Старість – період життя людини після втрати здатності організму до продовження роду та до смерті.
Старість ділиться на декілька коротших періодів життя людини:
– похилий (літній) вік — 61-71 для чоловіків, 56-74 для жінок,
– старечий вік — 71-90 для чоловіків, 74-90 для жінок,
– вік довгожительства — понад 90 років. Загасання функцій організму. Закінчується смертю.
Статистика більшості країн, в тому числі й України, свідчить про те, що стрімко зростає чисельність людей пенсійного віку. В той же час багато держав піклуючись про цих людей мають систему підримки, яка включає соціальне забезпечення, безкоштовне медичне обслуговування.
Практично в нашій країні виявляють турботу про літніх людей напередодні якось свята. Допомога людям похилого віку повинна надаватись системно. Головне підтримати її морально. Просте і щире спілкування, терпіння, увага для них важливіші за будь-які подарунки.
Через свою незахищеність, люди похилого віку часто зазнають дискримінації та жорстокого поводження. Це можна побачити щодня: то в автобусі водій–хам не хоче підвезти без грошей, чи в магазині, якщо продають щось дешеве чи добре, таку людину просто видавлюють з черги. Та й у лікарнях хворої літної людини, в якої не має грошей, родини, медперсонал ніби її не бачить.
Ігнорування проблем літної людини суспільством може привести до страшних наслідків – зокрема зачерствіння душі не тільки до оточуючих. а й до самих близьких людей.
Стає на думку – а чи багато потрібно літним людям?
Великих затрат, щоб відвідати людину в літах не потрібно – просто прийти і поспілкуватися, розповісти щось хороше, поділитися гарними новинами. Проста прогулянка з такою людиною на природі може принести масу емоцій і користі.
В радянські часи часто-густо приходили до літніх людей підлітки і домагали їм – чи дров нарубати, чи в хаті прибрати, чи в городі допомогти. Чомусь забулась ця добра справа.
Разом з тим, як стало мені відомо, в нашому місті такий «тимуровський» рух став відроджуватися, зокрема в технічному ліцеї №20.
Проїзджаючи по місту побачив біля одного ще не зданого закладу, чи то магазину, чи то щось інше збудований пандус для людей з обмеженими можливостями, але їх одиниці в місті. Мабуть архітектурі потрібно при здачі об’єктів загального користування звертати увагу забудовників щодо вирішення цього важливого питання.
У нашому місті діє реабілітаційний центр, де інваліди, ветерани війни та праці можуть безкоштовно отримати ряд послуг, зокрема послуги парикмахера, масажиста, швеї, психолога та й терапевт надасть кваліфіковану допомогу, чи направить до іншого спеціаліста. Багато членів Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану вже користуються послугами цього центру.
Є в місті люди, які знають як допомогти людям похилого віку і щиро бажають цього, та не можуть ніяк переступити якись умовний бар’єр. Є вихід із цієї проблеми – це благодійні фонди. На сьогоднішній день це найсучасніший та і зручний вид допомоги.
Багато людей похилого віку левову частину своєї пенсії витрачають на ліки. Не секрет, що аптечний бізнес сьогодні один з найприбутковіший. Аптек в місті багато, тому і звертаються до їх власників, щоб взяли на себе сміливість і не соромились хоча б раз у квартал зібрати «аптечку для самотніх пенсіонерів» і передати її самому, чи через блогодійний фонд.
Повага до людей похилого віку – один з принципів людяності та моралі. Від нас потрібно зовсім небагато – бути трішки добрішим. Це просто – і дуже важливо.
Напередодні дня ветерана та людей похилого віку Шепетівська СВА виражає щиру вдячність усім, хто надає посильну допомогу тим, хто її потребує, зокрема й управлінню соціального захисту міста.
Володимир ПИПИЧ,
член Шепетівської СВА, учасник бойових дій в Афганістані.
На знімку: ветерани Шепетівської СВА під час урочистостей.
|
