Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
 


Погода
Погода!


18059467 Відвідувачів
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Міністерство оборони
Боевое Братство
Орденские планки – ветеранам
Укрінформ
Урядовий портал
"Третій Тост" №11-12 (563-564) червень 2016 рік Надрукувати Надіслати електронною поштою
19 червня – День медичного працівника

Шановні медичні працівники!
           
Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) сердечно вітаю вас з професійним святом!
Тисячі військових лікарів, медичних сестер брали участь в афганській війні та інших військових конфліктах, які відбувалися після Другої світової війни. Завжди вони з честю виконували обов'язки і медиків і бійців, бо керувалися принципами гуманізму й милосердя. Тільки за період війни в Афганістані бойовими  орденами і медалями нагороджено 2,5 тисячі офіцерів медичної служби, більш як 600 санінструкторів і санітарів,  679 лікарів і медичних сестер – службовців 40-ї армії. Серед них Георгій  Циганок, Рафік Камалов, Ярослав Медведик, Омар Базаров, Ігор Казьмерович, Анатолій Гончарук, Іван Сулан, Микола Кеда, Юрій Іост, Василь Романюк, Віталій Коваленко, Валерій Колесник, Віталій Конєв, Василь Бойко, медичні сестри Світлана Терешкова, Олена Говорова, Світлана Беліменко, Наталія Біленко, Олександра Гусаківська, Ніна Карнач, Ірина Медвєдєва, Валентина Плахотна, Тетяна Велігорська, Людмила Бєлкіна, Світлана Тютюнник і багато інших.
        Ви і зараз, у цей нелегкий час, коли триває  воєнне протистояння на сході країни,  незважаючи на небезпеку, приходите на допомогу на полі бою. Цілодобово працюють госпіталі Харкова, Одеси, Дніпра, Миколаєва, Києва. Львова та інших міст, де ви рятуєте життя поранених військовослужбовців і повертаєте їх до виконання своїх обов’язків.        
       Воїни-інтернаціоналісти щиро вдячні всім медикам і технічним працівникам госпіталю «Лісова поляна». Своєю працею ви допомагаєте долати перешкоди на шляху розбудови демократичної, незалежної і могутньої держави, мета якої — здорова нація.
Бажаємо вам, шановні медичні працівники, успіхів у фаховому зростанні, особистого щастя, міцного здоров'я, добробуту, благополуччя, Божої й державної підтримки, а головне – миру і злагоди у нашій державі!     
З глибокою повагою —
Сергій  ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.


Цілителі наших ран

Напередодні Дня медичного працівника воїни-інтернаціоналісти і члени родин загиблих учасників бойових дій привітали колектив госпіталю «Лісова поляна» з професійним святом.
Голова УСВА С. В. Червонописький подякував усім працівникам медичного закладу за турботу і увагу, відзначив високий професійний рівень медичної допомоги: «Люди у білих халатах – представники найблагороднішої і найгуманнішої професії – зцілюють не тільки наші тілесні рани, але й рани душевні, вселяють віру в добро і одужання. Велика вдячність і пошана вам за це».
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять медиків, які не повернулися з гарячих точок і зони АТО.
Сергій Васильович вручив головному лікареві госпіталю Віктору Івановичу Олійнику ікону, освячену в церкві Воскресіння Христового – Храмі пам’яті ветеранів Афганістану.
Заступник голови УСВА Василь Григорович Глюза зачитав наказ про нагородження відзнаками Української Спілки ветеранів Афганістану співробітників Державного закладу «Український госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» за значний внесок у справу лікування і відновлення здоров’я ветеранів та інвалідів війни, членів сімей загиблих воїнів, високий професіоналізм.
Медаль «За звитягу» вручено учаснику бойових дій в Афганістані масажисту Тамарі Василівні Сторожук, медаль «За заслуги» третього ступеня – медичній сестрі неврологічного відділення Олені Миколаївні Паньків і сестрі-господарці ортопедично-травматологічного відділення Аллі Василівні Сергієнко. Почесною грамотою УСВА нагороджені завідувач господарством Володимир Дмитрович Глущенко, медична сестра ортопедично-травматологічного відділення Галина Євсеївна Голембівська, медичні сестри відділення відновлювального лікування Марія Петрівна Гордила і Тетяна Миколаївна Свіщенко, офіціантки харчоблоку Олена Анатоліївна Кривенюк і Тетяна Іванівна Матвієнко.
Святкові подарунки для всіх підрозділів госпіталю привіз голова Київської міської Спілки ветеранів Афганістану М. М. Гончаренко. Тепло привітали присутніх голова Київської обласної організації УСВА І. І. Коваль, голови районних організацій ветеранів Афганістану С. І. Афіндуліді, В. І. Передрій, М. Я. Юрченко, В. М. Марченко, голова Київського комітету сімей загиблих Т. П. Ліскіна, голова Києво-Святошинської районної організації УСВА Л. Л. Козленко та інші.
Унікальну концертну програму медпрацівникам і пацієнтам подарував український народний фольклорний козацький ансамбль «Горлиця», (керівник – Любов Рачинська) Будинку культури села Тарасівка. Організатором цієї, як і  більшості творчих поїздок «Горлиці» стала голова Києво-Святошинської районної організації УСВА  Лариса Козленко за підтримки голови райдержадміністрації Мирослави Смірнової та боярський підприємець Марія Мазуркевич.
При нагоді зазначимо, що у цю мистецьку поїздку «Горлиця» традиційно вирушила своїм «розширеним» складом: разом з членами Києво-Святошинської районної організації УСВА Володимиром Ярошенком (голова осередку УСВА села Софіївська Борщагівка), Олександром Бондаренком (секретар Києво-Святошинської районної організації УСВА), Анатолієм Палієм і Радиславом Кокодзеєм (головний редактор газети «Боярка-Інформ»). А з апаратурою мистецько-«афганському» десантові допоміг Руслан Тесленко.


Виховання патріотів – справа всіх нас
У Міністерстві освіти і науки України відбулася зустріч фахівців, які займаються питаннями національно-патріотичного виховання дітей і молоді, з представниками Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
Обговорено питання співпраці УСВА з міністерством, місцевими органами управління освітою і навчальними закладами. Учасники розмови  також звернули особливу увагу на вдосконалення навчальних програм і заходів з військово-патріотичного виховання дітей та молоді у навчальних закладах різних освітніх рівнів. Голова УСВА  Сергій Червонописький висловив сподівання щодо інтенсифікації співпраці між закладами освіти, органами управління освітою та  Українською Спілкою ветеранів Афганістану на всіх рівнях.
За результатами зустрічі голова УСВА провів наради, на яких обговорено питання патріотичного виховання молоді й підготовки проекту Меморандуму про взаємодію і співпрацю між Міністерством освіти і науки України та Українською Спілкою ветеранів Афганістану.

Заслужені нагороди – волонтерам

Київський міський голова Віталій Кличко за мужність, волонтерство і патріотизм нагородив активістів Київської міської Спілки ветеранів Афганістану медаллю «Честь. Слава. Держава», яка заснована столичною міськдержадміністрацією. 
Нагороджено 28 спілчан, серед яких Зубер Артабаєв, Олександр Денисов, Дмитро Іванов, Леонід Полосенко, Олександр Міщенко, В’ячеслав Купрієнко, Наталія Шатковська, Леонід Мухін та інші.
У травні 2014 року за рішенням правління КМСВА в організації  створено волонтерську групу для допомоги військовослужбовцям у зоні антитерористичної операції. Ця група постійно збирає й доставляє гуманітарну допомогу підрозділам Збройних Сил України: батальйонам «Айдар», «Миротворець» і «Кремінь», 93-й механізованій. 95-й аеромобільній та 81-й десантно-штурмовій бригадам, підрозділам  Національної гвардії України. За час діяльності групи допомогу було надано на суму понад 21 мільйон гривень.
 І ще одну заслужену нагороду отримав В'ячеслав Купрієнко – відважний розвідник афганської війни, кавалер двох орденів Червоної Зірки, а зараз відомий на всьому пострадянському просторі й особливо популярний серед «афганців» бард, автор багатьох поетичних і пісенних творів на теми афганської і сучасної війн. Голова УСВА Сергій Червонописький за плідну концертну діяльність, спрямовану на підтримку боєздатності та бойового духу військових підрозділів у зоні бойових дій на сході країни, виявлену при цьому особливу мужність вручив В'ячеславу Купрієнку нагороду УСВА – медаль «За звитягу» із золотою гілкою.
Прес-служба УСВА.

22 червня – День памя’ті та скорботи
 
Вторая мировая или Великая Отечественная?


      В военной истории начало Второй мировой войны связано с нападением 1 сентября 1939 года фашистской Германии на Польшу. Но локальные войны отдельные члены будущих враждебных коалиций уже вели и до той поры: Италия с Эфиопией с 1935 года, Япония с Китаем с 1937 года, с 1936 года Германия и СССР испытывали друг друга в Испании. Дважды выясняли отношения в вооружённых конфликтах Япония и СССР: в 1938 году у озера Хасан и в 1939 году у монгольской реки Халхин-гол. Но сразу после 1 сентября 1939 года в войну с Германией в течение только сентября вступили восемь держав, включая Великобританию и Францию.
     Во временных границах Второй мировой войны Советский Союз 17-28 сентября 1939 года обеспечил воссоединение с СССР Западной Украины и Западной Белоруссии, а 30 ноября 1939 года начал войну с Финляндией, которая длилась до 13 марта 1940 года.
     Великая Отечественная война Советского Союза – решающая часть Второй мировой войны, справедливая освободительная война Советского Союза в составе антифашистской коалиции государств против фашистского блока государств за свободу и независимость СССР, за освобождение народов Европы, за уничтожение источников агрессии в Западной Европе.
    Начало Великой Отечественной войны связано со вторжением 22 июня 1941 года фашистской Германии на территорию СССР. Уже в июне 1941 года в печатных средствах массовой информации, а затем в июле в выступлениях советских политиков вошел в пользование термин "Отечественная война".
      В наградных документах начального периода войны в пункте 5 был вопрос: «Участие в Гражданской войне» или «Участие в боях (где, когда)». В Наградном листе на лейтенанта Шкидченко Петра Ивановича, представленного к награждению орденом Красного Знамени 12 августа 1941 года за разгром возглавляемой им группой разведчиков штаба немецкого полка 27 июля 1941 года в районе Мироновки под Киевом, в этом пункте  записано: «Участник боев в борьбе с германским фашизмом». В последующие годы в этой графе стали писать: «Участник Отечественной войны (фронт и даты)».
     10 апреля 1942 года начальнику тыла Красной Армии генералу А. В. Хрулёву поручили  организовать разработку и представить проект ордена для награждения военнослужащих, отличившихся в боях с фашистами. Первоначально орден предполагалось назвать «За военную доблесть». К работе над проектом ордена были привлечены художники Сергей Иванович Дмитриев (автор рисунков медалей «За отвагу», «За боевые заслуги», юбилейной медали «ХХ лет Рабоче-Крестьянской Красной Армии») и Александр Иванович Кузнецов. Уже через двое суток появились первые эскизы, из которых отобрали несколько для изготовления пробных экземпляров в металле. 18 апреля 1942 года образцы были представлены на одобрение. За основу будущей награды решено было взять проект А. И. Кузнецова, а идея надписи «Отечественная война» на знаке была взята из проекта С. И. Дмитриева.
     Чтобы своевременно награждать бойцов и командиров, отличившихся в боях, право вручать орден Отечественной войны было передано военному командованию — от командующих фронтами и флотами до командиров корпусов включительно. Награждение орденами часто происходило в боевой обстановке сразу же после совершения подвига.
Первые указы Президиума Верховного Совета СССР о награждении орденами Отечественной войны первой и второй степени вышли 2 июня 1942 года. Первыми кавалерами стали советские артиллеристы 32-го гвардейского полка под командованием капитана И. И. Криклия в боях на Харьковском направлении. Капитан Иван Ильич Криклий стал первым кавалером ордена Отечественной войны первой степени.
В истории ордена Отечественной войны первой степени есть случаи, когда эта награда вручалась всем участникам какой-либо одной военной операции. Первыми такой чести удостоились члены экипажа подводной лодки «К-21», которая 5 июля 1942 года атаковала в Баренцевом море крупнейший вражеский линкор «Тирпиц».
Орденом Отечественной войны первой степени были награждены и все участники двухдневного боя в январе 1943 года у реки Северский Донец — 30 бойцов штурмовой группы, которой командовал лейтенант А. Атаев.
Предусматривалось многократное награждение орденом одного военнослужащего. Известно о награждении полковника Федорова И. Е. пятью орденами Отечественной войны. Анатолий Константинович Недбайло  (1923—2008) — генерал-лейтенант авиации, дважды Герой Советского Союза стал кавалером четырех орденов (вторая степень — 3.05.1944; первая степень — 15.08.1944; 19.05.1945 и 11.03.1985).
Орденом Отечественной войны награждались воинские части и соединения, военные училища и оборонные заводы. Орденом Отечественной войны первой степени были награждены и многие города.
Сразу после войны орденом Отечественной войны были награждены десятки тысяч раненых воинов, по каким-либо причинам не получившие наград, к которым они были представлены во время боёв.
В 1985 году в честь 40-летия Великой Победы над фашизмом орден Отечественной войны был возрождён как памятная награда для ветеранов. Указом Президиума Верховного Совета СССР от 11 марта 1985 года орденом были награждены все жившие на тот момент ветераны Второй мировой войны, в том числе и  участники войны с Японией.
Орден Отечественной войны — первая советская награда, учреждённая в период Великой Отечественной войны. Также это первый советский орден, имевший разделение на степени, и один из немногих советских орденов, передававшихся семье как память после смерти награждённого (наряду с орденом Октябрьской Революции, орденом "Мать-героиня" и орденом "Материнская слава" трех степеней). Остальные ордена необходимо было возвращать государству вплоть до 1977 года, когда порядок оставления наград в семье распространили на остальные ордена и медали.
     А термин "Великая Отечественная война" появился только на заключительном этапе войны после полного освобождения территории СССР от фашистских захватчиков. Он  впервые был использован в Приказе Верховного Главнокомандующего И. В.  Сталина № 220 от 7 ноября 1944 года.
      В заключение можно сказать, что спор по поводу этих терминов просто неуместен. Для народов Советского Союза война с фашизмом в Европе была Великой Отечественной войной. Для наших бывших противников и союзников она не была «Отечественной», тем более «Великой». Они называли боевые действия в Европе операциями во Второй мировой войне. Так же как Отечественная война 1812 года не была «Отечественной» для французов.

    Валерий АБЛАЗОВ.


Робота Української Спілки ветеранів Афганістану
з військово-патріотичного виховання молоді

Виховання патріотів – справа всіх нас

         Військово-патріотичне виховання дітей та молоді є важливим завданням статутної діяльності Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
Робота з військово-патріотичного виховання здійснюється за такими напрямами:
          – виховання у молоді почуття гордості за власну країну, її народ, історію і традиції, вшанування завоювань і досягнень минулих поколінь, формування усвідомленого висновку щодо необхідності захисту Батьківщини, її незалежності, територіальної цілісності, економічних і духовних цінностей;
           – фізичне виховання, спортивно-прикладна і початкова військова підготовка молоді, опанування навичками володіння стрілецьким озброєнням, первинної медичної допомоги, подолання смуги перешкод, формування спроможності й впевненості подолати труднощі майбутнього військового життя та участі у захисті Батьківщини;
           – інформаційна підготовка молоді для можливості протидії заходам і засобам інформаційної війни ворожого оточення.
           З метою реалізації обраних напрямів використовується плідна співпраця з органами місцевої влади і самоврядування й низка форм виховної роботи з використанням високої творчої активності ветеранів, зокрема увічнення пам'яті загиблих, інформаційна і меморіально-музейна діяльність, фізичне виховання, спортивно-прикладна і початкова військова підготовка молоді.
          Найбільш вагомі досягнення у цій роботі неодноразово відзначалися в обласних організаціях УСВА: у Волинській (голова – Григорій Павлович), Дніпропетровській (голова – Віктор Волошин), Житомирській (голова – Павло Ментов), Кіровоградській (голова – Віктор Остащук), Черкаській (голова ВГО «Майбутне України» – Георгій Мальчин), у місті Харкові (голова – Віктор Коваленко), Оболонському районі Києва  (голова – Вадим Марченко) та інших областях, районах і містах України.
           Робота з увічнення пам'яті загиблих. Протягом минулих років відкривалися нові пам'ятники, меморіальні дошки, музеї. І що головне – вся ця робота проводилася з мінімальною  допомогою з боку держави. Учасники бойових дій  самі шукали спонсорів, художників, скульпторів, залучали до цього процесу молодь. Робота велася на очах односельців, і це надавало всім приклад згуртованості  суспільства і мало виховний ефект. Адже відкриття кожного нового пам'ятника – це не самоціль, не змагання між областями  хто відкриє більше, це громадянський обов'язок суспільства перед загиблими бойовими побратимами.
            Усі обласні та більшість районних центрів України вже мають достойні меморіали пам’яті й слави на честь учасників бойових дій на території інших держав. Їх вже більш як 500. 
Прізвище кожного загиблого воїна не менш як тричі викарбовано у граніті: у Києві, в обласному і районному центрах. А на гранітних плитах меморіалу в Кролевці Сумської області вказано імена всіх учасників бойових дій району. Зараз мова йде вже про реконструкцію і розширення меморіалу. 
           Розглядається ініціатива і здійснюються організаційні кроки з реконструкції меморіалу воїнам-інтернаціоналістам у Києві. Планується увічнити пам'ять полеглих громадян України в усіх зарубіжних війнах і конфліктах після Другої світової війни.
На жаль, за минулі п'ять років було сплюндровано наші пам'ятники в Києві, у Львівській та Одеській областях. Тому необхідно особливу увагу приділяти вихованню підростаючого покоління.  Одними уроками мужності у навчальних закладах цю проблему не вирішити. Доцільно ці уроки   проводити біля  пам'ятників, меморіальних дощок, у музеях бойової слави. Активніше залучати молодь до масових заходів ветеранів, ритуалів покладання квітів до меморіалів, пісенних фестивалів, спортивних змагань. 
Меморіально-музейна робота. Співпраця з Національним музеєм історії України у Другій світовій війні триває і при сучасних суттєвих матеріальних обмеженнях. Ще тривала афганська війна, коли співробітники музею привозили з Афганістану експонати, збирали інформацію про учасників війни. За допомогою УСВА з чергової експозиції у головному приміщенні музею було розгорнуто перший в СНД державний музей воїнів-інтернаціоналістів. Зараз співпраця носить творчий і науковий характер й забезпечується взаємна підтримка при проведенні патріотичних громадських заходів, роботі з молоддю, поповненні фондів музею.
За участю Спілки відкрито присвячену афганським подіям експозицію у Національному музеї Збройних Сил України.
Розширюються обласні й місцеві музеї, створюються нові експозиції (Харків, Миколаїв, Херсон, Суми, Вінниця, Київ), які також  є важливими базами для проведення виховної роботи з молоддю.
Використання високої творчої активності ветеранів. Щорічно за участю УСВА та учасників бойових дій як авторів, упорядників, ініціаторів тощо в Україні видаються 10–15 книжок. Отримали міжнародне визнання книги серії «Афганська арена» авторів Сергія Червонописького, Валерія Аблазова та інших ветеранів війни. Книга Ігоря Моісєєнка «Сектор обстрілу – «Аісти» стала переможцем конкурсу Міністерства оборони України. Великим досягненням є  книга «В горнилі локальних воєн», ініціатором і упорядником якої є Олег Зайченко, голова Уманської міськрайонної організації УСВА Черкаської області. Залишаються важливими і зразковими дослідження з історії Анатолія Костирі, які були видані раніше і перевидаються. На вимогу часу на підставі бойового досвіду ветеранів афганської війни було видано підручник бійця територіальної оборони і довідник з надання першої медичної допомоги.
Більшість наших видань спрямовуються до вітчизняних і закордонних бібліотек. Це запорука їх зберігання й популяризації, насамперед, через електронні каталоги. Крім того, на базі бібліотек і з допомогою їх персоналу проводяться презентації нових видань, виставки фотографій і книг, зустрічі з читачами і молоддю. Найбільш активно розвивається співпраця з Національною бібліотекою України для дітей, наглядову раду якої очолює Сергій Червонописький, з Національною Парламентською бібліотекою та іншими.
Фізичне виховання, спортивно-прикладна і початкова військова підготовка молоді. Щорічно за участю організацій УСВА проводиться більш як 200 військово-спортивних ігор, турнірів і змагань з майже 40 різноманітних видів спорту: прикладних (національні бойові мистецтва, військово-прикладні види, багатоборство, водно-моторний, водіння автомобілів, мотокрос, кульова стрільба, пейнтбол, рукопашний бій, бокс, кікбоксінг, вільна і греко-римська боротьба, дзюдо, карате, теквандо, джиу-джитсу, важка і легка атлетика, плавання, стрільба з лука, армреслінг,  хортинг), з ігрових (волейбол, футбол, міні-футбол, баскетбол, гандбол, регбі, хокей, шахи, шашки, настільний теніс), веслування на байдарках і каное, туризму (спортивне орієнтування, походи, сходження на гори), (рибна ловля).
     До заходів залучаються представники усіх вікових категорій від дошкільного, шкільного до поважного, ветеранського віку.
        Спортивні меморіали присвячуються воїнам-інтернаціоналістам, зокрема, пам'яті В. Шиманського, В. Ткачука, О. Денисюка, Ю. Троцюка, В. Карпухіна, В. Горшкова, А. Рзянкіна, С. Яцковського, І. Шкварка, В. Олійника, В. Поддубного, І. Плосконоса, І. Боти, С. Коротуна, О. Бідного, Н. Лисяка, П. Лигуна, В. Буркіна, В. Удовиченка, Н. Белоконя, К. Кирюхіна, С. Фурмана, М. Схабенка, О. Онищука, С. Кисельова, О. Базилевича, С. Чухина, П. Корчака, В. Киселя, А. Захаревського, В. Химича, А. Олійника, В. Штрукаля, В. Костенка, У. Джуманіязова, С. Бойка, А. Левченка, С. Гавросієнка, К. Шкроботенка, О. Хуторянського, М. Мотори, А. Поркуяна, Ю. Сиваченка, А. Леонтьєва, А. Губаря, А. Бочарова, П. Рубана, А. Линьова, Т. Протасевича, С. Козлова, В. Коваленка, І. Холода та інших.
Творчі колективи і виконавці УСВА відомі не тільки всій Україні, але й в країнах СНД. Плідно працюють й з року в рік, підвищують професійність і виконавську майстерність колективи «Долг» (Тернопіль), «Інтерконтингент» (Тернопіль), «Перевал» (Вінниця), «Ташакор» (Біла Церква), виконавці О. Брагін (Одеса), В. Коваленко (Івано-Франківськ), С. Котляревський (Вінниця), В. Купрієнко (Бородянка), Л. Мицак (Полонне), Л. Мухін (Київ), О. Надточій (Ромни), В. Рикун (Суми), В. Стецький (Кривий Ріг), О. Ткач (Херсон), Ю. Шкітун (Запоріжжя). Кожний з творчих колективів і виконавців має багату фонотеку, збірки популярних творів на CD і DVD дисках.
Щорічно за участю УСВА проводиться від 10 до 15 всеукраїнських і міжнародних, а також від 20 до 30 фестивалів військово-патріотичної пісні регіонального значення. 
Виступи творчих колективів і виконавців завжди є невід’ємними, важливими частинами всіх урочистих, виховних та інших  патріотичних  заходів за участю воїнів-інтернаціоналістів.    
Інформаційна робота. Ветерани афганської війни за запрошенням проводять у навчальних закладах зустрічі та уроки мужності.
З 2005 року активно діє сайт УСВА, на якому оперативно розміщуються  новини про участь ветеранів у заходах у всіх областях, містах і районах держави, які стосуються  соціального захисту і прав ветеранів війни, сімей загиблих і померлих учасників бойових дій, військово-патріотичного виховання молоді тощо. Сайт користується значною увагою, його вже відвідали більш як 15 мільйонів читачів.
Щомісяця на восьми шпальтах регулярно виходить газета УСВА «Третій тост», де друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і  поезія. Важливою темою і постійною рубрикою в газеті було і є патріотичне виховання, участь у ньому воїнів-інтернаціоналістів.  
У зв’язку з подіями, які відбуваються в країні впродовж останніх років, за ініціативи Правління УСВА було направлено пропозиції до керівників держави щодо:  
– посилення участі УСВА у військово-патріотичному вихованні, підготовці молоді до захисту Вітчизни;
– формування об’єднаних навчальних центрів бойової підготовки підрозділів резервів ЗСУ, МВС, ПВ, СБУ;
– залучення учасників бойових дій – членів УСВА на посади викладачів, інструкторів навчальних центрів, радників у військових і правоохоронних частинах і підрозділах;
– створення з членів УСВА Громадської комісії з перевірки якості підготовки і забезпечення підрозділів резерву до участі у бойових діях до їх направлення в зону АТО;
 – формування спецпідрозділів (команд), в яких переважну більшість складатимуть члени УСВА – учасники бойових дій в Афганістані;
– формування з членів УСВА регіональних команд, підрозділів й інформаційних центрів для оперативного посилення забезпечення громадського порядку та охорони важливих державних і комунальних об’єктів;
– залучення представників УСВА до робочої групи АТЦ з питань визволення та обміну військовополоненими й розшуку осіб, які пропали без вісті у період бойових дій в АТО;
– створення цільових благодійних матеріальних фондів громадських організацій та координація їх дій для термінової підтримки захисників Вітчизни.
             УСВА брала участь у розробці «Державної стратегії розвитку національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016–2020 роки»  і підготувала низку пропозицій  до неї, які було враховано.

19 червня – День медичного працівника

На сторожі нашого здоров’я і життя


Люди у білих халатах завжди приходять на допомогу, і ми вдячні їм за це. Згідно з Указом Президента України від 1994 року в третю неділю червня у країні відзначається День медичного працівника, який вже став традиційним святом.

Наша держава, яка йде до європейської спільноти, де профілактика і здоровий спосіб життя є головним у роботі медичних закладів, ще, на жаль, у відношенні своїх громадян цих медичних принципів не виконує. Немає нової системи управління, що базується на засадах ринкової економіки з використанням методів сучасного менеджменту. Не працює в повному обсязі сімейна медицина і медичне страхування, закриваються лікарні, звільняють лікарів, підвищуються ціни на ліки і медичні послуги. Важко у наш час лікуватися пенсіонерам, інвалідам та іншим верствам населення.
Але, незважаючи на труднощі люди у білих халатах завжди приходять на допомогу, і ми вдячні вам за це.
Тисячі військових лікарів, медичних сестер брали участь в афганській війні та інших військових конфліктах, які відбувалися після Другої світової війни. Завжди вони з честю виконували обов'язки і медиків і бійців, бо керувалися принципами гуманізму й милосердя. Тільки за період війни в Афганістані бойовими  орденами і медалями нагороджено 2,5 тисячі офіцерів медичної служби, більш як 600 санінструкторів і санітарів,  679 лікарів і медичних сестер – службовців 40-ї армії. Серед них Георгій  Циганок, Рафік Камалов, Ярослав Медведик, Омар Базаров, Ігор Казьмерович, Анатолій Гончарук, Іван Сулан, Микола Кеда, Василь Романюк, Віталій Коваленко, Валерій Колесник, Віталій Конєв, Василь Бойко, медичні сестри Світлана Терешкова, Олена Говорова, Світлана Беліменко, Наталія Біленко, Олександра Гусаківська, Ніна Карнач, Ірина Медвєдєва, Валентина Плахотна, Тетяна Велігорська, Людмила Бєлкіна, Світлана Тютюнник і багато інших.
У цей нелегкий час, коли триває  воєнне протистояння на сході країни, медики, незважаючи на небезпеку, приходять на допомогу на полі бою, у госпіталях  Харкова, Одеси, Дніпра, Миколаєва, Києва. Львова та інших міст, де пораненим бійцям рятують життя і повертають до виконання своїх обов’язків. 
Зважаючи на значне зростання потреби в медичній реабілітації хворих і поранених у ході проведення АТО, вживаються додаткові заходи для вирішення проблеми.
Розгорнуто шість профільних реабілітаційних відділень на 515 ліжок. Два з них — у військово-медичних клінічних центрах, одне – у військовому госпіталі. У ВМКЦ Західного регіону (Львів) здійснюється реабілітація пацієнтів переважно з пораненнями черепа і хребта, у ВМКЦ професійної патології особового складу ЗС України (Ірпінь) — переважно з наслідками поранень опорно-рухового апарату, нервової системи і психологічної травми, у Старокостянтинівському військовому госпіталі облаштовано психоневрологічний реабілітаційний центр.
Три відділення на 100 ліжок кожне створено в центрах медичної реабілітації і санаторного лікування: у «Трускавецькому» — переважно для хворих з наслідками поранень внутрішніх органів, органів сечостатевої системи і з психологічними травмами, у «Пуща-Водиці» — переважно для хворих з наслідками поранень і травм нервової системи, опорно-рухового апарату й з психологічними травмами, а також у «Хмільнику» — переважно для хворих з пораненнями і травмами опорно-рухового апарату, периферичних нервів, шкіри і з психологічними травмами. Спинальні хворі військовослужбовці, постраждалі під час бойових дій, також направляються у Львівський обласний госпіталь інвалідів війни і Київський міський клінічний госпіталь ветеранів війни.
 Багато обласних госпіталів для ветеранів Другої світової війни надають медичну допомогу ветеранам війни, учасникам антитерористичної операції. Одним з найкращих лікувальних закладів країни став Український республіканський госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна», де завдяки медичному персоналу і технічним працівникам тисячі ветеранів війни, членів родин загиблих воїнів змогли пройти лікування й зберегти своє здоров’я і продовжити життя. За майже тридцять років у госпіталі змогли оздоровитися 120 тисяч пацієнтів.
Про історію медичного закладу і свою роботу розповів ветеран закладу, завідувач кабінету лікувальної фізкультури, відмінник охорони здоров’я СРСР Олег Петрович Горго:
– Після закінчення медучилища, служби в армії я продовжив навчання у Київському медичному інституті, після чого працював дільничним лікарем. Потім закінчив клінічну ординатуру і з листопада 1975 року розпочав трудову діяльність у санаторії «Лісова поляна» лікарем з лікувальної фізкультури. Санаторій, в якому тоді відпочивали працівники 4-го Головного управління при МОЗ УРСР, був відкритий 5 серпня 1975 року.
Складно було починати. Є знання і натхнення, є жага до цікавої роботи, є приміщення і пацієнти, а як правильно організувати результативне лікування за такий короткий термін перебування пацієнтів у санаторії та ще й без належного обладнання?  Шукав спонсорів, отримував пілотні партії тренажерів, сам їх випробовував і розробляв системи реабілітації, вмовляв і переконував, просив і вимагав, і ніколи не жалівся на долю, не опускав рук. Бо розумів: ЛФК – дуже потрібний елемент у ланцюгу лікувальних заходів. На території було прокладено маршрути теренкурів, кожному пацієнту було призначено особисті вправи і маршрут.
Запам’яталися цікаві зустрічі з відомими артистами Аркадієм Райкіним, Тетяною Дороніною, Ігорем Горбачовим, Юрієм Тимошенком і Юхимом Березіним,  письменниками Іваном Цюпою, Юрієм Мушкетиком, Миколою Упеником, Наталією Кашук, композитором Ігорем Шамо та іншими.
У 1989 році медичний заклад було передано для лікування та реабілітації воїнів-інтернаціоналістів і членів родин загиблих, він став називатися «ДП Український республіканський  госпіталь для  воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна».
Завдання госпіталю відтоді суттєво змінилися: треба було лікувати і надавати реабілітацію воїнам, які у молодому віці пройшли всі жахіття війни в Афганістані та інших країнах світу і мають посттравматичний синдром. Тому було відкрито неврологічне, терапевтичне, ортопедичне і лікувально-відновлювальне відділення. Загалом госпіталь мав можливість приймати за один заїзд 220 пацієнтів, а за рік у ньому лікувалися до 4 тисяч осіб. Кабінет ЛФК, де я продовжив працювати, також змінився: з’явилися нові сучасні методики, тренажери для фізичної і психоемоційної реабілітації учасників бойових дій та інвалідів війни. Пацієнти перенесли різні інфекційні хвороби, багато з них зазнали поранень, контузій, дехто втратив кінцівки, тому кожен проходить особистий курс лікування. За час моєї роботи у кабінеті ЛФК оздоровилися тисячі пацієнтів, – з гордістю каже Олег Петрович 
У двох кімнатах розміщено спортивний зал, різні тренажери, дошки Євмінова. У проміжках між іншими процедурами пацієнти крутять педалі велотренажера, тренуються на шведській стінці, знімають напруження  нескладними фізичними вправами. Є й такі ветерани, які звикли до щоденних тренувань, займаються важкою атлетикою, аби підтримувати себе у належній формі, та є й певна частина хворих, які щоденно приходять на лікувальну гімнастику, головне, що кожен знаходить для себе щось цікаве. Лікувальна фізкультура є фундаментом для проходження інших медичних процедур. А фізична культура – це культура здорового способу життя, необхідна кожній людині, яка поважає себе і постійно працює над собою, вдосконалюється.    
Вже більш як 40 років працює Олег Петрович у госпіталі й продовжує свій трудовий шлях. Може, тому і долає щодня лікар Горго  дво годинний  шлях до шпиталю, щоб ділитися своїм досвідом, теплом душі, сердечністю і накопиченими знаннями задля здоров’я  понівечених війною учасників бойових дій. Непомітно спливають роки, але, здається, час не владний над цією дуже цікавою і неординарною людиною, яка любить і поважає людей, свою роботу.
          Сивочолий, рухливий, спортивної статури, бо, як він жартує, щоденно отримує в громадському транспорті гарний масаж ліктями і робить ранкову гімнастику, оминаючи перешкоди руху в «годину пік». Синіми волошками квітнуть його веселі очі, й відразу підвищується настрій. Для кожного в його володіннях знайдеться кваліфікована порада спеціаліста, привітне слово і посмішка. А ще після кожного заняття не тільки отримуєш заряд бадьорості й прилив сили, а й прослухаєш невеличкий екскурс в українську історичну давнину. Дивуєшся іноді, звідки черпає сили і натхнення людина, та відповідь проста: лікар Горго працює за покликом серця. Тож десятиліття сумлінної праці залишили по собі не тільки сивину на скронях, а й вдячність кількох тисяч пацієнтів. Адже тільки післяінфарктних хворих у середньому до 300 на рік пройшли курс реабілітації, не кажучи вже про інших з тяжкими хворобами, зокрема наслідками поранень.
 У госпіталі працюють досвідчені фахівці, які надають пацієнтам медичні послуги з медикаментозного, фізіотерапевтичного, елекромагнітного і термогрязьового лікування, різні водні процедури та інгаляцію. Кожному пацієнтові призначається особиста дієта.
           Медики і технічні працівники з року в рік підвищують свою майстерність, надають кваліфіковану медичну і психологічну допомогу. Тому тут завжди 100-відсоткова наповненість. На жаль, ліжко-місць у госпіталі поки недостатньо. 
          УСВА з перших днів роботи госпіталю не була осторонь його проблем і труднощів. Усі обласні організації Спілки надають матеріальну допомогу: продукти харчування, будівельні матеріали тощо. На кошти УСВА і спонсорів було закуплено медичне обладнання, відремонтовано до 60 палат з 100, які є в госпіталі. Спілки здійснює розподіл путівок серед усіх організацій в країні. Треба ще багато чого зробити для покращання лікування, тому УСВА разом з керівництвом медичного закладу продовжує роботу з оздоровлення ветеранів війни і членів родин загиблих. 
               Воїни-інтернаціоналісти щиро вдячні працівникам госпіталю «Лісова поляна»: головному лікарю Віктору Олійнику, лікарям Сергію Чепелі, Ірині Мельник, Роману Паньківу, Галині Ямполь, Миколі Черпаку, Оксані Волковецькій, Валентині Соколівській, Зорині Лисак,  Олегу Горго, Клавдії Воранюк, медичним сестрам Наталії Мазниченко, Світлані Михайличенко, Тамарі Сторожук, Ірині Литвиненко, Олені Тимошенко, Тетяні Кулібабі, Наталії Симоненко, Лідії Савченко, Аллі Сергієнко, Галині Голембівській, Тамарі Богдан, Ользі Паньків, Ларисі Вовченко, Ользі Бойчук, Аллі Сінченко, Тетяні Свіщенко, Марії Гордилі, Тетяні Мазниченко, Валентині Дудченко, Раїсі Богуш, медбрату Віктору Фурсенку, завідувачу господарством господарчо-обслуговуючої служби Володимиру Глущенку, офіціантам харчблоку Олені Кривенюк і Тетяні Матвієнко та іншим прекрасним медичним фахівцям і технічним працівникам.  
Бажаємо вам, шановні медичні працівники, успіхів у фаховому зростанні, особистого щастя, міцного здоров'я, добробуту, благополуччя, Божої й державної підтримки, а головне – миру і злагоди у нашій державі!
Наш кор.

Для ветеранів різних поколінь
Розпочав роботу Івано-Франківський обласний госпіталь ветеранів війни. Створено цей комунальний заклад на базі Коломийської залізничної лікарні, де працюватимуть хірургія, терапія, неврологічне, діагностичне, фізіотерапевтичне відділення.
Депутатська комісія офіційно погодила і винесла на розгляд сесії Івано-Франківської обласної ради питання про утворення госпіталю. Таке рішення передбачає затвердження статуту, призначення головного лікаря, забезпечення фінансування і початок повноціннї роботи лікувального закладу.
Як повідомив начальник департаменту охорони здоров’я облдержадміністрації Мирон Матейко, колишня залізнична лікарня пройшла повну реорганізацію, складено акт прийому-передачі приміщень та іншого майна в комунальну власність області.
Керівник госпіталю, колишній головний лікар залізничної лікарні й голова комісії з реорганізації Володимир Федоришин розповів про перші дні роботи:
– Своїми силами завезли 50 ліжок. Станом на початок червня пролікували 43 учасників війни і АТО, зробили зубопротезування більш як 20 пацієнтам.  Ми відкриваємо 110 ліжок, путівки розподілятимуть в райони області. Заповнюватимуть госпіталь лікарі первинної і вторинної ланки (дільничні, з районних поліклінік і лікарень). Основний потік пацієнтів будемо старатися приймати за скеруваннями з районів. Також до нас можуть звертатися самі ветерани АТО – є діагностичне відділення, і на місці прийматимемо рішення про госпіталізацію і лікування або реабілітацію.
Мирон Матейко уточнив, що путівки до госпіталю в районах отримуватимуть лікарі ЦРЛ, відповідальні за напрям лікування учасників АТО і людей з особливими потребами. Також дані про потребу в реабілітації  у госпіталь передаватимуть з Центру допомоги учасникам АТО й департаменту охорони здоров’я, що координуватиметься з обласною клінічною лікарнею.
– Головне, щоб ветерани зверталися з потребами у лікуванні й реабілітації за місцем проживання, – наголосив М. Матейко.
Мирослав КРІЛЬ,
завідувач сектора Державної служби України
у справах ветеранів війни та учасників
антитерористичної операції в Івано-Франківській області.


Вітання від «афганців»

У райцентрі Заліщики на Тернопільщині відбулися урочистості з нагоди 70-ї річниці створення обласного комунального госпіталю для ветеранів війни.
У районному Будинку культури зібралися представники міської влади, громадськості, ветерани війни, щоб привітати  працівників медичної установи з ювілеєм.
Голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий вручив відзнаку УСВА – медаль «За громадянську мужність» головному лікарю Володимиру Івановичу Демчуку й подякував колективу медичного закладу за лікування і оздоровлення, чуйність і теплоту, за зцілення душі й серця ветеранів війни. «Афганці» подарували госпіталю ортопедичне ліжко, постільну білизну. Медикам вручено грамоти, квіти і цінні подарунки.
Гурт «Інтерконтингент», автор-виконавець військово-патріотичних пісень Роман Лотецький виступили з концертом.
Василь КОГУТ,
перший заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА.       


Кіровоградські «афганці» привітали працівників обласного госпіталю для інвалідів війни.

На адресу медиків пролунало чимало поздоровлень і теплих побажань від воїнів-інтернаціоналістів і мешканців Долинського району за турботу і милосердя, за те, що вони дарують усім нам радість життя, вселяють віру в зцілення.
О. ОСТАЩУК.

Вибір черкаських ветеранів

У Черкасах відбулися конференції обласної і міської організацій ветеранів Афганістану.
Головою обласної організації УСВА обрано Сергія Петровича Якимчука, міської – Бориса Віталійовича Карганова. Обрано правління і ревізійні комісії.
У роботі конференцій взяв участь голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергій Червонописький, депутати обласної ради і делегати місцевих (районних) організацій.
Прес-служба УСВА.

Сергій Якимчук народився 15 липня 1964 року в селі Бузівка Жашківського  району Черкаської області. У 1993 році закінчив Київський автомобільно-дорожний інститут (інженер-механік), у 2007 – Національну академію державного управління при Президентові України.
З 1983 по 1986 рік – служба в армії у Червонопрапорному Середньоазіатському прикордонному окрузі (Серахський прикордонний загін – навчальний центр служби і тактики прикордонних військ. Cлужив у спецпідрозділі управління прикордонних військ із забезпечення безпеки його керівного складу в місцях дислокації мотоманеврених груп в Афганістані. Учасник бойових дій в Афганістані. Ліквідатор наслідків аварії на  ЧАЕС (1986 рік). 
Після звільнення з армії працював  на різних посадах. З 2012 по 2015 рік – радник генерального директора концерну «Техвоєнсервіс». Член Партії ветеранів Афганістану.

Борис Карганов
народився 1 вересня 1966 року в селищі Клебан-Бик Константинівського району Донецької області. Після середньої школи 1983 року працював електромонтером районного управління «Укрпромводчормет».
У жовтні 1984 року призваний до армії. З лютого 1985 по серпень 1986 року – радіотелеграфіст взводу управління артдивізіону 191-го окремого мотострілецького полку в Афганістані. Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу».
У 1990 році закінчив Донецьке вище військово-політичне училище і був направлений до Західної групи військ у Німеччину. 1993 року Міністерством оборони України призначений заступником командира з виховної роботи у військову частину в Черкаси. У 1997 році після розформування частини за власним бажанням звільнився з лав армії.
З 2006 року – член УСВА і Партії ветеранів Афганістану. Ніні – приватний підприємець.


Звітують чернігівські «афганці»

У Бахмацькому районі відбулася позачергова конференція Чернігівського обласного відділення УСВА.
Делегати і гості хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих побратимів, воїнів Другої світової війни та воїнів АТО, поклали квіти до пам’ятника «афганцям», відвідали районний історичний музей.
Голова райдержадміністрації Віктор Міщук подякував ветеранам Афганістану за героїзм і мужність під час виконання інтернаціонального обов’язку, а також за активну громадянську позицію. Ветерани афганської війни не стоять осторонь політичного життя, стали активними учасниками всіх суспільних процесів, що відбуваються у державі. Місцева влада співпрацює з районною організацією УСВА. Голова районної ради, учасник бойових дій в Афганістані Віталій Кочерга розповів про спільну роботу з «афганцями» та іншими ветеранськими організаціями.
Основну увагу було приділено соціальному захисту «афганців»: йшлося про пільги при сплаті комунальних послуг, забезпечення санаторно-курортним лікуванням і засобами реабілітації, про допомогу сім’ям загиблих воїнів-інтернаціоналістів тощо.
Обговорено співпрацю районних ветеранських організацій з органами виконавчої влади і місцевого самоврядування. Конструктивна розмова велась про матеріально-технічне забезпечення і фінансову підтримку бійців АТО, увічнення пам’яті загиблих. Підбито підсумки проведених заходів з нагоди 27-ї річниці виведення військ з Афганістану і Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
Конференція розглянула організаційне питання: головою Чернігівського обласного відділення УСВА (воїнів-інтернаціоналістів) обрано Олександра Володимировича Соколова, який більше 20 років очолював обласну організацію ветеранів-«афганців».
За значний особистий внесок у розвиток ветеранського руху, надання допомоги у вирішенні питань соціального захисту ветеранів, інвалідів війни, членів сімей загиблих учасників бойових дій почесні відзнаки обласного відділення УСВА вручено голові райдержадміністрації Віктору Міщуку, голові районної ради Віталію Кочерзі та Бахмацькому міському голові Павлу Шимку.

Прес-служба Чернігівського обласного відділення УСВА.

На честь прикордонників

У міському парку воїнів-інтернаціоналістів полтавчани відзначили 98-у  річницю створення Прикордонних військ.
 
Біля символічних прикордонних стовпів зібралися ветерани різних поколінь у зелених кашкетах і молоді воїни, які нещодавно повернулися із зони АТО. Урочистий мітинг почався з Гімну України і хвилини мовчання по загиблих побратимах, покладання квітів до пам’ятника.
 
До присутніх з привітаннями звернулися ветеран Другої світової війни М. В. Клепач, представник військкомату Є. М. Бородай, новообраний голова міської спілки ветеранів війни в Афганістані О. А. Романенко.
 
Голова ГО «УБД» Октябрського району Полтави, депутат міськради В. П. Корнійчук вручив від імені міського голови Почесні грамоти і Подяки активістам-прикордонникам. Святковий настрій дарували полтавчанам гості – «афганський» ансамбль «Перевал» з Миколаєва.
Ю. ЛИТВИШКО,
заступник голови ГО  «УБД»  Октябрського району Полтави.


Символ стійкості й мужності

На центральній площі райцентру Межова на Дніпропетровщині біля пам’ятного знака загиблим в Афганістані землякам урочисто відкрито символічні прикордонні стовпи – символ стійкості й мужності. Ініціаторами й виконавцями стали члени правління районної організації УСВА.
У заході взяли участь ветерани-прикордонники різних поколінь, воїни-інтернаціоналісти, мешканці селища. Розпочалося свято із виконання Гімну України й хвилини мовчання в пам'ять про загиблих захисників кордону Батьківщини.
Відкриття символічних прикордонних стовпів доручили ветеранам Прикордонних військ – голові районної організації УСВА Миколі Івановичу Скочку і Леоніду Миколайовичу Зіненку.
Зі словами привітання і подяки звернулися до присутніх голова райдержадміністрації В. І. Гребцов, селищний голова В. М. Зражевський, голова районної Організації ветеранів України В. Г. Литвин, які вручили ветеранам відзнаку Президента України – медаль «25 років виведення військ з Афганістану».
Ветерани поспілкувалися й скуштували солдатську кашу. З концертом виступив колектив районного Палацу культури.

Прес-група Дніпропетровського обласного
об’єднання ветеранів Афганістану.



Подвиг пам’ятають

Херсонщина є прикордонною областю, а ще у зв’язку з анексією Криму і переведенням Азово-Чорноморського управління Державної прикордонної служби України в Херсон роль прикордонників тут ще більше зросла.
В Азово-Чорноморському управлінні створено організацію, яка об’єднує ветеранів-прикордонників Херсонської, Миколаївської та Запорізької областей. Її головою обраний учасник бойових дій в Афганістані, колишній заступник командувача морськими частинами Прикордонних військ України капітан першого рангу Василь Миколайович Перерва. Маючи великий досвід, він швидко згуртував ветеранів, налагодив ділову співпрацю з командуванням управління.
У багатьох херсонських школах створено загони юних друзів прикордонників, члени організації – часті гості в підрозділах, де проводять  патріотичне виховання, передають свій бойовий і службовий досвід.
Ветерани привітали захисників кордону зі святом, вручили кращим нагороди й відзнаки організації. У Горностаївці відкрили прикордонний стовп України з мапою на місці поховання прикордонників, які загинули в період Великої Вітчизняної війни. Місцеві старожили пам’ятають ті часи і були свідками, коли на околиці села наших бійців оточили німецькі солдати, зав’язався кривавий бій. Закінчилися набої, але жоден прикордонник не здався ворогові в полон, усі вони загинули смертю хоробрих. Мешканці і молодь селища пам’ятають подвиг героїв.
У Новій Каховці ветерани, учасники бойових дій в Афганістані відкрили пам’ятник на місці поховання кавалера ордена Червоної Зірки прикордонника Володимира Васильовича Помазуєва, який п’ять років прослужив у Афганістані.
У заходах з відзначення Дня прикордонника взяв участь голова обласної організації УСВА В. П. Столяр.
Ольга ПАЛАНИЦЯ.

Вчаться захищати Вітчизну

Утретє на базі Знам’янського МСТК ТСО України відбулися навчально-польові збори для старшокласників. Заняття з учнями проводили працівники міськвідділу освіти, Товариства сприяння обороні України, військового комісаріату, члени міської організації УСВА.
 Збори передбачають повторення вивченого теоретичного матеріалу з предмету «Захист Вітчизни» і відпрацювання практичних навичок з військової підготовки.
66 учнів працювали на кількох рубежах. Ознайомче заняття з побудови прихованих укріплень, їх облаштування, переміщення під час бою  з використанням підручних засобів проводив директор Знам’янського МСТК ТСОУ, учасник бойових дій в Афганістані В. Колебіденко.
На рубежі з вогневої підготовки з учнями працювали заступник голови Знам’янської міської організації УСВА О. Мазур та інструктор зі зброї Б. Колебіденко. Підлітки вчилися правильно тримати зброю, стріляти з різних положень, дізналися про призначення і технічні характеристики різних видів автоматів, пістолетів, тренувалися у розбиранні й збиранні автомата, спорядженні його магазину патронами. Учасники зборів, які показали найвищі результати під час тренувань, нагороджені дипломами.
Активну участь в організації і проведенні практичних занять взяли заступник військового комісара Знам’янського комісаріату майор О. Курільний і старший лейтенант Д. Дудник, викладачі предмету «Захист Вітчизни» А. Хандусенко, В. Бойченко, П. Каганков, М. Міщенко, А. Григор’єв, В. Сидоренко.
Начальник відділу освіти Л. Грекова висловила щиру вдячність за багаторічну співпрацю, сприяння розвитку патріотичного виховання молоді члену правління Кіровоградської обласної організації УСВА, голові міського координаційного центру національно-патріотичного виховання дітей та молоді «Патріот», директору Знам’янського МСТК ТСОУ В. Колебіденку, а також усім, хто взяв участь в організації зборів.
І. ІВАНЕНКО,
заступник директора Знам’янського МСТК ТСО України.

Від Афганістану до Донбасу
Голова Тернопільської обласної організації  УСВА Сергій Лісовий і члени Спілки полковник  В’ячеслав Кравчук, виконавці військово-патріотичної пісні Роман Лотецький та Уляна Білик побували у зоні АТО.
Вони відвідали роту міліції особливого призначення «Тернопіль» у Лисичанську, де зустрілися з земляками, які несуть військову службу на блокпостах, передали продукти харчування. Артисти виступили з концертною програмою, кожну пісню якої бійці приймали з радістю і вдячністю.
У станиці Луганській теж лунали пісні тернополян. Гості  поклали квіти до пам’ятника полеглим воїнам Другої світової війни.

        Від Афганістану до Донбасу – такий девіз вибрали тернопільські воїни-«афганці», учасники гурту «Долг» для чергової поїздки в зону АТО. Цього разу концерти відбулися у Старобєльську, Лисичанську, Сватовому. Дух патріотизму, відчуття плеча бойових побратимів притаманні цьому колективу. Ветерани співають про війну, але водночас закликають до миру.
    – Ми не можемо і не маємо права стояти осторонь цих подій. Такі концерти потрібні, щоб вселити віру в нашу перемогу, підняти патріотичний і моральний дух  бійцям.     Ми пройшли війну в Афганістані й розуміємо, яка важлива наша участь у цій війні, яка відповідальність лягає на наш колектив, – говорять ветерани-аматори.
О.  МАКУХІВСЬКИЙ,
член правління Тернопільської обласної організації УСВА.

Наша допомога потрібна
 
Укотре повернулися з передової волинські волонтери, які їздили у самісіньке горнило війни з гостинцями для українських захисників.
Пробувши майже тиждень безпосередньо на передовій, волонтерський екіпаж на чолі з депутатом облради, головою Волинської обласної організації УСВА Григорієм Павловичем і головним лікарем КЗ «Луцький центр первинної медико-санітарної допомоги» Ігорем Гнетньовим повернувся на рідну Волинь. Також до поїздки долучилися волонтери Василь Пристайчук і Віталій Лісецький, які вже неодноразово перетинали лінію бойових дій, везучи допомогу для бійців.
Про подробиці небезпечної, однак такої потрібної для військових поїздки на схід, розповів Григорій Павлович. Цього разу довелось об’їхати більшість населених пунктів, прилеглих до Донецької області, де дислокуються підрозділи наших військових. Зокрема, волонтери побували у Пісках, Мар’їнці, Краматорську, Маріуполі та інших населених пунктах, що межують із окупованим Донецьком. Передано продукти харчування, питну вода, засоби особистої гігієни, оптичні пристрої та інше.    
–  Загалом за ці роки волинські «афганці» зібрали кошти на суму 4 мільйона 600 тисяч гривень, на які було закуплено військове спорядження і різноманітну техніку і передано бійцям у зону АТО, – каже голова обласної організації. – Це без урахування споряджених медичних аптечок, продуктів харчування, овочів і фруктів, води, паливно-мастильних і будівельних матеріалів.       
Зі слів волонтера Олександра Положивця, який мешкає у селі Вишнів Любомльського району, свого часу в межах акції «Засолоди солдату життя» вдалося зібрати дві тонни варення. Як волинянин зізнається, протягом останнього часу збирати провізію для військових стає все важче.
«Збирали допомогу в селах наприкінці зими. Здебільшого люди діляться картоплею й салом. Біда у тому, що всі втомилися від війни. Хоча під час акції й вдалося зібрати чимало варення, але на схід возимо його малими партіями. А загалом скажу я вам таке, що волонтерський рух уже давно притих. Сьогодні допомога надходить за інерцією. На жаль, допоки комусь додому не привезуть труни, здебільшого, ніхто нічого робити не буде», – каже волонтер.
До слова, найбільш зворушливим для «афганців», які на своєму віку бачили дві війни, було те, що мама полеглого героя-айдарівця Ігоря Філіпчука принесла для українських захисників власноруч спечені домашні пиріжки, які, власне, й відвезли на схід у 128-у гірсько-піхотну бригаду.
Особливу подяку волонтери висловлюють підприємствам Волині й небайдужим людям, які долучилися до допомоги військовим.
Все ще триває страшна війна, щодня помирає чийсь син. Наші воїни все ще потребують допомоги. Не можна забувати про це.

Вікторія СЕМЕНЮК.



У дружній родині

В Україні майже 400 тисяч багатодітних матерів, 1085 жінок мають звання «Мати-героїня» і приблизно 20% усіх дітей країни виховуються у багатодітних сім’ях. Днями столична Спілка багатодітних сімей «Діана» провела цікаву зустріч.
Спілці понад 20 років, очолює її Алла Іванівна Сладковська, яка, виховуючи чотирьох дітей, веде активну громадську роботу. Організація налічує 256 сімей, 807 дітей віком до 18 років. Має на обліку опікунів, матерів-одиначок, 12 сімей переселенців, 5 матерів-героїнь.
Протягом останніх двох років члени спілки постійно збирають і передають продукти харчування, одяг, взуття і ліки військовослужбовцям у зоні АТО. Проводять екскурсії для багатодітних сімей, зустрічі ветеранів війни і учасників АТО в школах і дитячих садках. «Діана» плідно співпрацює з Київською міською Спілкою ветеранів Афганістану і благодійними фондами  «Дніпровські ініціативи» та «ОВЕС».
У святі взяли участь голова КМСВА Микола Гончаренко, народний депутат України Віктор Чумак, керівник благодійного фонду «Дніпровські ініціативи» Тетяна Велімовська, менеджер благодійного фонду «ОВЕС», волонтер проекту «Добро жменями» Наталія Тарасова, голова Всеукраїнського громадського об’єднання родин загиблих і безвісти зниклих учасників антитерористичної операції, ветеранів війни та активістів волонтерського руху «Крила 8-ї сотні» Ірина Міхнюк,  громадський діяч, співак і публіцист Володимир Гонський, народний депутат, заслужений лікар України співачка Ольга Богомолець, автор-виконавець, учасник бойових дій в Афганістані, кавалер двох орденів Червоної Зірки  В’ячеслав Купрієнко, ветеран афганської війни, учасник місії ООН в Африці, волонтер Володимир Юрченко, заслужена артистка України Марта Шпак. 
За активну громадську діяльність, надання благодійної допомоги військовослужбовцям у зоні АТО деякі члени організації нагороджені Подяками і Почесними грамотами Київської міської Спілки ветеранів Афганістану та інших громадських організацій.
Для спілчан співали Марта Шпак, В’ячеслав Купрієнко, Ольга Богомолець, Володимир Гонський, дует сестер Наруцьких. Присутні з вдячністю приймали кожну пісню, панувала дружня тепла атмосфера.

Наталія ШАТКОВСЬКА.


Українська Спілка ветеранів Афганістану
 (воїнів-інтернаціоналістів)

Книга Вдячності та Пошани

                  ДРОГОБИЧ Володимир Гнатович – головний консультант Головного департаменту з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента України.
                 Добре, професійно володіє інформацією про стан ветеранського руху в Україні. Завжди шанобливо ставиться до ветеранів і їхніх проблем.
ДРОМАШКО Людмила Григорівна – Первомайський міський голова Миколаївської області.
Народилася 27 квітня 1955 року в селі Лиса Гора Первомайського району.
У 1980 році закінчила Київський технологічний інститут легкої промисловості, інженер-економіст.
З 1977 по 1992 рік працювала економістом, провідним економістом, начальником планово-економічного управління, заступником директора заводу «Фрегат», а з 1993 по серпень 2008 року – заступник голови правління з економіки і фінансів відкритого акціонерного товариства «Завод «Фрегат».
          З 1998 року обиралась депутатом Первомайської міської ради, очолювала постійну комісію з питань планування бюджету, фінансів, приватизації та комунальної власності.
У  2008 році – секретар Первомайської міської  ради. З 11 грудня 2008 року по теперішній час – міський голова.
З вересня 2012 року – голова Дорадчого комітету з питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків Асоціації міст України.
    Нагороди і відзнаки: Грамота Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом» (2008), почесне звання «Заслужений економіст України» (2010), пам’ятний нагрудний знак «За сприяння Повітряним Силам Збройних Сил України» (2011), відзнака Президента України − ювілейна медаль  «20 років незалежності України» (2011),  орден святої великомучениці Варвари другого ступеня.
За період роботи в органах місцевого самоврядування Людмила Григорівна всіляко підтримує захист соціальних прав, діяльність організацій ветеранів війни.
Сьогодні у Первомайську проживає 337 воїнів-інтернаціоналістів, які брали участь у бойових діях на території 15 країн світу. Всі вони не залишаються поза увагою держави та органів місцевої влади.
Учасники бойових дій на території інших держав користуються пільгами на житлово-комунальні послуги. Торік 21 воїн-інтернаціоналіст отримав матеріальну допомогу з місцевого бюджету на загальну суму 30 тисяч гривень. Сім’ї загиблих  нині отримують щомісячну стипендію 800 гривень, що на 300 гривень більше, ніж 2015 року. За рік забезпечено безкоштовним зубопротезуванням – 15, путівками на санаторно-курортне лікування – 9 ветеранів. З міського бюджету постійно виділяються кошти для здійснення статутної діяльності громадської організації воїнів-інтернаціоналістів.
Міська влада тісно співпрацює зі спілкою воїнів-«афганців», яка є однією з найбільш дієвих та організованих у місті, у лютому вже вдруге .підписано меморандум про взаємодію і співробітництво. Цей документ регламентує співпрацю у питаннях, що стосуються реалізації заходів із всебічного захисту законних прав та інтересів учасників бойових дій на території інших держав і сімей загиблих (померлих) воїнів-інтернаціоналістів, зокрема, проведення спільних заходів до визначних і пам'ятних дат, виплату передбачених законодавством пільг і компенсацій, забезпечення надання щорічної одноразової матеріальної допомоги, яка щороку збільшується на 10%, безкоштовний проїзд у громадському транспорті тощо.
Звичайно, залишається ще багато проблем, невирішених питань. Але місцева влада в особі міського голови Л. Г. Дромашко продовжує робити все, щоб і надалі вирішувати нагальні питання соціального захисту учасників бойових дій, ветеранів війни, сімей загиблих воїнів, усіх, хто виконував інтернаціональний обов’язок за межами нашої держави.       
ДУРДИНЕЦЬ Василь Васильович  — радник Міністерства внутрішніх справ України.
Народився  27 вересня  1937 року в селі  Ромочевиця  Мукачівського району Закарпатської області. 1960 року закінчив юридичний факультет Львівського державного університету ім. І. Я. Франка. У 1958–1978 — працював у комсомольських і компартійних органах (Львів, Москва, Київ). У  1978 — заступник, а в 1982 — перший  заступник міністра внутрішніх справ УРСР. На цій посаді працював до лютого 1991 р.
         Від березня 1990 — народний депутат України. 29 січня 1992 року обраний першим заступником Голови Верховної Ради України. У липні 1995 року увійшов до складу Кабінету Міністрів України як віце-прем'єр-міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. З 18 червня  1996 року — перший віце-прем’єр-міністр України.
         Від 14 лютого 1997 — голова Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України. Указом Президента України від 2 липня 1997 року  призначений виконуючим обов'язки Прем'єр-міністра України.
         З липня 1997 — директор Національного бюро розслідувань України. У 1999 — 2002 — міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
        Працюючи на відповідальних державних посадах, зокрема у Верховній Раді України, Кабінеті Міністрів України, ініціював і  підтримував заходи щодо захисту соціальних прав ветеранів, діяльності організацій ветеранів війни,  використання бойового досвіду ветеранів війни у питаннях реформування правоохоронних органів держави. 
        У 2002 — 2003 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорській Республіці (в Словенії — за сумісництвом).
        Член Урядового комітету з реформування аграрного сектора та з питань екології і надзвичайних ситуацій з 2000 року, член Ради національної безпеки і оборони України з 1997 року, представник України в постійних органах Частково відкритої угоди Ради Європи щодо запобігання, захисту та надання допомоги у разі великих природних і техногенних катастроф у 1999— 2003.
       Генерал внутрішньої служби України (1997). Почесний професор Національної академії внутрішніх справ з 1997 року. Заслужений працівник МВС (1990). Заслужений прикордонник України (1997). Заслужений юрист України (2011).
       Нагороджений: орденами Трудового Червоного Прапора (1977), «Знак Пошани» (1971), «За особисту мужність» (1991), Князя Ярослава Мудрого п’ятого ступеня (2000) і четвертого ступеня (2002), 12 медалями, Почесними грамотами Президії ВР УРСР (1987), КМ України (1998), Почесною відзнакою Президента України (1996), орденом «За заслуги» другого ступеня (2012), іменною вогнепальною зброєю (1996), лауреат премії імені Ярослава Мудрого (2008) за цикл наукових праць та проектів з питань інформатизації законотворчої, правоохоронної та правоосвітньої діяльності.

        ДЬЯЧЕНКО Віктор Миколайович – віце-президент Товариства Червоного Хреста України (до 2016 року).
       Працюючи на відповідальних державних посадах, зокрема у місцевих і центральних органах влади з питань соціального захисту, а також на посаді заступника міністра соціальної політики України, ініціював і підтримував заходи щодо захисту соціальних прав ветеранів, діяльності організацій ветеранів війни. 


На захисті прав ветеранів війни і сімей загиблих воїнів
swscan0000601913.jpg
swscan0000601914.jpg
swscan0000601915.jpg
swscan0000601916.jpg


Внимание, ветераны!
Разработан законопроект о монетизации льгот

Министр социальной политики Андрей Рева констатирует разработку Кабинетом Министров законопроекта о монетизации льгот.
Монетизацию льгот нужно было внедрять лет десять назад. Такую точку зрения министр высказал газете «Урядовий курь’эр», передается со ссылкой на пресс-службу Кабинета Министров, информирует еizvestia.com.
«А если не сделали тогда, то нужно сделать сейчас, — говорит Андрей Рева. — Например, возьмем льготы на проезд. В Киеве общественный транспорт просто разбит. Потому что льготы мы людям дали, а заплатить за них поставщикам услуг забыли.
Или другой эпизод. Льготник, скажем, чернобылец, имеет право на бесплатный проезд, в большом городе может пользоваться им ежедневно. А житель отдаленного села — может, раз в год, когда решит посетить родственников в Украине. Поэтому, считаю, справедливо будет вместо условной льготы предоставить людям равные суммы денег. А на что они их в конце концов потратят: на продукты, лекарства или отдых — решат сами. Именно так будет справедливо. И чем богаче со временем будет становиться государство, тем большими будут эти компенсации. Да, будет и немало недовольных, которые найдут, к чему придраться. Но уверен: когда это сделаем, транспорт начнет развиваться, и люди это увидят и почувствуют».
Законопроект о монетизации льгот уже разработан и впоследствии будет подан на рассмотрение Верховной Рады.

ГІДНІ БУТИ НАЩАДКАМИ

    У Бориспільській загальноосвітній школі №3 відбулася година пам’яті випускника, сержанта Василя Севастяна, який 3 травня 1981 року героїчно загинув у Афганістані й нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки.
       За майже 21 рік життя він встиг бути старанним учнем, талановитим футболістом, надійним другом, вірним сином для батьків і своєї країни. У музеї школи, в якій Василь навчався, відкрито стенд з матеріалами про його життя і службу в Афганістані.  
    Традиційна година пам’яті відбулася у родинному шкільному колі, до якого долучилися голова Бориспільської міської організації УСВА  Володимир Сукач, члени правління спілки Вадим Кізіменко та Олег Некрасов, голова міської організації Партії ветеранів Афганістану Олександр Васюта, який з Василем Севастяном виконував інтернаціональний обов’язок в одній дивізії.
          Для старшокласників було проведено урок мужності. Школярі переглянули тематичний фільм і слухали  розповіді воїнів-інтернаціоналістів. 
    Навчальному закладу гості подарували диск «Афган 1979–1989». Директор школи Ірина Панкявічене сказала, що подарунок «афганців» доповнить експонати шкільного музею, відкриття якого відбулося у вересні минулого року. І першим є стенд про історію школи й присвячений  Василю Севастяну. 
    Не лише на інтелектуальному, а й на спортивному рівні учні доводять, що гідні бути нащадками героїчних земляків. Медалями й дипломами цього дня було нагороджено дівчат збірної школи за третє місце у міському етапі змагань з волейболу.
Тетяна ПІДГУРСЬКА,
кореспондент міського радіомовлення.

Во имя жизни, мира и любви
В Харьковском музее-диораме воинов-интернационалистов «Афганистан – как это было» подведены итоги и представлен очередной сборник творческих работ ежегодного литературно-художественного конкурса духовно-философской и гражданской прозы и поэзии «Во имя жизни, мира и любви».
Конкурс, организованный городским Союзом ветеранов Афганистана, проводится в рамках проекта «Единой социальной сети»  2013 года. В этом году в оргкомитет ХГСВА поступило более пятисот творческих работ, отобраны более двухсот, которые вошли в сборник.
Председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана, первый заместитель председателя облсовета В. Н. Коваленко поздравил участников конкурса и его победителей, пожелал дальнейших творческих успехов.
Член Национального союза журналистов Украины Алексей Ягодка  в своей работе описал нелегкий жизненный путь узника четырех концлагерей харьковчанина Игоря Федоровича Малицкого, который и сегодня активно трудится на благо общества. Ветеран рассказал о своей жизни, о боевых товарищах.
       Девятиклассник Марк Наникашвили прочитал рассказ «О войне…», а шестиклассница Алина Чвалюк стихотворение «Письмо солдату». Третьеклассники Анастасия Соболь и Ярослав Шило  рассказали о ветеране Великой Отечественной войны Герое Советского Союза Федоре Петровиче Пуртове, с которым они постоянно общаются.
Председатель союза ветеранов Афганистана Шевченковского района, член жюри конкурса Михаил Быков рассказал о работе по увековечиванию памяти погибших героев афганской войны и о том, что сегодня нашло отражение в присланных и опубликованных творческих работах. Учащиеся школы №106, которая носит имя награжденного тремя медалями «За отвагу» Владимира Киселя, говорили о его подвиге, об Александре Криуленко, награжденном посмертно орденом Красной Звезды. Десятиклассник Кирилл Митягин написал о судьбе награжденного орденом Красной Звезды Игоря Землянского.
Заместитель председателя ХГСВА по работе с семьями погибших Татьяна Павловна Новохацкая выразила благодарность участникам конкурса за память об их сыновьях, за талантливые творческие работы и уважение к семьям погибших воинов.
Приятной неожиданностью для приглашенного на встречу депутата городского совета, участника АТО Ивана Валерьевича Ракича стала работа первоклассницы Марии Ворониной «Иван Ракич, боец 92-й механизированной бригады». Инженер школы №178 Елена Педченко прочитала свое стихотворение, посвященное участникам АТО, а  педагог-организатор  школы №164 Евгения Титаренко – свою поэму. Восьмиклассница Мария Мансурова исполнила свою песню «Вы вернитесь с войны, пацаны…».
Юные дарования из 4-В класса школы №11 Александр Афанасьев, Артем Гонцул, Арсений Дадашьян, Дарья Савченко, Екатерина Момотова и Владислав Лисогорский продемонстрировали созданный ими мультфильм «Про танк». А первоклассники школы №108 Владислав Грицало и Ярослав Калиниченко, второклассники Милена Болдовская и Таисия Слюсарева, третьеклассники  Анастасия Соболь и Ярослав Шило подарили музею свою коллективную работу.
Участникам конкурса вручены сборники творческих работ и грамоты Харьковского городского союза ветеранов Афганистана.
Выражаем благодарность харьковчанам, принявшим участие в подготовке и проведении конкурса, депутатам горсовета В. А. Зинченко, С. Ю. Андреевой, депутату облсовета А. И. Мацаку, президенту благотворительного фонда «Слободской край», участнику боевых действий в Афганистане А. В. Счисленко.
Пресс-служба ХГСВА.

Люди і час

ТАКАЯ ПРОФЕССИЯ – РОДИНУ ЗАЩИЩАТЬ

    Помните в знаменитом кинофильме  «Офицеры» герой говорит: «Есть такая  профессия – Родину защищать!». К профессиям подобного рода, на мой взгляд, в первую очередь можно отнести  пограничников.  Среди них – инспектор отдела погранслужбы «Зерново»  Сумского погранотряда Восточного регионального управления старшина Ю. П. Булах.   
    Юрий родился в небольшом городе   Сумской области – Кролевце. После  девятого класса захотел учиться в мореходном училище.  Но больше притягивала  иная синь – небесная. Записался в ДОСААФ, совершил несколько прыжков с парашютом. В 1986 году Юрий Булах призван в Воздушно-десантные войска. Служить ему довелось в десантно-штурмовой роте, дислоцировавшейся в провинции Нангархар под Джелалабадом.
    Свое боевое крещение рядовой Булах испытал вскоре по прибытии к месту службы, когда  два наших взвода, расположившихся в так называемых Черных горах, неожиданно обстреляли из крупнокалиберного пулемета душманы. В этом бою полегли семеро советских солдат, в том числе и Валерий Астахов – товарищ Юрия по «учебке». Погибли взводный и пулеметчик – их тела нашли в горах растерзанными. В тот же день в Союзе жена погибшего взводного родила сына…
    В чем конкретно заключалась задача взвода?  Уходили в горы на недели, сопровождали советские колонны, «брали» укрепрайоны, караваны. И так – целый год, с мая 1987 по май 1988 года. Когда наши  войска покидали Афганистан, Юрий попал во вторую колонну.
    После Афганистана он еще полгода отслужил на границе в Термезе, затем – в Петропавловске-Камчатском и лишь потом демобилизовался. Вернувшись в родной Кролевец, работал сначала водителем в сельхозтехнике, затем – на заводе слесарем. Но спокойная и размеренная жизнь на «гражданке» была не по нему, и в 1995 году Юрий вступает в полк радиоэлектронной борьбы, находившийся в Глухове, а  в 2004 году, определившись по контракту, – в миротворцы. Служить довелось в Ираке на границе с Ираном в составе мотострелковой роты. Задача – охрана пункта пропуска. По истечении восьми месяцев, достойно выполнив свою миссию, вернулся в Глухов, уволился и вскоре уже примерял пограничную форму.
    И вот уже несколько лет старшина Ю. Булах вместе с товарищами надежно охраняет рубежи нашей Отчизны: на его счету как старшего пограничного наряда немало задержаний нарушителей госграницы, а также контрабандных грузов. Руководство характеризует Юрия Петровича как целеустремленного и настойчивого специалиста, отлично справляющегося с поставленными задачами.
                                                                                             
      Вероника ГРИЦОВА,
      член Середино-Будской районной организации УСВА.

ЛІКАР, ЗАГАРТОВАНИЙ ВІЙНОЮ І ЧОРНОБИЛЕМ
Війна, як жорно, перемелює життя безлічі людей. Але більшість воїнів не зламали жодні випробування долі, вони стали найкращим прикладом мужності й відданості. Саме таким є «афганець» Юрій Іост, полковник медичної служби запасу, колишній  начальник Військово-медичного клінічного центру в Ірпені на Київщині.
«У той час кожен хлопчина прагнув бути військовим...»
— У дитинстві мріяв стати військовим льотчиком, — згадує Юрій Ернстович. — Проте, закінчивши школу з відмінним атестатом, подав документи в Ташкентське танкове училище.
 Але танкістом йому стати не довелося. Перед складанням іспитів забрав документи і впевнено пішов вступати у медичний інститут, втілюючи давню мрію своєї матері, аби він став лікарем. Проте вступити з першого разу в медінститут не вдалося — конкурс був занадто високим. У таких випадках в юнаків був один шлях — служба в армії. Розпочав строкову на кордоні з Китаєм, вивчився на механіка-водія танка. Потім служив у Киргизії і, повернувшись у цивільне життя, вступив у Карагандинський медичний інститут. Після четвертого курсу продовжив навчання на військово-медичному факультеті Томського медінституту. Через два роки його направили у Прикарпатський військовий округ. А вже звідти відправлявся в Афганістан і Чорнобиль...
Воїн-інтернаціоналіст, ліквідатор
Про ці сторінки свого життя Юрій Ернстович розповідає неохоче. Відчувається, як старанно він підбирає кожне слово.
— Згадую події в Афганістані, як страшний сон, ніби це було дуже давно і не зі мною. 1980 рік. Коли ми їхали в Афганістан із думкою, що виконуємо інтернаціональний обов'язок, мені було 28 років. Лише з часом почали замислюватися: чи потрібні ми там? Звичайно, потім вже зрозуміли, що ми там чужі. Але ми виконували свій військовий обов'язок...
В Афганістані офіцер прослужив два роки. Був контужений. Згодом повернувся в Україну. А через кілька років вибухнув Чорнобиль.
— Як зараз пам'ятаю 27 квітня. Ми в хімзахисті, протигазах. Тоді ніхто з нас навіть уявлення не мав, що вони при радіаційному зараженні ніяк не допоможуть. Просто ми розуміли, що потрібні своїй країні. Загалом у Чорнобилі я пробув три місяці.
Проте, згадуючи все пережите, Юрій Ернстович нічого не хотів би змінити у своєму житті.
—    Армія — це все моє життя. Звичайно, насамперед це відповідальність за людей, дисципліна. Ти в багатьох речах собі відмовляєш. Але за ці роки я настільки зріднився з армійською службою, що іншого життя зовсім не уявляю, — говорить він.
Надійний тил військового медика
Доки офіцер перебував у Афганістані та Чорнобилі, вдома його чекала дружина Людмила із донечками. Вона і зараз щовечора очікує його повернення, але вже не з рятувальних операцій, а з військово-медичного центру.
— Моя дружина — це надійний тил, — переконаний Юрій Ернстович. — Ми разом ще зі школи, а одружилися в 1972 році. Їй, звичайно, за ці роки довелося чимапо витримати. Люда тяжко переживала розлуку, всі турботи лягали на її плечі. Поки я служив і в Афганістані, і в Чорнобилі, вона сама займалася вихованням наших трьох дівчат. Я їй безмежно вдячний за все.
«Райський куточок» на Київщині
В Ірпінський військовий госпіталь він був призначений 2001 року. Тоді тут була сумна картина. У штабі підлога побита, в дірках, а у відділеннях стіни обдерті, словом, жахлива картина! Дійсно, 90-ті роки минулого століття були складним періодом. На госпіталь не виділяли достатнього фінансування. Але люди працювали, вкладали багато сил у його розвиток. З роками сформувався міцний професійний колектив.
— Я дуже пишаюся, що наш госпіталь визнають найкращим серед регіональних лікувальних закладів Міністерства оборони України протягом останніх кількох років. А головне – пишаюся нашим колективом. Це справді добрі люди і кваліфіковані спеціалісти, — говорить Юрій Ернстович.
За роки, які він працював у шпиталі, тут вилікували більш як 150 тисяч пацієнтів — офіцерів, солдатів, цивільних. Приїздили з усієї України, Росії, з усіх кінців світу...
—  Своєму колективу я завжди кажу, що в країні має бути острівець порядності, де не все вимірюється грошима. Потрібно пам'ятати, що життя не має ціни. Його не можна оцінювати в якусь суму чи порівнювати з чимось.  А наш госпіталь я подумки називаю райським куточком, — обличчя полковника осяює усмішка. Люблю його. Більше часу проводжу тут, а не вдома. Мені подобається під час обідньої перерви вийти з кабінету, вдихнути чистого повітря, відпочити в альтанці. Так затишно стає на душі!
Важливо мати правильні життєві цінності
Порядність, чесність, працелюбність, дисципліна для лікаря залишаються найголовнішими принципами. Як і повага до людей, які чесно виконують свій військовий обов'язок.
—  І байдуже, де ти народився. Важливо, яку землю вважаєш рідною. Я, наприклад, народився в Росії, а з 1978 року живу в Україні. Мама — росіянка, тато — німець. Але я — українець! Менша дочка з родиною живе в Німеччині. Там зараз також мої сестра і мати. Але я нікуди переїздити не хочу. Я люблю Україну! — наголошує Юрій Іост. — Люблю все, що мене тут оточує. Для мене любов до Батьківщини — це насамперед любов до країни і свого народу. Хочу, щоб всі жили в любові та злагоді. Пам'ятайте: як ви ставитеся до людей, так і люди ставляться до вас.
Марина ХЛІБКО.

Пам'ять без строку давнини
Після тієї далекої афганської війни минуло вже більш як чверть століття. а пам’ять ветеранів знову і знову змушує замислюватися над тими подіями. Надто болючий слід залишила війна в їхніх долях. І досі не дає спокійно жити пам’ять військовому медику шепетівчанину Василю Романюку.
     – Народився я 1954 року в селі Воронівці Теофіпольського району, — розповідає Василь Анатолійович. — Після закінчення у 1969 році восьмирічки вступив до Гайсинського медичного училища. У 1974 році призвали в армію, де до 1976 року служив у Центральній групі військ у Чехословаччині.
     Після закінчення строкової служби три роки Василь Романюк працював завідуючим ФАПом  у селі  Мар’янівка на Теофіпольщині, а 1980 року перевівся до Шепетівки. У 1985 році для нього розпочався Афганістан.
     – У той час мене мали направити до Угорщини, — згадує ветеран. — Та несподівано обставини змінилися і я добровільно-примусово змушений був їхати в Афганістан. Направили у танковий полк, що розташовувався у Шинданді, де і служив фельдшером полкового медичного пункту.
     В Афган я потрапив далеко не жовторотим і, як військовий медик, вже розумів багато чого, та й до екстремальних умов звик, — говорить В. Романюк. — Та все ж у перші дні служби, коли над головою били «Гради», було страшно.
     До обов’язків фельдшера насамперед входила санітарна перевірка їдальні, солдатів, які заступали в наряд по кухні, продуктів зі складу.
     – Перевірка продуктів була досить формальною, — зізнається співрозмовник. — Наприклад, в умовах спеки категорично заборонялося споживати рибні консерви у томатному соусі. А з Союзу постійно великими партіями надсилали кільку в томаті. Усі банки були вздуті. Але ж їсти щось було потрібно. Тому й дозволяли їх споживання. Піддавали термічній обробці та їли.
     Ще багато обов’язків було у військового фельдшера. Як говорило командування: «Якщо вам тут зараховується день за три, то й зробити за день ви повинні стільки ж, як за три дні на Батьківщині».
     Полкова медслужба здійснювала лікування хворих, у тому числі легкопоранених. А ще доводилося проводити профілактичні щеплення у сусідніх частинах. Тому на рахунку фельдшера не один проїзд небезпечними афганськими дорогами.
     – Одного разу, — пригадує Василь Романюк, — ми на двох БТРах зі взводу вогневої підтримки об’їздили наші частини. Спочатку на дорозі було спокійно, але незабаром потрапили під обстріл ворога.  І хоча обійшлося без жертв, у нашому БТРі кулями пробило два колеса. Зупинятися було заборонено, тому майже всю дорогу довелося одного із солдатів тримати за ноги, а він, звісившись, поливав водою з котелка пробиті колеса, аби не згоріли. Так і доїхали до частини, а колеса, щоправда, таки погоріли.
     Окрім планових об’їздів частин, брав участь у військових операціях. Приблизно один раз на три місяці разом з іншими військовими здійснював бойові виїзди. Та й рутинна робота у полку була не з легких. На війні – як на війні. Доводилося займатися і побутовими травмами, і вогнепальними пораненнями, інфекційними захворюваннями.
     – Лікування в умовах війни практично нічим не відрізнялося від мирного, — говорить Василь Анатолійович. — Медикаментозне забезпечення було на досить високому рівні, а інколи ми мали і такі препарати, які для медиків у Союзі були дефіцитними.
     18 жовтня 1986 року війна для мене закінчилася. З Афганістану нас вивели у Туркменію, — ділиться спогадами ветеран. — Звідти довго не відпускали, адже спеціалістів катастрофічно бракувало. Тому багатьом військовим довелося звільнятися у запас, а потім поновлюватися на службі вже у рідних військових частинах. Так зробив і я.     Дослужував у Шепетівці. Спочатку був начальником секретної частини, а наприкінці 1995 року призначений начальником медпункту 3-го дивізіону. У 1996 році вийшов на пенсію.
Розмову вів Андрій ПОЛЕЩЄНКОВ.

Память в бронзе, металле и камне

Подвиг не забудут

          По инициативе Шевченковского районного отделения Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана  на фасаде дома 197-Б на улице Клочковской открыта памятная доска в честь погибшего в Афганистане Александра Юрьевича Криуленко. 
Александр родился в Харькове 18 октября 1968 года. В 1986 году окончил среднюю школу № 106 и в октябре был призван на воинскую службу. После Ферганской «учебки», где овладел военной специальностью радиотелефониста, направлен в Афганистан. Служил в роте связи в/ч п.п. 71176 в Кандагаре. 5 августа 1987 года рядовой Александр Криуленко погиб, посмертно награжден орденом Красной Звезды.
В открытии мемориальной доски приняли участие мама погибшего героя – Светлана Семеновна, воины-интернационалисты и участники АТО, одноклассники Александра Криуленко, жители района, школьники.
С. С. Криуленко поблагодарила «афганцев», которые оплатили все расходы по изготовлению и установке мемориальной доски, за сохранение памяти о сыне и других погибших в Афганистане воинах.
Председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана  В. Н. Коваленко заверил, что организация постоянно уделяет внимание семьям погибших воинов, увековечению их памяти, военно-патриотическому воспитанию молодежи. Председатель Шевченковского районного отделения ХГСВА М. Л. Быков поблагодарил администрацию района за ремонт фасада дома и озеленение прилегающей территории, а  педагогов и учеников средней школы № 106 имени В. А. Киселя – за помощь в организации торжественного открытия памятной доски.
С теплыми словами приветствия выступили заместитель председателя ХГСВА по работе с инвалидами Г. И. Ломакин, ветеран команды специального назначения «Каскад–Карпаты», участник боевых действий в Афганистане М. В. Исаев, военный комиссар района, участник боевых действий в зоне АТО подполковник В. А. Арап.
Открыли памятную доску мамы погибших героев – Светлана Семеновна Криуленко и Валентина Михайловна Кисель,  председатель ХГСВА  В. Н. Коваленко, заместитель председателя ХГСВА по работе с членами семей погибших и умерших Татьяна Павловна Новохацкая.
Присутствующие минутой молчания почтили светлую память погибших воинов, к мемориальной доске возложили цветы.
Планируется в ближайшее время открытие мемориальной доски на фасаде лицея №107, в котором учились погибшие в Афганистане воины-интернационалисты Виталий Новохацкий, Сергей Позняк и Михаил Ткаченко.
Михаил БЫКОВ,
председатель Шевченковского районного отделения ХГСВА.

Навічно у нашому строю
У селі Степашках на Вінниччині на фасаді школи урочисто відкрито меморіальну дошку на честь загиблого в Афганістані Петра Івановича Куща.
Петро народився у цьому селі 15 червня 1960 року. Закінчивши місцеву школу, вступив до Київського політехнічного інституту. 16 травня 1979 року призваний на строкову службу до лав Збройних Сил. У Республіці Афганістан з грудня 1979 року.  20 січня 1980 року командир відділення, молодший сержант десантно-штурмової роти Петро Кущ героїчно загинув у бою з душманами в провінції Баглан. За мужність і відвагу посмертно нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Він став першим, хто відкрив сумний рахунок загиблих в Афганістані з Гайсинського району.
 Віддати данину пам’яті та шани Петру Кущу до села прибули заступник голови районної ради Оксана Загребельна, голова обласної Спілки ветеранів Афганістану Петро Кирилішин, заступник районного військового комісара майор Василь Іващук, начальник відділу культури і туризму райдержадміністрації Микола Ричков. У своїх виступах вони, а також сільський голова Василь Шестопал і директор школи Ірина Панченко ділилися своїми думками, враженнями про ту страшну, майже десятирічну війну, яка забрала тисячі молодих українських життів і скалічила сотні людських доль.
Голова районної спілки учасників війни в Афганістані, завідуючий народним музеєм ветеранів Афганістану полковник у відставці  Володимир  Свіріпа зазначив: «Хто б і що б там не говорив, ми були і назавжди залишаємося в пам’яті народній солдатами, які виконали свій обов’язок перед Батьківщиною. Цього дня схиляємо голови перед світлою пам’яттю Петра Куща. Він навічно у нашому строю». Також Володимир Михайлович подякував голові райдержадміністрації В. Уткіну, голові районної ради Г. Боровому, начальнику відділу культури і туризму М. Ричкову і сільському голові В. Шестопалу за матеріальну й фінансову допомогу у виготовленні та встановленні меморіальної дошки.
Місцевий священик освятив меморіальну дошку. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблого земляка і поклали квіти до його могили на місцевому кладовищі.
 

Не шкодували свого життя
Три меморіальні дошки воїнам-інтернаціоналістам відкрито днями у Гайсинському районі     Вінницької області. Рівно 31 рік тому, виконуючи свій військовий обов’язок,  у далекому Афганістані загинув гайсинчанин Валерій Михайлович Бакалов. 6 червня на фасаді міської школи №4 відкрито меморіальну дошку.
Валерій народився 26 травня 1958 року в Гайсині у сім’ї робітників. 1975 року закінчив місцеву середню школу №4. Працював на шинному заводі у Дніпропетровську. 17 листопада 1976 року призваний в армію. В Афганістані з травня 1984 року. Служив у військовій частині польова пошта 39678 у Кундузі. Неодноразово брав участь у бойових операціях. 6 червня 1985 року, виконуючи бойове завдання, прапорщик був смертельно поранений. За зразкове виконання службових обов’язків, мужність і відвагу нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки. Похований у рідному Гайсині.
В урочистому мітингу взяли участь дружина загиблого героя – Ніна Іщук і  донька  Альона Бакалова-Михайлюк, голова районної ради Григорій Боровий, голова райдержадміністрації Владислав Уткін, голова районної організації ветеранів Афганістану Володимир Свіріпа, начальник відділу культури і туризму райдержадміністрації Микола Ричков, учні і вчителі, громадськість міста.
– Гайсинщина втратила у тій далекій війні семеро своїх синів, і серед них – Валерій Бакалов, – зазначив голова районної ради Григорій Боровий. – Що б не казали сьогодні історики, як би не оцінювали ті військові дії, там були наші хлопці, які мужньо виконували військовий обов’язок, не шкодуючи заради цього свого життя  і здоров’я… Продовжуючи ті військові героїчні традиції, і сьогодні наші хлопці віддано захищають рідну землю від ворога на сході України.
Директор школи Інна Сташко зазначила, що меморіальна дошка буде ще одним священним місцем у школі, як і  обеліск загиблим у Другій світовій війні.  
Відкрили меморіальну дошку дружина і донька Валерія Бакалова, голова районної ради Григорій Боровий, голова райдержадміністрації Владислав Уткін, директор школи Інна Сташко, голова районної спілки ветеранів Афганістану Володимир Свіріпа, учень, командир пошукового загону Артем Калита.

Тут  навчалися герої
На фасаді Гранівської сільської загальноосвітньої школи урочисто відкрито меморіальну дошку. Тут навчався воїн-інтернаціоналіст Григорій Михайлович Парно.
Григорій народився у Гранові 30 травня 1967 року. Після школи працював у колгоспі помічником комбайнера, навчався у Гайсинській автошколі. Восени 1985 року був призваний в армію.. З лютого 1986 року виконував інтернаціональний обов’язок у Афганістані, 12 листопада 1986 року під час виконання бойового завдання героїчно загинув. За мужність і відвагу нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки. 
У відкритті меморіальної дошки взяли участь мама Григорія – Любов Іванівна, брат Володимир, заступник голови районної ради Оксана Загребельна, голова Гайсинської районної спілки воїнів-інтернаціоналістів Володимир Свіріпа, гранівчани, учні та вчителі школи, в якій навчався загиблий герой.
– Війна – найстрашніше, що є на   землі. 30 років тому її чорне крило торкнулося і Гранова – загинув хлопчина, якому ще жити і жити, дарувати батькам онуків, збагачувати своєю працею рідний край. Низький  уклін Вам, Любове Іванівно, за виховання сина. Пам’ять про Григорія навічно залишиться у серцях земляків, – зазначила Оксана Загребельна.
Відтепер на фасаді Гранівської школи дві меморіальні дошки, які нагадуватимуть про подвиг  вічно воїна АТО Олександра Мельника і воїна-інтернаціоналіста Григорія Парна.
За матеріалами офіційного сайту Гайсинської районної ради і прес-служби Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані.

Запрошують харків’яни
Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) і Харківська міська Спілка ветеранів Афганістану запрошують до участі у XI Всеукраїнському фестивалі  патріотичної пісні «Солдати миру 21-го століття», що відбудеться 13–15 жовтня у Харкові.
Пропонуємо ветеранським організаціям до 15 вересня провести відбіркові та регіональні тури й визначити не більше двох учасників конкурсної програми фестивалю, які представлятимуть свою організацію і регіон.
Заявки встановленого зразка на участь у конкурсній програмі фестивалю приймаються в електронному вигляді до 25 вересня за адресою: Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт.
Більше інформації читайте на сайті УСВА.



 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2017, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.


Украинская Баннерная Сеть
Защитники родины - Сайт о русских солдатах. Rambler's Top100 Rambler's Top100 Сервис авто регистрации в
каталогах, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash,
photoshop, хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог
сайтов, услуги продвижения и рекламы сайтов