Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
 


Погода
Погода!


20579429 Відвідувачів
Орденские планки – ветеранам
Міністерство оборони
Укрінформ
Боевое Братство
Урядовий портал
Президент України Офіційне інтернет-представництво
"Третій Тост" № 11-12 (611-612) червень 2018 рік Надрукувати Надіслати електронною поштою
Спонукання до діалогу
Відповідно до колективного рішення центральних і місцевих керівних органів Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) було продовжено спроби змусити владу на діалог з громадянським суспільством України, насамперед з ветеранами війни, силових структур, чорнобильцями, ветеранами праці.
19 червня у Києві зібралися ветерани Афганської війни з усієї України. Вони склали кістяк – основу загонів протестувальників.
Передусім ветерани заявили про себе і свої вимоги на підступах до «урядового кварталу», стримуючи на пішохідних переходах центральних вулиць столиці ранковий рух розкішних легкових автомобілів, коштовні марки  яких недосяжні й для ситої Європи.
Далі ветерани зібралися під будівлею Верховної Ради України, вимагаючи зустрічі з Головою Верховної Ради для ознайомлення його з вимогами ветеранів і чорнобильців.
Ветерани Афганської війни до того часу вже пройшли послідовно ступені своїх звернень до міністрів соцполітики, охорони здоров’я, до Кабінету Міністрів України і не отримали можливостей рівноправного, справедливого діалогу з органами виконавчої влади, обговорили подальші кроки на загальній селекторній нараді, не роблячи ніяких секретів, як до передостанньої інстанції парламентсько-президентської республіки, звернулися до Голови Верховної Ради України і народних депутатів з таким зверненням:
«Масові акції протесту різних верств і груп населення України, зокрема мирні акції ветеранів війни, ветеранів силових структур, чорнобильців, ветеранів праці, сучасних захисників Вітчизни навесні 2018 року, учасники яких вимагали справедливих рішень Кабінету Міністрів України і центральних органів виконавчої влади, були проігноровані.
Чинний Кабінет Міністрів України продемонстрував власну неспроможність вести конструктивний діалог з громадянським суспільством, а також визначати і реалізовувати соціальну політику в інтересах народу України.
Непрофесійні, необґрунтовані рішення, що приймаються урядом у соціальній сфері, викликають негативну реакцію і протести населення. Скорочення соціальних стандартів, підвищення тарифів і цін для населення та інші технології вилучення коштів у громадян України стають головними джерелами доходів «великих вітчизняних бізнесменів» і «державних діячів»  України. Безвідповідальні публічні заяви керівників центральних органів влади лише посилюють напругу в суспільстві, недовіру до влади України.
Ветерани війни, ветерани силових структур, чорнобильці, ветерани праці, сучасні захисники Вітчизни і жертви війни вимагають негайних дій Верховної Ради України ще у поточній сесії для наведення порядку в управлінні парламентсько-президентською республікою Україною, а саме:
– повного звіту Прем’єр-міністра України про діяльність Кабінету Міністрів України;
– негайної відставки Кабінету Міністрів України;
– термінового формування нового повного складу Кабінету Міністрів України.
Тільки такими діями Верховна Рада України буде у змозі довести свою спроможність впливати на стан справ у державі, своє право залишатися в подальшому у владі».
За дорученням Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів),  громадських організацій ветеранів війни, ветеранів силових структур, чорнобильців, ветеранів праці, сучасних захисників Вітчизни – учасників акції 19 червня 2018 року звернення підписав голова УСВА С. Червонописький.

На жаль, народні депутати, які робили спроби довести вимоги ветеранів до своїх колег і запропонувати Голові Верховної Ради зустрітися з керівниками ветеранських організацій, залишилися марними.
Посилений наряд силових структур надійно захищав «народних обранців» від народу.
Очікування обіцяних народними депутатами контактів з керівництвом парламенту стало довготривалим випробуванням витримки ветеранів. Рішення учасників мітингу провести до приміщення Верховної Ради України для зустрічі з її керівництвом представників ветеранів на чолі з Сергієм Червонопиським викликало жорсткий супротив охорони і сутички мітингувальників з нею.
Тільки після активних дій ветеранів, які не представляли реальної загрози безпеці роботі «народних обранців», а були лише попередженням, на площу перед парламентом вийшла жінка – перший заступник Голови Верховної Ради України Ірина Геращенко. Вона забезпечила прохід до приміщення групи ветеранів і Сергія Червонописького.
Ветерани пояснили свої вимоги й попередньо домовились з Іриною Геращенко про співпрацю у реалізації своїх вимог. Для цього було дано відповідне доручення головам парламентських комітетів, обіцяно порушити питання вимог ветеранів перед Прем’єр-міністром України і профільними міністрами  на наступному дні уряду у Верховній Раді.
Діалог розпочався.
Навіщо ж потрібно було ігноруванням думок ветеранів доводити до загострення стан справ? Чого ж так боялися «мужні керівники», чого їм не дістає: хоробрості, розуму чи бажання розмовляти з власним народом?
Навіщо зараз, постфактум, звинувачувати ветеранів у протиправній діяльності, «шукати чорну кішку в темній кімнаті» передвиборчих технологій…
Прес-служба УСВА.


Первые слова диалога с властью.
Последуют ли реальные дела?
20 июня, следующий день после массовых акций протеста ветеранов Афганской войны, Вооружённых сил и других силовых ведомств, чорнобыльцев, совпал по времени c заседаниями двух комитетов Верховной Рады Украины по рассмотрению вопросов, поставленных ветеранами Афганской войны в своих требованиях.
На заседании Комитета ВР по вопросам экономической политики депутаты заслушали отчёт Кабмина во главе с премьером Владимиром Гройсманом о выполнении Программы деятельности правительства за 2017 год. Профильный комитет под руководством «фронтовика» Андрея Иванчука ожидаемо рекомендовал парламенту принять к сведению отчёт, что должно обезопасить главу Кабмина от возможности вынесения на голосование парламента вопроса об отставке. Что, однако, окончательно не снимает с повестки дня сценарий с наделением правительства статусом «и. о.».
На заседании Комитета ВР по делам ветеранов, участников боевых действий, участников антитеррористической операции и людей с инвалидностью под председательством Александра Третьякова первым вопросом повестки дня рассматривались требования ветеранов, решение которых находятся в ведении комитета.
В острой дискуссии с представителями УСВА, которых возглавлял на заседании комитета председатель УСВА Сергей Червонопиский, народные депутаты согласились с необходимостью приоритетного решения вопросов полного восстановления льгот семьям погибших воинов и пересмотра размера пенсий лицам с инвалидностью вследствие войны из числа военнослужащих, которые не имели достаточного трудового стажа и выслуги лет.
Члены комитета поддержали требование ветеранов Афганской войны по недопущению их дискриминации и противопоставлению ветеранам нового поколения.
Негативная позиция УСВА в отношении монетизации ветеранских льгот по проезду была воспринята с пониманием, и принятые решения Кабмина названы далекими от совершенства и практичесой реализации.  
Обсуждение острых вопросов ветеранской жизни, в том числе, и по финансовой поддержке общественных организаций от государства из средств Госбюджета, носило откровенный, деловой характер.
Пресс- служба УСВА.


Ми не допустимо
відвертого знущання над ветеранами, ігнорування їх вимог і колективної думки!

Масова попереджувальна акція зібрала у Києві 25 квітня тисячі ветеранів війни у боротьбі за соціальні права і належне медичне забезпечення, продемонструвала єдність і мобілізаційну готовність ветеранів до активних дій.
Вимоги ветеранів, які були визнані слушними, передали до керівників центральних органів влади: Прем’єр-міністру України В. Б. Гройсману, міністру соціальної політики А. О. Реві, міністру охорони здоров’я У. Супрун.
Виступаючи перед ветеранами  біля будинку уряду, міністр соціальної політики А. О. Рева запевнив, що всі вимоги будуть уважно розглянуті до 25 травня, тобто через місяць, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) отримає відповідь.
Доручення Віце-прем’єр-міністра України про розгляд і прийняття рішень  з порушених питань надало ветеранам надію на справедливість. Робочі групи ветеранів розпочали активно спілкуватися з фахівцями Мінсоцполітики і МОЗ, обговорюючи шляхи виконання справедливих вимог.
На жаль, у процесі роботи все більш помітними стали спроби «заговорити» конкретні висновки, уповільнити прийняття рішень. У підсумку доручення Віце-прем’єр-міністра П. В. Розенка у встановлений термін до 21 травня не було виконано.
Не отримано і реакцію на прохання організувати зустріч Правління УСВА безпосередньо з Прем’єр-міністром України В. Б. Гройсманом для підвищення відповідальності уряду у вирішенні проблем ветеранів війни.
Для обговорення форм і методів протесту проти ігнорування вимог ветеранів війни, прийняття рішень на подальші дії Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) провела 30 травня селекторну нараду за участю членів Правління, активу міських і районних організацій УСВА, для участі у нараді запросили представників місцевих органів влади і партнерських організацій ветеранів війни і військової служби, учасників АТО-ООС, чорнобильців.
Ми запросили Віце-прем’єр-міністра П. В. Розенка взяти участь у селекторній нараді, відповісти на прямі запитання ветеранів стосовно висунутих вимог і про можливості їх виконання.
Але продовжити діалог з ветеранами не висловив бажання ніхто: ні в Міністерстві охорони здоров’я, ні в Міністерстві соціальної політики, ні в службах Віце-прем’єр-міністра і  Прем’єр-міністра України.
7 червня у Києві під головуванням С. В. Червонописького було проведено засідання Правління УСВА, на якому прийнято рішення про подальшу реакцію ветеранів на повне ігнорування спільноти і демонстративну неповагу органів виконавчої влади до ветеранів війни.
Члени Правління запропонували розширити перелік вимог ветеранів і звернути увагу на постійне зниження урядом соціальних стандартів – норм споживання газу та електроенергії, а також на необхідність своєчасної і повної реалізації прийнятих рішень із житлового забезпечення осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Члени Правління підтримали пропозицію про необхідність проведення масової акції у Києві та попередніх зустрічей голів обласних, районних і міських організацій УСВА з керівниками місцевих органів влади  й інформування їх про вимоги і заходи УСВА з метою соціального захисту ветеранів.
Прес-служба УСВА.  
 

Низький уклін за невтомну працю
Щороку в третю неділю червня в Україні святкується День медичного працівника. Напередодні професійного свята воїни-інтернаціоналісти привітали колектив госпіталю «Лісова поляна».
Понад 25 років плідно працює єдиний профільний спеціалізований медичний Державний заклад «Український госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» МОЗ України», в якому протягом року лікуються близько 4 тисяч учасників бойових дій, інвалідів війни, членів родин загиблих військовослужбовців.
Привітати працівників госпіталю прибули начальник відділу УСВА Сергій Козаченко, голова Київської обласної організації УСВА Олександр Янківський, голова Київської міської Спілки ветеранів Афганістану Микола Гончаренко, голова Київського комітету родин військовослужбовців, загиблих у Афганістані, Тетяна Ліскіна, голова Київської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Збройних Сил, учасників бойових дій Валерій Малашенко, голова Афгано-Чорнобильського братства «Побратими» Віктор Пономарено, голова Києво-Святошинської районної організації УСВА Лариса Козленко, у минулому також медичний працівник, учасник бойових дій.
Виконуючий обов`язки головного лікаря Сергій Чепела привітав колектив зі святом медичного працівника і вручив  відзнаки підлеглим, які досягли найвищих результатів у роботі й стали взірцем у виконанні професійних обов`язків (на знімку). До привітань долучилися голови ветеранських організацій і вручили кращим фахівцям почесні грамоти, а завідувачам відділень – ще й солодкі подарунки. Після офіційної частини був чудовий концерт, підготовлений учасниками художньої самодіяльності Будинку культури села Дмитрівка.
Євген ШВАБ


В єдності – наша сила!
25 червня 1990 року – найважливіша дата в житті  воїнів-інтернаціоналістів України. Цього дня було прийнято рішення про заснування всеукраїнської громадської організації ветеранів війни в Афганістані та інших зарубіжних країнах.
У післявоєнні роки минулого століття нове покоління ветеранів війни поверталося з воєн, про які народові було мало відомо. Життя вимагало об’єднання зусиль ветеранів у боротьбі за гідне ставлення до ратної праці й свої соціальні права.
В обласних центрах, великих містах України розпочалося стихійне виникнення і початок діяльності рад воїнів запасу, до яких на правах секцій входили воїни-інтернаціоналісти, а також самостійних клубів, об’єднань, рад учасників подій в Афганістані.  Офіційне їх визнання як громадських структур розпочалося тільки у другій половині 80-х років. Перші визнані владою ради воїнів-інтернаціоналістів було створено у Дніпропетровській і Полтавській областях, у   Києві, Черкасах, Чернівцях  і  Чернігові.  Слід зазначити, що організаційно потужно до цього питання підключився комсомол.
У червні 1988 року в Севастополі було проведено Республіканський збір молодих воїнів запасу, на якому доти розрізнені спілки воїнів запасу та воїнів-інтернаціоналістів були об’єднані в Республіканську раду воїнів запасу, яку очолив С. В. Червонописький.
25 червня 1990 року відбулася установча Конференція Спілки воїнів-інтернаціоналістів України, ця дата й стала стартовою відміткою для становлення і  організаційного росту міцного організованого «афганського» руху в Україні, який об’єднав представників усіх категорій воїнів-інтернаціоналістів, а у подальшому прийняв до своїх багатотисячних лав ще й учасників міжнародних операцій з підтримки миру і безпеки, а зараз співпрацює з сучасними захисниками незалежності й територіальної цілісності України.
Після проголошення Україною незалежності 24-26 жовтня 1991 року ІІ позачергова Конференція СВІУ надала організації нову сучасну назву – «Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)». Більш чітко було визначено  мету  діяльності: політичний, правовий, соціальний захист ветеранів війни на території інших держав, сімей загиблих, увічнення пам’яті про полеглих побратимів, патріотичне виховання молоді. Ці позиції залишаються фундаментальними в діяльності УСВА і донині.
Зараз УСВА налічує більше 120 тисяч фіксованих членів організації, які об’єднані в 25 обласних, 718 міських і районних, 1096 первинних осередках. Завдячуючи УСВА у громадській свідомості сформовано образ командно діючого, продуктивного за віком ветерана війни, з яким пов’язуються такі дефіцитні в нинішній час поняття як честь, гідність і військово-патріотична героїка.
УСВА стала еталоном єдності й структурованості, конструктивної співпраці з органами законодавчої і виконавчої влади у виконанні статутних завдань Спілки для громадських організацій України і зарубіжних країн. Наявність єдиної, потужної громадської організації ветеранів війни у державі, її авторитет, а також авторитет її лідера дозволили вирішувати складні проблеми соціального захисту інвалідів війни, родин загиблих воїнів, учасників бойових дій.
УСВА в 1992–1993 роках брала активну участь у підготовці й лобіюванні прийняття Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який вважався найкращим ветеранським законом на пострадянському просторі. У подальшій роботі з вдосконалення законодавчої і нормативної бази плідно працювали і працюють члени УСВА.
За ініціативою і вимогою УСВА 1992 року було створено центральний орган виконавчої влади – Комітет ветеранів війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах при Президенті України, який поступово, через нищення і поновлення, завдяки Спілці зріс до Державного комітету України у справах ветеранів з представництвом у кожній області. Зараз його перейменовано в Державну службу України у  справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.
Політичним визнанням організованого «афганського» руху в Україні, уособленого УСВА, його активної і виваженої суспільно-політичної позиції, вагомого внеску в розбудову громадянського українського суспільства став Указ Президента України від 11 лютого 2004 року, за яким 15 лютого – день виведення радянських військ з Афганістану – визнано Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Важливо й те, що за роки незалежної України більш як 1000 воїнів-інтернаціоналістів відзначено державними нагородами.  
УСВА виконує свою клятву, яку давали ветерани над могилами  загиблих друзів, продовжує роботу з увічнення пам'яті загиблих воїнів. УСВА завжди відстоювала права і гідність сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій в акціях протесту, в законотворчій роботі з владою. Діти всіх загиблих воїнів здобули освіту і перші робочі місця за сприяння і допомоги УСВА. Усі обласні та більшість районних центрів України вже мають гідні меморіали, побудовані на народні кошти, як данину поваги воїнам, загиблим при виконанні службового обов'язку, захисті інтересів держави за її межами. Їх сьогодні близько 500. Ці меморіали стали центром збору і зміцнення єдності ветеранів у кожному населеному пункті.
За післявоєнні роки з життя пішло в кілька разів більше ветеранів, ніж загинуло в боях,  тому поряд з пріоритетом щодо захисту прав сімей загиблих воїнів постало питання про законодавче закріплення прав сімей померлих ветеранів. УСВА розробила пропозиції для відповідних законів і тісно взаємодіє з народними депутатами України для досягнення поставлених цілей.
Для підвищення якості життя ветеранів, поліпшення їх медичного обслуговування УСВА успішно співпрацює з Українським госпіталем для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» та іншими лікувальними закладами в областях країни.
УСВА підтримує розвиток творчості у ветеранському середовищі. Щорічно в Україні видаються 10-15 книг з тематики Афганської війни, які отримали міжнародне поширення і популярність. Творчі пісенні колективи УСВА «Долг», «Перевал», «Ташакор», і автори-виконавці, учасники бойових дій в Афганістані В. Купрієнко, Ю. Шкитун, Л. Мухін, В. Коваленко і багато інших відомі не тільки в Україні, але і у країнах СНД і Балтії.
Постійну увагу УСВА приділяє відносинам з релігійними організаціями та конфесіями України. Співпрацює з керівництвом УПЦ релігійна громада Свято-Воскресенського храму пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану  в Києві.
Щорічно УСВА проводить понад 200 змагань з 40 видів спорту, які присвячуються пам'яті більш як 50 воїнів-інтернаціоналістів, чиє життя і діяльність пов'язані з Україною.         
УСВА спільно з  Національним товариством Червоного Хреста України, Державною службою України у справах ветеранів війни та учасників АТО проводила роботу зі створення єдиної бази даних ДНК родичів військовослужбовців, які вважаються зниклими безвісти, з розшуку родичів і забору крові.
На превеликий жаль, в силу внутрішніх процесів і активного втручання зарубіжних держав уже чотири роки на сході країни йде  неоголошена війна. УСВА завжди твердо стояла і стоятиме на державницьких позиціях, на позиціях захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України. Воїни-інтернаціоналісти, незважаючи на вік і поранення, зі зброєю в руках захищають Батьківщину. Вони підтримують постійні контакти з членами УСВА на тимчасово неконтрольованих територіях, займаються звільненням полонених, пошуком і вивезенням «двохсотих», гуманітарною допомогою. Члени нашої організації дбають про поліпшення військової освіти і бойової підготовки військовослужбовців Збройних Сил України. Усе це робиться з урахуванням досвіду, набутого в Афганістані й накопиченого в роботі ветеранської організації.
Сьогодні Спілка бере участь у низці гуманітарних програм, у тому числі – Міжнародного гуманітарного права, сприяє роботі місії ОБСЄ в Україні. Це передусім стосується полегшення долі постраждалих на полі бою, розшуку зниклих безвісти та звільнення військовополонених.
Але ми всі разом  повинні зробити значно більше. Саме ми, хто пройшов війну, маємо право і повинні голосно заявити: нам необхідно не перемир'я, а мир! Ми повинні звернутися до політичного керівництва всіх країн із закликом розпочати реальну деескалацію конфлікту. Треба використовувати  всі форми суспільного діалогу і тиску на владу.
Усі ці роки становлення, зростання  і набуття авторитету всеукраїнської організації свідчать про те, що тільки в об’єднанні, тільки разом ми – сила! І тільки колективними діями ми можемо досягти масштабної уваги до вирішення наших проблем як з боку держави, так і суспільства. А єдиним критерієм діяльності УСВА може бути тільки рівень покращання ветеранського життя. Саме для цього ми проводимо масові акції за соціальні права, демонструючи єдність і мобілізаційну готовність до активних дій. Однією з таких стала мирна багатотисячна акція, яка відбулася 19 червня у Києві під стінами Верховної Ради.
Вітаю бойових побратимів, ваших рідних і близьких з 28-ю річницею заснування нашої Спілки і бажаю міцного здоров’я, благополуччя, наснаги і подальших успіхів у зміцненні ветеранського руху в країні, а головне – миру і злагоди в суспільстві.
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.


Наша история
22 июня 1941 года началась самая кровопролитная война в истории человечества. Среди тех, кто освобождал Родину от фашистских захватчиков, был командир батареи самоходно-артиллерийских 150-миллиметровых установок Иван Красильников, прошедший Великую Отечественную от Сталинграда до Берлина.
Мир и война генерала Красильникова
Иван Николаевич Красильников – боевой генерал, отдавший армии всю свою жизнь. Его знают и как бывшего руководителя Киевской городской организации ветеранов войны. И то, что он всегда был прямым, открытым и честным, подтверждают те, кому повезло с ним работать. Отвечая на вопросы нашего корреспондента, он рассказал много интересного и незабываемого.
– Иван Николаевич, ваше детство прошло уже давно, наверное, многое забылось, но все же, каким оно было? В какие игры играли?

– Меня восьмилетнего на лошадь верхом посадили боронить, так что особенной игры-то не было. Да и не во что было играть.
– В колхоз ваша семья вступила?
– Не сразу, в 1934 году только вступили. И отец, и мать работали в колхозе.
– То есть детство прошло в крестьянском труде?
– Да. Учиться я начинал в Сибири. А потом переехали в 34-м году в Воронежскую область, где учился в средних классах. В восьмом классе – в Верхнем Карачане. А после этого – в Борисоглебском техникуме механизации и электрификации сельского хозяйства. С четвертого курса был призван в армию.
– В 30-е годы все мечтали быть танкистами или летчиками. Кем хотели быть вы?
– Когда учился в техникуме, мечтал в Воронежский сельскохозяйственный институт поступить, на факультет механизации. Когда началась война, все пошло по иному пути.
– Первый день войны помните?
– Я тогда еще учащимся был. Воскресенье, мы с ребятами гуляли, приходим, и объявляют нам, что началась война. У нас рассуждения были такие детские, никто не думал, что война будет такой долгой и кровопролитной.
– Когда призвали в армию, куда вы попали сразу?
– Призвали в 41-м году, в октябре Борисоглебским военкоматом и направили в 27-й запасной артиллерийский полк, который стоял в городе Пугачеве Саратовской области. Там я был солдатом, точнее – красноармейцем тогда. Построили тридцать человек, имеющих среднее незаконченное образование. И первые шеренги, в которых я был, сделали два шага вперед. Нас отправили в село Разбойщина, где в то время в эвакуации находилось второе Киевское артиллерийское училище. Я в нем учился. Курс обучения был очень коротким – семь месяцев. И меня оставили там командиром курсантского взвода.
– А по какой специальности учились?
– Командиров взводов артиллерии там выпускали. А в самоходчики я попал потом, на войне.
– Какие орудия были у вас для обучения?
– 120-миллиметровая гаубица образца 38-го года.
– На ваш взгляд, как специалиста, это хорошее орудие?
– Хорошее. Эта гаубица значительно отличалась от своих предшественниц, была на механической тяге, не на конной тяге.
– Вы рвались на фронт?
– Да. В 43-м году меня направили с группой выпускников на Южный фронт. Еще сталинградская группировка не была ликвидирована. И там я начал боевой путь. Но меня вернули в училище.
– А почему так?
– Я оставлен был без согласия командования. А вот командование училища мне позволило только в 44-м году.
– Вы успели повоевать?
– Начало – из-под Сталинграда, там Котельниково, Зимовники, вот в этом направлении. И хутор Веселый такой, из которого меня вырвали обратно в училище.
– Сколько в батарее орудий?
– Четыре орудия.
– Приходилось видеть результаты вашей работы?
– Стреляли по целям, а результат знать трудно.
– Немцы в это время еще сильно сопротивлялись?
– По полной. Они сопротивлялись под Сталинградом, а потом почти до Ростова. А потом сопротивление было слабее.
– Из-под Сталинграда вас отправили обратно в училище.
– Да, а потом, когда училище переехало в Киев, я вырвался на фронт и в конце 44-го года был на 1-м Белорусском фронте. Завершалась Висло-Одерская наступательная операция. Захватили плацдарм на Одере. Там уже был командиром батареи самоходно-артиллерийских 150-миллиметровых установок.
– Вам приходилось «Тигры» подбивать?
– Да, конечно.
– А как вообще немецкая техника была по качеству?
– Очень хорошая. У них к тому времени вышла новая серия. И особенно сильная самоходная артиллерийская установка – «Фердинанд» называлась. Она имела 188- миллиметровую пушку и довольно сильные прицельные приспособления. Била метко.
– Потери среди наших самоходок большие были?
– Если говорить о потерях наших, то, когда мы захватили плацдарм на Одере, тогда он назывался «пятачком». Надо было расширить этот плацдарм. Это была такая местная операция. А потеряли мы там много. Наш 396-й самоходно-артиллерийский гвардейский полк имел 21 установку. Четыре батареи по пять машин. И бригада была – 68 машин. Мы были в этой бригаде. Так вот, эта группировка взялась расширять плацдарм. Там осталось не сгоревшими пять самоходных установок. И где-то десяток от 60 – в танковой бригаде. Это была шумная потеря, хотели привлекать к ответственности командира  Наруцкого. А ему в это время дали звание Героя Советского Союза за Висло-Одерскую операцию. Ну и это дело закрыли.
– Характеристики своей самоходки помните?
– По калибру пушки у нас 152-миллиметровая превосходила вооружение немецких машин. На СУ-152 было раздельное заряжение – сначала снаряд, а потом заряд. И потому было два заряжающих. Один заряжал снаряд, досылал, а другой – гильзу. Снаряд весил 43 килограмма. А бетонобойный – 50.
 – А как насчет брони?
– Лобовая была больше 100, а бортовые поменьше – 80 миллиметров.
– Один из ветеранов когда-то сказал, что штурм Зееловских высот ему никогда не забыть. Можете ли вы сказать так о штурме Берлина?
– Берлин для меня – и до сей поры тягчайшая тема. Во-первых, ожесточенные бои были. Народа погибло много. И сами бои были в три этажа. Поначалу мы рванули, как говорится. 21 апреля, по-моему, это было. А потом они проникли по метрополитену к нам в тыл. И нанесли удар в тылу. Это такой переполох, что мы вынуждены были малокалиберные пушки 45 и 50-миллиметровые спустить в метро и вести войну там. Так что в Берлине война была в три яруса – в метро, на земле и в воздухе.
А в воздухе там в чем для нас была сложность? Обычно они занимали верхние этажи зданий. И там были не только пулеметы, но и противотанковые ружья. И оттуда били, с этажей. Самоходный полк имел 20 единиц.   В Берлине осталось семь. Из четырех батарей осталось две. Мой друг Клименко Семен командовал первой, я – второй.
– Где вы закончили войну?
– В почетном месте – в Карлхорсте. Бои в Берлине закончились 2 мая, когда Вейдлинг – комендант Берлина, генерал-полковник артиллерии, поднял руки, как говорится. Они хотели 30-го, и начальник штаба генерал-полковник Креббс прибыл для переговоров. Его Жуков ограничил переговорами с Чуйковым. Чуйков заявил: никаких условий. И Креббс застрелился. А уже берлинские бои Вейдлинг завершал. Он потом попал к нам в плен. Долго был в плену.
– Вы говорили, что обгорели. Где это случилось?
– Это на полпути от Одера до Берлина. Танк вращается куда хочешь, а у самоходки ж неподвижная башня. Я или механик, кто виноват – не знаю. Развернул так, что кумулятивный снаряд попал в борт. Трое человек погибло. А водитель внизу и я вверху остались живы. Уланов, я и сейчас помню его фамилию, вылазит. Да, я сознание потерял. Он вытащил меня. Плечо сгорело, но цел остался.
– Зееловские высоты штурмовали?
– Берлинская операция началась именно с Зееловских высот. Дело в том, что там гряда высот восемь километров всего-навсего. Вина Жукова в том, что он на это направление пустил Первую танковую армию. Вторая танковая была немножко правее. И, по существу, почти вся армия сгорела на Зееловских высотах.
В послевоенные годы, будучи уже командиром дивизии, я был на этих местах. На Зееловских высотах несколько памятников. Основной – башня с разломанной пушкой. И на этом боевом месте похоронено пятнадцать с половиной тысяч наших людей. Там был командный пункт Чуйкова, а потом Жукова – командующего фронтом. Три тысячи восемьсот наших на этом пятачке похоронено. Кроме того, по всей Одерской равнине 16 братских могил. Количество похороненных там мне неизвестно. Сколько, где хоронили? А хоронили ж, конечно, не в гробах. Это было тяжело. Мне пришлось одного старшего сержанта сгоревшего хоронить. В плащ-палатку завернул…
– Можно ли было штурмовать эти высоты так, чтобы избежать огромных потерь?
– После войны разные суждения и у Чуйкова и у Горбатова были. Командующим 5-й ударной армии был Берзарин, 8-й гвардейской – Чуйков. Это самая центральная линия. В Берлинской операции было три фронта – 2-й Белорусский Рокоссовского, 1-й Белорусский Жукова и 1-й Украинский Конева. Эти три фронта так и шли на Берлин. Мы закончили в Карлхорсте.
Генерал-полковник Горбатов говорил, что можно было вообще не брать Берлин, а окружить, они бы сами там... Но это все гипотезы. А на деле Берлин нам очень дорого достался. Вот у нас от 21-й самоходки осталось семь. Ну а сколько танков – не знаю.
– С кем-нибудь из военачальников встречались?
– С Чуйковым встречался после войны, и довольно много, нагоняй даже от него получал. Встречался и с Берзариным.
– Расскажите о встрече с Николаем Эрастовичем.
– С Берзариным я не такой большой начальник, чтобы встречаться. В Берлине много кольцевых дорог. И в один мост я шмыгнул, что называется, со своей самоходкой. А лейтенантик подбегает и говорит: вернитесь. Я спрашиваю, почему вернуться. «Командующий армией вас ждет». Я разворачиваюсь, и Берзарин говорит: «Сынок, рано. Подожди немножко». Потому что, если бы я туда попал, то были бы все самоходки и я тоже уничтожены.
– Когда Берзарин погиб, что тогда говорили в войсках?
– Вот это болевая тема. У меня книга есть из серии «Жизнь замечательных людей». Скоробагатов там автор. Я совершенно не согласен с ним, когда он говорит о диверсии в отношении Берзарина. Берзарин был назначен комендантом Берлина еще на Одере. И он был комендантом до своей гибели. Что случилось? Этот автор изобрел глупую идею диверсии. Ничего подобного не было. Как было? Была улица прямая и была улица Т-образная сбоку. Берзарин любитель был мотоцикла, за рулем ехал. Водитель мотоцикла – в коляске. Регулировщица дала «Стоп». Он на этот сигнал не среагировал, и «Форд» грузовой, вывернувшись, подцепил мотоцикл этот и протащил. Водитель погиб сразу, а Берзарина привезли в Карлхорст живого и он там умер.
На его похоронах собралась верхушка во главе с Жуковым. Провожали его, на самолете отвезли в Москву, там он на Новодевичьем кладбище похоронен. По-дурному погиб. Если бы остановился, то ничего бы не случилось.
Жуков приказал всем гвардейским и орденоносным полкам привезти знамена и выставить у гроба. А остальные знамена армии пронести. И мне была оказана великая честь знамя полка Киевско-Берлинского, дважды орденоносного орденов Богдана Хмельницкого и Кутузова доставить, и его поставили у гроба, а остальные пронесли. Приехал Жуков со своей свитой и приехал новый командующий – Горбатов принял дела.
– День Победы как встретили?
– День Победы мы не 9 мая встретили. Второго числа Берлин был взят. Вейдлинг сдал. А нас вывели в Карлхорст. Седьмого мая братва начала кричать «Ура! Победа!», потому что в Реймсе во Франции был подписан акт о капитуляции Берлина. Там было командование американцев и англичан. И французов даже. А наш представитель был генерал-майор. Скажем так, второстепенное лицо. Когда доложили Сталину о таком ходе событий, он отругал кого надо. Жуков дал протест, и тогда состоялось подписание договора о безоговорочной капитуляции в Берлине.  В Карлхорсте. Приехали представители Англии, Франции. От Германии  Кейтель подписывал. Это было в ночь с восьмого на девятое. И эта дата считается Днем Победы.
– У каждого в жизни бывают случаи, которые запоминаются на всю жизнь. На фронте, когда чувства обостряются до предела, такие случаи врезаются в память еще сильнее. У вас такие случаи были?
– Лейтенант Никитин на войне был один час. Когда он прибыл командиром артиллерийской самоходной установки, я отвел его на ту самоходку. Там водитель был Епимахов. Говорю лейтенанту: спрячься, а он, грубо говоря, ротозейничал. И его снайпер снял. И вот через час Епимахов прибегает ко мне в слезах: Никитин убит. Для меня это самый тяжелый случай  в жизни и на войне.
– Сколько ему было лет?
– Мне – двадцать третий год, а ему – лет двадцать.
– Получается, вы даже познакомиться не успели?
– Когда там. Бои идут. Я же рассказал, как они были в три яруса. Снайперы сидели на верхних этажах.
– А фауст-патроны сильно доставляли неприятности?
– Фауст для танкиста – злая штука. Особенно они выбирали момент, когда бортом, и по борту как даст, так и насквозь.
– Кумулятивный снаряд?
– Да. Почему назывался кумулятивный – он аккумулировал энергию взрывную, она прорывала броню. Уничтожали их беспощадно. Это враги номер один для танков.
– А в плен брали?
– Ну мы никого не брали, брала пехота. Вот когда Вейдлинг выходил из подземелья, я со стороны смотрел. Высокий такой, он вышел не спеша, справа и слева наши вели его. Он сдался в плен.
– За что вам вручили орден Боевого Красного Знамени?
– Откровенно, я был представлен к званию Героя Советского Союза. У меня есть представление, есть характеристика.
– А почему Героя не дали?
– Не мне знать об этом. Видно, много было. Это первое. А потом еще скажу, что Жуков злился на танкистов. Танкисты горели по его вине, а он на них злился.
– Расскажите о своем послевоенном пути.
– В звании генерала я уже полсотни лет. Наиболее красивая страница моей жизни – это дивизия, больше десяти лет командовал тремя дивизиями. Сначала командовал  мотострелковой дивизией на Донбассе, в Артемовске. Меня хорошо знал маршал Кошевой, он затребовал меня в Германию. Там я командовал четырежды орденоносной седьмой гвардейской танковой дивизией. Гвардейская Киевско-Берлинская ордена Ленина дважды Краснознаменная ордена Суворова дивизия. Это большая для меня честь – быть командиром этой дивизии.
Дивизия принимала участие в тактическом учении, которое проводил маршал Гречко. Она отличилась тем, что ее вывели на незнакомый полигон Магдебургский и она там дала высокие показатели. Когда Гречко приехал, ему «подсунули» мою дивизию. Она прошла 800 километров по Германии. И вот при Гречко возник вопрос о 9-й танковой дивизии Национальной народной армии. Там большая была неприятность, но, короче говоря, вызвали нашого представителя оттуда, нужен был немцам новый, так сказать, генерал. Гречко говорит: «А не послать ли его?». Я даже комбинезон не успел снять – меня на самолет и в Москву. И меня рекомендовали представителем организации стран Варшавского договора в 9-й танковой дивизии Национальной народной армии. Это была почетная для меня задача. Немцы мне дали орден. Ну а потом перешел на более мирную должность. Киевским городским военным комиссаром.
– Расскажите немножко о супруге.
– Она работала в артиллерийском училище. Сначала бухгалтером, потом в курсантской столовой. Училище в первые дни войны было выведено на оборону Киева, точнее, не все училище, а дивизион. И в этот дивизион дали снабженцев. А она была и кухаркой, и официанткой там. Награждена орденом Отечественной войны первой степени. Мы с ней познакомились, а потом меня на фронт. Ей кто-то сказал, что меня убили, и она слез немало пролила. А расписались мы уже когда война закончилась. Прожили вместе 43 года.
– Иван Николаевич, если бы вам дали возможность обратиться к людям, что бы вы им сказали?
– Пожелал бы мира, быстрее закончить войну. Эта война идет в моих родных местах. Я там был командиром полка в Трехизбенке, заместителем командира дивизии в Черкасске и командиром дивизии в Артемовске. По сердцу режет, когда люди там гибнут. А в целом добра и счастья хочу пожелать всем, особенно молодежи.
Беседовал Евгений  ЛЕВЧЕНКО.


Взрыв нашей памяти
Ежегодно в третье воскресенье мая в Днепре отмечается День воина-интернационалиста Днепропетровщины.
Возле памятника погибшим состоялась церемония возложения цветов, в которой приняли участие руководители Днепропетровского областного и городского объединений ветеранов Афганистана, военнослужащие, «афганцы»,  родственники погибших воинов и небезразличные жители города. Память погибших солдат почтили минутой молчания.
В третье воскресенье мая в 1987 году ветераны-«афганцы» совместно с комсомольскими организациями, трудовыми коллективами, студентами и жителями города заложили камень – памятный знак, и началась подготовка к сооружению памятника участникам боевых действий в Афганистане.
Памятник «Взрыв памяти» стал первым монументом «афганцам» на территории бывшего Советского Союза в 1988 году. Он посвящен памяти солдат, участвовавших в той необъявленной войне, которая продолжалась почти десять лет. К памятнику постоянно приходят участники боевых действий,  исполнявшие свой воинский долг в других странах.
В этом году 15 мая исполнилось 30 лет с начала вывода войск из Афганистана. Последние подразделения вышли 15 февраля 1989 года. Для воинов-интернационалистов это и праздник, и день скорби одновременно.
Уже десятки лет прошли с тех пор, как история перевернула последнюю страницу этой героической и драматической летописи. Но еще долго будет щемить сердце и бередить воспоминаниями память та далекая война,
Юлия БАБЕНКО.


Поделились опытом работы
В селе Виноградовка Раздельнянского района Одесской области состоялась встреча представителей Раздельнянской, Беляевской районных и Черноморской городской организаций УСВА.
Присутствующие минутой молчания почтили память погибших в Афганистане товарищей и возложили цветы к памятнику В. Н. Чернышеву.
На собрании актива шла речь об укреплении связей между организациями, о расширении и укреплении добрососедских отношений с Овидиопольской, Велико-Михайловской, Фрунзовской районными и Теплодарской городской организациями УСВА. Участники обсудили результаты проведенной 25 апреля акции протеста у стен Кабинета Министров Украины.
Представители организаций договорились активизировать патриотическое воспитание в школах, организовать и провести спортивные соревнования, фестивали «афганской» песни.
На очередном совещании актива организаций руководители Беляевской РО УСВА поделятся опытом работы первичек и правления.
А. АВАКЯН,
председатель Беляевской
районной организации УСВА.   
         


Фестиваль
Молодь співає про мир

У Чернівецькій обласній філармонії ім. Д. Гнатюка відбувся обласний фестиваль-конкурс патріотичної та авторської пісні «Молодь за мир», організований Чернівецькою обласною організацією УСВА.
Це вже третій такий фестиваль на Буковині. А вперше він відбувся 2016 року в Новоселицькому районі, торік став обласним.
Цього року Гран-прі здобула Кароліна Русу з Новоселицького району, перше і  друге місця вибороли чернівчани Геннадій Івоняк і  Юрій Олесь, третє – дует «Мелос» з Глибоки.
У туристично-розважальному комплексі відбувся гала-концерт фестивалю, на якому виступили відомі «афганському» братерству Заслужений артист України Володимир Коваленко (Івано-Франківськ), Заслужений працівник культури України, художній керівник групи «Долг» Віктор Маришев (Тернопіль), Юрій Шкітун (Запоріжжя), творча група «Ташакор» (Біла Церква) (на знімку).
Концерт відбувся у теплій дружній атмосфері, всі пісні «афганських» виконавців гості зустрічали оплесками. Потім ветерани змогли поспілкуватися. згадати роки служби.
У подальшому Чернівецька обласна організація УСВА планує розширити межі проведення пісенного свята, залучити представників інших областей та учасників антитерористичної операції.
Прес-служба Чернівецької обласної організації УСВА.


Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)
КНИГА ВДЯЧНОСТІ ТА ПОШАНИ
УДОВЕНКО Геннадій Йосипович  (22.06.1931 — 12.02.2013) – унікальна людина для України, єдиний серед українців був удостоєний права стати Президентом 52-ї Генеральної Асамблеї ООН.
Геннадій Удовенко – надзвичайно багатогранна людина, яка зуміла поєднати в собі якості дипломата, політичного діяча, парламентаря. Основою його діяльності стала винайдена ним формула «трьох П»: професіоналізм, патріотизм, порядність. Власне те, чого так не вистачає в українській політиці.
Для молодих дипломатів він був прикладом і наставником. Навіть працюючи в дипломатичних установах УРСР, що були залежні від позиції Москви, Геннадій Йосипович завжди виявляв власний дипломатичний хист з українським характером. Особливо це проявилося 1986 року, після сумнозвісної Чорнобильської катастрофи.
1984 року УРСР було обрано непостійним членом Ради Безпеки ООН. Безперечно, це була багато в чому заслуга Удовенка, котрий успішно демонстрував свої професійні якості, був знавцем структури ООН і проблем, які в той час мала вирішувати ця організація.
Багаторічний досвід дипломатичної роботи Геннадій Удовенко з перших же років незалежності почав віддавати нашій молодій державі. Одержавши призначення послом до західного стратегічного сусіда – Польщі – він у стислі терміни опанував польську мову, міг вільно спілкуватися з громадянами і політиками цієї держави. Те, що сьогодні Польща є одним з важливих європейських гравців, що допомагають Україні в просуванні на шляху європейської інтеграції, значною мірою заслуга і першого посла нашої держави у Варшаві – Геннадія Удовенка.
Він очолював Міністерство закордонних справ у 1994–1998 роках. Це був нелегкий час – час становлення дипломатії незалежної Української держави. Складні переговори щодо долі ядерної зброї, щодо Чорноморського флоту та кордонів, численні зустрічі на рівні міністрів закордонних справ. Саме тоді було закладено основи особливого партнерства України і НАТО, врегульовано та інституціаналізовано стосунки з Європейським Союзом.
Величезний авторитет Геннадія Удовенка в середовищі ООН призвів до обрання його на посаду, про яку в найближчий десяток років ніхто з українців не може й мріяти – Президента 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН (1997–1998). Саме під його керівництвом було проведено низку реформ у цій організації, приведено її у відповідність до нових геополітичних умов. У структурі ООН цю Генеральну Асамблею називають "Асамблеєю реформ". Діяльність Геннадія Йосиповича на цій посаді засвідчила не лише його особистий авторитет, але й авторитет усієї української дипломатії.
Надзвичайно цікавим і дуже показовим є прихід Геннадія Удовенка в політику. У 1998 році чинний міністр закордонних справ України вирішує балотуватися до Верховної Ради за списками опозиційної   політичної сили – Народного Руху України. Саме такі кроки і характеризують людину та особистість.
Геннадій Йосипович прийшов до Народного Руху саме тоді, коли він був потрібен. У той час легендарну партію намагалися розколоти, знищити, звести на манівці.   І в цей непростий час партія потребувала саме такої людини – дипломата, психолога, управлінця. І, звісно ж, – порядного і професійного патріота.
Він вивів Народний Рух з кризи, і все зробив задля об'єднання національно-демократичних сил, завдяки чому відбулася перемога демократичних сил на виборах 2002 року. Як мало нині політиків, готових пожертвувати власними амбіціями заради України!
Ще одна грань Геннадія Йосиповича – парламентар. У Верховній Раді він очолив Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, продовживши багаторічну працю Народного Руху на побудову вільної від етнічної напруженості України, держави без ксенофобії, антисемітизму, релігійних чвар. У цей час плідно продовжувалась співпраця Народного Руху з Меджлісом кримськотатарського народу, захищались права осіб, що повернулися до рідного краю після злочинної депортації.
На жаль, в останні роки життя Геннадія Йосиповича не був потрібним  багатющий досвід професійного дипломата. Жодного разу його не було запрошено на зустріч до міністерства, де він з огляду на свій величезний досвід надав би безцінні поради. Можливо, тому, що Удовенкові "три "П" – професіоналізм, патріотизм, порядність – є для когось незрозумілими або навіть ворожими? Хтозна. Проте маємо факт: з Колегії при Міністерстві закордонних справ його, як і інших колишніх міністрів ЗС, виключили.
Працюючи на відповідальних державних дипломатичних посадах у 1959–1998 р.р., зокрема заступником міністра, міністром закордонних справ України, членом Ради національної безпеки при Президентові України, членом Ради національної безпеки і оборони України, Постійним Представником України при ООН, Президентом 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, підтримував ініціативи і робив суттєві дипломатичні кроки для встановлення миру в Афганістані, ліквідації наслідків Афганської війни, визволення військовополонених, розшуку військовослужбовців, які пропали без вісті в Афганістані у 1979–1989 р.р. У 1998–2007 р.р. як народний депутат України і голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин відстоював права ветеранів, з повагою ставився до ветеранів війни, ветеранського руху, в тому числі до Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту прав ветеранів, діяльності організацій ветеранів війни, наполегливо домагався виконання прийнятих рішень.
Джерело: https://blogs.pravda.com.ua/authors/tarasyuk/4e01aa41d78a4/
УСІЧЕНКО Іван Гнатович – державний і громадський діяч, Президент Товариства Червоного Хреста України, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України.  
Народився 19 серпня 1938 року в селі Вергуни Черкаської області, закінчив Дніпропетровський медичний інститут у 1963 році.    
У 1963–1975 – працював головним лікарем Криворізької міської станції швидкої допомоги. З 1975 по 1986 рік був головним лікарем Київської міської станції швидкої та невідкладної медичної допомоги.
У 1986 році обраний Президентом Товариства Червоного Хреста України, яке сприяє органам державної влади в їх діяльності у гуманітарній сфері, здійснює відчутний внесок у вирішення найгостріших соціальних проблем країни, зумовлених, зокрема, збройним конфліктом на сході України.
За час його роботи створено Службу розшуку, запроваджено такий новий напрям діяльності як поширення знань про Міжнародне гуманітарне право, забезпечено подальшу інтеграцію Товариства у Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, вдосконалено і розширено програми з профілактики туберкульозу і ВІЛ/СНІДу, патронажну службу, укріплено міжнародну співпрацю, організовано волонтерські загони швидкого реагування, створено службу катастроф для захисту населення від стихійних лих і техногенних аварій.
У 1997 і 2001 роках представляв ТЧХУ в складі Правління Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Обрання Товариства до складу Правління стало беззаперечним визнанням його авторитету на міжнародному рівні.
І. Г. Усіченко був ініціатором створення Міжнародної Чорнобильської програми гуманітарної допомоги та реабілітації, яка, починаючи з 1990 року, діяла понад 25 років. Пересувні діагностичні бригади Червоного Хреста проводили обстеження постраждалих, вели просвітницьку роботу серед населення постраждалих регіонів. На підтримку гуманітарних програм для постраждалого від аварії на ЧАЕС населення рух залучив понад 35 млн доларів США.
Під керівництвом І. Г. Усіченка ТЧХУ плідно співпрацювало з ветеранськими організаціями України, насамперед з Українською Спілкою ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (голова – С. В. Червонописький) та Організацією ветеранів України (голова – І. О. Герасимов).
Товариство постійно надавало допомогу родинам загиблих воїнів, прикутим до ліжок особам з інвалідністю внаслідок війни.
Спільно УСВА і ТЧХУ активно працювали в питаннях імплементації в Україні Міжнародного гуманітарного права. З 1991 року ТЧХУ і УСВА, допомагаючи державі, перебрали на себе ініціативу з реалізації важливого напряму Міжнародного гуманітарного права – розшуку військовослужбовців, які пропали без вісті в Афганістані у 1979–1989 роках, і повернення на Батьківщину колишніх військовополонених.
У Службі розшуку Товариства зростала кількість запитів щодо з’ясування долі українців, які брали участь у бойових діях в Афганістані. Через відсутність дипломатичної місії України в Афганістані були ускладнені можливості встановлення в цій країні необхідних зв’язків для проведення розшукової роботи.
І. Г. Усіченко використовував усі шляхи і можливості ТЧХУ і міжнародних організацій Червоного Хреста і Червоного Півмісяця для вирішення цієї складної проблеми. Він порушував це питання на всіх міжнародних форумах і в особистих розмовах з керівниками урядових і неурядових гуманітарних  організацій. Серед багатьох заходів слід відзначити візит до Пакистану у 2000 році української делегації, у складі якої були голова Державного комітету України у справах ветеранів С. В. Червонописький, заступник голови Ю. Г. Зубко, Президент ТЧХУ І. Г. Усіченко і Надзвичайний і Повноважний Посол України в Пакистані В. С. Пономаренко.
Під час цього візиту було започатковано плідну співпрацю з Товариствами Червоного Півмісяця Афганістану і Пакистану з питань пошуку і повернення на Батьківщину наших співвітчизників. Серед широкого кола питань, що обговорювалися з пакистанською стороною, було порушено й питання про допомогу в розшуку українських військовополонених із проханням визначити місце їхнього перебування і допомогти налагодити зв’язок з родичами в Україні. Пакистанська сторона, підписавши Меморандум про взаєморозуміння та співпрацю між Товариствами Червоного Хреста України і Червоного Півмісяця Пакистану, взяла на себе зобов’язання сприяти роботі Служби розшуку Червоного Хреста України.
Питання організації пошуку наших співвітчизників, з якими було втрачено зв’язок під час бойових дій в Афганістані, обговорювалося І. Г. Усіченком з керівниками Афганського Червоного Півмісяця під час статутних зустрічей Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця у Женеві в 2001 і 2003 роках.
І. Г. Усіченко завжди з повагою ставився до ветеранів війни, враховував їхній досвід і практичні знання в галузі Міжнародного гуманітарного права, правил поведінки військовослужбовців у бойових діях.
Обирався депутатом районних і міських рад народних депутатів, а згодом – народним депутатом Верховної Ради СРСР. Автор 34 наукових робіт.
Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1981), Жовтневої Революції (1986), «За заслуги» третього (1998), другого (2003), першого (2008) ступенів, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1981), відомчими, почесними нагородами неурядових організацій, зокрема  медалю УСВА «За заслуги» трьох ступенів. За визначні досягнення в реалізації Міжнародної Чорнобильської програми нагороджений золотим орденом «За заслуги» Японського Червоного Хреста, вищою нагородою Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця – медаллю Генрі Девідсона, вищою нагородою Венесуельського Червоного Хреста, медаллю Миколи Пирогова.


В гостях у білоруських побратимів
З ініціативи голови Рівненської обласної організації УСВА Володимира Гурницького відбулася зустріч українських і білоруських ветеранів, присвячена Дню Великої Перемоги. У ній взяли участь голови та актив районних організацій УСВА Рівненщини і білоруські «афганці», більшість яких – ветерани 66-ї ОМСБ.
Теплота споминів і приємні враження від зустрічі на брестській землі розтопили серця сивочолих ветеранів.  Екскурсія містом-Героєм Брестом стала поверненням у минуле.
Відвідування окропленою кров’ю відважних захисників цитаделі мужності – Брестської фортеці нагадало всім про героїчну сторінку історії Великої Вітчизняної війни. Рівненські ветерани гордо несли українські та «афганські» знамена серед тисяч туристів з різних країн. Було багато охочих сфотографуватися з рівненчанами.
Білоруські ветерани і депутати організували відвідування школи і музею Афганської війни. Ми були здивовані тим, як зберігають пам'ять про загиблих воїнів, і ці спогади розчулили серця всіх присутніх, немов знов повернулися в роки молодості, й від гіркоти тих вражень сльози в очах присутніх були переконливіші за всі слова подяки.
У центрі соціального обслуговування ветеранів гостей зустрічали матері та  вдови воїнів-інтернаціоналістів. Були пирог і концерт, в якому звучали пісні українською мовою. Концерт організував голова Брестського міського товариства ветеранів Афганістану Сергей Володимирович Пухальський, який народився і довгий час жив у Києві, сумує за рідним містом і мріє побувати на українській землі. Довго не відпускали нас і не хотіли розходитися брестські ветерани.
Потім було спільне урочисте покладання квітів до пам’ятника воїнам-«афганцям». Схилені прапори і хвилина пам’яті – мовчання, кожен із  присутніх згадував і перегортав свою історію тих років.
Найкращі враження залишило відвідування Біловезької пущі та музею природи.
Гостинні господарі з радістю прийняли нашу пропозицію бачити білоруських сусідів-побратимів на Рівненщині.
Іван БОРОВИК,
учасник бойових дій.



Пам’ятають героїв і дорослі, і молодь
З війни в Афганістані до рідного  села Яреськи Шишацького району, що на Полтавщині, не повернулися Сергій Коротун і Олександр Дзюба, обидва хлопці були єдиними синами у своїх батьків. Земляки свято шанують пам'ять воїнів-інтернаціоналістів.
Імена загиблих героїв  носять вулиці, де вони жили, там встановлено пам’ятні знаки. Чотирьом «афганцям», які пішли з життя пізніше, силами районної організації встановлено пам’ятники. Як можуть, підтримують бойові побратими самотню 86-річну матір Олександра Дзюби (на знімку).  
А ще залучають до збереження пам’яті школярів. Для цього проводять різні заходи. Один з них – традиційна відкрита районна спартакіада допризовної молоді на Кубок воїна-інтернаціоналіста, кавалера ордена Червоної Зірки Олександра Дзюби. Цього року вона стала ювілейною, двадцятою. Проводиться спартакіада в Яреськівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів ім. Ф. П. Борідька. Участь у ній нині взяли шість команд. Найактивнішими вболівальниками були юні яреськівці.
Обов’язки головного судді, як завжди, виконував Сергій Сасник. Перше місце в особистому заліку з метання гранати виборов учень Воскобійницької школи Сергій Вертелецький. В’ячеслав Горбаненко з Шишацької обласної гімназії посів у цій номінації друге місце, а в підтягуванні на поперечині став першим, за що, крім грамот і подарунків, отримав грошову допомогу від голови районної організації «афганців» Станіслава Миколенка. Перше місце в особистому заліку з гирьового спорту зайняв учень Шишацької обласної гімназії Владислав Єльченко. Дистанцію 1000 метрів першим здолав вихованець Яреськівської школи Іван Молошний. У бігу на 60 метрів кращим був учень Воскобійницької школи Євген Вертелецький. У перетягуванні каната перемогли богатирі Яреськівської школи.
Усі переможці також отримали грошову допомогу. А колектив Шишацької обласної гімназії цього року посів перше загальнокомандне місце.
Серед гостей на популярному спортивному святі були представники районної влади, військкомату, громадські активісти з Полтави та «афганці» з Шишацького району.
В. КОРНІЙЧУК,
голова ГО «УБД Шевченківського району м. Полтави».  



Ніхто не забутий
Назавжди з нами

Семеро військовослужбовців не повернулися на Заставнівщиину (Чернівецька область) з Афганської війни. Активісти районної організації УСВА днями побували  на кладовищах, де поховані бойові побратими.
Спочатку вінки і квіти поклали до районного пам’ятника загиблим в Афганістані у Заставні. Перша зупинка – у селі Шубранець. Тут на місцевому кладовищі спочиває Р. Оліовський. Ветеранів зустріла його сестра Ірина з чоловіком Петром. Далі село Погорілівка, де похований О. Іванчак. Із побратимами Сашка зустрілася мама – Марія Іванівна Рудан з дітьми та онуками.
У селі Василів вклонилися пам’яті Тараса Бабича і Михайла Довбні. На місцевому цвинтарі вічний спокій знайшли вже і їхні батьки, квіти поклали на всі могили.
У цих селах з гостями з невідомих причин не зустрілися представники місцевої влади.
В Афганській війні село Хрещатик втратило С. Мороза. Вкотре з «афганцями» зустрілися його мама — Ганна Василівна, голова сільської ради М. Косоловська, представники місцевого НВК і громадськості.
У селі Звенячин біля могили С. Лучика, ветеранів зустріла його мама — Марія Дмитрівна з родиною. Рідні дякували «афганцям» за те, що вже тридцять років вони не лишають батьків загиблих насамоті з болем, тривогами і проблемами.
У Заставні квіти поклали до могил бойових побратимів Віктора Сурсякова, Степана Адамка, Миколи Турецького, які відійшли у вічність вже у мирний час.
На запрошення директора Кулівецького НВК Орисі Богданівни Лісової і вчителя початкових класів Фрозини Миколаївни Халус воїни-інтернаціоналісти завітали на урок мужності.
Голова районної організації УСВА В. Стецюк розповів, як у районі вшановують пам’ять загиблих в Афганістані: в усіх навчальних закладах і ВПУ-24 відкрито меморіальні дошки, у райцентрі спорудили пам’ятник, проводять футбольні турніри і змагання з настільного тенісу. Ветерани згадали свої молоді роки, війну в Афганістані й щиро дякували за запрошення, а учням побажали успіхів у навчанні й міцного здоров’я.
Голова організації щиро дякував М. Тофану і М. Халусу за представлений транспорт, В. Голику і М. Семотюку за фотографії, а також В. Ганичу, В. Костюку, І. Козаку, які брали участь у поїздці.
Хочеться побажати, щоб місцева влада, представники шкіл і громадськості у тих селах, де поховані земляки-герої, вшановували їх пам'ять, адже героїчне минуле треба пам’ятати і на цьому виховувати молодь.
В. СТЕЦЮК,
голова Заставнівської районної організації УСВА.



Зверніть увагу
Відгукніться, однополчани!

З проханням розшукати бойових побратимів загиблих земляків до редакції звернувся інвалід війни другої групи Володимир Леонідович Мудрий – заступник голови Арбузинської районної спілки воїнів-інтернаціоналістів і запасу, що на Миколаївщині.
Районна спілка – це 68 ветеранів, з яких 43 – учасники Афганської війни. Очолює організацію «афганець» Едуард Церуш.
Арбузинка – містечко невелике, але в центрі стоять два пам’ятні знаки: один споруджено до 20-ї річниці виведення військ, другий – воїнам-інтернаціоналістам, загиблим на Афганській війні.
Троє уродженців Арбузинщини не повернулися додому з далекої афганської землі. Рядовий Д’яченко Василь Іванович народився 1965 року, загинув 20 лютого 1986 року. Старший сержант Кисільов Сергій Анатолійович 1963 року народження загинув 18 червня 1983 року. Молодший сержант Капацина Віктор Васильович народився 1968 року, загинув 31 грудня 1988-го. Усі вони призивалися в армію Миколаївським обласним військкоматом.
Земляки пам’ятають своїх полеглих героїв, але хочуть знати більше про їхню службу в Афганістані, за яких обставин загинули. Тому будуть раді будь-якій інформації від бойових товаришів, однополчан Василя Д’яченка, Сергія Кисільова і Віктора Капацини.
Відгукніться, друзі!
Прес-служба УСВА.


Память в бронзе, металле и камне
Четверо  смелых

На фасаде общеобразовательной школы №2 по инициативе Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) торжественно открыта мемориальная доска выпускникам Геннадию Машкову, Валерию Месьянинову, Валерию Радченко и Игорю Хлебникову, героически погибшим в Афганистане.  
Рядовой  Машков  служил в Пянджском погранотряде. Во время боевой операции в апреле 1986 года мотоманевренная группа десантировалась на площадку, где был опорный пункт душманов и находились основные силы противника. Отряд принял неравный  бой, в котором Геннадий получил смертельное ранение и упал в пропасть. Только через двое суток боевые товарищи смогли достать его тело. Награждён посмертно орденом Красного Знамени.
В Пянджском погранотряде проходил службу и рядовой Месьянинов. 14 ноября 1983 года мотоманевренная группа вышла на прочёсывание кишлака в провинции Тахар. После выполнения боевого задания отряд возвращался на базу и возле кишлака Кульбарс попал в засаду. Во время отражения атаки душманов Валерий был смертельно ранен в живот и умер во время эвакуации. Награждён посмертно орденом Красной Звезды.
Старший лейтенант Валерий Радченко проходил службу в составе  1-й вертолётной эскадрильи 292-го отдельного вертолётного полка. 13 февраля 1980 года экипаж вертолёта Ми-24В вылетел на разведку в район Джелалабада и был сбит, все члены экипажа погибли. Это был первый «Груз-200» из Афганистана на Слобожанщину. Награждён посмертно орденом Красного Знамени.
Старший лейтенант Игорь Хлебников проходил службу в составе 136-го отдельного авиационного полка истребителей-бомбардировщиков. Совершил 82 боевых вылета. 4 декабря 1982 года в составе звена самолётов выполнял боевую задачу возле  пакистанской границы и был сбит. Награждён вторым орденом Красной Звезды посмертно.
В открытии мемориальной доски приняли участие мама Валерия Месьянинова – Анна Яковлевна, глава администрации Немышлянского района Татьяна Топчий, председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) Виктор Борзов, председатель Союза ветеранов Афганистана Немышлянского района  Леонид Пивоварчук, руководители ветеранских организаций и воины-интернационалисты.
На митинге школьники рассказали о героическом пути выпускников. Председатель администрации района Татьяна Топчий  отметила, что подвиги воинов-интернационалистов – пример мужества, отваги и самопожертвования, которые актуальны в наше время для  военно-патриотического воспитания молодёжи, и заверила в дальнейшей поддержке ветеранских организаций.
Председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана Виктор Борзов поблагодарил всех, кто участвовал в создании и открытии памятной доски, и отметил, что школа №2 – единственная на Слобожанщине, где четыре выпускника погибли в Афганистане. Он поблагодарил участника боевых действий в Афганистане полковника милиции Сергея Николаевича Волобуева за участие в изготовлении и установке мемориальной доски.
Присутствующие минутой молчания почтили память погибших героев, к мемориальной доске возложили цветы.
Пресс-служба ХГСВА.


Патріотичне виховання
Гарт козацької звитяги
У мальовничому селі Рудні-Новенькій на Хмельниччині в місцевій школі відбулася Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура»), в якій взяли участь учні навчальних закладів Судилківської ОТГ.
Хто такі джури? Так називали у стародавні часи юнаків, які були помічниками козаків, їхніми зброєносцями. У січових школах вони навчалися військовому мистецтву, гартувалися фізично, допомагали пораненим, куховарили тощо. Джури разом із козаками часто брали участь у походах, набували досвіду, аби згодом самим стати воїнами.
Відтак церемонія відкриття гри та її перебіг були насичені відповідним колоритом. Загони п’яти шкіл району представили свої візитівки. Відбувся концерт у національних одностроях.
На відкриття були запрошені воїни-інтернаціоналісти, члени Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану Ростислав Широкий, Віктор Чорноус, Василь Лакей, Юрій Казмірчук, Микола Ліончук, а також голова первинної Судилківської спілки ветеранів Володимир Васик. Вони привітали юних козаків зі святом.
Гра складалася з різних конкурсів: перетягування линви, демонстрація стройового вишколу, а ще — іспит на знання історії України, надання медичної допомоги. Змагалися учасники у вмінні облаштувати територію і з художньої самодіяльності. Також дівчата й хлопці на відкритому вогні готували козацький куліш, кашу та юшку.
У рамках змагань відбувся турнір зі стрільби з пневматичної зброї. Серед команд першість здобули судилківчани, другими були учні з Траулина, а третіми – городищенці. В особистому заліку перемогли Софія Фещин, Богдан Семенюк із Судилкова і Сергій Борей із Траулина.
Змістовним доповненням стала розповідь «афганців» про зброю, зокрема автомат Калашникова, з яким вони пройшли дорогами Афганської війни, продемонстрували його розбирання і складання.
Після цього провели змагання серед найвправніших знавців зброї, суддівство яких здійснювали воїни-«афганці». Найшвидше  розбирали й складали автомат Валентин Ковальчук і Павло Артерчукі з Траулина та Артур Мовчан із Судилкова.
Свою вправність у розбиранні й складанні автомата показали керівники військово-патріотичних груп і воїни-«афганці». Із завданням вони впоралися майстерно. А ветеран Афганістану Василь Лакей, який вже понад тридцять років після ратної служби не тримав у руках зброї, розібрав «калаша» за 41 секунду.
Переможці й призери отримали від Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану медалі й грамоти.
Микола ЛІОНЧУК,
член Шепетівської СВА.



Відважним прикордонникам
Ветерани-прикордонники Валентин Кобель і Микола Сап’ян звернулися до громадської організації «Учасники бойових дій Шевченківського району м. Полтави» з пропозицією встановити у міському парку Воїнів-інтернаціоналістів пам’ятний знак на честь 100-річчя Прикордонних військ України.
Правління організації одностайно підтримало ініціативу, а його голова депутат Полтавської міської ради  Володимир Корнійчук залучився підтримкою міськради. За організацію робіт узялися також голова Полтавської спілки ветеранів-прикордонників Віктор Вовченко, депутат Шевченківської районної  ради Микола Клименко.
27 травня біля символічних прикордонних стовпів було встановлено величний семитонний гранітний пам’ятник із викарбуваним написом «Кордон держави священний та недоторканний. Вічна пам'ять загиблим. Честь і слава живим».
Швидко втілити задум у життя допомогли небайдужі безкорисливі люди з різних районів області і міста, учасники бойових дій, ветерани-прикордонники, приватні підприємці,  керівники різних підприємств та їхні колективи.
Секретар Полтавської міської ради Оксана Деркач, яка відкривала пам’ятний знак, зауважила, що громадська організація учасників бойових дій Шевченківського  району – найактивніша у місті серед військовиків колишніх і нинішніх, об’єднує всіх, реалізує багато проектів, до яких долучається і міська влада.
На урочистому мітингу активістам, ветеранам-прикордонникам вручено медалі, грамоти, подяки та грошові винагороди. Благодійникам-підприємцям, які брали участь у спорудженні пам’ятника,   прикордонники вручили тільняшки. На присутніх чекала смачна солдатська каша. Музичний супровід упродовж усього свята забезпечував кременчуцький ансамбль воїнів-«афганців» «Герат».
Юрій ЛИТВИШКО,
заступник ГО «УБД Шевченківського району м. Полтави». 
          


Подвиг не забувають
На фасаді Шепетівського професійного ліцею №20  урочисто відкрито меморіальну дошку випускнику Сергію Фурману, який загинув у Афганістані. Воїни-інтернаціоналісти провели фінал конкурсу творчих робіт «Про що плачуть ветерани».
Виготовив дошку ветеран Афганської війни, член Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану О. В. Гурінович. Це вже третя така  пам’ятка на фасаді ліцею: тут встановлено меморіальні дошки загиблим в АТО Я. Давидову і  В. Числюку.

Сергій Васильович Фурман народився 10 серпня 1965 року в селі Сохуженці Ізяславського району на Хмельниччині в селянській родині. Був пізнім, єдиним і дуже бажаним сином. Батько душі не чув у допитливому й слухняному хлопчикові, а тому, здавалося, жодного кроку не робив без сина: водив його з собою на колгоспний тік, навчав бачити красу безмежного поля, садовив на трактор і вмивав холодною джерельною водою.
Коли хлопчик мочив босі ноги в ранішньою росою, батько, щиро всміхаючись сонцю, піднімав руки сина догори: зростай, мовляв, дужим – батькам на радість.
Воно так і було. Сергій успішно закінчив школу і вирішив здобути робітничу спеціальність. У 1983 році закінчив Шепетівський професійний ліцей  (тоді – ТУ-10), став фрезерувальником. Працював у Шепетівці на заводі «Комуніст», а згодом повернувся в рідне село і трудився в колгоспі.
29 жовтня 1983 року був призваний до армії, і вже через півроку молодший сержант Сергій Фурман виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Брав участь у бойових операціях, проявляючи при цьому мужність і військову майстерність. 10 квітня 1985 року в бою юнак зазнав смертельне поранення. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки.
Минув час. Нова війна принесла до ліцею сумні звістки: в АТО загинули наші випускники – 20-річний Ярослав Давидов і 30-річний Валерій Числюк,
У мітингу з нагоди відкриття пам’ятної дошки Сергію Фурману взяли участь представники Спілки воїнів-«афганців» Ізяславщини на чолі з Василем Тележинським, Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану, сестри Сергія – Тетяна, Галина, Валентина і Юлія. Вони згадали невідомі присутнім сторінки із життя брата, передали фотографії з його дитинства.
На мітингу виступили учасники бойових дій Ігор Карчевський і настоятель храму Святих Мучениць Віри, Надіі, Любові та їхньої матері Софії отець Анатолій. Мама Ярослава Давидова – Світлана Романівна вручила переможцям змагань зі стрільби – учням Івану Літнаровичу, Михайлу Бабичеву, Іллі Костюку  перехідний Кубок імені Ярослава Давидова.
Пошукову роботу, підготовку й проведення мітингу здійснили члени гуртка «Історичне краєзнавство» Андрій Кірик і Андрій Марушкевич.
Л. СИДОРУК,
заступник директора з виховної роботи Шепетівського професійного ліцею.

Того ж дня з ініціативи Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану в професійному ліцеї №20 проведено фінал конкурсу творчих робіт «Про що плачуть ветерани».
Задум виник після того, як під час перегляду документального фільму «Пам’ять серця жива» сивочолий ветеран-«афганець» не зміг стримати сліз. Як розуміють і чи розуміють взагалі молоді люди душу ветерана? Таке питання поставив тоді перед студентами воїн-інтернаціоналіст В. С. Пипич. Згодом він став головою журі.
Викладаючи у творах свої думки, учні розуміють, що у кожного ветерана «на все життя залишилися спогади про важкі пережиті часи боїв, втрат друзів, земляків, бойових побратимів. Мій дідусь, – пише Вадим Болюх, – розповідав мені, що на війні гинули такі хлопці, як зараз я…».
З гіркотою пишуть учні про те, що ветеранів згадують лише напередодні Дня Перемоги: «Часто, поспішаючи у своїх «надзвичайно важливих» справах, молоді люди можуть штовхнути ветерана, котрий проходить поруч, і навіть не подумати про вибачення. Почасти ветеранів у транспорті, громадських місцях, у лікарнях просто не помічають. Невже ці люди не заслуговують на повагу? Вони гідні кращої долі, ніж та, яку їм пропонують нинішні можновладці, що говорять красиві промови з безсоромно брехливими очима!».
Члени Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану вручили нагороди переможцям – Олександрі Меленчук, Валентині Бойко і Вадиму Болюху. Дівчата отримали і солодкий подарунок, який вручив їм заступник голови спілки О. В. Гурінович.
Марія ОНІЩУК,
голова учкому Шепетівського професійного ліцею.



Герою-випускнику
З ініціативи Харківської міської Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) на фасаді спеціалізованої школи №29 урочисто відкрито меморіальну дошку на честь випускника Ігоря Миколайовича Резніченка, який загинув у Афганістані.
Ігор Резніченко проходив службу в складі Пянджського прикордонного загону. 23 серпня 1981 року в районі кишлаку Сеад-Дашті десантно-штурмова мотоманеврена група потрапила в засідку, зав'язався жорстокий бій, під час якого Ігор зазнав поранення в живіт. Більше місяця лікарі боролися за його життя, але 2 жовтня 1981 року він помер. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки.
На урочистій лінійці зібралися учні та почесні гості. Відкриваючи мітинг, голова Шевченківської райдержадміністрації депутат міської ради Володимир Романович Котковський зазначив, що адміністрації району і міста підтримують ініціативу ветеранів з увічнення пам'яті загиблих воїнів, і запевнив у подальшій співпраці.
Голова Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Шевченківського району Михайло Леонідович Биков наголосив, що робота організації спрямована на патріотичне виховання молоді, зміцнення авторитету ветеранів і збереження правдивої історії. Він передав експонати для шкільного музею, в якому є куточок пам'яті, присвячений Ігорю Резніченку.
Голова Харківської обласної асоціації громадських організацій інвалідів і ветеранів війни Валентина Іванівна Дроботько, яка була директором школи в роки навчання Ігоря Резніченка, розповіла про його шкільні роки. У відкритті меморіальної дошки разом з іншими почесними гостями взяла участь заступник голови ХМСВА Т. П. Новохацька.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воїнів, до меморіальної дошки поклали квіти.
Прес-служба ХМСВА.
     
   
Спорт і відпочинок
Влучні постріли

На базі Верхньодніпровської СЗОШ № 2 на Дніпропетровщині відбулися районні змагання зі стрільби з пневматичної зброї серед юнаків пам’яті загиблого в Афганістані Сергія Яцковського і серед дівчат пам’яті Віри Листопад – партизанки-розвідниці, героя Великої Вітчизняної війни, яка навчалася у Верхньодніпровській школі №1.
Учасників спортивного свята привітали організатори – голова Верхньодніпровської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Анатолій Лейко, учасники бойових дій в Афганістані полковник-прикордонник Володимир Галушка і пілот військового гелікоптера підполковник Валентин Невойса. На змаганнях також були присутні гості – голова ради районної організації ветеранів України Анатолій Січовий, голова громадської організації «Кадацька паланка війська Запорізького Низового» Олександр Прохоренко.
Учасники переглянули документальний фільм про події в Афганістані, майстер-клас зі збирання і розбирання автомата провів О. Прохоренко.
У змаганнях взяли участь 8 команд юнаків і дівчат. Перехідний кубок для юнаків першої підгрупи одержала команда Пушкарівської школи, у другій підгрупі перемогли юнаки з Новомиколаївської школи №1. Серед дівчат найсильнішою була також команда Пушкарівської школи, у другій підгрупі перемогла команда Ганнівського НВК. В особистих заліках переможцями стали: серед юнаків – Олександр Романюха з  Пушкарівської школи, а серед дівчат – Ірина Опацька з Верхньодніпровської школи №2, яким вручено медалі та грошову допомогу від ВРО УСВА. Усі призери нагороджені медалями.
За організацію і проведення спортивного свята висловлюємо щиру вдячність відділу освіти райдержадміністрації, педагогічному колективу Верхньодніпровської СЗОШ №2, районній раді ветеранів України і районній організації ТСОУ.
Анатолій ЛЕЙКО,
голова ВРО УСВА.     
           
       
                    
На татами – «Самурай»
В Тернополе состоялся открытый Всеукраинский турнир по киокушин-кан каратэ «Путь Будо» среди детей, юношей и взрослых, в котором приняла участие команда клуба «Самурай», созданного при Новомосковском объединённом совете ветеранов Афганистана УСВА (Днепропетровская область).
В турнире участвовало 17 команд из 12 областей Украины, всего 300 борцов. Соревнования провели на высоком организационном и спортивном уровне по олимпийской системе. На татами проходили захватывающие поединки, все спортсмены показывали мастерство и «выкладывались» полностью, так как по итогам турнира формировались команды для участия в других плановых состязаниях, в том числе и международных.  
Воспитанники клуба «Самурай» (на снимке) продемонстрировали высокий уровень подготовки. Благодаря отличным бойцовским качествам в упорной борьбе ученики тренеров  Е. Е. Ищенко и ветерана войны в Афганистане О. А. Якунина завоевали высокие места: первое – Александр Рахнянский, второе – Дмитрий Нечай, третье – Алексей Бакун, Дмитрий Валин, Максим Касьян. Победители награждены кубками, медалями и грамотами.
Воины-интернационалисты Новомосковского объединённого совета ветеранов Афганистана поздравили юных спортсменов с хорошими результатами.
Пресс-группа Новомосковского объединённого
совета ветеранов Афганистана.



Афганський біль відлунює й донині...
У день 30-ї річниці початку виведення радянських військ із Афганістану новодністровці (Чернівецька область) згадали, вшанували і пом’янули загиблих земляків Ігоря Рибіна та Ігоря Кузнєцова та із вдячністю за згуртованість, відданість і уміння берегти бойове братерство подякували усім ветеранам Афганської війни.
Похмурий спочатку ранок додавав неспокою й тривоги, хвилюючись вітром і печаллю хмар, але із кожною хвилиною цієї традиційної зустрічі небо поступово роз’яснилось привітною посмішкою. Вітали новодністровських «афганців» гарною піснею, щирим словом і поетичною присвятою, що помітно зігріли цей день. Директор Будинку культури «Молодіжний» Марина Довбенко нагадала про історичну мить 30-річної давнини, а заступник міського голови Олександр Гінгуляк щиро подякував землякам за мужність і звитягу, відданість і громадянську позицію, якою вони демонструють гідний для наслідування приклад молодому поколінню.
Голова Новодністровської міської організації УСВА Анатолій Вольський з помітним хвилюванням переживав цей день, сердечно бажаючи побратимам у доброму здоров’ї зустрічати нові й нові пам’ятні дати під мирним небом України, а також дякуючи громаді за розуміння і підтримку, зокрема міській раді, генеральному директору ПрАТ «Нижньодністровська ГЕС» Сергію Луніну, заступнику директора філії «Дністровська ГЕС» Володимиру Шевчуку та родині спілчанина Юрія Мельника.
Начальник відділу гуманітарної політики Людмила Пастушок висловила подяку новодністровським воїнам-інтернаціоналістам за мужність і запевнила, що учні вивчають і знають ці історичні події, а вихованці школи, у стінах якої колись навчались Ігор Рибін та Ігор Кузнєцов, бережуть пам'ять про загиблих випускників.
Саме їм присвятила колись свої хвилюючі рядки й фахівець зі зв’язків з громадськістю філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» Інна Гончар, навіть не підозрюючи тоді й щиро вражаючись нині, як написане раніше переплететься із закривавленим українським сьогоденням:
Казалось, что тучи, летя над планетой,
Несут за собой эту страшную весть:
«Ваш сын на афганской земле этим летом погиб
на рассвете в разведке. Он здесь…
Он тут удивительным был человеком,
Он искренним другом для каждого стал…»
Для этого ль прожито мамой полвека,
Чтоб сын не любил, больше счастья не ждал?
Упала слеза на усталые руки,
И белая проседь укрыла платком.
Умолкли на время осенние звуки.
Ты думала ль, мама, когда-то о том,
Что сын не вернется в родимую хату,
Что он не увидит любимый свой сад?!
Ушел по весне он веселым солдатом —
В молчании верном вернулся назад.
Мои земляки. Вы остались навечно
В сердцах одноклассников, близких друзей.
А так бы хотелось, чтоб в срок возвращались,
Отчизна, твои сыновья поскорей.
Чтоб мама счастливая плакала рядом,
Отец чтоб по-взрослому руки пожав,
Товарищей встретил: «Наш сын возвратился,
За Родину вахту свою отстояв»…
Особливих відчуттів додали цій зустрічі пісні у чудовому виконанні Анастасії Чабан і Сніжани Джус, так помітно бентежачи єство сивочолих ветеранів Афганської війни. Стояли вони пліч-о-пліч із побратимами, мимоволі поринувши у свою юність, котру доля вивіряла тоді на справжність, і слухали нову весну, вдивляючись в її небо… А ген злетіли вже десятки літ відтоді, як історія перегорнула останню сторінку цього героїчного і драматичного літопису, але ще довго щемітиме та далека війна спогадами у грудях наших земляків і приходитиме до них у тривожних снах…
У хвилюванні молодої зелені згадували поіменно учасники бойових дій своїх товаришів, які загинули у ті буремні роки та відійшли у Вічність у мирні літа: Василь Гамарник, Валентин Доник, Іван Сєгетій, Станіслав Кіршик, Анатолій Цибулько, Анатолій Зубець, Олександр Олійник…
Традиційною урочистою ходою пройшли воїни-інтернаціоналісти до меморіальних дощок Ігорю Рибіну та Ігорю Кузнєцову в Новодністровській ЗОШ II–III ступенів, де їх зустріли старшокласники, а своє сердечне і схвильоване слово мовив директор, учасник бойових дій на сході України Тарас Серевко, подякувавши землякам за гідний приклад і пообіцявши, що його із честю продовжуватимуть захисники рідної землі нинішні. Голова міської Спілки воїнів-інтернаціоналістів Анатолій Вольський щиро подякував учням і вчителям за підтримку і збережену пам'ять.
Весняні квіти лягли до незабутніх у Новодністровську місць, а розхвильовані й зворушені «афганці» вирушили на звичні вже, але такі болючі зустрічі зі своїми шураві – як шкода, що могил стає все більше…
А напередодні відбувся відкритий турнір із шахів серед дорослих і дітей.
Участь взяли 18 шахістів, що є рекордною кількістю за останній період, також уперше за багато років окремо відбувся жіночий залік.
Після емоційних шахових баталій у дитячій категорії вже втретє поспіль переміг наймолодший учасник – Володимир Турчин.  Не менш напруженими видалися і змагання серед жінок: одразу три учасниці набрали однакову кількість очок і розділили бажане перше місце. Це Галина Мальцева, Дарина Унгурян і Роксолана Студена. Михайло Васютинський святкував перемогу в чоловічому турнірі. Усі переможці отримали грамоти, медалі та чудові призи від міського центру «Спорт для всіх».
Інна ГОНЧАР.


Високі здобутки сільських аматорів
Шанувальники футболу, волейболу і шахів зібралися у Старих  Кривотулах на Івано-Франківщині, щоб уже 34-м турніром, який із сільського давно вже став міжрайонним, вшанувати пам'ять воїна-інтернаціоналіста Петра Майстра.
Для різних поколінь кривотульців проведення змагань упродовж понад трьох десятиліть – це данина пам’яті 19-річному односельцю, який загинув на Афганській війні. Відтак окрім футбольних змагань, меморіал Петра Майстра доповнився волейбольною першістю і шаховими поєдинками  пам'яті односельця — учасника ОУН-УПА Василя Ільківа.
В останні роки організатори — Старокривотульська сільська рада (голова – Володимир Назарук), оргкомітет з числа місцевих активістів під керівництвом Василя Назарука, Тисменицька районна організація УСВА (голова – Дмитро Сатур) вшановують усіх захисників країни різних протистоянь і воєн.
Не випадково часом проведення змагань стало 9 травня — День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, День примирення та пам’яті. Про символізм цієї дати говорила у вітальному слові голова Тисменицької районної ради Тетяна Градюк. Вшановуючи пам'ять односельця, старокривотульська громада організовує спортивне свято єднання сусідніх громад. Участь у турнірі вже не один рік беруть волейболісти Отинії Коломийського району.
Голова організації «афганців» Дмитро Сатур побажав спортсменам вдалих виступів і перемоги. Як волонтер, котрий неодноразово доставляв і досі доставляє зібрану небайдужими  краянами гуманітарну допомогу в зону протистояння на сході країни, він вручив подяки від командування та особового складу 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону сільським головам Володимиру Назаруку (Старі Кривотули), Михайлові Мантуляку (Нові Кривотули) і підприємцю Надії Бубні.
Голова Тисменицької районної ради фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Степан Долик і голова райради Тетяна Градюк вручили волейбольні трофеї – кубок і медалі гравцям старокривотульського «Колоса», які два роки поспіль стають чемпіонами району. Не залишився осторонь і депутат районної ради від села Володимир Цапай, подарувавши команді професійний волейбольний м’яч.
Після виконання Державного гімну України головний суддя Василь Назарук дав старт турнірові.
На просторому сільському стадіоні одночасно відбувалися всі спортивні дійства. На футбольному полі демонстрували виконавську майстерність аматори шкіряного м’яча зі Старих Кривотул – основні склади ФК «Старі Кривотули» (дорослі та юнаки) і команда «Енергія», новокривотульський «Цегельник» і слобідські футболісти з команди «Торнадо», яких згуртував енергійний сільський голова Андрій Мельник.
Фортуна того дня була прихильною до дорослих футболістів зі Старих Кривотул, які посіли перше місце. Другими стали теж старокривотульці – команда «Енергія», на третій позиції – сусіди із Нових Кривотул.
На волейбольному майданчику демонстрували спортивні навички місцеві ветерани, «розбавлені» гравцями чемпіонського складу «Колоса», гості із отинійської «Славії» та Старі Кривотули-2. Тут переміг тандем досвіду й молодості, гравці «Славії» стали другими, на третій позиції – інша місцева команда.
Призери футбольної і волейбольної першості отримали кубки, грамоти і медалі, які надала Тисменицька районна організація УСВА, і розділили призовий фонд.
У шаховій першості на честь воїна ОУН-УПА Василя Ільківа тріумфував Роман Гошій, другим став Василь Назарук, Юрій Йосипів посів третє місце.  Вони отримали грамоти і грошові премії.
Цьогорічні змагання пам’яті воїна-«афганця» Петра Майстра, що зібрали небайдужих прихильників здорового способу життя, вже стали історією, а організатори висловлюють вдячність усім, хто допомагає, щоб турнір був виявом нашої пам’яті про загиблого земляка і тріумфом спортивних здобутків сільських аматорів. Організатори дякують за спонсорську допомогу відпочинковим закладам «Нептун» і «Куразан-транзит» Старих Кривотул.
Оксана САКОВСЬКА.


Звітували ветерани Сумщини
У приміщенні Сумської облдержадміністрації відбулася VIII звітно-виборна конференція Сумської обласної організації «СОВЕАФ» (Спілка ветеранів Афганістану), участь в якій взяли 53 делегати з усіх міст і районів, представники комітету сімей загиблих.
Звіти голови організації Анатолія Линника і голови ревізійної комісії Сергія Челядіна делегати обговорили та одноголосно затвердили.

– У цей складний період нам вдалося не тільки зберегти організацію, а й проводити активну роботу із захисту інтересів воїнів-інтернаціоналістів. Ми домоглися додаткових виплат з обласного бюджету родинам загиблих, інвалідам першої групи, забезпечення пільгового проїзду, належного медичного обслуговування, — зазначив голова організації Анатолій Линник. – І хоча останніми роками відсутнє фінансування з обласного бюджету, громадська організація завдяки підтримці її членів, депутатів усіх рівнів продовжує активну діяльність: у шпиталі ветеранів війни відремонтовано 20 палат; надається допомога військовим частинам, що перебувають у зоні проведення АТО-ООС. В обласному офісі організації працює юрист, який надає необхідну правову допомогу.
Активну роботу проводять місцеві осередки. За словами голови Шосткинської районної організації Сергія Корнієнка, її члени беруть активну участь у проведенні військово-патріотичних, спортивних і виховних заходів, сприяють забезпеченню родин загиблих та інвалідів першої групи твердим паливом.
З ініціативи обласної громадської організації «СОВЕАФ» започатковано зустрічі з керівництвом області, керівниками структурних підрозділів органів влади, на яких обговорюються проблемні питання і шляхи їх вирішення.
– Держава повинна піклуватися про всіх, хто захищав Батьківщину. Ми підтримуємо ветеранів усіх воєн: Великої Вітчизняної, воїнів-інтернаціоналістів, учасників антитерористичної операції. Як депутат обласної ради, завжди підтримую рішення, спрямовані на забезпечення пільг, покращання медичного обслуговування цих категорій, — зазначив член правління організації, депутат обласної ради Олег Бояринцев.
Однією з негативних тенденцій учасники конференції визначили намагання розділити учасників бойових дій. На загальне переконання делегатів цього не можна допустити, адже це тільки послабить ветеранський рух і не дозволить ефективно відстоювати власні права.
– Необхідно брати курс на об’єднання ветеранів усіх воєн. Адже часом представники влади не поважають людей, які захищали і захищають країну. Тому необхідно впливати на органи влади, — відзначив делегат конференції, начальник Державного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. І. Г. Харитоненка Юрій Свідлов.
Підсумовуючи роботу організації за звітний період, делегати одностайно переобрали Анатолія Линника головою на новий термін, затвердили новий склад правління і контрольно-ревізійної комісії.
Прес-служба «СОВЕАФ».







                      







 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2018, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.


Украинская Баннерная Сеть
Защитники родины - Сайт о русских солдатах. Rambler's Top100 Rambler's Top100 Сервис авто регистрации в
каталогах, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash,
photoshop, хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог
сайтов, услуги продвижения и рекламы сайтов