|
В єдності – наша сила!
25 апреля в Киеве под знамёнами Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) митинговали ветераны Афганской войны, силовых структур и чернобыльцы. Акции протеста состоялись одновременно в двух местах – под стенами Министерства здравоохранения и Министерства социальной политики Украины.
Возле Министерства здравоохранения протестующие требовали встречи с исполняющей обязанности министра Ульяной Супрун, но к ним вышел один из её заместителей. Активисты передали ему свои требования, после чего направились к зданию Кабинета Министров Украины.
Вторая акция в это же время была под стенами Министерства социальной политики. Участники во главе с лидером УСВА Сергеем Червонописким требовали встречи с министром социальной политики Андреем Ревой. Но министра на месте не оказалось, поэтому участники направились к зданию КМУ.
В протестной акции, в которой по разным оценкам собралось до 5000 человек, приняли участие народные депутаты Сергей Каплин и Андрей Немировский.
Под стенами здания Кабмина к тому времени уже были развёрнуты две импровизированные сцены. Одна – с символикой УСВА, вторая – под эмблемой общественного движения пенсионеров ВСУ и МВД «Силовик». С этих сцен участники акции озвучивали свои требования, просьбы и даже угрозы министрам и Премьер-министру Украины.
Основными требованиями участников акции были: повышение пенсий военным пенсионерам, ускорение принятия нового закона о расчёте коммунальных услуг, обновление в полном объёме льгот для семей погибших воинов и Героев Советского Союза в соответствии с Законом Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты».
По требованию митингующих о встрече с руководством правительства для обсуждения выдвигаемых задач в Кабинет Министров Украины была приглашена группа для ведения переговоров, в состав которой вошли председатели областных организаций УСВА Николаевской, Волынской и Тернопольской областей во главе с председателем УСВА Сергеем Червонописким и народным депутатом Украины Андреем Немировским.
Наиболее активная часть митингующих также попыталась пройти вслед за своими руководителями, но была блокирована силами правопорядка. На время переговоров участники акции в знак решительности своих намерений перекрыли движение по улице М. Грушевского.
Через два часа переговорщики вышли в сопровождении министра соцполитики Андрея Ревы. Митингующим было объявлено о результатах предварительных переговоров: создать объединённую рабочую группу по изучению возможных путей выхода из сложившейся ситуации и до 25 мая предложить решения на выдвинутые требования.
Предупредительная массовая акция была мирной, а песни «афганской» группы «Ташакор» из Белой Церкви поднимали настроение и ободряли участников.
Пресс-служба УСВА.
Фото Евгения ШВАБА.
Вимоги до Прем’єр-міністра України
Шановний Володимире Борисовичу!
На жаль, за часи незалежності України органи виконавчої влади ніколи не забезпечували у повному обсязі соціальних гарантій, встановлених законодавством України для ветеранів війни.
Тому великі очікування і надії ветерани покладали на Вашу особисту діяльність й нові рішення і реформи у соціальній сфері в нашій країні. Ці очікування виявилися марними. Навпаки, хід реформ, їх підготовка і проведення повністю віддзеркалили їх відверту спрямованість проти ветеранів. Таємна підготовка законодавчих і нормативно-правових актів, ігнорування думок ветеранів, імітація консультацій з суспільством, а не широке обговорення змісту реформ – таким був обраний шлях підготовки «сюрпризів» для ветеранів.
Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) неодноразово зверталася до керівників органів законодавчої і виконавчої влади з вимогами поновити у повному обсязі пільги, які було встановлено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для сімей загиблих воїнів і Героїв Радянського Союзу.
Але Мінсоцполітики жодного разу не підтримало пропозицій ветеранів, виступаючи опонентом справедливих вимог. Ветерани за дорученням Прем’єр-міністра України отримали від Мінсоцполітики формальні «відписки» без пропозицій і реальних спроб вирішення порушених соціальних питань.
Вже на прикладах перших кроків реформування виконавці з Мінсоцполітики показали недостатній рівень компетенції і неглибоке знання реальної ситуації в Україні.
Зокрема внаслідок порушення послідовності прийняття рішень, поспішаючи довести «зовнішнім керуючим» про проведення «пенсійної реформи», її автори «забули» про пенсії для осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. Виправляючи власні помилки, уряд відклав на цілий рік покращання грошового утримання військовослужбовцям і розпочав «маневри» з військовими пенсіями, які й досі викликають обурення і масові акції колишніх військовослужбовців.
14 березня 2018 року на засіданні уряду прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» із дорученням Міністерству соціальної політики доопрацювати зазначену постанову з урахуванням пропозицій.
Таке рішення призводить до звуження прав ветеранів війни на пільговий проїзд, встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Іншим прикладом тиску уряду на ветеранів є прийняття за ініціативи Міністерства соціальної політики постанови КМУ від 14 лютого 2018 року № 156 «Деякі питання надання фінансової підтримки громадським об’єднанням ветеранів».
Проект цієї постанови викликав обурення, його не підтримали найбільш масові й структуровані всеукраїнські ветеранські організації, створені ще у часи народження незалежної України, для яких у новому Законі України «Про громадські об’єднання» дозволено особливий порядок реєстрації і статутної діяльності.
Ці громадські ветеранські об’єднання за правами на державну підтримку поставлені в один ряд з новими організаціями, які зараз десятками і сотнями реєструються за спрощеною системою без вимог фіксованого членства, кількості членів організацій тощо. Ініціатори – керівники таких організацій, маючи окремих представників у територіальних одиницях, лише імітують діяльність для однієї мети – отримання фінансової підтримки з боку держави.
Ветерани війни в Україні опинилися в складних життєвих обставинах у зв’язку з негативним впливом на їх фізичне й психологічне здоров'я бойових дій і необхідністю самостійно оплачувати своє лікування. На сьогоднішній день існує гостра потреба запровадження ефективних механізмів фінансування лікування зазначених категорій осіб.
Статистика показує, що в Україні кількість учасників бойових дій, які померли в працездатному віці після війни в Афганістані, вже у десятки разів перевищує кількість військовослужбовців, загиблих у бойових діях. Щорічно зростає кількість осіб з інвалідністю внаслідок війни, а також хронічних захворювань, пов’язаних з участю у бойових діях. Глибоких наукових досліджень зв’язку поранень, захворювань, зокрема синдрому бойової психологічної травми, посттравматичного синдрому (так звані «в’єтнамський синдром», «афганський синдром», «донбаський синдром» тощо) із хронічними захворюваннями і передчасними летальними випадками не проводиться.
Чинні в Україні клінічні протоколи не завжди відповідають кращим світовим практикам і часто недостатньо ефективні для лікування бойових поранень, а також інших захворювань, пов’язаних з участю у бойових діях. Лікування бойових поранень та інших захворювань потребує застосування сучасних методів лікування, визначених у міжнародних клінічних настановах, і досягнень доказової медицини.
Тому вимагаємо:
1. Неухильного виконання вимог статей 22 і 49 Конституції України при проведенні реформ у соціальній і медичній сферах.
2. Здійснити заходи для прискорення розгляду проекту та прийняття Закону України «Про Єдину державну систему моніторингу, виробництва, постачання, транспортування, споживання та оплати за паливно-енергетичні ресурси і комунальні послуги» (реєстр. № 4844).
3. Вийти з законодавчою ініціативою про поновлення у повному обсязі пільги для родин загиблих воїнів і Героїв Радянського Союзу відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
4. Запровадження державних гарантій і механізму фінансування надання необхідних медичних послуг і лікарських засобів особам, які брали участь у бойових діях, особам з інвалідністю внаслідок війни і родинам загиблих воїнів за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування на суму не менше 1 млн грн на одну особу. При цьому необхідно передбачити:
– повну оплату за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування медичних послуг і лікарських засобів, передбачених деталізованим описом, для осіб з інвалідністю внаслідок війни, які зазначені у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
– повну оплату за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування медичних послуг і лікарських засобів, передбачених деталізованим описом, що необхідні для лікування поранень, контузій, каліцтв або захворювань, для учасників бойових дій, які зазначені у статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», отриманих при виконанні обов’язків військової служби, у бойових діях, забезпеченні їх проведення, перебуваючи безпосередньо в районах бойових дій у період їх проведення;
– повну оплату за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування медичних послуг і лікарських засобів, передбачених деталізованим описом, для батьків, вдів і дітей осіб, які загинули у бойових діях, при виконанні обов’язків військової служби;
– запровадження механізму визнання міжнародних клінічних настанов з метою застосування в Україні кращих світових практик надання медичної допомоги й досягнень доказової медицини.
Це дозволяє виконати вимоги Конституції України, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» й не суперечить Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», який встановлює законодавчі засади організації фінансування надання медичних послуг і лікарських засобів за рахунок коштів загальнообов'язкового державного солідарного медичного страхування, врегульовує поняття державного гарантованого пакету, деталізованого опису, тарифу, статус і повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері організації фінансування надання медичних послуг і лікарських засобів тощо.
Реалізація цих пропозицій дозволить створити належні умови для забезпечення учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни необхідними медичними послугами і лікарськими засобами, сприятиме збереженню й зміцненню їх здоров’я і збільшенню тривалості життя, а також дозволить створити правові та фінансово-економічні механізми реалізації їх прав на охорону здоров'я, підвищити загальний рівень надання медичної допомоги в Україні в результаті застосування лікарями кращих міжнародних медичних настанов.
5. Провести наукові дослідження безпосереднього і віддаленого впливу
на стан здоров’я ветеранів війни їх участі в бойових діях і на підставі досліджень визначити особливі протоколи лікування ветеранів у спеціалізованих закладах відновлення здоров’я.
6. Не допустити перепрофілювання, зміни форм власності й розширення
контингенту пацієнтів на чинній матеріальній базі госпіталю «Лісова поляна» та інших госпіталів ветеранів і інвалідів.
Передбачити за рахунок коштів Державного бюджету України на 2019 – 2020 роки та інших джерел фінансування на реалізацію медичної реформи в Україні суттєве оновлення медичного обладнання госпіталів ветеранів війни, а також значні капіталовкладення в основні фонди госпіталю «Лісова поляна» з метою розширення його ємкості і функцій як майбутнього національного центру відновлення здоров’я ветеранів війни.
Включити до складу конкурсної кадрової комісії при відборі кандидатів на керівні посади госпіталю «Лісова поляна» представників Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
7. Терміново прийняти нові рішення щодо пенсійного забезпечення громадян України для встановлення достойних пенсій ветеранам війни і військової служби, їх перерахунок усім пенсіонерам України відповідно до трудових, військових і службових внесків і заслуг, насамперед пенсій особам з інвалідністю внаслідок війни з числа військовослужбовців рядового і сержантського складу.
8. Скасувати постанову КМУ від 14 березня 2018 року «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» як таку, що звужує права ветеранів війни на пільговий проїзд, які встановлено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
9. Скасувати постанову КМУ від 14 лютого 2018 року №156«Деякі питання надання фінансової підтримки громадським об’єднанням ветеранів» як таку, що спрямована на руйнацію ветеранського руху в Україні.
10. Забезпечити відкритість підготовки законодавчих і нормативно-правових актів та їх реальне попереднє обговорення з всеукраїнськими організаціями ветеранів війни.
11. Підготувати і підписати Меморандум про взаємодію у захисті соціальних прав ветеранів війни між Кабінетом Міністрів України та Українською Спілкою ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
12. Рішенням Кабінету Міністрів України створити оргкомітет з підготовки й відзначення 30-річчя завершення Афганської війни (виведення військ з Афганістану) і передбачити додаткові заходи соціального захисту учасників бойових дій на території зарубіжних держав.
За дорученням Правління УСВА та учасників масової мирної попереджувальної акції
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.
Вимоги до міністра соціальної політики А. Реви і виконувача обов’язків міністра охорони здоров’я У. Супрун читайте на сайті УСВА.
До уваги членів УСВА! До уваги всіх ветеранів війни і військової служби!
Шановні бойові побратими!
Відповідно до рішення учасників масової мирної попереджувальної акції, яку ми з вами 25 квітня провели у Києві, 3 травня відбулася зустріч робочої групи УСВА з заступником міністра соціальної політики Шамбір М. І. В обговоренні вимог ветеранів війни брали участь Гринчак В. І., Литвинов О. В., Приступа М. І.
Заступник міністра соцполітики Шамбір М. І., висловлюючи позицію відомства, наполягав на достатності реалізованих урядом заходів у пенсійному забезпеченні військовослужбовців та інших осіб, зокрема й у розмірах пенсійного забезпечення осіб з інвалідністю внаслідок війни з числа військовослужбовців рядового і сержантського складу.
Він також відстоював обгрунтованість рішень щодо монетизації пільг для ветеранів війни на транспортні послуги.
Однак представники Спілки принципово не погодилися з позицією міністерства й наполягали на вимогах УСВА.
У зв’язку з передачею повноважень щодо введення в дію цих рішень органам місцевої влади пропонуємо терміново провести зустрічі правлінь територіальних організацій УСВА і представників усіх громадських організацій ветеранського спрямування з керівниками органів місцевої влади, на яких ознайомитись з проектами відповідних нормативних актів і висловити точку зору ветеранів щодо питання монетизації пільг.
Для подальших обгрунтованих дискусій з керівниками органів виконавчої влади ваші висновки, пропозиції та проекти нормативних актів місцевих органів влади щодо монетизації пільг з транспортних послуг або вже прийняті рішення просимо без затримки направити на нашу адресу.
Перші кроки переговорного процесу показали, що у нас з вами попереду складна боротьба за свої соціальні права і рано ще святкувати успіх.
Прошу довести інформацію до всіх членів УСВА і ветеранської спільноти.
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.
В єдності – наша сила!
Ми разом зробили велику справу, помітний крок у боротьбі за наші соціальні права. 25 квітня в столиці України ми зібрали на масову мирну попереджувальну акцію тисячі ветеранів-«афганців», членів Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) з більшості областей України.
Свої бойові обласні об’єднання УСВА на мітингах біля Міністерства соціальної політики, Міністерства охорони здоров’я і будівлі Кабінету Міністрів України очолювали Петро Кирилішин, Григорій Павлович, Віктор Волошин, Сергій Горбатенко, Павло Ментов, Юрій Купчій, Олександр Янківський, Віктор Остащук, Юрій Соловей, Олександр Расько, Володимир Гурницький, Анатолій Линник, Сергій Лісовий, Володимир Столяр, Микола Приступа, Сергій Якимчук, Петро Раца, Микола Гончаренко.
Ми продемонстрували владі й суспільству, що ми ще живі та разом ми – організована, дисциплінована сила, яка спроможна відстоювати права ветеранів війни, учасників бойових дій, інвалідів війни і сімей загиблих воїнів.
На вимогу ветеранів України відбулися ділові зустрічі попередньо із заступниками міністрів, а пізніше за дорученням Прем’єр-міністра з представниками ветеранів зустрілися Віце-прем’єр-міністр України П. Розенко, виконувач обов’язків міністра охорони здоров’я У. Супрун, міністр соціальної політики А. Рева, який вийшов до ветеранів і відповідав на їхні гострі питання.
Високопосадовцям було вручено першочергові письмові вимоги УСВА, які визнано такими, що заслуговують на увагу. Для конкретного розгляду вимог і вирішення соціальних і медичних питань ветеранів створено робочу групу, яка вже розпочала роботу. До складу робочої групи включені: С. Червонописький, В. Аблазов, О. Литвинов, В. Гринчак, М. Приступа, М. Гончаренко, В. Глюза, Г. Циганок.
Представники влади зобов’язалися до 25 травня надати відповіді на всі порушені ветеранами питання,.
Закарпатська територіальна організація УСВА синхронно з подіями у Києві провела масову акцію в Ужгороді та обговорила вимоги УСВА з губернатором області Г. Москалем.
Правління УСВА висловлює щиру подяку всім ветеранам, які, подолавши особисті, адміністративні та матеріальні перешкоди, взяли участь у демонстрації нашої єдності у боротьбі за соціальні права українців.
Разом ми – сила!
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.
Сумчани підтримують вимоги ветеранів
З метою забезпечення передбаченого Конституцією України права на свободу слова, дотримання прав громадян на мирні зібрання, утвердження гідного ставлення до захисників Вітчизни, керуючись статтею 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Сумська обласна рада 27 квітня 2018 року вирішила звернутися до Кабінету Міністрів України щодо скасування постанови про монетизацію пільг на проїзд.
14 березня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 197 «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» (далі – постанова № 197), яка дозволяє органам місцевого самоврядування надавати пільги окремим категоріям громадян з оплати проїзду в готівковій формі.
Право на пільговий проїзд мають 24 категорії пільговиків відповідно до 7 законів України і 2 постанов Кабінету Міністрів України, що не обмежують пільговика у кількості поїздок. Згідно з даними Єдиного державного реєстру осіб, які мають право на пільги, чисельність пільговиків у Сумській області, які мають право на пільговий проїзд, складає 288,9 тис. осіб.
Положення постанови № 197 призводять до обмеження пільг особам, які мають право на безплатний проїзд відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також суперечать іншим нормам чинного законодавства.
Постановою № 197 порушуються норми статті 22 Конституції України, яка передбачає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу чинних прав і свобод, а також статті 24 Конституції України, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Монетизація пільг на проїзд може бути вигідною для мешканців сільської місцевості, які громадським транспортом не користуються або користуються дуже мало. Тоді вони зможуть використати ці кошти на інші цілі.
Просимо розглянути можливість скасування постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року № 197 «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» або привести у відповідність положення цієї постанови з нормами Конституції України, законами України та іншими нормативно-правовими актами.
Сподіваємось на порозуміння та вирішення проблеми у найкоротший термін.
Необхідно внести зміни
Керуючись статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Чернігівська міська рада 29 березня вирішила підтримати звернення до Прем’єр-міністра України щодо термінового внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №197.
Питання монетизації пільг у державі, зокрема, за проїзд, є дуже важливим і нагальним питанням, яке потребує першочергового вирішення.
З цією метою Кабінетом Міністрів України 14 березня 2018 року прийнято постанову № 197 «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах», згідно з якою передбачено право органів місцевого самоврядування приймати рішення про надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду всіма видами транспорту загального користування на міських, приміських і міжміських маршрутах.
До Чернігівської міської ради звернулася Рада ветеранів АТО, членів їх сімей та членів сімей загиблих (померлих) воїнів АТО при Чернігівській міській раді, до складу якої входять представники 23 громадських об’єднань і військових частин, котрі вважають, що положення постанови обмежують їхні конституційні права.
Також слід зазначити, що постановою передбачено механізм компенсації пільг за рахунок коштів місцевих бюджетів, незважаючи на те, що перелік пільгових категорій громадян встановлюється на державному рівні. Фінансування монетизації пільг є додатковим навантаженням на місцеві бюджети й стримуватиме економічний розвиток територіальних громад, не повною мірою відповідає заявленому принципу децентралізації влади.
Враховуючи викладене, Чернігівська міська рада підтримує звернення Ради ветеранів АТО, членів їх сімей та членів сімей загиблих (померлих) воїнів АТО, як і впровадження принципу монетизації пільг, але звертається з проханням терміново внести зміни в постанову Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 року № 197 «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах», які шляхом визначення видатків на проїзд безпосередньо з державного бюджету враховуватимуть інтереси військовослужбовців, учасників АТО, членів сімей загиблих (померлих) учасників АТО, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Офіційно
З повагою до громадянської позиції ветеранів
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова надіслала відповідь голові УСВА С. В. Червонопиському на його листа щодо госпіталю «Лісова поляна».
За результатами розгляду депутатського звернення народного депутата України Мусія Олега Степановича від 16.04.2018 № 59/18-1 до Вашого листа від 28.03.2018 № 24 щодо збереження профілювання та належного фінансування Державного закладу «Український госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України» повідомляю.
Насамперед висловлюю повагу до Вашої активної громадянської позиції щодо відстоювання прав ветеранів війни.
Керуючись статтею 101 Конституції України, статтями 13, 17, 22 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", до Міністерства охорони здоров'я України направлено лист від 25. 04.2018 № 1/10-316261.18/НД-102 щодо розгляду пропозицій та застережень Української Спілки ветеранів Афганістану, а також поінформування по суті порушених питань.
Про результати розгляду зазначеного листа Вам буде повідомлено.
Дата
Вывод войск: этап первый
15 мая 30 лет назад начался вывод советских войск из Афганистана
7 апреля 1988 года после встречи в Ташкенте М. Горбачева с Наджибуллой министр обороны СССР подписал директиву, в которой говорилось: «Вывод войск в случае подписания Женевских соглашений между Афганистаном и Пакистаном осуществить согласно утвержденному плану с 15 мая 1988 г. по 15 февраля 1989 г. в два этапа…»
К директиве прилагался график вывода, выполненный совместными усилиями сотрудников Генерального штаба, Оперативной группы МО СССР в РА, штабов ТуркВО и 40-й армии. Этот график рассматривался на заседании Комиссии Политбюро ЦК КПСС по Афганистану. Был также разработан комплексный план вывода войск, которым предусматривались меры как на территории Афганистана, так и в Советском Союзе (организационные мероприятия, перевозки и т. д.).
После подписания документов в Женеве началось практическое выполнение этих мероприятий.
В подготовительный период (апрель – первая половина мая 1988 г.) решением командующего 40-й армией из отдельных мелких гарнизонов (Асадабад, Гульбахар, Бамиан, Бараки, Чагчаран, Шахджой и др.) были заблаговременно выведены размещенные там подразделения в основные пункты дислокации полков.
К моменту подписания Женевских договоренностей численность советских войск в Афганистане составляла 100,3 тыс. чел. Согласно графику на первом этапе (15 мая–15 августа) соединения и части должны были выводиться из гарнизонов Джелалабад, Гардез, Газни, Кандагар, Лашкаргах, Герат, Файзабад, Шинданд, а также некоторые части обеспечения и обслуживания из Кабула. Советские войска из Афганистана выводились по двум направлениям — через Кушку и Термез. При этом соблюдалась поэтапность и последовательность. Однако в последующем очередность вывода войск пришлось несколько изменить.
Первыми 15 мая начали выдвижение части Джелалабадского гарнизона. На маршрутах следования в Джелалабаде, Кабуле и Хайратоне по инициативе афганской стороны были проведены массовые митинги. В проводах войск участвовало в Джелалабаде 10–12 тыс. чел., в Кабуле (на улицах и митинге) — около 100 тыс. чел. В столице на митинге присутствовали все члены Политбюро ЦК НДПА и члены правительства РА во главе с президентом Наджибуллой.
Вывод войск освещали 212 корреспондентов. Из них 22 из 10 стран Запада (Австралии, Англии, Италии, Испании, Канады, США, Швеции, Финляндии, ФРГ, Японии) и 15 советских (Гостелерадио, АПН и ТАСС) сопровождали колонну советских войск до Кабула и далее до Государственной границы СССР непосредственно на боевой технике вместе с военнослужащими. Остальные доставлялись в район Термеза–Хайратона на самолетах. Корреспонденты действовали без ограничений, им были предоставлены все возможности для полного и правдивого освещения происходящих событий.
С целью обеспечения безопасности вывода были заранее предусмотрены: усиление охраны коммуникаций путем выставления дополнительных блоков силами воздушно-десантных частей и других соединений; упреждающие удары авиации и огонь артиллерии по районам развертывания огневых средств мятежников. Прилегающие к районам ночного отдыха участки местности интенсивно и постоянно подсвечивались авиацией, что исключало скрытое проникновение отрядов моджахедов к расположению войск.
Благодаря принятым мерам удалось обеспечить организованное совершение марша без происшествий и потерь. Были исключены обстрелы и провокации со стороны вооруженной оппозиции. Правда, следует отметить, что она в большинстве своем не препятствовала выводу войск.
Передача техники, вооружения и военных городков афганской стороне, а также создание для них необходимых запасов (в том числе боеприпасов и горючего) осуществлялись согласно утвержденному плану и указаниям министра обороны СССР. Афганским Вооруженным силам передали казарменно-жилищный фонд, коммунальные сооружения и оборудование, квартирное имущество в 58 военных городках.
На первом этапе советские войска были выведены из 12 провинций. В период с 15 мая по 15 августа 1988 г. на Родину возвратились 50,2 тыс. чел. личного состава (50 % всего количества), как это и предусматривалось Женевскими договоренностями, из Джелалабада, Газни, Гардеза, Файзабада, Кундуза, Лашкаргаха и Кандагара.
По просьбе Наджибуллы в график вывода войск были внесены поправки, в северной и западной группировках. Вместо Шинданда и Герата они были в последний момент выведены из Кундуза. Президент также настаивал на том, чтобы оставить часть советских войск в Кандагаре. Но для этого нам пришлось бы тогда существенно ослабить группировку войск в Кабуле, поставить в очень тяжелое положение оставляемые войска в Кандагаре, сохранив там источник напряженности. Генерал В. Варенников был против такого шага. Для обоснования своей позиции в конце июля он с группой офицеров вылетел в Кандагар. Мы прилетели на аэродром провинциального центра ночью. Разместились в 70-й мотострелковой бригаде, которая располагалась здесь же, на аэродроме. Обсудили все вопросы, связанные с выводом, с командованием бригады, а утром выехали в Кандагар (аэродром находится примерно в 15 км южнее города). Там состоялась встреча и беседа с генерал-губернатором Н. Олюми, в ходе которой выяснилось, что он также придерживался мнения о необходимости вывода советских войск из Кандагара, как и предусмотрено планом на первом этапе. Единственно, что он просил, так это поставить дополнительно боеприпасы. Больше его ничего не интересовало. Выработали совместную позицию, опираясь на которую руководитель ОГ МО СССР в РА в конце концов добился, чтобы советские войска покинули Кандагар в установленные сроки.
С началом вывода ОКСВ вооруженная оппозиция усилила давление на режим Наджибуллы, активизировала боевые действия, эффективнее стала вести пропагандистскую работу по разложению и деморализации НДПА, госаппарата и Вооруженных сил РА, а также предприняла ряд акций с целью захвата власти в провинциях Кунар, Нангархар, Пактия, Пактика, Логар, Вардак и Кандагар. В последующем она перенесла свои усилия и на другие районы республики. При этом везде применялась различная тактика.
После 15 августа советские войска остались только в 6 провинциях Афганистана (Кабул, Герат, Парван, Саманган, Балх, Баглан), имея в своем составе 50,1 тыс. чел. (при этом ВВС 40-й армии оставлено 55 %, из них фронтовой авиации — 90 %, армейской — 35 %). Они сосредоточили основные усилия на оказании помощи ВС РА в удержании важнейших административных центров, авиационных баз и коммуникаций, а также поддержке афганской армии в борьбе с непримиримой оппозицией в различных районах страны. Как показали дальнейшие события, избранный метод постепенного поэтапного отвода советских войск с опорой на базовые районы полностью себя оправдал. Он позволил исключить политические деформации в оставленных районах страны, а афганцам приобрести опыт самостоятельных действий (при поддержке ВВС 40-й армии) на острых направлениях, так как не нарушалась система взаимодействия.
Советский Союз и Афганистан полностью и точно выполняли взятые на себя в Женеве обязательства. Об этом свидетельствовали представители контрольных органов ООН.
Заявление генерала Р. Хельминена
Представитель Генерального секретаря ООН уполномочен заявить следующее:
Комиссия наблюдателей ООН в Афганистане и Пакистане (УНГОМАП) в соответствии со своим мандатом, предусмотренным Женевскими соглашениями, наблюдала за выводом иностранных войск из Афганистана с 15 мая 1988 г.
УНГОМАП была проинформирована 14 мая 1988 г. военными представителями правительства СССР в Афганистане о том, что численность иностранных войск, находящихся в Афганистане, к данному моменту составляет 100 300 человек. На 15 мая 1988 г. иностранные войска находились в 18 основных гарнизонах, расположенных в 17 из 30 провинций (в настоящий момент 31 провинция) Афганистана: Бадахшан, Баглан, Фарах, Газни, Гильменд, Герат, Кабул, Кандагар, Кунар, Кундуз, Логар, Нангархар, Пактия, Парван, Саманган, Тохар, Заболь.
С 15 мая по 7 августа 1988 г. следующие 10 основных гарнизонов, находившихся под контролем иностранных войск, были эвакуированы и переданы ВС Афганистана: Бараки, Даулатабад, Файзабад, Гардез, Газни, Джелалабад, Кандагар, Кундуз, Лашкаргах и Руха.
После 15 августа 1988 г. 8 основных гарнизонов остались под контролем иностранных войск. Они расположены в следующих 5 провинциях: Баглан, Герат, Кабул, Парван и Саманган. Далее, в провинции Балх останется небольшое количество иностранных войск в районе Хайратона, который будет использоваться в качестве пограничного пункта для выводимых войск.
Группы военных офицеров УНГОМАП наблюдали за выводом иностранных войск в Баграме, Джелалабаде, Кабуле, Кандагаре, Кундузе и Шинданде, а также в пограничных городах Хайратоне и Турагунди, где УНГОМАП установила постоянные посты. Группа УНГОМАП также посетила Гардез после завершения эвакуации гарнизона.
Из книги Александра Ляховского «Трагедия и доблесть Афгана».
Подробнее читайте на сайте УСВА.
В організаціях УСВА
Добра традиція
На запрошення Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану і міської ради гурт «Долг» з благодійним концертом виступив у Дрогобичі на Львівщині.
Народний аматорський гурт «Долг» (художній керівник – Заслужений працівник культури України Віктор Маришев) вже не вперше приїздить до цього міста, щоб підтримати ветеранів Афганської війни. І тут завжди з радістю зустрічають тернополян. Дрогобичани і гості міста зі сльозами на очах аплодували за кожний виконаний твір.
Голова Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану Іван Андруневчин подякував гостям за прекрасний виступ, побажав їм здоров'я, щастя і творчих піднесень, і наголосив, що такі зустрічі стають традиційними.
Іван АНДРУНЕВЧИН,
голова Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану.
Обговорили нагальні проблеми
У Нововодолазькій районній раді на Харківщині відбулася звітно-виборна конференція районної Спілки ветеранів Афганістану.
У роботі конференції взяли участь голова райдержадміністрації Роман Мерзлікін, голова районної ради Світлана Ротач, голова Харківської обласної Спілки ветеранів Афганістану Володимир Рижков, голова райради ветеранів війни та праці Василь Ступак.
До учасників з побажаннями плідної праці звернулися почесні гості. Очільники місцевої влади висловили подяку за роботу, яку веде організація, за підтримку в наданні допомоги ветеранам Афганістану, родинам загиблих, високо оцінили внесок організації у військово-патріотичне виховання молоді та активну діяльність у громадському житті району, наголосили на подальшій співпраці райдержадміністрації і районної ради зі спілкою.
Зі звітом про роботу з квітня 2013 року виступив голова спілки Сергій Воротняк. Діяльність правління було спрямовано на вирішення питань медичного і санаторно-курортного забезпечення, соціального захисту, матеріальної і психологічної підтримки ветеранам війни і сім’ям загиблих воїнів, надання допомоги в працевлаштуванні, на проведення заходів з військово-патріотичного виховання молоді. Найбільш злободенним залишається питання забезпечення воїнів-«афганців» житлом.
Голова ревізійної комісії організації Микола Жижера у звіті наголосив, що всі кошти, які надходили на рахунок спілки, використано за призначенням, проведеною перевіркою зловживань не виявлено.
Учасники конференції затвердили звіти правління і ревізійної комісії й визнали роботу правління задовільною. За результатами голосування більшістю голосів головою Нововодолазької районної Спілки ветеранів Афганістану на наступний термін обрано Сергія Воротняка, головою ревізійної комісії – Миколу Жижеру.
Сергій Воротняк подякував делегатам за довіру і заявив, що докладе зусиль, щоб кожна мати, дружина і дитина учасника бойових дій в Афганістані та в інших країнах відчули підтримку від районної спілки ветеранів.
Користуючись присутністю на зібранні керівників району і голови обласної Спілки ветеранів Афганістану, делегати ставили запитання, обговорили нагальні проблеми і внесли пропозиції.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих і померлих вже після війни бойових побратимів й поклали квіти до меморіального знака.
Прес-служба Харківської обласної Спілки
ветеранів Афганістану.
Не шкодували життя і здоров’я
У Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка вшанували ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, які, не шкодуючи свого життя і здоров’я, подолали наслідки найбільшої у світі техногенно-екологічної катастрофи.
Одними з перших, хто розпочав роботи з ліквідації аварії, були військові. Серед них військовослужбовці у відставці, які сьогодні навчають і виховують майбутніх офіцерів: Олександр Абрамян, Надія Григолінська, Микола Дмитренко, Олександр Клубань, Віктор Ліпунов, Володимир Пастух, Олександр Пацкан, Володимир Савенко, Ратмір Сапожніков.
Серед ліквідаторів наслідків аварії – учасник бойових дій в Афганістані Олександр Володимирович Пацкан. Після виконання інтернаціонального обов’язку в далекій країні він став на захист свого народу від чорнобильської біди.
Героїзм багатьох тисяч людей, які були залучені до приборкання непокірного атома, ще довго слугуватиме взірцем для нащадків, суворим нагадуванням про необхідність виваженої та обережної поведінки з ним.
Заступник начальника Військового інституту з морально-психологічного забезпечення полковник Сергій Мотика відзначив, що для багатьох із нас ті події носять не лише історичний характер. Ми знову і знову повертаємося до тих днів, аби ще раз детально проаналізувати тогочасні події, схиляємо голови перед людьми, які стали на шляху небезпеки й зупинили її розповсюдження. На жаль, багато самовідданих людей, які, нехтуючи власним здоров’ям, життям, рятували мешканців забруднених територій, не дожили до цього дня. Учасники зустрічі хвилиною мовчання вшанували їхню пам’ять.
Ліквідатори поділилися враженнями про виконання поставлених завдань і закликали курсантів опановувати свою військову спеціальність, щоб подібного не сталося у майбутньому.
Присутні переглянули документальні кадри про події на Чорнобильській АЕС.
Микола ДОРОХОВ,
голова Ради ветеранів Військового інституту.
В честь великого праздника
Воины-интернационалисты Болградской районной организации УСВА приняли участие в праздновании Дня Победы.
После возложения цветов председатель организации Николай Корниенко посетил село Василевка, где была организована встреча боевых друзей, вручил награды ветеранам войны Николаю Бузажи, Георгию Гажеву, Михаилу Куневу, Федору Пельтеку, Ивану Дели, Ивану Киминчижи, Петру Семекчи. После торжественной части коллектив Дома культуры выступил с праздничным концертом.
В канун праздника в Болграде состоялась традиционная легкоатлетическая эстафета среди школьников, организованная воинами-интернационалистами совместно с райгосадминистрацией.
На дистанцию вышли учащиеся всех 23 школ города и района. Третий год подряд высокую планку лидеров держат легкоатлеты Новотрояновского УВК под руководством тренера Ивана Кара. Второе место заняла команда Калчевской школы, третье – из Городненской школы.
Н. КОРНИЕНКО,
председатель Болградской районной организации УСВА.
Воювали і мама, і син
Напередодні Дня Перемоги волонтери групи АІ-16-3 Вінницького національного аграрного університету відвідали родину ветеранів двох війн – Другої світової та Афганської.
Разом зі своїм куратором – старшим викладачем кафедри сільськогосподарських машин, учасником бойових дій в Афганістані, головою Спілки ветеранів війни в Афганістані Вінницького району Олександром Ковальчуком студенти привітали зі святом учасника війни, інваліда другої групи Марію Аполінаріївну Стеблюк, яка разом з сином – учасником бойових дій в Афганістані проживають в селі Горбанівка Вінницького району.
Марія Аполінаріївна поділилася спогадами про війну, розповіла про звільнення рідного села від окупантів, тяжкі повоєнні роки, коли працювала у місцевому колгоспі ланковою, згодом – у бухгалтерії господарства. Костянтин Васильович розповів про війну в Афганістані, коли юнаком у складі військового підрозділу доставляв пальне автомобілем з міста Кушки в бойові частини 40-ї загальновійськової армії.
На згадку про зустріч студенти подарували родині ветеранів радіоприймач, побажали здоров’я і ще довгих років життя.
Прес-служба Вінницької обласної Спілки
ветеранів війни в Афганістані.
Пісенне свято ветеранів
У Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України відбувся фестиваль військово-патріотичної пісні «Доля вибрала нас», присвячений Дню матері.
Фестиваль організувала Київська міська Спілка ветеранів війни за сприяння Посольства Палестини в Україні. Національний Президентський оркестр, гурт «Палестина», гурт NovaCapella, Народна артистка України Наталія Шелепницька, Заслужена артистка України Ярослава Руденко, оперна співачка Олена Гончарук, автор-виконавець Леонід Мухін та інші радували глядачів своїми чудовими виступами.
Прес-служба УСВА.
Воїни-«афганці» – українській армії
Домашнє тепло від тисменчан
Після богослужіння голови районних організацій УСВА Дмитро Сатур і Спілки учасників АТО Тисмениччини Іван Стефанів вирушили з Тисмениці до Луганської і Донецької областей, куди волонтери Івано-Франківщини повезли майже дві тонни гуманітарного вантажу.
Готуючись цього разу до поїздки на схід, волонтери не сподівалися на таку активність краян. Однак, як тільки повідомили про свої наміри передати часточку домашнього тепла, традиційні домашні страви на передову, відгукнулися люди з багатьох населених пунктів.
На волонтерських кухнях і на приватних підприємствах краяни варили вареники, пекли паски, вудили м’ясні вироби, збирали консервацію. Найактивнішою виявилася Пшеничниківська громада, активістам якої зібратися на волонтерську кухню допомогла соціальна мережа. Поширили оголошення, в якому закликали добровольців прийти до школи ліпити вареники, з собою мати начинку (картопля, цибулька смажена), борошно, смалець…
Шкільна їдальня та підсобні приміщення перетворилися на галасливу волонтерську кухню. Учителі Пшеничниківського навчально-виховного комплексу, працівники виконавчого комітету сільської ради й місцеві жительки за кілька годин наліпили і наварили нашим військовослужбовцям 20 десятилітрових відер вареників. Щоб вони довше збереглися й свіжими потрапили до солдатського столу, за перевіреним методом заливали їх гарячим смальцем.
Поки два десятки жіночок вправлялися в кулінарії, місцеві школярики не нудьгували, а протягом кількох годин у класних кімнатах малювали захисникам патріотичні малюнки.
Забираючи відра з варениками, Дмитро Сатур був захоплений благодійною акцією пшеничниківців. Тож щира вдячність кухаркам, які так оперативно, а головне з великою материнською любов’ю робили вареники: Галині Стефанишин, Іванні Івасів, Галині Петелюк, Марії Нанюк, Надії Гоцуляк, Любові Гломбі, Вероніці Піщак, Ірині Рапалюк, Мар’яні Польовій, Тамарі Гладир, Богдані Досин, Устині Семчук, Зеновії Фицик, Любові Лашенюк, Марії Гоцуляк, Оксані Тельник, Галині Мельницькій, Уляні Кавецькій, Марії Нанюк, Розалії Тимчук, Світлані Рогуш, Марії Штогрин, Іванні Качурак, Мар’яні Гладир, Лесі Присяжнюк, Марії Луговій.
Активними також були приватні пекарні та жителі Радчі, Чернієва і Нових Кривотул: передали десятки домашніх пасок. Смакуватимуть на передовій домашніми ковбасами і м’ясними виробами, переданими тисменицькими та єзупільськими приватними підприємцями, консервацією та стравами, які передали громади Одаїв, Підпечер і Довгого.
По дорозі на схід у Києві зустрілися з хлопцями із Галича та поїхали на ДП «Антонов», яким керує учасник бойових дій в Афганістані Олександр Кривоконь, де працівники передали на передову солдатам копчені ковбаси, мариновані гриби, мед та інші ласощі.
Вирушаючи в дорогу, волонтери подякували усім, хто поділився власноруч приготовленими стравами і продуктами, вкотре наголошуючи, що, підтримуючи військовослужбовців, краяни додають їм сили й наснаги.
Оксана САКОВСЬКА.
НАЙЦІННІШЕ – МАЛЮНКИ ДІТЕЙ
Відремонтований джип, різноманітні продукти і малюнки від дітей – саме з такими подарунками вирушили на схід України волонтери від Волинської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану.
Волонтери говорять, що з 2014 року здійснили понад сотню поїздок. Цього разу вони планують відвідати район Світлодарської дуги. Серед тих, хто їде на схід, волонтери Василь Пристайчук, Віктор Янчук, Олександр Пилипчук, Віталій Лісецький та Олександр Положевець.
Як розповів Василь Пристайчук, досить часто зібрати необхідні речі допомагають волонтери з Бродів, так було і цього разу. З його слів, на особливу подяку заслуговує сім’я Бабаків з Торчина, члени якої протягом ночі перед виїздом пекли пироги для воїнів.
Волонтери наголошують, що збирати необхідні речі їм допомагають учні та вчителі школи №23. Нині волонтерський рух, порівнюючи з початком АТО, йде на спад, адже люди просто «видихаються», але на прохання допомогти завжди відкликаються.
Волонтер Олександр Пилипчук розповів, що допомагали зібрати продукти нашим воїнам ПАТ «Теремнохліб», ТОВ «Забіяка», ТМ «Дмитрук». Окрім того, «Волиньфарм» надав медикаменти: ще з 2014 року в їхніх аптеках стоять скриньки для збору коштів. На жаль, багато людей не вірять, що ці кошти йдуть на потреби АТО, але кожної поїздки «Волиньфарм» надає медикаментів на 10 тисяч гривень.
Воїнам передадуть відремонтований джип, ходова частина якого була у жахливому стані, а також запчастини до нього. Але чи не найціннішими подарунками стануть малюнки дітей, які вони присвятили захисникам України.
Прес-служба Волинської обласної організації УСВА.
Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)
КНИГА ВДЯЧНОСТІ ТА ПОШАНИ
ТИГИПКО Сергей Леонидович – украинский политик, государственный и общественный деятель и предприниматель, народный депутат Украины, бывший вице-премьер-министр и министр социальной политики Украины.
Родился 13 февраля 1960 года в селе Драгонешты Лазовского района Молдавской ССР, куда его дед переехал в 1902 году из Винничины. Отец умер, когда Сергею было 10 лет. Мама одна воспитывала троих сыновей.
В 1977 году поступил в Днепропетровский металлургический институт. Во время учёбы подрабатывал в стройотрядах, грузчиком, электриком и на других работах. В 1982 году получил диплом по специальности «литейное производство чёрных и цветных металлов» и квалификацию инженера-металлурга.
Добровольно вступил на военную службу, в 1982–1984 г.г. служил офицером в танковых войсках – командиром взвода танков Т-64Б и заместителем командира по технической части танковой роты в Гвардейском (под Новомосковском), был комсоргом полка.
С 1984 года – заведующий отделом и заместитель директора по учебно-воспитательной работе Днепропетровского механико-металлургического техникума, был избран секретарём комитета комсомола.
В 1986 году назначен заведующим отделом пропаганды и агитации, затем избран вторым, а в 1989 году – первым секретарём Днепропетровского областного комитета ЛКСМУ. После ликвидации комсомола в 1991 году занялся банковским делом.
В 1994 – внештатный консультант Президента Украины Л. Кучмы по вопросам монетарной политики. В апреле 1997 года назначен вице-премьером по вопросам экономической реформы.
С 1999 по 2000 – министр экономики. Параллельно был членом ряда правительственных и президентских советов и комиссий.
В июне 2000 года подал в отставку и на довыборах был избран в Верховную Раду Украины третьего созыва, присоединился к партии «Трудовая Украина» и в ноябре занял пост её председателя. Вошёл в парламентский комитет по вопросам финансов и банковской деятельности. На выборах в апреле 2002 года в объединённом списке избирательного блока «За единую Украину!» прошёл в Верховную Раду четвёртого созыва.
В декабре 2002 года утверждён Верховной Радой председателем Национального банка Украины. 29 ноября 2004 года подал в отставку и решил заняться бизнесом.
В 2008 году назначен советником Премьер-министра Украины и сопредседателем Совета инвесторов при Кабинете Министров Украины.
В 2009 году избран председателем Трудовой партии Украины.
11 марта 2010 года назначен вице-премьером по экономическим вопросам . 9 декабря 2010 года в результате административной реформы сохранил пост вице-премьера, а также был назначен министром социальной политики Украины.
Работая в молодёжных организациях Украины в 1984–1991 г.г., много внимания уделял патриотическому воспитанию молодёжи, в дальнейшем на ответственных должностях в Кабинете Министров и в Верховной Раде Украины с вниманием и уважением относился к проблемам ветеранов войны, поддерживал их предложения и требования, способствовал реализации важнейших гуманитарных программ, пользовался высоким авторитетом в среде ветеранов, особенно при работе на посту министра социальной политики Украины.
В 2012 году перешёл в парламент, где стал членом Комитета по вопросам информатизации и информационных технологий.
Кандидат экономических наук. Диссертацию на тему «Формирование и государственное регулирование систем коммерческих банков Украины» защитил в 1996 году.
ТИМЧЕНКО Иван Артёмович — украинский государственный деятель, правовед, учёный, действительный член Национальной академии правовых наук Украины.
Родился 3 марта 1939 года в селе Калиновка Покровского района Днепропетровской области. Окончил училище механизации сельского хозяйства, сельскохозяйственный техникум. Работал трактористом, механиком в колхозе.
В 1967 году окончил юридический факультет Киевского государственного университета. Работал старшим редактором редакции журнала «Советское право». С 1971 года — аспирант, научный сотрудник, учёный секретарь Института государства и права АН УССР.
В 1990–1991 годах работал помощником председателя Верховного Совета УССР. С 1991 года возглавлял Юридическую службу (Управление) Администрации Президента Украины.
Работая на ответственных должностях в Администрации Президента Украины, с особым вниманием и уважением относился к проблемам и деятельности организаций ветеранов войны, оказывал большую помощь в создании, законодательном и нормативно-правовом обеспечении деятельности Государственного комитета Украины по делам ветеранов и Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), что способствовало реализации важнейших гуманитарных программ, укреплению ветеранского движения, его общественной и политической активности, пользовался высоким авторитетом в среде ветеранов Украины.
В сентябре 1996 года Указом Президента Украины назначен судьёй Конституционного Суда Украины. Был членом Конституционной комиссии Украины (1996), принимал участие в разработке проектов Конституции, Закона Украины «О Конституционном Суде Украины» и многих других законодательных актов.
На специальном пленарном заседании был избран председателем Конституционного Суда Украины. Занимал этот пост с октября 1996 года. После окончания трёхлетнего срока полномочий, в качестве председателя снова стал рядовым судьёй Конституционного суда Украины, где работал до 2004 года.
В 2004–2008 — заведующий лабораторией, главный научный сотрудник Научно-исследовательского института государственного строительства и местного самоуправления Академии правовых наук Украины.
С 2009 года — главный научный сотрудник отдела научно-правовых экспертиз, а затем — отдела связей с государственными органами и международными организациями Управления планирования и координации правовых исследований аппарата президиума Национальной академии правовых наук Украины.
Кандидат юридических наук, опубликовал более 80 научных трудов. Член Конституционной Ассамблеи Украины (член комиссии по вопросам правосудия), член редакционной коллегии журнала «Право Украины», внештатный консультант Комитета по вопросам правовой политики Верховной Рады Украины.
Награды: Заслуженный юрист Украины; орден Князя Ярослава Мудрого пятой и четвертой степеней (1997, 2004); орден «За заслуги» третьей степени (2009); Почётная грамота Кабинета Министров Украины (2002); Почётная грамота Верховной Рады Украины (2003); Большой офицерский крест ордена «За заслуги перед Федеративной Республикой Германия» (2006); медаль «25 лет независимости Украины» (2016).
Наше свято
Не забудемо ніколи
Миколаїв
Ветераны войны во главе с председателем Николаевского областного союза воинов-интернационалистов и запаса Юрием Соловьем с цветами и портретами погибших во Второй мировой войне родных прошли маршем по улицам города к мемориалу Героям-ольшанцам.
Ветераны-«афганцы» в этот день, День Великой Победы советского народа над фашистской Германией, склоняют головы перед обелисками погибшим солдатам в годы Великой Отечественной войны.
Более тысячи человек шли в нашей колонне. Седые ветераны и молодежь, жены и матери погибших воинов-интернационалистов. По пути к мемориалу в колонну вливались жители города, разделяющие наши взгляды.
Особым вниманием в колонне пользовался 96-летний ветеран Великой Отечественной войны Георгий Никифорович Костяков, который в феврале этого года был принят в ряды УСВА. Именно ему было предоставлено право первому возложить цветы к мемориалу (на снимке).
Минутой молчания присутствующие почтили память погибших героев и не доживших до наших дней ветеранов.
Воины-интернационалисты по сложившейся традиции продолжили празднование на Аллее Славы в парке "Победа".
Пресс-служба НОСВИиЗ.
Тернопіль
8 травня на Тернопільщині відбулися урочисті заходи з нагоди Дня пам'яті та примирення, в ході яких вшанували пам'ять героїв і жертв Другої світової війни.
У меморіальних заходах активну участь взяли ветерани Афганської війни, миротворчих операцій, ветерани АТО, військовослужбовці 44-ї артилерійської бригади, громадськість і молодь.
У парку Слави відбувся мітинг-реквієм за участю керівництва області. Голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна відповідно до Указу Президента України за значний особистий внесок у волонтерську діяльність з допомоги українській армії на сході України вручив орден «За заслуги» третього ступеня члену правління обласної організації УСВА Ярославу Кравчуку, а також за активну волонтерську діяльність і всебічну підтримку підрозділу ЗСУ «Евакуація-200» відзнаки начальника Генерального штабу Збройних Сил України «За заслуги перед Збройними Силами України» -- голові Тернопільської міської організації УСВА Роману Храпцьо і голові Монастириської районної організації УСВА Ігорю Сендзіку.
Керівництво області, громадськість і ветерани відвідали місця поховання полеглих воїнів, де хвилиною мовчання, військовим салютом, молитвою і покладанням квітів вшанували пам'ять загиблих.
Василь КОГУТ,
перший заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА.
З екіпажу машини бойової
Зустрічі з учасниками Другої світової війни, воїнами-«афганцями» та АТО, учасниками інших бойових дій дають можливість почути правду про події, що стає у нагоді під час пошуково-меморіальної роботи. Цікавою і змістовною для мене стала недавня зустріч з генерал-майором у відставці Миколою Павловичем Ігнатовим.
На війну він пішов сімнадцятирічним добровольцем у вересні 1943 року. На той час його батько Павло Степанович вже рік воював, залишивши вдома п’ятьох дітей, серед яких Микола був найстаршим.
У 1941 році, після семирічки хлопець закінчив курси механізаторів, працював у колгоспі в селі Іванівське Владимирської області трактористом, комбайнером. Тому і потрапив у танковий батальйон з підготовки механіків-водіїв 9-го навчального танкового полку, який дислокувався у Владимирі. Через чотири місяці здобув військову спеціальність механіка-водія третього класу.
Після укомплектування екіпажів їх направили на танковий завод у Сормово, де отримали Т-34-85 – тоді найбільш досконалі середні танки.
Свій перший бій сержант Ігнатов провів у січні 1944 року в складі 95-ї танкової бригади 1-го Білоруського фронту біля міста Будзіськ на території Польщі. Після сильної артилерійської підготовки радянські війська пішли у наступ. Поле бою було усіяне тілами мертвих і поранених солдат. Тоді він уперше зім’яв ворожу самохідну артилерійську установку.
Згодом були бої за визволення польських міст Радом, Жгув, Лодзь. У боях за ці міста у період з 14 по 26 січня 1945 року сержант Ігнатов, як зазначено у нагородному листі, гусеницями свого танка розчавив 4 станкових кулемети з розрахунками, 9 автомашин з вантажем, 2 міномети і близько 30 солдат і офіцерів противника, а також у складі екіпажу знищив 2 танки «Пантера», 2 самохідні гармати, 4 бронетранспортери, 30 автомашин і більше 120 ворожих солдат і офіцерів, за що був нагороджений орденом Вітчизняної війни другого ступеня.
У бою за Лодзь підрозділ, в якому воював Микола, втратив 6 із 22 танків. Після бою на його танку почав пересуватися командир батальйону старший лейтенант Денисов.
Ігнатов брав участь у визволенні Варшави. Вже після війни він був нагороджений двома польськими медалями.
Потім були бої на території Німеччини: на Кюстринському плацдармі, форсування Одера, бої на Зеєловських висотах.
У лютому 1945 року танк Миколи було підбито. Вдалося врятуватися лише йому, оскільки він перебував у нижній частині.
У бою біля села Зітцинг старший сержант Ігнатов у складі екіпажу знищив танк «Пантера», 2 самохідні гармати, 2 бронетранспортери і до 15 солдат і офіцерів противника, а також гусеницями танка зім’яв протитанкову гармату і станковий кулемет, за що нагороджений орденом Вітчизняної війни першого ступеня.
Під час вуличних боїв у Берліні одна гусениця танка провалилась у тунель метрополітену. Екіпаж був змушений евакуюватися. Командир – молодший лейтенант Коровін вирішив повернутись і забрати свій планшет. Коли вилазив із танка, його вдарила ворожа куля…
Екіпаж не брав участі у штурмі рейхстагу. Він проїхав біля Бранденбурзьких воріт і згідно з наказом командування направився до Дрездена. Так завершилася війна для механіка-водія старшого сержанта Ігнатова. За роки війни він був легко поранений в руку і ногу (1944 року) та контужений (1945), але обійшлося недовготривалим лікуванням у медсанбаті.
Продовжив службу в Німеччині механіком-водієм танка, на якому і воював. У 1950 році був направлений на навчання до Горьківського військово-політичного училища, після закінчення якого проходив службу в Київському танко-технічному училищі заступником командира роти з технічної частини, командира роти, батальйону курсантів. Заочно закінчив Військову академію бронетанкових військ. З посади заступника начальника училища з навчальної частини був направлений на два з половиною роки до Алжиру старшим групи радянських військових спеціалістів.
Після повернення з відрядження служив у Київському військовому окрузі, був старшим офіцером позавійськової підготовки – початкової військової підготовки у школах, на військових кафедрах.
У 1991 році закінчив військову службу в званні полковника. Працював у Міністерстві освіти. У 1997 році як члену Ради ветеранів країн СНД Ігнатову присвоєно звання генерал-майора.
Фронтові й мирні дороги відважного танкіста, мужнього захисника Вітчизни М. П. Ігнатова відзначено орденом Вітчизняної війни першого ступеня, двома орденами Вітчизняної війни другого ступеня, орденами Червоної Зірки, «За службу Батьківщині», Богдана Хмельницького третього ступеня, «За мужність», більш як 20 медалями.
На жаль, у Миколи Павловича вже померли дружина і двоє дочок. Душу ветерана зігріває тепло сердець дочки, чотирьох онуків, трьох правнуків і двох правнучок. Два внуки пішли стопами дідуся. Олександр у танкових військах дослужився до звання підполковника, зараз на пенсії. Сергій, майор танкових військ, вже четвертий рік служить у зоні АТО. Внук Олексій теж обрав професію захисника – служить у СБУ. Внук Олег працює в інституті імені М. М. Амосова. Життя триває.
Борис ДУЧЕНКО,
член Всеукраїнської
громадської організації
«Закінчимо війну».
Память в бронзе, металле и камне
Яблуневий сад від «афганців»
На теренах України після Другої світової війни, вшановуючи визволителів і загиблих земляків, у кожному населеному пункті було відкрито пам’ятні знаки і меморіальні комплекси.
Повертаючись після війни, військові підрозділи ставали гарнізонами у містах, і там також споруджувались пам’ятні знаки на честь Великої Перемоги. Склалася традиція, що біля них молоді воїни, які призивалися до лав Збройних Сил, присягали на вірність Батьківщині та своєму народу.
Є такий пам’ятник і на території «12-го містечка» у Шепетівці. Час іде, старіємо ми з вами, старіють і пам’ятники, що, як і люди, потребують підтримки. Тому, заручившись згодою командування військової частини, воїни-інтернаціоналісти В. Харченко, В. Окорський, П. Шидей під керівництвом настоятеля храму Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії отця Анатолія Вересюка, вирішили відремонтувати монумент воїну-визволителю. За короткий час усі роботи було виконано, а також розбито клумби для висаджування квітів.
Разом з воїнами частини посадили яблуневий сад. Це подарунок сучасним захисникам Вітчизни від воїнів-«афганців» Шепетівщини напередодні свята Перемоги й річниці утворення військової частини.
Володимир ПИПИЧ,
член Шепетівської СВА, учасник
бойових дій в Афганістані.
Загинув, рятуючи поранених
Меморіальну дошку Олексію Володимировичу Бикову, який загинув у Афганістані, відкрили в Харківській загальноосвітній школі №148.
Олексій Биков загинув 21 березня 1988 року під час обстрілу госпіталю, в якому перебував на лікуванні. Почувши розриви реактивних снарядів, він кинувся допомагати виносити тяжко поранених у безпечне місце, при цьому був сам смертельно поранений. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки. Похований в Харкові на 9-му міському кладовищі.
У відкритті пам'ятної дошки випускнику школи взяли участь голова Шевченківського районного відділення Харківської міської Спілки ветеранів Афганістану Михайло Биков, заступник голови райдержадміністрації Марина Борисенко, родичі загиблих воїнів, ветерани війни в Афганістані, школярі та місцеві жителі.
Прозвучали спогади про воїнів-інтернаціоналістів, які воювали в Афганістані, розповіді про життя Олексія Бикова. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих. До меморіальної дошки Олексію Бикову поклали квіти.
Робота з вшанування пам'яті учасників бойових дій, які загинули в Афганістані, триває.
Награжден посмертно
На фасаде Харьковской специализированной школы №132 торжественно открыта мемориальная доска в честь выпускника Дмитрия Митрохина, погибшего в Афганистане.
Инициатором выступил Харьковский городской Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) и районная власть.
Дмитрий Митрохин был призван в армию в 1982 году. После Гайжюнайской учебки ВДВ проходил службу в Афганистане в составе 350-го гвардейского парашютно-десантного полка, где выполнял обязанности наводчика-оператора БМП. В составе подразделения неоднократно участвовал в боевых операциях. На одной из них в феврале 1983 года серьёзно заболел, был эвакуирован в госпиталь, где 21 февраля умер. Награждён посмертно орденом Красной Звезды.
В открытии мемориальной доски приняли участие воины-интернационалисты, мамы погибших, преподаватели и учащиеся школы. Заместитель председателя Шевченковской райгосадминистрации по социальным и гуманитарным вопросам Марина Борисенко, председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана Виктор Борзов, военный комиссар Шевченковского района подполковник Владимир Арап отмечали большое значение патриотического воспитания молодёжи на современном этапе.
Минутой молчания почтили память погибшего героя, к мемориальной доске возложили цветы.
В актовом зале школы состоялась торжественная встреча, на которой ученики рассказали о жизненном и боевом пути Дмитрия Митрохина.
Пресс-служба Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана.
Згадали добрим словом
Афганістан – довічний біль у серцях багатьох українців. Багато доль змінила та жахлива війна, чимало молодих і сильних хлопців не повернулися в рідні домівки. Не повернувся живим до матері Олександр Петрович Чорноволик, учасник бойових дій в Афганістані, наш земляк із села Жерденівка, що на Вінниччині.
Виповнилося 34 роки з дня його загибелі. 25 квітня покласти квіти на могилу Олександра прийшли мати Ніна Чорноволик і рідні, сільський голова Жерденівської територіальної громади Микола Кучерук, побратими – учасники бойових дій в Афганістані на чолі з головою районної Спілки ветеранів Афганістану Володимиром Свіріпою, учні місцевої школи на чолі з директором Володимиром Глинчуком, настоятель Жерденівської церкві протоієрей Сергій Стасюк.
У школі відбулася урочиста лінійка, присвячена пам’яті Олександра Чорноволика. Учні читали вірші про жахи війни та скалічені долі. Душевно, по-сімейному згадали добрим словом земляка, який віддав своє життя, виконуючи військовий обов’язок.
Ніна Костянтинівна Чорноволик зі сльозами на очах подякувала усім, хто пам’ятає її Сашка. Ніколи не загоїться рана у душі матері, адже війна забрала найдорожче – її дитину. Світла пам'ять про подвиг воїна-інтернаціоналіста Олександра Чорноволика завжди житиме у наших серцях.
І. ЩЕРБІНА,
завідуюча Гайсинського музею ветеранів війни в Афганістані.
Нові видання
О прошлом и настоящем
Автор книги «Успехи. Разочарования. Записки командующего» — генерал-полковник М. А. Лопатин прошел долгий армейский путь от офицера наведения зенитного ракетного дивизиона до командующего армии противовоздушной обороны.
Принимал участие в стратегической операции «Анадырь» — развертывании контингента советских войск на Кубе в 1962 году. В переломный период обретения суверенитета и независимости Украины возглавил Войска противовоздушной обороны. Приложил много сил к сохранению их боеспособности.
«Написать воспоминания меня заставили события, свидетелем или участником которых я был: страшные эпизоды жизни в период войны и первые послевоенные годы; Карибский кризис, произошедший в начале военной службы; ГКЧП, его подготовка и последствия; строительство Вооруженных Сил Украины; обьединение ВВС и ПВО; катастрофа Ту-154 во время учений ПВО в Крыму, ее причины и последствия; переход Крыма в состав России; война на востоке Украины, – пишет автор в предисловии. – Эта книга – не мемуары в чистом виде. Свои личные наблюдения я дополнял сведениями, почерпнутыми из исторических документов, официальных средств массовой информации, бесед с участниками тех или иных событий.
Мне довелось неоднократно встречаться и беседовать с разработчиком военно-стратегической операции «Анадырь» генералом армии А. И. Грибковым, ознакомиться с его оценкой тех событий и возможных последствий.
Учитывая совпадение наших взглядов, наличие материалов и предполагая возможный интерес к этим событиям потомков, хочется оставить им изложенное мною для размышлений.
Встречи с руководством Вооруженных Сил СССР во время служ¬бы, в период ГКЧП, и особенно после службы уже вне подчиненности, позволили более открыто поделиться мнениями и высказать свое видение по разным вопросам.
Я хотел сказать несколько добрых слов о своих учителях, пытался понять, осмыслить прошлое и настоящее, честно передать свое понимание потомкам. Не претендуя на уникальность своих высказываний, стремился быть абсолютно искренним и правдивым, в том числе и по отношению к самому себе».
Михаил Алексеевич Лопатин родился 1 июля 1940 года в селе Свобода Кличевского района Могилевской обпасти. В 1961 году окончил Даугавпилсское военное авиационное училище, в 1970 – Минское высшее зенитное ракетное училище, в 1984 – Военную академию ПВО Сухопутных войск (заочно). Кандидат военных наук.
В 1962–1965 годах выполнял интернациональный долг по оказанию помощи кубинскому народу.
Службу проходил в должностях заместителя коман¬дира и командира дивизиона, начальника штаба полка, бригады, командира 211-й зрбр, начальника отдела боевой подготовки ЗРВ армии, заместителя командира корпуса, командира 19-й дивизии ПВО, коман¬дира 49-го корпуса ПВО, начальника штаба 8-й ОА ПВО. С 1989 года – командующий 8-й ОА ПВО.
С мая 1992 года – командующий Войсками ПВО Украины. С апреля 1995 года – командующий ВВС и ПВО Украины.
В 1996 --1997 годах – первый заместитель начальника Академии Вооруженных Сил Украины. С 1997 года – в запасе.
Награжден пятью орденами и 40 медалями.
Чтобы знали и помнили
«Солдатский третий тост и чистая совесть воина-«афганца» -- так назвал свою книгу хмельницкий ветеран Болеслав Рудынский.
Кратко об авторе. Родился 8 августа 1943 года в Винницкой области. В армии с 1961 года. В 1964 году окончил Киевское танкотехническое училище, техник по ремонту и эксплуатации бронетанковой и автомобильной техники.
Командир ремонтного взвода, заместитель командира танковой роты по технической части 45-й учебной танковой дивизии (Белорусский военный округ). Дважды учился в Бронетанковой Академии имени Маршала Советского Союза Р. Я. Малиновского на инженерном факультете и на факультете руководящего инже-нерного состава. Заместитель командира полка по технической части в Прибалтийском, Туркестанском военных округах, в Заполярье.
Болеслав Рудынский собрал в книге воспоминания хмельницких «афганцев», хронологию, данные о местностях, где воевали наши земляки, материалы по социальной защите ветеранов.
Книга будет интересна участникам боевых действий, их семьям, семьям погибших и умерших после той необъявленной войны и молодому поколению, чтобы знали историю и помнили героев.
Автор выражает благодарность председателю Хмельницкой областной организации УСВА Н. Приступе за содействие в сборе и обобщении списков хмельничан, участвовавших в боевых действиях в Афганистане, и всем тем, кто оказал моральную и материальную помощь в издании книги.
В свет вышла «Поимённая книга памяти воинов-интернационалистов Криворожья, погибших в Афганской войне 1979–1989 годов».
Выход книги совпал с 40-й годовщиной Саурской (Апрельской) революции, свершившейся в Афганистане 27 апреля 1978 года, с чего для нас, шурави, всё и началось.
Автор книги – воин-«афганец», криворожанин Виктор Безгинов. За время работы над изданием удалось разыскать ещё девятерых погибших воинов, которые были связаны с Кривым Рогом, кто родился, учился и работал или похоронен в городе. По уточнённым данным погибших воинов-«афганцев» на Криворожье (включая Криворожский район) 60 человек.
Виктор БЕЗГИНОВ.
Спорт і відпочинок
В їхніх школах навчалися герої
Уже стало доброю традицією проводити спільно із Шепетівською Cпілкою ветеранів Афганістану баскетбольний турнір серед команд юнаків і дівчат загальноосвітніх закладів міста, присвячений пам’яті воїна-інтернаціоналіста В.М.Длужнєвського.
Цього року у змаганнях взяли участь десять команд. Учасників вітали начальник відділу з питань фізичної культури і спорту управління у справах сім’ї, молоді та спорту О.Д.Шуляк, директор ДЮСШЄ.Г. Рибак, воїни-інтернаціоналісти. Член Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану М. І. Леончук щиро й проникливо розповів, яким важким іспитом і трагедією для тисяч людей в Україні став Афганістан. Одним з тих, хто не повернувся з Афганської війни, був колишній учень НВК №2 Віктор Длужнєвський.
Змагання були цікавими і захоплюючими. У підсумку перше місце серед дівчат посіли спортсменки НВК №, друге – ЗОШ №3, третє – НВК №2.
У змаганнях хлопців лідерами також були представники НВК №1, (друга і перша команди), третє місце посіли юні баскетболісти ЗОШ №1.
Юнаків-переможців нагороджено грамотами, медалями, кубками, які надала Шепетівська Спілка ветеранів Афганістану. Дівчатам вручено грамоти, медалі тасолодощі (на знімку).
Адміністрація дитячо-юнацької спортивної школи висловлює щиру вдячністьза надання спортивної зали для проведення змагань керівнику закладу В. М. Гарбарець, за постійну співпрацю з ДЮСШ – управлінню у справах сім’ї, молоді та спорту, за підтримку в організації та проведенні змагань – Шепетівській Спілці ветеранів Афганістану та її голові В. М. Окорському.
Л. КУШНІР,
заступник директора з ДЮСШ навчально-
тренувальної роботи.
У Шепетівському НВК № 1, який носить ім’я нашого славного земляка Героя України Миколи Дзявульського, відбулося військово-спортивне свято з нагоди завершення навчально-польових зборів.
Вітали ліцеїстів заступник міського голови Н. В. Стасюк, секретар міської ради М. Ю. Кикоть, учасник бойових дій полковник запасу І. Р. Карчевський, настоятель храму Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, учасник бойових дій в Афганістані протоієрей Анатолій Вересюк. Активну участь взяли члени Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану, зокрема, її голова В. М. Окорський, воїни-«афганці» О. М. Бернацький, В. С. Пипич.
У складі чотирьох навчальних взводів на плацу ліцеїсти співали військово-патріотичні пісні. Відбулися показові виступи з рукопашного бою як зі зброєю, так і без неї. Були й рукопашні спаринги і різні прийоми захисту від ножа, автомата, пістолета тощо.
Потім на стадіоні ліцеїсти продемонстрували навички ведення бою відділенням у наступі, в обороні та в обході противника. І хоча бій був навчальним, та завдяки вдалому застосуванню імітаційно-піротехнічних засобів, якими забезпечили ветерани-«афганці», він був неабияк наближеним до реального.
Зрозуміло, що бій завершився успіхом атакувальників і полоном противника. Про це переможці доповіли своєму наставнику, військовому керівнику школи підполковнику запасу О. Л. Болюху. Під завісу свята ліцеїсти виконали традиційну авторську стройову пісню.
Вісімнадцять учнів, які мають найкращі здобутки у вивченні предмета «Захист Вітчизни», відзначені грамотами.
Учасників нагодували смачною кашею, яку неперевершено приготував ветеран-«афганець» В. С. Пипич. А загалом того дня всі були вдячні Шепетівській Спілці ветеранів Афганістану за підтримку й зусилля, які «афганці» докладають у справі військово-патріотичного виховання молоді.
В.ВАСИЛЕНКО.
На Тернопільщині в Кременецькій школі-інтернаті вдесяте відбувся міжобласний турнір з волейболу, присвячений пам'яті випускника Віталія Андрійовича Осецького.
19 березня 1985 року мужній офіцер героїчно загинув у Афганістані. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки. Меморіал проводиться з ініціативи Кременецької районної організації УСВА.
В урочистому відкритті взяли участь керівництво району, ветерани-«афганці», учасники АТО і миротворчих операцій, випускники школи, член національної збірної України з санного спорту, учасник двох Олімпіад О. Оболончик, громадськість і молодь.
У змаганнях взяли участь сім команд з Тернопільщини й представники Соснівської ЗОШ Білогірського району Хмельницької області. Юні спортсмени показали високу майстерність і волю до перемоги. Перше місце вибороли господарі – команда Кременецької школи-інтернату, друге – волейболісти Коропецького обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою, а третьою стала команда Лідихівської школи. Кращим гравцем визнано Павла Назарука. Переможцям і призерам вручено кубки, грамоти й цінні подарунки.
За ініціативи Теребовлянської районної організації УСВА в Струсівській школі-інтернаті на Тернопільщині вдев’яте відбувся традиційний турнір з волейболу, присвячений пам'яті випускника Володимира Денеки.
1981 року він героїчно загинув у Афганістані й нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки.
В урочистостях взяли участь ветерани війни в Афганістані, депутат обласної ради Ю. І. Дзюбан, учасники АТО, педагоги та учні, громадськість і молодь району.
Школярі підготували літературно-музичну композицію «Їх долі обпалені війною». Пісні «Коли припиняться бої» і «Мамо, не плач» нікого із присутніх не залишили байдужими.
Усі команди доклали максимум зусиль, щоб здобути Кубок імені В. Денеки. Перемогли волейболісти Струсівської ЗОШ ім. С. Будного, на другому місці – Струсівська школа-інтернат, а третіми були юні спортсмени Підгайчицької школи. Заступник голови Теребовлянської районної організації УСВА Іван Яремко вручив переможцям і призерам кубки, медалі, грамоти, дипломи і солодкі подарунки.
Директор школи-інтернату В. М. Кирилюк щиро подякував усім за участь у турнірі та особливо ветеранам-«афганцям» за допомогу в проведенні змагань.
Василь КОГУТ,
перший заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА.
|
