Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
 


Погода
Погода!


17411963 Відвідувачів
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Укрінформ
Урядовий портал
Міністерство оборони
Орденские планки – ветеранам
Боевое Братство
"Третій Тост" №5-6 (557-558) березень 2016 рік Надрукувати Надіслати електронною поштою
Наша надія та опора
Милі жінки!

Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) щиро вітаю вас з прекрасним весняним святом – 8 Березня!
Ви завжди оточуєте близьких людей любов'ю та увагою і, незважаючи на численні турботи, даруєте спокій і щастя, ділитеся своїм теплом, надихаєте на подвиги, творчість, працю. Ви – наш надійний тил і повсякденна опора.
Сьогодні, в цей нелегкий для нашої держави час, ви підтримуєте захисників України усім, чим можете: активно берете участь у волонтерській роботі, в наданні медичної допомоги на фронті й в госпіталях, у реабілітації і психологічній підтримці та інших добрих справах.
Воїни-інтернаціоналісти здійснюють все можливе для  соціального захисту матерів і вдів наших полеглих бойових друзів і жінок, які працювали у військових частинах Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані.    
Бажаємо вам, любі жінки, міцного здоров’я, добра, гарного настрою, нев’янучої молодості та краси, весняних квітів, а головне – миру і злагоди в нашій країні!
Нехай у ваших душах завжди панують гармонія і любов!
Благополуччя, миру й злагоди вашим сім’ям!

З глибокою повагою  –
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,    
голова УСВА.


Живе подвиг Героя
25 лютого громадськість Києва відзначила 102-у річницю з дня народження Героя України Євгена Степановича Березняка відкриттям меморіальної дошки на будинку, в якому він мешкав.
Євген Степанович з повагою ставився до ветеранів афганської війни, брав участь і був бажаним гостем на заходах УСВА, підтримував Спілку власним авторитетом.
В урочистостях, присвячених цій події, взяли участь голова УСВА С. Червонописький,  заступник голови УСВА В. Аблазов,  відомі державні й громадські діячі В. Шевченко, О. Кузьмук, Н. Карпачова, В. Крутов та інші. Встановлено меморіальну дошку завдяки активній участі ветеранів і офіцерів військової розвідки України, які також брали участь у заходах.

   Народився Євген Степанович 1914 року в Катеринославі (нині – Дніпропетровськ) у родині робітників. У сім’ї, крім Євгена, було ще дві доньки – Лідія та Євдокія. Жили дуже бідно, але дружно. З п’яти років хлопчик допомагав батькові працювати в полі, і саме батько прищепив йому любов до праці.
У 1929 році після хвороби передчасно пішла з життя мама. Євген залишив родину й вступив до педагогічного технікуму в Зінов’євську (нині – Кіровоград). Завершивши навчання, працював учителем у середніх школах у Кіровоградській та Дніпропетровській областях. У 25 років став завідувачем міського відділу народної освіти у Львові, був нагороджений медаллю «За трудову доблесть».
На початку війни був евакуйований до Дніпропетровська. З наближенням до міста гітлерівських військ його залишили для підпільної роботи в тилу ворога. Понад два роки Євген Степанович перебував у підпіллі, займався агітацією серед населення, проводив підривну роботу. Після звільнення міста від фашистських загарбників у грудні 1943 року був призначений на посаду завідувача сектору інформації Дніпропетровського обласного комітету партії.
Однак кабінетна робота тривала недовго. У січні 1944 року представники розвідувального управління штабу 3-го Українського фронту, поінформовані про роботу Березняка у підпіллі, запропонували йому навчання у розвідувальній школі. Погодився без вагань і був направлений в одне з відділень розвідувальної школи під Москвою.
Підготовку 14 майбутніх розвідників, яка тривала півроку, здійснювали понад сто професіоналів різного профілю. Як згадував Євген Степанович  нікого з тих, з ким він навчався, більше ніколи в житті не зустрічав, а після війни дізнався, що всі однокурсники по розвідшколі загинули, виконуючи бойові завдання.
Майбутніх розвідників навчали без промаху стріляти з різних видів зброї, стрибати з парашутом, діяти у складних умовах місцевості та обстановки, користуватися засобами зв’язку та шифрування. Навчання промайнуло швидко.
У липні 1944 року Євген Березняк успішно склав випускний іспит, завданням якого було легалізуватися з фальшивими документами в Москві й розпочати збір розвідувальної інформації, і з відзнакою закінчив розвідувальну школу.
Того ж місяця Євген Степанович прибув до штабу 1-го Українського фронту, який дислокувався в  Проскурові (нині – Хмельницький). На той час війська фронту успішно завершували Львівсько-Сандомирську наступальну операцію, складалась сприятлива обстановка для наступу на територію Польщі й проведення Вісло-Одерської наступальної операції. Тому нашим військам була вкрай необхідна достовірна розвідувальна інформація щодо угруповань противника на польській території.
У штабі фронту Євген Березняк був призначений командиром диверсійно-розвідувальної групи, отримав псевдонім «Голос» і розпочав підготовку до виконання завдання в окупованому Кракові з метою розвідки системи оборони гітлерівських військ на підступах до міста.
Крім Євгена Степановича, до складу групи увійшли заступник командира групи, досвідчений розвідник лейтенант Олексій Шаповалов (псевдонім «Гроза») і радистка єфрейтор Ася Жукова (псевдонім «Груша»).
У ніч з 18 на 19 серпня 1944 року група, яку очолював Березняк (на той час – капітан «Михайлов»), десантувалася в районі Кракова. Через помилку льотчиків розвідники приземлилися на значній відстані один від одного й від потрібного району. Євген Степанович швидко зорієнтувався на місцевості та вирушив у напрямку Кракова для подальшого об’єднання з іншими членами групи. Однак доля зле пожартувала з нього. На другий день після десантування в тилу ворога Березняк потрапив до гестапо. Чи доля вирішила, що він ще не виконав свою місію на землі, чи завдяки вродженій кмітливості і винахідливості, але 27 серпня 1944 року на краківському ринку Євгенові Березняку вдалося вирватися з рук ворога.
Після втечі з гестапо він ще 156 днів успішно виконував завдання командування. У цілому за час роботи в тилу противника, до 23 січня 1945 року, група під командуванням Є. С. Березняка повністю викрила краківське угруповання німецьких військ. З числа радянських військовослужбовців, які втекли з полону, було створено бойовий загін, силами якого проведено диверсії на залізничних і шосейних комунікаціях противника. Крім того, група добула план мінування фашистами Кракова.
Всього командування фронту отримало від групи Є. С. Березняка понад 140 радіограм з цінними розвідувальними відомостями щодо військ і об’єктів ворога, розташованих у Кракові та його передмістях. Ці відомості мали дуже важливе значення для планування та успішного проведення військами 1-го Українського фронту операції з розгрому краківського угруповання противника. Практично своїми діями група Березняка врятувала десятки тисяч життів радянських воїнів і мирних польських жителів, а також Краків від руйнування.
Виконавши завдання й повернувшись до розвідувального відділу фронту, Євген Степанович доповів керівництву про дії групи, у тому чіслі про перебування в полоні. Після цього був направлений для проведення перевірки у перевірочно-фільтраційний табір НКВС. Численні перевірки підтвердили його невинність, і за клопотанням Головного розвідувального управління Генерального штабу ЗС СРСР Євген Березняк був звільнений і демобілізований.
Після війни він знову повернувся на педагогічну ниву. Працював і директором школи, і начальником Львівського міського відділу народної освіти, і начальником Головного управління шкіл при Міністерстві освіти України. Захистив кандидатську дисертацію, написав п’ять монографій та має понад 100 наукових публікацій. Став заслуженим учителем України, почесним академіком Академії педагогічних наук. На пенсію вийшов 1998-го у віці 85 років.
Повністю реабілітували Є. С. Березняка тільки через 20 років після закінчення Великої Вітчизняної війни завдяки періодичним публікаціям у пресі та зйомкам кількох документальних фільмів й телепередач. Зокрема, 1965 року в газеті «Комсомольская правда» було опубліковано статтю про діяльність групи «Голос» і порятунок Кракова «Місто не повинно померти!». У передмові до публікації маршал Василь Соколовський писав: «Усе, розказане тут, відповідає дійсності й підтверджується документами, які знаходяться в архіві Генерального штабу під грифом «Зберігати вічно, знищенню не підлягає».
Після публікації Указом Президії Верховної Ради СРСР «за зразкове виконання завдань командування в тилу противника та проявлені при цьому мужність і відвагу» Є. С. Березняк був нагороджений орденом Вітчизняної війни першого ступеня. Через рік відомий письменник Юліан Семенов на основі архівних матеріалів ГРУ ГШ СРСР про діяльність розвідгрупи Євгена Березняка написав повість «Майор Вихор», за якою згодом було знято однойменну кінострічку.
У 1971 році у видавництві «Молода гвардія» вийшла  з  друку книжка Є. С. Березняка «Я – Голос», яка під різними назвами («Пароль «Dum spiro…», «Операція «Голос») загальним тиражем у понад 2 мільйони примірників п’ять разів перевидавалась в Україні, Польщі, Болгарії, Узбекистані, Росії. Крім того, на екрани в різні роки виходили документальні фільми, присвячені Євгену Березняку.
У 2001 році Євгену Степановичу Указом Президента України «за особисту мужність і відвагу, героїзм і самопожертву, проявлені під час виконання особливо важливих завдань в роки Великої Вітчизняної війни» присвоєно звання Герой України, Указом Президента України у 2005 році – військове звання генерал-майор.
Євген Степанович нагороджений вищими військовими нагородами Польщі, численними орденами, медалями й відзнаками колишнього СРСР, України, Російської Федерації та громадських організацій, був почесним громадянином Києва і Кракова, почесним співробітником Головного управління розвідки Міністерства оборони України, почесним солдатом Військово-дипломатичної академії, почесним академіком і професором багатьох навчальних закладів України.
Валерій АБЛАЗОВ.

Ювілей
Свято комсомольських ветеранів

У міському Палаці культури і творчості Комсомольська (Полтавська область) відбулися урочистості з нагоди 30-ї річниці створення Комсомольської міської спілки ветеранів Афганістану.
Міський голова Дмитро Биков подякував учасникам бойових дій за героїзм і мужність під час виконання інтернаціонального обов’язку в Афганістані та інших гарячих точках планети. Сьогодні багато хто з них теж самовіддано боронить рідну землю на сході України. Мер побажав учасникам бойових дій здоров'я, щастя, достатку, добра, злагоди, мирного неба, віри у краще майбутнє і вручив Почесну грамоту Полтавської обласної ради заступнику голови громадської організації Олександру Беличенку.
Голова Полтавського обласного відділення УСВА Юрій Цомартов  привітав членів організації з ювілеєм і висловив подяку «афганцям» і всім, хто  нині мужньо боронить нашу державу від ворога в зоні АТО. 
– У ці тяжкі для країни часи, як ніколи, ми згадуємо та цінуємо подвиги учасників бойових дій. Вони є  взірцем патріотизму для кожної людини і свідомого громадянина. І сьогодні багато з них стоять на захисті рідної землі на сході країни, – зазначив Ю. Цомартов. Від імені голови УСВА він вручив Комсомольській спілці ветеранів Афганістану Почесну грамоту.
Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять воїнів-«афганців» і загиблих на сході України.
Голова Комсомольської міської спілки ветеранів Афганістану «Учасники бойових дій»  Володимир Рубан зазначив, що основною метою і завданням міської організації є консолідація і координація зусиль ветеранів війни в Афганістані та учасників інших збройних конфліктів, надання оздоровчої, моральної й матеріальної допомоги членам спілки, першочергово – інвалідам і сім’ям загиблих. Він подякував за допомогу, яку надає спілці міська влада, керівництво гірничозбагачувальних комбінатів, інших підприємств, а також представники малого й середнього бізнесу.
Міська організація ветеранів Афганістану налічує 157 членів, з них 101 – ветерани війни в Афганістані, 14 – учасники бойових дій інших локальних війн, 12 вдів і мам загиблих побратимів, 11 учасників АТО, 18 ветеранів прикордонних військ. На жаль, 36 бойових побратимів не дожили до сьогоднішнього дня.
Юрій Цомартов і Володимир Рубан вручили медаль УСВА «За звитягу» з золотою гілкою «афганцям» – учасникам АТО Анатолію Візерському, Володимиру Крівенку і Миколі Кіяшку за волонтерство; медаль  обласної організації «За мужність та активну громадську діяльність»  – активістам Віктору Дяченку, Олександру Минку, Миколі Сольцу, Сергію Мазаєву, Миколі Старчику, Олександру Зибаєву, Олександру Довганю; грамоти УСВА та обласної організації – активістам Юрію Ткачову, Сергію Куріленку, Геннадію Дудніку, Віктору Пономаренку; пам’ятну медаль «Захиснику рідної землі» – учасникам антитерористичної операції, «кіборгам», які захищали Донецький аеропорт – Владиславу Перуну та Олексію Халєзову; медаль «За благодійність» – директору Благодійного фонду Полтавського гірничозбагачувального комбінату В’ячеславу Мінязеву.
Голова правління ВАТ «Полтавський гірничозбагачувальний комбінат»  Віктор Лотоус вручив Почесні грамоти працівникам підприємства, учасникам бойових дій – Станіславу Горульку, Олександру Котлярову, Ігору Кушику, Миколі Мирошнику, Віктору Шлику – за багаторічну й сумлінну працю та з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 27-ї річниці виведення  військ з Афганістану. Від комбінату, Єристівського ГЗК, Біланівського ГЗК і благодійного фонду він вручив Комсомольській міській спілці ветеранів Афганістану подарунок.
Після офіційної частини з патріотичними піснями виступив лауреат міжнародних і всеукраїнських фестивалів гурт «Долг» (керівник – Віктор Маришев) з Тернополя. У багатьох глядачів під час виступу учасників колективу, які самі пройшли пекло афганської війни, на очах були сльози. У піснях цього гурту – вся правда про війну, яка забрала тисячі життів наших земляків у далеких горах і пустелях Афганістану, в них біль від втрат, пам’ять про тих, хто не повернувся додому. А відтепер у репертуарі є пісні про героїв Небесної Сотні та героїв війни, які захищають східні рубежі нашої Вітчизни.
Біля пам'ятної стели воїнам-інтернаціоналістам відбулась урочиста церемонія покладання квітів з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 27-ї річниці виведення військ з Афганістану. Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять загиблих у військових конфліктах земляків.
Прес-служба Комсомольської
міської спілки ветеранів Афганістану.


Молитва за майбутнє України
20 березня в Академічному храмі Воскресіння Христового пам’яті воїнів Афганістану з благословення керуючого справами Української Православної Церкви, ректора Київської духовної академії і семінарії митрополита Бориспільського та Броварського Антонія розпочалося читання неусипного Псалтиря. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на сайт Київської духовної академії та Центр інформації УПЦ.
Першу кафізму прочитав митрополит Антоній, після чого читання Псалтиря продовжив голова Української Спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький і студенти київських духовних шкіл.
«Найголовніше – просити Бога, щоб на українській землі не лилася кров. Молитва, яка лунатиме у цьому храмі цілодобово, буде за те, за що болить наше серце. Ми молимося за Батьківщину. Молимося за воїнів, які були поранені й потребують Божої і людської допомоги. А також за тих, хто закінчив своє життя. Запрошуємо всіх киян, вірних Української Православної Церкви, щоб вони зайшли в цей храм – він буде відчинений цілодобово, і кожен може долучитися до цієї важливої справи, тому що молитва має бути спільна і безперервна. Про це говорить і сама назва – неусипний Псалтир», – розповів ректор Київської духовної академії і семінарії, керуючий справами УПЦ митрополит Антоній.
У свою чергу голова Української Спілки ветеранів Афганістану, Герой України Сергій Червонописький зазначив, що неусипний Псалтир у храмі пам’яті воїнів-«афганців» – це молитва за майбутнє України.
Настоятель храму, перший проректор Київської духовної академії протоієрей Сергій Ющик сказав, що основною метою читання неусипного Псалтиря є посилення молитви у важкий для України час. Священик зазначив, що під час кожної кафізми буде звершуватися молитва за мир у державі та поминання воїнів.
Псалтир читатиметься цілодобово до 6-ї седмиці Великого посту – Лазаревої суботи, за винятком субот і неділь, коли в храмі будуть звершуватися уставні богослужіння. Як повідомляє Центр інформації Української Православної Церкви, до цілодобового читання Псалтиря можуть долучитись усі вірні, для кого сьогодні особливо важлива посилена молитва за близьких.

Пошук не припиняється
Вирішення проблеми військовополонених і без вісті пропалих військовослужбовців (ВП и БВП) в афганській війні 1979–1989 років є важливим статутним завданням і напрямом діяльності Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) протягом усіх років існування організації.
У цій роботі виділено такі напрями: розшук (збір інформації) ВП і БВП; проведення переговорів; проведення заходів з повернення ВП; розшук останків загиблих воїнів, здійснення їх ідентифікації та перепоховання на Батьківщині; робота з родинами ВП і БВП; проведення комплексу заходів з соціальної і медичної реабілітації колишніх ВП та їхніх близьких родичів.
Для проведення системної роботи у 1992 році при Державному комітеті України у справах ветеранів відповідно до положення про цей орган виконавчої влади було створено Міжвідомчу робочу групу, до складу якої входили представники центральних органів виконавчої влади і неурядових організацій, а саме: МЗС, МО, МВС, СБУ, Державної прикордонної служби, Національного товариства Червоного хреста України, Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), під головуванням заступника голови Держкомітету у справах ветеранів.
Робота проводилася централізовано у відповідності з програмою, яка у більшій частині фінансувалася за рахунок коштів держбюджету через Державний комітет України у справах ветеранів як розпорядника коштів і Національне товариство Червоного хреста України, Українську Спілку ветеранів Афганістану як виконавців. Крім того, робота координувалася з іншими країнами СНД відповідно до підписаних Україною угод щодо розшуку ВП и БВП.
Підсумки роботи у 1991–2005 роках було підбито при ліквідації Держкомітету у справах ветеранів у 2005 році й надруковано у книзі В. І. Аблазова «Довгий шлях з афганського полону та безвістя». Але УСВА продовжує цю роботу безперервно, активну участь беруть територіальні організації, зокрема Дніпропетровської і Харківської областей.
Рада голів урядів СНД прийняла рішення про продовження розшуку військовослужбовців, без вісті пропалих у період війни в Афганістані в 1979–1989 роках, пошуку місць поховань, ексгумації, ідентифікації останків і перепоховання їх на Батьківщині на період 2009–2013 рр. від 22 травня 2009 року, та на період 2014–2018 рр. від 20 листопада 2013 року.
Відповідно до прийнятих рішень провідною організацією у вирішенні порушених питань є Комітет у справах воїнів-інтернаціоналістів при Раді голів урядів держав – учасниць Співдружності, який зараз очолює О. М. Ковальов. Програма фінансується за рахунок пайових внесків держав-учасниць, зокрема Україною – близько 20% загальної суми внесків.
Протягом 2009–2013 років Комітетом було здійснено десять експедицій до Ісламської Республіки Афганістан та на міжнародні заходи, що дозволило скоротити список БВП на 6 осіб.
У 2012–2014 роках створювалася єдина база даних ДНК родичів без вісті пропалих військовослужбовців з метою ідентифікації розшуканих останків загиблих воїнів. Україна надала оновлену інформацію й необхідні біологічні матеріали стосовно 62 осіб. У цій гуманітарній діяльності активну участь разом з УСВА брало і Товариство Червоного хреста України.

Прес-служба УСВА.   

Зустрічі в УСВА
Діятимемо спільно
Голова УСВА Сергій Червонописький зустрівся з учасниками АТО і волонтерами. Нове покоління ветеранів цікавилося досвідом роботи УСВА з питань ліквідації гуманітарних наслідків збройних конфліктів.
Серед проблем, які зараз насамперед хвилюють  ветеранів – це розшук пропалих без вісті й повернення додому військовополонених. Наявні заходи не дозволяють остаточно розв’язати таку болючу проблему, тому треба шукати нові шляхи і підходи.
Важливим  для учасників АТО залишається захист соціальних прав, передусім тих, хто найбільш постраждав від ворожих нападів – сімей загиблих воїнів та інвалідів війни. Важливу роль у вирішенні проблем повинні відігравати неурядові, громадські організації ветеранів. Однак  сьогоднішня розпорошеність і багаточисленність  створених організацій, їх суперництво між собою та у зверненнях до органів влади не іде на користь ветеранському руху.
В обговоренні нагальних питань сучасного ветеранського руху брали участь Ярослав Козлов, Максим Берднікович, Вікторія Сагізли, Альона Чорна, Юрій Хмарук, Ірина Петренко, Валерій Аблазов, Василь Глюза, Олександр Литвинов, Іса Курамагометов, Віталій Васильченко.
Учасники зустрічі домовилися про проведення у подальшому взаємних консультацій та організацію спільних заходів.
Голова УСВА зустрівся з керівниками організацій ветеранів-прикордонників.
Розглянуто шляхи об’єднання зусиль громадських організацій у захисті соціальних прав ветеранів, родин загиблих, збереження бойових традицій. Сергій Васильович надав відповідні доручення територіальним організаціям УСВА про зміцнення співпраці з місцевими організаціями ветеранів Державної прикордонної служби України.
У зустрічі взяли участь члени Комітету ветеранів ДПСУ Сергій Савін, Григорій Мінін, Станіслав Новодранов, Геннадій Хмиров, заступник голови УСВА Валерій Аблазов.
Прес-служба УСВА.

Воїни-«афганці» – Збройним Силам України
І знову на передовій
В одному з батальйонів 59-ї окремої мотопіхотної бригади, яка бере участь в АТО, проходить службу  мобілізований з Вінниччини ветеран афганської війни, заступник  командира з бойової підготовки старший лейтенант О. М. Пустовіт.
У строю мотопіхотинців бойовий командир вирізняється стрункою поставою, хоча й розміняв п’ятий десяток років і крокує дорогами другої війни. У 80-ті воїн-десантник старшина Сашко Пустовіт воював в опалених вогнем горах Афганістану. Його бойовий досвід кувався в розвідвиходах, у далекому  Джелалабаді він уперше втрачав друзів.
Коли виникла загроза суверенітету нашої Батьківщини, офіцер запасу одним з перших мобілізувався до лав Збройних Сил України. Командував ротою, вчив підлеглих бойовій справі, бо ще з Афганістану знав, що військовий вишкіл у бою рятує життя,  добре навчений воїн стає менш вразливим для ворога.
Сьогодні афганський досвід ветерана неабияк допомагає його побратимам у повсякденних військових буднях. Своєю дисципліною, витримкою і наполегливістю він згуртовує колектив, до його  порад прислуховуються бійці.
З великою вдячністю і любов’ю Олександр Миколайович говорить про рідних – дружину Олену Володимирівну, синів Олега, Ігоря та Сергія. Односельці теж по праву можуть гордитися своїм земляком.
Костянтин МІКУШИН.

Підтримка і допомога
З першого ж дня проведення антитерористичної операції  правління Гадяцької районної організації УСВА (Полтавська область)  прийняло рішення про надання допомоги добровольчим батальйонам і підрозділам ЗСУ в зоні АТО.
У селі Біленченківка, де головою є учасник бойових дій в Афганістані С. О. Нікітенко, було неодноразово зібрано більш як 14 тонн гуманітарної допомоги, зокрема і військового спорядження: бронежилети, каски, теплий одяг і взуття. Учасник бойових дій в Афганістані В. Ф. Титаренко своїм автомобілем доставляв у зону АТО необхідні теплі речі, продукти харчування і засоби гігієни.
Також активно гадяцькі «афганці» надавали допомогу в розшуку наших військовослужбовців, які потрапили в полон. До сьогоднішнього часу в зоні АТО два наших побратими – учасники бойових дій в Афганістані з честю виконують свій військовий обов'язок.
Напередодні відзначення 27-ї річниці виведення військ з Афганістану В. Ф. Титаренко і волонтер О. О. Зозуля у чергове доставили в зону АТО продукти харчування.
М. ФІСУН,
голова Гадяцької районної   організації  УСВА

Подарунки з Прикарпаття
Уже вкотре воїни-інтернаціоналісти Прикарпаття відправили допомогу учасникам антитерористичної операції.
Голова Івано-Франківської обласної організації УСВА Юрій Купчій спільно з бойовими побратимами – керівником організації УСВА міста Городенки Василем Чупруном, депутатом районної ради, волонтером Богданом Дружкіним, головою Спілки безквартирних ветеранів Афганістану в Львівській області «Наш дім» Петром Ковалишиним, його заступниками Наталією Бабенко, Федором Паташем і членами організації Андрієм Пундиком, Валерієм Москалем, Володимиром Антощаком, Михайлом Цікалом, Володимиром Строгужем, Богданом Волоським, Михайлом Орищишиним – передали благодійну допомогу військовослужбовцям на бойових позиціях у районі Маріуполя, Волновахи, Мар’їнки, Щастя і Старобільська. Це розхідний матеріал, медичний інструментарій, грілки для рук і ніг, футболки, термобілизна, термоковдри, прилади нічного бачення, продукти харчування, два автомобілі – УАЗ і «Нива» приблизно на 500 тисяч гривень, – повідомляє прес-служба Івано-Франківської обласної організації УСВА.
Волонтери-«афганці» Дмитро Сатур,  Валерій Ступницький,  Михайло Вітовський та водії Михайло Панчак і Геннадій Глущук з Тисменицького, Галицького та Тлумацького районів, нещодавно повернувшись зі cходу, взялися оперативно формувати чергову допомогу, адже так прагнули влаштувати хлопцям на передовій справжнє свято і         домашніми стравами, приготовленими з любов’ю господинями, передати любов і турботу людей. Волонтерки різного віку і роду занять до пізньої ночі працювали у власних помешканнях, аби військові куштували свіженькі страви.
Співголова Координаційного штабу з допомоги воїнам АТО, голова Тисменицької районної організації УСВА Дмитро Сатур не знаходив слів вдячності своїм незмінним помічницям, яких щоразу стає все більше. Велика дяка за розуміння і фінансовий внесок місцевим підприємцям Олександрові Северенюку, Оксані Пиць, Василеві Гладуну, Ігореві Польному, Василеві Підлуцькому, Ігореві Романчуку, Ігореві Фицику, начальнику управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Петрові Собку, благодійному фонду «Батьківський край», «Агрохолдинг», тисменичанину Богданові Абрамчуку, парафіянам церкві Святого Миколая, міській раді, хутровикам із «Хутрофірми «Тисмениця» і «Тисхутролюкс».
Завдяки зусиллям громад два мікроавтобуси вирушили в довгу дорогу на Луганщину до добрих друзів із 24-ї, 80-ї та 92-ї бригад ЗСУ. Вантаж склали продукти харчування,теплі речі, головні убори, маскувальна сітка, «буржуйки». Поїхали на схід оригінальні дерев’яні підставки під свічки і зовсім не дитячі іграшки — металеві «метелики» для виявлення розтяжок, виготовлені учасниками районної олімпіади з трудового навчання. Велика освітянська родина Тисмениччини активно долучилася до акції «Подаруй воїну книгу», діти Тлумацької школи-інтернату передали для захисників малюнки і листи.  Як повідомив головний спеціаліст відділу освіти Андрій Татарин, освітяни зібрали 230 примірників книг, які передадуть у бібліотеки військових частин, шкільні підручники для навчальних закладів Луганської і Донецької областей.
Оксана САКОВСЬКА.

«Тризуб-2» від вінничан
Ідея передати автомобіль «Пежо Боксер» до зони АТО виникла у голови військово-патріотичного об'єднання Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані Миколи Ковальчука ще давно. Було вирішено переобладнати автомобіль під пересувний стоматологічний кабінет. І назву йому дали відповідну – «Тризуб».
Ця справа виявилася до душі багатьом небайдужим – Анатолію Приступі, Володимиру Вергелюку, Анатолію Ковальчуку, Анатолію Петруку, Андрію Дзендзелю, Анатолію Мельнику, Миколі Бабосюку, Андрієві Сухоставу. За власної ініціативи вони допомагали ремонтувати, переварили дно.
Спершу автомобіль попрямував до Черкас, де провели електрику, зробили ремонт, встановили кондиціонер. Наступний пункт – Одеса, де працівники однієї з фірм безкоштовно встановили всі меблі для стоматкабінету на колесах. З Одеси – до Запоріжжя: там, у Ігоря Ященка – куратора проекту, дообладнали кабінет усім необхідним: встановили стоматологічне крісло, компресори та інше.
Побував автомобіль і на всеукраїнській виставці медичного обладнання. Фахівці з цікавістю і розумінням поставилися до мети благодійників, тому вирішили безкоштовно «довантажити» його бурами, голочками, пастами, іншими засобами для лікування пацієнтів.
Перед поїздкою до військовослужбовців автомобіль було освячено в Свято-Покровській церкві на Хортиці. Зараз автомобіль вже у зоні АТО, на самій лінії фронту. Саме там на борту «Тризуба -2» небайдужі стоматологи з усієї України лікують наших військовослужбовців.
А Микола Ковальчук щиро говорить, що допомога за покликом душі виявилася дуже потрібною. Пацієнти із задоволенням ставлять підписи на українському прапорі – тут автографи бійців з різних міст України, кому допомогли лікарі з пересувного стоматологічного кабінету.
Вінницька обласна Спілка ветеранів війни в Афганістані щиро вдячна ветерану афганської війни Миколі Анатолійовичу Ковальчуку за допомогу захисникам України.
Прес-служба Вінницької обласної
Спілки ветеранів війни в Афганістані.

На кому тримається країна
На них тримається Україна вже понад два роки! На воїнах і на волонтерах. Найтяжчі випробування дістаються першим. І задля того, аби вони, наші захисники, мали хоча б основне для протистояння ворогу, інші приходять їм на допомогу. Кожен з нас уже вніс свою частку в певний благодійний фонд чи громадську організацію, які регулярно і системно допомагають бійцям АТО.
Одна з таких організацій – найбільш численна і відома на Кіровоградщині – Спілка ветеранів Афганістану. З 2013 року її очолює  Віктор Остащук. Як він згадує, волонтерський рух в області розпочали батьки, які їхали розшукувати своїх дітей і бачили, що у тих немає найнеобхіднішого для виживання – води. Тоді один з батьків – Олександр Сидорович Дудка відправив у зону АТО повну машину питної води. Потім почали уважніше придивлятися до всіх проблем, складати списки всього, що потребували військовослужбовці. Цей рух підхопили інші небайдужі люди, почали об’єднуватися у волонтерські групи і громадські організації.
Завдяки їм становище вояків значно поліпшилося. «Порівняно з тим, що відбувалося півтора року тому, – відзначає Віктор Остащук, – нині помічаємо велику різницю в тому, як бійці одягнені, як харчуються, в яких умовах несуть службу і відпочивають. Начебто все йде на покращання. Та, попри все, і цього замало. Зараз хлопцям бракує теплої білизни, є підрозділи, які стоять просто посеред поля, живуть у наметах і обігріваються у кращому разі «буржуйкою», у гіршому – палять дрова у залізній бочці. А якщо заснуть, а вона задимить?».
Віктор Остащук набув свій військовий досвід у Афганістані, де прослужив з 1985 по 1987 рік. Має кілька військових і цивільних спеціальностей. Через природну скромність не поспішає розповідати про ті добрі справи, що встиг вже зробити. Тому передусім відзначає своїх бойових побратимів.
«Спілка має осередки в усіх районах. Наші «афганці» дуже активно працюють як волонтери, доправляючи все необхідне прямо на місця. Вони знають усіх тих, чиї рідні та близькі воюють на передовій, і везуть туди від них посилки плюс свої вантажі. Найкраще торік працювали в Долинському, Онуфріївському, Олександрівському, Олександрійському, Добровеличківському, Бобринецькому, Світловодському та Знам’янському районах. Тут люди регулярно збирають гуманітарну допомогу».  
Онуфріївські «афганці» під керівництвом Володимира Гоги протягом 2015 року чотирнадцять разів здійснили такі перевезення. Зважте, одна поїздка в середньому тягне на 80 тисяч гривень. От і порахуйте.
Долинська організація також не шкодує сил і коштів для забезпечення бійців технікою і провіантом. Її голова Микола Гронт знайшов кошти для ремонту і переобладнання двох палат для поранених: однієї – в столичному шпиталі, другої – в нашому обласному. Окрім перевезень голова Олександрійської районної організації Валентин Кондрескул взяв участь у спорудженні третьої лінії оборони. А скільки машин передали, тільки Олександрійська міська організація під керівництвом Євгенія Звєрєвщикова вже більше десятка автівок перегнала бійцям. Також організовували збір коштів для лікування нашого олександрійського «афганця» і «кіборга», народного Героя України Олександра Мусолеги, тяжко пораненого під час оборони Донецького аеропорту.
До питання про його участь у визволенні полонених українських військовослужбовців Віктор Миколайович поставився дуже обережно і відповідав неохоче. Ця частина волонтерської роботи поки що не може бути розголошеною з багатьох причин. Насамперед – щоб не нашкодити подальшому процесу, адже в пошуку і звільненні полонених бере участь дуже багато людей. Завдяки їх зусиллям батькам і рідним повернуто десятки військовослужбовців, а також багато тіл загиблих, які не залишилися зниклими безвісти. 
Ті, хто повернувся додому, ветерани АТО, часом важко звикають до цивільного стану. Тому ветерани¬-«афганці» допомагають їм, разом вирішують нагальні потреби. Ось як про це говорить Віктор Остащук: «Для того, щоб не втручатися в життя окремої організації, ми вирішили зробити наступне. Приміром, як член правління я входжу до організації ветеранів АТО, її голова – так само до нашої. На такому рівні ми й об’єднуємо зусилля. Розумію, що це різні війни, різні погляди людей. Я бачу, що хлопці хочуть себе виявити у чомусь, виявити свою самостійність. І ми не намагаємося задавити їхні ініціативи своїм авторитетом чи повчаннями. Але коли є спільні проблеми, ми сідаємо за один стіл заради їх розв’язання. Ми, «афганці», до нинішнього свого становища йшли 27 років. І задля того, аби ветеранам АТО скоротити цей шлях, ми готові поділитися з ними досвідом, підказати, куди треба йти, а куди взагалі не варто. Сподіваюся, у подальшому в нас буде гарна зміна, яка скаже своє слово і стане активною частиною громадянського суспільства».   
Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

В організаціях УСВА
Терпець урвався
10 березня ветерани Афганістану та антитерористичної операції Дніпропетровська  мітингували під облрадою та облдержадміністрацією.
Бездіяльність керівництва Дніпропетровського обласного клінічного центру медико-соціальної експертизи змусила ветеранів-«афганців» і молодих ветеранів АТО вийти на мітинг. Адже бійці, які втратили здоров’я під час проходження служби та участі у бойових діях, з невідомих причин не можуть отримати статус інвалідів війни. Аби досягти свого, поранені й скалічені солдати змушені по кілька разів проходити медичний огляд (бюрократичне корумповане коло). Ще й до всього цього керівники обласного клінічного центру медико-соціальної експертизи висловлюють ветеранам купу претензій і нісенітниць.
Комісія з Міністерства охорони здоров’я, яка мала прибути з Києва й розібратися у конфлікті, в останній момент не приїхала. Тож терпець ветеранів остаточно урвався і вони вийшли на мітинг під стіни обласної ради та облдержадміністрації, які є засновниками комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи».
У результаті спілкування з керівниками області було прийнято рішення, що з 14 березня  утворюється і розпочинає роботу місцева комісія, персональний склад якої визначили на мітингу. Головне завдання комісії – як найшвидше розібратися у конфлікті й запропонувати громадським активістам шляхи виходу із кризової ситуації, аж до прийняття рішень із кадрових питань. Громадські активісти і засоби масової інформації тримають вирішення цього питання під контролем.
Прес-служба Дніпропетровського
обласного об’єднання ветеранів Афганістану.

Успехи и проблемы ильичевцев
В Центре социальной защиты ветеранов «Забота» ММКИ состоялось отчетно-выборное собрание общественной организации воинов-интернационалистов «Долг» Мариупольского меткомбината имени Ильича.
Председатель Донецкой областной организации УСВА, депутат облсовета, советник губернатора Сергей Горбатенко проинформировал участников о сложившейся ситуации в «афганском» движении области и о состоявшемся в декабре заседании Правления УСВА, одним из основных вопросов которого стала необходимость вхождения воинов-интернационалистов в органы власти разного уровня. Только имея своих представителей во власти, «афганцы» способны достигнуть успехов  в социальной защите ветеранов, семей погибших и инвалидов войны.
 Председатель Приазовской ассоциации ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), депутат Мариупольского горсовета  Александр Власов отметил, что организация за последние годы пережила сложный период, учитывая непростую социально-политическую и общественно-экономическую ситуацию в стране, но, несмотря на трудности, она работает и помогает ветеранам и семьям погибших в разных вопросах, а организации воинов-интернационалистов города поддерживают все программы, касающиеся социальной защиты ветеранов войны и семей погибших, и всегда выступают вместе.
Председатель ООВИ «Долг» Александр Чепайкин поблагодарил Мариупольский горсовет за продуктовые наборы для инвалидов-«афганцев» и родителей погибших военнослужащих, совет ветеранов меткомбината, руководителя  Центра социальной защиты «Забота» Валерию Самойлову.
Выступившие с докладами и в прениях призывали к мирным переговорам и прекращению боевых действий на востоке Украины. По итогам отчетно-выборного собрания ООВИ «Долг» председателем организации вновь избран  Александр Чепайкин, избраны члены совета. 
Владимир ЧЕРТУШКИН.

Для гідного життя ветеранів
У Миколаєві на зустрічі керівництва області з активом міської організації воїнів-інтернаціоналістів і членами сімей загиблих підписано меморандум про взаємодію і співпрацю.
Миколаївський міський голова бере на себе, зокрема, забезпечення гідного рівня життя ветеранів війни, інвалідів, учасників бойових дій, членів сімей загиблих.
Буде продовжено практику виплати: щорічної одноразової допомоги інвалідам війни в сумі 1800 грн. з щорічним збільшенням її на 10%; сім’ям загиблих і померлих учасників бойових дій в Афганістані у розмірі 500 грн. щомісяця; адресної грошової допомоги на 100% знижку плати за користування житлом і комунальними послугами учасникам бойових дій в Афганістані, які стали інвалідами внаслідок загального захворювання. За результатами виконання бюджету міста буде розглянуто можливість надання щомісячної допомоги інвалідам війни першої групи у сумі до 1000 грн.
Значну увагу в документі приділено медичному забезпеченню та оздоровленню запорізьких ветеранів. Міський голова має забезпечити безоплатний проїзд на території Миколаєва для ветеранів війни усіма видами міського пасажирського транспорту, крім таксі, проводити роботу щодо забезпечення ветеранів війни житлом.
При формуванні бюджету міста окремою статтею буде виділено фінансування міської ради воїнів-інтернаціоналістів. Важливу частину меморандуму присвячено увічненню подвигу загиблих воїнів-миколаївців, проведенню героїко-виховних і військово-патріотичних заходів, розвитку ініційованого міською радою воїнів-інтернаціоналістів Миколаївського міського центру військово-патріотичного виховання.
Меморандум підписали Миколаївський міський голова О. Ф. Сєнкевич і голова міської ради воїнів-інтернаціоналістів С. М. Паливода (на знімку).
У заході взяв участь голова  Миколаївської обласної спілки воїнів-інтернаціоналістів Ю. Л. Соловей.
 Прес-служба Миколаївської
міської ради воїнів-інтернаціоналістів.


Сотрудничество продолжается
Соглашение о сотрудничестве с городской властью подписали запорожские «афганцы».
На  встрече городского головы Владимира Буряка с председателями городского и областного объединений УСВА Валентином Зарвой и Александром Наметченко, председателем Коммунарской районной организации УСВА депутатом горсовета Ниной Гурской, воинами-интернационалистами обсуждено и подписано Соглашение о сотрудничестве городской власти с ЗГО УСВА в сфере социальной защиты, медицинского обслуживания членов семей погибших, инвалидов войны, участников боевых действий.
За активное участие в общественной жизни города, развитие и укрепление ветеранского движения мэр вручил медали «За личный вклад в развитие города Запорожья» и Почётные грамоты исполкома горсовета представителям районных организаций воинов-интернационалистов.
Пресс-служба Запорожского
городского объединения УСВА.


Прямий зв'язок з місцевою владою
Відбулася робоча зустріч правління Івано-Франківської обласної організації УСВА з головою облдержадміністрації О. Р. Гончаруком, його заступником І. М. Пасічняком і головою обласної ради О. М. Сичом. Керівники департаментів облдержадміністрації відповіли на запитання воїнів-інтернаціоналістів.
Одним з перших було розглянуто питання про допомогу сім’ям загиблих. У зв'язку зі змінами окремих положень  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» прийнято рішення звернутися від імені обласного депутатського корпусу, облдержадміністрації та громадських організацій до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України про недопустимість порушення конституційних прав громадян.
Голова обласної організації УСВА Ю. П. Купчій доповів про волонтерську діяльність організацій УСВА з надання матеріальної і технічної допомоги військовим частинам і батальйонам територіальної оборони Прикарпаття в зоні антитерористичної операції.
Йщла мова про відкриття обласного госпіталю для ветеранів війни на базі залізничного відділення Коломийської лікарні, про пільгове перевезення учасників бойових дій і членів сімей загиблих на міських і приміських маршрутах, про сплату комунальних послуг, про медичне забезпечення ветеранів війни і членів сімей загиблих, про будівництво пам'ятників у Долині, Рогатині й Тисмениці, про встановлення меморіальних дошок і випуск книг пам'яті.
Прийнято рішення для більш швидкого вирішення нагальних соціальних проблем доручити голові обласної організації УСВА Ю. П. Купчію  звертатися безпосередньо до голови облдержадміністрації та голови обласної ради.
Прес-служба Івано-Франківської ОО УСВА.

Всебічний захист і турбота
У приміщенні Первомайської міської ради відбулася зустріч воїнів-інтернаціоналістів, сімей загиблих з міським головою Людмилою Дромашко, керівниками комунальних закладів і організацій.    
Міський голова вручила воїнам-«афганцям» відзнаку Президента України – пам’ятну медаль «25 років виведення військ з Афганістану», а голова міського товариства ветеранів Афганістану Володимир Йонга привітав нових членів зі вступом до громадської організації.
Між міською радою і Первомайським міським товариством ветеранів Афганістану підписано меморандум про взаємодію і співробітництво. Документ регламентує співпрацю у питаннях, що стосуються реалізації заходів із всебічного захисту законних прав та інтересів учасників бойових дій на території інших держав і сімей загиблих (померлих) воїнів-інтернаціоналістів, зокрема, проведення спільних заходів до визначних і пам'ятних дат, виплату передбачених законодавством пільг і компенсацій, забезпечення надання щорічної одноразової матеріальної допомоги, яка щороку збільшується на 10%, безкоштовний проїзд у громадському транспорті тощо. Присутні могли внести до меморандуму свої пропозиції та побажання.
Міський голова зазначила, що з місцевого бюджету фінансується міська організація воїнів-інтернаціоналістів, сім’ям загиблих виплачується щомісячна стипендія з місцевого бюджету, воїни-інтернаціоналісти забезпечуються путівками на санаторно-курортне лікування, отримують матеріальну допомогу. Безперечно, проблеми ще є, але міська влада продовжуватиме робити все можливе для здійснення належного соціального захисту і забезпечення гідного рівня життя учасників бойових дій на території інших держав.
Воїни-інтернаціоналісти також поспілкувалися з начальником управління житлово-комунального господарства міської ради Тетяною Троян, заступником начальника управління Пенсійного фонду України у Первомайську і Первомайському районі Миколаївської області Ганною Сліпченко, головним лікарем центральної міської багатопрофільної лікарні Олегом Чекрижовим.
На зустріч прийшли також заступник міського голови, начальник управління соціального захисту населення міськради Ольга Колесніченко, голова міської громадської організації волонтерів Анна Ярова, голова міського товариства інвалідів Тетяна Фролова, представник міськрайонного осередку громадської організації «Захист дітей війни» Георгій Кобзаренко.
Відділ інформаційної діяльності
Первомайської міської ради.


Висока довіра земляків
На засіданні правління Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані  підбито підсумки діяльності у 2015 році.
Йшлося про успіхи Іллінецької, Гайсинської, Калинівської та інших районних і Хмільницької міськрайонної організацій УСВА. Відзначено роботу громадських організацій ветеранів  Барського, Бершадського, Ямпільського районів і відповідних районних осередків Партії ветеранів Афганістану на виборах депутатів місцевих рад у Вінницькій області. Депутатами районних, міських рад, сільськими і селищними головами обрано 28 учасників бойових дій в Афганістані. Приємно відзначити, що за часів незалежності України жителі села Журавлівка Тульчинського району постійно виявляють високу довіру й обирають сільським головою учасника бойових дій в Афганістані Олега Анатолійовича Ліньова.
Відзначено роботу відповідального секретаря обласної спілки О. Є. Белюченко з організації оздоровлення ветеранів війни. Позитивно оцінено роботу прес-служби обласної організації (керівник – О. І. Войтович). Сайт спілки відвідали понад 7 тисяч осіб.
Затверджено план роботи на 2016 рік. Прийнято рішення про збір коштів для лікування М. С. Пилипенка – інваліда війни в Афганістані, який 10 січня потрапив у ДТП і потребує матеріальної підтримки.
Прес-служба Вінницької обласної
Спілки ветеранів війни в Афганістані.


Нагороди для «афганців»
Воїни-інтернаціоналісти Умані на Черкащині отримали медаль «25 років виведення військ з Афганістану».
Міський голова Олександр Цебрій і голова Уманської міськрайонної спілки ветеранів Афганістану Олег Зайченко вручили перші 100 нагород. Відзнаку отримають 343 уманчанина, доля яких пов’язана з Афганістаном.
«Афганці» і сьогодні пішли на фронт боронити вже рідну землю, адже вони мають досвід, набутий у воєнних діях. Нині воює в АТО уманчанин майор запасу Віталій Федорович Ганзюк, а також діти ветеранів Афганістану.
Цього року виповнюється 30 років з часу створення спілки. Уманські воїни-інтернаціоналісти готуються до ювілею своєї організації.
Тетяна ЧОРНОМАЗ.

Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)
Книга Вдячності та Пошани
Б
     БАННИХ Віктор Іванович 
— український державний  і військовий діяч. Заступник міністра оборони України. Держсекретар Міністерства оборони України з питань міжнародного співробітництва, генерал-полковник.
      Народився 28 червня 1949 року в Старокостянтинові Хмельницької області в сім'ї військовослужбовця. Військову службу почав у 1966 році з Московського вищого прикордонного командного училища КДБ при РМ СРСР. У 1979 році закінчив Вищу школу КДБ (заочно). За освітою юрист-правознавець.
        У подальшому проходив військову службу на посадах, пов'язаних з охороною Державного кордону СРСР та України: у Східному прикордонному окрузі – 1970 — 1974 — офіцер з інформації розвідувального відділу 49-го прикордонного загону; 1974 —1979 — офіцер, старший офіцер з інформації розвідувального відділу; 1981 — 1983 — заступник начальника загону з розвідки — начальник розвідувального відділу 30-го прикордонного загону; 1983 —1984 — заступник начальника розвідувального відділу округу; 1984 — 1985 — заступник начальника інформаційно-аналітичного відділу; 1985 —1987 —начальник 2-го відділу розвідувального управління, Головного управління  Прикордонних військ СРСР; 1987 — 1990 — заступник начальника військ з розвідки — начальник розвідувального відділу Забайкальського прикордонного округу; 1990 —1992 — заступник начальника військ з оперативної роботи — начальник оперативного відділу Західного прикордонного округу; 1992—1994  — перший заступник голови Державного комітету у справах охорони Державного кордону України; 1994—1999 — голова Держкомкордону, член Ради національної безпеки і оборони при Президентові України, член Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю.
     З 2000 року – заступник міністра оборони України з питань військової політики і військового співробітництва; З 2002 року — держсекретар Міністерства оборони з питань міжнародного співробітництва.
        Працюючи на відповідальних державних посадах у 1990–2003 рр., зокрема в Державному комітеті у справах охорони Державного кордону України та у Міністерстві оборони України, був ініціатором і приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни, віддаючи належну повагу бойовому досвіду ветеранів при вирішенні кадрових питань, наполегливо домагався виконання прийнятих рішень.
      Нагороди: ордени  Богдана Хмельницького ІІІ і II ступеня, орден Святого Дмитра Солунського  III ступеня, 18 медалей, зокрема «За бойові заслуги», «Почесний співробітник Державної безпеки СРСР». Відзнака Президента України «Іменна вогнепальна зброя». Відзнаки «Почесний прикордонник України», «Хрест Слави». Відзнака Міністерства оборони України «Доблесть і честь».
      Помер 14 серпня 2003 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

      БІЖАН Іван Васильович — генерал-полковник запасу, виконував обов'язки міністра оборони України в 1993 році.
     Народився 25 грудня 1941 року в селі Яланець Томашпільського району Вінницької області. Закінчив Військову академію бронетанкових військ і Військову академію Генерального штабу. Досягнув великих успіхів у військовій кар’єрі. Командував мотострілецькою дивізією в Середньоазіатському військовому окрузі, армійським корпусом. Був радником командувача армії Збройних сил Куби. Звідти прибув до Приволзько-Уральського військового округу, де командував загальновійськовою армією. Згодом був заступником начальника Головного управління Генерального штабу ЗС СРСР.
     У 1991 – 1992 – заступник міністра оборони України; 1992 – 1993 – перший заступник міністра оборони України; 1993 – 1996 – заступник міністра оборони України. З  4 до 8 жовтня 1993 виконував обов'язки міністра оборони України. У 1996 – 2002 – перший заступник міністра оборони України.
     З 1991 до 2002 року – начальник Київського військового гарнізону, командував військовими парадами, які відбувалися на  Хрещатику, з 1994 (перший парад у незалежній Україні) до 2001 року.
      У 2002 році  звільнений з військової служби в запас за віком.    
      З 20 березня 2002 до 6 серпня 2003 року – перший заступник державного секретаря Міністерства оборони України.
             Працюючи на відповідальних посадах у 1991–2003 рр. у Міністерстві оборони України, був ініціатором і приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни,  віддаючи належну повагу бойовому досвіду ветеранів при вирішенні кадрових питань, наполегливо домагався   виконання прийнятих рішень.

       БІЛОБЛОЦЬКИЙ Микола Петрович — український політик і дипломат.
Народився в сім'ї колгоспника 24 грудня 1943 року в Дем’янівці (Нижньосірогозький район Херсонської області). Закінчив  гідрометеорологічний технікум, Херсонський сільськогосподарський інститут (вчений-агроном), ВПШ при ЦК КПРС і аспірантуру при Академії суспільних наук при ЦК КПРС (у 1983 році – кандидатська дисертація «Удосконалення методів аналізу господарського керівника»).
З 1961 року — робітник Херсонського порту; після технікуму — за фахом у Волгоградській (Росія) та Миколаївській областях. З 1964 року — інструктор Миколаївського ОК ЛКСМУ; 1-й секретар Жовтневого РК ЛСКМУ міста; 1-й секретар Миколаївського ОК ЛКСМУ; 2-й секретар ЦК ЛКСМУ. З 1979 року — інспектор ЦК КПУ; з 1986 по 1990 рік — 2-й секретар Черкаського ОК КПУ.
     Народний депутат України 12 (1) скликання з березня 1990 до квітня 1994 року, голова Комісії у питаннях соціальної політики та праці (з червня 1990). Член групи «За соціальну справедливість».
    З 1994 до 1996 року — генеральний директор акціонерної будівельної компанії «Золоті ворота». З 1996 до 1998 року — співголова Національної ради соціального партнерства. У 1996 – 1997 року — міністр праці України;  1997 – 1998 — Віце-прем'єр-міністр України з питань соціальної політики, міністр праці та соціальної політики України; до 25 листопада 1998 року — Віце-прем'єр-міністр України з питань соціальної політики.
   З березня по грудень 1999 року — член Ради національної безпеки і оборони України; член Ради по роботі з кадрами при Президентові України (1997 — 1998), співголова Ради (1999); заступник голови Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи (1999); голова Комісії з державних нагород України (1998 —1999). голова наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям» (1997); заступник голови Координаційної ради з питань внутрішньої політики (1998); заступник голови Координаційної ради з питань місцевого самоврядування (1999).
З 25 листопада 1998 по 22 листопада 1999 року — глава Адміністрації Президента України. З 1999 до 2005 року — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Росії.
        Обирався членом Ревізійної комісії ЦК КПУ, членом ЦК ВЛКСМ, депутатом облради.
        Працюючи на відповідальних державних посадах у незалежній Україні у 1990–1999 рр., зокрема Віце-прем'єр-міністром України з питань соціальної політики, міністром праці та соціальної політики та главою Адміністрації Президента України, був ініціатором і приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни,   наполегливо домагався   виконання прийнятих рішень.
        Нагороди: ордени князя Ярослава Мудрого V ст., «За заслуги» трьох ступенів, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалі, Почесна грамота Кабінету Міністрів України.
Кандидат економічних наук. Заслужений економіст України. Державний службовець 1-го рангу. Дипломатичний ранг — Надзвичайний і Повноважний Посол України.

      БОГОМОЛОВ Анатолій Григорович
– український державний діяч.  
      Народився  20 травня 1950 року в Луганську. Після закінчення Луганського машинобудівного інституту працював старшим інженером. Після закінчення Вищої партійної школи при ЦК КПУ займав відповідальні посади в апараті Кабінету Міністрів України.
           З 1997 по 2006 рік – заступник міністра освіти України. З 2007  року пов’язав своє  життя з Міністерством культури і туризму України, де  працював  на посаді заступника міністра до 2010 року.
            Завдяки високому професіоналізму, прекрасним людським якостям, непересічним інтелектуальним здібностям та ерудиції здобув беззаперечний авторитет серед працівників Міністерства культури, широких кіл діячів культури та освіти. Сильна особистість,  чесна, порядна, шляхетна людина, визнаний фахівець з високими професійними і моральними якостями.
             Працюючи на відповідальних державних посадах у незалежній Україні у 1995 – 2011 рр., зокрема в Адміністрації Президента, у Секретаріаті Кабінету Міністрів України, у Міністерстві освіти України та у Міністерстві культури і туризму України, був ініціатором і брав активну участь у розробці проектів законодавчих і нормативно-правових актів, реалізації заходів щодо захисту соціальних і культурних прав ветеранів, діяльності Державного комітету України у справах ветеранів, наполегливо домагався їх виконання.
         Заслужений працівник народної освіти України. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
             Пішов з життя 2 грудня 2011 року. 
      БОГУЦЬКИЙ Юрій Петрович  — український політик, академік  Академії мистецтв України, Заслужений діяч мистецтв, професор, кандидат філософських наук, директор Інституту культурології АМУ.     
      Народився 24 вересня 1952 року в селі  Миколаївка  Великолепетиського  району Херсонської області. Закінчив  Херсонське училище культури,  Київський державний інститут культури,  Вищу партійну школу при ЦК КПУ.
        У 1975—1991 рр. — був на комсомольській і партійній роботі в Херсоні та Києві; 1991—1992 — заступник міністра культури України; 1992—1994 — помічник Президента України, 1994–1995 — в. о. професора Інституту підвищення кваліфікації працівників культури, 1995—1997 — радник Прем'єр-міністра України, 1997 −1999 — помічник Прем'єр-міністра України.
        У 1999 — начальник управління з гуманітарних питань Адміністрації Президента України, 1999—2001 — заступник голови АП, керівник головного управління з питань внутрішньої політики.
       У 1999 – 2001 та у 2005 — міністр культури і мистецтв, 2006 — 2007 — міністр культури і туризму України. Останнім часом працював заступником голови Секретаріату Президента України.  2010 року  вийшов у відставку, з 2010 — радник Президента України. У 2010 – 2013 – перший заступник міністра культури, радника Президента – керівник Головного управління з питань гуманітарного розвитку АП.     
          Працюючи на відповідальних державних посадах у незалежній Україні у 1995 – 2011 рр., зокрема в Адміністрації Президента, у Секретаріаті Кабінету Міністрів України та у Міністерстві культури і туризму України, був ініціатором і брав активну участь у розробці проектів законодавчих і нормативно-правових актів, реалізації заходів щодо захисту соціальних і культурних прав ветеранів, діяльності Державного комітету України у справах ветеранів, наполегливо домагався їх виконання.
      Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, Почесною грамотою Верховної Ради. Лауреат Міжнародної премії імені Григорія Сковороди.

       БУТЯГА  Володимир Іванович — український дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України.
      Народився  9 травня  1949 року в селі  Велика Багачка  Великобагачанського району Полтавської області. Батько – сільський вчитель; мати – колгоспниця.
      У 1966 році після закінчення школи працював різноробочим на цегельні села Велика Багачка. 1971 року закінчив історичний факультет Харківського державного університету імені О. М. Горького.
     У 1971–1973 рр. проходив строкову службу в Радянській армії в Угорщині. Командир мотострілецького взводу. У 1973–1979 – на керівній комсомольській роботі у Херсонському ОК ЛКСМУ. 1979 – 1981 – викладач факультету міжнародних відносин і міжнародного права Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка. У 1981—1983 – слухач Дипломатичної академії МЗС СРСР (юрист-міжнародник, сходознавець зі знанням перської мови, диплом з відзнакою).
      У 1983–1986 працював радником Посольства  СРСР  у Демократичній Республіці Афганістан. Учасник бойових дій.
        До 1993 року – старший викладач Інституту міжнародних відносин при  Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
         У 1993–1996 — перший секретар, радник Посольства України в Ісламській Республіці Іран. Один із співзасновників української дипустанови в Ірані. 1996 –1997 — Тимчасовий Повірений у справах України в цій країні. 1997 – 2000 – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ісламській Республіці Іран. Ініціатор будівництва в Ірані авіаційного заводу з виробництва літаків  Ан-140, масштабних україно-іранських контрактів у галузі вагонобудування, двигунобудування і транспорту. Був одним із співзасновників Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан.
       Працюючи на відповідальних дипломатичних посадах у 1993–2000 рр. у закордонних установах Міністерства закордонних справ України, був ініціатором і приймав рішення та здійснював заходи відповідно до чинного законодавства щодо захисту прав ветеранів, віддаючи належну повагу бойовому досвіду ветеранів, розшуку і поверненню на Батьківщину військовослужбовців, які потрапили у полон і пропали без вісті в Афганістані у період війни 1979 – 1989 рр., підтримки діяльності організацій ветеранів війни.
      З 2000 року – перший заступник директора Українського Центру досліджень проблем міжнародної безпеки; з 2001 року – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Федеративній Республіці Нігерія (перший Посол України в цій країні). Ініціював і забезпечив підписання масштабного україно-нігерійського контракту з добудови Аджаокутського металургійного комбінату. Цього ж року — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Гамбія за сумісництвом (також перший Посол України). Організував і забезпечив поставки великих за вартістю українських морських паромів і сільськогосподарської техніки в цю країну.
      У 2003 – 2006 – Надзвичайний і Повноважений Посол України в Ісламській Республіці Іран. З 2006 – радник з питань міжнародного співробітництва керівника органу центральної виконавчої влади України.  З 2010 – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Кенія. У 2010 році  очолював українську делегацію на Оглядовій конференції Міжнародного кримінального суду, що проходила у Кампалі, Уганда. Брав безпосередню участь в організації заходів зі звільнення захоплених сомалійськими піратами громадян України та українських кораблів.
      З 2011 року — Постійний Представник України при Програмі ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) і Постійний Представник України при Програмі ООН з населених пунктів (ООН-ХАБІТАТ) (за сумісництвом).
      У 2011 році — Спеціальний Представник МЗС України у Великій Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамагирії  під час активної фази громадянської війни у Лівії. З  2011 – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Об'єднаній Республіці Танзанія за сумісництвом (перший Посол України). У 2012 — Спеціальний Представник МЗС України в Сирійській Арабській Республіці. Вирішення питань функціонування української дипломатичної установи та евакуації громадян України під час критичної фази громадянської війни у Сирії. У 2013—2014  —  Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Південний Судан за сумісництвом (перший Посол України).     
    Нагороди: ордени «За заслуги» ІІІ ступеня, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Червоної Зірки, Подяка Президента України, орден Афганістану «За хоробрість», «Діамантовий хрест», «Іменна вогнепальна зброя», медаль «За мужність та відвагу», медаль Інтерполу «За заслуги» ІІ ступеня, Грамота Президії Верховної Ради СРСР «За мужество и воинскую доблесть, проявленную при выполнении интернационального долга в Республике Афганистан», Відзнака Президента України – медаль «Захиснику Вітчизни» і 20 інших медалей.

Офіційно
На захисті прав ветеранів і сімей загиблих воїнів
На звернення голови Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) С. Червонописького до Голови Верховної Ради України В. Гройсмана щодо поновлення пільг членам сімей загиблих і реалізації прав учасників бойових дій на пільговий проїзд отримано листи від голови Комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю Верховної Ради України О. Третьякова і заступника міністра фінансів України Р. Качура.

swscan0000601845.jpg

swscan0000601846.jpg



Юридична консультація
Наші права і пільги
Я мобілізований. Після проходження підготовки у навчальному центрі був направлений до військової частини, яка перебувала на полігоні Широкий Лан, а згодом була передислокована до зони АТО. Проте підйомну допомогу виплачено лише за прибуття до зони АТО.
Відповідно до пункту 7 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям, які призначені на посади у військову частину, що формується, і прибули до нового місця служби в пункт тимчасової дислокації військової частини (місце формування, у вашому випадку — полігон Широкий Лан), а потім переїхали до пункту її постійної дислокації, підйомна допомога виплачується один раз — після прибуття до пункту постійної дисло-кації військової частини.
Отримав посвідчення учасника бойових дій, але при цьому мені не видали нагрудний знак «Ветеран війни — учасник бойових дій».
Так, дійсно, до посвідчення учасника бойових дій додається нагрудний знак «Ветеран війни — учасник бойових дій», який не є нагородою.
У зв'язку з відсутністю нагрудних знаків посвідчення учасника бойових дій особам, які отримали зазначений статус, видаються без них. Управління особового складу штабу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України подало заявку до вищих інстанцій щодо отримання нагрудних знаків. У разі їхнього надходження такий нагрудний знак вам буде вручено додатково.
У травні 2015 року після проходження служби за мобілізацією я підписав контракт. До цього часу мені не виплачено одноразову грошову допомогу.
Одноразова грошова допомога військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, виплачується в разі їхнього прийняття на військову службу за контрактом з дня набуття чинності постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 року № 406 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7.11.2007 року №1294 (далі — постанова №406)», тобто з 24.06.2015 року (дата опублікування в газеті «Урядовий кур'єр»).
Військовослужбовцям з числа мобілізованих, які підписали контракт для їхнього прийняття на військову службу за контрактом до дня набуття чинності Постанови № 406 вказана одноразова грошова допомога не виплачується.
Я учасник бойових дій. Через місяць звільнятимусь по демобілізації. Маю право на військову пенсію. Чи буду її отримувати, якщо після звільнення піду працювати державним службовцем?
Так, будете. Інваліди першої і другої груп, інваліди війни третьої групи та учасники бойових дій, а також особи, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які працюють на посадах і на умовах, передбачених Законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) ви-плачуються. Для решти пенсіонерів тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, виплата пенсій в цьому разі не здійснюються.

Підготував Роман ТУРОВЕЦЬ
(«Народна армія»).

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
Про внесення змін до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями
Кабінет Міністрів України постановляє:
Внести до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. № 999 (Офіційний вісник України, 2006 р., № 30, ст. 2130; 2007 р., № 32, ст. 1291; 2008 р., № 31, ст. 996; 2010 р., № 68, ст. 2463; 2012 р., № 7, ст. 249, № 88, ст. 3571; 2013 р., № 24, ст. 810, № 41, ст. 1477; 2015 р., № 82, ст. 2713), зміни, що додаються.
Прем’єр-міністр України
А. ЯЦЕНЮК.
№ 1149,
30 грудня 2015 р.,
Київ.

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 30 грудня 2015 р. № 1149

ЗМІНИ,
що вносяться до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями

1. Абзац перший пункту 16 викласти в такій редакції:
«16. Інваліду, законному представнику недієздатного інваліда чи дитини-інваліда автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, за їх бажанням може бути безоплатно переданий у власність після закінчення 10-річного строку експлуатації. Після смерті інваліда, дитини-інваліда такий автомобіль може бути безоплатно переданий у власність члену його (її) сім’ї  (за бажанням такого члена сім’ї), який на час смерті інваліда були зареєстровані за місцем реєстрації інваліда, дитини-інваліда.».
2. Абзац сьомий пункту 41 замінити абзацами такого змісту:
«Інваліду, законному представнику недієздатного інваліда чи дитини-інваліда за їх бажанням може бути безоплатно переданий у власність автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким інвалід був забезпечений через головне управління соціального захисту населення і користувався більше 10 років, за рішенням Мінсоцполітики.
Після смерті інваліда, дитини-інваліда автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким інвалід, дитина-інвалід були забезпечені через головне управління соціального захисту населення, за бажанням членів сімей, спадкоємців інвалідів передається їм у власність безоплатно за рішенням Мінсоцполітики. У разі відсутності членів сім’ї, спадкоємців або в разі небажання членів сім’ї, спадкоємців отримати автомобіль такий автомобіль повертається головному управлінню соціального захисту населення».
У зв’язку з цим абзаци восьмий — одинадцятий вважати відповідно абзацами дев’ятим — дванадцятим.

Люди і час
«Батько» вінницької «Альфи»
Вінничанин Володимир Тищишин ніколи не шукав легкого шляху в житті. Виріс у родині військових, дідусь — повний Георгіївський кавалер, сам тричі воював у Афганістані.
Силу і мужність в його родині завжди шанували. Ще з дитинства серйозно займався єдиноборствами. Строкову службу відслужив у спецназі Повітряно-десантних військ. Закінчив історичний факультет Вінницького педагогічного інституту. І за прикладом батька і дідуся одягнув офіцерські погони. Став працівником органів державної безпеки.
Володимир Олексійович пройшов хрещення вогнем у Афганістані, коли про цю війну ще не говорили вголос. Не знав спершу молодий капітан, куди отримав наказ їхати у відрядження. Лише здогадувався, що щось серйозне. Двічі побував там у складі підрозділів спецпризначення КДБ. Чого лише варті розгром 12 банд душманів і знищення їхніх ватажків, вилучення десятків одиниць зброї, наркотиків. Неодноразово чув свист куль над головою, вибухи гранат, снарядів. Відмінна спортивна і спеціальна підготовка, реакція та диво врятували від автоматної черги впритул. Тоді одна автоматна куля прямо перед очима врізалась у каміння і почала крутитися, наче дзиґа...
Закінчивши Вищу школу КДБ ім. Дзержинського і досконало оволодівши мовою дарі, Володимир Олексійович поїхав ще у третє відрядження до Афганістану. Офіційно – радником. А насправді йшов у кишлаки, шукав старійшин і родичів тих, хто воює у бандугрупованнях. Вів довгі й складні перемовини із ними, не раз розмовляв під прицілом автомата...
– Я повністю перейняв афганські звичаї. Насторожене обличчя під чалмою, гострі очі, коричнева від гірського сонця засмага, борода, як і належить правовірним мусульманам. Із войовничими горянами говорив про зброю, їжу, взаємні поступки. І часто слово допомагало більше, ніж автомат. Далі був у Кабулі старшим радником. З афганськими колегами-військовими розробляв операції зі знешкодження терористів, караванів зі зброєю, визволення наших полонених, зачистки територій від бандитів.
Після Афганістану продовжив службу. Без вагань присягнув на вірність народу України. В облуправлінні СБУ відповідав за боротьбу з корупцією та організованою злочинністю. А згодом полковник Володимир Тищишин став «батьком» вінницького підрозділу легендарного спецназу «Альфа».
– У 90-х роках, коли почалось становлення органів Державної безпеки України, потрібен був свій спеціальний підрозділ. Розгул злочинності, рекету, добре озброєні бандугруповання, гучні економічні злочини, корупція. Палали вогнем війни Молдова і Придністров’я. Тому кандидатів на службу до «Альфи» я відбирав сам. Це була дуже важка і копітка робота. Шукав надійних людей у нашому управлінні, в міліції, армії. Шукав гарних спортсменів, майстрів спорту з дзюдо, самбо, рукопашного бою, відмінних стрільців, людей лише з вищою освітою, які вміли думати, аналізувати кожен крок і дійсно були готові віддати своє здоров’я і життя за друзів, колег і громадян. Охочих було 10-15 на «місце». Але ще більше відсіялись... Недарма і нині до «Альфи» беруть лише ту людину, за яку одностайно голосує весь її колектив. Один голос проти – не пройшов. Немає місця підлості, зраді, хитрощам, лише чесна і щира чоловіча дружба. Кожен співробітник не сам по собі, а гвинтик механізму могутньої бойової машини. Наша велика заслуга, що за ці роки колектив підрозділу залишився майже незмінним. Так, кілька людей вже на пенсії. Але ніхто за власним бажанням не перевівся з «Альфи» до іншого підрозділу. Добре, що наші рідні та близькі завжди розуміли і підтримували, – розповідає Володимир Олексійович.
Роботи було дуже багато днями й ночами. Навіки вписане у славну історію підрозділу затримання у березні 1999 року в Одеській області банди, яка кілька років тероризувала Піщанський, Крижопільський, Чечельницький райони. Злочинці скоїли низку замовних убивств, розбійних нападів. «Альфівці» Вінниччини, Одещини, Миколаївщини, Херсонщини затримали 15 злочинців, вилучили зброю, гранати, речові докази скоєння злочинів. У цих же буремних 90-х наш боєць затримав у Києві кілера. Затримали банду фальшивомонетників у Тульчині, рекетирів у Погребищі, охороняли мера, на життя якого було скоєно замах, свідків, суддів. Працювали на всій території України. Саме «Альфа» знешкодила потужне злочинне угруповання вихідців з Грузії, які багато років тримали у жаху столицю України. Серед них були спортсмени — переможці змагань найвищого ґатунку. Тоді одночасно  провели близько ста обшуків, затримавши десятки бандитів, злодіїв у законі, «авторитетів». Вилучили холодну й вогнепальну зброю. Багатьох бандитів передали до Грузії, де вони перебували у розшуку за тяжкі злочини, решта понесла заслужене покарання за українськими законами.
– Ми повинні затримати злочинця так, щоб не скалічити і одночасно не дати можливість скоїти якісь лихі дії. Наші бійці лише раз застосовували зброю, і то у повітря, а нарікань на наші дії не було ніколи. Одного разу ми з міліцією повинні були затримати двох рекетирів-рецидивістів у Вінниці, – згадує Володимир Олексійович. – Люди раніше судимі, міцні, зі зброєю. Чекаємо у засідці біля залізничного вокзалу. Немає їх. Тут передають по рації: вони до вокзалу під’їжджають. Ми туди, аби випередити. Ще не від’їхали, аж нова команда: вони вже на площі Героїв Сталінграда. Злочинці саме хотіли сісти у таксі та домовлялись із перевізником, аж тут «вклинився» мікроавтобус із нашими бійцями. За 30 секунд обидва злочинці вже лежали у нашому автобусі знезброєні, в наручниках. Ошелешений таксист навіть і зрозуміти нічого не зміг, а перехожі взагалі нічого не бачили… Є така приказка: болонка, доберман, бультер’єр ніколи не зможуть подолати вовка. Лише вовкодав – собака, який має властивості, що і хижак – силу, розум, спритність, здатність битися до останнього подиху. Ми маємо бути сильнішими за злочинців, але у жодному разі не ставати подібними до них у жорстокості чи за іншими негативними рисами. До речі, мій бойовий псевдонім був – Вовк. На операціях я ніколи не закривав своє обличчя маскою. Ніколи не йшов на підкупи і пропозиції вирішити питання. І водночас чітко розумів, де справжній злочинець, місце якому лише за гратами, а де людина, яка оступилась чи пішла за чужим поганим прикладом. Таких людей я завжди намагався вивести на правильний шлях у житті.
Груди полковника Тищишина прикрашають десятки нагород різного ґатунку. Радянські, афганські, українські ордени і медалі, заслужені власною звитягою, потом і кров'ю.
Із дружиною вони виховали двох синів – гордість і опору батьків. А зараз Володимир Тищишин у відставці. На пенсії веде активний спосіб життя. Із задоволенням гуляє мальовничими лісами і берегами Південного Бугу в селі Сокільці Немирівського району, де проживає нині. А ще – частий гість у місцевій школі й рідному управлінні СБУ та спецпідрозділі «Альфа».
Анатолій МЕЛЬНИК.

Мужество по наследству
Сын погибшего в Афганистане Александра Перетятько – Денис, как и его отец, посвятил жизнь профессии защитника Родины.
Поводом для нашей встречи с майором Денисом Перетятько стало официальное мероприятие. Уже не раз вандалы воровали и разбивали мемориальные таблички с именами погибших на «афганском» памятнике. В их числе оказалась и фамилия А. А. Перетятько. Активисты Днепропетровского городского объединения ветеранов Афганистана с помощью рабочих агрегатного завода восстановили табличку и 14 августа, в день рождения погибшего побратима, вернули ее на место. В этом событии приняла участие семья героя.
 Погиб, прикрывая товарищей
Как правило, о героических людях говорим нечасто, знаем немного. Из общесоюзной Книги памяти о нашем земляке известно, что служил в Афганистане с мая 1981 года. Колонна, которую он сопровождал в составе отряда обеспечения, внезапно попала под обстрел. Капитан Александр Перетятько приказал водителю БТР, в котором находился, скрытно выдвинуться во фланг к противнику и занять огневую позицию. Ведя стрельбу из пулемета боевой машины, подавил несколько огневых точек. Получил тяжелое ранение, но, несмотря на это, заменил контуженого водителя – сам повел БТР. При подъезде к колонне боевая машина подорвалась на мине. Награжден  посмертно орденом Красной Звезды.
Отец гордился бы
Александр Перетятько погиб, когда сыну было всего два года. Мама растила Дениса за двоих. «Как две капли воды… Вылитый отец…», – часто роняла она слезу, прижимая к себе сынишку. И делала все возможное, чтобы мальчик унаследовал от него самые хорошие качества – ответственность, мужество, надежность…
– Я благодарен маме за любовь к отцу, за верность его памяти, за то, что даже, не помня его, всегда ощущал его присутствие. Старался быть похожим на отца, достойным, – не скрывает волнения мой собеседник. – Могу только себе представить, что пережила мама, когда я решил стать военным. Но она с пониманием отнеслась к моему выбору. Хотя на протяжении всех этих лет, конечно же, волнуется за меня, с нетерпением ждет домой из военных командировок.
Терпеливо ждет Дениса и жена Лиля. Может, потому что тоже связала судьбу с армией и, как никто, понимает слово «должен». Самый большой праздник под названием «папа дома» и для детей – одиннадцатилетнего Саши и трехлетней Маши.
– Сына в честь отца назвал, – говорит с гордостью Денис Александрович. – Он дедом гордится. Вырастет, захочет выбрать профессию военного – помогу, чем смогу, поддержу. Кто бы мог подумать, что это сейчас так актуально будет? Хотя в душе очень надеюсь, что нашим детям воевать не придется. Думаю, об этом в Афганистане мечтал и отец…
Командировки на войну
А они у Дениса Перетятько случались не раз. Отец в армии с 1969-го был высококлассным специалистом противовоздушной обороны, в Афганистане – помощником начальника ПВО полка. По его стопам пошел и сын. В выборе не сомневался ни минуты: Харьковский военный университет, факультет противовоздушной обороны сухопутных войск. Даже служить вернулся на одно из прежних мест отца, в Черкасскую 93-ю отдельную механизированную бригаду, был командиром взвода, командиром батареи.
Потом была Югославия. С 2007-го по 2008-й в составе миротворческой миссии НАТО обеспечивал безопасность мирного населения, доставку гуманитарной помощи. О трудностях и опасности, подстерегавшей на каждом шагу, рассказывать не любит. Но параллель между этой страной и Афганистаном проводил не раз: такая же скалистая местность, так же гибли ребята.
– Всегда хотелось представить, как бы в той или иной ситуации поступил отец, – грустно улыбается он. – Что чувствовал, о чем думал в трудные минуты. И хотя я его не помню, какие-то внутренние нити тесно связывают нас. Это помогало принять правильное решение в критический момент.
А таких моментов у нашего земляка было немало – довелось побывать еще в нескольких горячих точках. С 2013-го по 2014-й был в составе миротворческой миссии ООН на западном побережье Тропической Африки – в Сьерра-Леоне и в Центральной Африке – Демократической Республике Конго. Денис Перетятько владеет сербско-хорватским, англо-американским языками и занимал должность переводчика вертолетного отряда. Но в силу разных боевых обстоятельств приходилось не только оружие, но и штурвал в руках держать. В первый же приезд их атаковали вооруженные формирования из нескольких тысяч человек. И снова непроизвольная параллель с Афганистаном: такая же схема поставки оружия в страну, такая же тактика боевиков и «алмазные камни преткновения…», по сути, те же.
Насколько сложной была служба в Конго, можно только представить. Восточный и юго-восточный регионы – практически непроходимые джунгли. Есть местности, где до сих пор процветает каннибализм. Безграмотность населения, внутренний вооруженный конфликт на этнической почве, разногласия между правительством и оппозицией накаляли обстановку до предела. Поэтому миротворческие силы выполняли функцию сдерживающего фактора со всеми вытекающими для себя далеко небезопасными условиями и последствиями.
«Донбасс болит в моей душе»
Из Конго майор Денис Перетятько вернулся в июле позапрошлого года, и сразу же новый приказ – в АТО. Специалисты противовоздушной обороны в Донбассе требовались в первую очередь. Небольшая передышка после горячей точки уже на территории родной Украины – и обратно в эпицентр боевых действий. Вернулся весной. Сейчас в оперативном командовании в Днепропетровске. Надолго ли? Разве есть ответ на этот вопрос у военного?
– Однажды я выбрал профессию «Родину защищать» и останусь ей верным, – говорит на прощание. – Конечно, как каждый нормальный человек, хочу мира. Люди рождаются для того, чтобы жить. Любить, рожать детей, строить дома, сажать деревья. Так обязательно и будет. В единой для всех нас Украине.
После разговора с этим мужественным тридцатипятилетним офицером я долго не могла отойти от эмоций. В голове крутилась фраза: «Отец гордился бы …» Прекрасно понимала и то, что многое в его скромном рассказе осталось за кадром. То, о чем никогда не говорят настоящие воины и мужчины. Можно только догадываться, что приходится переживать каждому из них в горячей точке родной страны. И сколько времени понадобится еще для того, чтобы залечить раны душевные. За двадцать пять лет тесного творческого сотрудничества и общения с ветеранами афганской войны я поняла, что войну забыть невозможно. «Афганистан болит в моей душе, он снится мне бессонными ночами…», – поют и говорят они спустя десятилетия. Потому что боль от утраты товарищей не проходит со временем. Не лечится временем и такое понятие, как «послевоенный синдром». Все, кто возвращается из Донбасса, с этим уже столкнулись. От понимания и внимания каждого из нас к этим людям зависит, чтобы Донбасс в их душах болел как можно меньше.
Юлия БАБЕНКО.

Патріотичне виховання
Не згасне пам’яті свіча
У столичній гімназії № 34 «Либідь» імені воїна-інтернаціоналіста  Віктора Максименка відбувся вечір пам’яті «Афганістан болить в моїй душі».
Директор гімназії Л. С. Страшна розповіла історію встановлення меморіальної стели на внутрішньому подвір’ї  гімназії і звернулася до почесних гостей – воїнів-«афганців» зі щирими словами вдячності за сумлінне виконання інтернаціонального обов’язку. Старшокласники разом з ветеранами війни запалили свічку пам’яті, пам’ять загиблих воїнів-інтернаціоналістів вшанували хвилиною мовчання. Юнакам-допризовникам вручили приписні свідоцтва.
З великим захопленням і діти, і дорослі слухали вірші Володимира Красюка, пісні у виконанні В’ячеслава Купрієнка і пісню «Мальви», яка прозвучала у виконанні одинадцятикласниці Єлизавети Содоль. А театр танцю «Янголятко» подарував справжню весну – хореографічну композицію «Квітка-душа».
Від Чернігівського земляцтва у Києві для бібліотеки подарували книги земляків-письменників і поетів і вручили директору гімназії пам’ятний знак «20 років з дня заснування Товариства», а від Асоціації ветеранів спорту України – перехідні кубки пам’яті Віктора Максименка для переможців змагань, які проводитимуться у гімназії.
До пам’ятника воїнам-«афганцям» на подвір’ї гімназії та до меморіальної дошки, яка встановлена на фасаді на честь Віктора Максименка, поклали квіти його донька Тетяна, учні загальноосвітніх шкіл № 93,156 і 193, педагоги та учні гімназії.
Лариса МОЦАР.

Нащадки шураві
У Полтаві на базі клубу юних десантників «Гвардія» вдруге проведено військово-патріотичні змагання «Потомки шураві-2016» пам’яті загиблих в Афганістані десантників О. Г. Срібного і  С. І. Коротуна.
У змаганнях з різних напрямів початкової військової підготовки взяли участь команди кадетів віком до 12 років з Полтави і  Кременчука. Конкурс з вогневої підготовки було профінансовано завдяки внескам учасників бойових дій, продукти було надано головою  організації «Союз десантників» В. І.  Сливяком.
Етапи змагань оцінювала суддівська колегія, яка складалася з учасників бойових дій, ветеранів-десантників і воїнів АТО. Активно та емоційно спостерігали це дійство батьки, рідні й гості, серед яких були батьки Сергія Коротуна. Закінчилися змагання урочистим шикуванням команд-учасниць, нагородженням переможців у різних категоріях і врученням перехідного кубка і вимпела.

Ю. ЛИТВИШКО,
заступник ГО «УБД»  Октябрського району Полтави.

Именная стипендия – лучшим

Запорожское областное и городское объединения УСВА большое внимание уделяют патриотическому воспитанию молодого поколения.
В лицее № 62 состоялся урок мужества, посвященный памяти подполковника Петра Васильевича Рубана, погибшего 16 января 1984 года в Афганистане. За мужество и героизм П. В. Рубан  посмертно удостоен звания Героя Советского Союза.
На встрече присутствовали педагоги и учащиеся, брат героя – М. В. Шаповалов, председатели областного и городского объединений УСВА А. В. Наметченко и В. М. Зарва, полковник ВВС Украины М. А. Попов. Присутствующие минутой молчания почтили память П. В. Рубана и всех погибших воинов-интернационалистов. На могилу героя были возложены цветы.
Третий год подряд в день памяти героя по инициативе его семьи лучшим старшеклассникам вручается диплом и именная стипендия.

Пресс-служба Запорожского
городского объединения УСВА.

Спорт
Не забувають побратимів
За сприяння Гусятинської районної організації УСВА, обласного відділення олімпійського комітету і районного відділу у справах сім’ї, молоді та спорту в Гусятині на Тернопільщині відбувся XXI турнір з футболу пам'яті полеглих на афганській війні побратимів.
Ветерани-«афганці», громадськість, молодь і спортсмени хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих земляків і поклали квіти до пам’ятника (на знімку).
У турнірі взяли участь п’ять колективів.    Головний трофей – Кубок пам'яті полеглих земляків здобула команда ветеранів Тернопільської міської організації УСВА, другою була команда зі Скалата, а третьою – з Монастириська. Призери відзначені грамотами, кубками і пам’ятними призами, які вручили голова обласної організації УСВА Сергій Лісовий і голова Гусятинської районної організації УСВА Михайло Храпливий.

Михайло ХРАПЛИВИЙ,
голова Гусятинської районної організації УСВА.

ЕСТЬ ЕЩЕ ПОРОХ В ПОРОХОВНИЦАХ!

     В Болградской ДЮСШ (Одесская область) состоялся чемпионат по мини-футболу среди ветеранов, посвященный 27-й годовщине вывода войск из Афганистана.
     Организаторами турнира вот уже который год подряд выступают Болградские районная и городская организации УСВА. В этом году на поле вышли семь команд.     Главной интригой стал финальный матч между командами ветеранов ФК «Болград» и «Курчу» из Виноградовки, до этого не знавших поражений в ходе турнира. Исход игры решил гол, забитый болградцами со штрафного буквально на последней минуте.
     На торжественной церемонии вручения призов и почетных грамот председатель Болградской районной организации УСВА Николай Корниенко поблагодарил всех участников и пожелал ветеранам крепкого здоровья, благополучия и спортивной удачи. Участники турнира аплодисментами приветствовали играющих ветеранов-«афганцев» Леонида Арнаутова, выступавшего за ФК «Болград», и Виктора Вербанова (ФК «Табаки»).

Юрий ПИЧУГИН,
председатель Болградской городской организации УСВА.

Спортивный праздник
В Харьковской общеобразовательной школе № 125 состоялся очередной турнир по дзюдо среди детей и юношей, посвящённый 27-й годовщине вывода советских войск из Афганистана.
Место проведения соревнований было не случайным, так как в этой школе большое внимание уделяется патриотическому воспитанию и постоянно проходят встречи воинов-интернационалистов. На базе школы работает секция дзюдо, которой присвоено имя участника боевых действий в Афганистане, кавалера трёх медалей «За отвагу» В. А. Киселя. Помогает детям овладеть  всеми тонкостями этого вида спорта участник боевых действий в Афганистане Н. П. Дядченко, награждённый медалями «За отвагу» и «За отличие в охране государственной границы СССР».
В вестибюле школы была развёрнута фотовыставка «Вахта памяти – Афганская война», экспонаты которой также были установлены в спортивном зале. Были подготовлены стенды, рассказывающие о работе Дзержинской районной организации ХГСВА и жизненном пути В. А. Киселя.
Всё, что происходило во время турнира, можно назвать настоящим спортивным праздником. Во время тожественной церемонии награждения участникам пожелали дальнейших спортивных побед главный судья соревнований Н. П. Дядченко, председатель правления ДРО ХГСВА М. Л. Быков и кавалер орденов Красного Знамени и Красной Звезды полковник В. В. Радчук. 
Михаил БЫКОВ,
председатель правления Дзержинской районной организации  ХГСВА.

Нагороди від «афганців»
У басейні Рівненської ДЮСШ №3 відбулася міжобласна першість з плавання серед юнаків і дівчат, присвячена 27-й річниці виведення військ з Афганістану.
Змагалися юні спортсмени зі Львова, селища Березне, рівненських ДЮСШ №2 і №3 – всього 92 учасника. Переможцям вручено медалі й грамоти Рівненської обласної організації УСВА, яка є одним з організаторів цих змагань.
В. ВОРОНІН,
заступник голови Рівненської обласної організації УСВА.

ПЕРЕМОГЛИ  ГОСПОДАРІ
У Чечельницькій дитячо-юнацькій спортивній школі (Вінницька область) відбувся традиційний турнір з волейболу, присвячений 27-й річниці  виведення військ з Афганістану. 
Перемогла команда з Чечельника (капітан  – Іван Козбан), на другому місці – волейболісти села Ольгопіль (капітан – Юрій Довгополий), на третьому – села Вербка (капітан – Олександр Нікітенко). Призерам вручено грамоти і кубки.
Організатором турніру, як і щороку, виступила Чечельницька районна спілка ветеранів війни в Афганістані, яку очолює Олександр Якович Діхтяр.
 
В. ГОЛОВАНЬ,
провідний спеціаліст сектору молоді та спорту райдержадміністрації.

Кубок імені героя
На базі Струсівської санаторної загальноосвітньої школи-інтернату на Тернопільщині відбувся VII турнір з волейболу на Кубок воїна-«афганця», випускника цієї школи Володимира Денеки, який героїчно загинув у Афганістані й нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки.
У турнірі взяли участь шість шкільних команд Теребовлянського району. Вперше перемогла команда Струсівської школи-інтернату. Переможці отримали грамоти і медалі, всі учасники – подяки і подарунки.
 Голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий подарував школі-інтернату футбольні м’ячі й відзначив, що одним із пріоритетних завдань організації є проведення військово-патріотичної роботи серед молоді, виховання в дусі патріотизму, бо саме в таких спортивних змаганнях загартовується воля майбутніх захисників України. І пам'ять про випускника школи, мужнього воїна-«афганця» Володимира Денеки, увічнено у цьому турнірі. На фасаді школи нещодавно відкрито меморіальну дошку, а в шкільному музеї герою присвячено куточок.
Ветерани-«афганці», воїни АТО і козаки розповіли  школярам  правила поводження зі зброєю та вибуховими пристроями, правила розбирання й збирання стрілецької зброї, навчили одягати бронежилети й маскувальні костюми.

Василь КОГУТ,
перший заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА.
 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2017, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.


Украинская Баннерная Сеть
Защитники родины - Сайт о русских солдатах. Rambler's Top100 Rambler's Top100 Сервис авто регистрации в
каталогах, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash,
photoshop, хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог
сайтов, услуги продвижения и рекламы сайтов