Указом Президента України № 1245/2000 від 17 листопада 2000 року з метою всенародного вшанування пам'яті синів і дочок українського народу, полеглих   під час Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, їх подвигу та жертовності встановлено День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні.
     Щороку 22 червня український народ вшановує світлу пам'ять мільйонів земляків, життя яких обірвала Друга світова війна.
     22 червня 1941 року гітлерівські війська віроломно вторглися на територію СРСР, порушивши Договір про ненапад. Сто дев'яносто дивізій Німеччини та її союзників розгорнули бойові дії вздовж західного кордону колишнього Радянського Союзу – від Баренцевого до Чорного моря. О четвертій годині ранку німецька авіація скидала бомби на Київ та інші міста України. Наші війська чинили героїчний опір. Мужньо тримали оборону захисники Брестської фортеці, Києва, Одеси, Севастополя, Ленінграда, Москви та інших міст.
     Страшне слово війна увірвалося в життя людей. Затамувавши подих, слухали вони урядове повідомлення про напад фашистської  Німеччини. Важко передати, якою трагедією для них був перший день війни. Усіх охопило пронизливо-щемливе почуття тривоги за свою Вітчизну, за життя рідних і близьких, над якими нависла смертельна небезпека. Але і в ті червневі дні всі вірили, що ворог буде розбитий, а перемога буде за нами.
     Історію найкривавішої в історії людства війни зафіксовано у наукових працях, архівних і музейних документах, фотографіях, плакатах воєнного і повоєнного часів, у спогадах учасників, а також відтворено у художніх, літературних творах, кінострічках. На честь героїв відкрито пам'ятники і обеліски.
     Сьогодні вже мало залишилося у живих тих, хто зі зброєю в руках захищав тоді нашу країну. З кожним роком їх невблаганно стає все менше і менше. Та всі, хто здобував Перемогу, навічно залишаться у вдячній пам'яті нащадків, а спомин про них передаватиметься з покоління в покоління .
     Воїни-інтернаціоналісти завжди брали приклад з ветеранів Другої світової війни і є їх гідними  наслідниками, вони продовжують бойові і трудові традиції ветеранів старшого покоління, ведуть активну роботу з патріотичного виховання молоді, зберігають історичну правду.
     Наш святий обов’язок – передати молодому поколінню ту пам’ять про страждання народу і його героїзм в часи страшного лихоліття, бо його обов’язок — оберігати спокій і злагоду в нашій суверенній незалежній Україні задля майбутнього народу, задля світлої пам’яті тих, хто ціною свого життя виборов мир на нашій землі. І це треба пам’ятатиме завжди.

     Вічна пам’ять полеглим на полі бою.
     Честь і слава – живим героям!