" /> Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - "Третій тост" №15-16 (615-616) серпень 2018 рік Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
 
 
 
    
 
Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
Фестивалі
Майбутнє України
 


Погода
Погода!


41030257 Відвідувачів
Боевое Братство
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Урядовий портал
Міністерство оборони
Укрінформ
Орденские планки – ветеранам
"Третій тост" №15-16 (615-616) серпень 2018 рік Надрукувати Надіслати електронною поштою
З Днем Незалежності України!
Шановні співвітчизники!
Дорогі побратими!

Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) щиро вітаю вас з 27-ю річницею Незалежності нашої держави!
Її становлення відбувається за нашою участю і на наших з вами очах, і ми бачимо, які  випробування проходить наш народ. У зв’язку з ескалацією військових дій на сході країни доводиться обороняти незалежність і суверенітет держави. Знов, на превеликий жаль, гинуть наші громадяни і військовослужбовці, руйнується економіка, збільшується кількість вимушених переселенців, не виконуються Мінські домовленості.
Воїни-інтернаціоналісти, представники нашої Спілки завжди стояли на варті демократичних прав і свобод незалежної України, і зараз, у складні часи, незважаючи на вік і поранення, першими виступили на захист Вітчизни. Ми довели свою відданість у боях і тепер щоденно доводимо її своїми справами. Заради мирного неба над головою та щастя й добробуту людей ми робимо все, щоб українська незалежність була вписана золотою сторінкою історії.
Ми сильні, коли ми разом, наше життя – приклад для дітей та онуків, за нами – мільйони українських доль. Нехай наш патріотизм додає всім нам сил і наснаги.
Сьогодні Україна – перспективна, але ще молода держава, і на шляху до свого економічного, соціального й духовного зростання потребує наших з вами сильних плечей.
Бажаю вам, дорогі ветерани війни, співвітчизники, здоров’я, щастя, благополуччя, а головне – миру і злагоди у нашій країні! 
З повагою –                                                       
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.


Триває діалог з органами влади
6-12 липня тривали активні дискусії про  пошук шляхів виконання вимог ветеранів війни до органів влади із захисту своїх соціальних прав.
З боку Міністерства соціальної політики в обговоренні порушених питань бере  участь перший заступник міністра О. П. Крентовська, яка уважно і кваліфіковано розглядає кожний пункт вимог, терпляче вислуховуючи аргументи, що наводять у співбесідах С. В. Червонописький, В. І. Аблазов, В. Г. Глюза, А. В. Литвинов.
У зв’язку із завершенням сесії Верховної Ради України домовилися про те, що проект Закону України про поновлення транспортних пільг родинам загиблих воїнів і матеріали до його обґрунтування, які вимагали народні депутати на засіданні Комітету під головуванням О. Ю. Третьякова, будуть підготовлені до початку наступної сесії.
При цьому проект Закону України буде розширено і до його змісту пропонується включити пропозиції про зміни назв статей закону стосовно статусу і пільг родинам загиблих і померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та учасників бойових дій, а також пропозиції про упорядкування категорій осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Після вирішення цих питань можливо буде обґрунтувати розміри фінансових витрат, які необхідні для підвищення пенсій особам з інвалідністю внаслідок війни з числа рядового складу.
Розглядалися питання протезування і пошуку організаційних форм втілення сучасних технологій, які дозволять задовольняти вимоги осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Гострі дискусії точаться з проблеми монетизації пільг у цілому і зокрема про вже прийняту постанову Кабінету Міністрів України щодо монетизації транспортних пільг. Ветерани нагадали, що цей процес розпочинався 15 років тому, але так і не був доведений до кінця. Сучасна постанова КМУ далека від досконалості. Це підтверджують і рішення багатьох місцевих рад, і відгуки фахівців, і звернення ветеранів. Тому ветерани жорстко вимагають скасування цієї постанови.
Розглядалися також питання розробки додаткових критеріїв, зокрема, масовості, структурованості та активності, стосовно громадських організацій, які претендують на отримання фінансової допомоги за рахунок Державного бюджету України.
Діалог з Міністерством соціальної політики триває.
11 липня голова УСВА C. В. Червонописький і заступники голови В. І. Аблазов та О. В. Литвинов брали участь в обговоренні питань захисту соціальних прав ветеранів в офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і в Комітеті з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення.
Справи, про які домовилися, не «відпочиватимуть»
16-17 липня в Міністерстві соціальної політики відбулися консультації з пошуку шляхів виконання вимог ветеранів Афганської війни.
Міністр соціальної політики А. О. Рева разом з першим заступником О. П. Крентовською кожного дня по кілька годин уважно, пункт за пунктом обговорювали з представниками УСВА – головою УСВА С. В. Червонопиським, заступниками голови В. І. Аблазовим і О. В. Литвиновим усі питання.
Зрушення є по всіх позиціях, за які відповідає Мінсоцполітики. Міністр дав доручення підготувати проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про створення Оргкомітету з відзначення 30-ї річниці виведення військ з Афганістану» і спільно з УСВА наповнити соціальним змістом план відповідних заходів.
А. Рева підтримав розпочату роботу з підготовки проектів законів про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо поновлення пільг родинам загиблих воїнів і збільшення пенсій інвалідам війни з числа рядового і сержантського складу.
Проблемою вирішення цих питань є те, що у законі за особами, які брали безпосередню участь у бойових діях, за особами з інвалідністю внаслідок війни, родинами загиблих воїнів закріплено значний шлейф пільгових категорій, прирівняних до них. Тому треба знайти шляхи роз’єднати «вагони цього потягу».
Триває активна робота з внесення уточнення до порядку надання фінансової допомоги громадським організаціям за рахунок Державного бюджету.
Гостра дискусія тривала навколо питання монетизації транспортних пільг. Міністр наполягав на тому, що за монетизацією майбутнє, нагадав, що відповідна постанова КМУ встановлює мінімум і дає можливість місцевим органам влади приймати рішення про дійсний розмір компенсації або авансу на проїзд для пільгових категорій громадян. Відповідні трансфери з Держбюджету вже зроблено. Після наполегливих аргументів С. Червонописького на захист вимог ветеранів А. Рева погодився з тим, що постанова потребує вдосконалення.
Пропозиції приймаються з вдячністю. Наприклад, у містах Європи створюється єдина транспортна система і з одним квитком можна пересідати з автобуса на трамвай, з нього – на тролейбус, але лише протягом 1-2 годин з моменту придбання. Тобто до робочого місця можна доїхати, користуючись одним квитком. У столиці Латвії всі рижани старші 70 років мають право на безоплатний проїзд у місцевому транспорті, для цього вони відповідні електронні картки прикладають до лічильників у вагоні або салоні транспортного засобу. Подібним шляхом з використанням електронних квитків планують забезпечити своїх пільговиків органи місцевої влади Винниці.
У підсумку ділової розмови домовилися про те, що виконавці користуватимуться  відпусткою влітку, але справи, про які домовилися, «відпочивати» не будуть.
Прес-служба УСВА.


«Афганцы» отметили день легендарных войск
Воздушно-десантные войска играли заметную роль в боевых действиях в Афганистане. Зачастую их использование было не по предназначению. Дело в том, что ВДВ –  стратегический инструмент в ведении военного командования.
К этим задачам и готовили такие войска. С этих задач и начинались действия ВДВ в Афганистане. Они прибыли туда на самолетах военно-транспортной авиации и десантировались посадочным способом на аэродромы Кабул и Баграм в глубине территории чужого государства. Они могли рассчитывать только на свои силы, пока дивизии сухопутных войск, перешедшие государственную границу одновременно с ВДВ, только через несколько дней достигнут общих рубежей.
Солдаты и офицеры ВДВ стали символом мужества, героизма и преданности своему воинскому долгу.
В молодых Вооруженных силах независимой Украины, исходя из военной доктрины государства, этим войскам не нашлось места. Доставшиеся по наследству от Вооруженных сил СССР структуры ВДВ подверглись расформированию. На базе их техники и личного состава стали  формироваться части Аэромобильных войск, которые позже были переименованы в Высокомобильные десантные войска, чтобы сохранить традиционную аббревиатуру «ВДВ». Но ничего общего в содержании ВДВ и «ВДВ» не было, кроме сохранившейся формы. Теперь и эти внешние элементы общности «ВДВ» и Десантно-штурмовых войск Вооруженных сил Украины решением руководства устранены.
Поэтому день ВДВ 2 августа в Киеве отмечали несколько сот тех, настоящих, солдат и офицеров. Они возложили цветы к Всеукраинскому памятнику воинам-интернационалистам, участвовали в панихиде, которую отслужил настоятель Свято-Воскресенского храма памяти погибших и ветеранов Афганистана протоиерей Сергий Ющик вместе с учащимися-семинаристами, с большим вниманием слушавшими выступление «афганского» ансамбля с песнями военной и десантной тематики.
Организацию праздника взял на себя Киевский городской Союз ветеранов Афганистана, возглавляемый десантником широко известной 9-й роты 345-го парашютно-десантного полка Николаем Гончаренко.
Председатель УСВА десантник Сергей Червонопиский вместе со своими заместителями авиатором Валерием Аблазовым, минометчиком Александром Литвиновым, начальником социального отдела, замполитом Сергеем Козаченко почтили память наших легендарных десантников Виталия Раевского и Олега Михнюка на Лукьяновском военном кладбище и возложили цветы на их могилы.
Ветераны продолжили празднование в дружеских коллективах.
Пресс-служба УСВА.
(Окончание на 5-й стр.)


В організаціях УСВА
«Афганцы» отметили день легендарних войск

В Шостке на Сумщине 2 августа представители  разных поколений десантников по традиции собрались возле памятника погибшим воинам-«афганцам» в парке Свободы. 
Пришли и те, кто служил в период СССР, и те, кто нес службу уже после обретения Украиной независимости, шосткинцы, прошедшие АТО, чтобы возложить цветы и вспомнить годы службы, погибших и живых боевых товарищей.
К присутствующим обратился председатель городской организации УСВА Владимир Пивторак, участники АТО Виктор Осипенко и Мирослав Ляшок. Нельзя разделять поколения десантников, которые защищали Родину. «Мы десантура, мы должны поддерживать друг друга», — сказал Виктор Осипенко.
Проходивший срочную службу в ВДВ и не так давно защищавший страну на Донбассе в составе добровольческих формирований Мирослав Ляшок отметил, что голубой берет носили Василий Кондратенко и Иван Евдокименко, которые героически погибли в зоне антитеррористической операции. Их родители пришли к памятнику воинам-«афганцам». Владимир Пивторак от имени всех десантников поблагодарил родителей за то, что они вырастили достойных детей, настоящих патриотов.
Пресс-служба СОВЕАФ.


Наша история
Ратная служба генерала Ермакова

Председатель Одесской областной организации УСВА Юрий Михайлович Ермаков в предыдущем номере «ТТ» поделился  воспоминаниями о детстве и начале военной службы, об участии в ставших уже историческими событиях в Чехословакии, Нагорном Карабахе, бывшей Югославии, свидетелем которых он был. В памяти генерала навсегда остались годы службы в Афганистане и Венгрии, Германии и Приднестровье, борьба за урожай в Нечерноземье и Казахстане, разрушенный стихией Спитак.  Сегодня – вторая часть интервью. 
– Сколько человек вам удалось вытащить из-под завалов в Спитаке?
– Уже не помню, но мы целыми днями занимались только этим. Но были такие факты, когда подъемный кран или экскаватор растаскивает завал. Водителю дают деньги, он бросает, уезжает туда, где деньги дали. Привезли собак со всего мира, которые людей по запаху находили под завалами. Им питание привезли – красивые консервы, красочные такие. Украли все эти консервы. А собаки не могут другой корм есть. Они должны только им кормиться, чтобы у них с обонянием все было в порядке. Самолетом прислали новое питание. Ну, долго мы там были. Долго. Потом начали восстанавливать инфраструктуру, дома строить. Если бы не помощь всех республик Советского Союза, военных строителей, Армения до сих пор бы восстанавливалась.
– Сколько вы там были?
– Лично я – три с половиной месяца.
– Когда вас отправили в Афганистан?
– Приехал уже на вывод войск и был там с 89-го по 91-й год. Мы обеспечивали вывод. Я был старшим группы военных специалистов в Национальной гвардии особого назначения Президента Афганистана. Организационно она входила в Министерство государственной безопасности РА.
Курировал нас КГБ. Так как в КГБ не было военных специалистов, нас, как говорят сейчас, у армии «арендовали». В нашей группе были специалисты: общевойсковые офицеры, артиллерист, связист, разведчик, ракетчик и другие, а также 26 преподавателей в учебном полку НГ.
– Каким было ваше отношение к Афганской войне?
– Во-первых, я приехал туда в 89-м году. Уже вывод начался, а Нацгвардия обеспечивала эту операцию. Как наиболее боеспособное войсковое формирование она приняла у 40-й армии  многие важные объекты, например, тоннель  на перевале Саланг, дорогу из СССР. В политической обстановке постоянного противостояния двух систем, мировоззрений, идеологий, учитывая взгляды тогдашнего руководства, другого решения, наверное, и не могло быть. Кстати, напомню, что все наше военное руководство (Минобороны, Генштаб), за исключением министра обороны Д. Устинова, было против ввода войск. А потом мы свято верили, что если не будет там нас, то будут американцы. Что впоследствии и случилось.
– Как вообще обстановка после вывода войск складывалась?
– Пока помогал Советский Союз ресурсами, режим очень уверенно держался. И с моджахедами воевали нормально. Я не скажу, что было большое желание у них воевать. Но, по крайней мере, сейчас встречаюсь я здесь с афганской диаспорой, и с теми, которые туда ездили, с того момента как там американцы находятся. Они говорят: шурави (советские) и американцы – это небо и земля. К американцу ближе пяти метров подойти нельзя. А мы им там строили школы, больницы, арыки копали. Думаю, что если бы мы их не бросили, в Афганистане был бы сейчас мир.
– Да, но, тем не менее, они против нас воевали.
– Воевали с теми, кто был на противоположной стороне, это гражданская война. А мирное население в основном выживало. Как говорится, на войне – как на войне.
– Какие задачи были у специалистов после вывода войск?
– Обучение силовиков. Учебный полк был, там непосредственно обучались. А те специалисты, которые были в дивизиях, при начальниках родов войск и служб, помогали  в планировании и ведении боевых действий. С одной стороны, нам говорили в боевых действиях не участвовать, с другой, докладывать только то, что видели собственными глазами.
Гвардейские подразделения дислоцировались побатальонно в каждом провинциальном городе и цементировали всю афганскую армию, которая расползалась. В НГ и подбор был другой, и членов партии больше, да и платили им больше. Я имею в виду афганцам. В общем-то, режим в большей степени держался на гвардии.
– После вывода наших войск как себя чувствовали моджахеды?
– Все основные провинциальные города контролировала власть. А чуть дальше в горы – там уже была власть «духов».
– Вам приходилось планировать операции?
– Это была основная задача. За два года их провели не одну и не десять.
– Какая из них была самой масштабной?
– После вывода войск самая масштабная операция – наверное, освобождение Пагмана. На окраине Кабула была так называемая «зеленка». Там, где шахский дворец. Все время пребывания ограниченного контингента она была у моджахедов. Туда советские войска не допускали. Гвардия освободила Пагман и практически до гор территория была взята под контроль. Или многолетние бои за город Хост на границе с Пакистаном. Но воевали они, конечно, странно.
– В чем же странность?
– Они в штыковую атаку, в рукопашную, не ходили. Стреляли друг по другу, из всех видов оружия, пока кто-то не уходил: или правительственные войска или моджахеды. Факторов этого много было, в том числе традиция кровной  мести. Если кто-нибудь узнает, что этот убил вот того – это уже кровная месть. Там клубок такой... Вот Дустум, командир дивизии узбекской, был на стороне Наджибуллы. Потом перешел на сторону моджахедов. Дустума я знал лично. Мы с ним вместе воевали.
– Почему его так стало кидать из стороны в сторону?
– Он был там, где ему было лучше. У него все-таки достаточно сильная была группировка. Дивизия, условно назовем. Несколько тысяч человек. И они все по этнической принадлежности были узбеки. Таджики у него тоже были. Они не соприкасались. Но воевали хорошо. И те, и другие. Они по жизни Воины, именно так, с большой буквы!  В гвардии был единственный ракетный дивизион – тактические ракеты Р-300. У меня были специалисты, которые помогали осуществлять запуск.
– Эти ракеты были эффективными?
– Скорее, психологический и моральный эффект давали. По своим техническим возможностям они стреляли очень неточно. Предназначены были для ядерной боеголовки.
– Если вспомнить афганцев, которые вас окружали, какими они остались в вашей памяти?
– Когда говорят, что Восток – дело тонкое, это очень справедливо. Мы их никогда не поймем до конца. Просто никогда. И с ними надо было очень аккуратно разговаривать, они гордые очень. Я тогда попал в неприятную ситуацию. Замкомандующему НГ, герою Афганистана, с которым вместе планировали операцию по освобождению Пагмана, я сказал как-то: нельзя одному усидеть на двух стульях или в одной руке два арбуза не удержишь. Я имел в виду, когда ему рассказывал чисто тактические моменты: основной принцип сосредоточения усилий в нужное время в нужном месте. Не надо растягивать фронт. Нужно в одном месте нанести основной удар, а тут где-то – вспомогательный.
Я ему только привел пример. Смотрю: переводчик молчит, ничего не переводит. Тот говорит: "Что он сказал?", то есть, что я сказал. Переводчик мнется. Он достает пистолет: "Что он сказал? Что шурави сказал?". Тот ему перевел. Я до сих пор не знаю, что он понял. Но точно не то, что я ему хотел сказать. И он со мной не разговаривал месяца два. Хотя нас обоих наградили за эту операцию афганскими орденами. Потом, мне уже через моего переводчика объяснили, что он  уезжал с боевых действий по своим делам. Получается, что я ему якобы сказал, что он и воюет, и к… ездит. Но я имел в виду совсем другое, мне плевать к кому он ездил. Я ему военную науку объяснял. Поэтому с ними очень тактичными надо быть.
В Афгане очень опасались террористических актов. Жили мы уже все советские при посольстве.  А на службу ездили самостоятельно. Я, например, в штаб гвардии, это в крепости старой Балахисар. Там стоял парашютно-десантный полк 40-й армии и был памятник советским десантникам. Мы за ним ухаживали. Туда приезжал зампредседателя КГБ – последний начальник службы внешней разведки А. Л. Шебаршин, сам В. А. Крючков приезжал.
– Мохаммад Наджибулла какие впечатления о себе оставил у вас?
– Я с ним не так часто встречался. Но он достаточно такой вежливый. Добродушный мужик, по крайней мере, внешне.  Но со своими противниками расправлялся не хуже Амина и всех предыдущих. Достаточно грамотный. Ну а как руководитель страны он, наверное, был лучшим. Из всех, кто был.
– Какие идеи Наджибулле не удалось реализовать?
– Да ему, по большому счету, ничего серьезного не удалось реализовать. Во всяком случае, из того, что он говорил или чего, якобы, хотел. Он, во-первых, хотел превратить Афганистан в цивилизованное светское государство. В том плане, что ислам не был бы государственной политикой. Во-вторых, не получился у него социализм, по крайней мере, такой, каким он его понимал. От каждого – по способностям, каждому – по труду. Были позитивные моменты, были, безусловно. Но я считаю, что он много внимания уделял борьбе за власть. И это, к сожалению, так. Но там, на Востоке, всегда этим занимались.
– И все-таки Наджибулла пытался преобразить страну?
– Он пытался что-то делать, но, во-первых, нельзя в патриархальной, феодальной, по сути, стране построить социализм. Да и социализм они строили странный, свой, особенный. Название страны меняли несколько раз.  Очень мешала борьба  между двумя крыльями партии: Хальк и Парчам. И кончилась она впоследствии в 90-м году мятежом министра обороны Шах-Назар Таная, выступившего против Наджибуллы.
Гвардия совместно с воинскими частями, сохранившими верность президенту, мятеж подавила. Положение было очень серьезное. Когда мятеж поднимает министр обороны, это всегда серьезно. На Кабул пять танковых колонн шли. Там меня контузило, когда штаб гвардии отбомбили – три бомбы полуторатонные сбросили. Мятежники с Баграмской авиабазы подняли самолеты, командующий ВВС афганской армии принял сторону Таная.
– Какой же была цель мятежа?
– Свергнуть Наджибуллу.
– То есть опять противостояние Халька и Парчама?
– Ну да. Потому что у одного было больше халькистов, у другого – парчамистов. Они сами говорят: "Даже если везде будет мир – все равно в Афганистане будет война". Потому что там пуштуны – основное коренное население – с узбеками воюет, с таджиками, у них с национальным вопросом все перекручено.
– В подавлении мятежа принимала участие только гвардия или армейские части тоже?
– Армия – тоже. Верные Наджибулле части принимали участие, но их было немного. Некоторые летчики, командование которых стало на сторону мятежников, или сбрасывали бомбы не туда, или у бомб взрыватели откручивали, чтобы не взорвалась. Но по нам конкретно – три бомбы... То, что мы с вами разговариваем – это просто чудо. Упала в тридцати метрах от меня и взорвалась в подвале. Они понимали, что штаб гвардии – наиболее важная цель. И авианалет был внезапным. Никто не ожидал, что Баграмская авиационная дивизия перейдет на сторону Таная. Они взлетели, получили приказ, отбомбились по нескольким объектам, в том числе по президентскому дворцу,
– После подавления мятежа бунтовщиков расстреливали?
– Не расстреливали, а уничтожали во время подавления мятежа. Части НГ брали штурмом здание министерства обороны и те части, которые бунтовали, просто расстреливали из танков, орудий. Боевые действия настоящие, с кровью и смертями. А потом, когда мятеж был подавлен, оставшихся в живых – в тюрьму.
– То есть без суда и следствия не расстреливали?
– В отношении задержанных были следствие и суд.  В принципе, Наджибулла знал, что готовится мятеж. Он даже как-то, на мой взгляд, спровоцировал Таная. Он говорил: "Хочешь быть президентом, пожалуйста, ты более молодой, я тебе уступаю. А я уйду". Тот говорит: "Нет, нет, ну что вы, господин президент. Мы же боевые товарищи. Вы будете президентом". А сам готовил переворот... И вот Наджибулла уже, чтобы не было ни у кого сомнения, спровоцировал Таная, чтобы тот выступил на открытый мятеж. А все уже было готово, чтобы этот мятеж подавить. Его подавили. Человек шесть–восемь с Танаем улетели на вертолетах в Пакистан. А остальных просто уничтожили.
– Вы принимали участие в планировании действий афганской армии при подавлении мятежа?
– Конечно. Мне одному из всех советских разрешили остаться с афганцами. Когда подавляли мятеж, меня контузило и я был минут сорок без сознания. Потом мы перешли в заглубленный защищенный командный пункт и оттуда руководили операцией. В том числе захватом здания министерства обороны, где находился Танай. И дивизион Р-300  наносил удары по танковым колоннам, и артиллерия стреляла, и авиацию наводили. К утру мятеж был подавлен, прошло меньше суток.
– А советские специалисты?
– Из соображений безопасности они все находились в посольстве.
– Новое вооружение испытывалось в Афганистане?
– Когда были советские войска – да. Даже "Ураган" был и остался в Национальной гвардии. А когда ушли советские войска, то все. Не давали ничего. Только старое, то, что осталось.
– А правда, что то имущество, которое Советский Союз оставил там, военные городки, все грабилось нещадно?
– Нет, имущество, техника и вооружение, боеприпасы – все было передано афганской стороне. Вот когда пришли талибы, тогда да.
– Когда прекратилась советская помощь Афганистану?
 – В конце 91-го – в начале 92-го. То есть практически прекратил помощь уже Горбачев. А Ельцин порезал окончательно
– И все-таки, по какой причине запретили поставлять помощь в страну, за которую воевали столько лет?
– Никто ничего не запрещал. Просто отказались помощь предоставлять и все. Кто мог запретить? Если бы помогали, то там и сейчас был бы режим Наджибуллы, они достаточно уверенно держались. Они бы подавили внутреннюю оппозицию, сделали бы какие-то изменения. Потому что прогресс был. В образовании, в поднятии сельского хозяйства, укреплении боеспособности. Но вот то, что сейчас из Афганистана сделали опиумную республику, то там руку американцы приложили конкретно.
– Как тогда обстояло дело с наркотрафиком?
– Его не было. Единичные случаи, когда солдат наш или афганец кинут там себе в башмак. Покатался, покатался, пока шариком не стал – и за щеку. Но трафика точно не было. Отдельные были случаи где-то, «контрабас».
– Нападения на наших советников были?
– При мне – нет, хотя за мою голову назначали 50 тысяч долларов.
– Моджахеды?
– Да. А вот я ездил на автомобиле, со мной афганцы – водитель, охранник и переводчик. И куда они меня могли привезти, я не знал. Я сначала ездил с двумя гранатами, на поясе – один пистолет, под рукой – второй. В машине – УЗИ, АКС. А потом мне умные люди сказали: убери это все. Оставь себе один ПМС с одним патроном. Такой был маленький пистолетик для командного состава размером с ладонь. Потому что, если что, тебя просто убьют. А если ты кого-то пристрелишь, тебя по кусочку раздерут. Гранаты оставил. Все. Нам рекомендовали ездить по двое.  А как по двое, если у каждого своя задача? Старались как-то соблюдать.
– Афганцы не пытались вас отодвинуть от планирования операций?
– Наоборот. На их стороне был опыт боевой, знание местных условий, обычаев, менталитета и так далее, но у меня за спиной военное училище, две военные академии. Все основы планирования. Хотя они тоже не от сохи, тоже оканчивали военные училища у себя, академии за границей.
У нас был командир бригады, он учился в Великобритании в колледже коммандос. Начальник штаба НГ прошел в Союзе Военную академию ГШ ВС. Т    о есть профессиональные военные. Командующий НГ – замминистра ГБ генерал-полковник Саид Азам воевал лет десять. Конечно, у него опыт боевой серьезный. Поэтому я слушал его, он слушал меня, мы все обсуждали вместе. Я свои предложения давал. Но решение, безусловно, принимал он. Как командующий. Ну хитрости такие маленькие были. Если я хотел что то сделать, то ему советовал: "Ты вчера говорил, что вот так надо сделать. Я тебе напоминаю просто".  Хотя он ничего не говорил, но принимал то решение, которое я советовал.
– Специалисты из других стран там уже появились?
– У правительства Афганистана были только советские. На противоборствующей стороне у моджахедов были, у Талибана были. Пакистанских советников много было. Очень много. Практически в каждой группе моджахедов или талибов были уже эти. Американцы, как всегда, загребали жар чужими руками. Они готовили, оснащали, вооружали и издалека направляли. Любимое их занятие – внешнее управление.
– Афганская армия брала иностранных советников в плен?
– При мне – нет. Если и были случаи, то они не афишировались.
– А вообще с 89-го по 91-й год потери среди наших специалистов были?
– Были такие трагические случаи. К нам прилетел ансамбль песни и пляски Одесского военного округа, который не без моей помощи в Афганистан пригласили. Они давали концерт в Доме афгано-советской дружбы. И по данным агентурной разведки стало известно, что будет удар нанесен по этому зданию неуправляемыми ракетами. Назначили официально концерт на 16.00, оповестили всех. А потом в последний момент перенесли на 18.00. И они в 16.10 нанесли удар. Один снаряд упал на сцену, задник пробил и взорвался.
– С гор из минометов стреляли?
– Это не минометы, это неуправляемые реактивные снаряды. Как "Катюша", только у них такие одиночные, трубы на треногах, поджег – и снаряд полетел.
 – В каких провинциях в эти годы была самая тяжелая обстановка?
– Наверное, в городе Хост, на границе с Пакистаном.
– С Ираном как складывались отношения?
– Иран тоже был против Советского Союза. Они все были против нашего присутствия там .  Но Иран, Китай как бы не так активно действовали, а Пакистан по уши ввяз.
– У них же там территориальный конфликт был?
– Там была «линия Дюранда», но Афганистан не признавал ее в качестве границы. Пакистан же хотел своего ставленника поставить, с которым уже по границе они бы договорились. А американцы помогали Пакистану.
– Хост – это пограничная с Пакистаном территория7
– Да, это провинция Пактия. Но американцы проводили свою любимую политику – чужими руками из огня каштаны таскать.
– Как партийные органы афганские относились к тому, что войска выводят? Не говорили, что их предали?
– Говорили, конечно. Они и сейчас говорят. Но в какой-то степени понимают, что уже нам было не до Афганистана. У нас своя громадная проблема была в 1991 году, когда развалился Советский Союз.
– Правда, что моджахеды уничтожали всех, кто был причастен к партийным органам?
– Да. Все, кто поддерживал правительство Наджибуллы, потом вынуждены были бежать. Тех, кто не успел, уничтожили. У них это традиция.
– И много тогда погибло народу?
– Думаю, да. После моджахедов Талибан захватил весь Афганистан.
– Это уже после того, как вы ушли?
– Когда рухнуло правительство Наджибуллы.
– В ваш период пребывания в Афганистане чувствовалось, что Горбачеву вопросы этой страны уже не интересны, и только КГБ этим занимается?
– Нет, не только КГБ. Был главный военный специалист при президенте со своим аппаратом. При мне это был генерал армии Гареев. Очень знающий и мудрый человек. Его заменил генерал армии Зайцев. Но в армии специалистов уже не было.  Только моя группа в гвардии. Но Наджибулла достаточно уверенно руководил и держал власть, насколько это возможно, в своих руках. Подавление мятежа Таная тому подтверждение.
– Но все-таки Советский Союз уже катился в пропасть.
– Точнее, его очень сильно туда толкали. Но помощь, поставки по накатанной дорожке выполнялись.
– По инерции?
– Так было. За счет этого правительство Наджибуллы и держалось.
– А Талибан при вас зарождался?
– Он вообще не у нас зарождался. В Пакистане его готовили, американцы спонсировали. Все это Пакистан, оттуда все пришло. С их помощью моджахеды захватили Хост.
– То есть, когда вы были там, это все уже происходило?
– Конечно.  Начальник штаба гвардии, который окончил Академию имени Фрунзе, Академию Генерального Штаба в Союзе, пуштун по национальности, руководил обороной Хоста и сдал его. Он оказался агентом Гульбеддина Хекматияра, лидера одной из самых крупных группировок, одного из самых одиозных личностей страны, председателя Исламской партии Афганистана.
– Когда вы впервые услышали о Талибане?
– Думаю, после 91-го года. Там сначала были еще моджахеды. А потом уже Талибан пришел. Но его готовили для этого несколько лет. И в медресе – духовных школах их готовили не Коран учить, а к военному делу, и серьезно готовили.
– Как Наджибулла отреагировал на развал Советского Союза?
– Естественно, отрицательно. Потому что они на себе это все испытали, чем, собственно, все и кончилось. Они это все предвидели. Вот мой командующий успел уйти, был у меня в Одессе, сейчас живет за границей.
– После 1991 года поставки прекратились и советников вывели?
– Я, правда уже уехал оттуда. Но меня сменили, моя группа оставалась. Они улетали из Афганистана очень быстро. Все, включая персонал посольства.
– Российские советники там были?
– Нет. Посольство потом там было. И то очень не скоро. Но советников уже не было вообще.
– Вы вернулись из Афганистана и куда дальше?
– В Одессу. У меня уже семья здесь была. И я когда уезжал, попросил, чтобы мне квартиру в Тирасполе поменяли на квартиру в Одессе. У меня здесь отец жил, мать, брат. Мне военсовет пообещал и предоставил квартиру. Я вернулся и был назначен на должность первого заместителя начальника штаба округа.
– Потом вы поехали в Сараево?
– А это уже из Вооруженных сил Украины. В Югославию были направлены первые Укрбаты в состав миротворческих сил ООН. Сейчас наши руководители страны хотят ввести миротворческие силы ООН на Донбасс, чтобы они там воевали против сепаратистов. А по Уставу ООН миротворческие силы не могут воевать. Наш 240-й батальон дислоцировался в Сараево, мы оружие не применяли, даже если по нам стреляли.
– Потери были среди миротворцев тогда?
– Конечно, были.
– С чем это было связано?
– Допустим, шла колонна конвоя. Сербы боснийские, мусульмане, хорваты, все между собой вели боевые действия. А мы, как всегда, посередине. Доставляли продукты в анклавы компактного проживания каких-либо этнических групп.  Что тем, что этим. Примерно, как в Карабахе: туда едешь – одни стреляют, назад – другие стреляют. Система блокпостов.
Почему меня туда направили? Да потому, что я это все знал. А личный состав не знал, что такое конвой, блокпост. Как наладить на нем контрольно-пропускную службу, организовать систему наблюдения, оборону подступов, инженерного обустройства и так далее. Я там почти три месяца занимался этим. Наградили меня медалью ООН «За службу миру». Рассказывал, показывал, обучал, люди ж и не знали, что это такое. Ни солдаты, ни офицеры,
– А в каком году уволились из армии?
– В 95-м. Увольнялся я уже из Вооруженных сил Украины. Некоторые нам ставят в вину, что мы приняли повторно присягу. Присягу новую не приняли только Вооруженные силы России как правопреемницы СССР. Все остальные приняли присягу: Белоруссия, Украина, Таджикистан, Казахстан и другие. Военный человек не может служить без присяги. Работать можно, служить нельзя. Военнослужащий присягает на верность народу. В данном случае – украинскому народу. Я принял решение служить в рядах Вооруженных сил Украины.
Четыре года моей службы руководство страны целенаправленно разваливало украинскую армию, притом самым настоящим образом. Делали все, чтобы ее не было. Думали, что ядерный зонтик обеспечит НАТО, а воевать за нас будут американцы, немцы, итальянцы. Оказалось – нет! Деньжат подбросить, куда ни шло, а вот погибать можно только за Родину. К глубочайшему сожалению, жизнь подтвердила этот постулат.
– Юрий Михайлович, вы, человек военный, как считаете, может человечество прожить без войн?
– В настоящее время тенденции, которые складываются в мировой политике, ведут к наращиванию вооруженных сил, совершенствованию вооружений. Можно исключительно горячо любить мир. Не хотеть служить в армии, воевать, быть пацифистом. Но обязанностью каждого гражданина должна быть готовность и умение защитить Родину. И вот это должно воспитываться. И вот это делала советская власть, как бы мы к ней ни относились. Это делали партия, комсомол, пионеры, октябрята. В идеологическом отношении советская машина была построена отлично.
Сегодняшнее поколение молодежи ловят по дискотекам, чтобы призвать в армию. Нас сейчас в школы не очень охотно приглашают почему-то. Говорят, вы не защитники Украины. Как это понимать? Я четыре года служил Украине, еще мог служить лет 15. Но наше поколение не сидит на печке. Я руковожу Одесской областной организацией Украинского Союза ветеранов Афганистана – крупнейшего объединения ветеранов войны.
По заданию пресс-службы УСВА беседовал Евгений ЛЕВЧЕНКО.



В організаціях УСВА
Памятные подарки к юбилею организации
В этот день на проспекте Шахтостроителей с самого утра играла торжественная музыка – свой 25-летний юбилей отмечал Союз воинов-интернационалистов Павлограда и Павлоградского района УСВА (Днепропетровская область).
На праздник пришли представители местной власти, общественных организаций, родственники погибших воинов, неравнодушные павлоградцы. Но главными героями дня были воины-интернационалисты, настоящие мужчины, которым в молодости довелось пройти самую настоящую закалку войной. В Павлограде насчитывается 360 участников боевых действий на территории других государств.
– Сегодня мы отмечаем 25-летие организации. На протяжении всех лет мы поддерживаем ветеранов, помогаем семьям погибших воинов. Благодаря сотрудничеству с городской и районной властью многих проблем удается избежать, а появившиеся – удачно решить. Впервые за 29 лет был произведен капитальный ремонт памятника воинам-интернационалистам, оказана материальная помощь воинам, – отметил председатель Союза воинов-интернационалистов Павлограда и Павлоградского района Николай Жовтюк.
Секретарь горсовета Евгений Аматов и председатель Павлоградской райгосадминистрации Святослав Максимчук поздравили организацию с юбилеем и вручили активным членам благодарственные адреса.
Не угасает память в душах павлоградцев о воинах, которые защищали мир и спокойствие людей на территории других государств. Каждый год ветераны войн, их родственники и неравнодушные горожане приходят к памятнику воинам-интернационалистам, чтобы почтить их память.
Сам памятник требовал ремонта: частично была разрушена плитка, разбит тротуар. И вот в этом году, к юбилею организации ремонт наконец-то был завершен. Теперь вокруг памятника выложена новая брусчатка, облагорожен фасад. Новая брусчатка была уложена и возле клуба «Серпантин», где расположен офис Союза воинов-интернационалистов. Стоимость работ составила более 200 тысяч гривен.
В этот торжественный день присутствующие минутой молчания почтили память земляков, к памятнику возложили цветы.
Из-за погодных условий празднование перенесли в офис-клуб «Серпантин». Членам организации вручили памятные медали «25 років Спілці воїнів-інтернаціоналістів», от правления Днепропетровского областного объединения ветеранов Афганистана УСВА юбиляров поздравил его председатель Виктор Николаевич Волошин.
Группа «Восток» из Новомосковска под руководством Вадима Сичного выступила с концертом.    
Николай ЖОВТЮК,
председатель Союза воинов-интернационалистов
Павлограда и Павлоградского района.



Сертифікати на квартири для ветеранів
Голова Тернопільської облдержадміністрації С. С. Барна вручив шістьом ветеранам сертифікати на придбання житла.
У відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України №404-р від 13 червня 2018 року сертифікати отримали учасники бойових дій в Афганістані та один учасник миротворчих операцій з числа інвалідів війни першої і другої груп з Теребовлянського, Бережанського, Кременецького районів і міста Тернополя.
Як зазначив Степан Барна, держава не забуває про громадян, яким в силу певних життєвих обставин доводилося жертовно боротися на території інших країн. Уперше за останні роки є можливість вирішувати проблеми ветеранів-«афганців» із житлом. На ще чотири квартири кошти надійдуть до кінця цього року.
Голова облдержадміністрації щиро подякував обласній організації УСВА за принципову позицію і мужність, виявлені під час Революції Гідності та у відстоюванні територіальної цілісності України.
Голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий щиро подякував керівництву області за розуміння проблем ветеранів війни і відзначив роботу директора департаменту соціального захисту населення В. А. Боярського та його підлеглих. У стислі терміни вони змогли підготувати документи для отримання коштів на житло.
На зустрічі обговорено питання підготовки області до відзначення 30-ї річниці виведення військ з Афганістану, голова облдержадміністрації дав доручення створити оргкомітет.
Василь КОГУТ,
перший заступник голови
Тернопільської обласної організації УСВА.




Кропивничани платитимуть менше
На зaсідaнні сесії міської рaди Кропивницького 12 липня депутaти підтримaли рішення звільнити нa 50 % від оплaти зa користувaння житлово-комунaльними послугaми осіб з інвaлідністю першої і другої  груп по зору і членів сімей військовослужбовців, які зaгинули під чaс виконaння обов’язку в Республіці Aфгaністaн, повідомляє «Рідний край». Підприємствaм, які нaдaють послуги, відшкодовувaтимуть витрaти.



Досвід сусідів корисний для всіх
Для обміну досвідом роботи і ґрунтовнішого залучення організацій воїнів-інтернаціоналістів до патріотичного виховання молоді на базі Жмеринської міської СВА відбулося виїзне засідання правління Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані.
Засідання провели в рамках тематично-оздоровчого семінару за участі ветеранських громадських організацій на базі обласного клінічного госпіталю ветеранів війни.

Керівники організацій відвідали Браїлівський Свято-Троїцький жіночий монастир УПЦ, де взяли участь у проведенні заупокійної панахиди за убієнними в Афганістані воїнами, ознайомилися з історією монастиря і повсякденним життям його мешканців.
Пам'ять загиблих вшанували хвилиною мовчання і поклали квіти до пам’ятника загиблим в Афганістані воїнам на території професійного коледжу в місті  Браїлів.
Воїни-інтернаціоналісти відвідали Жмеринський міський історичний музей, де зустрілися з керівництвом міста. Відзначено тісну співпрацю органів місцевого самоврядування і громадської організації у вирішенні соціальних питань, увічненні пам’яті загиблих воїнів.
Голова обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані Петро Кирилішин подарував керівництву міста і музею комплекти матеріалів, зібрані й опрацьовані співробітниками обласного Музею пам’яті воїнів Вінниччини, які загинули в Афганістані. Учасник бойових дій в Афганістані, Заслужений журналіст України Анатолій Гончар передав музею свої книги про воїнів-інтернаціоналістів.
Учасники засідання хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воїнів – уродженців Жмеринки і району, поклали квіти до пам’ятника. Вони ознайомилися з роботою Жмеринської міської Спілки ветеранів війни в Афганістані, обговорили проблеми соціального захисту, виконання вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», залучення обласної та районних організацій до національно-патріотичного виховання молоді, організацію та проведення навчально-виховних заходів, а також відвідали музей ветеранів Афганської війни, що діє на базі спілки.
Правління обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані висловлює  щиру подяку керівництву Жмеринської міської Спілки ветеранів війни в Афганістані, її голові Павлу Фармагею, заступнику голови Володимиру Штурмаревичу, членам організації Олександру Басєєву та іншим ветеранам, департаменту інформаційної діяльності та зв’язків з громадськістю облдержадміністрації (директор – Світлана Василюк) за організацію і надання допомоги в проведенні виїзного засідання.
Прес-служба Вінницької обласної Спілки
ветеранів війни в Афганістані.



Зберігаємо пам'ять 
На теренах України як данина пам’яті й поваги загиблим при виконанні військового обов'язку в Афганістані  та в інших військових конфліктах побудовано понад п’ятсот пам’ятників. Є такий пам’ятник і в Новомосковську на Дніпропетровщині.
Сюди, до пам’ятника на вулиці імені останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, приходять воїни-інтернаціоналісти, тут відбуваються свята і зустрічі з молоддю для проведення військово-патріотичного виховання.
Все далі й далі в глиб історії відходять трагічні події війни в Афганістані, невпинно плине час, старіють люди, старіють і пам’ятники, яким, як і людям, потрібна підтримка та увага. Звернувши на це свою увагу, активісти Новомосковської об’єднаної ради ветеранів Афганістану В. В. Січний, В. В. Криша, О. І. Каземір, І. А. Качуровський, В. Г. Якименко, О. А. Якунін, Є. Л. Волинець, І. О. Антоненко, В. Г. Пукало, Н. Г. Савінченко вирішили навести лад на прилеглій до пам’ятника території, відремонтувати і пофарбувати пошкоджені елементи декоративної огорожі території, помити гранітні плити. За короткий час усю роботу було виконано.
В. КРИША,
член об’єднаної ради ветеранів Афганістану Новомосковщини,
учасник бойових дій.



Проаналізували стан соціальної допомоги
У Херсонській облдержадміністрації відбулося чергове засідання робочої групи з питань соціального захисту воїнів-інтернаціоналістів.
Проаналізовано стан виконання завдань Меморандуму про взаємодію між облдержадміністрацією, обласною радою і Херсонською обласною організацією УСВА у першому півріччі 2018 року.
Керівники структурних підрозділів ОДА звітували про надання воїнам-інтернаціоналістам матеріальної допомоги, санаторно-курортного лікування, забезпечення житлом і транспортом, про медичні послуги, пільгові перевезення тощо.
Робоча група рекомендувала керівникам у районах Херсонщини посилити контроль за виконанням укладених меморандумів з районними і міськими організаціями УСВА, забезпечити цього року фінансування їхньої діяльності за рахунок коштів місцевих бюджетів, а також налагодити інформування про медичну допомогу та оздоровлення.
Ганна  ЯКУНІНА,
управління інформаційної політики ХОДА.



Незабутні
ПОБУВАЛА НА МОГИЛІ БАТЬКА

Киянка Валентина Григорівна Журба багато років намагалася знайти місце поховання батька, який загинув на війні. Його могилу вдалося знайти на військовому меморіальному комплексі у Геленджику Краснодарського краю (Росія).
Григорій Павлович Журба мобілізований до лав Червоної армії у 1942 році з Кіровабада. Дружина Ніна Гаврилівна з шестимісячною донечкою залишилася. Воював на півдні тодішнього СРСР у підрозділі морської піхоти. На війні нікому легко не було, особливо на передовій, але морським піхотинцям нерідко ставили найбільш складні й небезпечні завдання.
Зокрема, такими стали бої за Новоросійськ 10–16 вересня 1943 року. Місто саме по собі було важкодоступним для наступу радянських військ, а ще на підступах до нього фашисти створили систему дотів і дзотів, протитанкові й протипіхотні мінні поля, п’ять ліній траншей і сім рядів дротяних загороджень. Підходи з моря прикривалися мінометними і кулеметними точками, береговою артилерією.
Підрозділ морської піхоти, в якому воював Журба, брав участь у штурмі порту Новоросійська з боку моря. Морські піхотинці захопили плацдарм в порту і, незважаючи на шалені атаки противника, утримували його. Жорстокі бої часто переходили в рукопашні сутички. У тих боях рядовий Журба був тяжко поранений і невдовзі помер.
Нещодавно Валентина Григорівна побувала у Геленджику, відвідала військовий меморіал і поклала квіти на могилу батька. Так здійснилося її багаторічне бажання, а душа заспокоїлася від виконаного святого обов’язку.
А як же склалася її доля? Вона стала лікарем і присвятила своє життя найгуманнішій роботі. Вже 23 роки вона працює в поліклініці МВС України у Києві. Загальний медичний стаж складає 59 років. Я знаю її майже 20 років і з повною відповідальністю можу сказати, що вона фахівець високого рівня. Валентина Григорівна з тих лікарів, які зцілюють хворих не тільки медичними препаратами і лікувальними процедурами, але й словом, Вона має двох дочок і двох внучок, які гордяться дідусем Григорієм, котрий віддав життя у боротьбі з фашистськими загарбниками заради їхнього майбутнього.
Борис ДУЧЕНКО,
член Всеукраїнської громадської організації
«Закінчимо війну».

 
       
               

Не забыты на чужбине
Решение Украиной проблем военнопленных и без вести пропавших  в  Афганистане в период войны 1979–1989 г.г.  
В период Афганской войны Советская армия потеряла военнопленными и без вести пропавшими  417 человек. Количество  таких потерь  определялось характером боевых действий, качеством принимаемых решений и управления войсками. Редко это зависело от самих военнослужащих, которые попадали в плен. Добровольная сдача в плен и переход к противнику – явления крайне исключительные. Как правило, в плену военнослужащие оказывались в результате сложившихся чрезвычайных, непрогнозируемых обстоятельств.
Большинство без вести пропавших – это погибшие военнослужащие, обстоятельства гибели которых неизвестны, останки отсутствуют или не идентифицированы.
Статус, права и обязанности военнопленных, отнесенных к жертвам войны, требования к условиям их содержания.  освобождения  и репатриации, а также отношение к ним после возвращения из плена определены Международным гуманитарным правом (МГП), изложенным в Женевских и Гаагских конвенциях и в протоколах к ним. Но в локальных войнах на территории зарубежных стран положения МГП, как правило, не выполняются.
Общественное мнение в отношении этой группы жертв войны –разнополярное. Одни считают всех пленных предателями, другие  героизируют их поведение, третьи сочувствуют и сострадают им. Истинным и очевидным остаётся безмерное страдание родственников пленных и без вести пропавших, их слабая, тревожная надежда на возвращение близкого человека и постоянное ожидание большого горя, с которым невозможно смириться никогда. Именно родственники, в первую очередь мамы и жены пленников и пропавших без вести, становились катализатором процессов по их розыску и возвращению на родину.
В Украине по инициативе УСВА была активно развёрнута работа по розыску и возвращению на родину военнопленных и без вести пропавших. Основная цель этой работы – возвратить родным их близких, попавших в плен, восстановить доброе имя военнослужащим, пропавшим без вести на чужбине. На протяжении десятилетий, год за годом, последовательно и неуклонно Украиной совместно с другими государствами проводилась эта важная гуманитарная работа. В её процессе утверждались новые подходы к судьбам защитников Отечества: зарубежная военная  миссия только тогда может считаться законченной, когда последний её участник и останки всех погибших будут возвращены на родину.
Украина – одна из немногих стран мира, присоединившихся ко всем фундаментальным документам МГП. Но государства, имея универсальную гуманитарную основу, в вооружённых конфликтах никогда ещё в полной мере не выполняли норм МГП. Наоборот, в современных военных конфликтах  имеются опасные тенденции частичного и полного их игнорирования, что создают опасность  для всего мира.
Война в Афганистане, в которой в период 1979–1989 г.г. принимала участие Советская армия, привела к тяжёлым последствиям. Оценочный удельный вес участия и потерь Украины в Афганистане составляет около 25% (50% -- Россия, 25% -- другие  республики бывшего СССР). В Украину не вернулись с войны 3360 её  сыновей, из которых 3280 погибли и умерли от ран, 80 – попали в плен и пропали безвести.
Военнопленные (ВП) и  без вести  пропавшие (БВП) относятся МГП к жертвам войны и подлежат обязательной защите. Проблеме ВП и БВП до сих пор не удаётся найти эффективной развязки, несмотря на то, что к её решению привлечены такие авторитетные международные организации как ООН и Международный Комитет Красного Креста, государственные и общественные деятели многих стран мира.  Эта проблема стала в настоящее время не только гуманитарной, но и политической.
Особенности проблемы ВП и БВП в Афганской войне: эта война не объявлялась; пути попадания в плен были разными, иногда осуждаемыми; наличие ВП скрывалось; освобождение ВП не связывалось с важными военными и политическими шагами (вывод войск, прекращение поставок вооружения и др.); срок пребывания бывших военнопленных  в Афганистане превышает десятилетия; динамично изменяется политическая обстановка и государственное устройство сторон; жестокие боевые действия на территории Афганистана не прекращаются; отсутствует общая граница между Украиной и  Афганистаном.
В Украине, несмотря на экономические трудности, проблемам ликвидации последствий Афганской войны уделяется большое внимание.    Для проведения практической работы при Государственном комитете Украины по делам ветеранов (далее – Госкомитет), который возглавлял С. В. Червонопиский была создана Межведомственная рабочая группа, руководителем которой был назначен заместитель председателя Госкомитета В. И. Аблазов В состав группы входили представители министерств и ведомств, Украинского Союза ветеранов Афганистана. К компетенции Госкомитета были отнесены вопросы организации розыска, возвращения и обустройства бывших ВП и БВП на родине.  
Основные направления работы по проблемам ВП и БВП: информационное, законодательное (правовое), международное политическое, общественное обеспечение; разработка и реализация мероприятий, направленных на возвращение ВП и розыск БВП; оказание моральной и материальной помощи семьям ВП и БВП и бывшим ВП, которые возвратились на родину; участие в разработке и реализации мероприятий, проводящихся совместно с другими государствами.
Для информационного обеспечения работы был создан единый банк данных о ВП и БВП, совместимый с банком данных организаций СНГ. Информация в полном объёме направлена в посольства Украины в Узбекистане, Туркмении, России, Индии, Иране, Пакистане, США.
В интересах законодательного обеспечения работы были приняты законы Украины, указы Президента, постановления Кабинета Министров Украины, подписаны международные соглашения о совместной деятельности.
Международное политическое обеспечение решения проблемы ВП осуществлялось руководителями Госкомитета с использованием каналов и возможностей МИД Украины. Вопросы о ВП и БВП были включены в повестку дня для переговоров в ходе официальных визитов руководителей государства.
Были направлены обращения Президента Украины к Президенту Афганистана и оглашены министром иностранных дел на сессии Генеральной ассамблеи ООН.
Специальные  миссии по поручению Президента Украины и Кабинета Министров Украины работали в Иране, Пакистане, Афганистане. Этот вопрос ставился на международных конференциях.  
Кроме того, были проведены переговоры, установлены контакты и направлены обращения с просьбой о содействии в решении проблемы военнопленных ряду неправительственных организаций.
В апреле 1995 года установлены дипломатические отношения с Афганистаном и в  1996 году в Киеве начало  работу Посольство  Афганистана в Украине, деятельность которого с первых шагов ориентировано на приоритетное решение проблемы ВП и БВП.
В 1998 году открыто Посольство Украины в Пакистане. Активно проводил работу по решению проблем бывших военнопленных Чрезвычайный и Полномочный Посол Украины в Пакистане В. С. Пономаренко.
Весомый вклад в решение  проблемы вносило Национальное Общество Красного   Креста   Украины  (президент – И. И. Усиченко).
При разработке и реализации мероприятий, направленных на освобождение ВП, Украина выходила из необходимости предоставления им права выбора в определении своей дальнейшей судьбы. Поэтому на первом этапе, предшествующем освобождению, планировалась организация встреч военнопленных с их родными.
В июле 1992 года была организована встреча бывшего военнослужащего Г. А. Цевмы с отцом А. М. Цевмой, жителем Донецкой области. В ней принимал участие председатель Донецкой областной организации УСВА И. М. Пекарев. Встреча проходила в пограничном районе Таджикистана. Г. А. Цевма был переправлен через границу в сопровождении моджахедов на таджикский берег речки Пяндж, а потом, по договоренности, его возвратили назад. Он заявил о своём желании вернуться в Украину. Организованы сеансы телефонных переговоров Цевмы с Посольством Украины в Пакистане, а также с родственниками, которые живут в Донецкой области, ему предоставлялась материальная помощь Посольством Украины в Пакистане. В 2002 году был проведён полный комплекс подготовительных мероприятий по его возвращению вместе с афганской женой и тремя детьми  в Украину. Но на последнем этапе, перед вылетом из аэропорта Кабула,  Г. А. Цевма под давлением “хозяев” отказался  и отсрочил  возвращение.     
В декабре 1992 года была организована встреча бывшего ВП Н. Быстрова с родными, проживающими в Луганской области. Встреча проходила в Мазари-Шарифе (Афганистан) через мостовой переход Термез – Хайратон. Тем самим были созданы передпосылки для возвращения Н. Быстрова на родину, что и осуществилось во втором полугодии 1995 г. В последующем Н. Быстров неоднократно принимал участие в мероприятиях по розыску и возвращению ВП на территории Афганистана.
В предшествующие годы организована передача писем от семей Левенца (Луганская обл.,), Цевмы (Донецкая обл.), Выродова (Харьков), Дубины (Днепропетровская обл.) в Афганистан. Переданы видеоматериалы из Афганистана  семье Балабанова (Полтавская обл.), а также в Афганистан для Левенца и Цевмы о жизни их родных. 
На протяжении 1991–1996 г.г. осуществлялись попытки решить вопрос о судьбах бывших ВП В. Назарова, Н. Выродова и В. Дубины.
8 марта 1993 года  был возвращён бывший  ВП  В. Назаров (Мариуполь Донецкой обл.), который на всех предшествующих встречах с официальными представителями заявлял о своём желании вернуться на родину.
Благодаря проведению комплекса общих мероприятий организаций Украины и СНГ 25 мая 1996 года из Афганистана в Киев возвратились бывшие ВП Н. Выродов (Харьков) и В. Дубина (Днепропетровская обл.).
В 2000–2002 г.г. пакистанская сторона подтвердила факт восстания военнопленных и их попытку вооружённого освобождения из тюрьмы   в населённом пункте Бадабер около Пешавара (Северо-Западная пограничная провинция Пакистана) 25 апреля 1985 года.  Среди погибших военнопленных был С. В. Коршенко, призванный в Вооружённые силы из Украины. Президент Украины Указом от 8 февраля 2003 года за личное мужество и отвагу, проявленные при выполнении воинского долга, наградил посмертно С. В. Коршенко орденом “За мужество” третьей степени.
В 2002 году  было установлено место пребывания  в Афганистане О. Ю. Левенца из Луганской области и  состоялся его разговор с Чрезвычайным и Полномочным Послом Украины в Пакистане В. С. Пономаренко.
В результате розыска в Афганистане найдены места погребения бывших ВП Балабанова В. А, Кускова В. Г., Петикова Е. В.  Переданы матери Кускова его личные вещи. Проведена идентификация доставленых из Афганистана останков Петикова и произведено их публичное перезахоронение в Луганске.
На основании материалов, полученных в результате розыска, установлены обстоятельства гибели и сняты обвинения в измене попавшего в плен офицера М. Л. Зайца (Волынская область). Информация  представлена  семье погибшего и общественности  Украины.
Семьям ВП и БВП предоставляется материальная помощь наравне с семьями погибших военнослужащих государственными органами социальной защиты и общественными организациями ветеранов войны. Ни один из запросов членов семей ВП и БВП не остаётся без ответа.
ВП, которые возвратились на родину, в период адаптации получали дополнительную помощь за счёт средств из государственных источников и средств УСВА. В дальнейшем на них распространяются меры социальной защиты, предусмотренные законодательством для всех ветеранов афганской войны.
Процесс реадаптации бывших ВП проходит очень болезненно. Несмотря на принятые меры, большинство из них чувствуют себя оторванными от общества. Имеются случаи возвращения освобождённых  ВП обратно в Афганистан. Возвратился туда из Украины Н. Выродов. Отрицательную оценку своему положению давал в средствах массовой информации В. Назаров. В. Дубина после продолжительных сомнений и колебаний остался на Родине.
Анализ полученных результатов показал, что бывшие военнопленные  длительное время остаются  “живым товаром” для их непосредственных хозяев. Как правило, решение проблемы ВП и БВП носило затяжной характер и нельзя было расчитывать на возможность его форсирования.
Конкретные результаты достигались при установлении непосредственных связей с лидерами Афганистана, способными решать судьбы бывших военнопленных. Этому  оказывали содействие  дипломатические отношения  между Украиной и Афганистаном. Эффективности работы содействовала и координация действий с другими государствами, решавшими аналогичные вопросы.
Участие органов законодательной и исполнительной власти Украины, активная позиция, настойчивая, целенаправленная работа в решении проблем ВП и БВП содействует росту политического авторитета Украины как правового государства, уважающего нормы Международного гуманитарного права, а также способствует  снижению социального напряжения  в кругах граждан Украины, которые ощущают на себе последствия Афганской войны.
Валерий АБЛАЗОВ,
заместитель председателя УСВА.



Єднає творчість
Кілька років поспіль в наше місто Волочиськ, що на Хмельниччині, зі своєю пісенною програмою приїздить лауреат міжнародних і всеукраїнських фестивалів патріотичної пісні гурт «Долг» з Тернополя.
Воїни-інтернаціоналісти Заслужений працівник культури України Віктор Маришев, Ярослав Гринчишен, Віктор Венгура та Іван Крайникович у кожному виступі намагаються передати слухачам якомога більше позитивних емоцій, подарувати гарний настрій. Учасники колективу виконують прекрасні авторські пісні на різну тематику. Кожний виступ оригінальний і неповторний, в кожну пісню вони вкладають всю свою душу, всі почуття, емоції й переживання, вражаючи водночас неабиякою щирістю і безпосередністю. Глядачі завжди зачаровуються їхніми виступами. Слухаючи пісню, подумки переживаєш той біль, гіркоту втрат і радість перемог, які пережили учасники гурту.
Щороку творча група у рідному місті організовує фестиваль «афганської» пісні, на який приїздять колективи і автори-виконавці з усієї України. Постійними гостями на цих фестивалях є представники нашої ветеранської організації. Враження кожного разу залишаються незабутніми.
Творчі зустрічі у Волочиську стали можливими завдяки активній діяльності керівників
організації Ю. В. Галаманського, І. М. Борсука і членів правління. Вони створюють комфортні умови перебування гостей в нашому місті. Кожен приїзд тернополян завершується зустріччю з воїнами-інтернаціоналістами, і разом ветерани згадують свої молоді роки, бойових побратимів. Обов’язковим залишається ритуал покладання квітів до пам’ятника загиблим воїнам-інтернаціоналістам у парку Слави.
Такі зустрічі необхідні, адже дають змогу ветеранам ще раз зустрітися, поспілкуватися. А в цьому їм допомагає пісня.
М. БУРОВ,
член президії районної і міської рад ветеранів, викладач історії,
І. БОРСУК,
заступник голови  Волочиської районної Спілки ветеранів війни
в Афганістані.



Фестиваль
«Афганські» пісні на Білому озері 
У реабілітаційно-оздоровчому комплексі Рівненської атомної електростанції «Біле озеро» відбувся відкритий фестиваль військово-патріотичної пісні «Відлуння».
Учасниками пісенного свята стали вокальні гурти воїнів-інтернаціоналістів з усієї України, зокрема, міста-супутника станції Вараша, Івано-Франківська, Києва, Запоріжжя, Білої Церкви, Острога, Тернополя, Таращі, Демидівки, Гощі. Їх привітали заступник генерального директора РАЕС Роман Гошовський, і заступник голови первинної профспілкової організації Тетяна Васильєва, почесний гість фестивалю голова УСВА Сергій Червонописький, голова Рівненської обласної організації УСВА Володимир Гурницький. Сергій Васильович відзначив, що такі фестивалі стали традиційними у багатьох містах України. Вдячність організаторам і гостям свята висловив голова місцевої організації «афганців» робітник станції Петро Ширко.
Фестиваль, організований Українською Спілкою ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) за сприяння адміністрації Рівненської АЕС, створений для відродження й збагачення національної і громадської самосвідомості, формування у молоді патріотичної і національної гідності, популяризації військово-патріотичної творчості серед населення, особливо дітей і молоді, поваги до ветеранів Другої світової війни, учасників бойових дій в Афганістані, героїв Небесної сотні та учасників АТО, спрямований на подальший розвиток пісенного жанру патріотичного спрямування.
Одним із учасників став гурт патріотичної пісні «Побратими» (на знімку) з Таращі Київської області, до складу якого входять військовослужбовці строкової служби. Як зазначив учасник колективу Василь Шкарівський, «Побратими» розпочали свою діяльність 2013 року. З початку війни на сході України у зоні АТО аматори дали близько 130 концертів.
Учасники і гості продемонстрували, що пам'ять про тих, хто не шкодував себе у грізний час війни, живе у серцях.
 Вікторія ЛЕОНОВА,
керівник прес-центру Рівненської АЕС.
Фото автора.



Новые издания
Мозаика мыслей

Валерий Николаевич Федоренко – человек неординарный: известный деятель оборонной промышленности и академик двух академий («Я помню себя промышленно-производственным ученым»), кандидат технических наук и доктор философии. В нем тесно переплелись эрудиция ученого и ум мыслителя, добрый взгляд на мир и искрометное остроумие. И недаром все это срослось в его увлечении афоризмами, как он сам называет, «мозаикой мыслей».
«Мое мнение о себе, – признается Валерий Николаевич, – я не писатель, я – мыслитель поневоле. Афоризмы – это повод для сопоставления, размышления и самоутверждения». Три книги «кратких и емких, как жизнь» высказываний – такой же многолетний нелегкий, но такой любимый труд, как и работа директора столичного предприятия авиационного приборостроения «Радиоизмеритель» («Директор – изгой: низы не понимают, верхи не воспринимают»), автора многих трудов по авионике, по истории родного предприятия. Ведь «самая хорошая дорога та, которую знаешь». И если служение ученого и директора, сохранившего в сложные для страны годы высокотехнологическое производство и коллектив специалистов, оценено высокими наградами и званиями Заслуженного машиностроителя и Почетного авиастроителя Украины, лауреата Государственной премии Украины в области науки и техники, то оценить афористическое творчество должны истинные знатоки и любители этого лаконичного синтеза действительности.
«В писании я владелец тяжелого жанра – афоризмов, – пишет автор. – Это продукт концентрации ума, знаний и опыта». Для него афоризмы – не увлечение, скорее, «продукт данного мучения мышления».
«Синтез действительности» – так он назвал первую книгу своей трилогии. Вторая – ироническая «СамоМнение», третья – хорошо иллюстрированная «Из жизни слов не выбросишь». Как пишет в предисловии друг автора генерал-полковник В. Горбатюк, Валерий Николаевич – любитель жизни и друзей, «богат – имеет двоих сыновей, которых считает своими друзьями. Как видно, знает и уже успел сделать немало, плоды своих наблюдений и размышлений о жизни предлагает любителям афоризмов».
Кстати, сыновья Валерия Николаевича своей деятельностью помогают УСВА, а «афганцы» для него – «последние Родины солдаты».
«Под впечатлением времени и ситуации» автор пишет на разные темы нашей жизни, перечислять которые придется слишком долго. Особой остротой запоминаются подчас горькие и нелицеприятные размышления о прошлом, настоящем и судьбе Украины.
«Каждому народу Бог дал ума и дури столько, сколько тот мог взять», – замечает автор. И пора бы уже перестать быть хохлами, ведь «хохли – це ті українці, які хочуть багато та можуть мало, і винних шукають не в собі». И вечный вопрос: кто виноват? «Украинцы, как рабы Запада и Востока, всегда против кого-то». Отсюда «неверие в себя и вечный выбор Украины: или помойка Европы, или рабство России». Поэтому продолжается «нонсенс по-украински: хотим жить по-европейски, а работать по-нашему».
К сожалению, «генетично в Україні боротьба за державність підміняється боротьбою за владу», а «в новой Украине у властей и народа нет общего знаменателя», потому «общество низложено-разложено и объединяется лишь по шкурным интересам». «Политика – дешевый хлеб, который дорого обходится народу», а «народ Украины – национальное удобрение для политиков» и «из-за неспособности народа к самоуправлению страна заростает бурьяном».
«В наше время богато живут бедные умом», а «секрет бідності нації криється у кількості мільйонерів серед можновладців». Да, подсчитать их количество уже трудно, но все-таки «в новой Украине  воры щироко обсуждают, как сделать обворованных ими людей счастливыми», а «если власть обещает людям хорошее будущее, значит будут грабить в настоящем».
«Действующее поколение оценивается по уровню жизни приходящего и уходящего поколений». Приходящие живут по-разному, а вот «уходящему поколению новую Украину благодарить не за что: сбережения забрали, пенсиями обложили, в душу наплевали». Правда, «пенсия все-таки есть, а жизни нет».
Да и война накладывает отпечаток на всю нашу жизнь. Но рецепт-формула для излечения больного имеется: «Если от войны отнять деньги и политику, то от нее ничего не останется».
И еще: «сегодня Украина есть, но еще не для того, чтобы быть». А так хочется, чтобы была…
Но что же мы все о грустном? Будем оптимистами, ведь «будущее прошлым не удержать», хотя, слава Богу, у автора «есть греющее душу прошлое».
Для чего нам афоризмы? «Печатное слово вручается людям не столько для обучения, сколько для размышления». Поэтому освободим «мысли от шелухи слов» и поговорим немного о жизни. Правда, «жить хотят многие, да немногие знают зачем». Так что «ключевой вопрос к себе и каждому: какое место у человека занимает жизнь?». «Жизнь наша должна работать» и «жизнь каждого – это синтез его мыслей, планов и действий». «Прожитая жизнь продолжается в переданном опыте». Опыт этот заключен и в афоризмах автора, высказываниях его друзей.
И еще – о вечном: «Вера в Бога физически реализуется в любви к его детям – людям». Любви этой у Валерия Николаевича хватит для всех читателей.
«Мои шрамы и седина – заработанные, – признается автор. – Я свою жизнь всегда узнаю и не спутаю ни с какой другой». И хотя «теплые места, в прямом и переносном смысле, не мои», «испытание жизнью выдержал!».
Вот и поговорили немного о главном – о Родине, о жизни. А сколько еще интересного можно узнать от Валерия Федоренко! И  такое его пожелание: «Согрей себя хорошими мыслями», потому что «думающие совершенствуются, мыслящие обновляются». Действительно, «кто владеет мыслью,  тот владеет вечностью». Если вдруг вас посетят дурные мысли – все бывает, то они «хорошо нейтрализуются добрыми делами».
Автор признается, что его «можно и нужно лечить афоризмами». Подлечились за компанию? Тогда «держите себя в улыбке, и не ошибетесь».
Наталия КАЗИМИРОВА,
литературный редактор газеты «ТТ».



Патріотичне виховання
Наші духовні скарбниці

Триденний туристичний похід «Духовні скарбниці Волині» організували служба у справах дітей, відділи соціальних служб сім’ї, дітей та молоді територіального центру соціального обслуговування і культури Ковельської райдержадміністрації.
У поході взяли участь діти-сироти, позбавлені батьківського піклування, з сімей, що опинились у складних життєвих обставинах. Його мета – вивчення історії, природознавства, географії рідного краю. Упродовж двох днів  планувалося подолати 55 кілометрів.
На заданому маршруті, який починався з села Вербка і проходив через села Бахів,  Гішин, Воля, Заріччя, Любче Ковельського району, Комарове, Солов’ї, Мильці Старовижівського району, діти мали нагоду ознайомитися з історією становлення православ’я на  Волині.
Початком шляху стало відвідування Вербського чоловічого монастиря і храму на честь Різдва Святого Пророка Іоанна Предтечі.  Священик  храму Почаївської ікони Божої Матері у Ковелі отець Роман здійснив у храмі богослужіння і благословив учасників походу в дорогу.
Особливо вразило дітей відвідування Гішинської Свято-Дмитрівської церкви. Цей храм зведений понад 450 років тому. Про його складну, часом трагічну історію, відродження розповів настоятель отець Віталій Василенко. Діти мали змогу підійти до чудотворної ікони Божої Матері. Про дива, пов’язані з цією іконою, приклади зцілення невиліковних хворих також розповів отець Віталій.
Учасники походу відвідали музей Бойової Слави воїнів-інтернаціоналістів у селі Тойкут, де голова Ковельської міськрайонної Спілки ветеранів Афганістану Микола Савосюк (на знімку) провів бесіду на патріотичну тематику, а також переглянули документальний фільм «Сини-синочки».
Надвечір діти  побували на богослужінні у Свято-Покровському храмі села Заріччя, де отець Йосип Вірста побажав їм Божого благословення та сили завершити похід.
На третій день відвідали ботанічний заказник «Любче», в межах якого розташоване озеро Охотин. Учасники походу мали змогу ознайомитися з місцевою флорою і фауною.
Завершився похід відвідуванням Милецького Свято-Миколаївського чоловічого монастиря, який засновано у 1240 році. Зокрема, святий отець провів екскурсію у храмі Преображення Господнього. Діти мали змогу піднятися на дзвіницю, яку споруджено у XVII столітті.
Усім учасникам походу вручено пам’ятні сувеніри.
Прес-служба у справах дітей райдержадміністрації.



Запрошують харків’яни
Харківська міська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) запрошує до участі у ХІІІ Міжнародному творчому фестивалі патріотичної пісні «Солдати миру ХХІ  століття»,  який відбудеться 26–27 жовтня 2018 року в Харкові.
Пропонуємо керівникам ветеранських організацій і творчих колективів до початку жовтня визначити учасників конкурсної програми (не більше двох). Заявки встановленого зразка на участь у конкурсі приймаються в електронному вигляді за адресою Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт. до 8 жовтня.
Більш детальна інформація – в положенні про ХІІІ Міжнародний творчий фестиваль патріотичної пісні «Солдати миру ХХІ століття» і в заявках на участь у фестивалі, які розміщено на сайтах: afganec.kharkov.ua та usva.org.ua.
Телефонуйте директору фестивалю Михайлові Леонідовичу Бикову (097-525-01-17; 066-821-19-67), або режисеру-постановнику Володимиру Миколайовичу Джурі
(050-300-59-13;  063-5-888-7-22).



Спорт і відпочинок
Дух колективізму і воля до перемоги 
 
У селі Поляни Березнівського району на Рівненщині відбувся ХХХІ обласний турнір з волейболу на честь випускника місцевої школи Івана Холода, який 11 травня 1980 року героїчно загинув у Афганістані.
Учасники і гості хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воїнів, до пам’ятника і меморіальної дошки на честь Івана Холода на фасаді школи поклали квіти. Після панахиди  представники районної і місцевої влади, організатори та учасники турніру, ветерани Афганістану, учасники АТО, місцеві жителі взяли участь в урочистому мітингу.
Голова Березнівської райдержадміністрації В. В. Федас, його заступник І. В.  Жилінська,  голова обласної організації  УСВА В. Ф.  Гурницький привітали спортсменів-аматорів, побажали їм перемог і спортивних досягнень.
На батьківщину воїна-інтернаціоналіста приїхали 12 команд ветеранів-«афганців». Уперше у змаганнях представили сильну повноцінну команду учасники АТО. Незважаючи на пекуче сонце, гравці показали відмінну підготовку, дух колективізму й волю до перемоги.
Чудовою майстерністю порадувала уболівальників  команда Рівненської міської організації УСВА, яка в напруженій боротьбі завоювала перше місце. Друге місце посіла  команда Сарненської районної організації УСВА, третє –  Рокитнівської районної організації УСВА. Кращими гравцями визнано учасників бойових дій в Афганістані Миколу Володимировича Перестюка, Василя Петровича Іванюка та Івана Петровича  Боюка.
Голова обласної організації УСВА В. Ф.  Гурницький вручив організаторам, переможцям і активним учасникам перехідний кубок, медалі, кубки і цінні подарунки.
Волонтери з Данії подарували школі села Поляни комплект спортивних сіток для волейболу.
Після вручення нагород була шурпа із молодої баранини і третій тост за тих, хто загинув у Афганістані.
Турнір надав можливість не тільки оцінити спортивні досягнення ветеранів Афганістану та учасників АТО, а також дав нагоду поспілкуватися і повернутися думками в минуле, обговорити проблеми сьогодення. Товариші по зброї згадували роки, проведені в Афганістані, бої під Кандагаром, Кундузом, Джелалабадом, Баграмом, бойові рейди, нічні десанти в горах, загиблих однополчан.
Володимир ГУРНИЦЬКИЙ,
голова Рівненської обласної організації УСВА.       
                                                          



Незабутні
Загинув у свій день народження
Минуло 32 роки, як родину Франчуків, що мешкає у селі Жолудках  Шепетівського району на Хмельниччині, спіткало велике горе: в Афганістані загинув син Михайло Франчук.
27 липня, у день народження і загибелі Михайла, до батьків героя — Ганни Степанівни та Івана Степановича завітали його бойові побратими – активісти Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану Олександр Гуринович, Ростислав Широкий, Віктор Чорноус, Сергій Хомяк, Микола Ліончук. Вшанувати пам’ять Михайла прийшли сестра Галина з дочкою Діаною, рідні, староста і мешканці села.
Від спілчан і депутата обласної ради А. М. Мовсісяна батькам передали матеріальну допомогу. У храмі Покрови Пресвятої Богородиці відбулася панахида за упокій душі Михайла і всіх загиблих воїнів на полі бою і за тих, хто відійшов у вічність вже після війн.
Воїни-«афганці» і рідні відвідали кладовище, де хвилиною мовчання вшанували пам’ять Михайла Франчука, поклали квіти на його могилу (на знімку). Батьки запросили усіх на поминальний обід. Згадували про дитинство, шкільні роки і юність хлопця, про його допомогу батькам.
Бойові друзі згадували, як побратим потрапив на службу в містечко Чирчік, що в Узбекистані, у десантну частину. Як було важко у навчальному підрозділі, де механіки-водії вивчали  бойову техніку та керування у гірських умовах. Напевно, командири знали, куди потраплять ці молоді бійці, й вимагали від них високої майстерності, витримки і дисципліни.
Через півроку і Михайло Франчук потрапив до Афганістану, в містечко Газні, у військову десантну частину на посаду механіка-водія бойової машини. Афганські дороги були важкими для наших водіїв: піщані, заміновані, з крутими підйомами і спусками, заважала спека… Усе це потребувало високої майстерності й досвіду.
Він часто виїжджав на бойові операції. Під час однієї з них групу десантників душмани оточили в ущелині. Серед наших бійців були поранені й загиблі. На їхній порятунок виїхала моторизовано-маневрова група, у складі  якої був і Михайло Франчук. Проте наші бійці потрапили у засідку. Першу бойову машину душмани підірвали, заблокувавши прохід. На другій БМП рухався Михайло, він мав розчистити прохід. Але граната, випущена з ворожого гранатомета, обірвала життя юнака, якому того дня виповнилося дев’ятнадцять років... Посмертно героя нагороджено орденом Червоної Зірки.
Микола ЛІОНЧУК,
учасник бойових дій в Афганістані.
 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2018, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.