Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - Студентство і армія: історичні зарисовки та сегодення

В книзі «З іменем Святого Володимира» наводяться спогади професора Холодного М. Г., який закінчив наш університет і працював в ньому, про сходку студентів і примусове відправлення їх на військову службу. З різних джерел відомо, що причиною заворушень стала спроба властей зам’яти справу проти двох «білопідкладників» (так називали у студентському середовищі однокурсників-мажорів за їхні білосніжні шовкові підкладки обов’язкових для всіх формених шинелей), звинувачених у скоєнні кримінального злочину. Вважаючи ганьбою для себе навчатися поруч зі злочинцями, які уникли покарання лише завдяки грошам і зв’язкам, студенти порушили питання про невідповідність одного із професорів його посаді. 7 грудня 1900 року розгнівана молодь зібралася в актовій залі університету на сходку. 11 січня (за старим стилем) 1901 року 183 юнаків примусово відправили до армії. Підставою для таких дій були тимчасові правила, що затверджені царем Миколою ІІ 29 липня 1899 року, про відбування військової повинності вихованцями вищих навчальних закладів, відрахованими з них за вчинення масових безладів.
Студенти Київського університету були масово мобілізовані до діючої армії у роки Першої світової війни. 31 січня 1916 року в агонізуючій Російській імперії був виданий наказ №162 про призов на військову службу студентів як офіцерів після закінчення курсу військових навчальних закладів. Київське студентство, переважно, поставилося до цього негативно. Студенти проходили військову підготовку в “студентських батальйонах” в Царицині та в Нижньому Новгороді і тільки потім зараховувалися до шкіл прапорщиків. У подальшому студентство стало одним з найбільш революційних елементів, і офіцери – колишні студенти, брали активну участь у боях часів Громадянської війни.
Військова підготовка студентів у Київському університеті розпочалась у 1933 році. В постанови керівних органів Радянського Союзу зазначалося: "Трудящі, які навчаються у вищих навчальних закладах і технікумах, проходять вищу позавійськову підготовку, що замінює їм дійсну військову службу в кадрах". Наказом Наркома оборони від 16 жовтня 1933 року було створено Військову кафедру Київського державного університету.
З початком радянсько-німецької війни військова кафедра в університеті була ліквідована, а студенти призовного віку мобілізовані на фронт. 23 червня 1941 року відбувся загальноуніверситетський мітинг, в якому взяли участь 900 чоловік. Учасники мітингу поклялися: “Завіряємо…, що кожен з нас готовий стати на захист Вітчизни!”
У 1946-1947 роках військова підготовка проводилась на четвертих курсах, був запроваджений державний екзамен з військової підготовки. У радянській час студентів не призивали на військову службу. Але винятком став період з 1983-го по 1989 рік. Тоді Радянський Союз опинився у міжнародній ізоляції через воєнну авантюру в Афганістані. У результаті студентська молодь проходила військову службу в армії, у тому числі у військових частинах, що приймали участь у бойових діях в Афганістані. Зрозуміло, що такий підхід негативно сказався як на кількості студентів у вищих навчальних закладах, так і на якості навчання майбутніх фахівців, яким після двох років армійської служби довелося фактично наново освоювати навчальний матеріал.
З метою покращення призивного потенціалу в ряди Збройних Сил та боротьбі з нестатутними взаємовідносинами була запроваджена практика, коли випускників вишів, де не було військових кафедр, призивали на військову службу на посади рядових солдат.
У період перебудови на пропозицію керівництва військової кафедри та на вимогу студентів ректором університету та вищими керівними установами прийняті рішення про упорядкування та демократизацію навчання на військовій кафедрі та наближення військової підготовки до цивільних спеціальностей на факультетах. Так, був скорочений курс навчання для тих, хто пройшов службу в Збройних Силах, запроваджено навчання за індивідуальними планами та дострокове складання іспитів і заліків, скасовані обов'язкова форма одягу, жорсткі вимоги до зачісок студентів, а також обов'язкова самостійна підготовка.
На жаль, дехто із студентських лідерів почав трактувати демократію як вседозволеність. Для висловлення своїх вимог деякі студенти застосували нерозумні методи бойкоту занять на військовій кафедрі та виставляли пікети біля будівлі військової кафедри, що спричинило значні втрати навчального часу, особливо для студентів фізичного факультету. Під час так званої “революції на асфальті” восени 1990 року однією з головних вимог страйкарів була ліквідація військових кафедр, Час довів необґрунтованість таких вимог, оскільки руйнувати завжди легше, ніж створювати. Закриття військових кафедр у багатьох навчальних закладах України негативно вплинуло на якість військової освіти. Вже у середині 1990-х років ті ж самі лідери виводили своїх прихильників на мітинги вже під гаслами протесту проти закриття військових кафедр. Це ще раз доводить, що політична короткозорість може призвести до згубних наслідків.
Держава добре розуміє роль і місце підготовлених фахівців для подальшого розвитку економічного і воєнного потенціалу. Тому сьогодні, в складний для України час, коли на сході країни йдуть бойові дії, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлена відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання громадянам призовного віку, які навчаються у вищих навчальних закладах з денною формою навчання, у тому числі під час здобуття наступного вищого освітньо-кваліфікаційного рівня вищої освіти.
Але актуальним залишається виконання статті 65 Конституції України, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України. І цей обов’язок може бути виконаний тільки у випадку, якщо кожний пройде військову підготовку.