Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
 


Погода
Погода!


17204734 Відвідувачів
Міністерство оборони
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Орденские планки – ветеранам
Укрінформ
Боевое Братство
Урядовий портал
До 20-ї річниці українсько-пакистанського контракту Надрукувати Надіслати електронною поштою
t80_1.jpgТанки бруду не бояться
У другій половині 2016 року минуло 20 років з дня підписання та започаткування виконання всесвітньо відомого танкового контракту між Україною та Пакистаном.
В 90-х роках Україна, одна з найпотужніших, індустріально-розвинених республік колишнього СРСР, успадкувала найбільший військово-промисловий комплекс з танкобудівними та ремонтними заводами, конструкторськими бюро та профільними науково-дослідницькими інститутами. Все це було побудоване в Україні задля того, щоб протистояти “потенційному ворогу”, об’єднаному НАТО, і  не допустити в майбутньому тих втрат, які поніс колишній Радянський Союз, в тому числі й Україна, у Другій світовій війні.
Але СРСР відійшов у історію, “головний ворог” перетворився на стратегічного партнера,  а Україна залишилася без фінансування з колись потужного бюджету СРСР. Економіка  почала руйнуватися, один за одним почали “лягати” підприємства важкого машинобудування, а також заводи військово-промислового комплексу.
Серед них був і завод ім. Малишева. Державних замовлень вже не було, фінансування не здійснювалось, а працівників було відправлено у безстрокові відпустки або звільнено без будь-яких компенсацій і виплат. Найдосвідченіші робітники вищих розрядів опинилися на вулиці або мали піти заробляти на торговельні ринки, деякі стали просто жебраками тощо. Треба відзначити, що потерпав не тільки завод ім.. Малишева, але й сотні заводів-суміжників України, які виробляли та постачали свою продукцію на головне підприємство.
Постало питання – як виживати сотням колективів, як зберегти промисловий та інтелектуальний потенціал не тільки заводу ім. Малишева, але й більшості заводів Харківської області. Деякі підприємства пішли шляхом переорієнтації виробництва на випуск побутової продукції загального користування. Але це давало частковий або тимчасовий ефект. Більшість колективів і виробництв було втрачено назавжди.
Почалися пошуки нових партнерів по всьому світу, а саме, на Близькому й Середньому Сході, Південній Азії, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні та ін. Треба було знайти не тільки партнера, який би хотів придбати сучасну, важку бронетехніку, але й міг би профінансувати проектування та  початок виробництва на заводі, а саме, повернути інженерно-технічний склад, розпочати проектно-конструкторські розробки, постачання необхідного обладнання, а також підготувати виробничі потужності до серійного виробництва складної сучасної техніки на експорт тощо.
Для виконання цього вкрай важливого та складного, але й не менш важливого завдання було створено декілька військово-промислових об’єднань і компаній, таких як Укрспецекспорт, Укрінмаш, Укроборонсервіс, спеціалізована зовнішньо-торговельна фірма “Прогрес” та інші. Практично всі вони розпочали активну діяльність за кордоном, маючи різні можливості, але однакове бажання знайти надійного партнера в будь-якому регіоні світу. Було витрачено чимало зусиль у цьому напрямку, зроблено багато кроків заради просування державних інтересів України за кордоном, але лише діяльність професіоналів могла принести вагомий та конкретний результат. Біля двох років пошуку та складних переговорів за участю провідних спеціалістів заводу вела спеціалізована зовнішньо-торговельна фірма “Прогрес”.  
В 1995 році в Об’єднаних Арабських Еміратах і, згодом, в Пакистані в пустелі Мултан було проведено випробування. Вони відбувалися в  настільки складних умовах, що не витримував метал. Досить зазначити, що температура повітря сягала за 50, а всередині машин – за 70 і більше,  пройти треба було загалом не менше трьох тисяч кілометрів в умовах пустелі. Такі випробування витримали лише українські броньові машини.
Нарешті, 30 липня 1996 року було підписано українсько-пакистанський  контракт на виробництво та постачання в Пакистан 320 танків Т-80 УД на загальну суму 650 млн. доларів США. Слід відзначити, що не кожна країна світу може, по-перше, похизуватися контрактом на таку суму, по-друге, виконати всі умови контракту і вчасно поставити 320 новеньких, сучасних танків Т-80 УД.
А Україна це змогла і отримала відмінну оцінку вищого керівництва країни, Президента Пакистану, головнокомандувача ЗС, генерала П. Мушаррафа. За цим стояв професіоналізм колективу заводу ім. Малишева під керівництвом Генерального директора Г. В. Малюка, генерального конструктора, Героя України М. Д. Борисюка, а також колективу СЗТФ “Прогрес” та її представників в Пакистані К. П. Зінченка, Т. В. Шийка, А. А. Максімова та інших.
23 березня 1997 року в Ісламабаді – столиці Пакистану на площі Конституції відбувся військовий парад, присвячений 50-річчю Ісламської Республіки Пакистан. По центральній площі пройшла техніка Збройних сил Пакистану. Але, коли на площу виїхали танки Т-80УД українського виробництва, присутні на параді президент, прем’єр-міністр та вище військове керівництво Пакистану, не втрималися і почали аплодувати. Наші красені виділялися не тільки міцною бронею, а й довершеністю форм і потужністю.
Під час офіційного дипломатичного прийому на честь Дня Пакистану президент, верховний головнокомандувач ЗС Пакистану, генерал П. Мушарраф відзначив, що Україна – надійний партнер, а українська військова техніка має відмінну якість.
Успішному завершенню виконання зобов’язань України за контрактом передувала багатогранна діяльність, перш за все, інженерно-технічних працівників заводу ім. Малишева, конструкторського бюро ім. Морозова, спеціалізованої зовнішньо-торговельної фірми “Прогрес”. Багато складнощів організаційних, технічних та, навіть політичних, було подолано в Україні та за  її межами.  Одне треба було б підкреслити – лише завдяки злагодженій, скоординованій роботі численних колективів вдалося уникнути зриву виконання згаданого контракту, довести його до кінцевого результату і отримати високу оцінку вищого керівництва збройних сил та країни в цілому.
З метою політичного та дипломатичного забезпечення військово-технічного співробітництва, зокрема, виконання контракту між Україною та Пакистаном, Управління АТР МЗС України вийшло з ініціативою про термінове відкриття в Ісламабаді дипломатичного представництва України на рівні посольства. Міністр закордонних справ України Г. Й. Удовенко та його заступник К. І. Грищенко підтримали наші пропозиції. Згідно чинного порядку МЗС України звернулось до Президента країни Л. Д. Кучми з проханням розглянути питання щодо відкриття і започаткування діяльності Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан. Невдовзі таке рішення було прийняте і в травні 1997 р.  мене як представника МЗС України направили до Ісламабада з листом міністра закордонних справ України Г. Й. Удовенка, в якому, з огляду на тісні торговельно-економічні зв’язки у військово-технічній сфері та з метою їх подальшого розвитку, пропонувалося відкрити  Посольство України  в цій  країні.
Під час зустрічі в пакистанській столиці Ісламабаді міністр закордонних справ Пакистану Гохар Айюб Хан високо оцінив пропозицію українського МЗС, і, в свою чергу, висловив впевненість, що Пакистан також відкриє своє дипломатичне представництво в Україні.
Керівництво Пакистану швидко зробило відповідні організаційні кроки і вже у вересні 1997 року відкрило у Києві своє посольство. Першим послом Пакистану в Україні став  Тарік Фарук Мірза.
В Україні бюрократичні перепони, зокрема, узгодження штатного розпису, питань фінансування нової закордонної установи тощо, зайняли досить тривалий час. Лише напередодні нового 1998 року, завдячуючи особистому втручанню міністра Г. Й. Удовенка, усі формальності були подолані.
В результаті здійснених  заходів передова група на чолі зі мною як  Тимчасовим повіреним у справах України в Ісламській Республіці Пакистан (ІРП) 25 січня 1998 року прибула до Ісламабада і розпочала діяльність Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан.
Шлях передової групи пролягав через Ташкент і, враховуючи пересадку в столиці Узбекистану, тривав п’ять діб. В Ташкенті відбулись мої зустрічі з Послом України в Узбекистані В. І. Сметаніним, та Послом Пакистану в Узбекистані. В Ісламабаді передову групу зустрічав керівник державного протоколу Пакистану та представники місцевих ЗМІ. Наступного дня центральні газети повідомили, що дві дружні країни Україна та Пакистан започаткували діяльність дипломатичних представництв на рівні посольств на взаємній основі.
З перших днів перебування в Ісламабаді  невеликий колектив Посольства, всього 4 особи, почав облаштовуватися в нових умовах. Мешкали ми в невеличкому готелі, неподалік від центральної площі Конституції. Перші листи в Центр зі звітом про прибуття за місцем призначення та поточною інформацією з країни перебування були відправлені в МЗС України вже наступного дня. Так почалася робота Посольства.
Протягом місяця ми підшукали будинок під посольство. Прийшлося продивитися біля ста варіантів, де  можна було б розмістити наш невеличкий  колектив. Нарешті, такий будинок було знайдено за адресою: F-6/2, вулиця 18, дім 20, Ісламабад, Пакистан. Тут були кабінети для всіх працівників з урахуванням збільшення їх кількості, приймальня та кабінет керівника, зала для прийомів, приміщення для проведення прес-конференцій, а також приміщень для проживання сімей співробітників. Будинок дипмісії та його розташування були настільки зручними, що Посольство в ньому працювало більше десяти років.
Влітку того ж року в Посольстві започаткував діяльність консульський відділ, який очолив другий секретар В. Ю. Паньковський. Його відрізняв професіоналізм, відданість справі, високі моральні й людські якості. На жаль, його сьогодні з нами немає.
Одним із основних завдань Посольства України в Пакистані було політико-дипломатичне забезпечення двосторонніх торговельно-економічних відносин, в першу чергу, у військово-технічній сфері.
Щоб зрозуміти що таке політико-дипломатичне забезпечення, наведу один факт. Наприкінці 1998 року, тобто 19 грудня, на доручення міністра закордонних справ України Б. І. Тарасюка, до мене зателефонував заступник міністра О. Майданник. В короткій розмові він повідомив, що постала одна проблема, яку треба негайно вирішити, і більш важливого завдання у посольства немає. Днями раніше Україна поставила в Пакистан партію танків Т-80УД кількістю 50 машин, які відвантажувались в порту Карачі. До кінця року завод  ім. Малишева мав отримати від Пакистану за поставлену техніку 72 млн. доларів США і до кінця року закрити кредит в одному з банків України. В разі несплати, завод мав сплатити штраф у розмірі півмільйона доларів США. Справа ускладнювалась тим, що в Пакистані панував надзвичайний стан, введений Головнокомандувачем ЗС Пакистану генералом П. Мушаррафом, який після військового перевороту обіймав посаду Глави виконавчої влади країни. Гроші мали бути повернуті в Україну до кінця року, оскільки це вимагали терміни повернення кредиту. Якщо врахувати, що 25 грудня – католицьке Різдво і західні банки-кореспонденти, через які перераховувались гроші, не працюють, а далі Новий рік і наші банки не працюють, то залишалось лише 2-3 дні.
dscf0975.jpg
У такий короткий термін можна було вкластися лише за сприяння Вищого керівництва країни перебування – в умовах надзвичайного стану гроші могли “вийти” з держави лише за дозволом Першої особи. Отримати зустріч з керівником такого рангу звичайним шляхом та ще й в такий короткий термін через МЗС було неможливо. Тому треба було використати єдиний можливий шанс – звернутись в приймальню генерала і пояснити, що є нагальна потреба вирішити одне питання військово-технічного характеру. Згода була надана того ж дня – зустріч була призначена на 8.00 наступного ранку.
Вночі було підготовлено листа із зазначенням проблеми, а вранці о 7.00 я вирушив до офісу Головнокомандувача в м. Равалпінді, що поруч з Ісламабадом. О 7.55 я був у приймальній генерала і очікував запрошення на аудієнцію. Під час зустрічі мені треба було викласти не тільки проблему, але й виокремити надійність партнерства у військово-технічній сфері, важливість двосторонніх відносин між Україною і Пакистаном у майбутньому, взагалі.
Генерал П. Мушарраф, вислухавши мене відповів, що Пакистан високо цінує дружні відносини, які склалися між обома країнами, а військове керівництво дуже задоволене якістю бойової техніки і виконанням Україною умов танкового контракту. Саме в цей момент я повідомив йому, що остання партія бойової техніки вже відвантажена і знаходиться на території Пакистану в місті Карачі, а гроші мають бути перераховані не пізніше 23 грудня. У свою чергу, генерал негайно дав відповідне розпорядження своєму помічникові. Зустріч невдовзі було завершено, а ввечері того ж дня мені передзвонив помічник П. Мушаррафа і повідомив, що гроші вже перераховані на рахунок заводу ім. Малишева. Таким чином, було виконане одне із чисельних завдань, які були поставлені перед Посольством.
 23 листопада 1999 року великий  контракт був успішно завершений. Але розпочата справа має продовження і до цього часу.
Не менш важливим завданням Посольства України у Пакистані, яке було поставлено міністром закордонних справ за дорученням Уряду, був розшук військовослужбовців, які пропали без вісті в Афганістані у 1979 –1989 р.р. Ця робота проводилася у тісної співпраці з Державним комітетом України у справах ветеранів і Українською Спілкою ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), які на той час очолював Сергій Червонописький.
Про роботу Посольства України у Пакистані по вирішенню цих проблем розповідь буде окремо в наступних випусках.

Володимир ПОНОМАРЕНКО,
радник голови УСВА з міжнародних питань.
 

    Кратка довідка: Володимир Степанович Пономаренко:
    У 1996–1998 р.р. – в.о. начальника Управління Азіатсько-тихоокеанського регіону, Близького та Середнього сходу та Африки (УАБСА)  МЗС України.
    У 1998 –2002 р.р. – Тимчасовий Повірений у справах України в Ісламській Республіці Пакистан.
    У 2002–2004 р.р. – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ісламській Республіці Пакистан.
 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2017, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.


Украинская Баннерная Сеть
Защитники родины - Сайт о русских солдатах. Rambler's Top100 Rambler's Top100 Сервис авто регистрации в
каталогах, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash,
photoshop, хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог
сайтов, услуги продвижения и рекламы сайтов