Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
 


Погода
Погода!


17205880 Відвідувачів
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Урядовий портал
Міністерство оборони
Орденские планки – ветеранам
Укрінформ
Боевое Братство
14 травня – День матері Надрукувати Надіслати електронною поштою
koli-svyatkyyt-den-materi-2017-v-ukraini-yakogo-chisla-1.jpgДень матері у багатьох країнах світу відзначають 13 травня, а в Україні згідно Указу Президента України № 489/99 від 10 травня 1999 року – в другу неділю травня.
Безумовно, День матері – це одне з самих зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ – образ мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє, і буде самовіддано любити не зважаючи ні на що.
Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково – від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері.
В цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам зі святом! Хай світлом і добром відгукуються в душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість! Здоров’я, щастя, любові і мирного неба над головою бажаємо вам, наші дорогі мами!
Пропонуємо відвідувачам нашого сайту розповідь «Доля матері» про Марію Петрівну Горбачук, яка незважаючи на війну і різні життєві труднощі завжди була для своїх дітей Мамою з великої букви.

Прес-служба УСВА.

ДОЛЯ МАТЕРІ

Війна завжди була важким випробуванням і для чоловіків, і для жінок, і для дітей. Цю історію часів Другої світової війни про свою матір Марію Петрівну та про її нелегку долю розповів житель Старокостянтинова Хмельницької області Іван Сергійович Горбачук.
Марія народилася 1910 року в селі Зелена Антонінського району Кам’янець-Подільської (нині Хмельницької) області. З дитинства тяжко працювала. У церковно-приходській школі була тільки один день. Прийшла бабуся і забрала з уроків, бо треба було коноплі витягувати з річки.
Коли вийшла заміж, поїхала разом з чоловіком Сергієм Тодосійовичем на заробітки в Кегічівку Харківської області. Тут і застала її з шістьома дітьми війна. Найменшій дитині було вісім місяців, а найстаршій – 13 років. Чоловік – з перших днів пішов на війну.
Дуже важко їй, сердешній, доводилося з такою великою сім’єю. Але на початку червня 1942 року прийшла ще більша біда. Фашисти зігнали велику групу жителів Кегічівки, військовополонених у центр селища, вишикували в колону і, нічого не пояснюючи, погнали на захід, як потім виявилося – в Німеччину. Марія  разом з дітьми теж потрапила в цю групу. Щоб легше було пересуватися, вона взяла з собою візок, прихопила ще й телицю, гадала, що та тягнутиме візок, але спроба не вдалася.
На візку їхали чотирирічний Андрій, трирічна Віра і восьмимісячна Люба, 11-річна Настя вела телицю, а 13-річна Надя і восьмирічна Марія штовхали візок, який тягнула мама. В одному з сіл, через яке проходила колона, місцеві жінки просили Марію віддати їм двох найменшеньких діточок, розуміючи, яка доля їх чекає, проте вона відмовила – не могла відірвати від себе рідні кровинки, надіялася з Божою допомогою вибратися з цієї біди.
Одного дня серед охоронців-поліцаїв вона впізнала сусіда з Кегічівки. Павло давно не був удома і розпитав про свою сім’ю. Його дочка загинула від розриву бомби. Сусід порадив Марії відстати, і, колона проходитиме вздовж довгого яру, тікати. Він на той час буде в кінці колони, а охорона – невелика. Вона так і зробила. Втікли ще кілька людей, які чули розмову.
Після втечі Марія вирішила діставатися на свою малу батьківщину, в Кам’янець-Подільську область, з надією, що там виживати допоможуть родичі.
Два з половиною місяці пішки, ведучи за собою телицю, вони добиралися до рідного села і подолали майже 1000 кілометрів. Харчувалася сім’я в основному тим, що давали люди, й тим, що знаходили в лісах. Іноді їх годували німецькі вояки. Одного разу за якусь одежину Марії вдалося виміняти великий шмат макухи (жмих від переробки соняшникового насіння), для неї то була велика удача. Вона кип’ятила воду і кидала туди макуху. Ночували в основному в куренях, які споруджувала разом із старшими дітьми. Якось під час дощу заночували в конюшні, де виявилося багато закривавленого одягу. Як пояснили місцеві жителі, то був одяг розстріляних фашистами євреїв.
Діти – і старші, і менші – мабуть відчуваючи скруту мами, терпеливо переносили всі труднощі, не вередували.   
Якою тяжкою не була дорога, але вони дійшли до Старокостянтинова. На дорозі біля них зупинилася вантажівка. Водій – двоюрідний брат Марії – впізнав сестру. Він довіз старших дітей до села Антоніни, звідки вони дійшли до седа Зелена, до родичів. Марія пішки продовжила свій шлях з Надею, яка вела телицю, і найменшенькою Любою на візку. Назустріч їм кіньми виїхав родич, який привіз їх у Зелене. Так закінчилася ця довга й виснажлива подорож.
Родичі зустріли Марію зі сльозами на очах, дивуючись її витривалості й терпінню. Перепочивши, вона рушила до сусіднього села Тернавка, де жила з чоловіком до війни.
У листопаді 1943 року знайомі люди переказали Маринці (так її звали в селі), що чоловік Сергій потрапив у полон і перебуває у концтаборі у Проскурові. Пішки вона дійшла до Проскурова, а це майже 80 кілометрів, і за теплий одяг зуміла виміняти чоловіка в охоронця-поліцая.
У 1944 році на світ з’явився син Іван. Після звільнення області від окупантів Сергій Тодосійович знову пішов на війну. Воював відважно, був поранений. Через веб-сайт «Подвиг народу» вдалося встановити, що під час бою 20 січня 1945 року за місто Люблинець (Польща) він знищив двох ворожих кулеметників, які вели вогонь по піхоті, за що був нагороджений орденом Червоної Зірки. У цьому бою він зазнав тяжке поранення, втратив ногу.
Після війни Марія Петрівна працювала в колгоспі, а чоловік – на млині. Народили ще двох дітей – Ганю 1946 року і Миколу 1949-го.
У 1947 році був голод в Україні. Сергій Тодосійович з Андрієм пішов на заробітки в сусідню Білогородку. Батько ціпом молотив жито, син підносив снопи. Отримали трохи зерна і буханець хліба. Дорогою додому хлопець йшов швидше і з’їв весь хліб. Коли до хати зайшов батько, він почав плакати, зізнався у скоєному. Але батько не став його сварити, а теж заплакав і в розпачі сказав: «За що ж я воював?». 
У 1950 році поїхали на заробітки в Карелію. Життя на чужині не сподобалося, мати повернулася додому, а чоловік з Настею, Марією і Андрієм залишилися. Невдозі Сергій одружився на місцевій жительці, а діти згодом повернулися до матері.
Марія Петрівна працювала у колгоспі і одна ставила на ногх дочок  і  трьох синів (дочка Люба померла в чотирирічному віці). Старші діти допомагали доглядати за меншими. Заміж не виходила.
У 1959 році батько приїхав з наміром залишитися. Вона не погодилася на його пропозицію, мотивуючи тим, що в нього вже інша дружина, діти і потрібно повертатися до них.
1962 року він приїхав у Тернавку погостювати, з дружиною Оленою. Мабуть, тільки така людина, як Марія Петрівна, з дуже доброю душею і відкритим серцем могла щиро приймати таких гостей.
Марія була неписьменна. Син Микола на 60-му році життя навчив її читати і писати.
Померла мати 1998 року, не доживши два місяці до 88-річчя.
denmateri.jpg

Фото 1988 рік.
Сьогодні з великої сім’ї залишилося три сестри – Анастасія (проживає в Росії), Ганна (проживає в Одесі), Віра (проживає в Одеській області) та брат Іван (проживає в Старокостянтинові). Іван Сергійович пише вірші, частину з яких присвятив Марії Петрівні – Матері з великої літери.

Б. ДУЧЕНКО,
член Всеукраїнської громадської організації «Закінчимо війну».

denmateri2.jpg

Марія Петрівна ГОРБАЧУК з дітьми Марією, Іваном, Миколою, Ганею, Вірою і братами Іваном (нагороджений орденом Червоної Зірки за героїзм у війні з Японією), Федосом (1952 рік).

 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2017, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.


Украинская Баннерная Сеть
Защитники родины - Сайт о русских солдатах. Rambler's Top100 Rambler's Top100 Сервис авто регистрации в
каталогах, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash,
photoshop, хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог
сайтов, услуги продвижения и рекламы сайтов