Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
 


Погода
Погода!


18059469 Відвідувачів
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Міністерство оборони
Боевое Братство
Орденские планки – ветеранам
Укрінформ
Урядовий портал
"Третій Тост" №7-8 (583-584) квітень 2017 рік Надрукувати Надіслати електронною поштою
Щорічну допомогу збільшено

Законами України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і „Про жертви нацистських переслідувань” передбачено виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, особам, на яких поширюється чинність Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, жертвам нацистських переслідувань.
У 2017 році така допомога виплачуватиметься у підвищеному розмірі – в середньому на 26 відсотків. Це передбачено постановою „Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої законами України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і „Про жертви нацистських переслідувань”, яку прийнято 5 квітня на засіданні уряду.
            Як повідомив міністр соціальної політики Андрій Рева, у 2017 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснюватиметься у таких розмірах:
            1) інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув’язнення не виповнилося 14 років) в’язням концентраційних таборів, ґетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
           I групи – 3 500 гривень;
           II групи – 3 100 гривень;
           III групи – 2 700 гривень;
           2) учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув’язнення не виповнилося 18 років) в’язням концентраційних таборів, ґетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, – 1 200 гривень;
           3) особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, – 3 500 гривень;
           4) членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, – 600 гривень;
             5) учасникам війни та колишнім в’язням концентраційних таборів, ґетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога – 500 гривень.

Міністерство соціальної  політики України.

З весняними святами!
Дорогі ветерани!
Шановні співвітчизники!
     Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) сердечно вітаю вас з весняними святами!   
     Великдень є одним з найбільш шанованих свят в Україні, яке відзначають в кожному куточку країни. Цього року він припадає на 16 квітня. За століття українського християнства склалися певні традиції святкування Великодня. Для віруючих це свято – символ перемоги життя над смертю, початку нового просвітленого шляху.
    Міжнародний день солідарності трудящих – свято єдності людей праці, тих, хто відбудував країну, створює матеріальні та духовні блага, забезпечує поступовий розвиток суспільства, відстоює гідні умови життя, стверджує  демократичні цінності, надихає всіх нас на творення щасливого майбуття. Сьогодні, як ніколи, потрібна консолідація всіх верств українського суспільства на засадах національної ідеї та патріотизму.
     Особливо значні дати 8 і 9 Травня – День пам'яті та примирення і День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Вклоняємося подвигу народу, який переміг фашистських загарбників, відбудував зруйновану країну, виховав нові покоління патріотів. Слава переможцям!
       Воїни-інтернаціоналісти завжди рівнялися і брали для себе бойовий і трудовий досвід старшого покоління, вони є гідними спадкоємцями ветеранів Другої світової війни і продовжують їхні бойові й трудові традиції.     
    У ці святкові дні хочеться сподіватися на краще життя, на порозуміння в суспільстві, на відродження України як великої європейської держави, а головне – щоб в країні запанував довгожданий мир і спокій. Нехай тепло весни наповнить наші серця і душі добром, любов’ю та впевненістю у завтрашньому дні!   
     Бажаю вам, дорогі ветерани, шановні співвітчизники, щастя, здоров'я, благополуччя, життєвих гараздів, миру і злагоди у нашій країні!

     З глибокою повагою –
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.

Юбилей

Организации ветеранов Украины – тридцать лет

       Юбилейные торжества по поводу 30-летия самой массовой ветеранской организации Украины начинались прогнозируемо. В связи с финансовыми трудностями по этому поводу проводился не юбилейный массовый съезд, а собранная в половинном составе Рада Организации ветеранов Украины. Поэтому актовый зал гостиницы «Турист», где остановились приехавшие из областных центров ветераны, был скорее наполовину пуст, чем наполовину полон.
        Собрание ветеранского сообщества оказалось привлекательным только для народных депутатов из оппозиционного блока Юрия Бойко и Наталии Королевской, которые выступили с теплыми приветствиями, адресованными людям, отмеченным за свои боевые и трудовые подвиги в строительстве и защите государства высшими государственными наградами. Профильный центральный орган исполнительной власти – Государственная служба по делам ветеранов войны и участников антитеррористической операции делегировали на торжества ведущего специалиста, которая выполнила поручение своего начальника и вручила грамоты ветеранам.
         Ветераны Афганской войны всегда считали и считают себя преемниками славных традиций ветеранов Великой Отечественной войны. Заметную часть областных и районных организаций ОВУ возглавляют воины-интернационалисты.
        Уважение к ветеранам старшего поколения выразил председатель Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) Сергей Червонопиский в своем выступлении и в приказе о награждении ОВУ Почетной грамотой УСВА, а активистов организации – медалями УСВА «За заслуги» и «За доблесть», которые были вручены здесь же заслуженным людям.
        Отчетный 40-минутный доклад председателя ОВУ Петра Цыбенко, зачитанный в пределах регламента, в большей своей части содержал благодарности предшественникам и соратникам.
       Обсуждение доклада не предусматривалось. Торжественные мероприятия продолжили награждением их участников. Среди других руководителей ветеранских организаций знак «Почетный ветеран» получили «афганцы» Сергей Червонопиский и Валерий Аблазов.
        Но главный «сюрприз» ждал присутствующих членов Рады и гостей встречи в заключительном слове председателя ОВУ Петра Цыбенко: он заявил о своей отставке и обратился с категорическим требованием освободить его от руководства организацией и избрать на эту должность капитана первого ранга Виктора Шмакова, который в течение года был первым заместителем председателя.
       ОВУ без головы пробыла недолго. Требование Петра Цыбенко было поставлено на голосование без обсуждения и набрало большинство голосов. Для всех, включая заместителей председателя и сотрудников аппарата ОВУ, такая ситуация оказалась неожиданной. Но новый председатель не растерялся и внес предложение об избрании Петра Цыбенко Почетным председателем ОВУ. Предложение поддержали единогласно.

Пресс-служба УСВА.


Вітаємо!

Нагороди спілки

За вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху, захист законних прав, соціальних інтересів ветеранів війни, учасників бойових дій, ветеранів військової служби та праці, плідну співпрацю з Українською Спілкою ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) та з нагоди 30-ї річниці від дня заснування голова Спілки Герой України С. В. Червонописький нагородив Організацію ветеранів України Почесною грамотою УСВА.
         Медаллю «За звитягу» зі срібною гілкою нагороджено Петра Степановича Цибенка – голову Ради Організації ветеранів України.
         Медаллю «За звитягу» нагороджено  Володимира Михайловича Веретільника – голову ради Черкаської обласної організації ветеранів, Василя Костянтиновича Єфіменка – голову ради Кіровоградської обласної організації ветеранів, Анатолія Івановича Москаленка – голову ради Чернігівської обласної організації ветеранів, Миколу Сергійовича Томашова – голову ради Київської обласної організації
ветеранів, Юрія Юрійовича Широких – голову ради Львівської обласної організації ветеранів.
         Медаллю «За заслуги» третього ступеня нагороджено Бориса Миколайовича Балмасова – заступника голови Ради Організації ветеранів України, голову Комітету ветеранів військової  служби, Петра Михайловича Калугіна – керівника Центру захисту правди історії  Великої Вітчизняної війни Ради Організації ветеранів України, Миколу Єгоровича Мартинова – голову ради Київської міської організації ветеранів, Станіслава Миколайовича Шевченка – голову ради Дніпропетровської обласної організації ветеранів, Василя Остаповича Юрійчука – голову ради Чернівецької обласної організації
ветеранів.
        Голова УСВА оголосив Подяку  Олександру Олександровичу Булавіну  – голові ради Волинської обласної організації ветеранів, Олександру Миколайовичу Защітнікову – голові ради Житомирської обласної організації ветеранів, Віктору Володимировичу Косинському – секретарю, голові Організаційно-методичної комісії Ради Організації ветеранів України, Миколі Петровичу Лейфуру – голові ради Одеської обласної організації ветеранів, Віктору Вікторовичу Шмакову – першому заступнику голови Ради Організації ветеранів України.


Наші святині
Молилися за воїнів і мир
          Днями  прихожани храму «Всіх Святих Воїнів», учасники бойових дій в Афганістані, учасники АТО і члени сімей загиблих Дніпровського району столиці  після Божественої літургії пройшли хресною ходою з Чудотворною іконою Богородиці «Піщанська».
Хода розпочалася від храму і пройшла парком «Перемога» до пам`ятного хреста на місці, де буде встановлено пам`ятник воїнам, які загинули у зоні проведення антитерористичної операції, та до меморіалу, який вшановує пам`ять полеглих воїнів у Другій світовій війні, біля центрального входу  парку.
Відбувся молебень за захисників України, які перебувають у зоні проведення АТО на сході держави. На мітингу виступили голова ради Всеукраїнського об`єднання інвалідів, постраждалих від мін та учасників АТО Костянтин Антощук, заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Валерій Передрій, голова Київського комітету сімей військовослужбовців, загиблих у Афганістані, Тетяна Ліскіна, голова ради ветеранів АТО Дніпровського району Києва Георгій Кунах, настоятель храму «Всіх Святих Воїнів» протоієрей В’ячеслав (Яковенко). Промовці одностайно засуджували кровопролиття на сході й вимагали скорішого припинення бойових дій і миру в країні.
Після фотографування на згадку Чудотворна ікона Богородиці «Піщанська», яка привезена з чоловічого монастиря міста Ізюм,продовжила шлях до інших київських храмів.

Євген ШВАБ,
фото автора.


Съезд белорусских «афганцев»

8 апреля в Минске состоялся съезд общественного объединения «Белорусский Союз ветеранов войны в Афганистане», на котором обсуждались кадровые вопросы и жизнедеятельность организации.
Председатель Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), Герой Украины С. В. Червонопиский, приглашенный на встречу, поздравил белорусских «афганцев» со съездом и зачитал Обращение к ветеранам войны, принятое на Правлении УСВА, которое с теплотой поддержали делегаты съезда. Обсуждались вопросы взаимодействия ветеранов войны Белоруссии и Украины, а также сотрудничество с ветеранами стран СНГ.
Председателем Белорусского Союза ветеранов войны в Афганистане избран Валерий Владимирович Гайдукевич.

Пресс-служба УСВА.


До Дня Перемоги

Імена на обелісках

        Кожного разу, коли починаю писати про живих і полеглих воїнів Другої світової війни, схиляю голову і перед пам’яттю «афганців», воїнів, які брали участь в інших бойових діях, полеглих бійців сучасної війни на сході України.
До всіх ставлюся з однаковою повагою, адже кров, яку вони проливали і продовжують проливати, одного кольору, і ціна її однаково висока. Так само важко їм було покидати домівки, своїх рідних, йдучи на війну, не знаючи, чи вдасться повернутися. А тому протиставлення чи виділення окремих категорій воїнів вважаю неприпустимим.
Завжди при цьому з теплотою згадую своїх давніх і добре знайомих жителів Києва – ветерана Другої світової війни полковника у відставці Івана Федоровича Нечаєва (торік йому виповнилося 94 роки), нагородженого 6 орденами, близько 30 медалями, та учасника бойових дій в Афганістані, учасника АТО Анатолія Валерійовича Дроздова, нагородженого орденом «За мужність» третього ступеня за участь в обороні Донецького аеропорту.
А тепер по темі, винесеній у заголовок. Починаючи з квітня 2013 року, Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну» проводить всеукраїнську пошукову роботу за напрямом «Імена на обелісках». Суть цієї роботи – звірка наявних у виконавчих органах місцевого самоврядування списків воїнів, загиблих і похованих у братських могилах сіл і міст України в роки Другої світової війни, з військовими донесеннями про втрати особового складу Червоної Армії, розміщеними на веб-сайті ОБД «Меморіал» архіву колишнього Міністерства оборони СРСР (кожного прізвища), виявлення раніше невідомих імен воїнів і вшануванні їхньої пам’яті.
Це велика проблема, і тягнеться вона ще з часів війни. Наведу тільки один приклад. Відповідно до наказу командира 344-го стрілецького полку 119-ї гвардійської стрілецької дивізії від 9 липня 1944 року №133 похоронна команда при похованні 8-10 осіб зобов’язана була робити надписи на могилах тільки на 4-5 з додаванням слів «и другие» або «и еще 5 красноармейцев». Цей наказ базувався на розпорядженні керівництва Червоної Армії.
Ще гірше облік втрат вівся в перші роки війни, тому фактичні втрати особового складу були, як мінімум, удвічі більші.
З метою завершення до 20-ї річниці Перемоги роботи з увічнення імен воїнів, загиблих у роки Великої Вітчизняної війни, Генеральний штаб Збройних Сил СРСР видав директиву № 322/10310 від 4 березня 1965 року. Але роботу цю не було проведено належним чином, інколи перепоховання проводилися символічно.
Наявність проблеми підтвердило історичне дослідження братської могили у селі Пристанційному (у роки Другої світової війни – станція Чоповичі) Малинського району Житомирської області, проведене автором у рамках пошукової роботи «Імена на обелісках».
У результаті звірки списків загиблих воїнів вдалося встановити імена 104 раніше невідомих воїнів, які не проходили за обліком Малинського райвійськкомату і Чоповицької селищної ради. Виявлено ще 70 невідомих імен воїнів, які загинули в сусідніх селах, а також усунуто подвійний облік місця поховання 169 військовослужбовців. У грудні 1943 року через станцію Чоповичі проходила лінія фронту – фашисти намагалися знову захопити втрачений Київ, а тому тут були і великі втрати особового складу, і безлад в їх обліку.
Необхідність і водночас ефективність цієї роботи підтверджує наступний факт. У списках загиблих воїнів Малинського райвійськкомату і Чоповицької селищної ради по селу Пристанційному числилося тільки два воїни, які загинули 1941 року. Вже це мене здивувало, а далі в процесі пошукової роботи одне прізвище – молодшого сержанта Ванюкова Михайла Михайловича, похованого в братській могилі села, дозволило через веб-сайт ОБД «Меморіал» знайти донесення 62-ї стрілецької дивізії №4/080 від 25 серпня 1941 року й виявити прізвища ще 42 воїнів, загиблих у цьому ж селі, і 93 пропалих безвісти в районі села, які не значилися в списках Малинського райвійськкомату і Чоповицької селищної ради (більшість з них, за свідченнями жителів, попала в полон). До речі, донесення це було написано штабним писарем від руки у звичайному зошиті.
Встановлено також, що Герой Радянського Союзу Хмельов Павло Васильович за різними джерелами інформації вважається похованим у двох могилах у селищі Чоповичі, в третій – на станції Чоповичі й у четвертій – в селі Будиловка Радомишльського району.
Три солдати – брати Грушко Петро, Яків, Іван Кириловичи, імена яких було зазначено на надмогильній плиті на станції Чоповичі, залишилися живими і після війни жили в сусідньому Коростенському районі Житомирської області. Коли я розшукав їхню сестру, вона була неприємно вражена такою інформацією і повідомила, що всі брати вже померли, і попросила усунути недоречність, що й було зроблено.
Два воїни – Гераймович Йосип Степанович і Гераймович Андрій Карпович, імена яких зазначено на надмогильних плитах у селищі Чоповичі, теж залишилися живі, після війни проживали у тому ж Коростенському районі, а Гераймович Федір Степанович, якого вважали похованим у селищі Чоповичі, загинув у Німеччині і похований у Берліні в Трептов-парку.
Виявлено також інші неточності й протиріччя. Якщо провести аналогічну роботу, подібні факти можна виявити по багатьох братських могилах усієї України.
До 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні у                         селі Пристанційному було організовано реконструкцію братської могили (встановлено сім нових меморіальних плит) за рахунок спонсорів з урахуванням виявленої інформації. До святкування залучався оркестр Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
         У роки Другої світової війни пропав безвісти (за деякою інформацією – загинув у Вінницькій області) уродженець селища Макарів Київської області Паламаренко Олексій Несторович – рідний брат Анатолія Паламаренка, народного артиста України, Героя України.
Провідний науковий співробітник Меморіального комплексу «Національний музей історії України у Другій світовій війні» Володимир Петрович Рогаль на моє прохання знайшов у архівах повідомлення про загибель 17 січня 1944 року в селі Широка Руда Липовецького району Вінницької області Полошаренка Олексія Несторовича, уродженця Макарова. Допустивши, що це помилка у написанні прізвища, продовжив пошук.
У телефонній розмові працівник Липовецької райдержадміністрації повідомив, що такого населеного пункту в районі немає. Вирішив перевірити інформацію в Управлінні культури Вінницької облдержадміністрації. Завдячуючи небайдужості завідуючого сектором охорони культурної спадщини Михайла Валентиновича Потупчика, який в архіві знайшов карту Вінницької області 40-х років, було встановлено, що село Широка Руда таки було і зникло як неперспективне з карти області після війни.
Подальша пошукова робота у сільських радах при Липовецькому райвійськкоматі з ідентифікації особи Паламаренка Олексія Несторовича і пошуку місця його поховання дозволила зробити висновок, що останки його та інших воїнів з братської могили села Широка Руда були перепоховані  в братській могилі у центрі міста Липовець. Однак на надмогильній плиті           не було прізвища Паламаренко, а було зазначено прізвище Полішаренко. Помилку на надмогильній плиті виправлено.
           Пошукова робота, як видно, була непростою, а тепер (з урахуванням сучасної війни) стала ще складнішою. Однак небайдужі люди, незважаючи на труднощі й перепони, продовжують пошук.
Член ВГО «Закінчимо війну» киянин Юрій Миколайович Коробов (до речі, пенсіонер, інвалід) встановив понад 20 раніше невідомих імен загиблих воїнів по Романівській сільській раді Житомирської області (на малій батьківщині своєї матері). Тепер він займається пошуковою роботою по населених пунктах Фастівського району Київської області й вже багато чого зробив. Зокрема спільно з педагогом-організатором позакласної роботи Фастівецької загальноосвітньої школи Валентиною Володимирівною Конушенко за підтримки директора Людмили Володимирівни Кібкало (користуючись нагодою, хочу їм щиро подякувати за допомогу, за благородну роботу) встановив 61 невідомого раніше воїна, які загинули в боях за село Фастівець. А загинуло їх там 499.
Не можу обійти стороною і неприємний факт у цій роботі, який і підтверджує складність її проведення. Спочатку я хотів допомогти Юрію Миколайовичу Коробову звірити отримані ним через веб-сайт ОБД «Меморіал» списки загиблих у селі Фастівець воїнів зі списками сільської ради через громадського активіста, який твердо і рішуче пообіцяв допомогти, але на тому наші контакти й закінчилися. Майже два місяці він уникав спілкування і тільки завдяки керівникам школи розпочату справу вдалося завершити.
Особливої подяки за кропітку, нелегку пошукову діяльність по Фастівському району заслуговує Ю. М. Коробов. Хочеться сподіватися, що йому вистачить сил і здоров’я здійснити все задумане.
Не можу не згадати і вчителя Малокужелівської загальноосвітньої школи Дунаєвецького району Хмельницької області Олега Антоновича Мельника. Він вже кілька років займається пошуковою роботою, виявив імена десяти раніше невідомих односельчан, які загинули в роки війни, і 24 воїнів, які загинули в боях за села Мала Кужелівка і Руда Гірчичнянська. Підготував до друку три книжки про історію рідного краю за результатами своїх пошуків і завершує роботу над четвертою. На жаль, немає спонсорів для видання книг. До того ж, у результаті адміністративної реформи школу, в якій працює вчитель, невдовзі буде закрито, він стане безробітним. Однак пошук О. А. Мельник не припиняє.
Сьогодні, коли йде війна на сході України, пошукова робота сприймається в нашому суспільстві вже неоднозначно. Однак висловлю свою суб’єктивну думку. Пошукова робота часів Другої світової війни є важливою як з точки зору збереження історичної пам’яті, так і з точки зору людської моралі, адже ще багато родичів полеглих воїнів шукають місце їх поховання й просять про гідне вшанування пам’яті. До того ж, всім нам добре відомий вислів про те, що війна не завершена, доки не поховано останнього солдата. І це не гучні слова, а істина в цивілізованому суспільстві.
Пошукова робота за напрямом «Імена на обелісках» дуже масштабна, але не потребує фінансових втрат, що дуже важливо в наш непростий час. На етапі звірки основна робота проводиться через Інтернет. А внесення правок на надмогильних плитах та їх заміна – то вже наступний етап, що залежить від можливостей виконавчих органів місцевого самоврядування, наявності спонсорів.
На мою думку, водночас з концентрацією зусиль суспільства на завершення сучасної війни, якась частина небайдужих громадян з числа, насамперед, учнів, студентів, а також представників старших поколінь, могли б зайнятися і цією благородною справою.

Борис ДУЧЕНКО,
член Всеукраїнської
громадської організації
 «Закінчимо війну».

Наша історія
Відлуння Маравійської ущелини
     23 квітня 1985 року в Афганістані у ході операції біля кишлаку Сангам (провінція Кунар) у  Маравійській ущелині потрапили в оточення і героїчно загинули 31 військовослужбовець 1-ї роти 334-го окремого загону спеціального призначення ГРУ. Про героїв-земляків – киян В’ячеслава Валентиновича Марченка (на знімку) та Олександра Сергійовича Вакулюка, які загинули у тому бою і нагороджені посмертно орденом Червоної Зірки, наша розповідь.
     Того далекого 22 червня 1965 року – в найкоротшу ніч, час, коли визрівають полуниці, достигають вишні, черешні,  в сім'ю Марченків прийшла радість. У родині з'явився спадкоємець, В'ячеслав. Хлопчик зростав прудким і кмітливим. Його цікавило все навколо, бо з перших своїх кроків почав пізнавати дивовижний світ. А це і подих неньки, і гул столичного транспорту, і метушня пересічних перехожих, і переспів пташок у гаю на Вітряних горах у Києві, де мешкало сімейство.
Навчаючись у середній школі №193, Славко записався до "Клубу юнихморяків" на Подолі й до нестями закохався у морську справу. Юнак мріяв, що, коли виросте, стане мореплавцем, подорожуватиме просторами світового океану. І першу грамоту він отримав саме за самовіддану працю в морських походах.
Ще юнаком В'ячеслав готувався до служби в армії. Марив флотом, оскільки за фахом, після закінчення СПТУ № 10, був слюсарем-складальником суднових агрегатів, і кілька місяців потому працював на "Ленінській кузні". Однак доля розпорядилась інакше, аніж мріялось...
     12 листопада 1983 року Шевченківський РВК міста Києва призвав В'ячеслава Марченка на дійсну військову службу.  Разом з ним призвався й киянин Олександр Вакулюк. Перші півроку молоді солдати служили в навчальному центрі «Печери-1» на Псковщині у повітряно-десантних військах, а згодом у Ізяславі Хмельницької області, де пройшли курс молодого бійця, вивчили техніку ведення бою в  гірській та пустельній місцевості, освоїли військову професію десантника.
Наприкінці того ж року на базі двох військових частин – місцевої та з околиці Мар’їних гірок (Білоруська РСР) – було сформовано десантний батальйон особливого призначення, який тимчасово направили до Чирчика (Узбецька РСР). Наступним місцем дислокації батальйону стало місто Асадабад у провінції Кунар (східний Афганістан), де єфрейтора Марченка призначили інструктором з розвідки, а єфрейтора Вакулюка – командиром відділення. І розпочалася у хлопців нелегка бойова служба.
     Десантники часто ходили у бойові рейди. Навички, які вони здобули в "учебці", дуже відрізнялися від бойових буднів спецпризначенців, однак і вони часто ставали у пригоді бійцям. За час служби солдати добре опанували тактику ведення бою в горах і призвичаїлися переносити всі тяжби служби воїнів-десантників. За їхніми плечима вже були неодноразові рейди в гори.
     З оперативних джерел надійшла інформація, що в кишлаку Сангам є пост моджахедів – близько десяти бійців, які мають забезпечити проходження каравану зі зброєю.
     Командир батальйону прийняв рішення: в ніч з 20 на 21 квітня трьом ротам спеціального призначення, двом екіпажам зенітників, мінометній батареї і танковому взводу разом з саперами тієї ж бригади виступити за маршрутом Асадабад–Сангам.
     Через важке просування по гірському массиву ротні командири отримали різні завдання для зайняття позицій: перша рота мала переправитися вночі через ріку Кунар й, закріпивши позиції на протилежному березі, забезпечити захист батальйону з тилу; друга й третя роти повинні були вийти на протилежні хребти й блокувати прохід по ущелині згори. Орієнтовно до 3-ї години ночі 21 квітня пост ворога мав бути знешкоджений холодною і безшумною зброєю, і таким чином караван, який зайде в ущелину, змушений був опинитись у кам'яному мішку.
Надалі події тієї ночі почали розвиватися з блискавичною швидкістю. На світанку всі  роти вийшли на бойові позиції. Близько сьомої ранку закінчилося "прочісування" кишлаку Сангам. Однак на околицях сусіднього кишлаку було помічено  невеличку  групу – до  п’яти моджахедів. Наказ – наздогнати й знешкодити ворога.
     Рота, в якій служили єфрейтори Вакулюк і Марченко, булла втягнута в переслідування, тому втратила організованість і вийшла із зони прикриття. Бійці увійшли до великого кишлаку Даридам.
Під час  бойової операції з'ясувалося, що "духів" значно більше, ніж тих, що потрапили в поле зору. Караван з сотнями озброєних до зубів душманів був уже в Маравійській ущелині. Зав'язався бій... Як з'ясувалося пізніше, в ході підготовки й ведення бойових дій командиром батальйону було допущено прорахунки, що й призвело до втрати управління і, як наслідок, роздріблення й знешкодження двох груп першої роти й загибелі ротних командирів...
Сонце вже високо піднялося над гірськими вершинами, що свідчило про спекотний день, який не всім судилося пережити. Солдати роти, яка пішла на переслідування, розпочали запеклий бій з ворогом, що переважав чисельно. Рота була відрізана від основних сил...
     За дві доби бою в Маравійській ущелині з усіх усюд стягувалося підкріплення, однак пересування в гірських умовах – завдання не з простих. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що навколишню місцевість було заміновано.
Група, в якій були Сашко і Слава, ворог вогнем відсік від головних сил, і їй довелося стримувати натиск душманів, яких в десятки разів було більше. Основні сили теж вели запеклий бій. Підмога не встигала підтримати роздрібнений батальйон вогнем. У ніч на 23 квітня виснажений безперервним боєм загін відходив на свою останню позицію – уникаючи прямих зіткнень з ворогом, бійці змушені були часто змінювати позиції. На світанку вони опинилися на околиці кишлаку, де вже на висхідних висотах засіли душмани. Сили були нерівні, боєзапас скінчився. Кільце замкнулося. Надії – ніякої. Залишилися тільки  міни ОЗМ-72...
     Перед виходом батальйону в Сагам комбат розпорядився підготувати міни ОЗМ-72 для використання як гранат. Міна ця вистрибує з ґрунту й вибухає вже у повітрі. Аби використати її як гранату, бійці відстрілювали циліндричну насадку, де розміщено бойовий заряд,  і начинку з «роликів» – осколків. На її місце вкручувався звичайний детонатор – й граната величезної потужності готова. Використовували їх при штурмі дувалів: перекидали через стіну, і там вони вибухали. На відкритій місцевості застосування таких гранат-мін було неможливим, оскільки вага міни – чотири кілограми.
     ...З усіх сторін – вороги. Бійці кров'ю на стіні дувалу зробили напис: "Передайте на Родину. Погибаем как герои". Ворог підходив усе ближче і ближче. Єфрейтор Марченко вкрутив у міну детонатор... Страшної сили вибух пронісся над ущелиною ...
Смертю хоробрих полягли хлопці у тому бою. Але поряд лежали тіла ворогів. Караван зі зброєю до місця призначення не дійшов, отже сотні життів «шураві» було врятовано.
     За мужність, самовідданість і героїзм у бою єфрейтори Вакулюк Олександр Сергійович і Марченко В'ячеслав Валентинович Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 листопада 1985 року нагороджені орденом Червоної Зірки посмертно.

За матеріалами «Книги Пам’яті мужніх синів
міста Києва, які загинули на війні в Афганістані».

Учатся не сдаваться
В Харьковской государственной гимназии-интернате с усиленной военно-физической подготовкой «Кадетский корпус» состоялся тематический форум «Никогда не сдаваться».
Форум организован и проведен совместно с областным военным комиссариатом. Главная задача организаторов – патриотическое воспитание будущих защитников на примерах жизненного пути приглашенных на встречу ветеранов войны и спорта. Встреча была посвящена людям, прошедшим тяжелейшие жизненные испытания. Несмотря на травмы и ранения, они не сломились перед жизненными обстоятельствами, не сдались и не опустили руки, а одержали победу над самим собой и сейчас продолжают трудиться на благо общества.
Гостями кадетов были Игорь Терехов – первый заместитель Харьковского городского головы; Виктор Коваленко – первый заместитель председателя областного совета, почетный председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов); Юрий Калгушкин –  областной военный комиссар; Николай Овчаренко – участник боевых действий в Афганистане, многократный победитель и призер соревнований, мастер спорта Украины международного класса по пулевой стрельбе, участник Паралимпийских игр в Пекине, председатель районной общественной организации ветеранов Афганистана; Александр Калий – военнослужащий, воспитанник Кадетского корпуса; Игорь Вовчанчин – украинский спортсмен, профессиональный борец и специалист по смешанным боевым искусствам; Геннадий Ломакин – участник боевых действий в Афганистане, заместитель председателя ХГСВА по работе с инвалидами; Михаил Шевченко – заместитель командира военно-спортивного Учебного центра ВДВ от областного Союза ветеранов Афганистана.
Ветераны войны и спорта поделились своими воспоминаниями, говорили о книге, в которой собраны высказывания выдающегося политического деятеля Уинстона Черчилля.
В фойе ветераны развернули фотовыставку «Афганистан – как это было», демонстрировали военное оснащение и обмундирование времен войны в Афганистане.
«Сегодня хочу сказать теплые слова в адрес Алексея Порфирьевича Середы, который возглавляет «Кадетский корпус», – отметил Виктор Коваленко. – Я очень рад, что человек, который прошел Афганистан, вкладывает душу и сердце в обучение молодого поколения защитников страны, передает свой опыт и видение жизни, воспитывает настоящих патриотов. Такие встречи – очень важный обмен опытом между военнослужащими, между теми, кто служил в Афганистане, и теми, кто сегодня воюет в зоне АТО. Сейчас многие «афганцы» из моей десантно-штурмовой группы в Вооруженных Силах Украины, на передовой защищают целостность нашего государства». В. Коваленко вручил начальнику гимназии-интерната «Кадетский корпус» генерал-майору А. П. Середе Почетное отличие Харьковского областного совета «Слобожанская слава».
Николай Овчаренко, Геннадий Ломакин, Игорь Вовчанчин, капитан Вооруженных Сил Украины, участник АТО Дмитрий Медведь, военный медик Александр Калий поделились своими жизненными историями, ответили на вопросы.
Старший сержант, заместитель командира 11-го взвода, выпускник гимназии Артем Кочергин отметил, что кадетский корпус стал для него настоящей школой жизни, здесь его научили настоящей дружбе и ответственности за свои поступки. «У нас есть право выбора, здесь никто не заставляет быть военными, просто когда-то сказали, что постараются «влюбить» нас в эту профессию. И многие мои друзья уже выбрали профессию защитника Украины. Кто-то из них хочет быть пожарным, кто-то – летчиком, кто-то – танкистом. Они упорно занимаются, чтобы продолжить образование. Чтобы ни случилось в дальнейшем, мы всегда будем друг за друга горой», – сказал он.
Начальник учебного заведения А. П. Середа поблагодарил всех участников и вручил кадетам – победителям олимпиад грамоты и подарки.
Пресс-служба ХГСВА.

Дякували за стійкість і мужність
       З військовослужбовцями Луганського прикордонного загону, який першим попав під обстріли на сході України у червні 2014 року, зустрілися курсанти Військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка. Учасники тих подій – старший прапорщик Олексій Фісенко і сержант Юрій Гладченко поділилися з курсантами своїм бойовим досвідом.
      «Близько четвертої ранку 2 червня на розташування загону почалася перша атака терористичних сил. Було поранено вісім військовослужбовців. Ми запросили підтримку, але направлений винищувач Су-27 зброю не застосував – бойовики засіли у житлових будинках», — розповідає про події тих днів Олексій Фісенко.
     Протистояння тривало до 4 червня, вівся вогонь з гранатометів, були застосовані крупнокаліберні кулемети. Терористи взяли під контроль будівлі застави, загону разом з відділом прикордонної служби «Станично-Луганське» довелося передислокуватися.
      «Сепаратисти вели нечесний бій, виганяли місцевих жителів з власного житла та облаштовували вогневі позиції у квартирах багатоповерхівок. Але бій ми прийняли достойно, ба більше – за рішенням командира частини через гучномовці включили Державний гімн України, який звучав майже 7 годин. Хлопці під нього вели бій, і під нього, на жаль, гинули», — розповів Олексій Фісенко.
     Не менш цікавою була розповідь Юрія Гладченка. У ході боїв 2 червня при облозі загону він був тяжко поранений з підствольного гранатомета в область черевної порожнини і спини. Першу допомогу надали в луганській лікарні, далі лікувався у Київському військовому госпіталі. У вересні повернувся з лікування в Ізраїлі, де йому здійснили пересадку шкіри зі спини на ушкоджену ділянку живота. Указом Президента України сержанта Юрія Гладченка нагороджено орденом Богдана Хмельницького третього ступеня.
      Курсанти подякували захисникам за стійкість і мужність у боях, за велику любов до України.
Микола ДОРОХОВ,
голова Ради ветеранів  Військового інституту,
    полковник запасу, учасник бойових дій в Афганістані.

В організаціях УСВА

Рішення делегатів

Відбулася VIII звітно-виборна конференція Київської обласної організації УСВА, в якій взяли участь делегати з міських і районних організацій Київщини.
У роботі конференції взяли участь почесні гості, серед яких голова УСВА С. В.Червонописький, заступник голови Ревізійної комісії УСВА О. В. Литвинов, завідувач сектору Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції С. Б. Стороженко, начальник управління внутрішньої політики Київської облдержадміністрації О. П.
Євстратов.
    Зі звітом про проведену роботу і заходи, які відбувалися в області, виступив голова Київської обласної організації УСВА І. І. Коваль. Голова ревізійної комісії В. Б. Пірус доповів, що за останні п’ять років не виявлено порушень у роботі організації та її голови, і запропонував звіт ревкомісії взяти до відома.
          Після  обговорення делегатами конференції доповіді голови КОО УСВА і голови ревізійної комісії прийнято одноголосне рішення визнати роботу організації задовільною.
        За плідну роботу голова УСВА С. В. Червонописький нагородив І. І. Коваля медаллю «За звитягу».
    Після звіту делегати приступили до виборів голови організації. Було запропоновано дві кандидатури – І. І. Коваля та О. С. Янківського. За Статутом УСВА делегати вибирають за процедурою відкритого чи закритого (таємного) голосування. Більшість проголосували за закрите голосування.
До цього моменту все проходило згідно зі Статутом УСВА, але обраний метод голосування став не до вподоби І. І. Ковалю, і він написав заяву, в якій просив зняти його кандидатуру. Після цього, не дочекавшись, доки буде зачитано його заяву, навіть не взявши участь в голосуванні, покинув приміщення. Оскільки висунули двох кандидатів і конференцією вже було прийнято рішення, то заяву І. І. Коваля взяли до відома, але голосування проходило за двох кандидатів.
Рішення голосування було таким: І. І. Коваль – за – 15,  О. С. Янківський – за – 78. Таким чином, рішенням VIII звітно-виборної конференції Янківського Олександра Станіславовича обрано головою Київської обласної організації УСВА.
    Поведінка І. І. Коваля обурила учасників конференції. Як може таке бути, щоб, пропрацювавши в такій потужній, дружній та почесній організації більше семи років, не подякувати своїм побратимам за спільну працю. Це велика неповага не тільки до делегатів конференції організації, яка налічує багатотисячну єдину сім’ю побратимів, але й до запрошених ним особисто гостей.
Такої неповаги до конференції з боку колишнього голови ніхто не міг навіть очікувати, тому обуренню з боку делегатів не було меж. Цей ганебний вчинок змусив практично всіх голів міських і районних спілок Київщини змінити свою позитивну думку про І. І. Коваля.

Прес-служба Київської обласної організації УСВА.

Прекратить произвол перевозчиков

    В Кривом Роге 29 марта под стенами горсовета за полчаса до начала очередной плановой сессии состоялась акция, в которой приняли участие около 100 человек.  Организатором выступила Криворожская городская организация УСВА.
    Участники вышли с требованиями: местная власть должна выполнять Закон Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты» и прекратить произвол перевозчиков.
     Депутат горсовета, председатель КГО УСВА Юрий Иванович Федосенко во время сессии горсовета сообщил коллегам, что под горисполкомом собрались представители «афганцев», участников   АТО, пограничников, десантников и чернобыльцев, чтобы защитить свои права.
      – В городе проводится огромная работа по социальной защите участников боевых действий, семей погибших и инвалидов, – отметил Юрий Федосенко. – «Афганцы» хотели бы поблагодарить нашу власть за то, что она проявляет такую заботу. Но, к сожалению, даже когда мы утром пригласили депутатов горсовета для разговора, никто к нам не вышел.
       На уровне страны проводилось много акций, мы защитили свои права и выполнение Закона Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты»", но Верховная Рада продолжает ползучее наступление на уничтожение этого закона. В нашем городе нам не понятно отношение перевозчиков именно к участникам боевых действий.
     Перевозчики попросту не уважают и  гнобят нас. При попустительстве и бездействии в этом вопросе городских властей. Мы хотим перевозчикам сказать, чтобы они пересмотрели свои взгляды и отношение к ветеранам, потому что мы все равно будем защищать свои права. Эта акция носит мирный и предупредительный характер, – подытожил председатель КГО УСВА.
       По результатам предупредительной акции создана рабочая группа, на которую возложена задача официально урегулировать существующую в Кривом Роге проблему.

Пресс-служба Днепропетровского
областного объединения УСВА.



Важлива зустріч

6 квітня відбулася зустріч голови УСВА С. В. Червонописького з заступником міністра охорони здоров’я України Оксаною Василівною Сивак.
Більше години тривала відверта, доброзичлива й цікава розмова, у підсумку якої домовились:  «Лісова поляна» – «афганський» госпіталь, на базі якого, за умови кардинального поліпшення матеріальної бази і без зменшення ліжко-місць для воїнів-інтернаціоналістів, буде створено навчально-методичний центр для підготовки фахівців з лікування посттравматичного синдрому з залученням активістів Української Спілки ветеранів Афганістану.
Відбулася  дискусія щодо відновлення на посаді головного лікаря госпіталю В. І. Олійника. На цьому зустріч завершилася. Даємо відбій бойовій тривозі, але пильності не зменшуємо, всяке може бути!

Прес-служба УСВА.

Поздравляем!
За поддержку и понимание
     В  начале  очередного заседания исполкома Каменского городского совета председатель городской общественной организации ветеранов Афганистана Олег Николаевич Качуровский вручил городскому голове Андрею Леонидовичу Белоусову (на снимке) Почетную грамоту УСВА – за многолетнюю общественную, благотворительную деятельность, активную жизненную позицию, направленную на решение социальных проблем воинов-«афганцев», инвалидов войны и членов семей погибших воинов, проживающих в городе Каменское.
     Пресс-служба Днепропетровского областного объединения ветеранов Афганистана.

     Голова Одеської обласної організації УСВА генерал-майор Юрій Єрмаков подякував Троїцькій районної владі за співпрацю й підтримку ветеранів війни і сімей загиблих.
       За його дорученням голова Троїцького осередку воїнів-інтернаціоналістів ООО УСВА Михайло Левицький вручив Почесні грамоти голові районної ради Сергію Паровику, голові райдержадміністрації Тетяні Скапровській, Любашівському селищному голові Геннадію Павлову і Троїцькому сільському голові Віктору Бондаренку.  

Юрій ФЕДОРЧУК.

Збільшили виплати прикарпатцям

На одинадцятій сесії Івано-Франківської міської ради депутати проголосували за збільшення виплат родинам загиблих в Афганістані воїнів-прикарпатців.
За словами міського голови Руслана Марцінківа, родини отримуватимуть допомогу, як і родини загиблих учасників АТО, у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб кожній сім’ї. Таких родин в Івано-Франківську 13.

Подібне рішення прийнято Коломийською, Городенківською і Калуською районними радами Івано-Франківської області.

Обласна рада прийняла рішення про виплату одноразової матеріальної допомоги сім'ям загиблих воїнів-«афганців» до 28-ї річниці виведення військ з Афганістану в розмірі 1500 гривень. В області залишилося 40 таких родин.

Прес-служба
Івано-Франківської ОО УСВА.

Вшанували земляків
      На території Зеленопідської сільської ради Каховського району Херсонської області  мешкають  восьмеро воїнів-інтернаціоналістів: Павло Горбач і Сергій Альохін (Дмитрівка), Сергій Кононенко (Архангельська Слобода), Олексій Бородін, Анатолій Желізко, Володимир Кацюк, Юрій Коваль (Зелений Під), Василь Мельниченко (Петропавлівка).
     Ветеранів запросили до Червоноперекопського СБК, щоб віддати шану їхній мужности і схилити голову в пам’ять про тих, хто загинув, виконуючи військовий обов’язок.
      Учасників бойових дій привітали голова Зеленопідської об’єднаної громади Галина Лобунько і голова районного товариства воїнів-інтернаціоналістів Костянтин Мєшков, учні місцевої школи, а учасники художньої самодіяльності подарували невеличкий концерт.
Костянтин МЄШКОВ,
голова Каховського районного товариства воїнів-інтернаціоналістів.

Пример мужества и патриотизма 

На встречу в Херсонском областном Дворце молодёжи пришли воины-интернационалисты области, представители городской и областной администрации, районных организаций УСВА.
Первый заместитель председателя облгосадминистрации В. И.Сичевая– участник боевых действий в Афганистане.
– Мы были уверены в своей правоте, – сказала Валентина Ивановна. – Хотя отношение к той войне в истории неоднозначное, но нужно согласиться с тем, что это был пример верности и преданности Родине, присяге. Сегодня мы защищаем свою землю, и «афганцы» стали примером мужества и патриотизма для молодёжи. Каждая наша встреча – это праздник, праздник ощущения дружеского плеча.
        Валентина Сичевая вручила грамоты участникам боевых действий в Афганистане и участникам АТО  Ю.Чернышу, В. Вдовиченку, В. Чосу и другим. Председатель Херсонского областного совета Владислав Мангер вручил Почётные грамоты В. Кравцову, Ю. Ковалю, А. Пономарёву.
Мэр города, участник боевых действий Владимир Миколаенко отметил, что на войне с первой минуты понимаешь ценность жизни. Многие не вернулись с Афганской войны. Мы всегда помним о них и всегда будем рядом с семьями погибших. Почётными грамотами городского головы были награждены "афганцы" Н. Потребенко и В. Романюк.
Музыкальное поздравление подготовила арт-группа 102-FM Главного управления национальной полиции Херсонской области. Для её руководителя Романа Чухалова – это особенное выступление, ведь он сын "афганца", и с детства впитал чувство глубокого патриотизма и военного братства.
Военный комиссар области подарил областной организации УСВА пейзаж Таврического края и вручил грамоты военнослужащим Херсонского гарнизона – участникам боевых действий и волонтёрам.
Автора-исполнителя Николая Вишняка, к сожалению, уже нет с нами, но на сцене с новой силой звучали его песни, которые исполнили группа "Ташакор" и лауреат многих всеукраинских и международных конкурсов Захар Костров.
Председатель ХОО УСВА Владимир Столяр пригласил на сцену отцов, участников боевых действий в Афганистане, и их сыновей, которые выполняют свой долг в зоне АТО, и вручил им медали УСВА.
Надежда ЛЕБЕДЕВА.

Ініціатива
Це наша з тобою газета!
Шепетівські воїни-інтернаціоналісти виступили з цікавою ініціативою щодо популяризації «афганської» газети.
У далекі вже 80-ті роки воїни, які брали участь в Афганській  війні, давали собі клятву – завжди пам'ятати загиблих побратимів, піклуватися й підтримувати їхніх батьків і товаришів. Для зміцнення своїх рядів і допомоги батькам загиблих і побратимам після повернення з Афганістану вони cтали об'єднуватися в клуби, в спілки районні, місцеві, а потім – у всеукраїнську спілку воїнів-інтернаціоналістів, яка 1990 року стала Українською Спілкою ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
Після об’єднання назріла гостра потреба створення друкованого засобу інформації, насамперед – газети. І така газета 1991 року з'явилася на теренах України під назвою «Набат», пізніше – «Третій тост». Піднімаючи третій тост, ми завжди вшановуємо пам'ять своїх загиблих і померлих бойових побратимів.
На шпальтах газети висвітлюються діяльність і проблеми роботи організацій ветеранів Афганської війни, вшановується пам'ять полеглих бойових товаришів, організації діляться своїм досвідом, налаються консультації з питань соціального захисту ветеранів війни і сімей загиблих, друкуються розповіді про життя і долю ветеранів війни, про творчі здобутки наших бойових друзів, про співпрацю з іншими громадськими організаціями, про проведені турніри та інше. 
З роками нас стає все менше, дехто став забувати дану обіцянку, але наша газета усім нагадує, що нас пам'ятатимуть доти, доки ми ще є. Тому щоразу, тільки починається передплата, в газеті можна прочитати такі слова: «Побратиме, це наша з тобою газета!».
Приєднавшись до передплатної кампанії, Шепетівська спілка ветеранів Афганістану, з метою популяризації газети «Третій тост» вирішила провести лотерею серед передплатників. Члени спілки підтримали ініціативу і майже всі взяли участь у передплаті. А переможцями стали Сергій Антонюк, Віктор Лозинський та Іван Федас (на знімку), які отримали цінні подарунки і подяки (вони були спілкою запропоновані і вироблені)  від організаторів лотереї.
Шепетівська СВА має надію, що нашу ініціативу підтримають інші організації ветеранів Афганістану.
Володимир ПИПИЧ,
учасник бойових дій в Афганістані, член Шепетівської СВА.

Патріотичне виховання
Щоб пам'ять жила
У Рівному в церкві Святого Миколая Чудотворця учні Великожитинської загальноосвітньої школи зустрілися з учасниками бойових дій в Афганістані, членами міської організації УСВА.
Анатолій Мельничук, Анатолій Ільчук, Микола Гук і настоятель храму митрофорний протоієрей Іван Поляниця, який також учасник бойових дій в Афганістані (на знімку), розповіли дітям про ті далекі буремні роки, про бойову дружбу. Біля пам’ятної дошки загиблим в Афганістані настоятель храму говорив про те, як спілчани шанують пам’ять полеглих побратимів. Ветерани відповіли на численні запитання учнів про ситуацію на сході нашої країни.
Прес-служба Рівненської
міської організації УСВА.

Змагалися юнармійці

За кубок районної організації УСВА змагалася допризовна молодь навчальних закладів Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.
З  вітальним словом до юнаків звернулися учасники бойових дій в Афганістані Олег Миколайович Сергеєв і  Валентин Олексійович Кулик. У програмі змагань були біг на 500 метрів, плавання на 50 метрів, підтягування на поперечині, стрільба з пневматичної зброї, складання-розбирання АК.
       У командному заліку в першій підгрупі перехідний кубок отримала команда верхньодніпровської школи №1, у другій підгрупі перемогла  команда школи №3.      Чемпіоном району з юнармійського багатоборства став учень дніпровської СЗОБШ Л. Михлик, на другому і третьому місцях – учні верхньодніпровської школи №2 С. Масюк і Б. Гордієнко. Переможці нагороджені медалями і грамотами.
       Оргкомітет вдячний Верхньодніпровській районній організації УСВА, учасникам бойових дій в Афганістані А. О.  Лейку, О. М. Сергеєву за матеріальне забезпечення проведення змагань, а також тренерському складу ДЮСШ за суддівство.

О. ПАРХОМЕНКО,
голова Верхньодніпровської  РО ТСОУ.

Пізнай свій край

    Під таким гаслом  щороку під час весняних канікул школярів Ковельського району Волинської області працівники служби у справах дітей, відділу культури райдержадміністрації та Ковельська організація УСВА запрошують в туристичний похід «В гості до Мавки».
      Директор школи села  Гішин Галина Йовик ознайомила учнів з історією рідного краю, біографічною стежиною Лесі Українки дітей провела організатор районного Будинку культури  Інна Вознюк. Начальник служби у справах дітей Сергій  Ілюшик провів майстер-клас з подолання смуги перешкод, а   головний  спеціаліст служби Любов Шульгач – екскурсію  музеєм «Лісова Пісня». Голова  Ковельської організації УСВА Микола Савосюк вручив юним учасникам походу сувеніри на згадку.

Служба у справах дітей
Ковельської райдержадміністрації.


Малюнки юних – про війну

        В актовому залі Нововодолазького БДЮТ (Харківська область) у рамках районного етапу обласного конкурсу дитячих творчих робіт «Мій біль – Афганістан» відбулася виставка малюнків учнів Нововодолажчини і вихованців зразкового об’єднання юних художників «Колорит».
      На відкритті були присутні директор БДЮТ Людмила Слиш, голова Нововодолазької районної Спілки ветеранів Афганістану Сергій Воротняк, голова ревізійної комісії Микола Жижера і член правління організації Микола Рибалко, представники районного відділу освіти, керівники гуртків, вчителі, школярі.
       Учасникам у своїх роботах вдалося передати трагічність подій в Афганістані, мужність і героїзм учасників бойових дій.
      Олеся Вотінцева розповіла про події афганської війни, про земляків, які виконували військовий обов’язок у далекій країні, а гості-«афганці» поділилися спогадами про ті буремні події, розповіли про свої нагороди. Також можна було побачити фотографії з родинних архівів воїнів-інтернаціоналістів.
       Присутні віддали данину пам'яті воїнам, загиблим в Афганістані, схиливши голови у скорботній хвилині мовчання.
        Переможцями конкурсу стали: у віковій категорії 6–10 років Василиса Бабак-Рибалко; у віковій категорії 11–16 років – Марина Цимбал. Головний приз отримала Софія Попазова (усі  дівчата – із зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького БДЮТ).

Сергій ВОРОТНЯК,
голова Нововодолазької районної Спілки ветеранів Афганістану.

Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)

КНИГА ВДЯЧНОСТІ ТА ПОШАНИ

      ЛОПАТА Анатолий Васильевич   — украинский военный деятель, начальник Главного (с 1994 года — Генерального) штаба Вооруженных Сил Украины — первый заместитель министра обороны Украины (1993—1996), генерал-полковник (1992).
        Родился 23 марта 1940 года в селе Рожев Макаровского района Киевской области.
        В 1958 — столяр-паркетчик СБУ-5 Главкиевгорстроя, с 1959 — курсант 8-й школы артиллерийских мастеров. В 1960 — старший пушечно-минометный мастер, курсант Бакинского общевойскового училища (в 1964 году окончил с отличием и золотой медалью).
        В 1964 — командир мотострелкового взвода, в 1967 — командир роты 20-й гвардейской мотострелковой дивизии 8-й гвардейской армии Группы советских войск в Германии.
        В 1968—1971 – слушатель Военной академии им. М. В. Фрунзе. В 1971 — командир батальона, 1972 — начальник штаба мотострелкового полка, 1973 — командир полка. В 1977 — заместитель командира 92-й гвардейской дивизии Одесского военного округа.
       С июля 1980 года — начальник 12-го учебного центра (командир 7-й отдельной мотострелковой бригады), ГСВСК, Республика Куба)
       1982–1984  — слушатель Военной академии Генштаба ВС СССР. В 1984 —  командир 29-й дивизии 5-й армии, 1986 — командир 25-го армейского корпуса Дальневосточного военного округа, 1990 —  первый заместитель командующего Северной группы войск.
       С 1992 года — заместитель министра обороны Украины.
        24 марта 1993 — 10 февраля 1996 года  — начальник Генерального штаба Вооруженных Сил Украины — первый заместитель министра обороны Украины. В июне 1996 года уволен с военной службы в отставку по состоянию здоровья.
       На всех ответственных военных должностях с уважением относился к опыту ветеранов войны, участников боевых действий на территории зарубежных государств, использовал его в практической деятельности, принимал объективные кадровые решения с учетом боевого опыта и личных качеств военнослужащих, с уважением относился к ветеранам старшего поколения – участникам Великой Отечественной войны, содействовал деятельности общественных организаций ветеранов.
       В 2002—2003 — вице-президент — директор департамента банковской безопасности и правового обеспечения АКБ «Надра».
      С сентября 2003 — советник министра обороны Украины, с декабря 2005 года — председатель Общественной коллегии при министре обороны Украины.
      Награды: Грамота Президиума ВС СССР, орден Красной Звезды, орден «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР» второй и третьей степени, медаль «За отличие в охране государственной границы СССР», награды Кубы и Польши.
        ЛОПАТИН Михаил Алексеевич – военачальник, общественный деятель, генерал-полковник (1995). Кандидат военных наук.
        Родился 1 июля 1940 года в селе Свобода Кличевского района Могилевской области (Белоруссия). Образование: Даугавпилское военное авиационное училище (1961), Минское зенитное ракетное инженерное училище (1970), Военная академия ПВО Сухопутных войск (1984).
      1961–1962 – офицер наведения зенитного ракетного дивизиона, Октябрь 1962 – апрель 1964 – старший техник батареи зенитно-ракетного дивизиона, Куба, участник боевых действий, 1976–1978 – командир 211-й зрбр, 1978–1982 – начальник ОБП и БП ЗРВ армии, 1985 – командир 19-й дивизии ПВО, 1986–1987 – командир 49-го корпуса ПВО, 1988–1989 – начальник штаба. командующий 8-й отдельной армии ПВО.
      С 27 мая 1992 – командующий Войсками ПВО Украины, с апреля 1995 по апрель1996 – командуюший войсками Воздушной обороны Украины, с июня по ноябрь 1996 – первый заместитель начальника Академии ВС Украины. В 1997 – уволен в отставку.
       Возглавил и успешно руководит Всеукраинской общественной организацией воинов-интернационалистов-«кубинцев». Поддерживает тесные связи с УСВА. Свой общественный и военный авторитет полностью использует для защиты социальных прав ветеранов и патриотического воспитания молодежи.
     Награды: ордена Красного Знамени, «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР» второй (1978) и третьей (1987) степени, орден Александра Невского (1991), медаль «За отвагу» (1964), 38 других медалей. Почетные Грамоты Верховного Совета УССР (1988) и Верховной Рады Украины (2007).

На захисті соціальних прав ветеранів війни і родин загиблих воїнів

Головам територіальних
організацій УСВА

Відповідно до домовленості, яка досягнута під час зустрічі Голови Верховної Ради України з членами Правління  Спілки 19 грудня 2016 року, нами був підготовлений законопроект «Про внесення змін до ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо надання членам сімей загиблих пільг без урахування середньомісячного сукупного доходу сім’ї».
Зазначений законопроект через Комітет Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю, як суб’єкт законодавчої ініціативи, був зареєстрований за № 5713 та внесений на розгляд до сесійної зали.
13 квітня на пленарному засіданні Верховної Ради  України наш законопроект був прийнятий у другому читанні як Закон.
Прошу Вас цю інформацію довести до членів сімей загиблих і керуватися у роботі.

Голова УСВА
С. В. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення зміни до статті 15 Закону України
«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»
щодо надання членам сімей загиблих пільг без урахування середньомісячного сукупного доходу сім’ї


Верховна Рада України   п о с т а н о в л я є :

І. Частини сьому та восьму статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 p., №45, ст. 425; із наступними змінами) виключити.

II. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з першого числа місяця, що слідує через місяць з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України вжити заходів щодо приведення у відповідність з цим Законом підзаконних нормативно-правових актів, забезпечивши набрання ними чинності одночасно з набранням чинності цим Законом шляхом:
приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;
забезпечення приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади їх у відповідність із цим Законом.


Голова Верховної Ради України –
А. ПАРУБІЙ.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України про внесення зміни до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо надання членам сімей загиблих пільг без урахування середньомісячного сукупного доходу сім’ї


1. Обґрунтування необхідності прийняття акта
Законопроект підготовлений за результатами зустрічі  Голови Верховної Ради України Парубія А. В. з представниками Української Спілки ветеранів Афганістану, яка відбулась 19 грудня 2016 року, та численних звернень членів сімей загиблих (померлих) осіб, які загинули (пропали безвісті) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов’язків військової служби (далі - члени сімей загиблих), щодо надання членам сімей загиблих пільг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», без урахування середньомісячного сукупного доходу сім’ї. 
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року №76-VIII до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» внесено зміни, відповідно до яких члени сімей загиблих мають право на отримання пільг, передбачених зазначеним Законом, за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує 1930 грн. Право на отримання пільг без урахування середньомісячного сукупного доходу з 24.02.2016 року мають лише члени сімей загиблих учасників антитерористичної операції та Революції Гідності.
До таких пільг відносяться:
1) безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів і безплатне першочергове зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів);
2) 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирна плата), користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання;
3) 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення;
4) позачергове користування всіма послугами зв'язку та позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів (оплата у розмірі 20 процентів від тарифів вартості основних та 50 процентів - додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 відсотків від затверджених тарифів.

2. Цілі та завдання прийняття законопроекту
Запропонований проект Закону розроблено з метою посилення соціального захисту членів сімей (померлих) осіб, які загинули (пропали безвісті) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов’язків військової служби.

3. Загальна характеристика і основні  положення проекту акта
Законопроектом пропонується виключити частини сьому та восьму статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

4. Стан нормативно-правової бази у вказаній сфері правового регулювання

Питання, що відносяться до предмету правового регулювання  законопроекту, регламентуються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Реалізація положень поданого законопроекту після його прийняття не потребує внесення змін до інших законів.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття проекту Закону не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України на 2017 рік, оскільки:
1) середній розмір пенсійної виплати у більшості членів сімей загиблих становить близько 2 000 грн., що не перевищує величини середньомісячного сукупного доходу сім’ї, розмір якого передбачається у 2017 році (2240 грн.);
2) значна частина членів сімей загиблих отримує субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

6. Прогноз соціально-економічних, правових та інших наслідків прийняття акта
Прийняття цього законопроекту дасть змогу підтримати сім’ї осіб, які загинули (пропали безвісті) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов’язків військової служби.

Народні депутати України
Третьяков О. Ю.
Бурбак М. Ю.
Загорій Г. В.
Гаврилюк М. В.
Шухевич Ю-Б. Р.
Рибчинський Є. Ю.

Пільга є, бланків – немає

        Голова УСВА звернувся з листом до голови Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю О. Ю. Третьякова.


Шановний Олександре Юрійовичу!

До мене як до голови Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) надходять численні звернення від інвалідів війни та учасників бойових дій, членів сімей загиблих ветеранів війни з проханням надати допомогу у вирішенні питання реалізації їх права на пільговий проїзд країнами СНД.
Відповідно до Угоди «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них», підписаної главами урядів держав-учасниць СНД 12 березня 1993 року, інвалідам і учасникам Великої Вітчизняної війни, а також особам, прирівняним до них, з метою забезпечення їх пересування територією держав-учасниць цієї угоди надано право на безкоштовний проїзд залізницею чи на судах транзитних і місцевих ліній річкового флоту територіями держав-учасниць цієї угоди один раз на рік (туди і назад) і з 50-відсотковою знижкою повітряним, водним чи міжміським автомобільним транспортом.
Підставою для придбання пільгового проїзного квитка є посвідчення і лист талонів на пільговий проїзд, видані відповідними органами колишнього Союзу РСР або сторонами за формою, що діяла на 1 січня 1992 року, за місцем постійного проживання особи, яка має право на пільговий проїзд.
Відшкодування транспортним організаціям витрат, пов'язаних зі сплатою вартості проїзду осіб, зазначених у цій угоді, здійснюється сторонами відповідно до національного законодавства.
Відповідно до ст. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» від 12 травня 1994 року №302 виготовлення бланків листів талонів на право одержання проїзних документів (квитків) безоплатно і з 50-відсотковою знижкою їх вартості та нагрудних знаків здійснюється Міністерством фінансів України на замовлення Міністерства соціальної політики України.
                   Проте, на превеликий жаль, інваліди війни та інші пільгові категорії ветеранів, які проживають в Україні, не можуть скористатися своїм правом на пільговий проїзд країнами СНД у зв'язку з відсутністю бланків листів талонів на пільговий проїзд територією країн-членів СНД на 2016–2020 роки. Такі бланки в поточному році не виготовлялись.
                  Враховуючи викладене, прошу Вас, шановний Олександре Юрійовичу, звернутися з депутатським запитом від Вашого Комітету до Прем'єр-міністра України вжити заходів щодо замовлення Міністерством соціальної політики України на виготовлення бланків листів талонів на пільговий проїзд територією країн - членів СНД на 2016–2020 роки.
З повагою,  голова УСВА
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ.

На звернення голови УСВА надійшла відповідь 04-35/15-155 від 2 березня 2017 року:


Кабінет Міністрів України
Голові Української Спілки
ветеранів Афганістану
     Червонопиському С. В.


           До Комітету надійшло звернення голови Української Спілки ветеранів Афганістану Червонописького С. В. з питання реалізації права інвалідів війни та інших категорій ветеранів війни на пільговий проїзд країнами СНД.
           Відповідно до Угоди про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів  та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них, підписаної главами урядів держав-учасниць СНД 12 березня 1993 року, інвалідам та учасникам Великої Вітчизняної війни, а також особам, прирівняним до них, з метою забезпечення їх пересування територією держав-учасниць цієї угоди, надано право на безкоштовний проїзд залізницею чи на суднах транзитних і місцевих ліній річкового флоту територіями держав-учасниць цієї угоди один раз на рік (туди і назад) і з 50-відсотковою знижкою повітряним, водним чи міжміським автомобільним транспортом.
Підставою для придбання пільгового проїзного квитка є посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд, видані відповідними органами колишнього Союзу РСР або сторонами за формою, що діяла на 1 січня 1992 року, за місцем постійного проживання особи, яка має право на пільговий проїзд.
Відшкодування транспортним організаціям витрат, пов'язаних зі сплатою вартості проїзду осіб, зазначених у цій угоді, здійснюється сторонами відповідно до національного законодавства.
Проте, як вбачається зі звернення, інваліди війни та інші категорії ветеранів війни, які проживають в Україні, не можуть скористатися своїм правом на пільговий проїзд країнами СНД у зв'язку з відсутністю бланків листів талонів на пільговий проїзд територією країн-членів СНД на 2016–2020 роки. Такі бланки друкуються на замовлення Міністерства соціальної політики України, проте у 2016 році вони не були замовлені.
Направляючи зазначене звернення, просимо забезпечити реалізацію права інвалідів війни та інших категорій ветеранів війни на пільговий проїзд країнами СНД.
Додаток: на 2 аркуша в першу адресу.

Голова Комітету
О. ТРЕТЬЯКОВ.     

Порядок виплати соціальних стипендій

          Під час засідання уряду 8 лютого було внесено зміни до Постанови Кабміну від 28 грудня 2016 року №1045, яка регулює порядок виплат соціальних стипендій студентам вишів.
Зокрема, запроваджено виплату соціальних стипендій таким категоріям студентів:
дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування;
– особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
шахтарям, які мають стаж підземної роботи не менш як 3 роки;
– особам, батьки яких є шахтарями, що мають стаж підземної роботи не менш як 15 років або загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві чи стали інвалідами І або ІІ групи;
– особам, які визнані учасниками бойових дій, та їхнім дітям;
– дітям, один із батьків яких загинув (пропав безвісти) у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів;
– дітям, один із батьків яких загинув під час масових акцій громадського протесту;
– дітям, які є внутрішньо переміщеними особами.
  Право на соціальні стипендії мають студенти (курсанти), які не отримують академічних стипендій, не перебувають на державному утриманні (крім дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також студентів (курсантів) вищого навчального закладу, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків) і не перебувають в академічній відпустці.
Для отримання соціальної стипендії студенти звертаються до свого вишу із заявою, в якій зазначають такі відомості: прізвище, ім’я та по батькові; число, місяць, рік народження; зареєстроване та фактичне місце проживання; підстава для отримання соціальної стипендії.
До заяви додаються копії таких документів: паспорта громадянина України;  свідоцтва про народження; довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; студентського квитка.
Крім того, студенти додатково подають такі документи:
копію рішення органу опіки та піклування про надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; копію свідоцтва про смерть батьків; копію посвідчення особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановленого зразка; акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1; копію довідки медико-соціальної експертизи; копію посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка; документ, що підтверджує загибель (зникнення безвісти) одного з батьків.

Соціальна стипендія призначається на весь період навчання починаючи з місяця звернення за її наданням і виплачується щомісяця в такому розмірі:
– студентам ВНЗ I—II рівня акредитації, які мають право на призначення соціальних стипендій, – 750 гривень;
– студентам ВНЗ III—IV рівня акредитації, які мають право на призначення соціальних стипендій, – 1000 гривень;
– студентам ВНЗ I—IV рівня акредитації з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також студентам (курсантам) вищого навчального закладу, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків, – 2000 гривень.
Зміни застосовуються з 1 січня 2017 року.

Прес-служба УСВА.


Пилотный проект по монетизации субсидий
Государство взяло на себя чрезмерные финансовые обязательства, и в этой связи в Кабмине решили запустить введение монетизации льгот на оплату коммунальных услуг, — заявил министр социальной политики Андрей Рева.
«Поэтому мы видим единственный выход из этой ситуации — монетизация, то есть, денежная компенсация каждому льготнику вместо предоставления льгот в натуральном виде», — сказал глава Минсоцполитики во время рабочей поездки в Харьков.
По словам А. Ревы, до 1 июля 2017 года во Львовской области будет осуществлен эксперимент по монетизации льгот, а уже с 2018 года, по результатам этого эксперимента, планируется проведение полной монетизации льгот по всей стране. «Сегодня на льготные программы используется до 15 миллиардов гривен, это на год. В 2018 году, если взять все программы, которые должны финансироваться, это будет около 20 миллиардов гривен», — добавил министр.
Как сообщал Hubs,  МВФ настаивает на монетизации субсидий для украинских потребителей услуг ЖКХ.
Ранее вице-премьер-министр Украины Павел Розенко, комментируя реформу системы госпомощи, заявлял, что монетизировать субсидии для 9 млн граждан невозможно.

Дмитрий ДУБЕНСКИЙ.

Люди і час

Афганський вимір

    
Серед тих, хто пройшов через горнило Афгану, і шепетівчанин, майор у відставці, орденоносець Володимир Олексійович Півнюк. Хоча вже збігло чимало років, відколи закінчились його афганські дороги, та вони й досі відлунюють у душі важкими спогадами. Вони ніби поділили його життя навпіл.
    У першій половині життя  залишилося гомінке дитинство, навчання у школі  № 4. У молодших класах навіть випала честь сидіти за партою юного героя Валі Котика. Та й життя тоді вирувало оптимістично. Шепетівка будувалася, вірилось у краще.
      Й досі приємні спогади навіюють житлові будинки ДОКу, та й саме підприємство, до спорудження яких доклав чимало зусиль його батько, який працював заступником директора деревообробного підприємства з будівництва. І сам Володимир розпочинав свою трудову біографію токарем у колективі деревообробників.
      Та все ж переміг юнацький потяг до військової романтики. Тож поступив до Кам’янець-Подільського вищого інженерно-командного училища, де набув фах інженера-сапера. А далі служив там, куди закидала армійська доля, – у Південній групі військ в Угорщині, згодом — у Прибалтійському військовому окрузі, в Калінінграді, а потім – у Каунасі. Звісно, у мандрах офіцера супроводжувала його сім’я. Та згодом випала розлука: в грудні 1981 року офіцера направили за рознарядкою для надання інтернаціональної допомоги в Афганістан.
    Новоприбулому капітану та його підлеглим довелося замінювати першу партію, так би мовити, «відкривачів» Афгану. На оті перші ротації випали його особливі випробування. Незвичний клімат, важкі умови служби, бойові дії посилювались багатьма помилками, до яких бійці не були готові.
Володимир Півнюк був призначений на посаду командира роти 68-го окремого гвардійського батальйону, який входив до складу Шиндандської дивізії.  Дислокувався його підрозділ у селищі Араскан –  між Шиндандом і Гератом.
    — Перші враження – спека, яка влітку сягала 50-55 градусів, і відсталість країни. У провінції Герат, де ми перебували, більшість населення не знало навіть що таке газети чи радіо, ми мовби потрапили у давнину. Тільки зброя в усіх на руках, і то сучасна – бури (англійські гвинтівки), автомати, кулемети... Словом, усе, що треба для війни, — згадує Володимир Олексійович.
   Роботи для його інженерно-дорожньої роти вистачало. Перед бійцями стояло завдання прокладати дороги, вести розмінування, наводити мости через водні  перепони, забезпечувати інші підрозділи усім необхідним.
   За півроку напружених буднів його рота проявила себе відмінно. Не забарилося нове призначення – тепер уже заступником командира батальйону з бойової частини. Довелося відповідати за бойову підготовку, самому навчати і контролювати проведення занять. А під час бойових завдань – командувати ввіреними підрозділами.
     Скільки ж було операцій проти душманів, які отримали назву «гератських»... У бойових діях доводилося брати участь практично щомісяця, як у  складі  полків,так і в складі дивізії. Не обходилось на війні без гірких втрат.
     Про напругу ратних буднів Володимира Півнюка свідчать записи у бойовому журналі, який вівся у саперному підрозділі. Ось короткий витяг: «...Перевірено на наявність мін 320 кілометрів доріг. Розміновано 285 квадратних кілометрів прилеглих до кишлаків полів. При проведенні інженерних робіт на підрозділ здійснено напад. Знищено до 200 бандитів, 33 душмани взяті у полон. На міні підірвалась БРДМ».
   Серед прізвищ тих, хто відзначився під час завдання, значиться і майор Півнюк, який виявив особливий героїзм у поєдинку з ворогом. За це наш земляк отримав бойову нагороду — орден Червоної Зірки.
    Та не завжди на саперів очікувала ратна удача. Уже добігав другий рік служби в Афгані, була вереснева пора. Підрозділ, у складі якого служив Володимир Півнюк, вирушив маршем, аби доправити в іншу частину боєприпаси, пальне, продовольство, воду тощо. Треба було подолати близько 500 кілометрів, переважно гористою місцевістю. Уже подолали половину шляху, як в ущелині душмани зробили завал. Колона зупинилась.
    — Наш підрозділ йшов у голові колони. Попереду рухалась інженерна машина розмінування. Це, по суті, переобладнаний танк Т-55 з «рукою»-маніпулятором і відвалом, щоб можна було розчистити дорогу від перепон. Саме ця машина зупинилася на італійській міні ТС-5. Її специфіка у тому, що вибухає вона не одразу, а із затримкою. Вибух стався метрів за п’ять від мене, осколком був поранений у голову. На  щастя, залишився живим, — веде розповідь Володимир   Олексійович.
Оскільки поранення було важким (осколок засів у корі головного мозку), то пораненого вертольотом відправили спершу в Шинданд, а потім — у Ташкент, де були фахівці. Уже згодом Володимир Півнюк дізнався, що коли розчистили завал і колона рушила далі, то через деякий час на фугас натрапила БРДМ. Під час вибуху загинув побратим, з яким вони пройшли не одну бойову операцію, — старший лейтенант, командир роти  розмінування Михайло Марченко.
     А пораненому Володимиру довелося півтора місяці пролежати у госпіталі в Ташкенті. Потім йому надали місяць для санаторно-курортного лікування, його він провів з сім’єю, в якій на той час уже підростали дві донечки.
     Після перекомісії знову повернувся дослужувати в частину. Тож афганські ратні будні тривали без малого два роки й чотири місяці. Щоправда, після поранення він не брав участі у бойових операціях, а передавав досвід. Згодом повернувся на місце попередньої служби, в Каунас, де перебував на посаді начальника  штабу частини. А в 1992 році звільнився із Збройних Сил.
    Минали роки, суму додавали втрати рідних людей. Здавалося б, з плином часу й життєвих випробувань пережите мало забутись. Проте, за словами Володимира Олексійовича, Афган так і не відходить у минуле. І про нього нагадують не лише бойовий орден, медаль «Від вдячного афганського народу», інші нагороди. Він – й у шрамах долі, гіркоті спогадів, у яких відлунює далека і водночас близька війна.
     Мабуть, тому воїну-«афганцю»знову життєвою відрадою стали рідний край і його люди. Тут якось краще почувається після перенесеного інфаркту, зізнається він. Тож залишив квартиру в Києві й разом із супутницею життя Тетяною поселився на дачі у Великій Медведівці. Тут природа чудова, неподалік ставок, повітря чисте, люди доброзичливі. Та й до дочки Марини й онуки Вікторії є можливість завжди навідатись.
  Спершу кілька років на зиму перебиралися до Києва. А останнім часом уже постійно мешкають у селі. Та й господарство «затягує», бо ж є своя земля, на якій клопочешся і від того здоровішим почуваєшся. Більшає й друзів і знайомих.
    Розповідаючи про новий «стиль» свого життя, Володимир Олексійович мовби веселішає, відволікається від важких спогадів. Однак і про пережите треба пам’ятати. Хоча б для того, щоб донести до сучасників те, що війна є найбільшою помилкою у суспільних відносинах. Щоб уникнути бід, яких вона завдає не тільки  нинішньому, а й наступним поколінням.

Володимир НИТКА.


Дружба на все життя
     Добра і чуйна людина, прекрасний сім’янин, люблячий батько, турботливий дідусь. А ще – справжній надійний друг, який користувався повагою та авторитетом серед побратимів-«афганців». Таким був учасник бойових дій в Афганістані Олександр Васильович Куляс, таким і запам’ятався всім, хто його знав.
     Про інженера-конструктора Олександра Куляса завжди з теплотою згадують на 45-му Вінницькому експериментально-механічному заводі. До речі, він свого часу очолював там первинну організацію воїнів-інтернаціоналістів і зумів згуртувати навколо себе однодумців. На підприємстві ще працюють «афганці», які пам’ятають свого ватажка.
Пам’ятають Олександру Васильовича і в Музеї «Пам’яті воїнів Вінниччини, загиблих в Афганістані» – відділі обласного краєзнавчого музею. При нагоді він часто відвідував «афганський» музей. У вузькому колі ділився спогадами про службу в Афганістані, розповідав про однокурсників – Сергія Громова і Володимира Цибу. У житті кожного з них був Афганістан.
Музейні працівники запрошували Олександра Васильовича на тематичні вечори, присвячені річницям виведення радянських військ з Афганістану, на презентацію пересувної виставки «Час і досі не загоїв рани — цей одвічний біль Афганістану». З почуттям відповідальності він поставився до прохання надати інформацію про себе як про учасника бойових дій. Радів з нами, коли в експозиції музею було зроблено доповнення, виходили з друку путівник до пересувної виставки та альбом «Незаживаюча рана Афгану». Він любив музей – святиню «афганців», жив його життям. Від щирого серця Олександр Васильович подарував нам велику добірку кінофільмів і дисків з «афганськими» піснями. Все це ми використовуємо у своїй роботі.
Олександр народився і виріс у Вінниці. Середню освіту здобув у школі № 6. Був життєрадісним, активним і старанним учнем. Хлопець рано втратив батька, а коли навчався на другому курсі політехнічного інституту, померла і мама. Він залишився зі старшим братом Аркадієм. Ще з студентських років був самостійним і відповідальним. Саме ці риси і вплинули на формування його характеру.
У політехнічному інституті на одному курсі з Олександром навчалися вінничанин Сергій Громов і літинчанин Володимир Циба. Доволі часто саме ця трійка студентів перетиналася у будівельних загонах під час проходження практики. Як і всі хлопці, коли випадала вільна хвилина, любили пограти у футбол. Саме спорідненість інтересів і щирі відносини щоразу зближували Олександра, Сергія і Володимира. Невдовзі вони стали друзями, а їхні життєві стежини тісно переплелися.
Трудову діяльність Олександр Куляс розпочав на радіотехнічному заводі «Маяк». 25 листопада 1979 року був призваний до армії. У Козятинському військкоматі доля знову подарувала зустріч трьом студентським друзям. Громов і Куляс військову службу розпочали у Тульчинському артилерійському полку, Циба – в Ужгороді. У січні 1980 року на збірному пункті у Перечині Закарпатської області знову зустрілися. Першим в Афганістан потрапив Сергій. Він проходив службу в Кундузі. Володі з Олександром випало служити в Кабулі навідниками автоматичного 82-міліметрового міномета.
Молодший сержант Громов неодноразово брав участь у бойових діях. Під час виконання одного із завдань він зазнав тяжке поранення. Від отриманих ран Сергій помер 1 червня 1980 року Про загибель друга Олександр дізнався з листа своїх рідних. Він гірко переніс втрату вірного друга. Трохи згодом, коли Олександр звільниться у запас у травні 1981-го, а Володимир – у червні того ж року, бойові побратими завжди 1 червня відвідуватимуть могилу загиблого друга. Вони ніколи не забували до неї дорогу.
          З великим болем Олександр Васильович розповідав нам про загиблого друга. І коли у музеї оновлювалася інформація про Сергія Громова, приніс його фотографії, газетні статті й взявся в усьому допомагати. З великим нетерпінням чекав виставку. Але, на жаль, не встиг побачити… Невиліковна хвороба забрала його життя.
Розрадою Олександра під час служби були листи дружини Наталі. Вона з маленькою донечкою чекала його повернення додому. Родинну підтримку обидві відчували від мами Сергія – Наталі Павлівни Громової. Всю свою материнську любов вона віддавала цим людям, яким так була потрібна підтримка у нелегкий для них час. Олександр з вдячністю ставився до матері загиблого друга.
Дружба Олександра і Володимира пройшла випробування війною, загартування мужніми вчинками, на які здатний тільки справжній друг. Яскравим прикладом цього є один епізод, який часто згадував і розповідав Олександр Васильович.
Третій мотострілецький батальйон 180-го мотострілецького полку, в складі якого була мінометна батарея, отримав завдання перехопити караван з Пакистану. Кілька днів пробиралися за певним маршрутом і робили привали, щоб не викликати підозри. Йшли в основному вночі. Був момент, коли їм потрібно було перейти через гірську річку по двох колодах. На той час вже пройшло бійців вісімдесят, переправа розхиталася. Саме тоді, коли по ній переходив Куляс, місток упав у воду. Ніхто на це не звернув уваги. На іншому боці тим часом зробили перекличку. Володимир занепокоївся, не знайшовши друга, і кинувся на його пошуки. Він повернувся до переправи і в темряві почав гукати його. Олександр на той час був біля берега і не міг самостійно вибратися з води. Циба допоміг йому. Вдвох вони наздогнали своїх. Скільки всього їм довелося пережити за цей час…
Після звільнення в запас Олександр і Володимир дружили сім’ями, підтримували один одного морально і матеріально. Вони цінували бойове братерство й залишалися найкращими друзями.
Олександр працював інженером-конструктором на 45-му експериментально-механічному заводі. Восени 1981 року отримав нагороду за виконання інтернаціонального обов’язку – медаль «За бойові заслуги». Володимир працює на заводі «Будмаш». Має тридцять п’ять років трудового стажу на цьому підприємстві. Нині обіймає посаду директора.
    Йому, як і всім нам, бракує Олександра – скромної, ерудованої, світлої людини, яка готова була прийти на допомогу в будь-який час.

Надія ДОБРОВОЛЬСЬКА,
старший науковий співробітник відділу
військової історії Вінницького
обласного краєзнавчого музею.


Олександр КУЛЯС.
Сергій ГРОМОВ.
Володимир ЦИБА, Олександр КУЛЯС з товаришами по службі.

Нове видання

Тернисті дороги війни


           Про тернисті дороги Афганістану, нелюдські випробування війни і бойове братство розповідає книга Володимира Сорохтея і Богдана Тимківа «Обпалені війною долі».
           Калуське територіальне об'єднання ветеранів Афганістану Івано-Франківської обласної організації УСВА видало нову книгу про своїх бойових побратимів. Це вже друга книга, яка була випущена організацією, і є своєрідним продовженням першої – «Шрам на серці» (2008), присвяченої загиблим воїнам-калушанам і діяльності об'єднання.
           Коротко про авторів.
      Богдан Володимирович Тимків народився 1957 року в Калуші. Закінчив факультет журналістики Львівського держуніверситету імені Івана Франка. Працював у періодичній пресі. Майор запасу. Автор чотирнадцяти й співавтор трьох книг. Член ради Калуської міськрайонної організації ветеранів воєн.
Володимир Богданович Сорохтей народився 1962 року в Калуші. Закінчив Харківський фінансово-економічний інститут. Депутат Калуської міської ради трьох скликань, голова Координаційної ради району (з 2013 року). Нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради України. Голова Калуського територіального об'єднання ветеранів Афганістану з 2003 року.
Презентація книги відбулася в районному будинку «Юність».

Память в бронзе, металле и камне
У пам'ять полеглих в Афганістані, на Майдані, на сході України та в інших війнах у Львові на вулиці Батуринській відкрито церкву Стрітення Господнього і Собору Святого архистратига Михаїла та інших безплотних сил. Храм збудовано за ініціативи й кошти ветеранів Афганістану Львівщини і центру військового капеланства Львівської архієпархії  УГКЦ.
Інф. «ТТ».

Зверніть увагу!
Електронні книги УСВА


Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) відкриває новий розділ «Електронні книги УСВА», в якому будуть розміщені книги авторів – учасників бойових дій, членів УСВА в електронному вигляді.
Велике прохання до всіх відвідувачів нашого сайту: при використанні матеріалів цих книг обов'язково посилатися на автора і твір.

Спорт

И характер, и мастерство

В харьковской общеобразовательной школе  №125 состоялся традиционный турнир по дзюдо. Организовал и провел его Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) Шевченковского района.

      Место проведения соревнований было не случайным, ведь в этой школе большое внимание уделяется патриотическому воспитанию подрастающего поколения, проходят встречи с воинами-интернационалистами. На базе школы №125 от ДЮСШ № 7  уже не первый год работает спортивная секция по  дзюдо, носящая имя кавалера трёх медалей «За отвагу»  В. А. Киселя. Руководит секцией  участник боевых действий в Афганистане, награждённый медалями «За отвагу» и «За отличие в охране государственной границы СССР», член правления районной организации Николай Дядченко.

       Все борцы проявили характер и показали всё своё умение, ведь для победы в каждой весовой категории требовалось приложить много сил и спортивного мастерства.
На церемонии награждения главный судья соревнований Н. Дядченко поблагодарил участников за честную борьбу и обратил внимание на большое значение спорта в формировании личности. Председатель СВА Шевченковского района М. Л. Быков пожелал больших и ярких спортивных побед, выразил благодарность родителям и тренерам за их поддержку в стремлении молодёжи заниматься спортом и заверил, что ветераны войны и  дальше будут проводить такие турниры.

 В вестибюле школы воины-интернационалисты развернули фотовыставку «Вахта памяти – Афганская война», которая была интересна всем участникам соревнований, их родителям и тренерам.

Михаил БЫКОВ,
председатель Союза  ветеранов
Афганистана Шевченковского района Харькова.

Сухий ще порох у порохівницях
На базі вінницької школи №27 відбулися районні змагання з кульової стрільби серед учасників бойових дій в Афганістані, антитерористичної операції та представників сільських рад.
Організатори – Вінницька районна організації ВФСТ «Колос» АПК України, Спілка ветеранів війни в Афганістані Вінницького району, районна профспілка працівників освіти і науки, відділ праці та соціального захисту Вінницької райдержадміністрації.
Учасників привітали заввідділом районного військового комісаріату Сергій Курів, голова Спілки ветеранів війни в Афганістані Вінницького району Олександр Ковальчук, очільник обласної організації ТСО України Анатолій Кацай, представник Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО у Вінницькій області Олег Дмитрійчук. Також учасників і гостей віншувала солістка районного Будинку культури Надія Назарчук.
«Ці змагання ми проводимо, аби підтримати своїх захисників, поліпшити патріотичне виховання, навчити користуватися зброєю, що актуально в наш час», – сказав голова Вінницької районної організації ВФСТ «Колос» АПК України Родіон Юсумбелі.
«Хотілось би, щоб свою майстерність у стрільбі ми показували тільки на спортивних змаганнях, а не на полі бою», – зазначив голова районної Спілки ветеранів війни в Афганістані Олександр Ковальчук. Він подякував побратимам та іншим учасникам за те, що відгукнулися на прохання взяти участь у змаганнях.
У вмінні краще стріляти змагалися близько сорока учасників. Найвлучнішим серед чоловіків став учасник АТО А. Скрибан, друге місце виборов житель села Широка Гребля Ф. Алєксієв, а третє – учасник бойових дій в Афганістані І. Бойко.Серед дівчат найкращим снайпером виявилася Т. Григоренко із Писарівки, на другому місці – В. Сніцар із Бохоників, на третьому – Т. Шутяк із Якушинців.
Найкраще стріляла команда ветеранів війни в Афганістані, на другому місці – колектив учасників АТО, на третьому – команда Писарівської сільської ради. Переможці отримали кубки, грамоти й подарунки від організаторів змагань.
І. БОЙКО,
учасник бойових дій в Афганістані,
підполковник запасу.


Братство любителей бильярда

Болградская городская организация УСВА (Одесская область) провела третий турнир по спорту «Боевое братство», посвященный годовщине вывода войск из Афганистана.
Впервые турнир под таким названием состоялся в Болграде в 2014 году и с тех пор, благодаря усилиям организаторов, приобрел статус традиционного. Несмотря на то, что из-за финансовых проблем болградским «афганцам» пока не удалось привлечь к соревнованиям боевых побратимов из других уголков Бессарабии, круг участников постепенно расширяется.
Два дня воины-«афганцы», вооружившись киями, мерялись силами за тремя столами профессионального бильярдного клуба «Классик». Турнир проходил в три этапа: групповые соревнования, полуфинальные партии и финал.
Уровень мастерства участников заметно вырос, и в целом была равная борьба, без явных фаворитов.
По итогам соревнований третьим стал победитель прошлогоднего первенства Михаил Островой. На вторую ступень пьедестала почета поднялся Владимир Далекий, а победил Владимир Кривошей, вернув себе чемпионский титул, завоеванный им на первом турнире.
Судейская коллегия во главе с Юрием Миневым назвала лучших в традиционных номинациях: грозой авторитетов стал Александр Ращенко, мастером своего удара – Юрий Махота, мастером чужого удара – Сергей Борняков, руководитель БГО УСВА Юрий Пичугин удостоился почетного титула мастера дуплетов, а приз за самую красивую партию заслуженно вручен Николаю Ситникову. Дипломы за волю к победе получили Виктор Баркар, Сергей Сотниченко и Александр Михайлов.
Призеры получают право представить БГО УСВА на официальном международном турнире Федерации бильярдного спорта Украины «Золотой кий», который ежегодно проводится Ассоциацией ветеранов (инвалидов) локальных войн «Ренессанс  Одессы».
Сергей БЫКОВСКИЙ.

Кубок – у господарів

   Уже 16 років поспіль Осипенківський дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки у спортивній залі місцевої школи проводить волейбольний турнір на Кубок пам'яті воїна-«афганця» В. П. Проходи серед юнацьких команд.
        За традицією на відкритті змагань розповіли про земляка-героя. 18 березня 1986 року в далекому Афганістані під час знешкодження ворожої міни загинув сержант Володимир Прохода, який народився і навчався у селі Осипенко Бердянського району Запорізької області. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки, одна з вулиць рідного села названа на його честь.
Капітани команд поклали квіти до плити з викарбуваним іменем героя на сільському меморіалі, а «афганці» – квіти на могилу побратима і відвідали батьків Володимира.
       Перемогли юні волейболісти клубу-організатора. Кращим гравцем одноголосно визнано Артема Тремасова з Новопетрівської школи. Команди отримали грамоти, медалі, міні-кубки, а переможці – головний приз.
        Бердянська района організація ветеранів Афганістану виділила кошти на обід для всіх учасників. Допомогу надали народний депутат О. С. Пономарьов, фермерські господарства.
Олександр НОВОСЕЛА.

Грали і ветерани, і молодь
У Гусятині на Тернопільщині з ініціативи районної організації УСВА за підтримки управління у справах сім’ї, молоді та спорту райдержадміністрації відбувся традиційний турнір з міні-футболу серед ветеранських організацій пам'яті  полеглих на Афганській війні земляків.
Перед початком змагань ветерани-«афганці», учасники АТО, громадськість і молодь біля пам'ятника полеглим в Афганістані землякам вшанували хвилиною мовчання їх пам'ять, запалили свічки, помолились і поклали квіти.        
Голова обласної організації УСВА  Сергій Лісовий і голова районної організації Михайло  Храпливий привітали учасників і побажали чесної боротьби на футбольному полі.         
Усі шість команд показали азартний атакувальний футбол, безкомпромісну боротьбу й проявили волю до перемоги. Уперше в турнірі взяла участь команда ветеранів АТО, в інших ветеранських  командах грали також діти«афганців», які активно підтримують ветеранський рух.         
Перемогла команда Тернопільської районної організації УСВА (на знімку), якій  і вручено перехідний кубок. Друге місце зайняла команда Гусятинської районної організації ветеранів АТО, а третє – Скалатської міської організації УСВА. Переможцям і призерам вручено медалі, грамоти і цінні подарунки.
   Василь КОГУТ,
перший заступник голови ТОО УСВА.

За підтримки міського голови Корця (Рівненська область) Людмили Дмитрук серед міських навчальних закладів проведено традиційний турнір з міні-футболу пам’яті воїна-інтернаціоналіста Миколи Мамая, який за мужність і відвагу нагороджений посмертно медаллю «За бойові заслуги».
Цьогоріч турнір проходив на базі Вищого професійного училища №24. Відкрили змагання директор училища М. І. Дмитрієв і голова районної організації ветеранів Афганістану І. Р. Маркевич.
Боротьба виявилася гарячою з першого ж туру. У підсумку три команди мали  по дві перемоги та одній поразці. Для виявлення переможця команди ВПУ №24 і ЗОШ №1 пробивали пенальті. Успіх був на боці господарів.
Учасники нагороджені грамотами і солодкими призами, команді-переможцю вручено перехідний кубок і футбольний м’яч.
Іван МАРКЕВИЧ,
голова Корецької районної спілки ветеранів Афганістану.

        У спортивній залі КЗ «ДЮСШ» Каховської міської ради відбувся традиційний розіграш Суперкубку Каховки з футзалу ім. Олександра Гатила, присвячений пам’яті загиблих воїнів-інтернаціоналістів.
           Організатори – відділ у справах молоді та спорту міської ради спільно з відділом освіти  (КЗ «ДЮСШ») і Каховським міським товариством воїнів-інтернаціоналістів.

    На церемонії відкриття змагань футболістів і уболівальників привітали почесні гості – члени міського товариства воїнів-інтернаціоналістів на чолі з головою організації Наталією Скін. Присутні вшанували пам’ять загиблих воїнів Каховщини хвилиною мовчання.
    Усі матчі проходили у цікавій та безкомпромісній спортивній боротьбі, адже у складах команд грали добре відомі вболівальникам Херсонщини майстри шкіряного м’яча. Справжньою окрасою розіграшу Суперкубку став фінальний поєдинок між каховськими командами «ЕККО» і «Вінстайл». Гостра боротьба між суперниками  точилася на кожному «клаптику» футзального майданчика. У підсумку – мінімальна перемога «ЕККО» з рахунком 4:3. і цьогорічні чемпіони міста додають до своєї скарбнички ще один титул.
          Під час урочистої церемонії нагородження начальник відділу у справах молоді та спорту Віктор Зубков і Наталія Скін вручили переможцям Суперкубок Каховки з футзалу ім. О. Гатила, почесні грамоти командам-призерам і кращим гравцям.

Наталія СКІН, 
голова Каховського міського товариства воїнів-інтернаціоналістів.



 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2017, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.


Украинская Баннерная Сеть
Защитники родины - Сайт о русских солдатах. Rambler's Top100 Rambler's Top100 Сервис авто регистрации в
каталогах, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash,
photoshop, хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог
сайтов, услуги продвижения и рекламы сайтов