Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
 


Погода
Погода!


27587532 Відвідувачів
Урядовий портал
Укрінформ
Орденские планки – ветеранам
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Боевое Братство
Міністерство оборони
Третій тост" №19-20 (619-620) жовтень 2018 рік Надрукувати Надіслати електронною поштою
14 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ    
Шановні захисники Вітчизни!
Шановні співвітчизники!

Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) сердечно вітаю всіх захисників різних поколінь і різних подій з Днем захисника України!
Це свято – вияв глибокої поваги до тих, хто своєю мужністю і героїзмом на фронті і в тилу захистив країну в роки Другої світової війни, відстоював її інтереси у локальних війнах і військових конфліктах на теренах інших країн, хто сьогодні захищає незалежність і суверенітет на сході України.
Це свято – своєрідний зв'язок поколінь від козацтва до сучасності, і всі ці воїни носять горде звання – захисника Вітчизни. Сьогодні справа захисту української незалежності згуртувала кадрових військових, добровольців, волонтерів, воїнів-інтернаціоналістів, тому коло тих, кого ми вшановуємо як захисників України, включає і їх.
Воїни-інтернаціоналісти завжди були прикладом для суспільства у захисті Вітчизни, мають бойовий і життєвий досвід, який передають воїнам сучасної армії і молоді. Вони і зараз у складні для нашої країни часи зі зброєю в руках відстоюють незалежність і суверенітет України. На превеликий жаль, гинуть наші військовослужбовці, мирні жителі, діти, зруйнована економіка, збільшується кількість переселенців.  17 наших бойових побратимів, для яких війна в Афганістані виявилася не останньою, загинули у зоні АТО-ООС, багато зазнали поранень. Аби ці втрати не були марними, варто об’єднувати сили задля розбудови сильної держави.
Вічна пам'ять загиблим! Превелика шана і слава захисникам Батьківщини!   
Цього святкового дня бажаю вам міцного здоров’я, щастя і благополуччя, любові та злагоди, а головне – мирного безхмарного неба і віри у славне майбутнє нашої рідної України!
З глибокою повагою –
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.  


На захисті прав ветеранів
У черговому засіданні Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю взяли участь голова УСВА С. Червонописький, його  заступники В.  Аблазов, О. Литвинов, голова Київської обласної організації УСВА О. Янківський.  
Розглянуто проекти трьох законів. Щодо внесення змін до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (про встановлення статусу учасників бойових дій, р. №8395,  народний депутат А. Антонищак та інші) прийнято рішення рекомендувати Верховній Раді України повернути законопроект автору законодавчої ініціативи на доопрацювання. Йшлося також  про внесення зміни до статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» щодо призначення пенсій учасникам АТО, нагородженим орденами України (р. №8033, народний депутат О. Білозір та інші). Прийнято рішення рекомендувати повернути законопроект автору законодавчої ініціативи на доопрацювання.
Вирішено рекомендувати Верховній Раді України прийняти законопроект за основу і в цілому про внесення змін до Закону України «Про дорожній рух» щодо організації дорожнього руху для осіб, які рухаються в кріслах колісних  (р. № 7486, КМУ).
Заслухано інформацію Міністерства фінансів України про кошти,  передбачені на 2019 рік для забезпечення житлом учасників АТО та учасників бойових дій на території інших держав.
Голова УСВА С. Червонописький  виступив у дискусіях з питань порядку денного. За результатами розгляду будуть внесені пропозиції до проекту Державного бюджету України на 2019 рік.
 

Претензії – справедливі
УСВА провела протестну акцію під посольством Сполучених Штатів Америки в Україні. Одна з вимог – розпочати діалог з в. о. міністра охорони здоров’я Уляною Супрун.
– В усіх демократичних країнах медичну реформу завжди узгоджують з громадянами. У нас все таємно і за нашою спиною. І за нинішнім станом справ найменше уваги в цій реформі приділяють учасникам бойових дій, інвалідам війни, сім'ям загиблих воїнів, це стосується, на жаль, і наших молодих ветеранів – тих, хто пройшов АТО. Тому ми змушені виходити на такі акції, – заявив голова Української Спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький.
Керівництво Спілки підготувало лист-звернення (його можна прочитати на сайті УСВА) до Надзвичайного та Повноважного Посла США в Україні Марії Йованович, було передано працівникам посольства.
– Кількість претензій до Уляни Супрун дійсно величезна. Претензії це справедливі, про що свідчить фактично розвал системи охорони здоров'я. Лікарні, які залишаються без фахівців, звідти персонал іде. Медична реформа щорічно призводить до зниження кількості українців. На тлі цього цинічні розповіді Уляни Супрун, яка замість того, щоб займатися виконанням своїх обов'язків, бере участь в якихось політично спрямованих заходах, – вважає політичний експерт Олег Бабанін.
Ветерани-«афганці» зазначили, що зупинятися не збираються і надалі виходитимуть на протести, поки Уляна Супрун їх не почує.
Воїни-інтернаціоналісти після завершення акції відвідали Лук’янівське військове кладовище, де вшанували пам'ять Олега Міхнюка, Віталія Раєвського, Олександра Гуменюка та інших бойових побратимів.

Загроза не минула
5 жовтня відбулася зустріч голови УСВА Сергія Червонописького із заступником міністра охорони здоров’я Олександром Лінчевським, який відповідає за реформу медичної освіти та екстреної медичної допомоги, координує діяльність медичного департаменту МОЗ України.
Головною темою обговорення була подальша доля спеціалізованого госпіталю ветеранів, учасників бойових дій «Лісова поляна». Ветерани неодноразово зверталися до Міністерства охорони здоров’я і Кабінету Міністрів України з проханням залишити у спокої госпіталь від спроб під різними приводами «анексувати» його матеріальну базу і, насамперед, привабливу територію у заповідному куточку Пуща-Водиці. Зверталися за підтримкою навіть до Посольства США в Україні.
Відкритим викликом, нехтуванням думки ветеранів України, повною неповагою до них став наказ в. о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун від 14 вересня 2018 року, яким під приводом зміни назви затверджено новий  Статут госпіталю, яким неприбутковому державному закладу Міністерства охорони здоров’я надано право  отримувати доходи від відчуження майна і території госпіталю, а також від надання платних послуг.
Олександр Лінчевський погодився з ветеранами, що такі формулювання у Статуті несуть небезпечні ризики для збереження основних фондів і медичного майна госпіталю, забезпечення його законної діяльності в медичної сфері, й надав доручення розглянути питання про зняття наказу і затвердженого ним Статуту з реєстрації в Міністерстві юстиції і відкликання цих документів на доопрацювання.
Голова УСВА нагадав заступнику міністра охорони здоров’я про те, що доля госпіталю «Лісова поляна» турбує ветеранів усієї України, і вони повні рішучості відстоювати свої права на належне медичне забезпечення і виступати проти необґрунтованих рішень чиновників, які їх обмежують.
Ця справа перебуває під постійним особистим контролем голови УСВА, адже загроза існуванню госпіталю ще не минула. У дискусії брав участь заступник голови УСВА Олександр Литвинов.
Прес-служба УСВА.
Про інші важливі зустрічі, присвячені соціальному захисту ветеранів, читайте на 2-й стор.

Покоління патріотів
Громадські організації «Інститут соціального захисту громадян» (керівник – Світлана  Науменко) та Організація ветеранів України (голова – Віктор Шмаков) у приміщенні Верховної Ради України 1 жовтня провели тематичну зустріч з ветеранами війни, праці та іншими особами поважного віку, які мають заслуги перед Україною.
У зустрічі взяли участь керівники місцевих осередків Організації ветеранів України всіх областей, представники інших громадських організацій, зокрема – Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
Обговорено найбільш гострі питання соціального захисту населення, передано звернення до Кабінету Міністрів України про необхідність їх термінового вирішення.
Народні депутати України Наталія Королевська, Юрій Бойко, Ольга Богомолець, керівник відділу Держслужби у справах ветеранів війни та учасників АТО Володимир Мороз, громадські діячі, зокрема, Марина Кінах, привітали присутніх з Днем ветерана та людей похилого віку. Особливу увагу було приділено ветеранам Великої Вітчизняної війни.
Заступник голови УСВА Валерій Аблазов наголосив, що саме ветерани – справжні патріоти, активісти сучасності, це вони створили державу і захистили її незалежність, вони є найбільш активною групою населення, яка бере участь у важливих заходах суспільства.
– Від рішучих дій ветеранів багато залежить у вирішенні майбутнього Вітчизни, незважаючи на протилежну точку зору, яку поширюють через засоби масової інформації, – зазначив Валерій Іванович. – Українська Спілка ветеранів Афганістану активно протидіє спробам послаблення і руйнування ветеранського руху. І це підтвердили масові акції на захист соціальних прав громадян, в яких брали участь тисячі учасників бойових дій в зарубіжних державах та інших ветеранів війни, військової служби, ветеранів праці, дітей війни.
Інф. «ТТ».

НА ЗАХИСТІ  ПРАВ ВЕТЕРАНІВ
Важливі зустрічі

1 жовтня голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець зустрілася з представниками Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
Голова УСВА Сергій Червонописький, заступники голови Валерій Аблазов і Олександр Литвинов проінформували народного депутата про кроки, які здійснює громадська організація на захист прав ветеранів війни щодо їх належного медичного забезпечення.
Уже весь світ знає про ставлення українців до псевдомедичних перетворень в Україні, які звуться «медичною реформою», і їх іноземного «батька і мати» в одній особі. Але кожний новий день приносить несподівану новину, додає далеко не радісні сюрпризи.
Усі бачили під стінами Верховної Ради обурених ветеранів війни, учасників бойових дій на території зарубіжних держав і у зоні АТО-ООС нашої країні. Ветерани – це опора держави, і вийти на масовий протест їх вимусило довготривале штучне ігнорування їхніх справедливих вимог. Вимоги ветеранів – це пошук шляхів конструктивної співпраці з владою. Розуміючи сучасну ситуацію, в медичній сфері вони вимагали небагато:
– пропонували ввести державне медичне страхування ветеранів війни замість задекларованого, але ніколи і нікому не наданого безоплатного медичного забезпечення;
– просили залишити у спокої  спеціалізований госпіталь «Лісова поляна» від спроб під різними приводами «анексувати» його матеріальну базу і, насамперед,  привабливу територію у заповідному куточку Пуща-Водиці.
Від прямого ділового діалогу з ветеранами в. о. міністра У. Супрун ухилилася. Не допомогло також пікетування Посольства США в Україні й звернення ветеранів за допомогою до Надзвичайного та Повноважного Посла США.
Але відкритим викликом, нехтуванням думки ветеранів України, повною неповагою до них став наказ того ж в. о. міністра від 14 вересня 2018 року, яким під приводом зміни назви госпіталю затверджено новий його Статут, яким неприбутковому державному закладу Міністерства охорони здоров’я надано право  отримувати доходи від відчуження майна і території госпіталю, а також від надання платних послуг.
Тут без окулярів і сліпий побачить головну мету цього наказу – терміновий продаж землі, на якій розташовано госпіталь, а потім і знищення його самого, залишивши без кваліфікованої медичної допомоги сотні ветеранів війни з усієї України.
Тому ветерани просили направити офіційний депутатський запит до міністра юстиції України про законність видання такого наказу незаконно  виконуючим обов’язки міністра, а також до Прем’єр-міністра України про вжиття запобіжних заходів проти руйнування матеріальної бази госпіталів ветеранів війни, передусім, продажу державних земель, і внесення пропозиції до Верховної Ради України про звільнення з посади в. о. міністра охорони здоров’я України громадянки США У. Супрун за професійною невідповідністю.
На засіданні Комітету з питань охорони здоров'я 2 жовтня було одностайно підтримано проекти постанов про звернення Верховної Ради до Кабінету Міністрів відносно звільнення заступника міністра охорони здоров'я України Олександра Лінчевського (№8425) та про невизначення правового статусу керівництва Міністерства охорони здоров'я, невідповідності займаним посадам і звернення до Кабінету Міністрів щодо звільнення з посад виконуючого обов’язки міністра охорони здоров'я України Уляни Супрун і заступника міністра охорони здоров'я Олександра Лінчевського (№ 8587). На підтримку цих постанов також виступили представники громадських організацій.
3 жовтня відбулося засідання круглого столу «Доцільність передачі окремих медичних закладів від силових відомств, Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України до Міністерства України у справах ветеранів».
Організаторами заходу виступили народний депутат України, перший заступник голови Комітету з питань охорони здоров’я Оксана Корчинська і голова громадської організації «Юридична сотня», керівник Проектного офісу створення Міністерства України у справах ветеранів Леся Василенко.
У засіданні взяли участь народні депутати, представники Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства соціальної політики, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби, Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, клінічних госпіталів, госпіталів ветеранів війни, громадськості, благодійних організацій, засобів масової інформації, інших зацікавлених осіб.
Представники УСВА на чолі з головою Спілки Сергієм Червонопиським у своїх виступах аргументовано відстоювали позицію ветеранів війни.
Під час дискусії досліджувалися всі аргументи "за" і "проти" перепідпорядкування відомчих закладів охорони здоров’я, що опікуються лікуванням, реабілітацією та оздоровленням ветеранів, до сфери управління Міністерства України у справах ветеранів.
Також учасники засідання обговорили основні проблеми медичного забезпечення ветеранів в Україні, координації закладів охорони здоров’я, які надають послуги ветеранам.
За результатами зустрічі визначено рекомендації для Кабінету Міністрів щодо доцільності передачі окремих відомчих закладів охорони здоров’я до Міністерства у справах ветеранів.
На черговому засіданні Комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю 3 жовтня розглянуто  проект закону про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щодо посилення соціального захисту учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (№ 8519, народний депутат  Ю.-Б. Шухевич та інші).  Прийнято рішення рекомендувати Верховній Раді України прийняти законопроект за основу і в цілому з врахуванням окремих поправок.
На засіданні був присутній заступник голови УСВА Валерій Аблазов.
Прес-служби Комітетів Верховної Ради України та УСВА.


Науково-практична конференція
Держава повинна виконати свої обов’язки

На базі військової частини Національної гвардії України згідно з Планом заходів на 2018 рік з відзначення святкових, пам’ятних та історичних дат Державною службою України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції організовано й проведено науково-практичну конференцію «Ветеранський рух в Україні».
У конференції взяли участь керівники та працівники Держслужби, представники Міністерства соціальної політики, Міністерства оборони, Міністерства охорони здоров’я, Національної гвардії, Пенсійного фонду, Укртелерадіопресінституту, Національного університету «Києво-Могилянська академія», громадських об’єднань ветеранів війни та учасників АТО.
Перший заступник голови Держслужби Ігор Мальцев звернувся з вітальним словом до присутніх, закликав їх вшанувати пам’ять воїнів, які віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини, повідомив про порядок денний і регламент конференції, а також вручив учасникам АТО відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції», грамоти і цінні подарунки представникам громадських об’єднань ветеранів. Ігор Мальцев доповів про стан і перспективи подальшого розвитку ветеранського руху в Україні.
Представники центральних органів виконавчої влади, науковці та представники ветеранської спільноти обговорили проблемні питання, що виникають в реалізації ініціатив у сфері соціального захисту ветеранів, напрацювали певні спільні дії для подальшого інформування ветеранів війни та учасників АТО-ООС про їхні права та обов’язки. Представники влади запевнили ветеранів про першочерговий розгляд і підтримку їх пропозицій про спрощення чи покращання соціального захисту.
За результатами конференції затверджено рекомендації з урахуванням наданих під час її проведення пропозицій та зауважень, які будуть невдовзі опубліковані на офіційному веб-сайті Держслужби.
У зустрічі взяли участь голова УСВА Сергій Червонописький, заступники голови Валерій Аблазов і Олександр Литвинов, які у перервах спілкувалися з учасниками і відвідали музей військової частини Національної гвардії України (на знімку).
Сергій Червонописький  загострив увагу учасників конференції на сучасних соціальних проблемах і кроках УСВА по їх вирішенню (відповідні інформаційні матеріали було підготовлено заздалегідь і розповсюджено серед учасників конференції):
– Шановні учасники форуму!
Песиміст міг би казати, що стан справ у країні зараз найгірший, ніж коли-небудь, а оптиміст, усвідомлюючи істинну ціну керівництву, стану економіки, заявляє, що все буде ще гірше. Таку «оптимістичну» оцінку для реалізації у нашому майбутньому ми не повинні дозволити, пасивно поглядаючи на процеси, які здійснюються навколо нас і в нашому середовищі.
Мільйони наших громадян знову опинилися за межею бідності за рахунок девальвації національної валюти, загальної інфляції, зростання цін на продовольчі й промислові товари, завищення тарифів на енергоносії та комунальні послуги, введення додаткових податків і обмеження пенсій. Створення нових робочих місць здійснюється лише за рахунок збільшення чисельності збройних формувань.
Це далеко не повний перелік «реформаторських економічних нокдаунів» населенню своєї країни.
Для того, щоб хоч якось вижити і не потрапити в "нокаут", на заклики учергове "затягнути міцніше паски" для збереження країни наші громадяни вже вичерпали власні стратегічні заощадження і резерви, які зберігали на "чорний день". Цей "чорний день" для них уже настав. Люди не бачать перспектив і не мають впевненості у майбутньому.
Зверну увагу на кілька прикладів останнього часу.    
У соціальній сфері ветеранів поступово позбавляють передбаченого Конституцією і законами України соціального захисту і медичного забезпечення, якого вони заслуговують.
Практично весь період з 2014 року відсутній діалог між всеукраїнськими ветеранськими організаціями та органами влади. Це призвело до того, що неодноразові звернення до органів виконавчої і законодавчої влади, до гаранта Конституції України залишилися без належного реагування.
УСВА провела масові попереджувальні акції біля будівель Мінсоцполітики, Міністерства охорони здоров’я, Кабінету Міністрів, Верховної Ради України, а також перед Посольством США в Україні. У них брали участь тисячі ветеранів Афганської війни, яких підтримали представники інших громадських організацій.
Тільки під тиском ветеранської спільноти було зроблено перші кроки для встановлення ділових контактів з об’єднаннями ветеранів.
Керівники Мінсоцполітики знайшли час для детального обговорення і пошуку шляхів вирішення вимог ветеранів. міністр дав конкретні завдання з розробки необхідних законодавчих і нормативних актів.
Діалог з відомством триває, але компроміс знайдено не з усіх питань. Зокрема, гострою залишається загроза монетизації транспортних пільг і питання надання державної допомоги ветеранським організаціям.
З Міністерством охорони здоров’я, на жаль, контактів немає, питання, що турбують ветеранів, не вирішуються, прохання про особисту зустріч з ветеранами в. о. міністра Уляна Супрун ігнорує. Тому ветерани – члени УСВА провели пікетування Посольства США в Україні й вручили представникам посольства лист, в якому запропонували забрати громадянку США з відповідальної посади у виконавчій владі України. Крім того, звернулися до партнерів надати Україні допомогу, зокрема, у формуванні Міністерства у справах ветеранів тощо.
У сфері громадської діяльності стала помітною цілеспрямована діяльність на руйнування традиційного ветеранського руху. Структуровані, з осередками у більшості адміністративних одиниць, багаточисельні громадські організації, члени яких мають великий життєвий і бойовий досвід, високий творчий і організаторський потенціал, залишаються непотрібними. Їхні пропозиції, спрямовані на вирішення актуальних для держави завдань, практично ігноруються і в підсумку не підтримуються державою.
Упродовж усіх років незалежності України неодноразові спроби примусово «об’єднати» всі ветеранські організації у прокрустово ложе єдиної організації не були успішними.
Держава запропонувала раціональні шляхи співпраці з громадянським суспільством через створення громадських рад при органах виконавчої влади.
Однак встановлений порядок формування цих рад, коли в них беруть участь «представники об’єднань громадянського суспільства», які некомпетентні у питаннях цього відомства, не мають ніякого досвіду роботи, призвів до того, що ради не віддзеркалюють потреби суспільства і можливості контролю, а лише заважають діяльності органів влади.  З’являються так звані «координаційні ради», «робочі групи» тощо, які нікого не представляють, не можуть і не мають права приймати рішення і вносити пропозиції від імені всіх інших організацій, але в угоду владі пропонують себе в якості контролера за діяльністю громадських організацій.
На жаль, замість забезпечення правонаступності поколінь і об’єднання зусиль громадянської спільноти у важкі для країни часи з’являється тенденція штучного створення альтернативних ветеранських організацій і рухів як на традиційному електораті, так і на новій електоральній базі. Це,  швидше за все, відомий крок не до об’єднання, а до створення суперництва у громадянському русі й подальшого розколу суспільства.
Але нові ветерани війни вже добре розуміють, що як тільки їх не будуть боятися, так з ними й не будуть рахуватися, як це вже було і здійснюється зараз з ветеранами старших поколінь і їхніми організаціями.
Незважаючи на всі сучасні негаразди, пам’ятаючи, що президенти і прем’єри приходять і уходять, а ми завжди були, є і будемо в громадянському суспільстві держави, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) продовжує свою плідну діяльність на користь нашого народу, на зміцнення нашої держави, її незалежності, територіальної цілісності, на захист прав ветеранів. Без перебільшення можемо заявити: народ України нас підтримує.
УСВА продовжує волонтерську шефську діяльність у зоні Операції об’єднаних сил, заповнюючи тимчасові прогалини культурного і матеріального забезпечення захисників України.
Незабаром планується відкриття меморіалу ветеранам війни в Афганістані, які загинули на сході країни вже в наші часи, на території Свято-Воскресенського храму пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану («афганська» церква). Споруджується він на благодійні кошти УСВА.
Ми не бажаємо і не будемо користуватися мовою пустих ультиматумів, але наполягаємо, щоб держава виконала свої обов’язки. Наші головні вимоги – захист прав сімей загиблих воїнів, ветеранів та своєчасна матеріальна підтримка ветеранських організацій.
Прес-служба УСВА.
 

До 74-ї річниці звільнення України від фашистських загарбників
Солдат, який  тричі перемагав смерть

Сьогоднішня розповідь – про  долю учасника Другої  світової війни Тимофія Боніфатовича Пилипенка. Стрімко відходить з життя покоління співвітчизників тих років. Усе рідше і рідше можемо почути розповідь про війну з вуст фронтовиків і навіть їхніх близьких родичів, які зберігають пам'ять про спочилих героїчних батьків, оскільки вони теж вже похилого віку, а така інформація дуже важлива для збереження історичної правди.
Народився Тимофій 9 вересня 1909 року в селі Журженці Лисянського району Київської (нині Черкаської) області. Був восьмою передостанньою дитиною. Коли хлопчику виповнилося десять років, від черевного тифу помер батько, а згодом і мати. Настали тяжкі часи випробувань для старших дітей, котрі доглядали менших. Виживати допомагали непосильна праця, щирі, дружні стосунки між дітьми і допомога тіток.
Відслуживши в армії, одружився з жителькою станції Чоповичі Житомирської області. До війни у них з Марією народилося четверо дітей.
На війну мобілізований у грудні 1943 року (до цього був заброньований від призову на військову службу). Недовго довелося воювати – лише один рік, однак встиг пройти через усі кола воєнного пекла.  
У складі 569-го стрілецького полку 161-ї стрілецької Станіславської ордена Богдана Хмельницького дивізії брав участь у Житомирсько-Бердичівській операції. Наприкінці 1943 року дивізія, прорвавши ворожу оборону і пройшовши з боями 40 кілометрів, за три дні звільнила 15 населених пунктів.
Добре запам’яталися Тимофію Боніфатовичу Львівсько-Сандомирська наступальна операція, бої на станіславсько-дрогобицькому напрямку. Але особливою запеклістю і жорстокістю виділялися бої за визволення Станіслава (нині – Івано-Франківськ). 27 липня 1944 року місто було повністю звільнено від фашистських загарбників, а ввечері цього ж дня столиця салютувала визволителям 20 артилерійськими залпами із 224 гармат. Після війни влада Івано-Франківська неодноразово запрошувала Т. Б. Пилипенка на святкування Дня Перемоги.
20 вересня 1944 року в бою за село Галівка командиру відділення Пилипенку було поставлено завдання ліквідувати розташований на висоті станковий кулемет противника, який шквальним вогнем не дозволяв червоноармійцям просуватися вперед.
Як зазначено в нагородному листі, діючи сміливо й рішуче, використовуючи скриті підступи, єфрейтор підібрався до кулемета і закидав його гранатами, знищивши при цьому чотирьох ворожих солдат. Наступного дня в бою він захопив у полон 6 угорських солдат. 22–23 вересня в бою за село Мшанець він стійко і мужньо відбивав шалені атаки ворога. Стрілець Пилипенко був представлений командиром полку до нагородження орденом Червоної Зірки. Якомусь офіцеру в штабі дивізії здалося, що ця нагорода зависока для єфрейтора, і його нагородили медаллю «За відвагу».
А далі були бої за межами України, зокрема, на території Чехословаччини. У тих боях він здобув нову військову спеціальність – став сапером. Мінував дороги, підривав ворожі об’єкти.
24 грудня 1944 року в районі села Даргов саперному підрозділу, де він служив, було поставлено завдання терміново замінувати дорогу, яка вела на Прагу, щоб сповільнити підтягування додаткових сил противника до столиці Чехословаччини. Під сильним кулеметно-мінометним вогнем сапери виконали поставлене завдання і почали швидко покидати небезпечну зону. Ворожа розвідка помітила їх і скоригувала на них шквал мінометного вогню.
Сапери кинулися до лісу, що ріс неподалік. Тимофій біг разом з товаришем (односельчанином, з яким разом були мобілізовані на війну і вже рік воювали). Вибухом однієї з мін Пилипенка тяжко поранило в ліву ногу і праву руку. Товариш залишився неушкодженим, але, побачивши стан пораненого, сказав йому: «Вибач, я не можу тебе взяти з собою, ми не встигнемо вдвох утекти і обидва загинемо, а я ж молодший за тебе!». Тимофію стало нестерпно боляче, і не тільки від ран, але й від почутого. Не став він благати про допомогу, а лише попросив: «Якщо залишишся живий, передай моїй дружині, де я загинув».
Зрада на тій війні – тема неприємна для обговорення, але оскільки зрада все ж була, то і говорити про неї теж потрібно заради збереження правди. Та й молоде покоління потрібно виховувати не тільки на позитивних, але й на негативних прикладах.
Мій дід Дученко Іван Павлович, уродженець станції Чоповичі Житомирської області, був мобілізований на війну разом з ще двома односельчанами 30 червня 1941 року. У вересні того ж року під Лохвицею Полтавської області вони разом і в полон потрапили. Одного разу сусід діда, намагаючись отримати прихильність охоронців табору військовополонених, повідомив поліцаю, що серед них є радянський активіст (дід до війни працював бригадиром у місцевому колгоспі «Шлях до соціалізму»).
Керівництво табору інколи відпускало військовополонених за видачу командирів, радянських активістів, а поліцаї відпускали навіть за харчі чи якусь одежину. Задумка сусіда вдалася. Його, а разом з ним і другого односельчанина, відпустили додому, а діда відразу ж перевели в іншу частину табору. Так він і зник назавжди. Зрадники дожили у своєму селі до глибокої старості. Лише перед смертю сусід діда зізнався дружині про зраду, мабуть, не хотів йти на той світ з таким тягарем на душі.
Так і стало частково відомо про долю діда. Я займаюся його пошуками, вдалося знайти інформацію про військовополоненого Дудченка Івана, який загинув у німецькому концтаборі 24 січня 1942 року і похований у Регенсбурзі (Німеччина). Але ще потрібно ідентифікувати особу цього солдата.
Війна була найважчим і найстрашнішим, а водночас і дуже правдивим випробуванням моральних і психологічних якостей всіх її учасників, і не всі змогли пройти його з гідністю, особливо в критичних ситуаціях, де часто слід було не тільки поступитися власними інтересами, але й піти на самопожертву заради інших людей.
Та наразі продовжу свою розповідь. Від двох поранень Тимофій втрачав все більше і більше крові. На щастя,  його помітив командир взводу Іван Богдан. Він підбіг до пораненого, глянув на нього, вигукнув: «Живий!», поклав собі на спину і підтюпцем, як міг, побіг лісом у напрямку дислокації роти. Він був кремезної статури, а Тимофій – невисокій і худий. Через деякий час зупинився, швидко перев’язав рани і знову побіг. Так і добралися до своїх. Пораненого відразу ж відправили у польовий госпіталь.
У госпіталі, лежачи на нарах у напівсвідомому стані, Тимофій почув, як лікар зупинився біля нього і професійно-спокійно промовив: «Цей боєць до ранку не доживе. Занадто багато крові втратив». Радість від порятунку змінилася на розпач.
Але і цього разу доля виявилася прихильною до нього. Одна із медсестер, Катя, і це ім’я Тимофій запам’ятав на все життя, сказала лікарю, що у неї теж друга група крові, як і в пораненого бійця. Відразу провели пряме переливання крові, і це врятувало Пилипенку життя.
Вранці, коли лікар робив обхід поранених, Тимофій ледь чутно попросив їсти. Лікар посміхнувся і зауважив: «Тепер я бачу, що цей боєць буде жити».
Наступного дня частину поранених на вантажівках відправили в тил для подальшого лікування. Тимофій не потрапив до тієї   групи. Невдовзі дізналися, що власівці перестріли автомашини і розстріляли всіх...
Потім були госпіталі Москви, Казані, Сочі, Уфи та інших міст. Незважаючи на інтенсивне лікування, розпочалася гангрена. Лікарі хотіли ампутувати ногу. Але у Сочі один дуже старий московський хірург, який приїхав для консультацій, поколов ногу голкою і сказав: «Цьому бійцю ногу не будемо відрізати. Вона йому ще згодиться».
Додому Тимофій повернувся наприкінці 1945 року із супроводжуючим. Сусід, який залишив його пораненим на полі бою, з війни не повернувся.
Одного разу до нього приїхали працівники Малинського райвійськкомату і вручили орден Слави третього ступеня за успішне виконання бойового завдання з мінування дороги. Наказ про нагородження був підписаний у березні 1945 року, а солдат у цей час переїздив із одного госпіталя в інший, тому нагороду йому не було вручено.
За станом здоров’я Тимофій не міг працювати, мав другу групу інвалідності, але 1947 року, підлікувавшись, почав працювати на Чоповицькому молокозаводі експедитором. У 1948 році в сім’ї народилася донька. Працював у Чоповицькій і Малинській райспоживспілках до 1983 року, коли йому виповнилося 74.
Ветеран багато розповідав своїм дітям, молоді про війну. Він завжди наголошував, що треба радіти життю, цінувати його таким, яким воно є, не скаржитися на долю, а сумлінно вчитися, працювати, бути чесними і порядними людьми, тоді життя буде вдалим і щасливим.
Про сусіда-зрадника розповів тільки один раз, і тільки своїм дітям. Більше ніколи не згадував. А своїх рятівників – командира взводу Івана Богдана і медсестру Катю згадував часто і теплими словами. Намагався знайти їх, але спроби виявилися марними.
У нього був прекрасний голос. Пісня «Взяв би я бандуру» завжди звучала, коли збиралася вся сім’я.
Тимофій Боніфатович і Марія Кирилівна виростили п’ятеро працелюбних і порядних дітей. Найстарший син Олександр трудився у столичному метробуді. Два роки передавав свій досвід у Гвінеї-Бісау. Галина працювала у будівельній організації. Сергій був водієм мікроавтобуса. Вони вже померли. Валентина і Людмила трудилися на заводі «Арсенал» і нині проживають у         Києві.
У1991 році пішла з життя дружина. 1999 року ветеран переїхав до дочки Людмили. Незважаючи на похилий вік і стан здоров’я (вже мав першу групу інвалідності), намагався вести активний спосіб життя: брав участь у роботі ветеранської організації Деснянського району, постійно спілкувався з сусідами.
Помер Тимофій Боніфатович 19 вересня 2004-го на 95 році життя. Перед смертю старий солдат попросив своїх дочок, щоб на його похоронах оркестр зіграв «Катюшу». Останню волю батька виконали. Поховали його поряд з дружиною у селі Пристанційному Житомирської області, де він провів більшу частину свого життя.
Щороку в поминальний день на сільському цвинтарі на прохання дочок біля могили батька оркестр виконує «Катюшу».
Борис ДУЧЕНКО,
член Всеукраїнської
громадської організації
«Закінчимо війну».



1 жовтня – День ветерана і людей похилого віку
Будемо добрішими

Статистика більшості країн, у тому числі й України, свідчить про те, що стрімко зростає чисельність людей пенсійного віку. Багато держав, піклуючись про цих людей, мають систему підтримки, яка включає соціальне забезпечення, безкоштовне медичне обслуговування. У нашій країні виявляють турботу про літніх людей найчастіше тільки напередодні якогось свята.
Допомога людям похилого віку повинна надаватися системно. Головне – підтримати морально. Просте щире спілкування, терпіння, увага для них важливіші за будь-які подарунки.
Через свою незахищеність люди похилого віку часто зазнають дискримінації та жорстокого ставлення. Це можна побачити щодня: і в автобусі водій-хам не хоче підвезти без грошей, і в магазині… Та й у лікарнях хвору літню людину, в якої немає грошей, родини, медперсонал ніби не бачить.
Ігнорування проблем літньої людини суспільством може призвести до страшних наслідків – зокрема, до зачерствіння душі не тільки до чужих, а й до найближчих людей.
А чи багато потрібно літнім людям?
Великих витрат, щоб відвідати людину в літах, не потрібно: просто прийти і поспілкуватися, поділитися гарними новинами. Проста прогулянка з такою людиною може подарувати масу емоцій і користі.
У радянські часи часто-густо приходили до літніх людей підлітки – чи дров нарубати, чи в хаті прибрати, чи в городі допомогти. Чомусь забулась ця добра справа. У Шепетівці такий «тимуровський» рух останнім часом відроджується, зокрема в технічному ліцеї №20.
Пандусів для людей з обмеженими можливостями одиниці в місті. Необхідно при здачі об’єктів загального користування звертати увагу забудовників на вирішення цього важливого питання.
У нашому місті діє реабілітаційний центр, де інваліди, ветерани війни і праці можуть безкоштовно отримати, зокрема, послуги перукаря, масажиста, швачки, психолога, та й терапевт надасть кваліфіковану допомогу чи направить до іншого спеціаліста. Багато членів Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану вже користуються послугами цього центру.
Є в місті люди, котрі знають, як допомогти людям похилого віку, і щиро бажають цього, та не можуть переступити якийсь умовний бар’єр. Є вихід із цієї ситуації – благодійні фонди. Нині це найсучасніший і зручний вид допомоги.
Багато людей похилого віку левову частину своєї пенсії витрачають на ліки. Не секрет, що аптечний бізнес сьогодні – один з найприбутковіших. Аптек у місті багато, тому і звертаємося до їх власників, щоб взяли на себе сміливість і не соромились хоча б раз у квартал зібрати аптечку для самотніх пенсіонерів і передати її самому чи через благодійний фонд.
Повага до людей похилого віку – один з принципів людяності та моралі. Від нас потрібно зовсім небагато – бути трішки добрішими. Це просто і дуже важливо.
Шепетівські «афганці» висловлюють щиру вдячність усім, хто надає посильну допомогу тим, хто її потребує, зокрема й управлінню соціального захисту.
Володимир ПИПИЧ,
член Шепетівської СВА, учасник бойових дій в Афганістані.



В організаціях УСВА
Звітують  харків’яни

На базі Нововодолазької районної організації ветеранів Афганістану відбулася звітно-виборна конференція Харківської обласної Спілки ветеранів Афганістану, в якій взяли участь делегати від усіх міських і районних організацій.
Голова Харківської обласної Спілки ветеранів Афганістану Володимир Рижков виступив зі звітом про роботу організації, особливу увагу приділивши організаційно-методичній діяльності, медико-соціальній реабілітації «афганців», військово-патріотичному вихованню молоді, увічненню пам’яті загиблих бойових побратимів і культурно-масовій роботі. Визначено основні напрями подальшої діяльності ХОСВА, зокрема, рекомендовано розробити районні та міські програми підтримки організацій ветеранів Афганістану. До речі, в Нововодолазькому районі депутати районної ради її вже прийняли, ця програма досить дієва.
Делегати заслухали звіт ревізійної комісії. Обговорено питання життєдіяльності організації, затверджено план проведення Вахти пам’яті, присвяченої 30-й річниці виведення військ з Афганістану. Прийнято звернення до Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана про підвищення пенсій для інвалідів війни з числа рядового і сержантського складу.
Роботу голови, правління організації визнано задовільною. Більшістю голосів на новий термін головою Харківської обласної Спілки ветеранів Афганістану обрано Володимира Миколайовича Рижкова, обрано новий склад правління і ревізійної комісії.  
Голова районної ради Світлана Ротач подякувала ветеранам Афганістану за героїзм і мужність, виявлені під час виконання інтернаціонального обов’язку, за активну громадянську позицію, яку займають воїни-інтернаціоналісти. Ветерани Афганської війни не стоять осторонь громадсько-політичного життя, є активними учасниками всіх суспільних процесів, що  відбуваються в державі. Світлана Олександрівна зазначила, що  депутати районної ради завжди підтримували і підтримуватимуть усі позитивні починання районної «афганської» організації.
Делегати конференції хвилиною мовчання вшанували пам’ять  загиблих побратимів, до пам’ятника воїнам-«афганцям» поклали квіти (на знімку).  
Прес-служба ХОСВА.


Наші гордість і  біль
Біля пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам Хотинщини на Буковині  відбулася година пам'яті «Афганістан – наш біль».
У мітингу взяли участь ветерани війни в Афганістані, рідні загиблих воїнів, заступник голови райдержадміністрації Тетяна Бринь, керівник апарату райдержадміністрації Олександр Нестор, заступник голови районної ради Андрій Коломеєць, заступник міського голови Володимир Сторчак, представники установ і організацій, школярі та громадськість міста.
Під час години пам’яті згадали жителів Хотинщини, котрі не повернулися з Афганської війни – Віктора Маковійчука з Шилівців, Григорія Бурденюка з Данківців, Дмитра Венгерського з Хотина, Володимира Яцюка з Анадол.
Ростислав Панівський виконав пісню «Над землею тумани». Присутні вшанували пам'ять загиблих земляків-героїв хвилиною мовчання, до пам’ятника поклали корзини квітів.
«Війна – це завжди погано, це горе і смерть, це поранені й скалічені. Але в той же час саме на війні проявляються найкращі чоловічі якості – мужність, відвага, героїзм, братерство», – сказав голова Чернівецької обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану Петро Раца (на знімку).  
«Парадокс, але ми згадуємо і хороші моменти: Афганістан для нас – це і наша молодість, наші друзі, брати, – сказав голова Хотинської районної організації УСВА Сергій Трайчук. – Нас з кожним роком усе менше, але побратимів ми ніколи не забудемо».
У церкві Святого Олександра Невського відбулася панахида за всіма загиблими воїнами.
Прес-служба Чернівецької обласної організації  УСВА.


Відзначили тернополян
У Тернопільській облдержадміністрації 1 жовтня відбувся присвячений Дню ветерана круглий стіл за участі керівництва області та керівників громадських ветеранських організацій.
Обговорено питання розвитку ветеранського руху на Тернопільщині,  покращання медичного і соціального забезпечення, перевезення пільгових категорій громадян і ремонту обласного госпіталю для ветеранів війни.
Голова Тернопільської облдержадміністрації Степан Барна дав доручення керівникам структурних підрозділів ОДА терміново розглянути і вирішити всі питання, які обговорювалися під час зустрічі. Він зазначив, що ветерани відіграють важливу роль у суспільно-політичному житті краю, активно займаються військово-патріотичним вихованням молоді, і що важливо сьогодні, як волонтери багато допомагають нашим військовим, котрі беруть участь в Операції об’єднаних сил на сході України. Особливо подякував за це обласній Спілці ветеранів Афганістану.
Керівник області відповідно до Указу Президента України вручив голові Тернопільської обласної організації УСВА Сергію Лісовому відзнаку Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції». Сергій Лісовий подякував за нагороду й відзначив, що це заслуга всіх ветеранів-«афганців» Тернопільщини.
Василь КОГУТ,
перший заступник голови ТОО УСВА.



І змагання, і фестиваль
У Ржищеві на Київщині відбулося засідання президії Київської обласної організації УСВА (воїнів-інтернаціоналістів).  
Обговорено два питання. Перше – про договір оренди земельної ділянки у  цьому місті. Прийнято рішення проводити там спортивні змагання і збори військово-патріотичних клубів для патріотичного виховання молоді. Друге питання – підготовка й проведення обласного фестивалю військово-патріотичної пісні. Пропозиції підтримали одноголосно усі члени президії.
Бойові побратими змогли поспілкуватися і послухати пісні білоцерківського гурту «Ташакор».
Прес-служба Київської обласної організації УСВА.


Офіцер – це їхнє покликання
Воїни-інтернаціоналісти з честю виконували свій військовий обов’язок, стали гідним прикладом людської відданості, героїзму та мужності. Саме такі офіцери-«афганці» працюють у Закарпатському обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Красного поля.
Ветерани докладають зусиль для виховання справжніх патріотів, майбутніх захисників України вже не перший рік. Очолює навчальний заклад полковник Юрій Михайлович Захаров – бойовий офіцер, який з честю пройшов випробування Афганською війною.  Два роки він виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані на посаді командира розвідгрупи спецпризначення і перекладача роти спецпризначення. Бойовий офіцер-десантник відзначений високими державними нагородами, словом – бездоганний приклад для молоді. А для кадетського виховання це – найголовніше, адже офіцера, громадянина своєї Батьківщини може виховувати тільки справжній офіцер і відданий патріот.
Полковник І. І. Пацкань і підполковник Ю. Л. Францішко – також з когорти ветеранів-«афганців», які передають свій багатогранний досвід юнакам, котрі у майбутньому мають намір стати офіцерами. У них за плечима досвід військової служби та участь у бойових діях, у кожного своя історія проходження війни.
Постійними гостями ліцею-інтернату стали представники Закарпатської територіальної організації УСВА, Мукачівських міської і районних Спілок ветеранів Афганської війни. Сьогодні обов’язок цих офіцерів – передати свої знання, вміння, досвід молодому поколінню. Ми не повинні втратити зв’язок офіцерських поколінь і маємо пам’ятати тих, хто з честю виконував свій військовий обов’язок перед Батьківщиною.
Днями ліцей-інтернат відзначив 19-річчя з дня заснування. Традиційно серед почесних гостей були ветерани Афганської війни.
Відкриття урочистостей почалося з виконання Гімну України, по-батьківськи тепло і по-офіцерськи влучно виступив начальник ліцею-інтернату полковник Ю. М. Захаров. Найважливіша частина свята – вручення ліцеїстам погонів і складання Клятви.
До виконання почесної місії вручення погонів долучилися гості, батьки і випускники навчального закладу.
Голова Мукачівської міської Спілки ветеранів Афганської війни В. С. Семенчук наголосив, що  ліцей-інтернат – справжня школа життя для майбутніх захисників України. Тут бережуть офіцерські традиції та виховують патріотів, які поважають історичне минуле Батьківщини.
Ліцеїсти другого курсу під керівництвом полковника Захарова продемонстрували показові виступи з рукопашного бою.
Вміння передати бойовий досвід підростаючому поколінню – мистецтво, саме це і є запорукою успіху офіцерів-«афганців».
Оксана ВАРГА,
заступник начальника Закарпатського
обласного  ліцею-інтернату з виховної роботи.


Об’єднує добра справа
За ініціативи Організації ветеранів України у співпраці з Товариством Червоного Хреста у Вінниці на території Національного музею-садиби видатного хірурга М. І. Пирогова висадили дуби і модрини.
Представники Хмельницької, Житомирської, Чернівецької і Вінницької обласних ветеранських організацій, обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані, обласної спілки «Союз Чорнобиль України», волонтери, пенсіонери з радістю долучилися до доброї справи. Ініціативу підтримав Путильський лісгосп Чернівецької області. Із саджанцями  учасники акції прибули на підготовлену для посадки ділянку, яку було швидко засаджено молоденькими деревами. Працювали злагоджено й дружно. Своєю роботою ветерани довели, що, об’єднавшись, можна зробити багато корисного для краю, де живеш, для України.
«Сьогодні ми висаджуємо дерева на знак солідарності, консолідації наших зусиль для підтримки й розвитку ветеранів країни», – зазначив голова ОВУ Віктор Шмаков. Директор Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької облдержадміністрації Світлана Василюк високо оцінила ветеранський рух, привітала гостей і запевнила, що регіональна виконавча влада  підтримуватиме й надалі ветеранів усіх об’єднань.
З офіційного сайту Вінницької ОДА.


Ювілей
Багатогранний талант

З нагоди п'ятирічного ювілею гурту «Побратими»  у Таращанському районному Будинку культури на Київщині відбувся концерт, який став   справжнім святом єднання і патріотизму.
Велика біда під назвою «війна», вболівання за долю України, прагнення допомогти її захисникам спонукали чотирьох талановитих земляків – Василя Шкарівського, Петра Красуцького, Олександра Сташкевича та Олександра Розпутнього об’єднатися в колектив. За п’ять років творчої діяльності гурт «Побратими» був активним учасником сільських і районних акцій, його пісні стали відомі далеко за межами Таращанщини.
На рахунку ансамблю – безліч благодійних концертів по всій Україні, зібрані кошти від яких були направлені на потреби захисників, і 127 концертів у зоні проведення Операції об’єднаних сил, куди гурт відправлявся з волонтерською місією. Пісні аматорів неабияк зігрівали серця наших оборонців, додавали сил і віри в перемогу, повертали в дитинство і юність, до рідного краю і дорогих людей, які чекають і надіються.
Багато пісень творчого гурту присвячено відважним воїнам, які стоять на захисті кордонів нашої держави, виборюючи їй право бути суверенною і незалежною, та тим оборонцям, які навіки залишилися в полум’ї війни на сході країни. Їх пам’ять було вшановано хвилиною мовчання, на їх честь звучали щемні пісні, під час яких люди стоячи, зі сльозами на очах згадували героїв цієї війни...
Бурю емоцій у глядачів викликала пісня «Берегині», присвячена жінкам- військовослужбовцям. Прем’єра цієї пісні відбулася на нульовій лінії в зоні ООС, у Пісках, у бліндажі – під баян і гітару.
Учасники колективу-ювіляра – люди творчі й багатогранні, талант і патріотизм кожного викликає щире захоплення. Це із задоволенням підтвердили під час концерту виконуючий обов’язки голови Таращанської райдержадміністрації Юрій Шостак і голова райнної ради Людмила Урожай, голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), генерал-лейтенант, Герой України Сергій Червонописький, голова Київської обласної організації УСВА Олександр Янківський та інші гості.
Про творчий доробок  гурту говорив голова Таращанської районної організації УСВА Валерій Романюк.
У доробку «Побратимів» – понад 40 пісень, народжених у колективі, чимало з яких на  слова місцевих майстрів слова. Тож саме їм учасники гурту безмежно дякували за прекрасні пісні (а вони протягом концерту звучали зі святкової сцени), які, без перебільшення, вже облетіли всю Україну. Навзаєм же таращанські митці щиро здоровили співочих побратимів, дарували їм свої віршовані присвяти.
Окрасою ювілейного свята стали мистецькі дарунки аматорських колективів, які приїхали привітати «Побратимів».
На завершення ювілейного вечора Василь  Шкарівський від імені учасників гурту подякував громаді Таращанщини за підтримку і всебічну допомогу, водіям, які неодноразово разом з колективом відправлялись на схід, та всім, хто долучився до підготовки й проведення святкового дійства.
Дарія КАМІНСЬКА.


Люди і час
Захищав, допомагав, дбав про людей
 
Про батька – відомого правозахисника, учасника історичних подій в Україні та Афганістані Анатолія Михайловича Задворного розповідають його донька і син.
Нашому батьку 1 жовтня виповнилося б 84 роки. Його життя не було легким, всього досягав самостійно. Батько багато вчився, багато працював,любив роботу  з людьми  і завжди допомагав тим, хто цього потребував.
Якось зі свого  села Скибинці забрав дівчинку Ніну Демченко, яка через хворобу втратила слух і не говорила. Влаштував її в спеціальну школу-інтернат, де таких діток навчали мові жестів, вчили говорити та  адаптували до життя. Тато з мамою забирали Ніну на вихідні й на короткі канікули до нас додому, опікувалися дівчинкою, поки вона не закінчила школу.
Наш батько – старший син Тетяни Юхимівни  та Михайла Івановича Задворних. Усім’ї було шестеро дівчат і двоє хлопців. З дитинства  піклувався  і допомагав  брату і сестрам.
Народився він у селі Михайлівка Сквирського району Київської області. Згодом родина повернулася на Вінниччину, в Скибинці. Життя у селі було важким. Наш дідусь вчителював, бабуся працювала в колгоспі, діти, домашнє господарство були на її плечах.
Як і годиться сільському  хлопчині, і гусей пас, і корів, не цурався ніякої роботи. Залишався час і  на розваги. Річка, ліс, який починався за селом. Улюбленою у  хлопчачої компанії була місцина у лісі – тартак, де поміж велетенських гранітних брил  бігла річечка, а в ній водилися раки.
Любив хлопчик навідуватися  до бабусі Ксенії, батькової  матері. Вона жила через дорогу, навпроти їхньої хати. Бабця заговорювала зубний  біль, ворожила, знала багато трав і лікувала людей. Малим наш тато любив слухати її оповіді про те, як до революції  бабуся Ксеня пішки ходила до Києво-Печерської лаври, за три дні долаючи 150 кілометрів дороги. Та найбільше закарбувалися розповіді про  діда Івана, її чоловіка, який воював солдатом на російсько-японській війні. Ставши дорослим, батько зібрав багато книжок про цю війну.
У 1941 році, коли йому виповнилося сім, розпочалася війна. Навчання відкладалося. І хоча Скибинці, як колись, так і зараз, стоять осторонь від основних автомобільних і залізничних шляхів, все ж фашистські війська прокотилися селом.
Тато розповідав, що вдвох з братом Сашком вони поцупили у німецьких солдат кобуру з пістолетом – хотіли постріляти. Здійнявся страшний ґвалт. Наш батько  сховався за скриню. Та якось не дуже  вдало це вийшло, бо його  босі ноги стирчали. За них  і вхопив тата німець, витягнувши головою донизу на середину хати. На щастя, наш дід Михайло добре знав німецьку мову і зумів владнати конфлікт, а потім дав синові прочуханки.
До школи пішов, коли Вінниччину звільнили від фашистських загарбників. А ходити доводилося за сім кілометрів від села. Особливо  важко було пізньої осені та взимку, коли затемна йшов до школи  й затемна повертався.
П’ятнадцятирічним хлопець переїхав  до Києва і пішов працювати учнем  слюсаря-складальника на Київському мотоциклетному заводі. Паралельно вчився у вечірній середній школі.
У 1953 році йде до армії. Служив у Групі радянських військ у Німеччині, в одній з льотних частин налаштовував радіообладнання літаків. Наприкінці служби був відряджений до естонського міста Валга. Там познайомився з майбутньою дружиною – Тетяною. Разом вони прожили 60 років.
Після армії батько працював електриком, інструктором райкому партії, вчився. Одночасно здобув дві вищі освіти: закінчив філософський факультет  Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка і Вищу партійну школу. На початку 70-х років захистив кандидатську дисертацію з проблем сім’ї, з цієї ж проблематики опублікував наукову роботу. Шість років був деканом відділення журналістики Вищої партійної школи.
З посади декана восени 1980 року був відряджений до Афганістану, а через кілька місяців до нього приїхала дружина. З першого дня Афганістан увійшов в його серце і лишився на все життя. Він полюбив цю країну, її народ. В Афганістані працював радником, консультував міністрів внутрішніх справ і зв’язку, зокрема, Саїда Мохаммада  Гулябзоя і Мохаммада Аслама Ватанджара. Район Кабула, де жили батьки, неодноразово був під обстрілами.
В Афганістані він здружився з багатьма  військовими, лікарями, інженерами, дипломатами, геологами. Неодноразово бував у військових частинах, які вели бойові дії.
І після повернення на Батьківщину  Афганістан залишався головною частиною батькового  життя. Він відстежував і аналізував події, що відбувалися в цій східній країні. Його хвилювала і тривожила доля тих, хто, як і він, пройшов Афганістан. Саме тому батько брав участь у зміцненні Української Спілки ветеранів Афганістану і створенні політичного об’єднання ветеранів і чорнобильців – Української партії справедливості. Він був серед ініціаторів підготовки і прийняття низки законодавчих актів, спрямованих на захист прав «афганців» і тих, хто служив і працював в інших країнах світу, дітей війни.
Багато років, майже з часу  створення в нашій країні  інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, батько працював у цій установі радником на головних гуманітарних напрямах першого омбудсмена Ніни Іванівни  Карпачової. Це була робота, яка відповідала внутрішньому стану його душі – захищати права, допомагати, дбати про людей.
Батько почав, але, на жаль, так і не написав книгу про Афганістан. До неї мали увійти його афганські щоденники, великий фактичний матеріал, спогади учасників тих подій. Він не встиг здійснити все задумане…


Наша история
Место страданий и подвига – Бадабер

В соответствии с распоряжением Кабинета Министров Украины в ноябре 1994 года в Пакистане работала Специальная миссия по проблеме военнопленных и без вести пропавших (ВП и БВП). Члены украинской делегации побывали в населенном пункте Бадабер Северо-западной пограничной провинции Пакистана, где в апреле 1985 года военнопленные пытались вооруженным путем вырваться из плена. О работе миссии вспоминает участник украинской делегации, заместитель председателя УСВА В. И. Аблазов.
В отношениях между Исламским государством Афганистан и Пакистаном есть  неурегулированные пограничные вопросы. Они связаны с последствиями второй англо-афганской войны, в результате которой граница между Афганистаном и Британской Индией (нынешним Пакистаном) была определена по линии Дюранда (по фамилии автора соглашения с английской стороны). Эта граница разделила территорию проживания пуштунских племен и создала препятствия на пути их сезонной миграции – кочевья.
Ни одно из правительств Афганистана официально не признавало существование этой границы. Пограничный режим контролировался самими пуштунскими племенами, а попытки перекрыть границу с  той или с другой стороны, как правило, заканчивались неудачно и приводили к межгосударственным осложнениям. Не была решена задача перекрытия афгано-пакистанской границы и объединенными военно-политическими усилиями Демократической Республики Афганистан и СССР в период войны в Афганистане 1979–1989 г.г.
К началу афганской революции (апрель 1978 г.) в Пакистане уже находились и действовали центры двух основных фундаменталистских организаций – Исламской партии Афганистана (ИПА) под руководством Г.Хекматиара и Исламского общества Афганистана (ИОА) под руководством Б. Раббани. После провала попытки вооруженного выступления против режима М. Дауда в 1975 году многие сторонники ИПА и ИОА эмигрировали в Пакистан. Эти организации располагали в Пакистане лагерями беженцев и на их базе – учебными центрами для подготовки членов диверсионных групп. Численность беженцев в конце 1979 года составляла примерно 400 тысяч человек.
После ввода советских войск в Афганистан с его территории начался массовый уход афганцев, в основном крестьян, в Пакистан. К лету 1980 года численность беженцев возросла до 932 тысяч, а через год, к лету 1981-го – примерно до 2 миллионов человек. Массовый уход населения Афганистана в Пакистан под воздействием военно- политических факторов стал результатом целенаправленной деятельности руководства оппозиции (ИОА и ИПА).
Беженцы (ориентировочно 2,7 миллиона человек) были расселены в Северо-западной пограничной провинции Пакистана и в Белуджистане примерно в 330 лагерях.
Присутствие бывших военнослужащих Советской армии в качестве военнопленных в этих лагерях и центрах подготовки официальными лицами Пакистана отрицалось. Но реально персональный учет такой массы беженцев при отсутствии документов, удостоверяющих личность, вряд ли был возможен. Кроме того, вооруженные отряды оппозиции использовали для своих перемещений тайные тропы, контролируемые только пуштунскими племенами.
В 1979–1981 г.г. в Пакистане, кроме ИПА и ИОА, возник целый ряд новых партий и политических исламских групп, каждая из которых формировала свою военную организацию. Для этой цели были созданы 94 учебных центра по военной подготовке моджахедов с общей емкостью на 20000 человек и сроком обучения от 1,5 до 6 месяцев.
Наличие в Пакистане граждан бывшего СССР, в том числе и призванных с территории Украины, которые числились военнопленными и пропавшими без вести, подтверждалось рядом фактов. Широко известным стало восстание военнопленных в апреле 1985 года в пакистанском лагере Бадабере (населенный пункт Адамхейль в 10 километрах южнее Пешавара).
В этом лагере располагалась главная тюрьма военной организации ИОА. В ней находилось 13 советских и до 40 афганских военнопленных, захваченных во время боевых действий в Афганистане в 1982–1984 г.г. Предполагается, что среди них могли быть В. Духовченко (Запорожье), С. Коршенко (Крым), Н. Полывян (Черниговская обл.), В. Кусков (Донецкая обл.), Н. И. Шевченко (Киев).
Руководитель ИОА Б. Раббани и представители Пакистана не отрицают, что в окрестностях лагеря Бадабера имеется несколько захоронений бывших военнослужащих Советской армии, но идентификация их останков не проводилась. Таким образом, отрицание пакистанскими властями наличия на территории Пакистана бывших военнослужащих Советской армии в прошлом носило скорее формальный характер и было связано с политическими соображениями.
Официальные лица Пакистана, афганской оппозиции и беженцы из Афганистана не проявляют враждебности и даже, скорее, относятся вполне доброжелательно к представителям Украины.
В ходе кратковременного пребывания делегации Украины в Пешаваре в ноябре 1993 года было отмечено, что высокая плотность поселения беженцев, структура лагерей и особенности строений, постоянная миграция обитателей лагерей, взаимоотношения беженцев между собой и с пакистанскими властями создают трудности персонального учета и контроля людей.
Кроме того ,в магазинах и на базарах продаются элементы военной формы, одежды советских военнослужащих, в том числе и бывшие в употреблении. Все это дает основание предположить о полулегальном и нелегальном присутствии на приграничных территориях Афганистана и Пакистана бывших советских военнослужащих, в том числе призванных с территории Украины.
Можно предположить, что в Северо-западной провинции есть вероятность пребывания (содержания в неволе или в условиях ограниченной свободы) бывших военнослужащих Советской армии, которые считаются военнопленными или без вести пропавшими. Недостаток или полное отсутствие информации о современном политическом и экономическом положении республик бывшего Советского Союза, об отношении к военнопленным, об амнистии и предпринимаемых усилиях по возвращению их на родину не стимулируют бывших военнослужащих Советской армии к легализации. Возможное давление со стороны моджахедов не позволяет им сделать необходимые заявления, обращения и решительные шаги на пути к возвращению домой.
Для решения проблемы военнопленных и без вести пропавших было предложено продолжить проведение активных мероприятий, в которых целесообразно объединить усилия МИД Украины, Комитета ветеранов войны в Афганистане при Президенте Украины, Службы безопасности Украины, и с этой целью направить в Пакистан специальную миссию, которой поручить:
– переговоры с руководством МИД и других государственных учреждений Пакистана по выяснению судьбы и возвращению на родину бывших советских военнопленных, оставшихся в Афганистане или оказавшихся в Пакистане;
– организацию необходимой экспертизы (эксгумации и идентификации) останков военнослужащих, погибших в 1985 году в принадлежащем Исламскому обществу Афганистана лагере в Бадабере на территории Пакистана;
– достижение договоренностей о предоставлении в последующем возможности посещения родственниками могил погибших воинов и перезахоронения останков (отправки на родину);
– проведение разъяснительной и информационной работы в Северо-западной провинции Пакистана о жизни современной Украины, предложить использование для этих целей информационных мероприятий и культурных связей (организация публикаций, выступлений по радио, центральному и региональному телевидению, прямых обращений к соотечественникам).
В соответствии с распоряжениями Кабинета Министров Украины №14316/23 от 28.08.94 и 04.10.94 в период с 15 по 24 ноября 1994 года в Пакистан была направлена Специальная миссия, в состав которой вошли: посол по особым поручениям МИД Украины А. А. Озадовский, заместитель председателя Комитета ветеранов войны в Афганистане и военных конфликтов в других зарубежных странах при Президенте Украины В. И. Аблазов, заместитель начальника управления МИД Украины А. Н Никоненко,  сотрудник МИД Украины Б. Г. Звонков.
Работа Специальной миссии в Пакистане – важный этап в комплексе государственных мероприятий, проводимых по решению проблемы военнопленных и без вести пропавших в афганской войне.
По проблемам пленных делегация Украины провела ряд официальных и рабочих встреч с министром иностранных дел Пакистана, его заместителем, руководителями структурных подразделений МИД, а также с руководителями Спецслужбы Пакистана. Делегация посетила Северо-западную пограничную провинцию в районе Пешавара, в том числе населенные пункты: Бадабер – место гибели в 1985 году военнопленных, предпринявших вооруженную попытку вырваться из плена;  Халид – место лагеря беженцев и военной подготовки формирований Исламского общества Афганистана, Дара – место производства, продажи и хранения стрелкового вооружения. В Пешаваре была организована встреча с членом Исполнительного комитета Исламской партии Афганистана.
Делегация ознакомилась с реальным положением, условиями пребывания и видами деятельности афганских беженцев и моджахедов в Северо-западной провинции, установила, что на месте гибели военнопленных отсутствуют обозначенные места их захоронений. Пакистанская сторона подтвердила, что среди погибших в Бадабере были  бывшие военнослужащие Советской армии, список которых передали делегации. С  пакистанской стороной обсуждена возможность установки в этом районе памятного знака жертвам афганской войны, но этот вопрос требует дополнительных консультаций.
В целом по итогам работы было получено официальное согласие Пакистана оказывать Украине содействие в решении проблемы военнопленных и без вести пропавших в афганской войне, установлены прямые контакты с руководителями структурных подразделений, к компетенции которых отнесено решение этой проблемы, состоялся обмен мнениями о путях решения и возможных сроках достижения положительных результатов. Реальным возможным сроком достижения частного результата, по мнению пакистанской стороны, мог быть первый квартал 1995 года.
Для реализации достигнутых договоренностей предлагалось:
– поручить Комитету ветеранов войны в Афганистане и военных конфликтов в других зарубежных странах при Президенте Украины совместно с МИД Украины подготовить и направить в Пакистан документы и материалы, способствующие возвращению военнопленных (законодательные акты, письма родных и др.);
– активизировать деятельность Межведомственной рабочей группы по проблеме военнопленных и без вести пропавших (Комитетветеранов войны в Афганистане и военных конфликтов в других зарубежных странах при Президенте Украины, МИД, МО, СБ, МВД, Украинский Союз ветеранов Афганистана, Общество Красного Креста Украины) с целью разработки комплекса мероприятий и их целенаправленной реализации;
– предусмотреть направление специальной делегации в Пакистан в первом квартале 1995 года в случае достижения реальных положительных результатов по освобождению военнопленных.
Рабочие материалы члена делегации В. И. Аблазова
Работа Специальной миссии – очередной этап в решении проблемы военнопленных и без вести пропавших в афганской войне 1979–1989 г.г., важный этап в комплексе государственных мероприятий, которые Украина последовательно реализует в целях защиты прав и интересов своих граждан, в интересах последовательного отстаивания норм Международного гуманитарного права. Направлению Специальной миссии в Пакистан предшествовали важные официальные встречи в Женеве и Киеве, а также обмен посланиями по дипломатическим каналам.
Предварительно был проведен анализ положения и обстановки в Северо-западной пограничной провинции Пакистана, в которой сосредоточены основные лагеря беженцев и базы военной подготовки афганских моджахедов, подготовлены новые варианты списков ВП и БВП с учетом информации, представленной Пакистаном в МИД РФ в апреле 1993 года.
Делегация Украины провела ряд официальных и рабочих встреч с министром иностранных дел Пакистана и его заместителем,  руководителями структурных подразделений МИД и руководителями Спецслужбы Пакистана, к компетенции которой отнесены вопросы сбора и обработки информации.
На первом этапе переговоров было заметно, что пакистанская сторона намерена ограничиться общими заверениями и протокольными беседами по проблемам ВП и БВП. На беседах в МИД Пакистана пространно разъяснялась общая политическая обстановка в Афганистане, трудности решения афганской проблемы в целом. В план работы делегации не было включено посещение населенного пункта Бадабер, в котором в апреле 1985 года военнопленные сделали вооруженную попытку вырваться на свободу. Доклад и информация, представленные пакистанской стороной, содержали неточности и дезинформацию.
Дипломатический опыт руководителя делегации А. А. Озадовского, настойчивость делегации и ее информационная подготовленность по проблеме ВП и БВП позволили направить переговоры в деловое конструктивное русло и достичь определенных результатов.
С руководством Спецслужбы Пакистана были проведены две встречи. Одна из них проходила при участии делегации Украины в полном составе, а вторая, рабочая встреча – в сокращенном составе при участии В. И. Аблазова и Б. Г. Звонкова.
На первой встрече были выслушаны сообщения руководителей службы и доклад, в котором показана структура и некоторые результаты работы службы по сбору и анализу информации с территории Афганистана по ВП и БВП. Для этих целей используются силы и средства, размещенные в Исламабаде (штаб-квартира), Пешаваре (Джелалабадское направление), Кветте (Кандагарское направление).
Кроме того, проведен анализ списков ВП и БВП из Украины. Источником этой информации назван преподаватель военного лицея в Канаде, который получил ее через украинскую диаспору. Но эта же информация, списки и обращения, были вручены нами в Женеве послу Пакистана А. Камалю в августе 1993 года.
Анализ проведен по местам и годам попадания в плен или пропажи без вести. Пропали без вести в провинциях: Кундуз – 18, Парван – 12, Кабул – 10, Баглан – 8, Герат – 8, Нангархар – 6, Бадахшан – 4, Нимроз и Кандагар – по 7, нет информации – 7. Пропали без вести в 1980 – 14, 1981 – 5, 1982 – 9, 1983 – 16, 1984 – 14, 1985 – 8, 1986 – 4, 1987 – 4, 1988 – 3, нет информации – 3.
Кроме того, по мнению докладчика, из этих списков: вернулись – 2, убиты в Бадабере – 3, убиты на территории Афганистана в ходе войны – 5, находятся в Афганистане – 6.
Списки указанных лиц были переданы делегации Украины. В списке репатриированных названа фамилия Н.  Выродова, который до сих пор находится в Афганистане, и С. Алексеева, возвращение которого также не подтверждается. В списке погибших в войне в Афганистане назван В. Назаров, вернувшийся в Украину 8 марта 1993 года, и этот факт широко известен. Руководитель делегации Украины обратил внимание партнеров по переговорам на эти обстоятельства.
Объясняя неточности информации, руководитель службы сослался на трудности идентификации ВП в связи со сменой имен, перемещением их от одних полевых командиров к другим. В связи с этим пакистанская сторона попросила предоставить ей всю имеющуюся у нас информацию по ВП и БВП, включая фотографии и законодательные акты, принятые в Украине, которые открывают путь к безопасному возвращению ВП на родину. После создания полной информационной картины возможно ставить вопрос о начале репатриации оставшихся в Афганистане ВП.
Результаты этой беседы, а также других первых рабочих встреч в МИД Пакистана с руководителем структурного подразделения, ведающего вопросами Афганистана, Асифом Эзди, демонстрировали формальный подход и отсутствие реального интереса у пакистанской стороны к решению проблемы ВП и БВП. Это давало повод усомниться в перспективах проводимой акции и в возможностях принимающей стороны реально повлиять на решение проблемы ВП и ВВП на территории Афганистана.
В целом, обстановка в ходе переговоров и отношение пакистанской стороны к поставленному вопросу изменились в направлении "потепления" и понимания значимости проблемы для Украины. В немалой степени этому способствовала информированность делегации Украины, глубокое знание ее членами состояния проблемы.
Дополнительно в план работы делегации была включена поездка в Северо-западную провинцию Пакистана в объеме большем, чем того просила делегация.
В беседах с руководителями Пешаварского центра и Исламабадской штаб-квартиры Спецслужбы Пакистана обсуждалась общая обстановка в провинции, образ жизни афганских беженцев, их размещение, возможность розыска БВП и освобождения ВП. В одной из бесед принял участие член исполкома ИПА в Пешаваре Хаджи Мангал Хуссейн. Бригадир А. Маджид предложил организовать встречу и с другим членом исполкома ИПА Абдул Фаридом, с которым А. А. Озадовскийи  В. И. Аблазов встречались в ноябре 1993 года в Тегеране и Пешаваре. Это предложение было отклонено, потому что на перспективу получения новых результатов от этой встречи было мало надежды.
Поездка проходила в сопровождении вооруженной охраны. Все водители и охранники – афганцы (пуштуны), вооруженные автоматами АКМ.
(Окончание – в следующем номере).


Память в бронзе, металле и камне
Никто не забыт
По инициативе Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) на фасадах школ, где учились погибшие «афганцы», торжественно открыты ещё три мемориальные доски.  
В специализированной общеобразовательной школе №87 торжественно открыта мемориальная доска выпускнику Израйлиту Владимиру Григорьевичу, награждённому посмертно орденом Красной Звезды.
16 сентября 1983 года борттехник вертолёта Владимир Израйлит в составе экипажа осуществил ознакомительный полёт над аэродромом. С этого началась его боевая жизнь в небе Афганистана в составе 3-й вертолётной эскадрильи 50-го отдельного смешанного авиационного полка в/ч п.п. 97978.
Старший лейтенант выполнял задание в восьми боевых операциях, где участвовал в десантировании личного состава на неприспособленных площадках в высокогорных районах под огнём врага. Совершил около 700 боевых вылетов, налетал 470 часов.
27 августа 1984 года при выполнении боевого задания с десантом на борту вертолёт Ми-8МТ  поднялся и взял курс в заданный район. В горах  около кишлака Котай-Ашру провинции Вардак, в 40 километрах юго-западнее Кабула провёл десантирование и, приняв на борт семь раненых десантников 350-го гвардейского парашютно-десантного полка, начал набирать высоту. В это время вертолёт был сбит душманами из крупнокалиберного пулемёта. Все, кто был на борту, погибли…
В открытии мемориальной доски Владимиру Израйлиту приняли участие председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) Виктор Борзов, заместитель председателя ХГСВА по работе с членами семей погибших Татьяна Павловна Новохацкая, председатель Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) Холодногорского района Борис Добрывченко, депутат Харьковского городского совета Владимир Наконечный, руководители районных «афганских» организаций, ветераны, школьники и педагоги.
Во время торжественной линейки В. Борзов и Б. Добрывченко рассказали о работе ветеранов, направленной на сохранение памяти о подвигах воинов-интернационалистов, поделились планами организаций по увековечению памяти погибших. Очень трогательным было выступление Владимира Наконечного, который взял на себя ответственность по изготовлению и установке мемориальной доски.
Собравшиеся почтили память всех погибших воинов-интернационалистов минутой молчания.
Право открыть мемориальную доску Владимиру Израйлиту было предоставлено В. А. Борзову, Т. П. Новохацкой, Б. Д. Добрывченко и В. В. Наконечному. Гости и школьники возложили цветы.
В гимназии №86 торжественно открыта мемориальная доска погибшему в Афганистане Александру Викторовичу Маслию.
Александр служил в Пянджском пограничном отряде начальником медпункта, а потом медработником на точке Имам-Сахиб. В Афганистане выполнял интернациональный долг в составе 1-й мотоманевренной группы.
26 июля 1985 года во время боевой операции под кишлаком Хазербах в провинции Кундуз был тяжело ранен, при эвукуации  скончался на борту вертолёта. Награждён посмертно орденом Красной Звезды.
В открытии мемориальной доски приняли участие воины-интернационалисты, семьи погибших, представители ветеранских организаций, педагоги и гимназисты.
Председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана Виктор Борзов рассказал о работе организации по увековечению памяти воинов, погибших в Афганистане, о планах ветеранов на ближайшее время.
Заместитель председателя ХГСВА по работе с членами семей погибших Татьяна Павловна Новохацкая поблагодарила коллектив лицея за сохранение памяти о погибших сыновьях и пожелала школьникам отличных знаний и мирного неба над головой.   
Выступили председатель Союза ветеранов Афганистана  Холодногорского района Борис Добрывченко и председатель ХГСВА по работе с инвалидами Геннадий Ломакин.
Собравшиеся минутой молчания почтили память погибших воинов, к мемориальной доске возложили цветы.
Ветераны посетили уголок памяти воина-интернационалиста Александра Маслия в школьном музее.
На фасаде гимназии №34 торжественно открыта мемориальная доска честь выпускников школы Алексея Владимировича Золочевского и Валерия Николаевича Макарова, погибших в Афганистане.
Алексей Золочевский с декабря 1983 года выполнял интернациональный долг в Афганистане в составе 6-й мотострелковой роты 682-го мотострелкового полка (в/ч п.п. 86997) в Рухе, ущелье Панджшер.  Участвовал в 12 боевых операциях.
13 сентября 1984 года в районе кишлака Пьявшут его подразделение попало в засаду. Душманы ударили по колонне из стрелкового оружия и миномётов. Завязался бой, во время которого рядовой Золочевский занял выгодную позицию и повёл прицельный огонь, уничтожив две огневые точки, но, меняя огневую позицию, получил смертельное ранение.
Валерий Макаров с октября 1983 года служил в разведывательной роте 66-й отдельной мотострелковой бригаде, (в/ч п.п. 93992)  в Джелалабаде. Принимал участие в восьми операциях.18 октября 1984 года разведчики вышли на боевую операцию в район кишлака Сорхруд провинции Нангархан. Валерий действовал во главе головного дозора. Группа попала в засаду. Завязался бой, во время которого рядовой Макаров погиб вместе с тремя товарищами.
Алексей Золочевский и Валерий Макаров за проявленное мужество и героизм награждены посмертно орденом Красной Звезды.
Председатель Основянской райгосадминистрации, депутат Харьковского областного совета Евгений Мошняков поблагодарил ветеранов за проделанную работу в увековечении памяти погибших воинов и  патриотическое воспитание молодого поколения.
Председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана Виктор Борзов заверил, что работа организации по сохранению памяти о боевых товарищах продолжается, и поблагодарил коллектив гимназии.
Председатель Основянского Союза ветеранов Афганистана Геннадий Ломакин поблагодарил школьников за помощь в открытии мемориальной доски и передал школьному музею, в котором есть экспозиция, рассказывающая о воинах-интернационалистах, два авторских сборника своих работ.
Дети рассказали о героическом пути выпускников и порадовали гостей концертом.
Право открыть мемориальную доску было предоставлено Е. Н. Мошнякову и В. А. Борзову. Присутствующие минутой молчания почтили память героев и возложили цветы.
Пресс-служба ХГСВА.


Незгасна cвіча
Представники Гайсинської районної спілки ветеранів війни в Афганістані на чолі з її головою Володимиром Свіріпою відвідали могили загиблих побратимів О. Г. Дмитрука, В. В. Гнилиці та А. Д. Ковальчука.
У селі Мелешків, де народився й похований Олексій Дмитрук, і в селі Зятківцях, де народився і похований Валерій Гнилиця, бойові побратими В. М. Свіріпа, П. І. Стецюк, О. В. Білецький, О. О. Нестеров, В. І. Ткачук, брат і сестра загиблого О. Г. Дмитрука, Зятківецький сільський голова, учасник бойових дій в Афганістані М. Г. Керанчук згадали у молитві загиблих, запалили свічу пам’яті, поклали квіти до меморіальних дошок і пам’ятника.
2 вересня 35 років тому при виконанні бойового завдання загинув воїн-інтернаціоналіст, учасник бойових дій в Афганістані Анатолій Дмитрович Ковальчук. Представники Гайсинської районної спілки ветеранів війни в Афганістані В. М. Свіріпа, О. О. Нестеров, П. І. Стецюк і М. Г. Керанчук навідалися на малу батьківщину загиблого побратима. У селі Харпачка, де народився і похований Анатолій Дмитрович, члени спілки разом з матір’ю М. П. Ковальчук і директором школи  В. Г. Химичем запалили свічу пам’яті, поклали квіти на могилі та біля меморіальної дошки (на знімку внизу).
Ірина ЩЕРБІНА,
завідуюча Гайсинським музеєм ветеранів Афганістану.



Гартують волю
У селі  Сидорівка Корсунь-Шевченківського району на Черкащині відбувся обласний захід «Гартуємо волю».
Зустріч, присвячену пам’яті воїнів-інтернаціоналістів  Володимира Андрійовича Горбаня і Володимира Григоровича Линника, які загинули в Афганістані, організовано Черкаською обласною Спілкою ветеранів Афганістану та учасників бойових дій спільно з Корсунь-Шевченківською територіальною організацією УСВА. Участь у ній взяли воїни-інтернаціоналісти району та області, представники влади, місцеві жителі, молодь.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воїнів Другої світової та Афганської воєн, загиблих на Майдані і в зоні АТО.
Після урочистостей відбулися змагання серед команд «афганців» області. Підтримав спортсменів-ветеранів своїми піснями відомий білоцерківський гурт «Ташакор».
Прес-служба Черкаської обласної Спілки ветеранів Афганістану
та учасників бойових дій.



Патріотичне виховання
Діти козацького роду
З нагоди Дня українського козацтва і Дня захисника України для школярів Ковельського району провели спортивно-туристичні змагання «Ми – діти козацького роду».
Організатори – служба у справах дітей, відділ соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді територіального центру соціального обслуговування райдержадміністрації, Ковельська міськрайонна організація УСВА.
Змагання відбулися на території лісового масиву біля села Зелена. Діти отримали навички військової справи, зокрема, долали туристичні етапи в бронежилеті, військовому спорядженні, помірялися силами у стрільбі з пневматичної зброї. Усі етапи змагань долали активно і з великим задоволенням. А перемогли школярі села Зелена, на другому місці – команда села Черемошне, на третьому –  села Доротище.
Прес-служба Волинської обласної організації УСВА.


Передплата-2019
Побратиме, це наша з тобою газета!

Державне підприємство по розповсюдженню періодичних видань «Преса»  продовжує  передплату на 2019 рік на періодичні видання.
Газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) «Третій тост», де  друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і  поезія, можна оформити за Каталогом періодичних видань України «Преса поштою»  в усіх відділеннях поштового зв’язку України.
Мінімальний передплатний період – один місяць, максимальний – рік.
Наш індекс – 30224.
Звертаємо увагу читачів на те, що в попередньому номері у вартості передплати не було враховано приймання передплати і доставку. Вартість петедплати складає:
– на місяць – 8, 22 грн.,
– на три місяці – 22, 66 грн.,
– на шість місяців – 40, 07 грн.,
– на рік – 76, 34 грн.

Підтримуйте газету воїнів-інтернаціоналістів «Третій тост» своєчасною передплатою.


Спорт і відпочинок
Цікава боротьба і чудові враження

На Буковині відбувся регіональний турнір з настільного тенісу пам’яті загиблих воїнів-«афганців» Заставнівщини С. Лучика, С. Мороза, Т. Бабича, М. Довбні, О. Іванчака, В. Петрюка та  Р. Оліовського.
У змаганнях, присвячених також 30-й річниці виведення військ з Афганістану, взяли участь ветерани-«афганці», команди з Городен-ки, Снятина Івано-Франківської області, Хотина, Заставни, села Шишківці, що на Кіцманщині Чернівецької області, які виступали у трьох вікових групах.
Голова Заставнівської районної організації УСВА В. Стецюк і пре-зидент тенісного клубу «Заставна» М. Богуцький привітали учасни-ків. Загиблих у далекому Афганістані вшанували хвилиною мовчан-ня, до підніжжя пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам поклали ві-нок, квіти й запалили лампадку.
На змаганнях були й вболівали за бойових побратимів ветерани-«афганці» О. Дедела, В. Голик, І. Горбатюк, М. Тофан, В. Бідулько, В. Лашта, В. Стецюк, М. Стасюк, В. Ганич і П. Проданюк. Запросили і молодих ветеранів – воїнів АТО.
Турнір проходив у цікавій, напруженій боротьбі в усіх вікових ка-тегоріях. Серед воїнів-«афганців» найвлучнішими були чернівчани І. Горбатюк та О. Дедела, на третьому місці — В. Бідулько з села Ка-дубівці.
Голова районної організації УСВА В. Стецюк вручив переможцям і призерам медалі відповідного гатунку, кубки і грамоти, а прези-дент тенісного клубу «Заставна» М. Богуцький — почесні грамоти Заставнівської районної ради і райдержадміністрації.
Василь Стецюк висловив вдячність усім учасникам, суддям  Л. Олійнику та І. Михайлюку, президенту тенісного клубу «Заставна» М. Богуцькому, підполковнику Л. Лучик.
Микола ТОФАН,
заступник голови Заставнівської районної організації УСВА.
Фото Олександра ОСТАПОВИЧА.



Растут отважными
По инициативе Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) состоялся седьмой открытый областной турнир по дзюдо памяти воина-интернационалиста Владимира Киселя, награждённого тремя медалями «За отвагу».
Юные дзюдоисты соревновались в легкоатлетическом манеже стадиона «Динамо». В турнире приняли участие около 200 юных спортсменов 2007–2008 и 2009–2010 годов рождения из четырёх регионов Украины.
Заместитель председателя Харьковской облгосадминистрации Анатолий Бабичев от имени руководителя области Юлии Светличной поздравил борцов и пожелал новых спортивных побед и достижений. Он выразил уверенность, что спортсмены, принимающие участие в соревнованиях, в скором будущем будут защищать честь нашей Родины на международных турнирах.
За активную работу в национально-патриотическом воспитании молодёжи Анатолий Валерьевич вручил Почётные грамоты маме Владимира Киселя – Валентине Михайловне и члену правления Союза ветеранов Афганистана Шевченковского района Николаю Дядченко.
Председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана Виктор Борзов поздравил собравшихся со спортивным праздником, пожелал юным дзюдоистам больших спортивних побед. Он обратил внимание на то, что спорт формирует и закаляет характер, и именно спорт подготовил Владимира Киселя к суровым испытаниям службы в Афганистане.
С приветственным словом выступил вице-президент Харьковской областной федерации дзюдо Руслан Гуляев. Он отметил, что харьковская школа дзюдо хорошо известна как в Украине, так и за рубежом, и, возможно, этот турнир откроет новые спортивные имена.
Во время соревнований на татами кипели спортивные страсти. Несмотря на юный возраст участники старались показать всё, чему их научили тренеры, каждый боролся за победу, отдавая все силы. Все хотели победить, но победили сильнейшие. Победителям вручили ценные призы,  призёры получили сладкие подарки.
Пресс-служба ХГСВА.


Партизанськими стежками
У Шепетівці на Хмельниччині відбувся  велопробіг, в якому взяли участь більше півсотні шанувальників цього виду спорту.
Управління у справах сім’ї, молоді та спорту міськвиконкому, міський центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», Шепетівська Спілка ветеранів Афганістану організували справжнє  свято.
– Для нашої спілки стало доброю традицією бути співорганізаторами такого заходу. Цього разу ми присвятили його Дню партизанської слави, – сказав голова організації Валерій Окорський. – Старше покоління, завдяки якому ми живемо сьогодні й будуємо майбутнє, вписало славні сторінки в літопис боротьби з нацизмом, з ворогами людства. Тож ми прагнули наповнити це свято саме змістом військово-патріотичного виховання, яке вкрай важливе для сучасної молоді.
Учасники подолали 15 кілометрів вулицями міста і шосейною дорогою до кінцевого пункту – зони відпочинку «Лісовий кордон». Представники Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану Валерій Окорський, Віталій Метельський, Олександр Бернацький, Володимир Пипич і Юрій Гаврилюк влаштували змагання зі стрільби з гвинтівки серед юнаків і дівчат. Серед хлопців найвлучнішими були Андрій Гурський, Тимофій Скрипник і Данило Кушко, серед дівчат – Олександра Матвійчук, Наталія Сложинська і Вікторія Почапінська. Усі вони нагороджені грамотами і медалями, а також дисками із записами пісень «афганського» барда Івана Федаса.
Свій майстер-клас із влучності зі стрільби продемонстрували й «афганці». Снайперським виявився результат учасника бойових дій Юрія Гаврилюка: на його рахунку 46 очок із 50 можливих.
Учасники грали у футбол і волейбол,а відновити сили перед зворотнім шляхом допоміг традиційний козацький куліш від місцевих «афганців».
Володимир ПИПИЧ,
учасник бойових дій в Афганістані.











 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2018, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.


Украинская Баннерная Сеть
Защитники родины - Сайт о русских солдатах. Сервис авто регистрации в
каталогах, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash,
photoshop, хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог
сайтов, услуги продвижения и рекламы сайтов