивола, Леонида Москаленко, Вячеслава Грека, Юлию Бабенко. Медали УСВА «За звитягу» вручили Людмиле Цыганок и Рауфу Мамедову.
– Война прошла через каждый дом, через наши переживания. Получилось так, что в те времена в Советском Союзе мобилизовали большинство призывников именно из Украины, и днепропетровцы были на первом месте в перечне тех, кто ушел в Афганистан, – сказал Борис Филатов.
Священнослужитель храма Святителя Николая Олег Пугачев в 1988–1989 годах служил в Афганистане. Принимал участие в выводе войск. Все, через что прошел, Олег Пугачев называет своим человеческим и интернациональным долгом. И вернувшись в мирную Украину, он понял: жизнь свою хочет связать с церковью. Сегодня он один из награжденных.
– Вместе с церковью молимся, чтобы был мир и спокойствие в каждой семье. Чтобы в нашу Украину вернулся мир. Мы очень переживаем за происходящее сейчас на востоке страны. Война эта братоубийственная, и мы опечалены тем, что происходит, – сказал Олег Пугачев.
Городской голова, представители общественных ветеранских организаций, ветераны войн, семьи погибших, жители города возложили цветы к монументу погибшим воинам-«афганцам».    
… Почетный караул, святая минута молчания, военный салют – неотъемлемая часть этой трогательной встречи возле памятника погибшим воинам-«афганцам» на набережной. Церемонию возложения цветов торжественным маршем завершили зенитно-ракетная бригада воздушного командования «Центр» Воздушных Сил Украины и военнослужащие воинской части 3021 Внутренних войск МВД Украины.
После панихиды в Спасо-Преображенском кафедральном соборе участники мероприятий имели возможность пообщаться в  театре оперы и балета. Концертную программу для них подготовили  Игорь Павленко, участники боевых действий в Афганистане и творческие коллективы города.
Юлия БАБЕНКО. 

Троїцьк (Одеська область)
15 лютого в  актовому залі Троїцької сільради  урочисто привітали з  Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 27-ю річницею виведення військ з Афганістану воїнів-«афганців», які проживають на території  Троїцької, Маловасилівської, Покровської та Новокарбівської сільських рад, до пам’ятника загиблим землякам поклали квіти.
Присутніх воїнів-інтернаціоналістів зі святом вітали депутат Одеської обласної ради Олександр Бондаренко, Троїцький сільський голова Віктор Бондаренко, Маловасилівський сільський голова Олександр Стадник, Покровський сільський голова Галина Гаврищук. У своїх виступах вони наголошували, що пам’ятати трагічні події афганської війни – обов’язок кожного з нас задля того, щоб подібне ніколи не повторилося, дякували воїнам-«афганцям», котрі нині захищають Україну від ворога, передають власний досвід молодому поколінню. Всім ветеранам вручили  подяку і грошову допомогу.
Відбувся святковий концерт за участі сільських самодіяльних колективів.
Михайло ЛЕВИЦЬКИЙ.

Івано-Франківськ
У парку «Військових ветеранів» проведено заходи з відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, пам’яті загиблих на афганській війні та в зоні АТО воїнів-прикарпатців. У церкві Юрія Побєдоносця відслужили панахиду по полеглих.
Біля пам'ятника загиблим відбувся мітинг-реквієм. Жителі міста і області та гості прийшли вшанувати пам'ять героїв. Панахиду по загиблих краянах провели за участю всіх церковних конфесій, які діють в області. Хвилина мовчання по загиблих супроводжувалася пострілами підрозділу Почесної варти.   
Міський голова Руслан Марцінків і депутат Верховної Ради України від Прикарпаття Василь Гладій висловили співчуття родинам загиблих у далекій країні та на сході держави. Присутніх на заході учасників бойових дій в Афганістані та в зоні антитерористичної операції вони завірили, що органи місцевої влади і надалі в силу можливостей дбатимуть про цю категорію людей, незважаючи на всі економічні негаразди в державі. Також зазначили, що цього року парк «Військових ветеранів» буде впорядкований і стане одним із найкращих місць для відпочинку мешканців обласного центру.
Уповноважений представник Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО Мирослав Кріль, недавно призначений на цю посаду, висловив співчуттям сім'ям загиблих краян і пообіцяв їм всіляку підтримку в майбутньому.
Голова Івано-Франківської обласної організації УСВА Юрій Купчій зачитав привітання зі святом бойовим побратимам і членам їхніх сімей, сім’ям загиблих від голови УСВА С. В. Червонописького. Коротко доповів про роботу обласної спілки, наголосивши на внеску у волонтерський рух по допомозі військовим частинам і батальйонам територіальної оборони Прикарпаття в зоні АТО.
Голова Івано-Франківської міської організації УСВА Віктор Омелько зазначив, що на афганській війні загинули 84 прикарпатці, один з яких пропав безвісти. Подякував представникам органів місцевої влади за турботу і взаєморозуміння у вирішенні соціальних питань ветеранів, висловив надію, що співпраця і надалі продовжуватиметься.  Подякував присутнім на мітингу членам сімей загиблих за виховання синів, за батьків, рідних, котрі з гідністю виконали свій інтернаціональний обов'язок. Завірив, що і надалі без належної уваги не залишиться жодна сім'я воїнів-«афганців».
З чудовими піснями про захисників України виступили молоді артисти. Після мітингу всі охочі могли посмакувати солдатською кашею.
Відбувся поминальний обід для членів сімей загиблих, на якому міський голова Руслан Марцінків вручив конверти з матеріальною допомогою й побажав присутнім здоров'я, благополуччя і мирного неба над головою.
Голови обласної та міської організацій УСВА Юрій Купчій та Віктор Омелько вручили представникам сімей загиблих в Афганістані воїнів відзнаки Президента України – пам’ятні медалі «25 років виведення військ з Афганістану».
Святкові заходи відбулися в усіх районних центрах і багатьох населених пунктах області.

Прес-служба
Івано-Франківської ОО УСВА.

Новодністровськ (Чернівецька область) 
15 лютого знову зібралися побратими на чолі з головою місцевої спілки Анатолієм Вольським своєю дружною родиною разом із міським головою Анатолієм Болдашевим.
Спочатку у щирій молитві відбулася поминальна служба у церкві Різдва Святого Іоанна Предтечі, котру провів протоієрей Миколай. Тривожні спогади повернулися до шураві біля пам’ятника загиблим землякам і меморіальних дощок Ігорю Кузнєцову та Ігорю Рибіну на рідній школі.
Оплесками зустріли новодністровських інтернаціоналістів школярі, а в міському історичному музеї гостей привітала його директор Галина Разгонюк. Продовжилась розмова побратимів у кімнаті-музеї ветеранської організації, під час якої міський голова Анатолій Болдашев і начальник УПСЗН Геннадій Магденко вручили пам’ятні медалі «афганцям» Василю Тариці й Михайлу Горгану.
Інна ГОНЧАР.

Єдність – запорука успіху
10 лютого у Києві відбулася селекторна нарада з головами і активом   територіальних організацій УСВА. Розмову вели  учасники бойових дій та учасники антитерористичної операції, волонтери з усієї України. 
У конференц-залі були присутні представники Київської обласної організації УСВА і Київської міської Спілки ветеранів Афганістану. Голова Європейської партії України, учасник бойових дій в Афганістані Микола Катеринчук привітав ветеранів з Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
З вступним словом до всіх звернувся голова УСВА Сергій Червонописький:
  – Шановні ветерани! Напередодні Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 27-ї річниці виведення військ з Афганістану ми окреслимо підсумки нашої громадської діяльності.
Ми розуміємо ті труднощі, які обрушилися на нашу державу, передусім – пов’язані з війною, яку політики вже два роки не можуть зупинити.
У нашому житті відбуваються суттєві зміни, більшість яких, на жаль, негативні. Іде масований наступ на соціальні права населення України, насамперед – на права ветеранів: падіння гривні, висока інфляція, зростання цін і тарифів, збільшення податків на працюючих фізичних осіб, введення податків на пенсії, скорочення фінансування соціальної сфери, медичного забезпечення, обмеження пільг.
А ще ми бачимо спроби принизити честь і гідність учасників бойових дій в інших країнах шляхом прийняття дискримінаційних законодавчих і нормативних актів,  ігнорування діяльності їх громадських організацій, сприяння розколу в їх лавах.
Наведу лише кілька прикладів:
– 2 лютого Верховна Рада прийняла закон, яким надала пільги родинам загиблих воїнів АТО, не поновивши їх для родин наших побратимів, які загинули в афганській та інших зарубіжних війнах;
– у медичних частинах і закладах бачимо оголошення, які роблять інвалідів і хворих ветеранів зарубіжних воєн другорядними;
– місцеві ради скорочують соціальні програми: Київська облрада відмовилася від програми «Турбота», яка спрямована на соціальну підтримку ветеранів. На місцях виникають непорозуміння в реалізації пільг ветеранів на проїзд;
– у Держслужбі у справах ветеранів війни та учасників АТО внесено пропозиції про скорочення державної фінансової допомоги УСВА майже на 40%;
– при підготовці до відзначення 27-ї річниці  виведення військ з Афганістану Прем’єр-міністр України дав доручення, спрямоване на те, щоб органи виконавчої влади підтримували заходи маловідомої, альтернативної УСВА організації;
– практично зруйновано порядок урахування пропозицій УСВА при оформленні подань на державні нагороди ветеранам афганської війни.
Усі ці штучні заходи  спрямовані на розкол українського суспільства, ветеранського руху. Ми на всі ці кроки влади реагуємо адекватно. Влада кидає нам виклик – ми його приймаємо. Стосовно сімей загиблих ми зробили різку заяву, і зараз з’явилася надія на вирішення проблеми.
«Афганський» рух, УСВА у народу України має високий авторитет і довіру. Це ще раз засвідчили підсумки місцевих виборів. Позитивні приклади досягнуто під прапором Партії ветеранів Афганістану.
Ми підтримуємо нове покоління ветеранів війни, допомагаємо їм і не дозволимо, щоб нас розділяли та нами владарювали. 
Наша єдність – запорука успіху. Розпорошеність – шлях до поразки.
Прошу вас коротко формулювати проблеми і пропозиції Правлінню УСВА щодо їх вирішення.
Після обговорення питань прийнято відповідне рішення:
1.    Учасники наради одноголосно підтримують позицію Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), висловлену в листі до Голови Верховної Ради України 3 лютого 2016 року.
2.     Усім територіальним організаціям УСВА розгорнути активну роботу з депутатами Верховної Ради України (обраними за мажоритарними округами та за партійними списками) з метою відкликання голосів депутатів, які проголосували за Закон України «Про внесення змін до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту членів сімей загиблих.   Відповідальні – голови територіальних організацій УСВА.
3. В усіх територіальних організаціях УСВА організувати роботу з направленням індивідуальних електронних звернень громадян України, учасників бойових дій, членів сімей загиблих (померлих) на адресу Президента України з вимогою накласти вето на прийнятий Верховною Радою України Закон «Про внесення змін до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».     Відповідальні – голови територіальних організацій УСВА.

Наша пам'ять – свята!
Під час урочистих подій, пов’язаних з Днем вшанування учасників бойових дій на території  інших держав та 27-ю річницею виведення військ з Афганістану, в Інтернеті було поширено інформацію про те, що у рекомендаціях, автором яких є Український інститут національної пам’яті, запропоновано руйнацію наших  святинь, пам’ятників, знаків і символів.
17 лютого керівництво УСВА терміново зв’язалося телефоном з відповідальними працівниками Українського інституту національної пам’яті з проханням підтвердити або спростувати вказані інформаційні повідомлення. Нас запевнили телефоном, що публікації ЗМІ з цього питання не відповідають дійсності й на наше прохання в Інтернеті буде надано письмове їх спростування.
17.02.2016 о 16.30 у новинах Українського інституту національної пам’яті було опубліковано відповідне повідомлення: на назви вулиць і пам’ятні знаки воїнам-«афганцям» закон про «декомунізацію» не поширюється.
«Напередодні низка українських ЗМІ повідомила, що, начебто, Український інститут національної пам’яті офіційно рекомендував або навіть ініціював процес перейменування вулиць, пов’язаних із подіями та особами Афганської війни 1979–1989 рр., та демонтажу пам’ятників воїнам-«афганцям».
Наголошуємо, що ця інформація не відповідає дійсності, а саме трактування виникло внаслідок непорозуміння. Дія декомунізаційного законодавства на назви вулиць, пам’ятників та меморіальних дошок, присвячених воїнам-«афганцям», не поширюється. Український інститут національної пам’яті не вважає за потрібне й не рекомендував перейменовувати вулиці чи демонтовувати пам’ятники, пов’язані з подіями чи особами Афганської війни 1979–1989 років.
Як відомо, Інститут підтримав пропозицію ветерана війни в Афганістані Анатолія Соляника щодо встановлення меморіальної дошки воїну-«афганцю» Новікову Олександру Миколайовичу в спеціалізованій загальноосвітній школі №127 м. Києва. Урочисте відкриття відбулося 12 грудня 2014 р. Завдяки підтримці інституту в Чернігові з’явилася вулиця на честь Героя України Олега Івановича Міхнюка, ветерана Афганістану, який загинув 20 серпня 2014 р., захищаючи Україну від російської агресії».
Однак, у зв’язку з інформаційним вкиданням до системи Інтернет, яке можна  розглядати як тестування з даного гуманітарного, меморіального питання, Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) пропонує всім організаціям УСВА передбачити запобіжні заходи з метою охорони та збереження наших місць Пам’яті і Слави, зокрема, продемонструвати нашу єдність й  запропонувати прийняття відповідних рішень місцевими органами влади.
                                   Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.


Захист сімей загиблих триває!

Президент України Петро Порошенко проігнорував звернення Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) щодо відновлення пільг і гарантій стосовно сімей загиблих наших бойових побратимів (розміщено на сайті УСВА і в газеті «Третій тост» №3-4) й вдруге принизив честь і гідність воїнів, загиблих в Афганістані та в інших зарубіжних країнах.
Уперше П. Порошенко підписав закон № 76-VIII від 28 грудня 2014 року, яким було обмежено права родин загиблих на отримання пільг, а вдруге – 19 лютого 2016 року – підписав Закон України №967-VIII «Про внесення змін до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту членів сімей загиблих героїв АТО та Революції Гідності. Закон був прийнятий Верховною Радою України 2 лютого 2016 року.
            Закон спрямований на соціальну підтримку членів сімей осіб, які загинули або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, в тому числі волонтерів і добровольців, й під час участі у Революції Гідності.
Законом надається право відповідним категоріям осіб на пільги, зокрема щодо безоплатного отримання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів і виробів медичного призначення за рецептами лікарів, 50-процентна знижка плати за користуванням житлом (квартирна плата) в межах передбачених законодавством норм, незалежно від сукупного доходу сім’ї.
            Це вкрай несправедливо по відношенню до сімей загиблих наших бойових товаришів у Афганістані та в інших країнах! Ми обурені діями влади! Наші вимоги, які ми висували і Голові Верховної Ради України В. Гройсману, і Президенту України П. Порошенку, знову проігноровано. Це, мабуть, «подарунок» усім нам на нещодавно проведений День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
Будемо чекати від Президента і керівництва країни наступної неповаги до нас – ветеранів війни, родин загиблих наших бойових побратимів?

Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.


                         Голові Верховної Ради України
                         В. Б. Гройсману


Пане Гройсман!

         2 лютого 2016 року під вашим маніпуляційним керуванням Верховна Рада України розглянула спільно два проекти законів України реєстр.  №№ 3150 і 3150-1 за скороченою процедурою і прийняла Закон України «Про внесення зміни до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту членів сімей загиблих, за проектом № 3150, авторами якого є народні депутаті України Третьяков О. Ю., Порошенко О. П., Бурбак М. Ю., Загорій Г. В., Гаврилюк М. В., Шухевич Ю.-Б. Р., Рибчинський Є. Ю.
Приймаючи відповідні зміни до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ (далі – закон № 3551-ХІІ), згідно із Законом № 76-VIII від 28.12.2014 р. Верховна Рада України порушила одне із основоположних прав людини і громадянина – право на соціальний захист, а також відійшла від приписів Конституції України та прийняла закон, яким допустила звуження змісту та обсягу чинних прав і свобод, тобто порушила статтю 22 Конституції України.
 Вибіркове відновлення пільг і гарантій відповідно до прийнятого Закону України є соціально несправедливим по відношенню до інших категорій людей, на яких поширюється дія Закону №3551-ХІІ. Тому альтернативним проектом пропонувалося відновити рівень соціального захисту, що існував до встановлення згаданих вище обмежень, для всіх, без виключення, категорій громадян, які підпадають під дію Закону № 3551-ХІІ.
 Комітет Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю рекомендував Верховній Раді України проекти законів України про внесення зміни до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту членів сімей загиблих (реєстр. № 3150), поданий народними депутатами України Третьяковим О. Ю., Порошенком О. П., Бурбаком М. Ю., Загорієм Г. В., Гаврилюком М. В., Шухевичем Ю.-Б. Р. і Рибчинським Є. Ю., та про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо відновлення належного рівня соціального забезпечення (реєстр. № 3150-1), поданий народними депутатами України Королевською Н. Ю.
та Солодом Ю. В., за результатами розгляду в першому читанні повернути суб’єктам права законодавчої ініціативи на доопрацювання.
           Відповідно до узагальнюючого висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України за результатами розгляду в першому читанні законопроекти могли бути прийняті за основу з урахуванням висловлених зауважень.
 Але ви, пане Гройсман, поставили пропозицію про поіменне голосування про проект закону про внесення зміни до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту членів сімей загиблих (№3150) – за основу та в цілому. За що проголосували 231 народний депутат. 
Віддаючи данину пам’яті загиблим у сучасній війні проти агресорів, ми вважаємо прийняття цього дискримінаційного закону  наругою над пам’яттю воїнів, загиблих у Другій світовій війні і загиблих учасників бойових дій в інших країнах.
На наш погляд, це не помилка Голови Верховної Ради, а цілеспрямовані дії, спрямовані на приниження честі й гідності військовослужбовців, полеглих за захист Батьківщини та її інтересів у минулі роки, на подальший розкол українського суспільства. Вам неважко воювати з загиблими. Але ми-то ще живі!
Тому, на наш погляд, ваша присутність на традиційній державній церемонії покладання квітів до пам’ятника загиблим учасникам бойових дій в інших країнах у День вшанування учасників бойових дій на території інших країн є небажаною. А квіти, які вам готують для покладання до пам’ятника, можуть вам повернути у спосіб, продемонстрований всьому світу на попередніх пленарних засіданнях Верховної Ради України.
       Ви зробили нам виклик. Ми його прийняли.      
       За дорученням Правління Української Спілки ветеранів Афганістану і Ради сімей загиблих воїнів з неповагою до вас і до 231 народного депутата України, які  проголосували за цей закон.


        Голова УСВА                                                             
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ.


Люди і час
До пам’яті запізнень не буває

На афганській війні дніпропетровський хірург Ярослав Медведик і уявити не міг, що через тридцять років йому доведеться боротись за солдатські життя в рідній Україні.
Із завідуючим операційним блоком лікарні ім. Мечникова Ярославом Медведиком я вперше зустрілася біля пам’ятника воїнам-«афганцям» на набережній років п'ятнадцять тому. На традиційну урочисту частину з нагоди виведення військ спізнилась, тож біля монумента застала лише з десяток людей.
– Вибачте, хлопці, що затрималась в дорозі, – мимоволі зірвалося з вуст.
– До пам’яті запізнень не буває, – почула у відповідь.
Тільки тоді й помітила поряд чоловіка з червоними трояндами і запорошеною снігом головою. Здавалося, він шукав у стихії порятунку, ніби сподівався, що почуття і спогади негода може замести…
Така вона, десантно-штурмова
Хоча протягом багатьох років нас об’єднувала громадська ветеранська робота, розмова для преси ніяк не виходила. Через свою скромність лікар завжди знаходив привід, аби уникнути її. Цього разу він погодився, що з огляду на нинішні події говорити про трагедію війни необхідно.
…Ярослав народився на Полтавщині в сім’ї лікарів: батько Ярослав Михайлович був військовим хірургом, мама Марія Семенівна – медичною сестрою. Стати хлопцеві льотчиком, як мріялося з дитинства, завадили проблеми із зором. Та без проблем з золотою медаллю вступив на військово-медичний факультет Горьківської академії. Із майже двохсот випускників курсу вісімнадцять отримали розподіл в Німеччину, Ярослав у тому числі.
– Це був 1985 рік, повним ходом йшла війна в Афганістані, тож командир нашого десантного батальйону, який щойно повернувся з Кандагару, спуску не давав нікому, – пригадує він. – Вранці медики нарівні з усіма бігли три кілометри, а наприкінці тижня – шість, вивчали мистецтво рукопашного бою, стрибали з парашутами. Так нас комбат вчив виживати у разі потреби.
Як у воду комбат дивився. Усі ці знання і навички дуже скоро знадобилися молодому лейтенанту, який після нетривалої акліматизації в Ташкенті та Кабулі потрапив саме до Кандагару, в десантно-штурмовий батальйон.
– Якщо говорити про свої перші враження від Афганістану, то це не стільки середньовіччя, чужа мова, культура, віра… Ще й досі вчувається стукіт молотків у районі кабульського госпіталю. То двохсотим вантажем на Батьківщину пакували в труни наших хлопців, – не може стримати емоцій Ярослав Ярославович. – А те, що в умовах війни лікарі можуть врятувати не всіх, переконувався не раз.
Виконуючи по кілька діб вкрай складні завдання поряд з пакистанським кордоном, десантно-штурмові групи постійно балансували на межі життя і смерті. Через щільний вогонь поранених і вбитих «вертушки» забирали лише вночі. А коли приземлитися не було можливості, хлопці несли на собі бойових побратимів по скелястій місцевості десять і більше кілометрів до місця, де це можна було зробити.
– З перебитими ногами чи руками вони за цей час нерідко стікали кров’ю, а від поранення в черево розвивався перитоніт, – говорить лікар. – А одного разу я бійця з відірваною стопою довести до бази не зміг. Васильком звали… Як за соломину, з останніх сил трималися тяжкопоранені за мою руку, маму побачити мріяли. Поки й очі не закриєш…
«Поверніть мені сина!»
Під час одного з тяжких боїв, за який лікаря нагородили медаллю «За бойові заслуги», нашого земляка контузило, осколками добряче зачепило ногу й руку. Першу допомогу якось надав собі сам. Далі – колеги в госпіталі постарались. Дуже переживав, щоб після операції міг скальпель в руках тримати. Обійшлося, слава Богу.
Коли ж після госпіталю збирався додому, отримав наказ супроводжувати в Україну вантаж «двісті». Це виявилося складніше, ніж запеклий бій. Дивитися у вічі батькам загиблих – найтяжче випробування. Вже стільки літ минуло, а й досі пам’ятає крик матері солдата з Вінниці: «Поверніть мені сина!»
Навіть не здогадувався, що доля в той момент готує для нього ще одне страшне випробування. Як виявилося пізніше, про операцію і поранення Ярослава додому з Афганістану написав своїм рідним його друг. А ті, по-сусідськи, розповіли Марії Семенівні.
– Через мамине хворе серце я планував їй при зустрічі все обережно сказати, – ледве стримує сльози мій співрозмовник. – А тут ще жахливий збіг обставин…Оскільки батько на той час викладав медицину в полтавському артучилищі, йому разом з курсантами доводилося брати участь у почесному караулі під час поховання загиблих воїнів. Саме тоді, коли я після Вінниці мав супроводжувати двох загиблих до Полтави, нам зателефонували додому з військкомату. Батька вдома не було, тож через маму передали, що з Афганістану везуть хоронити двох солдатів, тож він, як офіцер, повинен бути готовий. Мама, знаючи про мої поранення, зв’язала трагедію зі мною. Одним словом, інфаркт, реанімація… Я встиг лише її за руку потримати…
Другий фронт на полі драм
Після закінчення ординатури Дніпропетровської медакадемії Ярослав Ярославович залишився у нашому місті, працює в обласній лікарні вже чверть століття. Колеги і пацієнти цінують його не лише за професійність, а й за людяність, чуйність, готовність підставити надійне плече.
– На афганській війні відбулася переоцінка цінностей, з’явилося розуміння того, що немає нічого важливішого за людське життя, і за нього треба боротися, навіть, коли здається, що жодного шансу немає, – говорить лікар. – Та я і уявити не міг, що рятувати солдатські життя доведеться в Україні, що війна прийде на нашу землю… Коли з Донбасу почали везти перших поранених, від побаченого кров у жилах холола, мозок відмовлявся сприймати дійсність. Рани були такі страшні, що медсестри й жінки-анестезіологи навіть непритомніли… Як колись в Афганістані, ми почали сортувати поранених з борту за допомогою маркерів – помічали на руках червоним, жовтим і зеленим кольором ступінь тяжкості, щоб не втрачати ні секунди. Наш головний лікар Сергій Анатолійович Риженко зумів мобілізувати колектив так швидко і ефективно, що ми практично відразу ж запрацювали як єдина команда, злагоджений організм. Цілодобово, без права на помилку. Мої колеги з нейрохірургії, хірургії, травматології, судинної хірургії та інших відділень робили і продовжують робити неймовірні операції.
 Мечніковці врятували і виходили більш як 1800 бійців. У кожного з них своя історія, сім’я. Тож батьки, жінки, діти, сподіваючись на порятунок дорогої людини, чекають від лікарів дива. І воно трапляється щоразу при оперуванні перебитих хребтів, поранень голови, очей,  носа, черева, відірваних рук і ніг. Зіткнулися наші лікарі й з газовою гангреною, пошматованими від куль зі зміщеним центром тяжіння тканинами, «лампасними» розрізами, геморагічним шоком...
– Якось Сергій Анатолійович сказав, що наша лікарня стала справжнім полем драм і горя. Але і є радість від того, коли все виходить, коли рятуємо. За те, що «виходить і рятуємо», пишаюсь нашою лікарнею і колективом особливо, – говорить з гордістю мій співрозмовник. – Коли ми вже стали приймати поранених від медиків військово-польового госпіталю після надання бійцям кваліфікованої допомоги на першому етапі, робити це стало значно легше.
Життям доведено, що спокійніше працюється і тоді, коли є надійний тил. Ярославу Ярославовичу в цьому пощастило. Лікар-кардіолог Світлана Миколаївна Медведик розуміє і підтримує його як дружина і колега. І син Андрій хірургом поряд з батьком працює. Радує навчанням в аспірантурі Кельнського університету й молодший Ярослав. Та повному щастю, як і кожному з нас, заважає війна. Увірвавшись в наше життя, вона знекровлює серця, випробовує на міцність. Першими серед штатських у прифронтовій зоні іспити почали складати лікарі.
Нещодавню у поїзді я познайомилася з сімейною парою зі Львова. Коли вони дізнались, що я з Дніпропетровська, щиро зраділи.
– Ваша лікарня імені Мечникова стала символом надії і професійності, – майже вигукнула моя нова знайома Олеся. – Як військовий лікар, можу стверджувати це напевно. Займаючись подальшою реабілітацією бійців, бачу суперякісну роботу колег. Давно хочу вклонитися мечніковцям за золоті руки і чуйні серця.
 Під час розмови з Ярославом Медведиком за Олесю це зробила я. Він знітився, задумливо підійшов до вікна. Вже за мить його погляд був спокійним і рішучим. Ніби в унісон моїм думкам, на прощання твердо додав: «Наші хлопці мусять повернутися живими!»
Юлія БАБЕНКО.


Точка зору
Патріотичне виховання: назад у майбутнє?
Ситуація з анексією Криму і окупацією Донбасу, яка не відбулася б, якби не було там сепаратистських настроїв, поставила перед державою і громадянським суспільством питання: а чи все в Україні добре з національно¬-патріотичним вихованням?
Сказати, що держава не приділяла увагу патріотичному вихованню, не можна. Протягом усіх років незалежності було розроблено кілька концепцій такого напряму: у 1996 році прийнято Концепцію національної системи виховання, в 2009¬-му – Концепцію національно-¬патріотичного виховання, в 2012 році з надр системи вийшла Концепція громадянської освіти та виховання в Україні, існує ще й Концепція загальнодержавної цільової програми патріотичного виховання громадян на 2013–2017 роки.
І ось у червні 2015-¬го Міністерство освіти прийняло Концепцію національно-патріотичного виховання дітей та молоді. У ній чорним по білому написано, що жодна з перелічених систем виховання «не була розгорнута і не втілилася в конкретні кроки з реалізації», що пояснюється зміною векторів розвитку держави й, відповідно, освітньої політики через «різні уявлення правлячих еліт на ідеологію і напрями розвитку освіти».
При цьому відзначимо, що МОН України, оголосивши обговорення проекту, не спромоглося ознайомити громадськість з тими пропозиціями, дискусійними чи проблемними моментами, які надійшли в міністерство. Більше того, громадськість не дочекалася оприлюднення відповідних наукових праць, освітніх ноу-¬хау, експертних оцінок тощо. По суті ж міністерство поїхало второваною колією.
Павло Чорний, завідувач відділу військово-¬патріотичного виховання комунального закладу «Станція юних техніків» Кіровоградської міськради, зазначає, що після затвердження концепція прийняла форму документа, обов’язкового до виконання, і водночас її зміст має декларативний характер. Концепція, на думку експерта і практика з багаторічним досвідом, являє собою еклектичну компіляцію окремих положень, не пов’язаних між собою логікою єдиної методології. Простіше кажучи, з’єднали в якусь подобу цілого шматки різних документів і назвали це новою концепцією. Може, тому й немає під нею прізвищ її авторів, немає посилань на наукові праці, на які вона спирається, не зазначено, в чому ж її принципова новизна і революційність.
Проте ви ніде не знайдете вказівку на те, що програма має тимчасовий, перехідний характер. Невже вона непогрішима догма?
Крім того, ви не знайдете тезауруса не тільки в самому документі, але і в його доповненнях. Але, якщо ми не визначимося з поняттями, фактично ризикуємо впасти в суб’єктивізм. Ви взагалі собі уявляєте процес патріотичного виховання, коли кожен педагог слово «патріотизм» або вислів «любов до Батьківщини» інтерпретує по¬-своєму? Якщо теорія випереджає практику, але не має методологічної єдності, то й на практиці маємо рівно стільки виховних моделей, скільки й педагогів.
Парадоксально, але в самій вже затвердженій концепції звучить заклик до дискусії, а не результати попередніх обговорень. Другий парадокс у тому, що концепція закликає до свого ж розроблення. Процитуємо: «Відтак, враховуючи всі обставини, виникає гостра потреба у розробленні концепції, яка б визначала нову стратегію цілеспрямованого і ефективного процесу виховання суб’єкта громадянського суспільства, громадянина – патріота України».
Голова Кіровоградської обласної організації УСВА Віктор Остащук відзначає важливий момент. Концепція чомусь охоплює патріотичним вихованням лише дітей і молодь. А що, дорослі автоматично стають патріотами? До того ж саме на них покладено завдання виховати нових захисників Вітчизни. Віктор Остащук бачить проблему в тому, що погляди сім’ї, суспільства і держави на поняття «патріотизм» різняться. Хіба ми можемо говорити про ефективну систему виховання в такій ситуації? Держава взяла на себе місію виробити єдину концепцію, але за інерцією по¬-справжньому не поцікавилася думкою громадянського суспільства. І тут час згадати про те, що фактично саме громадянське суспільство силами добровольчих батальйонів і волонтерського руху зупинило агресію з боку Росії.
Ще раз наголосимо: на жаль, дискусії були ініційовані не відповідними держорганами, а представниками громади й передусім ветеранських організацій. Що не є дивним, бо саме ветеранам краще відомо, якими мають бути параметри патріотичного виховання.
З цієї точки зору очільник Кіровоградської обласної організації УСВА акцентує увагу на тому, що, як би ми не називали військові дії на сході країни, це війна. І ось у період цієї війни, яка вже забрала тисячі життів, лише невелику частину концепції присвячено військово¬-патріотичному вихованню. Знову парадокс: у мирну годину існувала окрема концепція військово-¬патріотичного виховання, а у воєнний час її розчинили в національно-патріотичному вихованні. Навіщо тоді ще одна військово-патріотична концепція, яку нещодавно запропонувало Мінмолодьспорту?
Тож концепція породила велику кількість питань. Пошуком відповідей на них у теорії і на практиці й займаються наші співрозмовники. Наголосимо, що тандем цих експертів найкращим чином відповідає тій роботі, яку необхідно проводити у цьому напрямі. Як голова ветеранської організації Віктор Остащук представляє громадянське суспільство, а Павло Чорний як педагог – державу.
Вони по суті є ядром проекту, до якого вже залучені кола педагогів, науковців, ветеранів, громадських активістів, держслужбовців та ін. За їх участі останнім часом відбулася низка заходів. Найбільш представницькими стали два круглі столи, де виявили, обговорили й визнали проблеми, які вказують на недосконалість концепції. До речі, про напрацювання ініціаторів проекту вже відомо й міністру освіти Сергію Квіту та його помічникам.
       Після критичного моніторингу ситуації ініціативна група запропонувала проект локальної системи військово-¬патріотичного виховання. Він охоплює всі аспекти: від заснування Центру військово-¬патріотичного виховання (в ідеалі – громадсько--державного), розробки концепції, програм, методичних рекомендацій та планів заходів до створення гуртків відповідної спрямованості. Активісти впевнені, що в ліберально--демократичній державі у межах законодавства повинні існувати і конкурувати альтернативні проекти. А практика доведе, який з них найефективніший.
         Нині повним ходом йде реалізація планів з національно¬-патріотичного виховання підростаючого покоління. Нещодавно Кабінет Міністрів схвалив план заходів, де говориться, що до 31 грудня 2016 року уряд націлився розробити проект державної цільової соціальної програми національно¬-патріотичного виховання молоді на чотири найближчі роки.
Зокрема, удосконалюватимуть нормативно¬-правову базу; розроблятимуть проект Державної цільової соціальної програми НПВ; розроблятимуть проект Типового положення про координаційну раду з питань національно¬-патріотичного виховання при ОДА тощо.
Далі заплановано проведення освітньо-виховних, інформаційних, культурологічних заходів, спрямованих на «формування ціннісних орієнтирів і громадянської самосвідомості», «утвердження національно-¬патріотичної свідомості дітей та молоді», «збільшення чисельності молоді, яка пишається своїм українським походженням, громадянством, а також тієї, що готова до виконання обов’язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України» і так далі аж до «розширення сфери застосування української мови дітьми та молоддю» і «популяризації україномовних дитячих і молодіжних друкованих видань, які висвітлюють матеріали національно-¬патріотичного змісту».
Те, як в уряді сформулювали план подальших дій з виховання майбутніх патріотів, від якого віє дрімучим «совком», змушує нас знову повернутися до неспроможності наріжного каменя, на якому будується майбутнє національно-¬патріотичне виховання, до Концепції.
Як зазначає Павло Чорний, з одного боку, нікому не потрібна імітація виховного процесу, написана за радянськими лекалами, а з іншого – ми не повинні заново винаходити велосипед. Якщо Україна однозначно визначилася зі своїм європейським вибором, вона входить в європейський ліберально-¬демократичний простір. Тому замість тиражування штампів ми повинні зайнятися перенесенням західного досвіду з уже розробленими схемами адаптації на наш грунт. Але доводиться констатувати: якщо ми запросили варягів для реорганізації сфери економіки, медицини, адміністрування, боротьби з корупцією, то архіважливе питання виховання залишили в зоні відповідальності чиновників від освіти.
У результаті бачимо у тексті таке: «В основу системи національно-¬патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації». Проте в ліберально¬демократичній системі координат не держава на першому місці, а громадянське суспільство. Тому ця цитата повинна була б звучати так: «В основу системи національно¬патріотичного виховання покладено ідею розвитку українського громадянського суспільства та його правової держави як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації».
Павло Чорний наголошує: громадянське суспільство вище за державу. Воно первинне, а держава є лише інструментом для забезпечення прав і свобод усіх суб’єктів громадянського суспільства. У нас же досі все стоїть не на ногах, а на голові, і ми продовжуємо спостерігати диктат держави навіть у тому, як виховувати дітей.
Ще раз наголосимо: у Концепції національно¬-патріотичне виховання позиціонується як система, системоутворюючим чинником якої виступає саме «ідея розвитку української державності». Фактично проголошується принцип «людина для держави, а не держава для людини» і попирається принцип верховенства права.
Невідомі автори документа стверджують, що «Концепція виходить з ідеї об’єднання різних народів, національних та етнічних груп, які проживають на території України, довкола ідеї української державності…»               
А чи не так було і в УРСР, і до Революції Гідності? Що тут по суті нового і революційного? У чому системна зміна? А якщо держава не виправдає сподівань своїх громадян і вони підуть проти неї? Чи буде це патріотизмом? Чи можна зводити патріотизм до «любові до держави», яка є тільки спільною компромісною інституцією громадянського суспільства? Чому це не прояснено у Концепції, яка «ініційована» революцією, але не застрахована від наступної?
Наведемо ще кілька недолугих і нелогічних висловів, якими наповнений документ.
У Концепції вказуються етапи впровадження національно-патріотичного виховання дітей і молоді. У 2015 році – на першому етапі – приймається концепція, вигадуються заходи і під них уже зараз розробляються методичні рекомендації. При цьому тільки¬-но планується створити нормативно¬-правове підґрунтя й інформаційно¬-методичне забезпечення для того, що вже відбувається. Якщо образно це змалювати, то нас вселяють у незбудований дім, щоб ми його будували, на ходу імітуючи життя у ньому.
Голова Кіровоградської обласної організації УСВА Віктор Остащук цю проблему загострює, говорячи, що терміново необхідно розробити проект закону про військово-патріотичне виховання і внести його на розгляд до парламенту. Звернемо увагу, що ця ініціатива про створення ключового елемента нормативно-¬правового підґрунтя йде саме від представників громадянського суспільства.
Другий етап (2016–2017 рр.) – розробка програм і навчально-методичних посібників. Тобто «виховання» вже йде повним ходом, а до нього заднім числом домальовують програми і посібники.
Викликають питання формулювання на кшталт «високої патріотичної свідомості». Як буде вимірюватись ця «високість», якщо немає критеріїв оцінювання?
Чи ось таке: «…формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей…» А де той типовий стандарт «нового українця»? Хто формуватиме того «нового українця»: «старі українці» з самих себе чи західні емісари ззовні? Як поєднати «національне» та «європейське» без потворної гібридизації?
До речі, Україна – це одвіку європейська територія, тож її цінності не менш європейські, аніж у інших народів. Ті ж цінності, які наведені у Концепції, не містять у собі нічого нового, виключно європейського. Швидше це частина абстрактних загальнолюдських цінностей.
Як бачимо, текст документа переповнений мертвими кліше епохи розквіту брежнєвського застою. Нам так і не роз’яснили, що має стати основою патріотичного виховання, та і взагалі, що таке патріотизм. «Нравственный и политический принцип, социальное чувство, содержанием которого является любовь к отечеству и готовность пожертвовать своими частными интересами во благо интересов отечества» чи «сукупність емоційної прив’язаності до Батьківщини, яка визначає особу як громадянина, суспільний і моральний принцип» (визначення взяті з російської та української вікіпедій.– Авт.)?
Склалося таке враження, що автори Концепції навіть не усвідомлюють, що бути патріотом і любити Батьківщину – це наше людське право. А наш обов’язок як громадян, згідно зі статтею 65 Основного Закону – це захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Тож державна машина укотре видала зі своїх надр дещо, покликане перетворити людину і громадянина у гвинтик для її обслуговування?
Лариса ГУРІНА.

Зміни у пенсійному законодавстві

Як вже повідомлялося, з 1 січня 2016 року набрали чинності закони України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 № 928, «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909 і «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911, якими врегульовано питання пенсійного забезпечення у 2016 році.
1.    Законом «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено такі розміри прожиткового мінімуму: для осіб, які втратили працездатність: з 01.01.2016 –1074 грн., з 01.05.2016 –1130 грн., з 01.12.2016 –1208 грн.; на одну особу в розрахунку на місяць: з 01.01.2016 –1330 грн., з 01.05.2016 –1399 грн., з 01.12.2016 –1496 грн.; для працюючих осіб (мінімальна заробітна плата): з 01.01.2016 –1378 грн., з 01.05.2016 –1450 грн., з 01.12.2016 –1550 грн.
2.     Відповідно до Закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році»:
      – збільшено максимальну величину бази нарахування єдиного внеску з 17 до 25 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок. Відповідно це становить: з 01.01.2016–34 450 грн (1378 грн х 25), з 01.05.2016–36 250 грн (1450 грн х 25),
з 01.12.2016–38 750 грн (1550 грн х 25).
      – продовжено справляння податку на доходи фізичних осіб і військового збору з пенсій або щомісячного довічного грошового утримання.
Для пенсій, розмір яких перевищує 4134,00 грн, у 2016 році встановлена єдина ставка податку — 15% від суми такого перевищення.
Примітка. Податок не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій у період Другої світової війни, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
3. Відповідно до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»:
           1). Встановлено пенсійний вік особам, які звертаються за призначенням пенсії за вислугу років згідно із п. «а» ст. 54, п. «е», «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Пенсії за вислугу років працівникам льотного та льотно-випробного складу авіації, працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, артистам призначаються після досягнення відповідного пенсійного віку.
Примітка. Збережено право на призначення пенсії за вислугу років незалежно від віку особам, які мали вислугу років відповідної тривалості станом на 1 квітня 2015 року або на 1 січня 2016 року.
2). Максимальний розмір пенсії/щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року не може перевищувати 10 740 грн. Тобто максимальний розмір пенсії/щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протягом року не змінюється.
          3). У 2016 році продовжено особливий порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
             Ветеранам військової служби, яким пенсію призначено відповідно до законів України «Про державну службу», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплата пенсії здійснюється в повному обсязі.
Примітка. Для виплати пенсії в повному обсязі ветерани військової служби звертаються до органів ПФУ з заявою та посвідченням.
Порядок виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання, передбачений п. З Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213 у 2016 році залишено незмінним.
Примітка. Обмеження щодо виплати пенсії/щомісячного довічного грошового утримання не застосовуються протягом особливого періоду до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені особам, які проходять військову службу або перебувають на посадах у силових міністерствах і відомствах.
4). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103% (зміни до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» внесено Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).
            4. Відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами відповідно до Закону України від 08.07.2011 № 3668):
            1). При обчисленні розміру пенсії заробітна плата враховується за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 року. Заробітна плата за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01.07.2000 року враховується, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців.
Примітка. Довідка про заробітну плату за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року при обчисленні розміру пенсії не подається.
             2). При визначенні права на пенсію по II групі інвалідності необхідний страховий стаж визначається відповідно до абзаців 13-27 частини першої статті 32 зазначеного закону.
Примітка. У період до 1 січня 2016 року інвалідам II групи страховий стаж, необхідний для права на пенсію, визначався як для інвалідів I групи.

Тижневик Пенсійного фонду України.
 

Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)

Книга Вдячності та Пошани

    Всеукраїнська Книга Вдячності та Пошани Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) заснована Рішенням Правління УСВА на честь 25-річчя заснування Спілки.
     До Книги в алфавітному порядку заносяться прізвища, імена, по-батькові та біографічні відомості про осіб, які з дня заснування УСВА своєю повсякденною працею зробили вагомий внесок у виконання статутних завдань організації, сприяли й допомагали становленню і зміцненню Спілки, захисту прав ветеранів війни і сімей загиблих воїнів.
      При цьому важливо запам’ятати не тільки ветеранів війни, а також і тих, хто не був учасником війни, не брав участь у бойових діях за межами нашої держави, але шанобливо і з повагою ставився до ветеранів війни та сімей загиблих воїнів і приймав рішення або надавав сприяння у вирішенні їхніх проблем. 
      До Книги заносяться також дані про ветеранів війни, учасників бойових дій в інших країнах, які досягли помітних успіхів  і висот у службовій кар’єрі, інших сферах державної, громадської, гуманітарної, економічної діяльності, та свій авторитет і можливості використовували для вирішення проблем і допомоги ветеранам війни і родинам загиблих воїнів.
    Рішення про занесення до Книги приймається Правлінням УСВА після погодження з використанням технічних засобів зв’язку.
    Кожній особі, занесеній до Книги, або її родині, надсилається Подяка голови Спілки.
     Книгу вирішено вести на електронному сайті УСВА і видавати друком до чергових звітно-виборних Конференцій УСВА. Інформацію про осіб, занесених до Книги, оприлюднювати на сайті УСВА та скорочено – на сторінках газети «Третій тост».
      Місцеві Книги Вдячності та Пошани пропонується заснувати територіальним організаціям УСВА.

Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)

Книга Вдячності та Пошани

А
 
       АНДРЕЄВ Юрій Борисович – відомий громадський діяч України, президент Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» в 1990–2014 рр.
      Народився 6 вересня 1950 року в Краснодарі. 1973 р. закінчив Краснодарський політехнічний інститут за спеціальністю інженер-теплоенергетик.
      Проходив військову службу в ПрикВО командиром взводу. Працював на Смоленській  АЕС старшим інженером з експлуатації турбінного цеху, а з 1982 по 1989-й – на Чорнобильській АЕС на посаді старшого інженера  управління турбін, начальником зміни, потім працював у ВО «Київенерго» начальником сектора з протиаварійної роботи.
      Брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, з 26 квітня 1986 року.
      У 1990 році на I конференції ВГО «Союз Чорнобиль України» був обраний президентом цієї організації. Брав участь у розробці проектів законів «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». «Союз Чорнобиль України»  провів понад 120 всеукраїнських протестних акцій, демонстрацій, пікетувань.
       На прохання Ю. Б. Андреєва була написана та освячена у 2003 році  ікона «Чорнобильський Спас», яка пройшла Хресною Ходою по всіх областях України. Силами «Союзу Чорнобиль України» у Чорнобилі відновлений Храм Святого Іллі – єдиний діючий у зоні відчуження ЧАЕС.
       У складі делегації представляв Україну на міжнародних симпозіумах МАГАТЕ, був авторитетним спеціалістом з проблем Чорнобильської  катастрофи.
      Ю. Б. Андреєв був одним з активних співзасновників громадських і політичних об’єднань «Трудова Україна», «СВІЧА» (Союз Ветеранів, Інвалідів, Чорнобильців, Афганців), які створювалися для захисту прав ветеранів і чорнобильців спільно УСВА, «Союзом Чорнобиль України», Організацією ветеранів України,
      Нагороджений державними відзнаками України, УСВА, Української Православної Церкві. 
      Пішов з життя  11 травня 2014 року, похований на Лісовому кладовищі у Києві.
 
       АНДРІАНОВ Віктор Михайлович – український державний діяч, кандидат філософських наук, професор. Заслужений працівник культури України.
      Народився 8 травня 1947 року в Москві. З 15 років розпочав трудову діяльність, навчаючись робітничим професіям у Дніпропетровському механічному технікумі, працюючи робітником на одному із заводів. Після служби у лавах Радянської армії працював у науково-дослідних і конструкторсько-технічних інститутах.
     Працював референтом, інструктором, заввідділом пропаганди і культурно-масової роботи Дніпропетровського обкому та міськкому ЛКСМУ. У 1975 році здобув вищу освіту в Дніпропетровському металургійному інституті.
      Працював завсектором культурно-масової роботи, заввідділом культури ЦК ЛКСМУ в Києві. Успішно закінчив аспірантуру Академії суспільних наук, захистивши кандидатську дисертацію з філософських наук.
      Працював інструктором відділу організаційно-партійної роботи і кадрової політики ЦК Компартії України, служив в органах внутрішніх справ. Очолював відділ по зв’язках з партіями і громадськими організаціями Управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України.
       Обіймав посаду генерального директора – художнього керівника Національного палацу «Україна». Був заступником начальника Управління науково-технічного та гуманітарного розвитку Секретаріату Кабінету Міністрів, професором кафедри філософії та деканом юридичного факультету Національної академії внутрішніх справ України. Обіймав посади держсекретаря, першого заступника міністра – керівника апарату Міністерства культури і мистецтв України, був першим заступником начальника Управління гуманітарної політики Секретаріату Кабінету Міністрів, першим заступником міністра культури і туризму України.
У 2011 році вийшов на пенсію.
      Працюючи на відповідальних державних посадах у 1995–2011 рр., зокрема в Адміністрації Президента, у Секретаріаті Кабінету Міністрів України та у Міністерстві культури і туризму України, був ініціатором і брав активну участь у розробці проектів законодавчих і нормативно-правових актів, реалізації заходів щодо захисту соціальних і культурних прав ветеранів, діяльності Державного комітету України у справах ветеранів, наполегливо домагався їх виконання.
     Нагороджений державними відзнаками і почесними нагородами УСВА.
    Помер 28 квітня 2012 року, похований на Байковому кладовищі у Києві.

АРТЕМОВ Олександр Сергійович – український військовий і громадський діяч, Заслужений працівник культури України.
Народився 7 лютого 1938 року в селі Різдв’янка у селянській родині на запорізькій козацькій землі. Коли хлопчикові виповнилося п’ять років, на фронті загинув батько, мати самотужки виховувала чотирьох синів. Після визволення Запорізької області був призваний до армії старший, 18-річний Володимир, чиє життя війна забрала у переможному сорок п’ятому. 
У тому ж році молодший, Сашко, пішов до школи. А далі – навчання, робота в колгоспі та на заводі, військова служба.
У жовтні 1957 року Олександр Артемов був призваний на службу в прикордонні війська, де прослужив понад 37 років від рядового солдата-прикордонника до генерал-лейтенанта, заступника голови Держкомкордону – командувача Прикордонних військ України.
Бездоганне виконання службових обов’язків гармонійно поєднував із підвищенням свого професійного та особистісного рівня. З відзнакою закінчив Прикордонне училище, де набув юридичний фах, у Військовій академії Генерального штабу здобув командно-штабну, оперативно-стратегічну спеціальності, а після закінчення історичного факультету Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка – кваліфікацію історика. У грудні 1987 року після успішного захисту дисертації О. С. Артемову присвоєно науковий ступінь кандидата історичних наук.
Освіченість, професійність, доброзичливість і вимогливість стали визначальними рисами генерала Артемова під час служби в прикордонних військах. А вдосконалювати військову майстерність довелося у Бресті, Чернівцях, Львові та в Києві.
Особливою сторінкою життя О. С. Артемова стала служба на посаді заступника начальника військ Середньоазіатського прикордонного округу, що припала на період війни в Афганістані. І хоча на той час офіційно вважалося, що прикордонні війська участі в бойових діях не брали, нині відома правда про загиблих, поранених і покалічених. Колишні товариші по службі пригадують, що генерал Артемов завжди виконував бойові завдання з мінімальними втратами.
            У травні 1989 року його нагороджено бойовим орденом Червоного Прапора.
Останнім місцем служби став Київ. На посаді заступника командувача Прикордонних військ України генерал-лейтенант О. С. Артемов був серед тих, хто стояв біля витоків створення цих військ. Саме прикордонники були першими серед силових структур, чий особовий склад приведений до присяги на вірність незалежній Україні.
Окремим рядком у біографії О. С. Артемова вирізняється служба в Меморіальному комплексі, генеральним директором якого він був з 1994 до 2010 року. Під керівництвом О. С. Артемова музей набув статус національного, меморіал став провідним осередком патріотичного виховання української молоді, знаною музейною інституцією у світі.
У 1999 році співробітники Меморіалу створили нові реліквійні експозиції «Трагедія і доблесть Афгану» та  «На чужих війнах», присвячені нашим співвітчизникам – учасникам локальних війн і збройних конфліктів XX ст. Гідним був внесок у загальну діяльність генерального директора, зокрема в організацію і проведення масових заходів ветеранів війни з патріотичного виховання молоді, вшанування учасників бойових дій в інших країнах.
Особисті заслуги генерала Артемова відзначені радянськими та афганськими державними нагородами, нагородами УСВА.
Помер 24 березня 2014 року, похований на батьківщині.

СССР и НАТО в Афганистане. Можно ли сравнивать войны?
                                                                                    
           15 февраля отмечаем День чествования участников боевых действий в других государствах. Этот день связан с годовщиной вывода войск из Афганистана, с окончанием, как нам тогда казалось, последней войны, которая длилась больше девяти лет с 1979 по 1989 год.
        Для многострадального Афганистана война не заканчивалась ни на один день. В ней менялись только воюющие стороны. В 2001 году в войну вступили Вооруженные силы США и Великобритании, а затем к ним подключился весь блок НАТО и его сторонники. Эта война с применением самого современного оружия продолжалась более 14 лет. В 2014–2015 гг. войска НАТО и их союзников были выведены из Афганистана. Под давлением США был подписан договор и оставлены только  военные базы США с десятитысячной группировкой личного состава.
         Сравнение войн, которые разделяют десятилетия, задача неблагодарная. В многокритериальной оценке все равно не придешь к однозначному результату. Но отдельные параметры, военные или политические, можно сравнить и получить интересные, понятные всем результаты.
       1. СССР и НАТО в Афганистане. Что общего? Конечно, театр военных действий – Афганистан. И цели – господство, или, мягко выражаясь, усиление влияния в данном стратегически важном регионе. Для СССР это был жизненно важный регион, потому что Афганистан – страна приграничная и положение в ней влияло на безопасность государства.

          НАТО, вторгшись в Афганистан, впервые вышло за пределы зоны ответственности своего военно-политического блока, союза, далеко удалившись от Атлантики, Европы и США, определив «зоной своих интересов», влияющих на безопасность государств в зоне ответственности, весь земной шар.
        2. Поводом к вторжению, точнее, его обоснованием, СССР выбрал идеологически расхожий для своего времени принцип интернациональной солидарности и интернациональной помощи в защите отечества от внешнего агрессора по просьбе законного руководства страны. Решение принималось на основе противоречивой информации, в том числе и от собственных источников в политической и военной сферах и сфере безопасности, поступающей из Афганистана.

         США и Великобритания, которые начали новую войну после жестоких масштабных терактов в США 11 сентября 2001 года, назначили Афганистан полем боя с терроризмом. Добро, что спрашивать разрешения ни у кого не нужно было. Государство Афганистан и в политической, и в экономической, и в военной сферах было разрушено полностью, а резолюции подконтрольной ООН можно было оформить  заранее. Однако американцы активизировали изучение опыта участия советских войск в Афганистане. В том числе, в период с сентября 2001 г. представители США встречались в Киеве с ветеранами афганской войны – руководителями УСВА.
     3. СССР начал вторжение на территорию Афганистана 25 декабря 1979 г. беспрецедентным массированным посадочным десантированием соединения ВДВ на аэродромы Кабула и Баграма, вводом наземным путем сухопутных войск, десятков тысяч срочно мобилизованных из запаса  и находящихся на срочной службе по призыву военнослужащих, тысяч бронемашин, танков и автомобилей, переброской на основные аэродромы Афганистана авиационных частей. В первые же дни вторжения на территорию Афганистана в пункты дислокации был переброшен основной состав группировки 40-й общевойсковой армии и частей ВДВ, который был назван «Ограниченным контингентом советских войск в Афганистане» (ОКСВА) и общая численность которого достигала иногда 120 000 военнослужащих.

    США и Великобритания действовали осторожно и осмотрительно. На первом этапе войны, начиная с 7 октября 2001 г., они подвергли длительным жестоким ракетным и бомбовым ударам все давно разрушенные предыдущими длительными междоусобными войнами военные объекты и административные центры Афганистана, теоретически уничтожая военную технику и управление государством. И только после этого 19 октября 2001 г. рискнули ввести в действие живую силу под Кандагаром – хорошо подготовленные и прошедшие через другие конфликты части спецназа. И только 15 декабря 2001 г. на аэродроме Баграм посадочным способом высадилось 160 бойцов «зеленых беретов» и Королевской морской пехоты Великобритании. В дальнейшем группировка в Афганистане стала именоваться как «Международные силы содействия безопасности в Афганистане» (МССБ).
           4. СССР вошел в Афганистан, не привлекая союзников, без четко определенной стратегии и сроков операции. В расчете на «молниеносную операцию» политическая задача состояла в том, чтобы свергнуть неугодный режим Амина, установить марионеточный режим Бабрака Кармаля, обеспечить его устойчивость и безопасность, создать военную опору власти и после этого вывести войска, не дав мировому сообществу возможности опомниться для введения санкций. Военная задача ОКСВА формулировалась (декларировалась), как для сил сдерживания агрессии: разместиться и стоять гарнизонами, в боевые действия не втягиваться. Но произошло ситуативное втягивание войск в боевые действия с последующим плановым их использованием в широкомасштабных операциях. Вопрос о выводе войск ставился еще в 1980-м. Однако решение было принято только в 1988 г. и полный вывод войск был осуществлен только 15 февраля 1989 г.

          США и Великобритания еще до ввода войск в Афганистан действовали в соответствии с единым оптимистичным планом. В конечном итоге они привлекли для участия в так называемой «антитеррористической коалиции» 50 стран мира с общей численностью МССБ в 2012 г. около 130 000 военнослужащих. Кроме того, в Афганистане действовали команды частных военных компаний, численность которых достигала 104 000 человек. Оперативно-стратегический замысел предусматривал 4 последовательных этапа расширения влияния и распространения власти: 1-й этап – столичный регион и север страны, 2-й – западные провинции, 3-й – южные, 4-й – восточные провинции. Все этапы, ограниченные сроками, неукоснительно выполнялись. Одновременно на протяжении всей войны в восточных провинциях вели боевые действия формирования ВС США, которые до 2008 года находились под автономным командованием США, а затем перешли под единое командование с МССБ.
          5. Управление, количественный состав и структура ОКСВА в течение 9 лет претерпевала изменения. Принятие решений, их согласование и управление войсками было громоздким, инерционным и многоступенчатым: партийно-политическое руководство, министерство обороны (главкоматы), генеральный штаб, командование южным стратегическим направлением, командование Туркестанским военным округом, – все это нависало своими представительствами, оперативными группами над находящимися в Афганистане группой Главного военного советника и командованием 40-й общевойсковой армии, на которых возлагалась главная ответственность за успехи и провалы проводимых операций.

        Управление МССБ постоянно совершенствовалось. На начальном этапе в 2001–2003 гг. руководство МССБ  последовательно переходило к военному командованию очередной страны коалиции через каждые полгода: Великобритания, Турция, Германия. 11 августа 2003 г. организация НАТО взяла на себя руководство МССБ, положив конец шестимесячной смене национальных командований и взяв на себя ответственность за командование, в том числе за назначение командующего, координацию и планирование операцій, обеспечение штаб-квартиры на территории Афганистана. С 2003-го по 2008 г. командовали МССБ генералы ВС Германии, Канады, Франции, Турции, Италии, Великобритании, США. С 2008 г. было создано объединенное командование МССБ и частями ВС США, которое до конца войны возглавляли генералы США.
         6. Политическое руководство СССР колебалось в выборе своих ставленников на пост главы Афганистана, недостаточно глубоко знало их личные и деловые качества и оценку восприятия их афганским обществом. Так, сначала после «апрельской революции» оно поддержало лидеров фракции «Хальк» НДПА во главе с интеллигентом – писателем Н. М. Тараки и амбициозным, склонным к диктаторским замашкам Х. Амином. Затем, после неугасающей борьбы за единоличную власть между ними, приведшей к трагическим событиям, оно переориентировалось на альтернативную фракцию «Парчам» НДПА во главе с Б. Кармалем, который, как оказалось, не пользовался поддержкой и авторитетом внутри страны и не имел необходимых личных и деловых качеств. Это привело к необходимости его замены на другую личность – М. Наджибуллу. При этом смена лидеров государства проводилась псевдодемократическими партийно-политическими процедурами на безальтернативной основе.

          «Вашингтонский отдел кадров» более глубоко изучал личные дела кандидатов на пост руководителей Афганистана. Предыдущий президент Афганистана Хамид Карзай (2002–2014 гг.) и нынешний – Ашраф Гани (с 2014 г.) являются не только политиками-пуштунами, но и представителями племенной знати, имеющими глубокие афганские корни. Американцы не изменяли своей поддержке Хамида Карзая на протяжении всех лет его правления, несмотря на его резкие заявления и отказ подписать соглашение о продлении пребывания войск США на территории Афганистана после 2014 г. Оба президента имеют высокий международный рейтинг. Ашраф Гани был министром финансов в правительстве Карзая, а в 2006 г. его кандидатура была официально выдвинута на должность Генерального секретаря ООН, однако на выборах он проиграл Пан Ги Муну. Оба президента Афганистана были избраны на свой пост в результате всеафганского прямого голосования. Выборы, несмотря на напряженную военную ситуацию в стране, проводились в полном соответствии с Конституцией Афганистана. Возникшие спорные и конфликтные вопросы решались при посредничестве политических лидеров США.
          7. В 1972–1992 гг., когда в Вооруженных силах Афганистана широко использовались советское вооружение и военные специалисты, обязанности главных советских военных консультантов, специалистов и советников исполняли двенадцать генералов. 
         В эти годы в распоряжение 10 Главного управления Генерального штаба ВС СССР были откомандированы и направлены в Афганистан в качестве Главных советских военных советников, специалистов и консультантов: 
  1. Генерал-майор Бондарец И. С. (1972–1975 гг.).
  2. Генерал-лейтенант Горелов Л. Н. (1975–1979 гг.).
  3. Генерал-полковник Магометов С. К. (1979–1980 гг.).
  4. Генерал армии Майоров А. М. (1980–1981 гг.).
  5. Генерал армии Сорокин М. И. (1981–1984 гг.).
  6. Генерал армии Салманов Г. И. (1984–1986 гг.).
  7. Генерал-полковник Востров В. А. (1986–1988 гг.).
  8. Генерал-полковник Соцков М. М. (1988–07.1989 гг.).
  9. Генерал-полковник Шеин Б. П. (07.1989–1990 гг.).
 10. Генерал армии Гареев М. А.  ( 02.1989–07.1990 гг.).
 11. Генерал армии Грачев Н. Ф. ( 07.1990–12.1991 гг.).
 12. Генерал-лейтенант Перфильев Б. С. (09.1991–04.1992 гг.).
       Из двенадцати военачальников семеро имели личный опыт тактического уровня участия в боевых действиях на фронтах Великой Отечественной войны, отмеченный боевыми наградами: генерал-майор Бондарец И. С., генерал-лейтенант Горелов Л. Н., генерал-полковник Магометов С. К., генерал армии Майоров А. М., генерал армии Сорокин М. И., генерал армии Салманов Г. И., генерал армии Гареев М. А. Все они родились в 20-х годах (1920–1923 гг.) и были выходцами, в основном, из крестьянских семей. 
          Другая группа из пяти военачальников была моложе на 10–15 лет (1929–1937 г.р.) и не имела опыта Великой Отечественной войны: генерал-полковник Востров В. А., генерал-полковник Соцков М. М., генерал-полковник Шеин Б. П., генерал армии Грачев Н. Ф., генерал-лейтенант Перфильев Б. С.
        Самыми старшими  военачальниками по году рождения (1920) были Бондарец И. С., Магометов С. К., Майоров А. М., самыми младшими – (1937) – Перфильев Б. С., Шеин Б. П.
        Однако, практически, все двенадцать военачальников были назначены на должности в Афганистан в возрасте более 50 лет, генералы  Магометов С. К., Майоров А. М., Сорокин М. И., Салманов Г. И., Грачев Н. Ф. работали в Афганистане в возрасте более 60 лет, а Гареев М. А.получил назначение в Афганистан в возрасте 65 лет. 
        В период службы в Афганистане троим военачальникам было присвоено высшее воинское звание – генерала армии: Сорокину М. И. ( 11. 1981 г.), Гарееву М. А. (11.1989 г.),  Грачеву Н. Ф. (02.1991 г.). 
        Дольше всех военачальников находился в Афганистане на должности Главного военного советника в период присутствия в стране 40-й ОА и после вывода войск генерал армии Сорокин М. И. – два года и десять месяцев (11.1981–09.1984 гг.). После Афганистана Сорокин М. И. продолжал службу на высших должностях в ВС СССР до 70 лет. Два года и два с половиной месяца служил в Афганистане генерал-полковник Востров В. А. (13.03.1986–01.06.1988 гг.). Около полутора лет служили в Афганистане генерал армии Майоров А. М. (11.1979–07.1980 гг.), генерал армии Салманов Г. И. (09.1984–03.1986 гг.), генерал армии Гареев М. А. (02.1989–07.1990 гг.), генерал армии Грачев Н. Ф. (07.1990–12.1991 гг.), один год и три месяца (05.1988–08.1989 гг.) – генерал-полковник Соцков М. М. Меньше одного года служили в Афганистане генерал-полковник Магометов С. К. (11.1979–07.1980 гг.)  и генерал-полковник Шеин Б.П. (08.1989–02.1990 гг.).  
        В военной биографии каждого  военачальника общим и одинаковым было последовательное продвижение по служебной лестнице, не минуя ни одной промежуточной ступени, от командира взвода до командарма и выше, с соответствующим повышением образовательного уровня в военных академиях. 
         Главным военным консультантам, специалистам и советникам перед направлением в зарубежные страны ставились определенные конкретные задачи, исходя из понимания руководством МО и государства ситуации в стране пребывания.
         За время войны в Афганистане 40-ю общевойсковую армию ТуркВО возглавляли семь командующих:
1.    Генерал-лейтенант Тухаринов Ю. В. (1979–1980 гг.).
2.    Генерал-лейтенант Ткач Б. И. (1980–1982 гг.).
3.    Генерал-лейтенант Ермаков В. Ф. (1982–1983 гг.).
4.    Генерал-лейтенант Генералов Л. Е. (1983–1985 гг.).
5.    Генерал-лейтенант Родионов И. Н. (1985–1986 гг.).
6.    Генерал-лейтенант Дубынин В. П. (1986–1987 гг.).
7.    Генерал-лейтенант Громов Б. В. (1987–1989 гг.).
            Самый старший командующий по году рождения – Тухаринов Ю. В. (05.1927 г.). Он был старше своих последователей на 10-15 лет и вступил в управление 40-й ОА в возрасте 52 лет. Самые младшие – Громов Б. В. (11.1943 г.) и Дубынин В. П. (02.1943 г.).
         Самыми молодыми командующими 40-й ОА были также Дубынин В. П. и Громов Б. В., которые вступили в эту должность в возрасте 43 лет.
            Детство и юность всех будущих военачальников проходили в тяжелых условиях военного и послевоенного времени. Все они – дети войны, четверо – Ткач Б. И., Генералов Л. Е., Родионов И. Н., Дубынин В. П. – родились в селах, где послевоенная разруха, нужда и бедность больше всего давали о себе знать. Да и у трех остальных, родившихся в городах, детство складывалось непросто. Работали на заводе родители Ермакова В. Ф., был репрессирован отец Тухаринова Ю. В., погиб в Отечественной войне в год рождения сына отец Громова Б. В. Но всем им семья и общество помогли подняться и получить военное образование, проявить свои лучшие качества личности, закаленной трудным детством.
    В военной биографии каждого командарма общим и одинаковым было последовательное продвижение по служебной лестнице, не минуя ни одной промежуточной ступени, от командира взвода до командарма, с соответствующим повышением образовательного уровня в военных академиях. Никто из них до Афганистана не имел опыта управления войсками в боевых действиях.
           Тухаринов Ю. В. в своей карьере уже прошел уровень командарма и с сентября 1979 г. был 1-м заместителем командующего войсками ТуркВО.  По мобилизационным планам и директивам именно на него была возложена ответственность за формирование и управление в течение 10 месяцев действиями вновь созданной и отмобилизованной 40-й ОА, личный состав которой состоял, в основном, из военнослужащих, призванных из запаса. В сентябре 1980 г. Тухаринов Ю. В. передал командование армией генералу Ткачу Б. И. и вернулся в Ташкент, сосредоточившись на исполнении обязанностей по своей  должности – 1-го заместителя командующего войсками ТуркВО .
         Трое командующих – Ермаков В. Ф., Родионов И. Н. и Громов Б. В. – прибыли в Афганистан и возглавили 40-ю ОА с равнозначных должностей – командармов. Ермаков В.Ф. прослужил в Афганистане около 1,5 лет, Родионов И. Н. – около года.
         Генералы Ткач Б. И., Генералов Л. Е. и Дубынин В. П. прибыли в Афганистан на должность 1-го заместителя командарма и после приобретения боевого опыта в порядке продвижения по службе были назначены на должность командарма. При этом Ткач Б. И. прибыл в Афганистан с равнозначной должности 1-го заместителя командарма, а Дубынин В. П. – с должности командира дивизии после окончания ВА Генштаба. Всем им пришлось служить в Афганистане более двух лет.
      Дольше всех  командиров, более пяти лет, воевал в Афганистане 7-й командарм Громов Б. В. У него были три командировки в Афганистан. Первый раз он  прибыл туда в январе 1980 г. на должность начальника штаба 108-й мсд с равнозначной должности. Но уже в ноябре 1980 г. был назначен командиром 5-й мсд и прослужил в этой должности до августа 1982 г. Во второй раз Громов Б. В. с должности 1-го заместителя командарма был назначен генералом для особых поручений – началь¬ником ОГ Генштаба ВС СССР и пребывал в  этом качестве  в Афганистане в течение года (03.85–04.86 гг.). В третий раз Громов Б. В. прибыл в Афганистан на должность командующего 40-й ОА в июне 1987 г. с равнозначной должности командарма. Он обеспечивал управление 40-й ОА до ее окончательного вывода из Афганистана 15.02.89 гг. 
        Закаленные в боях командармы получали новые назначения. На равнозначные должности командармов были назначены Ткач Б. И. и Дубынин В. П. На свою должность 1-го заместителя командующего войсками военного округа вернулся Тухаринов Ю. В. (ТуркВО). С повышением по должности 1-го заместителя командующего войсками военного округа были назначены генералы Ермаков В. Ф.(ТуркВО), Генералов Л. Е. (ПрикВО), Родионов И. Н. (МВО). На должность командующего войсками округа был назначен Громов Б. В. (КВО).
         Дальнейшая карьера командармов афганской войны сложилась по-разному. Высшим достижением в военной карьере генерал-полковника Тухаринова Ю. В., генерал-полковника Генералова Л. Е. и генерал-лейтенанта Ткача Б. И. стали должности 1-го заместителя командующего войсками военного округа (ТуркВО, ПрикВО и СибВО соответственно). Заместителем министра обороны СССР был генерал армии Ермаков В. Ф., первым заместителем министра обороны – начальником Генштаба РФ – генерал армии Дубынин В. П., заместителем министра обороны РФ – генерал-полковник Громов Б. В. Министром обороны РФ был генерал армии Родионов И. Н.
        Продолжают свою общественно-политическую деятельность в РФ Громов Б. В., Ермаков В. Ф.
        Ушли из жизни Тухаринов Ю. В., Генералов Л. Е., Дубынин В. П., Ткач Б. И., Родионов И. Н.

          За 14 лет присутствия НАТО в Афганистане командующими МССБ были 17 генералов из Великобритании, Германии, Италии, Канады, США, Турции, Франции:
    1. Генерал Джон Макколл, Великобритания (12.2001–20.06.2002).
    2. Генерал-лейтенант Хилми Акин Зорлу, Турция (20.06.2002–10.02.2003)
    3. Генерал-лейтенант Ноберт Ван Хейст, Германия (10.02.2003–11.08.2003).
    4. Генерал-лейтенант Гейтс Глимерос, НАТО, Германия (11.08.2003–09.02.2004, первая миссия МССБ  под командованием НАТО).
     5. Генерал-лейтенант Рик Хиллер, НАТО, Канада (09.02.2004 – 07.08.2004).
     6. Генерал-лейтенант Жан-Луи Пи, НАТО, Франция. (07.08.2004–06.02.2005).
      7. Генерал-лейтенант Этхем Эрдаджи, НАТО, Турция (06.02.2005–05.08.2005).
      8. Генерал Мауро Дель Веккио, НАТО, Италия (05.08.2005–04.05.2006).
      9. Генерал Дэвид Ричардс, НАТО, Великобритания (04.05.2006–07.02.2007).
     10. Генерал Дэн Келли Макнил, НАТО, США (07.02.2007–02.06.2008).
     11. Генерал Дэвид Д. Маккирнан, НАТО и ВС США (02.06.2008–15.06.2009, первое объединенное командование МССБ НАТО и ВС США в Афганистане).
      12. Генерал Стэнли Маккристал, НАТО и ВС США (15.06.2009–23.06.2010).
       13. Генерал-лейтенант Ник Паркер, НАТО, Великобритания (23.06.2010–04.07.2010). Заместитель командующего, временно исполняющий обязанности командующего МССБ). 
      14. Генерал Дэвид Петреус, НАТО и  ВС США (04.07.2010–18.07.2011).
      15. Генерал Джон Р. Аллен, НАТО и ВС США (18.07.2011–10.02.2013).
      16. Генерал Джозеф Данфорд, НАТО и ВС США (10.02.2013–06.2014).
      17. Генерал Джон Ф. Кэмпбелл,  НАТО и ВС США (с 06.2014).
           Все они до назначения в Афганистан имели большой опыт командной и штабной работы, международного военного сотрудничества, а главное – опыт управления войсками в боевых действиях в Европе, Ираке и других локальных конфликтах, имели большие военные заслуги и высшие государственные и иностранные награды. Должность командующего МССБ соответствовала воинскому званию генерал (четырехзвездный генерал).
          Первым командующим МССБ (12.2001–06.2002 гг.) был назначен 50-летний британский генерал Джон Чалмерс Макколл (р.17.04.1952 г.), вводивший в Афганистан 3-ю дивизию, на базе которой формировалось командование МССБ. Свою военную карьеру после Афганистана он закончил в марте 2011 г. в должности заместителя командующего Объединенными вооруженными силами НАТО в Европе, затем был назначен вице-губернатором острова Джерси со сроком полномочий до 26 сентября 2016 г.
         Практически все командующие МССБ были в возрасте 55–60 лет. Исключение составили канадский генерал Рик Хиллер и британский генерал Джон Челмерс Макколл, которые командовали МССБ в возрасте 49 и 50 лет соответственно. А генерал США Ден Келли Макнил ушел с этой должности накануне своего 62-го дня рождения.
          Самыми старшими по дате рождения из командующих МССБ были генералы Бундесвера генерал-лейтенанты Гейтс Глимерос (р.21.10.1943 г.) и Ноберт Ван Хейст (р.24.06.1944 г.), которые занимали эту должность в возрасте 59–60 лет. Самыми молодыми – представители США генералы Корпуса морской пехоты Джон Френсис Кэмпбелл (р. в 1957 г.) и Джозеф Данфорд (р. в 1955 г.) и Канады – генерал Рик Хиллер (р. в 1955 г.). Однако генералы США занимали эту должность в том же «зрелом» возрасте 57 – 59 лет, что и немецкие предшественники, а канадский генерал – в возрасте 49 лет.
          К 2015 году все бывшие командующие МССБ, кроме Джона Френсиса Кэмпбелла, преодолели 60-летний рубеж и, скорее всего, завершили свою военную карьеру.
          Наиболее высокого карьерного роста после службы в Афганистане достигли британские генералы Джон Челмерс Макколл, который после службы в должности заместителя Верховного Главнокомандующего Объединенных вооруженных сил НАТО в Европе был назначен вице-губернатором острова Джерси, Дэвид Джулиан Ричардс, который стал начальником Генштаба, а затем начальником Штаба обороны Великобритании, сэр Ник Паркер, получивший после Афганистана назначение на должность главкома Сухопутных войск Великобритании. Канадский генерал Рик Хиллер был назначен начальником Штаба обороны Канады. Итальянский генерал-лейтенант Мауро Дель Веккио стал командующим Оперативного командования Международных сил и после отставки в 2008 г. был избран в Сенат Италии. Генерал США Дэвид Хоуэлл Петреус в 2011–2012 гг. руководил ЦРУ. Подали в отставку из-за надуманных обвинений в их адрес генералы США Стэнли Аллен Маккристал и Джон Р. Аллен. После снятия обвинений они отказались продолжить службу в ВС США на высоких должностях.
           8. Общие безвозвратные людские потери ВС СССР в Афганистане составили 14453 человека. Среднегодовые потери – до 1500 человек, максимальные потери были в 1982 и 1984 г г. – 2032 и 2429 человек соответственно. Ранено, контужено, травмировано около 54 000 человек.

          Общие безвозвратные людские потери МССБ в Афганистане составили 3490 человек. Среднегодовые потери – до 280 человек, максимальные потери были в период 2009–2012 гг.: 521, 711, 566 и 402 человека соответственно. Ранено, контужено, травмировано около 40 000 человек. Безвозвратные потери частных военных компаний составили по данным на 2012 г. 1173 человека.

          9. Афганское политическое руководство не было заинтересовано в выводе советских войск, пыталось всячески тормозить его, просило оставить небольшую группировку из 10–15 тысяч военнослужащих для охраны главной магистрали и правительственных объектов. Однако вывод войск был осуществлен в сроки, прописанные в Женевских соглашениях, в полном объеме.
           Перед выводом ОКСВА в Афганистане были созданы значительные арсеналы вооружения, запасы боеприпасов и военного имущества. Советское руководство закрывало глаза на чрезмерно раздутые, ничем не обоснованные заявки афганских силовиков, восполняло потери техники и расход боеприпасов. Все это дало возможность продержаться режиму Наджибуллы  более трех лет (3 года 2 месяца и 13 дней) в войне с противником в отсутствии советских войск. 
      После развала СССР с января 1992 года руководство РФ отказалось от поддержки союзника, прекратило поставки техники, вооружения, а главное, по требованию моджахедов – топлива для авиации, самолетов и вертолетов, а также для танковых и механизированных войск. Сразу после этого афганские правительственные СМИ развернули кампанию дискредитирующую действия СССР и РФ в Афганистане. В январе 1992 г. в связи с 5-й годовщиной политики национального примирения президент РА Наджибулла заявил, что ввод советских войск не отвечал национальным интересам страны, стал основной причиной народного восстания в Афганистане и привел к трагедии. Он провозгласил 15 февраля – день окончания вывода советских войск, которые называл оккупационными, Днем национального спасения Афганистана.    
          Подводя итоги афганской  войны, командарм Громов Б. В. говорил, что ввод наших войск в Афганистан – политиче¬ская ошибка, и это подтвердило время. Помогать Афгани¬стану было необходимо, но не войсками, не прямым уча¬стием в военных действиях.
        «До сих пор иногда слышу, что Советский Союз потер¬пел военное поражение в Афганистане. Полная ерунда! Перед 40-й армией не ставили цель кого-то победить, она находилась там, чтобы содействовать решению политиче¬ских задач. Мы делали все возможное для поддержки су¬ществующей власти, и делали это весьма эффективно. Жаль, что правящая в Афганистане элита не смогла пол¬ноценно использовать и закрепить то, что дали ей совет¬ские войска. Не будь руководители страны ослаблены нескончаемой борьбой за власть, Афганистан еще в сере¬дине восьмидесятых годов мог бы стать развивающимся демократическим государством.
         Если бы советским войскам была поставлена задача победить, я ни на минуту не сомневаюсь в том, что такая задача была бы выполнена. Конечно, это стоило бы еще большей крови. Слава богу, что такую задачу никто не додумался поставить», – заключил Б. В. Громов.
         Президент Афганистана Хамид Карзай в октябре 2013 г. заявил: «Операция НАТО не принесла результатов». Хамид Карзай обрушился с критикой на НАТО, обвинив командование Североатлантического альянса в том, что за 10 лет военной операции Западу так и не удалось обеспечить его стране стабильность.
        «С точки зрения безопасности вся операция НАТО обернулась для Афганистана огромными страданиями, потерей многих жизней и не принесла никаких результатов, поскольку страна по-прежнему не является безопасной. Руководство НАТО совершило ошибку, сконцентрировав свои усилия по поиску боевиков в афганских деревнях и не уделяя внимания убежищам талибов в Пакистане.
         Я вынужден констатировать, что безопасность в стране довольно ограниченна. А это не то, что нам нужно. Нам была нужна абсолютная безопасность и четко обозначенная война с террором», – сказал Карзай. 
        Глава НАТО выразил несогласие с критикой Хамидом Карзаем результатов миссии МССБ. 11 октября 2013 г. глава НАТО Андерс Фог Расмуссен выразил резкое несогласие с заявлением президента Афганистана Хамида Карзая о том, что, по мнению последнего, силы коалиции не справились со своей задачей в этой стране.
         В ходе ежемесячной пресс-конференции в Брюсселе Расмуссен заявил, что нельзя отрицать прогресса, достигнутого в Афганистане благодаря усилиям и жертвам США и других стран-союзников, особо отметил значимость роли МССБ в деле формирования афганских служб охраны правопорядка и защиты стран НАТО от терроризма.
         «Афганистан проделал долгий путь за прошедшее десятилетие, – подчеркнул Расмуссен. – Изменения были ощутимы, и наш вклад в жизнях и ресурсах был беспрецедентным. Никто не может это отрицать, и к этим усилиям следует относиться с уважением».
         10. Ветераны афганской войны неоднократно с частными поездками бывали в Афганистане и беседовали с местными людьми. Их откровенные сравнения личных качеств военнослужащих – далеко не в пользу военных из НАТО.
 
 Источник:
Аблазов В.И., Аблазов И.В., Аблазов К.В.   Афганская  арена. Война ХХІ века.  – Киев: МИЦ «Мединформ»,  2015. – 550 с.: илл. 60
 
Валерий АБЛАЗОВ, 
заместитель председателя УСВА.

«Анголець» з Волині
25 листопада 1985 року в районі Менонге в Анголі був збитий радянський літак Ан-12 (екіпаж капітана Лук’янова 369-го військово-транспортного полку ВТА ВПС СРСР). Одним з членів екіпажу був волинянин старший лейтенант Віталій Олександрович Пшенюк.
Віталій народився 7 червня 1960 року в селищі Сенкевичівка. Закінчив місцеву середню школу і 1977 року вступив до Криворізького училища цивільної авіації, яке закінчив із відзнакою. Направлення отримав до Керчі, де працював три роки спочатку авіамеханіком, потім авіатехніком 4-го розряду. З 1983-го по 1985 рік служив борттехніком з авіційно-десантного обладнання у Джанкої. Згодом був направлений в Анголу для надання допомоги цій країні, де загинув при виконанні урядового завдання. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки.
Воїни-інтернаціоналісти і громадськість не забувають земляка, на його честь названо вулицю, в Джанкої відкрито пам’ятник загиблому екіпажу, а днями мамі Віталія – Любові Дем’янівні вручили медаль «За надання інтернаціональної допомоги Анголі».

Прес-служба Волинської обласної організації УСВА.

Новое издание

Вызвал огонь на себя

О жизни и подвиге героически погибшего в Афганистане уроженца Донецкой области Александра Пластовца рассказывает книга Виктора Заики «Шагнувший в бессмертие». В ней собраны воспоминания, фотографии, материалы из газет разных лет и из архивов (в том числе документы, которые ранее были совершенно секретные), стихи об Афганистане.

    Александр родился 27 ноября 1960 года в поселке Черевковка Славянского района. С 8 класса учился в Донецкой средней школе №2. Бывший  классный руководитель В. Ю.  Маслова вспоминает: «Если я что-то поручала Саше сделать, то всегда была спокойна за результаты. Он был мастером на все руки и умелым организатором». Разносторонними были его увлечения: спорт, общественная работа, окончил музыкальную школу по классу фортепиано, хорошо играл на гитаре. Как и тысячи его сверстников, Саша рос крепким и жизнерадостным мальчиком.
      В 1982 году он с отличием окончил Донецкое Высшее военно-политическое училище и был направлен в Белую Церковь, а 20 февраля следующего года – в Афганистан заместителем командира мотострелковой роты по политчасти 180-го Краснознаменного мотострелкового полка.
     Вспоминает  бывший  командир 6-й  мотострелковой   роты  Багаудин Аушев: «Саша  был жизнелюбом по натуре, никогда  не унывал, рядом с ним даже в трудной ситуации  никто из нас не терял оптимизма...»
     Автор книги Виктор Заика был в те годы заместителем командира полка по политчасти: «Помню, как в июле 1983 года лейтенант Пластовец, старший одного из постов по охране дороги Кабул–Суруби, подошел ко мне с рапортом, и тут же от меня получил вводную коман¬ду: «Нападение на пост, противник слева!» Через 30 секунд без суеты и паники организовал отражение «условного» (в этот момент) противника всеми видами штатного оружия. Я тогда сделал вывод, что за этот пост можно бьггь спокойным».
      Александр принимал участие во многих боевых операциях. Особо отличился в сентябре 1983 года в районе Митерлама. Под обстрелом мятежников поднял личный состав роты и повел его в атаку. За мужество и отвагу, умение организовать личный состав на выполнение боевой задачи в 1984 году лейтенант Пластовец был награжден орденом Красной Звезды и досрочно представлен к очередному званию.
    Домой писал: «Становлюсь настоящим горцем. Сейчас с одним взводом нахожусь на горе Хаджиразак. Стоим на самой макушке – это 3,5 тысячи метров. Места воздушные, курорт!»
    Когда 29 сентября 1983 года получил телеграмму о том, что у него родился сын Павлик, написал родителям: «Ну вот и дождались мы все: я – сына, вы – внука. Сейчас уже понял, что я отец, только понял, но еще не прочувствовал этого...»
      Полк воевал без отдыха, вел бои и 2-й батальон. 28 января 1984 года на северной окраине   Газа, где рота встретила сильное сопротивление противника, лейтенант Пластовец с группой солдат вызвал огонь на себя, чтобы основные силы смогли занять выгодный рубеж для атаки. Две пулеметные очереди оборвали жизнь отважного офицера...
     За мужество и отвагу Александр Пластовец награжден посмертно орденом Красного Знамени. Его именем были иазваны пионерские отряды. На одном из домов по улице Воинов-интернационалистов в Николаевке (г. Славянск) установлена в его честь мемориальная доска. В Донецком Высшем военно-политическом училище в музее и классе  помещены материалы о подвиге офицера, а на Аллее Памяти установлен обелиск.
Родители Александра – Тамара Спиридоновна и Алексей Харитонович (к сожалению, отца героя уже нет в живых) искренне благодарили его однокурсника С. В. Мирошниченко за моральную и материальную поддержку в выпуске книги «Шагнувший в бессмертие».

У ветеранов афганской войны Евросоюза: Латвия
Государству до нас нет дела
             О последних событиях в работе Ассоциации ветеранов войны в Афганистане и других военных конфликтов (АКVA) Латвии рассказал представитель УСВА в этой стране участник боевых действий в Афганистане В. Д. Герасименко.
     Из Латвии в боевых действиях в Афганистане 1979–1989 гг. принимали участие более 3500 представителей разных национальностей, в боях погибли 52 военнослужащих, свыше 140 вследствие ранений стали инвалидами. Но и все, кто остался жив, имеют проблемы из-за синдрома боевой психологической травмы. Никто и никогда не думал, что этим людям нужна медицинская реабилитация. Государству до них нет дела. Они лишены каких бы то ни было льгот. Более того, годы военной службы не включены в трудовой стаж.
     Поэтому главная опора ветеранов – это их общественные организации. Но, к сожалению, добиться единства и избежать раскола организации ветеранов Афганистана не удалось.
     АКVA сумела добиться решения некоторых вопросов. По ее инициативе и активном участии было установлено два памятника погибшим воинам в Лудзе и  в Тихом саду в Риге. Активно работали районные организации. Однако, к руководству республиканской организации было много претензий. Ее прежний руководитель, экс-депутат Сейма Гунарс Русиньш, добровольно сложил с себя полномочия, но сделал это с нарушением устава. В результате его преемник, бизнесмен Аду Адуев, 24 мая 2015 года перерегистрировал организацию, фактически зарегистрировал новую, под известным брендом «Боевое братство». С этим не согласились ветераны-«афганцы» и в тот же день на общем собрании  в сохраненной АКVA избрали правление во главе с бывшим комбатом Карлисом Калниньшем. В декабре 2015-го  Адуев провел общее  собрание «Боевого братства», позиционируя ее как единственную организацию «афганцев» Латвии. Местные организации, возмущенные действиями Адуева и бездеятельностью нового правления  под председательством Карлиса Калниньша, интенсивно вели работу по объединению и оздоровлению организации. По инициативе наиболее активной даугавпилской организации 23 января 2016 года в Риге  было созвано вселатвийское собрание  членов АКVA. Подготовку собрания проводили  совместно даугавпилская и салдуская  организации. В собрании участвовало 65 ветеранов. Новым председателем был избран Василий Крупенич – руководитель даугавпилской организации, самой крупной и самой  сплоченной. Он активно многие годы боролся за единство АКVA. Ни Гунарс Русиньш, ни Аду Адуев не прибыли на собрание. Решением общего собрания Адуев исключен из АКVA.   
Несмотря на единое европространство, латвийские пограничники не пропустили машину с эстонскими «афганцами», которые были приглашены на это собрание. Такое же распоряжение о выдворении с территории Латвии получил и Геннадий Шорохов, представитель «Боевого братства» из Москвы. Несмотря на наличие шенгенской визы, его не впустили в аэропорт Риги. 
Хочется  надеяться, что многолетний раздрай у нас закончится.

Нас обманули – подло и жестоко

            Отмечая 25-ю годовщину трагических январских событий 1991 года в Латвии, всемирно известный хирург, академик, заслуженный деятель науки Виктор Калнберз, который в 1987 году в Афганистане работал советником начальника госпиталя и главного хирурга ВС ДРА и лично прооперировал десятки тяжелораненых, дал интервью рижскому изданию «Суббота», а затем дополнил его специально для пресс-службы УСВА.  
      Последнюю неделю января в Латвии отмечали так называемые «дни баррикад». 20 января 1991 года отряд рижского ОМОНа атаковал здание МВД после того, как был обстрелян неизвестными. В перестрелке были убиты лейтенанты милиции В. Гоманович и  С. Кононенко, школьник  Э. Риекстыньш, кинооператор  А. Слапиньш и  смертельно ранен кинооператор Г. Звайгзне.
          – Во время баррикад я не сидел у костров, не пил чай, и никто пирожков мне не приносил. Все эти дни я работал как хирург — оперировал капитана милиции Ясевича, получившего пулю во время обороны МВД, были и другие пациенты. Моя роль как врача тогда заключалась в том, чтобы подготовить медицинскую структуру для максимального приема пострадавших во время этих событий. Но, как человек, который всегда уважал независимость любого рода – в профессии, мнениях, суждениях, я искренне поддерживал независимость Латвии. И как тысячи ее жителей, верил в то, что во главе государства встанут честные, порядочные люди, которые поднимут производство и сельское хозяйство. Таких, кто, как и я, жил надеждой на лучшую жизнь, было очень много. Помню, как меня, депутата Верховного Совета, приглашали русские трудовые коллективы и просили голосовать за независимость. Народный Фронт обещал всем жителям страны равные права, и мне даже в самом страшном сне не могло присниться, что нас обманут: закроют заводы и фабрики в угоду западным конкурентам, приватизируют народные богатства в  угоду ловким предприимчивым персонам… Что общество ждет раскол по национальному признаку… Что русскоязычных, стоявших плечом к плечу на баррикадах вместе с латышами, нагло обманут,  отказав им в  «нулевом варианте» гражданства.
 Нас и в самом деле обманули – подло и жестоко. Разве мог я предположить, что мне откажут в  гражданстве Латвии и придется добиваться восстановления справедливости через суд?! Или то, что придет в упадок известный во всем мире рижский институт травматологии? Или то, что из всех заводов Латвийской ССР, на которых производилось 34 процента бытовой радиотехники в масштабе Союза, в  независимой Латвии не останется ни одного?!
На территории  легендарного  завода VEF, радиоприемниками которого  пользовались в гигантской стране все – и в респектабельном офисе в Москве и в казахской юрте, чукотской яранге, итальянцы создали гигантский торговый центр. На месте знаменитого завода им. Попова финны  оборудовали несколько торговых гигантов. Бывший лидер радиоэлектронной промышленности на шведские деньги превращен в несколько суперсовременных торговых центров.
О ведущих предприятиях канувшего в лету  Союза – дизелестроительном, электромеханическом, велосипедном заводах и многих других сейчас помнят только пенсионеры.   
Автомобильный гигант RAF, выпускавший когда-то микроавтобусы для всей страны, знаменитые «РАФики»,  «распилен» и распродан. Часть завода приобрел российский капитал, который пытался вдохнуть в него вторую жизнь, но благодаря усилиям  национальных политиков  перспективный бизнес-план успешно похоронен.
Латвия  безуспешно пытается приобрести для своей железной дороги  электрички и дизельпоезда. Бывший вагоностроительный завод, электропоезда которого в соседних государствах до сих пор перевозят пассажиров на огромных просторах от Балтии до Тихого океана,  превращен  в несколько торговых центров, офисов и даже в отель. Оставшееся от былого завода-гиганта мини-производство даже простые вагоны выпускать не может. Заявки на тендеры подают швейцарские, испанские, корейские производители. Но местные коррупционеры от власти  не могут поделить «откаты»…
В  годы   разрухи  после Второй мировой войны на деньги  огромной страны в Латвии к шестидесятым годам прошлого века были созданы современные флоты: самый   большой  в стране танкерный флот, огромный рыболовецкий, в том числе океанический, рыбообрабатывающая промышленность, продукцией которых питалась вся огромная страна. Суда распроданы и распилены  на металлолом. Все это сейчас не нужно: Латвия  получает от Евросоюза  только  незначительные квоты  на  вылов  салаки…  
Оставшись без работы, от безысходности население массово уезжает из страны, пополняя  многочисленные  ряды «гастарбайтеров» государств Евросоюза.  Ежегодно уезжает население среднего латвийского города. В первую очередь уезжают самые активные – молодежь. Население интенсивно стареет. Кто будет завтра содержать пенсионеров? Никого это не волнует… 
Сегодня страна разворована, лишена природных богатств. Да и  от независимости ничего не осталось! Она утрачена. Мы зависим от Белого Дома, от ЕС, от НАТО…  Не можем принять без этих советчиков ни одного самостоятельного решения ни в политике, ни в экономике: без конца оглядываемся на то, что скажут Европа или Америка, поддерживаем санкции в отношении России. А  вместо танков на  Адажском полигоне сегодня бряцает другое тяжелое вооружение… Разруха, крах и несбывшиеся иллюзии – вот что осталось после баррикад. И самое ужасное, что с этим нам предстоит жить.
Пресс-служба УСВА.
 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2017, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.


Украинская Баннерная Сеть
Защитники родины - Сайт о русских солдатах. Rambler's Top100 Rambler's Top100 Сервис авто регистрации в
каталогах, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash,
photoshop, хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог
сайтов, услуги продвижения и рекламы сайтов