З НОВИМ РОКОМ І РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!

Дорогі бойові побратими!
Шановні сім'ї наших полеглих  друзів!

Сергій  ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.

---

       На адресу Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) від голови Комітету в справах воїнів-інтернаціоналістів при Раді голів урядів держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав надійшли запрошення на чергове засідання Координаційної ради Комітету (17 листопада) і IV Міжнародний збір воїнів-інтернаціоналістів країн СНД, Балтії, близького і далекого зарубіжжя
(18 листопада).
      Завжди УСВА брала активну участь в реалізації гуманітарних міждержавних програм на підставі угод, підписантом яких була Україна, зокрема, пов’язаних з розшуком військовослужбовців, які пропали без вісті в Афганістані в період війни 1979–1989 років, поверненням до України колишніх військовополонених, а також соціально-медичних програм реабілітації учасників бойових дій і соціального захисту ветеранів війни і сімей загиблих воїнів.
      У 2014 році Правління УСВА прийняло рішення утриматися від участі у ветеранських заходах, які здійснюються у Москві, про що і повідомило Комітет СНД і ветеранські організації країн СНД. Однак УСВА брала участь у заходах Комітету СНД, які відбулися в Кишиневі у травні 2015 року, зокрема, в Міжнародному форумі «Ветерани за добросусідство та мир», використала публічну міжнародну ветеранську аудиторію для доведення офіційної позиції України стосовно подій на її території, пов’язаних з втручанням іноземних держав, захистом територіальної цілісності та незалежності держави.
       Доповідь керівника делегації – голови УСВА і миротворчі пропозиції УСВА було підтримано всіма іншими делегаціями, крім делегації ветеранів Російської Федерації.
       На жаль, пропозиції УСВА щодо активізації дій громадських організацій ветеранів Афганської війни в миротворчому процесі не було реалізовано.
       У жовтні 2017 року Правлінням УСВА висунуто і направлено Прем’єр-міністру України В. Б. Гройсману пропозиції про використання підрозділів, сформованих з ветеранів Афганської війни країн, які не беруть участі у бойових діях на сході України, в якості миротворчих сил. Це може прискорити прийняття рішення про використання миротворців у зоні антитерористичної операції та наблизити мир в Україні.
        У зв’язку з цим ветерани війни обговорювали можливу участь делегації УСВА в заходах у Москві 17–18 листопада 2017 року для просування цієї пропозиції шляхами народної дипломатії на міжнародної арені.
         Враховуючи необхідність координації дій державній і неурядових організацій в складних міжнародних питаннях, голова УСВА С. В. Червонописький направив відповідну інформацію Президенту України П. О. Порошенку, Прем’єр-міністру України В. Б. Гройсману, Голові Верховної Ради України А. В. Парубію, голові Служби безпеки України генералу армії України В. С. Грицаку, міністру закордонних справ України П. А. Клімкіну стосовно участі делегації УСВА в заходах Комітету СНД у Москві 17–18 листопада 2017 року.
         Після проведення низки консультацій, насамперед, з членами Правління УСВА, делегація Спілки у складі голови УСВА С. В. Червонописького, членів Правління
В. Г. Глюзи, А. І. Линника, члена Ревізійної комісії І. А. Курамагомедова взяла участь у заходах воїнів-інтернаціоналістів 17–18 листопада.
        Голова УСВА С. В. Червонописький  у своєму виступі та при оголошенні миротворчих пропозицій назвав речі, які були не всім учасникам зустрічі «по душі»: анексію Криму – анексією, а війну на сході України – агресією, розповів про діяльність Спілки і нові виклики у ветеранському рухові. Пропозиції УСВА в цілому підтримали представники ветеранських організацій держав, які брали участь у форумі.
      Учасники зустрічі виступили зі зверненням до ветеранської громадськості країн СНД.

---

 
        В очередной раз политики не выдержали экзамен на способность обеспечения мира и война вновь вошла в нашу жизнь. В  условиях активного вмешательства зарубежных политиков во внутренние дела независимой Украины зародились проблемы, которые ставят мир на грань нового всемирного противостояния.
       Фатальные ошибки политиков принесли горе в наши семьи. Гибнут в огне войны наши бывшие соратники, ни в чем не повинные старики, женщины и дети. Разрывается многовековая дружба наших народов, рвется на части боевое братство ветеранов войны. Мы начали смотреть друг на друга через прорези прицела.
       Координационный совет Комитета по делам воинов-интернационалистов при Совете глав правительств государств – участников Содружества обращался к ветеранской общественности СНГ с предложениями об объединении усилий с целью установления мира на нашей, некогда общей, земле в мае 2015 года в Кишиневе. 
        В настоящее время обсуждается возможность использования для прекращения войны на Донбассе миротворческих сил Организации Объединенных Наций.
        От имени Координационного совета Комитета мы предлагаем выйти с инициативами:
        – о формировании костяка контингента ООН для Донбасса из числа ветеранов Афганской войны стран СНГ и других стран, чьи вооруженные силы не принимают непосредственного участия в конфликте;
       – более активно использовать опыт Координационного совета Комитета в решении гуманитарных проблем освобождения военнопленных и розыска пропавших без вести;
        – использовать кадровые и другие возможности ветеранских организаций, методы народной дипломатии в миротворческом процессе. 
        С целью разработки форм участия общественных организаций ветеранов в миротворческом процессе, а также участия ветеранов в подразделениях по поддержке мира и безопасности, предлагаем провести обсуждение этих вопросов в рамках различных форм совместных дискуссий заинтересованных органов власти и неправительственных организаций ветеранов войны.

---

        Украинский Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) был юридически оформлен в июне 1990 года, но многие городские и районные организации уже начали отмечать свое 30-летие.
       За этот период сделано немало:
– создано одно из лучших законодательств в СНГ – Закон Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты», другие законодательные и нормативно-правовые акты;
– более 25 лет существует в разных формах государственная структура как центральный орган исполнительной власти, который занимается вопросами социальной защиты ветеранов войны, а в настоящее время решается вопрос о создании полнокровного Министерства по делам ветеранов;
– построены  551 памятник и мемориальный знак, увековечившие память об «афганцах», о  погибших воинах, во всех областных центрах Украины, в десяти областях – во всех районных центрах. В наступающем году число таких областей увеличится, к ним присоединятся Днепропетровская и Ровенская области;
– все 611 сирот, оставшиеся после Афганской войны, получили высшее образование;
– сохранены и действуют около 200 военно-патриотических клубов, ежегодно проводятся сотни военно-патриотических игр, турниров, соревнований по 40 видам спорта, посвященных памяти воинов, погибших в Афганистане;
– период 2009–2017 годов отмечен высокой творческой активностью ветеранов-«афганцев». Ежегодно в Украине издавалось 10-15 книг по тематике Афганской войны. Получили международное распространение книги серии «Афганская арена»;
– активно действует сайт УСВА, а также сайты семи областных организаций УСВА,  регулярно более 25 лет выходит газета «Третій тост»;
– ежегодно при участии УСВА проводится до 15 всеукраинских и международных, а также от 20 до 30 фестивалей военно-патриотической песни регионального значения;
– в Украине сегодня действует около 20 творческих коллективов и более 50 авторов-исполнителей военно-патриотических произведений.     Каждый из творческих коллективов и исполнителей имеет богатую фонотеку, сборники популярных произведений  на CD и DVD дисках;
– УСВА уделяет серьезное внимание укреплению отношений с религиозными организациями и конфессиями Украины;
– УСВА является членом Всемирной Федерации ветеранов, Международного Союза общественных объединений «Общественный Комитет ветеранов войн» и  Международного Союза «Боевое братство». Кроме того, УСВА сотрудничает на двусторонней основе со многими зарубежными ветеранскими организациями и другими неправительственными гуманитарными объединениями, в первую очередь, с организациями Красного Креста и Красного Полумесяца.
       Совместно с Комитетом по делам воинов-интернационалистов при Совете глав правительств государств – участников Содружества Независимых Государств УСВА продолжает участие в реализации межгосударственных социальных программ в рамках СНГ относительно воинов-интернационалистов. Это социальная программа повышения качества жизни ветеранов и программа розыска военнослужащих, которые пропали без вести в Афганистане. Совместно с Национальным обществом Красного Креста Украины, Государственной службой Украины по вопросам   ветеранов войны и участников антитеррористической операции проводились работы по созданию единой базы данных ДНК родственников военнослужащих, которые считаются пропавшими без вести, по розыску родственников и забору крови.
        В 2013 году УСВА совместно с Государственной службой по вопросам инвалидов и ветеранов Украины инициировал, организовал и провел во Львове заседание Координационного совета Комитета по делам воинов-интернационалистов при Совете глав правительств государств – участников Содружества Независимых Государств. Участники международного форума единодушно высказали благодарность жителям Львова за гостеприимство и теплый прием, а организаторам – за высокий уровень проведения форума.
         УСВА в этот период переживал и ряд негативных моментов, связанных с посягательством на основное достоинство ветеранского движения – его единство. Попытки разрушить самую мощную, хорошо структурированную и организованную силу общества предпринимались неоднократно в нашей современной истории. Мы знали и видели, кому это выгодно, и сумели противостоять таким искусственным негативным процессам. К сожалению, в вопросах международной поддержки некоторые недальновидные руководители ветеранских организаций из Москвы делали ставку на оппонентов УСВА. Все это привело к ослаблению в целом ветеранского движения в Украине.
    Мы отмечаем, что новое руководство Комитета СНГ во главе с А. М. Ковалевым заняло твердую позитивную позицию продолжения конструктивного сотрудничества с Украинским Союзом ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), надежным международным партнером, игнорируя предложения мертворожденных на волне политической конъюнктуры псевдоорганизаций ветеранов войны. А это очень важно как для нашей организации, так и для всего ветеранского движения.
         С поспешностью, вопреки традициям, все чаще звучат высказывания о том, что существующее ветеранское движение изжило себя и уже не в силах влиять на общественные процессы в стране и в мире. На этом фоне органы законодательной и исполнительной власти принимают решения, в которых меняются приоритеты и создается почва для морального, организационного и материального давления на общественные организации ветеранов войны. Все это вызывает обоснованную тревогу не только о перспективах ветеранского движения в Украине, но и должно заставить задуматься ветеранские организации других стран о своем будущем и международной солидарности.   
         В настоящее время УСВА участвует в ряде гуманитарных программ, в том числе – в реализации Международного гуманитарного права, содействует работе миссии ОБСЕ в Украине. Это в первую очередь касается облегчения участи пострадавших на поле боя, розыска пропавших без вести и освобождения военнопленных. В этих делах есть положительные примеры нашего сотрудничества друг с другом. Члены нашей организации предпринимают усилия, направленные на улучшение военного образования и боевой подготовки вооруженных формирований. Все это делается с учетом опыта, приобретенного в Афганистане и накопленного в работе ветеранской организации.
       Примите слова благодарности Борису Всеволодовичу Громову за его громадную работу по укреплению нашего боевого братства. В разгар нашего Майдана в феврале 2014 года он во главе делегации прибыл для празднования вместе с нами 25-й годовщины вывода войск из Афганистана, неоднократно помогал и помогает конкретными делами решению ветеранских проблем.
        В очередной раз, как и 38 лет назад, политика вмешалась в нашу жизнь. В огне шин и «коктейлей Молотова» зародились проблемы, которые ставят мир на грань нового всемирного противостояния.
      Аннексия Крыма, кровавая бойня на Донбассе поставили под вопрос все наше ветеранское движение. Мы начали смотреть друг на друга через прорези прицела. Фатальные ошибки политиков принесли горе в наши семьи. Разорвалась наша многовековая дружба, рвется наше боевое братство. Количество «афганцев», погибших на Донбассе только со стороны Вооруженных Сил Украины, доходит до двух сотен. Погиб мой заместитель Олег Михнюк, перед этим активный участник Майдана. Гибнут ни в чем не повинные старики, женщины и дети.
     УСВА не раз обращался к ветеранской общественности СНГ с предложениями об объединении усилий с целью установления мира на нашей некогда общей земле. Жесткий разговор состоялся в мае 2015 года в Кишиневе.
       Сегодня мы приехали к вам опять обратиться с новыми мирными инициативами. В настоящее время обсуждается возможность подключения для прекращения войны на Донбассе миротворческих сил ООН.
        Мы предлагаем от имени Координационного совета Комитета выйти с инициативой о формировании костяка контингента ООН из числа ветеранов Афганской войны Украины и других стран СНГ и Балтии.
       Украинский Союз ветеранов Афганистана обращается к вам, уважаемые ветераны войны всех государств, боевые соратники из стран СНГ и Балтии, берегите своих людей, не призывайте и не способствуйте добровольному направлению ветеранов, уже испытавших огонь войны в зарубежных конфликтах, в новое пекло, не подвергайте их новым рискам испытания судьбы. Ведь и Ангелы-хранители тоже устают. Берегите свой боевой опыт, знания и навыки для защиты своей страны, а не для демонстрации силы на чужих территориях.
       В связи с рассмотрением новых инициатив по мирному урегулированию положения дел на востоке Украины УСВА уже предложил руководству  своей страны использовать его кадровые и другие возможности в миротворческом процессе, а также выступил с инициативой рассмотреть вопрос о формировании миротворческих подразделений с участием ветеранов Афганской войны из стран, которые не принимают участия в боевых действиях на территории  Украины.
        Мы вместе можем предложить более активно использовать наш совместный опыт в решении гуманитарных проблем освобождения военнопленных и розыска пропавших без вести.
       С целью разработки форм участия общественных организаций ветеранов в миротворческих процессах, включая методы народной дипломатии, а также участия ветеранов в подразделениях по поддержке мира и безопасности, предлагается провести обсуждение этих вопросов в рамках различных форм совместных дискуссий заинтересованных органов власти и неправительственных организаций ветеранов войны.
          Благодарю за внимание.

---

         Участие делегации УСВА в форуме воинов-интернационалистов в Москве – новый шаг в народной дипломатии по установлению мира на Донбассе. В интервью корреспонденту Фонда «Сучасні традиції української державності» председатель УСВА С. В. ЧЕРВОНОПИСКИЙ  рассказывает об итогах этой важной международной встречи воинов-интернационалистов. 


– Сергей Васильевич, расскажите о своей поездке в Москву на IV Международный слёт воинов-интернационалистов и участников локальных конфликтов. Что удалось сделать и какое отношение к украинской делегации было со стороны участников форума?
– Могу чётко сказать одно: наше дело правое – мы победили! Решение поехать на этот международный форум было правильным. Мы в очередной раз убедились в полной поддержке ветеранов стран СНГ и Балтии.
Мы увидели принципиально новую позицию России. И если в 2015 году в Кишинёве у нас была схватка, был жёсткий разговор, где с их стороны были всякие нехорошие слова, то сегодня разговор – диаметрально противоположный.
То есть, если в 2015-м «атаковали» нас, то в этом году уже атаковали мы. Причём, успешно. Учитывая, что это всё происходило на довольно высоком уровне – заседание Координационного совета Комитета по делам воинов-интернационалистов при Совете глав правительств  государств – участников  СНГ.
– Чем можете объяснить смену позиции российской делегации?
– Слава Богу, новые ветры подули. Видимо, были уловлены новые нотки в поведении руководства РФ. Например, в этот раз мы спокойно могли называть вещи своими именами. Аннексия Крыма – это аннексия. Боевые действия на Донбассе – также получили должную оценку. Были, конечно, попытки отдельных личностей кукарекнуть, но в целом состоялся нормальный разговор. А ребята при подведении итогов откровенно сказали: «Сергей Васильевич, ну не можем мы в итоговом заявлении Координационного совета пропустить такие слова, как «аннексия Крыма» и прочее»».
Я же не полезу в чужой монастырь со своим уставом. Поэтому пришлось им ещё раз сказать, что наша позиция заявлена и остаётся неизменной: в Украине мы это называем так – аннексия.
И, тем не менее, если на некоторых словах, формулировках ребята осекались, то всё равно, по сравнению с 2015 годом чувствовался перелом. Это серьёзно. Из очевидного и не подлежащего обсуждению это отношение к украинцам простых россиян. Я очень рад, что мы туда поехали. Кстати, в этот раз, впервые за пять лет на форум прибыла делегация воинов-интернационалистов из Грузии.
– Как вели себя делегаты РФ в неформальной обстановке, когда протокольная часть заканчивалась?
– Отношения между нами –  доброжелательные. И вообще, скажу так: у многих из них  отношение к своей власти такое же, как у нас к своей.
Единственное, что скажу про отличия там и тут, это отношение к «афганцам». Там, у них, не сравнимое с тем, что тут, у нас. Здесь всё хуже и хуже…
Несмотря, на всю ту работу, которую мы проводим в плане патриотического воспитания молодёжи, гуманитарную и волонтёрскую деятельность, на днях передали солидную партию оборудования киевскому военному госпиталю… Понятно, это же не вырубание леса и не копание янтаря, с которых возможны откаты.
– Кстати, а как официальные наши государственные органы отреагировали на решение УСВА ехать на слёт воинов-интернационалистов в Москву? Ведь вы же способствуете налаживанию такого необходимого сегодня диалога между странами в столь непростое время для всех нас. Может, была оказана какая-то помощь, поддержка на государственном уровне?
– Хоть у нас и не принято хвалить, но со всей ответственностью могу сказать: наши силовики, в частности, Служба безопасности Украины, просто молодцы. Да, они провели перед поездкой с нами беседу. Но это же был  нормальный, спокойный разговор и просьба обратить внимание на некоторые моменты. И это, я считаю, нормально в нынешних условиях.
Но вот позиция Министерства иностранных дел: в жёсткой форме – не ехать, прекратить, порвать… Но, извините, а как мы тогда собираемся останавливать войну?! Я очень удивлён такой позицией украинских дипломатов. Обычно так дипломаты не поступают. Наоборот, используют любой шанс для переговоров. Особенно, когда это касается мирных инициатив. К сожалению, у нас времена таких-вот дипломатов, которые, наоборот, нагнетают ситуацию, вместо того, чтобы её предотвращать. Ведь надо, чтобы пушки молчали, не гибли люди.  Не понимаю…
– Как коллеги, ваши боевые побратимы, встретили инициативу УСВА по формированию миротворческого батальона из представителей ветеранов-«афганцев»?
– Наша инициатива была адресована тем организациям воинов-интернационалистов, чьи страны не являются участниками конфликта на Донбассе. Поэтому россияне были несколько озадачены. Хотя, в принципе, думаю, что и российские воины-интернационалисты могут принять здесь участие. И, в принципе, мы можем пойти с ними на этот разговор, потому что в массе своей это наши люди. В этой поездке, я убедился в том, что российский народ – это не российское правительство. Людям нужен мир. И если два народа хотят мира – мир обязательно наступит.
А коллеги инициативу поддержали, более того, мы договорились кое-что доработать, и не исключаю совместную поездку руководителей ветеранских организаций СНГ и Балтии на Донбасс. В общем, наработок и планов много.
– Могу только пожелать успехов в этом направлении.
– Спасибо. Будем продолжать работать на благо мира и людей.

---

      25 ноября боевики передали тела трех бойцов ВСУ, погибших на Донбассе 23 ноября, представителям Министерства обороны Украины. Немецкого журналиста Джулиана Рюпке возмутило поведение наблюдателя СММ ОБСЕ, который пожал руку и отдал воинское приветствие боевику "ЛНР" во время передачи тел украинских бойцов. Об этом журналист написал в Twitter.
      Эту заказную запись с целью компрометации ОБСЕ растиражировали всеми доступными средствами, и вот уже представитель Украины в Трехсторонней контактной группе по Донбассу, вице-спикер Верховной Рады Ирина Геращенко написала   на своей странице в Facebook: "ОБСЕ оправдывается за своего наблюдателя, который, как с родными, здоровался с боевиками, мол, это просто оплошность. Конечно, это никакая не оплошность, а позиция этого наблюдателя", - отметила она и подчеркнула, что украинская сторона в Минске обратит внимание на "опрометчивого" наблюдателя.
      В Специальной мониторинговой миссии ОБСЕ на Донбассе дали соответствующее пояснение поведению наблюдателя.
      А Украинский Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) уполномочен уточнить следующее:
     «Пока одни, патриотически настроенные «активисты»-«переговорщики», делали все для того, чтобы по формальным признакам не состоялся обмен военнопленными и возвращение останков погибших воинов, другие, заклейменные тавром «сепаратистов», «террористов» и «боевиков», делали все от них зависящее в ущерб своей безопасности и репутации для того, чтобы по-человечески, без всяких формальностей и политических условий вернуть матерям живых сыновей из плена или дать возможность родственникам проститься с погибшим и похоронить его. На счету «террориста» и «боевика», которого поприветствовал наблюдатель ОБСЕ, организация сотен (!) освобожденных из неволи сограждан, десятков найденных и переданных тел украинских бойцов. За его здоровье с благодарностью молятся и ставят свечки в церквях сотни женщин и мужчин свободной Украины. А мужики выпили не одну «цистерну зелья» за его гуманитарные дела и подвиги. Это не анонимный и безымянный герой нашего времени, это ветеран Афганской войны Сергей Шонин.
      Привет тебе и «респект», Серега, от всех «афганцев» Украины!
      И не зря отдал тебе честь, пожал руку и дружески обнял тебя «опрометчивый» наблюдатель авторитетной международной организации ОБСЕ».

---

       Это интервью пролежало в архиве семь лет. Хорошо помню тот день, когда записывал его. Был конец марта 2010 года, весна вступала в свои права полным ходом. В этот день судьба подарила мне возможность пообщаться с человеком-эпохой – Борисом Ивановичем Ткачем, командующим 40-й армией в Афганистане в 1980–1982 годах. Он  прожил большую армейскую жизнь – прошел от Дальнего Востока до Группы Советских войск в Германии – и с удовольствием рассказывал обо всем увиденном и пережитом. 
– Борис Иванович, все начинается с детства. Каким оно было у вас? 
 – Отец партизанил. Погиб в 42-м году.  А мать умерла в 88-м, прожив 80 лет. Нас четверо было у нее. Два брата и сестренка – самая младшая.
В Тернопольской области Гусятин – райцентр. А в Хмельницкой  другого района – село. Между ними – река Збруч. По ней до 1939 года проходила граница. Так вот, я из этого села, из советского. А там – было польское.
– Там проходила граница Советского Союза с Польшей, которую наши войска пересекли в 1939 году. В 41-м бои в ваших краях были сильные?
– Боев таких больших не было. Колонны все время проходили. Особенно досаждали румыны, итальянцы. Потому что они, как правило, останавливаются и полсела выселяют из домов. Сами там ночуют, режут кур, гусей, поросят.
       – А немцы как относились к местному населению?
– Немцы – по-разному тоже… Жестокие были по отношению к тем, кого им выдавали как коммуниста или партизана, семью партизана.
– Наверное, все-таки эсэсовцы больше свирепствовали?
– Да я и не соображал, кто это такие. В нашем доме офицера поселили. Наливает он в кастрюлю молока, потом туда брикет какой-то каши. Вкуснятина, запах невыносимый! А мы ж голодные, пацанва.
– А вас угощал?
– Угощал. Наливал в миску и смотрел, как мы молотим ложками.
       – Не говорил, что у него дома тоже «киндер»?
– А мы его не понимали, и он нас не понимал. Жестами объяснялись. Мать плачет, а он гогочет…
       – Когда Красная армия пришла, бои были большие?
– Нет. Немцы убежали ночью. Их наши девчата на кукурузниках По-2 побомбили по селу, по улицам покидали гранаты и бомбы. И они из всех хат повыбегали, кто в чем. В поле у них сборный пункт был за селом. Кто успел с собой взять одежду, кто не успел. Кто ружье забыл, винтовку во дворе. А уже днем приехали танкисты на Т-34, пришла танковая бригада. Я, кстати, потом попал в Германии командовать дивизией, и вот 45-й гвардейский танковый полк был в моей дивизии – Гусятинский. Его назвали тогда за то, что он освободил наше село и райцентр Гусятин.
– Бандеровцы к вам захаживали?
– Сюда они не приходили, потому что боялись. А вот на той стороне был райцентр, там районное отделение милиции, оно было огорожено высоким кирпичным забором. Под этим забором выставляли всех убитых бандеровцев. И люди могли ходить и узнавать своих. Никто там не узнавал, но тот, кому надо, убеждался, что да, их близкий человек погиб. Таких я видел уже обожженных, расстрелянных. А живых – не помню.
– Почему решили стать военным?
– После войны на матери-колхознице – четверо детей. Все учились. За 8, 9, 10 класс надо было платить по 150 рублей за каждого. А где деньги брать? Все тянулись, и мать в том числе. Торговала на рынке. То самогоном, то пекла всякие булочки, выпечку. Сложно было. А в училище – питание, одежда. Еще и деньги давали. Пусть немного, но на кино и мороженое хватало, когда идешь в увольнение.
    Я окончил Харьковское гвардейское танковое училище и сразу попал служить в Венгрию. Как раз после путча 56-го года. Год мы, молодые лейтенанты, ходили с пистолетами. В увольнение – только по 3-4 человека одновременно. Иначе командир полка из городка не выпускал. Им не нравились советские порядки. Поэтому они и выступили.
– Когда служили в Германии, какие были у вас отношения с местными?
– Уже были дружеские отношения. Штаб моей дивизии находился в Йене.
– А на Даманском были?
 – На самом Даманском не был. После академии я командовал танковым батальоном в Лесозаводске. Это был 45-й корпус. Получил боевой приказ: ночью выйти на защиту государственной границы. Дали мне четыре заставы. Вдоль реки Сунгач. Там, за рекой, Китай, здесь – Приморский край. Но ширина этой реки метров 25-30, не больше. А глубина – восемь. То есть по дну не возьмешь ее. А лед тонкий, камыши с обеих сторон желтые.
Мы  ночью пришли, пограничники навстречу – встретили, каждый танк поставили в заранее определенную точку. Подтащили камыш, чтобы прикрыть каждый.  К утру справились. Сделали перед этим 35-40 - километровый марш. По дороге готовили снаряжение.
Пограничники на своих местах как ходили вдоль берега, так и ходят. Там – китайцы, тут – наши. Командиры застав с моими командирами рот все состыковали. Пригласили на чай меня, в том числе, на своей заставе с зампотехом Ветровым. Хороший парень был, толковый. Короче говоря, стоим день, два, неделю. На Даманском воюют. Там ракетные удары, эрэсовские и прочие. У нас тихо.
Как-то командир заставы, шебутной парень был, взял и на рассвете выпустил ракету в сторону китайцев. Не догорев, она упала на камыш. Это категорически запрещалось. Могла быть капитальная провокация. Высокий сухой камыш мгновенно загорелся. Потушить его невозможно. И по всему берегу стали видны пушки, минометы китайские. То есть все огневые точки, которые были замаскированы камышом. Скандал, шум, крик. Начальство летает разбираться, что к чему. А он, как ни в чем не бывало: «Освещал. Положено». Только он не в свою сторону, а в ту. Схулиганил. Его потом наградили.
       – Но ведь китайцы могли открыть огонь?
– Могли, конечно. Нервы не выдержали бы и пульнули. Тогда б и мы пульнули. Месяц простояли мы на заставе и вернулись в городок.
      – Среди ваших наград есть полководческий орден Кутузова первой степени,  которым вы были награждены единственным из полководцев в мирное время. За что вам его вручили?
– За Афганистан.
– Борис Иванович, сейчас многие причастные и не очень к событиям той войны любят порассуждать о тактике и стратегии советских войск в Афганистане.  Но, думаю, что вы, как человек, который видел и знает все нюансы, можете дать свое видение проблемы подготовленности Советской армии к ведению боевых действий в тех условиях. Были ли мы готовы к противостоянию с партизанами?
 – В Великую Отечественную войну партизанская война была со стороны Советского Союза против фашистов на оккупированной территории. А в Афганистане как назвать ее партизанской, если это наемники за плату боролись за уничтожение народной власти и вывод советских войск. Как их назвать партизанами?
– Но методы ведения войны – партизанские…
– А вот методы ведения войны тоже были совершенно другие.  Дело в том, что Афганистан – горная страна. Две трети территории – горы и треть – пустыня на юге на границе с Ираном и Пакистаном. В горах нет леса, а вершины круглый год покрыты льдом и снегом. Спуски, скалы всевозможные. Между ними тропы такие, что иногда верблюд не может пройти. Местные знали все эти тропы, все эти условия. Они могли очень быстро уходить, прятаться. Мы же со своей техникой были бессильны. Поэтому через пару месяцев после ввода войск нам пришлось вывести пару танковых полков обратно в Советский Союз. Нельзя было использовать танки. Надо легкую машину – БМП, БТР, БРДМ.
Второе: у танкистов три или четыре человека экипаж. Как минимум, одного надо оставлять возле машины боевой. Как минимум, один должен идти в наряд, в караул. Обслуживать и все прочее. С кем воевать? Пехоты нет. Поэтому их заменили мотострелками. Но как добавить мотострелков? Ведь дивизии не увеличишь – весь мир орет. Так вводили их под видом отдельных мотострелковых бригад и отдельных мотострелковых полков. Допустим, 860-й полк пришел из Среднеазиатского округа в Файзабад. 66-я бригада – в Джелалабад. Отдельная мотострелковая, 70-я такая же – в Кандагар.  191-й отдельный мотострелковый полк – в Газни. За счет того,  что увеличили количество пехоты, была возможность маневрировать в операциях количеством людей. Оказывать помощь афганцам.
– А бригады спецназначения?
– Это тоже со временем рождалось. Каждый раз, когда мы получали хороший щелчок по носу. Где-то терпели неудачу. Нельзя сказать, что терпели поражение, но получали на орехи, так сказать. Потери есть потери. Но одно дело, когда потери оправданные хотя бы как-то. И другое дело, когда они бестолковые и напрасные. Тем не менее, после каждого случая приходилось делать какие-то выводы. Что-то менять, что-то доворачивать. Шифровками. По радио. Личным вылетом на место. 
У меня непрерывно было два вертолета лично командующего, которые менялись между собой в воздухе, потому что в одном летел я, а в другом охрана. Так, чтобы непонятно было, в каком я. Один – ведущий, другой – ведомый. И самолет Ан-26, 05-й борт. Два раза в вертолете, в котором я летел, садились на землю с дырками. И один раз в самолете летел я и командующий округом. А там же алюминий, тонкий лист. Между нами пуля прошла. Разговаривали, друг против друга сидели. 
– В каких районах были самые большие потери?
– Потери были больше на двух дорогах. Особенно на Джелалабад– Кабул–Хайратон–Термез. Больше всего – на ней… Во-первых, она проходила через Саланг – это под горой Гиндукуш, тоннель 3,5 километра. А другая – Кандагар–Шинданд–Герат–Кушка. Эта дорога была бетонная, ее американцы строили. А ту мы из Кабула строили – асфальто-бетонную. Ее в 75-м году открывал Косыгин, перерезал ленточку, вводил салангский тоннель. Так вот, в Саланге больше сотни людей погибло из-за халатности. Не знали, не умели. То есть пустили сводную колонну – колесную  и гусеничную технику. А это же разное топливо. Там бензин, а там дизтопливо. Выхлопные газы. А вентиляции никакой, только на выходе и на входе, глубина – километр или больше. И скопление газов привело к тому, что люди начали травиться.
– При проезде или колонна застряла?
– Застряла почти на выходе. Остальные притормаживают,  притормаживают и… Там не дали команду стоп, а тут не дали команду вперед или  по какой-то причине не могли вперед. А народ что? Вначале – противогаз на себя. А он же от угарного газа не спасает. И начали задыхаться. И побежали не вперед, где надо было 200-300 метров бежать, а назад. А это три километра. Так и падали. Больше сотни человек мы потеряли тогда. Это было, по-моему, в марте 80-го года. Тухаринов командовал этими войсками. А мы с Тоскаевым – членом военного совета – ездили по его команде разбираться.
– И какие выводы были сделаны?
– Элементарные выводы. Не пускать больше ни одной смешанной колонны. Тут на входе формировать колесную колонну. Оттуда по связи сообщают, какая последняя машина или какая часть последняя идет. Там принимают. Приняли. Прошла. Запускают следующую, гусеничную, допустим, колонну. Прошла гусеничная таким же порядком. И так круглые сутки. А притом это ж двустороннее движение. То есть сюда пропустили, но надо ж и обратно пропускать. А обратно нельзя не пропустить, потому что эти пустые идут порожняком в Союз за материальными средствами. Мы ж не имели права даже лаврового листа купить в Афганистане. Продукты все нам приходили консервированные, в банках. Стеклянных, металлических.
– А проблем со здоровьем из-за такого питания не было?
– Гвозди переваривали. Все сушеное и консервированное. Это борщ был, ну, как сказать. Просто в кипяток высыпали из банок. Любой человек мог быть поваром. К нему подходил начпрод и говорил: «Кидай пять банок этого, три банки этого. Лей туда десять ведер воды. Доводи до кипения, потом пусть двадцать минут кипит и можешь кормить». И пачку соли там или полпачки…
– Перебоев с поставками питания не было?
– Так я же говорю, что надо было пускать колонны пустые в Союз. А это же не только продовольствие. А вещевое, боеприпасы, дизельное топливо, бензин, масла всевозможные? Все же на колесах. Нет железной дороги ни метра. Только воздушный путь доставки. А что такое самолет? Ну, берет Ил-76 16 тонн, что ли. В авиационный полк, чтобы поднять для нанесения удара, мы неделю возим припасы, навешиваем, заправляем. Он поднялся, вернулся, сел пустой. Надо опять неделю ему возить, навешивать.
– Плюс нападения на колонны постоянные.
– Конечно. Это была главная их тактика. Они ж по всей этой дороге. Особенно ночью. Ночью ж темнота сумасшедшая. Ничего не видно абсолютно. А огоньки, фары видно…
– Сложно было первые операции разрабатывать?
– Ну как, мы методом «тыка» пользовались. Мы ж ничего не умели и не знали. Мы были воспитаны на советских уставах, на советской доктрине. Среди нас были великие военачальники, которые Великую Отечественную войну выиграли. Целое министерство обороны было. Они ничем нам не могли тоже помочь. Не было ничего у нас. Ни литературы, ни уставов. Все рождалось, все приобреталось в первоначальном опыте. Почему мне было тяжело? Потому что я был первым.
– То есть после вас это уже было наработано и стало легче?
– Ну, не наработано, повторялось одно и то же. У других командармов, у того же Ермакова и того же Генералова.
 – С Брежневым вам приходилось общаться?
– По телефону.
– А как он обычно воспринимал информацию?
– А никак не воспринимал. Он обычно здоровался, я представлялся, несколько секунд молчания, а потом – пара вопросов таких: «Ну, как там у вас дела?» А что на это ответить? Я говорил: «Оказываем помощь афганской армии вооружением, боеприпасами, обучаем, помогаем в обучении. В организации боевых действий». И в таком духе: «Делимся с ними своим опытом, своими запасами, когда необходимо». «А братание там еще не наступает?» Какое братание, когда в спину стреляют? То есть ему не все и докладывали.
– Когда вы поняли, что завязли в Афганистане надолго?
 – Мы поняли это, когда встал вопрос о срочной замене приписников. Потому что первоначально планировалось, что армия 40-я там проводит два-три месяца. Окажет помощь, наведет порядок и уйдет. А остальное будут афганцы делать. Как у нас в революцию. А получилось не так. А раз так не получилось, то втянули 40-ю армию. Вначале просто отвечали огнем на огонь. Постепенно, чтобы защищать коммуникации, приходилось поднимать авиацию, выделять в каждую колонну гусеничную технику, БМП, особенно «Шилки», вот эти ЗСУ-23-4, очень эффективные. Ведь «Шилка» стреляет, как швейная машина. Толковейшая машина! У нее угол подъема, дальность, она по воздушным целям, любую сопку брала.
Там не было против нас авиации. Но против нас были душманы, которые сидели с "буром" с оптическим прицелом, дальность стрельбы которого – два километра. И выбирали себе цель. Ага, в фуражке – офицер. Хлоп. Сообразили мы поснимать всем офицерам фуражки, одеть, как солдат, снять погоны. Только звездочки – зеленые, красные. Вот так всему учились. Я говорю, методом «тыка».  Получили по носу – ищем, как защититься. Опять получили – ищем. Потом, чтобы не повторяться, обобщаем и высылаем рекомендации в каждую часть, как пособие.
–  А  иностранных советников приходилось в плен брать?
– Ни разу не попадались мне. Иностранные инструкторы были у мятежников, это сто процентов. Они сами об этом говорили.
–  Большую  роль играло то, что многие афганцы, в том числе и душманы, учились в свое время в советских военных ВУЗах?
– Ну, как играло? Просто они знали наши порядки. Знали нашу обученность. Знали, что мы ни в коем случае не допустим, чтобы не подобрать раненого или убитого. Будем рисковать, можем сколько угодно положить, пока не вытащим. Они этим пользовались, к сожалению.
– Они своих тоже так вытаскивали?
– Нет. Бросали. Только вначале так было. Вначале, вот, идут, не то, что в атаку, а в рост, во всяком случае. Они в чалмах. Идут, стреляют. А против них – это ж солдатики, молодежь афганская, одеты в эту их мышиную форму. А сзади, двести-триста метров, лежат наши цепью, чтобы эти не отошли. Как приказ «227». Идут те. Ну, миномет пульнул мину. Кто-то упал из этих душманов. Все остальные сбегаются к нему и начинают молиться. Получается цель. Кидай вторую мину туда же. И все: всех накроешь. А потом они сообразили, что это не дело.
– У душманов разведка как была поставлена?
– Дело в том, что они очень продажные были. За деньги родного отца продаст, зарежет. Поэтому мы не очень им доверяли. Мы тоже платили этим их местным разведчикам. Но, как правило, перепроверяли те данные, что они приносили. Вот тут на краю кишлака – заброшенные дувалы, вот это у них склад, там все оружие и прочее, охраны мало и в таком духе. Наноси удар. Авиационный, артиллерийский – как угодно. Когда проверяем – ничего нет. Развалины есть, а больше там ничего нет и не было. Бывало, что и правду давали, в основном, те, кто горой за народную власть. Бедняки. Те, как правило, давали точные данные. Но у них тоже были ограниченные возможности. А если соврет? То есть ему здесь платили, там еще больше заплатили. Он и тут наговорил, и там. Там наврал и тут наврал.
– Были ли лояльные к нам племена?
– Когда мы приходили, все жители выбегали и клялись, что они никаких душманов не признают, и все такое. Чуть ли не целовались. Как только мы уходили, так огонь в спину. Но были и такие, которые очень… Полевые командиры, в основном. Но было это, когда Громов уже готовил войска к выводу. Началось это еще при Дубынине. К сожалению, его нет уже.
Были отдельные районы группового проживания племени и племен родственных. Это кочевники, в основном. Им выгодна была власть Бабрака Кармаля – народная. Потому что у них много поменялось законов. Потом наша гуманитарная помощь непрерывная. Мы ж воевать-то воевали, но кроме того, что для себя все возили, мы еще и везли гуманитарную помощь. А это и продукты, и обувь, особенно галоши. Это там обувь номер один. Галоши наши обыкновенные с красной байкой внутри. А почему? Потому что резина спасала от раскаленного песка, байка не давала ноге потеть. И удобная, и легко снимается, и легко носится.
– А как с обувью было у наших солдат? Когда пришла идея заменить сапоги кроссовками?
– Это мы проводили всевозможные опыты. Тарасов – начальник тыла Вооруженных сил СССР, генерал армии часто бывал у маршала Соколова. Так вот, то одни кроссовки, то другие, то кеды. Обычно десантники первые пробовали. Они все время ходили в горы. Приходили и говорили, что не годится – ноги, натертые до мозолей, до крови, либо подошва отстает. Лучше всего наш солдатский ботинок с высоким берцем. Полусапог, со шнурками. Во-первых, легкий, как горный. Во-вторых, непромокаемый. В снегу, по льду, где угодно. Теплый и сухой. И носки – вместо портянки. Вначале ж были портянки.
      – Вам часто приходилось бывать в войсках? Как у вас складывались отношения с солдатами?
– Меня всегда встречали нормально. Я всегда себя чувствовал лучше среди солдат, чем среди генералитета.
– Почему?
– Потому что там тебе верят, тебя слушают. Твой опыт принимают. А тут каждый норовит быть фельдмаршалом – Кутузовым, Суворовым.
– На службу не жаловались?
– На условия службы – нет. Вот если с обувью занимались, то там были вопросы. С одеждой. Потом мы ввели пятнистую форму. Панамы, погоны. Котелки сначала были наши, потом перешли на немецкие, которые сукном обшиты. Потому что мы каждое утро на рассвете кипятили во всех котлах полевых кухонь верблюжью колючку, перекати-поле. Вода приобретала желтый цвет. Это антисептик от желудочно-кишечных заболеваний и прочего всего. Каждому был положен литр этой жидкости. Еще во флягу вкидывалось две таблетки, их каждое утро выдавал старшина роты каждому солдату лично.  Притом не в руку, а тот откручивал колпачок фляги, старшина подходил и туда опускал. Потом иди – наливай туда жидкость. Чтоб не выбросил таблетку.
А почему перешли на сукном обшитую флягу? Дело в том, что это же кипяток наливали. Но в течение дня или ночи пить хочется. Страшная ж температура. Руку держишь, видно, как пот испаряется – как туман идет с кожи. А если снять одежду, то и со всего тела. Там потерять 2-3 килограмма за пару часов – плевое дело. Просто через поры выходит вода из организма. Ну, пополняли этим. Но наша фляга – все время горячая. На солнце – тем более, на ремне висит. А вот фляга с сукном – другое дело: подходишь к канистре с бензином, капаешь на нее несколько капель бензина и минуту держишь на солнце. Бензин мгновенно испаряется и тянет все тепло. Внутри фляга холодная.
Позже везли нам боржоми. Десятками, сотнями ящики загружались. А вода эта не каждому подходит, это раз, во-вторых, ее выпьешь и буквально через пару минут – язык  распухший во рту. Пить хочется неимоверно.
–  Куда  потом девали эти пустые бутылки?
– По всему Афганистану, особенно там, где мы стояли палаточными городками, склады этих бутылок. Наши десантники придумали: берет нитку, макает в бензин. Тут горлышко зауженное. Он вокруг него наматывает нитку, поджигает, прогорело и все. Горлышко отламывает, и оно как бритвой срезано. Точно, как была нитка намотана. Если неровно намотал – неровно и отломается. Теперь получается ровная бутылка без горлышка с дном.  Берется граната Ф-1. Зажимает рычаг, опускает в бутылку – точно входит, сверху немножко остается. Кольцо мешает. Если кольцо выдернуть, то будет взрыв. Ее держат так, что прижатый рычаг входит в середину и не освобождает ударник. Он кольцо спокойно выдергивает – бутылку в ящик. 20 бутылок – 20 гранат. Вертолет. Летят на задание. К примеру, на перехват каравана. Ага, идет там змейка – 5, 10 верблюдов. Караван небольшой, но идет. А их пара вертолетов. Привязанные десантники у выходных дверей. Чтобы не выпасть. Ящик между ними. 20 бутылок в ящике. Оба опускают. Бутылка летит дном вниз, падает, разбивается об землю, освобождается чека, взрыв гранаты.
– Борис Иванович, как вы считаете, если бы не были введены наши войска, американцы там могли быть через некоторое время?
– В принципе, никто точно не может утверждать. Но такая версия существует. Почему американцы хотели попасть в Афганистан? В центре страны – горная система Гиндукуш, высота 5500 метров. Если на этой высоте поставить радиолокационную станцию, то она будет видеть до середины Урала, всю Среднюю Азию, чуть ли не до Байкала. Это огромнейшая территория Советского Союза. От современной радиолокации спрятаться практически невозможно. Поэтому такая была опасность. Им хотелось там закрепиться. Другое дело – пошли бы они на обострение с Советским Союзом или нет? Кто знает…
– Как СССР завез ракеты на Кубу, так и американцы могли поставить свои ракеты в Афганистане.
– Могли. Но никто не показал об этом ни одного документа.
– Мог Советский Союз победить в той войне?
– Запросто. Об этом все знали, но не могли на это пойти.
– А что для этого надо было сделать?
– Ввести еще столько же войск или больше и перекрыть границу с Пакистаном и Ираном. Там не границы. Не было и нет до сих пор. Поэтому и шла подпитка вся оттуда. Караваны и все прочее. А если поставить афганскую армию и советскую, то все. Потому что с этой стороны – Советский Союз, а с той стороны – Иран, Пакистан. Вот надо было ввести еще войска.  Никто на это не решился. Боялись. И так крика боялись, что кричит весь мир. Хотя мы ни у кого ничего не требовали. Никакой помощи, ничего. Сам Советский Союз тянул все это время. Все расходы. Это были очень крупные суммы. Кроме всего прочего, кроме гуманитарной помощи, еще обустраивались целые городки. Передали все им перед уходом. Сейчас все городки разрушены. А мы ведь там воду добыли и питьевую и техническую. А это глубина 200-300 метров. Это сумасшедшая сложность.  В каждом городке. А их было по всему Афганистану 202.
– Борис Иванович, почему решили уйти из армии?
– Расформировали Варшавский договор. А мне как раз 55 лет исполнилось. Я имел право уйти на пенсию.  Разваливался Советский Союз. Начали выводить войска из Венгрии, Чехословакии, Польши, Германии. Что было делать? Мне предлагали в Сибири командовать округом. А я отказался. Я там был первым замом командующего округом. После 14-й армии. Я же после Афганистана еще командовал в Кишиневе 14-й армией. Я эту армию переводил в Тирасполь. Оттуда улетел в Новосибирск. Оттуда – в Чехословакию и через пять лет – на пенсию.
Так пролетели два часа беседы. Конечно, этого катастрофически мало, чтобы рассказать о жизни такого удивительного человека. Но даже это время сегодня для нас на вес золота. Золота не того, которое блестит, а того, которым исчисляется наша память о прошлом. Без которого будущего нет, как бы мы ни рвали рубаху на груди, пытаясь доказать обратное. Потому и важно помнить о таких людях, как Борис Иванович Ткач.

---

В Харьковской области отметили 20-летие Чугуевской районной организации Украинского Союза ветеранов Афганистана. В торжествах приняли участие почетные гости, воины-интернационалисты из района и города, семьи погибших воинов.
Присутствующие минутой молчания почтили светлую память погибших, к памятнику воинам-«афганцам» возложили цветы.
 – Уверен, что ваша активная позиция позволит и в дальнейшем успешно выполнять важную задачу по сохранению памяти о павших наших земляках на Афганской войне, передавая ее следующим поколениям. Желаю вам крепкого здоровья, мира и благополучия, – сказал председатель райсовета Антон Бабиец.
Заместитель председателя Чугуевской районной организации УСВА Зоя Шемчук рассказала о направлениях работы воинов-интернационалистов: это оказание помощи боевым побратимам и семьям погибших, увековечение памяти героев и военно-патриотическое воспитание молодежи, социальная защита. участие в фестивалях солдатской песни и многое другое.
– Наш девиз: помним о погибших, заботимся о живых, – подчеркнула она. – Мы открыли мемориальные доски погибшим героям в Чугуево-Бабчанском  колледже, в учебных заведениях Каменной Яруги, Граково, Волохового Яра и Малиновки. И эта работа продолжается. Большое внимание уделяем детям, родителям погибших воинов-«афганцев».
Два года подряд наш боевой побратим Владимир Степанов побеждает на Международном фестивале патриотической песни «Солдаты мира XXI столетия». В этом году на фестивале в Харькове стал лучшим в номинации авторской песни.
Зоя Александровна поблагодарила за поддержку и внимание райгосадминистрацию  и райсовет, народного депутата Украины Дмитрия Шенцева. Поздравления от него передал его помощник  Леонид Борисов.
Праздник продолжился обедом, организованным народным депутатом Украины Дмитрием Шенцевым и депутатом горсовета, советником председателя райсовета Русланом Овчаренко.

---

Під стінами Івано-Франківської обласної державної адміністрації зібралися близько 200 військовослужбовців запасу та у відставці, інвалідів війни, учасників бойових дій в Афганістані й на території інших держав, Другої світової війни та учасників АТО. Основна вимога – перерахунок пенсій.
– Прийнято пенсійну реформу, і в ній не згадані військовослужбовці-пенсіонери. І тому ми зібралися, щоб донести наше наболіле питання до керівництва держави, – в інтерв'ю представникам засобів масової інформації сказав заступник голови Івано-Франківської обласної організації УСВА (воїнів-інтернаціоналістів), учасник бойових дій, полковник у відставці Микола Чабан. – Дожилися до того, що полковник отримує таку саму пенсію, як прибиральниця. Відслуживши в Збройних Силах по 25 і більше років, переживши разом зі своїми сім'ями, як кажуть, і голод і холод, переїжджаючи з місця на місце по службовій необхідності, не маючи при цьому ні власного житла, ні якихось окремих привілеїв, ми заслужили гідне забезпечення від держави в нашій старості. Багато військових пенсіонерів зі зброєю в руках виконували свій обов'язок перед Батьківщиною, зокрема й нині, в зоні антитерористичної операції. З такими людьми, як наша категорія, жартувати не можна.  У разі зневажливого ставлення до нас з боку керівництва держави військові пенсіонери зможуть за себе постояти. Є ще порох у порохівницях.
Учасники акції звертаються до керівництва держави з такими вимогами:
по-перше, відповідно до частини 4 статті 63 Закону №2262-ХІІ у редакції Закону №2255-IV, яка діяла станом на 01.01.2016 р., здійснити перерахунок раніше призначених пенсій за довідками, які направлені до ПФУ, та невідкладно розпочати виплати перерахованих пенсій пенсіонерам ОВС (міліції) з врахуванням заборгованості з 01.01.2016 року.
Друге. Відповідно до частини 4 статті 63 Закону №2262-ХІІ у редакції Закону №1774-VIII, яка діє з 01.01.2017 р., здійснити перерахунок пенсій пенсіонерам ОВС (міліції) у зв’язку з підвищенням грошового забезпечення поліцейських. Врахувати зміни, які відбулися за умови виплати грошового забезпечення поліцейським згідно з  вимогами наказу МВС України від 06.04.2016 р.  №260, оскільки воно на сьогодні по сумах значно відрізняється від того, яке було на 01.01.2016 року.
Третє. Невідкладно здійснити перерахунок раніше призначених пенсій пенсіонерам усіх силових відомств за чинним пенсійним законодавством України відповідно до вимог Закону №2262-ХІІ у розмірах, встановлених постановою КМУ від 30.08.2017 р.  №704, з 01.01.2018 року.
Четверте. Рекомендуємо в інтересах влади обов’язково передбачити необхідні кошти у Державному бюджеті на 2018 рік для здійснення перерахунку пенсій пенсіонерам ОВС (міліції) за постановою КМУ №988 з 01.01.2016 р. і пенсіонерам силових структур за постановою КМУ №704 відповідно до вимог чинного пенсійного законодавства за ЗУ №2262-ХІІ, що не потребує змін, спрямованих на погіршення його положень, ініціатором яких є Мінсоцполітики.
П’яте. У разі розробки законопроектів або внесення будь-яких змін до чинних законодавчих актів не допустити звуження змісту та обсягу прав і свобод відносно діючих співробітників і пенсіонерів силових відомств.
У Києві ветерани та пенсіонери силових міністерств і відомств також планують провести акцію біля будівлі Кабінету Міністрів України. Бо влада показує свою байдужість і неповагу до нас.
Ніхто з обласного керівництва до мітингувальників не вийшов, хоча вони були попереджені про мітинг і бачили через вікна, що він відбувся.


Аналогічні мітинги проведено в більшості обласних центрів, а 5 грудня в Києві відбувся всеукраїнський  під стінами Адміністрації Президента України, де військові пенсіонери вимагали перегляду пенсій, які не змінювалися вже понад десять років.

---

     1 грудня  відбулася VІІІ звітно-виборна конференція Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані.
     У роботі конференції взяли участь голова УСВА Сергій Червонописький, заступник голови обласної державної адміністрації Олександр Крученюк, заступник голови обласної ради Михайло Кременюк, директор департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації Світлана Василюк, представники департаментів ОДА, керівництво обласного клінічного госпіталю ветеранів війни, голови районних і міських ветеранських організацій учасників бойових дій в Афганістані.
Делегати і гості поклали квіти до пам’ятника воїнам, які загинули під час війни в Афганістані, оглянули виставку обласного краєзнавчого музею, присвячену Афганській війні та роботі міських і районних ветеранських громадських організацій Вінниччини.
 – Тисячі молодих людей пройшли випробування вогнем, проявили себе справжніми патріотами під час майже десятирічної війни в Афганістані, -- відзначив заступник голови облдержадміністрації Олександр Крученюк. –  Через страшну неоголошену війну  пройшли  3193 наші земляки. Загинуло – 168, троє пропали безвісти, 182 – зазнали поранення, з них 116 повернулись додому інвалідами. І ми вважали, що більше ніколи не гинутимуть українці на полі бою. Ми ніколи не думали, що нам доведеться ховати ветеранів Афганістану, які знову змушені взятися за зброю, захищаючи Україну. Вони – справжні патріоти, які заслуговують  на величезну шану й подяку.
Олександр Крученюк вручив активістам організацій Почесні грамоти облдержадміністрації та обласної Ради, Подяки та подарунки.
     Голова спілки  Петро Кирилішин  ознайомив делегатів з діяльністю організації за 2012–2017 роки.
– Пріоритетними напрямами нашої роботи, – зазначив він, – є питання юридичного оформлення статусу юридичної особи районних, міськрайонних і міських організацій УСВА, надання матеріальної допомоги членам спілки, зокрема, сім’ям загиблих, забезпечення їх лікування, організація військово-патріотичного виховання підростаючого покоління.
Сергій Червонописький розповів про діяльність організації, нагородив Вінницьку обласну Спілку ветеранів війни в Афганістані Почесною грамотою УСВА, вручив Подяки активістам ветеранського руху Вінниччини і медаль  УСВА «За звитягу» з золотою гілкою учасникам бойових дій в Афганістані – учасникам АТО на сході України.
Делегати розглянули звіти про роботу громадської організації та ревізійної комісії, питання виборів членів правління та президії, голови і членів ревізійної комісії, одноголосно  прийняли рішення конференції.  За результатами голосування головою обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані на наступний термін переобрано Петра Кирилішина.
Голова УСВА Сергій Червонописький привітав Петра Андрійовича і побажав організації подальших успіхів у зміцненні ветеранського руху в області і в країні.  

---

У Херсонській   обласній державній адміністрації відбулося третє цього року засідання робочої групи з питань соціального захисту ветеранів – воїнів-інтернаціоналістів.
 
У зустрічі взяли участь перший заступник голови Херсонської ОДА В. І. Чабан, представники департаментів і члени УСВА. Основним питанням  розгляду стало виконання Меморандуму про взаємодію між Херсонською ОДА,  облрадою та обласною організацією УСВА.

– Cьогодні важливим завданням для влади області є налагодження дієвого соціального партнерства з громадянським суспільством, створення сприятливих умов життя, покращання соціально-медичного захисту мешканців регіону, насамперед – людей з обмеженими фізичними можливостями, ветеранів війни, воїнів-інтернаціоналістів, – наголосив у вступному слові В. І. Чабан. – Органи влади з розумінням ставляться до проблем ветеранів Афганістану, постійно проводиться робота з питань соціально-медичної реабілітації інвалідів і ветеранів війни, забезпечуються приміщеннями та обладнанням їхні громадські організації, сім'ї загиблих і померлих ветеранів, воїни-інтернаціоналісти, які є інвалідами війни, отримують матеріальну підтримку.

Виконання умов меморандуму постійно на контролі в органах праці та соціального захисту населення. В області на обліку перебуває 3827 ветеранів Афганської та інших інтернаціональних війн, у тому числі учасників бойових дій в Афганістані – 2190, на території інших держав - 1637, 80 сімей загиблих (померлих) «афганців» та 131 сім'я - в інших державах.

Станом на 10 листопада на квартирному обліку в області перебувають 152 воїни-інтернаціоналісти, які потребують поліпшення житлових умов, з них 8 інвалідів війни і 144 учасники бойових дій. На обліку для забезпечення транспортним засобом перебувають 79 інвалідів війни. З початку року забезпечені санаторно-курортними путівками на лікування тільки 33 ветерани Афганської війни при потребі 63 путівок.

Органи соціального захисту населення області у співпраці з представниками обласної організації УСВА вирішують нагальні питання: це медико-соціальна допомога, забезпечення пільгового перевезення ветеранів війни та учасників бойових дій, що квартальний моніторинг стану реалізації воїнами-інтернаціоналістами права власності на земельні ділянки різного цільового призначення тощо.

– Нині є необхідність посилення соціального захисту ветеранів війни. Хочеться відчувати більшу увагу держави, – наголосив голова Херсонської обласної організації УСВА В. П. Столяр. –  У цілому завдання меморандуму виконуються, однак цього року дуже низький рівень фінансування ветеранської громадської організації. Кошти є тільки на погашення комунальних рахунків, не вистачає на організацію та проведення заходів.

За підсумками обговорення виконання завдань меморандуму робоча група визначила рекомендації: головам райдержадміністрацій та міськвиконкомів посилити контроль за виконанням укладених меморандумів з районними, міськими організаціями УСВА, забезпечити у 2018 році за рахунок коштів місцевих бюджетів їх фінансову підтримку, передбачити в місцевих бюджетах кошти на фінансову підтримку сімей загиблих в Афганістані та воїнів-інтернаціоналістів, які є інвалідами першої групи; департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації забезпечити проведення обов'язкових щорічних диспансерних оглядів воїнів-інтернаціоналістів; департаменту соціального захисту населення підготувати проект листа до обласної ради щодо можливості виділення приміщень для відпочинку воїнів-інтернаціоналістів у комунальному закладі «База відпочинку «Арабатська стрілка»; управлінню культури підготувати проект подання до обласної ради про фінансування проведення Всеукраїнського фестивалю військово-патріотичної творчості «Оберіг».
Учасники зустрічі висловили впевненість, що спільними зусиллями буде налагоджено роботу на місцях.

---

По приглашению председателей Ивано-Франковской областной и городской организаций УСВА  Ю. Купчия и В. Омелько к побратимам приехал заместитель председателя Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана М. Быков.
В парке Воинов-интернационалистов Юрий Купчий  рассказал гостю историю памятника «афганцам», Храма Святого великомученика Георгия Победоносца, а также о перспективах их реконструкции. Виктор Омелько ознакомил с музеем «Афганская война», который размещен в помещении городского союза.
Ветераны обсудили вопросы по защите социальных прав членов семей погибших, инвалидов и участников боевых действий, работы ветеранских организаций, уделив особое внимание увековечению памяти погибших воинов-интернационалистов, перспективы работы организаций и, конечно же, вспомнили годы своей службы.
Гостеприимные хозяева организовали поездку в Яремчу, где руководитель местной организации УСВА Иван Панчак и Александр Гайда показали достопримечательности, рассказали о работе.
Вопросы, которые обсуждали побратимы, показали, что проблемы ветеранов Харькова и Ивано-Франковска, востока и запада, Украины в целом одни и те же, многие из них можно решить вместе.

---

В Международный день инвалидов Херсонская областная и городская организации УСВА провели традиционную встречу, поддержав боевых товарищей с ограниченными возможностями, воевавших в Афганистане.
Побратимы собираются в этот день для того, чтобы пообщаться, обсудить проблемы насущные и вспомнить те далёкие события, перевернувшие их жизни.
В офисе «афганцев» был накрыт праздничный стол, пригласили всех участников боевых действий, имеющих инвалидность. Это последствия войны в Афганистане: кто-то потерял здоровье в бою, кто-то стал инвалидом вследствие инфекционных заболеваний, распространённых в той далёкой стране, кто-то был контужен и теперь страдает от последствий.
Председатель областной организации УСВА Владимир Столяр отметил, что 63 побратима из области вернулись с войны инвалидами. "Организация обеспечивает пребывание участников боевых действий в лечебно-оздоровительных учреждениях, выделяются путёвки на море и в санатории. На средства организации отремонтированы палаты "афганцев" в областном госпитале инвалидов войны и в «Лесной поляне». Актив способствует налаживанию и укреплению деловых контактов с лечебными учреждениями". 
Конечно, есть проблемы, которые требуют решения. Очень многое в жизни этих людей зависит от государства, которое должно заботиться о них. Даже – потеряв здоровье, эти люди продолжают творить и созидать, их вклад в деятельность организации, их жизнь пример для молодёжи.

---

У школі №306 Деснянського району Києва відбувся урок Гідності та Свободи, присвячений четвертій річниці революції.
Урок підготувала і провела з дев’ятикласниками  вчитель історії Віра Семенівна Проценко. До учнів завітали священик Синодального управління військового духовенства УПЦ  КП, ветеран АТО отець Іван Михайлишин, мама загиблого в зоні АТО солдата військового формування «Азов»,  випускника цієї  школи Дениса Денисюка – Людмила Яківна.           
З надзвичайною цікавістю діти дивилися відеоматеріали про боротьбу народу України на Майдані і на сході країни, слухали виступи гостей, які, звертаючись до молоді, наголосили, що наша країна заплатила і продовжує платити високу ціну за те, щоб гідність була першою із чеснот українців, що саме зараз актуальна тема миру, і завдання учнів – вчитися і шанувати тих, хто віддав своє життя за майбутнє.
      

---

У Гранівській школі на Вінниччині відбулася лінійка пам'яті, присвячена 31-й річниці загибелі в Афганістані гранівчанина Григорія Парна. Він був останнім на Гайсинщині, хто віддав своє молоде життя у тій страшній війні на далекій землі.
Мати героя – Любов Іванівна, брат Володимир та їхні рідні, воїни-інтернаціоналісти П. І. Стецюк, О. В. Білецький, О. О. Нестеров, С. О. Ужва і М. М. Чепіга, сільський голова В. М. Боднюк, відвідали могилу Григорія, вшанували його пам'ять хвилиною мовчання і поклали квіти до пам’ятника.
На адресу згорьованої матері лунали ніжні слова вдячності за гідне виховання сина, звучали вірші та пісні про Афганістан у виконанні школярів. До меморіальної дошки Григорію Парну, яку встановлено на фасаді школи, поклали квіти й запалили свічки.
Хоч відтоді минуло чимало років, проте Любов Іванівна не може змиритися зі своїм вічним болем: «Щиро дякую всім небайдужим до мого горя людям, усім, хто не забуває Григорія, а цього дня разом з моїми рідними завжди підтримує мене. Сердечно вдячна голові районної Спілки ветеранів Афганістану Володимиру Свіріпі, присутнім членам організації, нашому сільському голові Віктору Боднюку, секретарю сільської ради Людмилі Орловській. За пам'ять про мого синочка дякую педагогічному колективу на чолі з директором Валерієм Ушенком, учням школи, особливо першокласниці Ангеліні Пальонко».

---

4 грудня відбулися звітно-виборні збори Спілки учасників бойових дій в Афганістані міста Вінниці. Зі звітом про роботу організації виступив її голова Анатолій Перебетюк.
     Учасники зібрання вирішили протягом наступного року провести переоблік членів спілки та намітили план роботи до наступних зборів. Головою Спілки учасників бойових дій в Афганістані міста Вінниці знову обрано Анатолія  Перебетюка.
Перебетюк Анатолій Миколайович народився 22 листопада 1966 року в  Звенигородці Черкаської області. Після школи навчався на фельдшерському відділенні  Уманського  медичного  училища, більше року працював у  Звенигородському міжрайонному онкологічному диспансері.
У травні 1986 року був призваний на строкову службу. Після навчального центру Московського прикордонного загону (Таджикистан) був направлений для подальшого проходження служби в Термезькому прикордонному загоні (Узбекистан)   на посаду фельдшера десантно-штурмової маневрової групи. Брав участь у 92 бойових операціях на території Афганістану. Нагороджений  медалями «За бойові заслуги» і  «За відзнаку в охороні Державного кордону СРСР».
Закінчивши лікувальний факультет Вінницького державного медичного інституту ім. М. І. Пирогова, займається науково-викладацькою роботою, працює асистентом кафедри патологічної анатомії, судової медицини і правознавства Вінницького національного медичного університету. Викладає судову медицину, судово-медичний експерт першої кваліфікаційної категорії. Обирався депутатом Вінницької міської ради.
Членами правління обрано  Івана Клим´юка, Олексія Логачова, Наталю Любицьку, Олександра Скрипника, Володимира Цибу та Олега Шулікіна. До складу ревізійної комісії обрано Василя Нечипорука і Андрія Пиндика, її очолив Григорій Цирканюк.
Прес-служба Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані.

---

     Волонтерська група Київської міської Спілки ветеранів Афганістану виступила у зоні антитерористичної операції з концертною програмою. 
     Володимир Юрченко, Юлія Прокопчик, Тетяна Наруцька і дует сестер Мідеї та Адріани Наруцьких відвідали батальйон «Луганськ-1» у Сіверськодонецьку, 80-у десантно-штурмову бригаду, Луганський прикордонний загін і військову комендатуру  у місті Щастя. Гості привітали військовослужбовців з Днем Сухопутних військ. Захисники Вітчизни з вдячністю і теплотою зустрічали кожен виступ волонтерів.

---

Понад півтисячі військовослужбовців Львівського гарнізону за сприяння 58-го Будинку офіцерів змогли побачити перший український блокбастер «Кіборги».
— Сьогодні у нашому суспільстві є чимало інформації про перебіг подій в зоні АТО, — зазначив перед прем’єрою  начальник Регіонального медіа-центру Міністерства оборони України полковник Олександр Поронюк. — Ця інформація має бути правдивою та об’єктивною. Нова кінострічка – про подвиг і героїзм наших воїнів під час захисту стратегічно важливого об’єкту — Донецького аеропорту.
З початком військової агресії проти нашої держави Збройні Сили України взяли під контроль стратегічні об’єкти в Донецькій і Луганській областях. Зокрема, облога Донецького аеропорту була тривалішою за облогу Сталінграда під час Другої світової війни.
Після завершення фільму всі присутні стоячи аплодували знімальній групі та бойовим побратимам-героям.

---

РАДЧЕНКО Володимир Іванович  — державний діяч, керівний діяч радянських та українських спецслужб, генерал армії України.
Народився 23 жовтня 1948 року в Києві. Освіта: Київський технологічний інститут легкої промисловості (1971), інженер-хімік-технолог; Вищі курси КДБ СРСР (Мінськ 1972), курси при Вищій Червонопрапорній школі КДБ СРСР (1986).
У 1971—1972 — курсант Вищих курсів КДБ СРСР. 1972—1982 — оперуповноважений, старший оперуповноважений, заступник начальника, начальник відділу УКДБ УРСР в місті Києві та Київській області. 1982—1990 — старший оперуповноважений, начальник, заступник начальника відділу КДБ УРСР в Рівненській області.
У 1990—1991 — у діючому резерві КДБ СРСР. 1991—1992 — заступник начальника УКДБ УРСР у Рівненській області. 1992—1993 — начальник УСБУ в Тернопільській області.
1993—1994 — начальник Управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю СБУ, заступник голови СБУ.
З липня 1994 — виконувач обов’язків  міністра, міністр внутрішніх справ України. У 1995—1998 — голова СБУ.
1998—2001 — перший заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони. 2001—2003 — голова Служби безпеки України. 2003—2005 — секретар Ради національної безпеки та оборони України.
2006—2007 — радник голови СБУ, 2006—2007 — радник Прем'єр-міністра України на громадських засадах. 2007 – віце-прем'єр-міністр України.
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1991–2012 р.р., зокрема у
правоохоронних органах, Кабінеті Міністрів України і РадІ національної безпеки та оборони України, завжди з повагою ставився до ветеранів Афганської війни, підтримував   діяльність Державного комітету України у справах ветеранів і Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав, підтримки діяльності організацій ветеранів війни,  віддаючи належну повагу досвіду ветеранів, їх заслугам, наполегливо домагався   виконання прийнятих рішень.
        Член Президії Ради національної безпеки при Президентові України; член Ради з питань збереження національної культурної спадщини (1997—1998); член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю (1994—1999); член Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (1997—2000); член наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям» (2001—2004); голова Ради з питань розвідки при Президентові України; член Ради національної безпеки та оборони України (1996—2005); член Координаційної ради з питань внутрішньої політики (1998); член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (2001); член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю (2001); член Антикризового центру (2002—2005); член Комісії з питань реформування правоохоронних органів в Україні (2004).
Нагороди:  ордени  «Знак Пошани» і Богдана Хмельницького третього ступеня (1998). 8 медалей. Відзнака Президента України «Іменна вогнепальна зброя» (1995, 2000). Почесна відзнака СБУ (1996). Відзнака Міністерства оборони України «Ветеран військової служби» (1997). Відзнака МВС України «Хрест Слави» (1997).
       РЕПРИНЦЕВ Володимир Федорович   — український історик,  керівник структурних підрозділів Адміністрації Президента України.
Народився 4 липня 1950 року в місті Андрушівці Житомирської області.
У 1968–1973 роках навчався на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету, 1973–1976 — аспірант Московського державного університету. З 1977 року — в Інституті історії АН УРСР: лаборант, молодший науковий співробітник, учений секретар, докторант відділу регіональних проблем історії України.
У 1985 році  захистив кандидатську дисертацію «Співробітництво СРСР і ПНР у галузі художньої культури (друга половина 50-х — 60-і роки)».
З 1996 року — помічник віце-прем'єр-міністра України з питань гуманітарної політики, завідувач відділу аналізу і прогнозування розвитку освіти, науки та охорони здоров'я Головного управління з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента України. З 2000 року — керівник Управління державних нагород і геральдики, відповідальний секретар Комісії державних нагород і геральдики при Президентові України.
Державний службовець 1-го рангу з 2007 року.
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1996 – 2010 р.р., зокрема у  Секретаріаті Кабінету Міністрів України та Адміністрації Президента України, завжди з повагою ставився до ветеранів Афганської війни, підтримував   діяльність Державного комітету України у справах ветеранів і Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав, підтримки діяльності організацій ветеранів війни,  віддаючи належну повагу досвіду ветеранів, їх заслугам, наполегливо домагався   виконання прийнятих рішень.
Основні праці:
– Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. — Київ, 1995, 2005 (у співавторстві);
– Россия — Украина: история взаимоотношений. — Москва, 1997 (у співавторстві);
– Українська державність у ХХ столітті: Історико-політологічний аналіз. — Київ, 1996 (у співавторстві, українською, російською та англійською мовами);
– Україна в польських зовнішньополітичних концепціях і доктринах XX століття. // Політична думка. — 1995. — № 2-3;
– Репресії проти поляків в Україні у 30-і роки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 1995. — № 1/2 (у співавторстві);
– История Украинской ССР. Хронологический справочник. — Київ, 1990 (у співавторстві);
– Участь Української РСР у радянсько-польському співробітництві в галузі культури. 1945–1970 р.р. // УІЖ. — 1983. — № 8.

Нагороди:  Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2004), Заслужений діяч науки і техніки України (2004).

---

У  Будинку культури  «Березіль» відбулися урочистості з нагоди 30-річного ювілею народно-аматорського колективу воїнів-«афганців» «Долг».
Привітати ювілярів прийшли міський голова Сергій Надал, заступник голови облдержадміністрації Юрій Юрик, помічник голови УСВА Володимир Червінський, ветерани Афганської війни з Тернопільщини, Харкова, Одеси, Миколаєва, Рівного, Запоріжжя, Києва, Білої Церкві, Львова, Івано-Франківська, учасники миротворчих операцій, учасники АТО, військовослужбовці Тернопільського гарнізону, громадськість і молодь.
З музичними привітаннями виступили учасники бойових дій в Афганістані Заслужений артист України Володимир Коваленко з Івано-Франківська, Юрій Шкітун із Запоріжжя, В’ячеслав Купрієнко і Леонід Мухін з Києва, Іван Шерстюк зі Львова, творча група «Ташакор» з Білої Церкві, вокально-інструментальні ансамблі «Афган» зі Львова та «Інтерконтингент» з Тернополя.
У виконанні гурту «Долг» прозвучали вже давно відомі пісні про Афганську війну та нові композиції, написані під час Революції Гідності та подій на сході України.
Нікого не залишили байдужими нові пісні «Небесна сотня», «Солдат-патріот», «Сон», «Аеропорт» і «Повертаюся з небес», в яких відзначається мужність, відвага і героїзм українців сьогодення. Саме ці пісні стали візитною карткою гурту «Долг» під час численних виступів колективу перед військовослужбовцями в зоні АТО та у військових госпіталях.
Творчий колектив не тільки часто виступає з концертами «Від Афганістану до Донбасу» на передовій, але й активно займається волонтерською діяльністю. За зароблені кошти хлопці неодноразово доставляли на фронт продукти харчування та одяг.
За час своєї творчої діяльності гурт випустив п’ять альбомів, серед яких «Афганістан в моїй душі», «Афганська дружба», «Материнська доля», «Від Афганістану до Донбасу», україномовний «Віктор Маришев і гурт «Долг».
Творчість колективу високо оцінена й нікого не залишає байдужим. Гурт є переможцем і лауреатом багатьох міжнародних і всеукраїнських конкурсів і фестивалів військово-патріотичної пісні. 2004 року «Долг» був удостоєний звання народного аматорського колективу, а 2009 року його художній керівник Віктор Маришев отримав звання Заслуженого працівника культури України.
Гурт співає пісні про війну, але водночас у цих піснях вони закликають до миру. Своїми концертами на сході України «афганці» вселяють нашим воїнам віру в перемогу, піднімають патріотичний і моральний дух. Ми єдиний український народ, і перемога неодмінно буде за нами.
Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Тернопільської обласної організації УСВА щиро вітають гурт «Долг» з ювілеєм і бажають міцного здоров’я, натхнення і подальших успіхів у творчій діяльності.

---

Ещё шла Афганская война, когда на фестивале в Ашхабаде 17 ноября 1987 года впервые выступил ансамбль «афганцев» «Долг». Именно эта дата стала днём рождения прекрасного тернопольского коллектива, который по праву считается лидером среди песенных ветеранских групп Украины. Невозможно сосчитать количество концертов «Долга», но один из самых важных для коллектива – посвящённый 30-летнему юбилею их творчества, который собрал ветеранов из всех уголков Украины.
В этот день звучало много поздравлений и пожеланий от боевых побратимов из разных областей. Среди гостей был и заместитель председателя Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) Михаил Быков, который передал коллективу ансамбля, всем собравшимся горячий привет от первого заместителя Харьковского областного совета, почётного председателя ХГСВА Виктора Коваленко и боевых товарищей, и отметил, что группа «Долг» – частый и желанный гость харьковчан.

---

У Новоселицькому районному Будинку культури на Буковині вдруге відбувся регіональний конкурс-фестиваль патріотичної  пісні.
Організатором виступили Чернівецька обласна і Новоселицька районна організації Української Спілки ветеранів Афганістану за участю відділу культури, національностей і  релігій, молоді та спорту райдержадміністрації, районної ради ветеранів, установ освіти і громадськості району.
У конкурсі взяли участь  18 аматорів з Новоселицького, Хотинського, Герцаївського, Глибоцького, Путильського районів і Чернівців.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять тих, хто відійшов у вічність, виконуючи військовий  обов’язок по захисту інтересів своєї держави, хто помер  від ран у мирний час і тих,  хто стояв насмерть  на київському Майдані.
Переможці регіонального конкурсу-фестивалю  патріотичної пісні відзначені дипломами і грошовими преміями.

---

У Київському міському палаці ветеранів у день пам’яті жертв Першої та Другої світових воєн відбувся III Міжнародний фестиваль військової авторської пісні.
Пісенне свято проводилося з ініціативи Всеукраїнської Спілки ветеранів війни, за підтримки «Центру миротворчості», Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Української асоціаціїі нвалідів АТО, Клубу авторської   пісні “Дім”, African council in Ukraine.
Фестиваль відкрив голова ради Всеукраїнської Спілки ветеранів війни генерал-майор запасу Володимир Попович. Програму вели ветеран Афганістану В. О. Портніков і голова громадської організації «Центр миротворчості» учасник миротворчої місії у Сьєра-Леоне С. А. Громов.
Співорганізатором виступила Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, представник якої – помічник голови, колишній миротворець Валерій Батенко, звернувся до учасників і гостей з привітальним словом і вручив Сергію Громову Грамоту Служби.
Фестиваль проводиться вже втретє, і традиційно на ньому звучать пісні, які прославляють героїзм захисників Батьківщини. А це, як вважають організатори, має неабиякий вплив на національно-патріотичне виховання молоді, сприяє зближенню ветеранів різних поколінь, зміцненню ветеранського руху.
46 виконавців подарували слухачам свої пісні й вірші. Серед них ветерани Афганістану з Києва і Білої Церкві, учасники АТО, волонтери і школярі з села Куліничі Броварського району Київської області.
Найбільше овацій викликали виступи творчого колективу «Калібр-7,62»  з Білої Церкві, ветерана Афганістану В’ячеслава Купрієнка, учасника АТО з Івано-Франківська Станіслава Паплінського, полковника запасу Сергія Лєвіна, учасника АТО з Національної гвардії Володимира Пастушка. Яскравим був виступ  творчого колективу Асоціації ветеранів В’єтнаму, які мешкають в Україні.
Учасників і гостей фестивалю привітав віршами і піснями знаний  український актор, відомий багатьом по фільму “У бій йдуть самі “старики”, народний артист України Володимир  Талашко.
Усім учасникам конкурсу вручено почесні дипломи і пам’ятні вимпели.

---

     У Нововодолазькому районному Будинку культури на Харківщині відбувся фестиваль військово-патріотичної пісні «На крилах пам’яті» на честь 73-ї річниці визволення України від фашистських загарбників.
     Організатором та ідейним натхненником фестивалю стала районна організація воїнів-інтернаціоналістів на чолі з Сергієм Воротняком за підтримки голови Харківської обласної Спілки ветеранів Афганістану Володимира Рижкова, голови Нововодолазької райдержадміністрації Євгена Королюка і голови районної ради Світлани Ротач,.
     Свої таланти на сцені продемонстрували 17 учасників і творчих колективів району. Журі було складно визначити переможців – усі учасники на високому рівні виконували відомі й дорогі серцю пісні.
     Після тривалого обговорення призові місця було розподілено наступним чином: вокальний дует «Справжні дівчата» (Нововодолазький РБК), вокальне тріо «Дубравушка» (Старовірівський СБК) та Олена Леле (Федорівський СБК) розділили почесне третє місце, Марина Цимбал і Віктор Задорожній (Нововодолазький РБК) стали срібними призерами, перше місце здобув Віталій Перцов (Рокитненський СБК). Наталія Калініна (Нововодолазький РБК) перемогла у номінації «Майбутнє України», а обдарована вокалістка Валентина Гейко (Слобожанський СБК) стала володаркою Гран-прі фестивалю.
     Усі інші учасники отримали подяки від Харківської обласної Спілки ветеранів Афганістану за активну участь, творчу майстерність, внесок у популяризацію національних пісенних традицій і розвиток аматорського мистецтва.
     Організатори фестивалю щиро вдячні депутату районної ради, генеральному директору агрофірми «Світанок» Олександру Коліснику за допомогу в проведенні пісенного  свята.

---

Сергій Науменко ледь-ледь стримував хвилювання, щоб не показати своїх почуттів гостям. Бо хоч і прогнозовано, але все ж таки несподівано до нього прямо в палату ВМКЦ Західного регіону завітали учні 3-ї загальноосвітньої школи міста Львова.
Разом з багатьма теплими словами вони передали захиснику України запашний галицький коровай і близько 22 тисяч гривень на лікування.
– Уже майже десять років поспіль раз на рік за ініціативи активістів шкільного самоврядування у нас  відбувається благодійний ярмарок, – розповіла соціальний педагог школи Марія Степанова. – На ярмарку продаються речі, які діти виготовили разом з батьками. Молодші школярі пропонують купити різноманітні солодощі та випічку. А старшокласники продають різноманітні сувеніри і зроблені власноруч твори.
Зазвичай  учні намагаються допомагати адресно. Адже їм потрібно знати, що їхні гроші не просто «розчинились» в якомусь благодійному фонді, а  пішли на конкретну справу. Приміром, торік під час ярмарку діти назбирали понад 10 тисяч гривень. За рішенням шкільного самоврядування ці кошти було передано дошкільному навчальному закладу для дітей з особливими потребами «Півник», що в місті Костянтинівці Донецької області. А цього року вирішили передати гроші на лікування прикутому до інвалідного візка українському воїну. 
За словами Марії Степанової, саме через такі акції діти навчаються бути щирими, відчувати чужий біль, а головне – розуміти свою значимість в державі й те, що саме вони своїми діями можуть змінювати навколишній світ на краще.

---

Для членов семей погибших и ветеранов «афганцев» Харьковский городской Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) организовал экскурсию в Экопарк.
Уже несколько лет этот парк  радует харьковчан и гостей города невероятно красочным фестивалем флористики — балом хризантем, которых представлено более 60 видов. Участники экскурсии смогли насладиться красотой цветов, композициями в виде оленей, черепахи, божьей коровки.  Замечательные пейзажи и цветы оставили неизгладимые впечатления у всех участников экскурсии.

---

     У залі Ковельського міського центру «Спорт для всіх» на Волині відбувся традиційний турнір з футболу пам’яті воїна-інтернаціоналіста Анатолія Глушкова.  У змаганнях взяли участь шість юнацьких команд з міста і району.
     Під час урочистого відкриття зі словами привітань до присутніх звернулися голова Ковельської міськрайонної організації воїнів-інтернаціоналістів Микола Савосюк, ветеран Афганської війни Анатолій Заскальний і начальник відділу молоді, фізичної культури та спорту Ігор Семенюк.
     Головний суддя змагань Володимир Олексюк оголосив хвилину мовчання, юні футболісти поклали квіти до пам’ятника Анатолію Глушкову.
     Перемогу святкували гравці команди ФЦ «Ковель-Волинь 2006» (тренер – Віктор Романчук). Друге місце – у футболістів селища  Голоби (тренер – Юрій Зиц),  третє – у спортсменів ФЦ «Ковель-Волинь 2007» (тренер – Роман Жерж).
     Ветерани Афганської війни Микола Савосюк і Анатолій Заскальний вручили переможцям і призерам перехідний кубок, медалі та грамоти.
     Також було вручено індивідуальні відзнаки: кращим гравцем став Ілля   Деменюк (ФЦ «Ковель-Волинь 2006»), кращим воротарем –  Олег Данилюк (смт Голоби), кращим захисником – Михайло Рабчун (ДЮСШ управління освіти), кращим нападником – Володимир Ярмолюк (с. Любитів), кращим півзахисником – Богдан Яцеленко (ФЦ «Ковель-Волинь 2007»).
     Головний суддя змагань передав комплект пам’ятних медалей в музей Слави воїнів-інтернаціоналістів.
     Відбулись дві товариські зустрічі з футболу між дівчатами ДЮСШ управління освіти (тренер – Сергій Логінов) і хлопцями з команд села Любитова і команди «Козак». Варто зазначити, що представниці прекрасної статі продемонстрували чудову гру і нічим не поступались юнакам.
     Відділ молоді, фізичної культури та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради і керівництво ДЮСШ управління освіти щиро вдячні Ковельській міськрайонній організації УСВА і тренерському складу центру «Спорт для всіх» за допомогу в організації та проведенні змагань.

 

---

Працівники служби у справах дітей Ковельської райдержадміністрації, актив Ковельської міськрайонної Спілки ветеранів Афганістану та учасники АТО провели спортивно-туристичну естафету «Ми діти козацького роду».
Аби юні українці, майбутні захисники Батьківщини, справжні нащадки козацького роду, були не лише спритними, а й мужніми і витривалими та отримали чималий багаж знань у сфері військової служби, учасникам  змагань – молоді й школярам Тойкутської громади було запропоновано пройти естафетні етапи на паралельних мотузках у бронежилетах, військовому спорядженні й помірятися силами в стрільбі з пневматичної зброї.
Переможцем серед молоді став учасник АТО Андрій Марчук, а  серед школярів – Софія Ілюшик. Вручення відзнак  відбулося за участі начальника служби у справах дітей райдержадміністрації Сергія Ілюшика та голови Ковельської міськрайонної Спілки ветеранів Афганістану Миколи Савосюка.
 

---

З нагоди Дня Гідності та Свободи на Хмельниччині у Грицівській ЗОШ І-ІІІ ступенів  відбулася зустріч з воїнами-інтернаціоналістами — ветеранами війни в Афганістані та змагання зі стрільби з пневматичної гвинтівки.
Старшокласники із захопленням слухали розповідь члена Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Володимира Пипича про події Афганської війни, про героїзм воїнів і роботу громадської організації.
Після спілкування з ветеранами хлопці змагалися на швидкість у розбиранні та збиранні автомата Калашникова і в стрільбі з пневматичної гвинтівки. Абсолютну перемогу виборов одинадцятикласник Олег Кокорський, за що й отримав кубок, медаль і грамоту. За друге і третє місця медалі й грамоти вручили дев’ятикласнику  Олександру Пшеничному і семикласнику Дмитру Прокопчуку. Сімнадцятьом учасникам змагань вручено грамоти.
На згадку про зустріч призерам і єдиній дівчині — учасниці змагань Тетяні Клімовій ветеран-«афганець» Олександр Бернадський вручив диски з авторськими піснями свого побратима Івана Федаса.
Представники Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану Ростислав Широкий і Віктор Мительський відзначили, що учні мають непогані навички у розбиранні та збиранні автомата, вміють влучно стріляти, і в цьому заслуга вчителів курсу «Захист Вітчизни» С. Малишка і В. Хорхоля.
Директор школи В. Старий подякував учням за активну участь у змаганнях, а воїнам-інтернаціоналістам за те, що виховують справжніх патріотів.

---

У спортивній залі ДЮСШ Каховки відбулися змагання відкритого розіграшу Кубка міста з баскетболу серед чоловічих команд, присвяченого пам’яті воїна-інтернаціоналіста О. М. Медведєва.
Організатори змагань – відділ у справах молоді та спорту Каховської міської ради, відділ освіти, ДЮСШ і Каховське міське товариство воїнів-інтернаціоналістів. Головний суддя – тренер-викладач ДЮСШ, Заслужений тренер України В. С. Зарецький.
Цього року боротьбу за почесний трофей вели шість команд. У грі за бронзові нагороди команда господарів майданчика перемогла суперників з БК «Ямайка» (Гола Пристань). А у фінальному двобої зійшлися принципові суперники – збірні Каховки і Нової Каховки. Кращими в цьому матчі були новокаховчани, які здобули заслужену перемогу і другий рік поспіль стали володарями Кубка Каховки з баскетболу імені О. М. Медведєва.
Під час урочистої церемонії нагородження учасників привітали начальник відділу у справах молоді та спорту міської ради Віктор Зубков і представники Каховського міського товариства воїнів-інтернаціоналістів на чолі з головою Наталією Скін. Вони вручили призерам кубки, медалі та грамоти від організаторів. Грамотами і призами відзначені кращі гравці усіх команд-учасниць. Також усі колективи відзначені подяками міського товариства воїнів-інтернаціоналістів.

 

---

Державне підприємство по розповсюдженню періодичних видань «Преса» продовжує передплату на 2018 рік на періодичні видання.
Газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) «Третій тост», де  друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і  поезія, можна передплатити  в усіх відділеннях поштового зв’язку України.
Мінімальний передплатний період – один місяць, максимальний – рік.
         Наш індекс – 30224.
         Вартість передплати з урахуванням приймання передплати і доставки складає:
     – на місяць – 5, 87 грн.,
     – на три місяці – 16, 21 грн.,
     – на шість місяців – 28, 82 грн.,
     – на рік – 55, 04 грн.
Підтримуйте газету воїнів-інтернаціоналістів «Третій тост» своєчасною передплатою.
До зустрічі у новому році, друзі!

---